Зарубіжний досвід повоєнної трансформації державного управління і уроки для України

Впевнена перемога Демократичної партії на виборах дозволила їй контролювати обидві палати парламенту. Однак демократичні сили почали ділитися на фракції, серед яких не було єдності. До цього опозиційність партії фактично заміняла їй ідеологію, але після виборів виявилося, що партія не має об'єднувальних ідей. У результаті вона пішла шляхом підпорядкування «суспільній думці», відмовилася від висунення власних програм чи проєктів, що викликало численні акти суспільного невдоволення - мітинги і демонстрації, яких відбулося близько 2000 за неповні 10 місяців, тобто 6-7 демонстрацій на день [19, с. 111]. Кульмінацією безвладдя в країні стало захоплення 11 жовтня 1960 р. будинку парламенту протестувальниками-студентами, які вимагали прийняття закону, який би заднім числом дозволив переслідування керівників Ліберальної партії. Уряд не лише не вчинив жодних спроб для припинення таких дій, але навіть вибачився за бездіяльність і забезпечив ухвалення закону, що обмежував громадянські права осіб, які займали високі посади напередодні «студентської революції» [20, с. 48].

Нова влада також намагалася збільшити надходження допомоги США, від якої країна залежала ще за попереднього режиму Лі Синмана. Результатом стало майже повне підпорядкування влади американським інтересам, зокрема, уряд удвічі девальвував національну валюту, що викликало стрімке зростання цін з одночасним падінням виробництва в деяких галузях майже на чверть. Крім того, уряд уклав угоду, згідно з якою США здобули право контролю над розподілом своєї допомоги, після чого половина всіх бюджетних витрат Південної Кореї опинилась у віданні США. За умови безпорадності нової влади молодь дедалі більше зверталася до лівих ідей, а студенти Сеульського університету навіть створили Національну студентську федерацію за возз'єднання батьківщини (Мінтон) на підтримку примирення з КНДР і висловили уряду ультиматум з вимогою розпочати власні прямі перемовини з Пхеньяном, якщо 'їх не почне уряд. Відповідний студентський марш було заплановано на 20 травня 1961 р. Ця ініціатива Мінтона стала безпосереднім приводом для воєнного перевороту, який 16 травня 1961 р. поклав кінець ІІ Республіці, надовго знявши з порядку денного проблему демократизації Південної Кореї [18, с. 83]. До влади в країні прийшов Революційний воєнний комітет (невдовзі перейменований у Верховну раду національної реконструкції), лідером якого став генерал-майор Пак Чжон Хі. У країні настав 26-річний період авторитарного воєнно-бюрократичного режиму, особистої диктатури генерала Пака, і тривалої боротьби за відновлення конституційної демократії у Республіці Корея. Під його керівництвом Корея здійснила вражаючий ривок у економічному розвитку, її промисловість була піднята фактично з руїн. Розпочате з легкої та харчової промисловості відновлення економіки здійснювалося на основі п'ятирічних планів розвитку і відбувалося під контролем держави. Розбудова виробничих галузей, орієнтованих на експорт, розглядалась як найвагоміша умова успішного розвитку, на експортному виробництві в подальшому базувалася вся економічна стратегія [18, с. 121]. При цьому форсована модернізація вимагала значних капіталовкладень. За період правління Пак Чжон Хі зовнішній борг країни значно зріс, але при цьому постійно бракувало коштів на модернізацію. Протягом десятиліть Південна Корея балансувала на межі кризи, одночасно дивуючи світ значними темпами зростання, а результат її розвитку став прикладом успіху авторитарного правління і підтвердив роль особистості в управлінні державою.

Таким чином, з досвіду Південної Кореї можна зробити висновок, що успішні економічні перетворення є можливими за авторитарної моделі державного управління, яка в принципі не виключає наявності тих чи інших форм суспільного контролю. Водночас неспроможність влади несе загрози соціальних потрясінь і конфліктів, що можуть стати руйнівними для держави. «Модернізаторський» авторитаризм, навіть за його певної жорсткості, не створює непереборних перешкод на шляху демократії. Навпаки, вирішуючи питання економічного і соціального розвитку, він сприяє зростанню середнього класу і створює передумови політичної лібералізації [18, с. 126]. Певний час рішучих дій влади достатньо для швидкого вирішення нагальних потреб післявоєнного відновлення, проте влада повинна діяти виключно в інтересах власної країни і забезпечення її економічної безпеки. Будь - яка допомога західних партнерів є, по-перше, тимчасовою, по-друге, тим чи іншим чином має бути відплачена, а інколи ціною такої допомоги стає знищення країни як політичного суб'єкта. Уроком має стати те, що владі слід перш за все керуватись інтересами власного народу і використовувати ресурси міжнародної допомоги задля того, щоб держава швидше «стала на ноги» і зміцніла як повноправний суб'єкт у глобальному світі.

