Методологія дослідження доступності правосуддя: інструментальні засади

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

Кафедра загальноправових дисциплін

Методологія дослідження доступності правосуддя: інструментальні засади

Верба І.О., к.ю.н., доцент

Summary

A definition of the «methodology of research on the accessibility of justice» is proposed. A comprehensive study of the availability of justice requires using various methodological approaches and methods logically reflected in the following groups of knowledge: general philosophical approaches, general scientific methods, unique methods, and own methods of jurisprudence. The importance of dialectical, hermeneutic, communicative, and other approaches and methods in learning about the availability of justice is revealed. Special attention is focused on the anthropological approach, which will contribute to a clearer understanding of the availability of justice in the system of protection of human and citizen rights. Attention is focused on the functions of the research methodology of access to justice. Two groups of such functions are distinguished: cognitive, descriptive-explanatory, diagnostic-critical, and prognostic functions are included in the first group of tasks of the methodology of learning about the availability of justice; to the second group - transforming and normative-orientational operations. Keywords: access to justice, methodology, methodology functions, methods, interdisciplinary approach, pluralistic approach.

Постановка проблеми

Системний розвиток юридичної науки відбувається лише за умови, коли вона наповнюється новими знаннями. Отримання сучасних якісних правових знань можливе лише через застосування науково обґрунтованих методів та принципів дослідження. Питання методологічного обґрунтування наукових розвідок завжди посідали провідне місце на кожному етапі становлення науки.

Надскладні політико-правові, соціальні та інші конфлікти, що зараз відбуваються у всьому світу, широкомасштабні військові дії на території України, викликані військовою агресією Росії, потребують нових наукових поглядів та надання неупереджених і ґрунтовних результатів дослідницького пізнання проблематики доступності правосуддя з метою максимально якісного захисту прав та свобод людини.

Значення методології у дослідженні державно-правових, суспільно-політичних та інших явищ досить складно переоцінити, оскільки без неї неможливо всебічно розкрити правову сутність доступності правосуддя. Проблематика наукового розуміння методологічних засад доступності правосуддя має як теоретичне, так і практичне значення для подальшого становлення правової науки.

Стан дослідження. Різні аспекти методології пізнання вивчали такі вітчизняні та зарубіжні науковці, як: О. Бандура, О. Бигич, С. Бобровник, С. Бостан, Х.-Г. Гадамер, О. Зайчук, М. Кельман, М. Козюбра, В. Костицький, М. Костицький, В. Копейчиков, Н. Кушнаренко, О. Лисенко, Л. Луць, Л. Наливайко, Н. Оніщенко, М. Орзіх, О. Петришин, П. Рабінович, В. Селіванов, Р. Циппеліус, О. Ющик та багато ін. Наголосимо, що проблематика методології пізнання доступності правосуддя у зарубіжній та вітчизняній науці є недостатньо вивченою. Однак її дослідження сприятиме комплексній та системній трансформації механізму доступності правосуддя. Відсутність логічності та послідовності у методології правознавства негативно впливає на якість правових досліджень, у тому числі у питання доступності правосуддя.

Виклад основних положень

Ретроспективний аналіз генезису юридичної науки свідчить про те, що найбільш сприятливі умови для її еволюції забезпечує не моністичний підхід з однієї методологічної позиції, а їх плюралізм, який спирається на визнання не тільки можливості, а й доцільності багатьох способів до пізнання істини [1, с. 18]. Тож, плюралістичний підхід у дослідженні доступності правосуддя має неоцінене значення, адже використання усіляких (раціональних) уявлень про складові доступності правосуддя надає можливість об'єктивно визначити їх переваги та прогалини, сконцентруватися на методологічно вивірених аспектах.