У цілому досвід як Німеччини, так і Японії чи Південної Кореї дає підстави для певних узагальнень, які нині є актуальними і для України й можуть убезпечити її від потенційно можливих ризиків у сфері державного управління на період післявоєнної відбудови. Ідеться про таке.

1. Система державної влади на період реконструкції економіки держави і відбудови її господарства і умов життя населення неодмінно потребує певної трансформації, що обумовлюється як наслідками війни для країни, так і тими завданнями, що поставатимуть, а також геополітичною ситуацією, яка складеться.

2. Успішне формування і здійснення політики відбудови країни після війни й відстоювання інтересів її народу на міжнародній арені безпосередньо визначаються ключовою роллю вищого політичного керівництва і лідера держави.

3. Належне державне управління і спроможність влади ефективно діяти є не лише головною умовою післявоєнної мобілізації усіх ресурсів держави на відбудову та її успішного здійснення, але й потужним фактором формування довіри до влади і підтримки населенням усіх відповідних заходів.

4. Неспроможність влади тягне за собою реальну загрозу авторитаризму, а за умов повної бездіяльності та ігнорування думки народу, як це мало місце під час ІІ Республіки в Південній Кореї, - навіть загрозу встановлення воєнного режиму і значного обмеження демократичних надбань.

5. При визначенні заходів трансформації державного управління після війни важливо раціонально і відповідально поставитися до встановлення меж втручання держави в економіку, а також сфери і обсягу застосування різних важелів регуляторного характеру, оптимальних параметрів боргової політики держави, уникаючи при цьому надмірних зовнішніх зобов'язань.

6. Меритократично-інклюзивний підхід до формування влади має стати основою трансформації державного управління, а її завданням - очищення влади від осіб професійно неспроможних, причетних до корупції чи колабораціонізму або членів (колишніх та нинішніх) заборонених партій чи громадських об'єднань тощо.

7. Міжнародна підтримка і допомога для держави, що перебуває в стані відбудови після війни, мають вирішальне значення для успішного післявоєнного відновлення і розвитку з огляду на її об'єктивно критичне фінансове і матеріальне становище.

8. Програма відбудови після війни і бачення цього процесу в стратегічній перспективі мають бути ініційовані й запропоновані для реалізації з урахуванням допомоги зарубіжних партнерів саме країною, що претендує на роль реципієнта такої допомоги, що є істотним фактором довіри до неї і сприйняття реальності її планів і намірів.

9. У разі створення програми відновлення, що фінансово забезпечується іноземною допомогою, управління такою програмою слід здійснювати під егідою окремого спеціально створеного для цього наднаціонального органу за участю представників зацікавлених сторін-донорів, діяльність якого має координуватися з роботою відповідного спеціального (не консультаційного, хоча він може залучати експертів і консультантів), наділеного необхідними повноваженнями виконавчого органу (комітету, агенції тощо) країни-реципієнта, і повинна мати спільну з ним мету належного і результативного виконання програми і дотримання суспільного інтересу країни, що зазнала втрат унаслідок війни.

10. При з'ясуванні напрямів можливої трансформації державного управління в Україні на повоєнний період слід виходити з критеріїв розширення ЄС, що визнають і роблять наголос на необхідності побудови такої системи управління на державному і місцевому рівнях, яка спроможна дотримуватися відповідних принципів належного державного управління і ефективно адаптувати і впроваджувати нормативну базу ЄС, зважаючи на те, що моні - торинговий механізм, поряд з визначенням загального для всіх країн комплексу вимог, залишає кожній країні певну свободу у визначенні власних завдань і цілей реформування державного управління.