За тривалий історичний період категорія «методологія» (з грец. methodos - шлях дослідження або пізнання, теорія, вчення і logos - слово, поняття) отримала велику увагу від вчених, що сприяло появі низки тлумачень цього поняття. У дослідницькій літературі методологію тлумачать: як філософську вихідну позицію наукового пізнання, загальну для всіх наукових дисциплін; як вчення про метод наукового пізнання і перетворення світу; як систему принципів і способів організації і побудови теоретичної і практичної діяльності, а також вчення про цю систему; як сукупність певних теоретичних принципів, логічних прийомів і конкретних способів дослідження предмета; як теорію наукового пізнання у конкретній науковій дисципліні тощо [2; 3; 4; 5; 6]. Наведені визначення надають можливість стверджувати про відсутність узагальненої інтерпретації поняття методології. Разом із тим, можна констатувати, що у загальному розумінні методологія є вченням про принципи, форми і методи, головні закономірності розвитку наукового пізнання.

Слід зауважити, що окремі дослідники схильні інтерпретувати методологію як результат концепцій, принципів, методів і засобів пізнання тощо. Однак недоречно звужувати розуміння методології до процесу пізнання, оскільки методологія не лише інструмент теоретичного пізнання, але і спосіб трансформації реальності, - вона визначається діяльнісним характером.

Основоположною метою методології є вивчення та застосування підходів, методів, принципів тощо, за допомогою яких можна здобути нові знання (теоретичний рівень) та практично змінити дійсність (емпіричний рівень). Змістовне розуміння методології виходить з того, що у ній реалізується інструментальна, пошукова функція [7, с. 26]. Методологія не є завершеною системою, вона постійно удосконалюється та розширюється з урахуванням розвитку суспільних процесів, технічних засобів пізнання тощо. Методологія є єдиною органічною системою у формі сукупності наукових підходів, методів, принципів.

У правовій доктрині є розповсюдженим положення про те, що для забезпечення методологічної дисципліни дослідження доцільно дотримуватися трьох загальнометодологічних постулатів:

1) об'єктивна зумовленість обраних методів дослідження його предметом;

2) спроможність дослідницького методу наближати до розкриття соціальної сутності явищ;

3) необхідність встановлення єдиної істини щодо предмету пізнання, вірогідність якої можна довести, перевірити за допомогою об'єктивних критеріїв [8; 9].

Методологія виступає пізнавальним інструментом кожної науки; має міждисциплінарний та загальнонауковий характер.

Комплексність дослідження доступності правосуддя передбачає розкриття положення щодо функцій методології обраного предмету пізнання. Так, функцій методології дослідження доступності правосуддя можуть бути виокремленні на підставі аналізу функцій методології пізнання. У аспекті цього умотивованим видається виокремлення двох груп функцій методології доступності правосуддя, враховуючи її «пізнавальний» та «діяльнісний» зміст [6].

До першої групи функцій методології, пов'язаної із пізнанням доступності правосуддя, можна віднести: когнітивну функцію (отримання нових знань про доступність правосуддя, методи, форми та способи їх дослідження, трансформації); дескриптивно-пояснювальну функцію (науковий опис та теоретичне пояснення отриманого знання у сфері доступності правосуддя; розкриття причинно-наслідкових зв'язків в аналізованих явищах, виявлення в них певних закономірностей); діагностично-критичну функцію (вибірна оцінка існуючих фактів, їх порівняльний аналіз з іншими подібними явищами, систематизація, класифікація та інше, що у результаті надає можливість з'ясувати найбільш важливі явища та факти, визначити суперечності існуючими знаннями); прогностична функція (визначає напрям методології щодо розкриття тенденцій розвитку науки у сфері доступності правосуддя).

До другої групи функцій методології пізнання доступності правосуддя, що відображає діяльнісний аспект, віднесено перетворюючу функцію (відтворює діяльнісний характер методології дослідження доступності правосуддя, її спрямованість на удосконалення практики реалізації досліджуваного явища); нормативно-орієнтаційну функцію (передбачає розкриття та розробку орієнтирів, рекомендацій і правил щодо реалізації наукової діяльності у сфері доступності правосуддя). Виокремлені функції є взаємопов'язаними, спрямованими на забезпечення цілісного уявлення про сутність методології пізнання доступності правосуддя.