11. Розглянуті моделі державного управління, що формувалися різними країнами в критичний для них період повоєнної відбудови, мають свої відмінності, на які варто додатково звернути увагу, а саме:

* Німеччина створювала «з нуля» свою адміністративну систему в співпраці з окупаційним режимом і на основі традицій, ініціативи й розвитку місцевого самоврядування, тому засади швидкого успіху її історичної місії вбачаються в тому, що вона була зорієнтована виключно на інтереси населення і створення умов для прискореного розвитку ліберально-демократичної ринкової економіки, підпорядкованої соціальним критеріям якості життя, що забезпечило підтримку населення і високий рівень довіри до влади. При цьому посилена активність держави в зовнішніх відносинах мала стратегічну мету нарощування і ефективного використання у власних інтересах набутого безпекового, політичного і фінансового «капіталу»;

• Японія здійснювала трансформацію довоєнної системи управління під тиском і за ініціативою окупаційної адміністрації, без належної зацікавленості місцевих еліт у дійсно демократичних зрушеннях, при існуванні рудиментів так званого «прямого представництва» у владі й за умови централізації і надмірної бюрократизації владних функцій, монополізації політичного життя країни і обмеження демократичних засад ринкової економіки і спроможності місцевого самоврядування, що призвело до формування мобілізаційної моделі відбудови, тривалого і нестійкого процесу трансформації виконавчої влади, орієнтації економіки переважно на внутрішні інвестиції та низького рівня підтримки реформ населенням. Водночас невисока активність держави в міжнародних відносинах, неувага до питань зовнішньої безпеки і орієнтація лише на внутрішні проблеми розвитку не сприяли отриманню державою вигод від зовнішньополітичного співробітництва, крім доступу до світових ринків;

• Південна Корея формувала післявоєнну публічну адміністрацію на основі створених ще до війни міністерств та інших організацій в умовах посилення консолідації владних повноважень і формування на конституційній основі політичної системи країни з централізованою сильною президентською владою, що призвело до зростання адміністративного тиску на економіку, вибіркового субсидіювання великих підприємств на умовах політичної корупції (в обмін на внески в касу правлячої партії), занепаду виробництва і масових народних протестів, а неспроможність авторитарного цивільного режиму керувати країною за таких умов спричинила воєнний переворот і заміну його авторитарним режимом воєнної бюрократії у статусі особистої диктатури генерала Пака Чжон Хі, за час правління якого централізована планова економіка країни подолала кризу і досягла вражаючих темпів розвитку, що стало прикладом успіху авторитарного управління і підтвердило його неспроможність завадити демократичним перетворенням у державі.

Список використаної літератури

повоєнний відбудова державний управління

1. Економіка України. 2015. №4. С. 6-96. URL: http://economyukr.org.ua/? page_id=17&la ng=uk&mode=view&year=2015&issueno=4

2. Philpott D. Revolutions in Sovereignty: How Ideas Shaped Modern International Relations. Princeton, Princeton University Press, 2001. 352 p.

3. Gareau F. Morgenthau's Plan for Industrial Disarmament in Germany. Tfoe Western Political Quarterly. 1961. Vol. 14. No. 2. P. 517-534. URL: https://www.jstor.org/stable/443604

4. Гузикова М.О. Трансформации германского суверенитета после Второй мировой войны. Международные отношения в XIX-XXI веках. Сб. трудов молодых исследователей. Вып. 4. Екатеринбург, Изд-во Урал. ун-та. 2008. С. 31-37.

5. Дубинин Ю.А., Мартынов Б.Ф., Наринский М.М., Юрьева Т.В. Ялтинско-Потсдамская система, 2017. Т. 3. 552 с. В: История международных отношений. Учебник. В 3 т. Под общ. ред. А.В. Торкунова, М.М. Наринского. 2-е изд., испр. М., Аспект Пресс, 2017.

6. Кудряченко А.І. Федеративна Республіка Німеччина: засади демократичного сходження. Моногр. ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України». Київ, Фенікс, 2020. 656 c. URL: https://ivinas.gov.ua/images/FRNzasadysxod2020.pdf

7. Шаров О.М. Уроки та перспективи «плану Маршалла» для України. Економіка України. 2015. №4. С. 12-18. URL: http://economyukr.org.ua/? page_id=723&lang=uk&aid=553

8. Эрхард Л. Благосостояние для всех. М., Дело, 2001. 352 с.

9. Kunz D.B. ^e Marshall Plan reconsidered: a complex of motives. Foreign Affairs. 1997. Vol. 76. No. 3. P. 162-170.

10. Власюк О.С. План Маршалла для України: економічні, реформаторські та зовнішньополітичні аспекти. Стратегічні пріоритети. 2014. №3. С. 5-13.

11. Стрельцов Д.В. Система государственного управления Японии в послевоенный период. М., МАКС Пресс, 2002. 304 с.

12. Изотов А. Япония: концепция выхода в лидеры. М., Экономика, 1991. 196 с.

13. Панов А.Н. Революция Сёва. Модернизация Японии в послевоенный период (1945-1952 гг.). М., Восток - Запад, 2010. 288 с.

14. Молодякова Э.В., Маркарян С.Б. Модернизация: японский феномен. Восточная аналитика. 2011. №2. С. 7-13.

15. Япония в эпоху великих трансформаций. Под ред. Д.В. Стрельцова. М., АИРО-ХХІ, 2020. 320 с.

16. Толстокулаков И.А. Политическая модернизация в Республике Корея (1945-1987 гг.). Вестник ДВО РАН. 2005. №2. С. 49-64.

17. Суслина С. Государственное регулирование экономики: опыт Республики Корея. иКХ: http://vasilievaa.narod.ru/ptpu/7_4_03.htm

18. Прозоровский А.С. Политический лидер и модернизация на Востоке. Опыт Индонезии и Южной Кореи во второй половине ХХ века. М., ИМЭМО РАН, 2009. 132 с.

19. Мазуров В.М., Синицын Б.В. Южная Корея. Драматическое перепутье. М., Изд-во Восточной лит-ры, 1963. 152 с.

20. Республика Корея: становление современного общества. Отв. ред. А.В. Загорский. Корейский фонд. М., 1996. 131 с.

References

1. Economy of Ukraine, 2015, No. 4, pp. 6-96, available at: http://economyukr.org.ua/? page_id=1 7&lang=uk&mode=view&year=2015&issueno=4 [in Ukrainian].

2. Philpott D. Revolutions in Sovereignty: How Ideas Shaped Modern International Relations. Princeton, Princeton University Press, 2001.

3. Gareau F. Morgenthau's Plan for Industrial Disarmament in Germany. The Western Political Quarterly, 1961, Vol. 14, No. 2, pp. 517-534, available at: https://www.jstor.org/stable/443604

4. Guzikova M.O. Transformations of German sovereignty after World War II. In: International relations in the XIX-XXI centuries. Collection of young researchers works. Vol. 4. Yekaterinburg, 2008, pp. 31-37 [in Russian].

5. Dubinin Yu.A., Martynov B.F., Narinskiy M.M., Yuryeva T.V. Yalta-Potsdam System, 2017, Vol. 3. In: History of international relations. Textbook. In 3 vols. A.V. Torkunov, M.M. Narinskiy (Eds.). M., 2017 [in Russian].

6. Kudryachenko A.I. Federal Republic of Germany: principles of democratic ascent. Kyiv, 2020, available at: https://ivinas.gov.ua/images/FRNzasadysxod2020.pdf [in Ukrainian].

7. Sharov O. Lessons and perspectives of the «Marshall Plan» for Ukraine. Economy of Ukraine, 2015, No. 4, pp. 12-18, available at: http://economyukr.org.ua/? page_id=723&lang= uk&aid=553 [in Ukrainian].

8. Erhard L. Prosperity through competition. M., 2001 [in Russian].

9. Kunz D.B. The Marshall Plan reconsidered: a complex of motives. Foreign Affairs, 1997, Vol. 76, No. 3, pp. 162-170.

10. Vlasyuk O.S. The Marshall Plan for Ukraine: economic, reformative and foreign policy aspects. Strategic Priorities, 2014, No. 3, pp. 5-13 [in Ukrainian].

11. Streltsov D.V. Japan's system of government in the post-war period. M., 2002 [in Russian].

12. Izotov A. Japan: the concept of taking the lead. M., 1991 [in Russian].

13. Panov A.N. Showa Revolution. Modernization of Japan in the post-war period (1945-1952). M., 2010 [in Russian].

14. Molodyakova E.V., Markaryan S.B. Modernization: Japanese phenomenon. Eastern Analytics, 2011, No. 2, pp. 7-13 [in Russian].

15. Japan in the era of great transformations. D.V. Streltsov (Ed.). M., 2020 [in Russian].

16. Tolstokulakov I.A. Political modernization in the Republic of Korea (1945-1987). Vestnik of the Far East Branch of the Russian Academy of Sciences, 2005, No. 2, pp. 49-64 [in Russian].

17. Suslina S. State regulation of the economy: the experience of the Republic of Korea, available at: http://vasilievaa.narod.ru/ptpu/7_4_03.htm [in Russian].

18. Prozorovskiy A.S. Political leader and modernization in the East. The case of Indonesia and South Korea in the second part of the 20-th century. M., 2009 [in Russian].

19. Mazurov V.M., Sinitsyn B.V. South Korea. Dramatic crossroads. M., 1963 [in Russian].

20. Republic of Korea: the formation of modern society. A.V. Zagorskiy (Ed.). M., 1996 [in Russian].

Размещено на Allbest.ru