З урахуванням проведеного аналізу, методологію дослідження доступності правосуддя можна визначити як сукупність логічно взаємопов'язаних та взаємодоповнюваних елементів (принципів, наукових підходів, методів, гіпотез, вчень, закономірностей) пізнання доступності правосуддя, застосування яких надає можливість впливати на існуючу реальність та отримати істинні знання у відповідній сфері. Методологія не зводиться до наявності складових, має власні інтегративні закономірності розвитку, які обумовлюють те, що її елементи вступають у взаємодію між собою й набувають ознак, відмінних від їх одиничного існування і дії.

Серед елементів методології дослідження доступності правосуддя важливе місце належить методам, які виступають в якості інтегруючого засобу конкретної системи.

Термін «метод» має низку інтерпретацій у різних наукових сферах та визначається як форма практичного та теоретичного освоєння дійсності; система регулятивних принципів практичної і теоретичної діяльності; сукупність систематизованих пізнавальних операцій, які відповідають предмету та меті наукового дослідження; свідомий і такий, що його свідомо здійснюють, спосіб пізнання; вдосконалена практикою теорія, звернена до практики дослідження тощо [10, с. 15]. Методи дослідження можна умовно поділити на емпіричні, спрямовані на виявлення, фіксування, збирання, систематизацію інформації про факти та явища, і теоретичні, функціональне призначення яких - тлумачення, пояснення зібраних даних, формування понять, концепцій, прогнозів [11, с. 56]. Основним положенням у тлумаченні цього поняття є те, що метод - це спосіб досягнення мети, до структури якого входять різноманітні прийоми.

Враховуючи багаторічні напрацювання щодо методології, у тому числі у правовій сфері, до структури методології дослідження доступності правосуддя доцільно включити чотири рівні: загальнофілософські підходи; загальнонаукові методи; спеціальні методи та власні методи правознавства.

Загальнофілософські підходи є сутнісною основою будь-якого методологічного пізнання, формують світоглядні підходи до процесів пізнання та трансформації реальності. Загальнонауковий рівень методології дослідження доступності правосуддя надає можливість здійснити загальний аналіз досліджуваного явища, формує основу теоретичної і практичної діяльності. Спеціальні методи пізнання дозволяють конкретизувати проблему з точки зору певної науки, сформулювати принципи і виділити методи дослідження, характерні для дослідження доступності правосуддя. Власні методи правознавства наукового пізнання доступності правосуддя забезпечують максимальну достовірність емпіричного матеріалу за допомогою певних процедур, властивих лише юриспруденції.

Вибір методологічних підходів визначальною мірою зумовлюється проблемою дослідження і закладається вже у самій його темі [12]. Кожен окремо взятий підхід являє собою якісно новий спосіб вивчення доступності правосуддя, але жоден з них не є універсальним. Складність і багатогранність проблематики доступності правосуддя викликає необхідність застосування сукупності методологічних підходів та методів, що забезпечують отримання об'єктивної, достовірної інформації у досліджуваній сфері.

Діалектика виступає світоглядною основою системи методів пізнання доступності правосуддя. У процесі здійснення наукового пізнання різних явищ важливого значення набуває діалектичний метод. Діалектика - це філософське вчення про всезагальний зв'язок і розвиток світу, про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства і мислення [13, с. 218]. Діалектичний підхід є філософською основою пізнання будь-яких явищ.

У правознавстві діалектика визначає напрями і підходи до вивчення держави і права, озброює науковців принципами та категоріями наукового пізнання. Діалектика повинна не самоізолюватися від висновків новітніх наукових підходів, а засвоювати, враховувати і визначати їх належне місце у своїй концептуально-категоріальній структурі [14, с. 8]. Застосування категорій та законів діалектики у дослідженні доступності правосуддя сприяє з'ясуванню його сутності, соціального призначення, а також надає можливість визначити рекомендації щодо удосконалення доступності правосуддя, особливо в умовах воєнного стану та активних бойових дій на території України. Застосування діалектичного підходу у пізнанні доступності правосуддя сприяє його дослідженню у рамках конкретного історичного етапу.

Досліджуючи доступність правосуддя, необхідно використовувати методологічний потенціал метафізики. Застосування метафізичного підходу сприятиме встановленню стану доступності правосуддя у той чи інший період. інструментальний антропометричний доступність правосуддя

Наступним методологічним підходом у вивченні доступності правосуддя є синергетика. Синергетика заснована на ідеях системності взаємопов'язаних і взаємообумовлених підходів у дослідженні доступності правосуддя. Синергетика спрямована на пізнання самоорганізації системних зв'язків, зокрема, соціальних [15, с. 88-89]. Пізнання доступності правосуддя за допомогою синергетичного підходу зумовлює розглядати його як складну систему взаємовідносин елементів доступності правосуддя, кількість яких у зв'язку із різним (об'єктивними та суб'єктивними) причинами динамічно розвивається.

Безцінне значення для вивчення доступності правосуддя має антропологічний підхід.

Використання антропологічного методу доцільне через можливість подолання етноцентристського підходу до соціальний розвитку людини, його застосування є необхідною передумовою налагодження зв'язків між державами, правовими системами, окремими особами як носіями різних правових культур [16, с. 311-312]. Антропологічний підхід має потужний міждисциплінарний характер. Антропологічний підхід в юриспруденції є системою теоретичних знань, орієнтованих на людину як об'єкт пізнання. Використання антропологічного підходу сприятиме більш чіткому розумінню доступності правосуддя у системі захисту прав людини і громадянина, допоможе обґрунтувати роль та значення доступності правосуддя для забезпечення верховенства права у державі.

Для всебічного вивчення доступності правосуддя важливим є використання комунікативного підходу. Комунікативний підхід пізнання дозволяє встановити, що окремі соціальні зв'язки і суспільство у цілому формуються із синтезу порядку та хаосу, а не заміни їх один одним. Пов'язано це з тим, що соціум належить до нестабільних, постійно функціонуючих, дисипативних систем [15, с. 59]. Відповідно до комунікативного підходу доступність правосуддя аналізується як форма взаємодії суб'єктів у вказаній сфері.

За допомогою системного підходу доступність правосуддя як предмет пізнання поділяють на окремі елементи та вивчають у відповідній єдності як систему. Однак, кожний елемент доступності правосуддя може існувати як окрема система.

Герменевтичний підхід посідає важливе місце у ході вивчення доступності правосуддя. У герменевтичному підході розуміння тексту передбачає розкриття його смислів, які не виражені експліцитно, та рух від розуміння частин до прогнозування змісту цілого і навпаки - від розуміння цілого до усвідомлення змісту частин [17, с. 145]. Герменевтичний підхід, у першу чергу, сприятиме більш точному тлумаченню норм міжнародного та вітчизняного законодавства у досліджуваній сфері, доктринальних положень щодо доступності правосуддя.

Формально-юридичний (догматичний, формально-догматичний) метод дозволяє визначити формальний зміст доступності правосуддя, розкрити його структуру, ознаки, класифікаційні критерії та ін. Застосування цього методу зумовлює максимально точне та об'єктивне вивчення правових доктрин, конкретизації юридичних понять, визначення напрямів вдосконалення чинного законодавства у сфері доступності правосуддя.

Важливим методом пізнання доступності правосуддя є метод порівняльного правознавства. Суть порівняння як однієї із найпростіших і універсальних операцій пізнання полягає у співвіднесенні одного явища з іншим явищем з метою виявлення подібності і розходжень між ними у цілому або з окремих властивостей, за допомогою чого виявляються якісні й кількісні характеристики предметів, класифікується, упорядковується та оцінюється їхній зміст [18, с. 22]. Порівняльно-правовий метод - це зіставлення юридичних понять, явищ, процесів одного порядку і з'ясування подібності та відмінності між ними. Об'єктивно необхідним є процес пізнання права в загальносвітовому масштабі, тобто міжнаціональне порівняння різних правових систем, що існують у державах світового співтовариства [19, с. 57]. Вагому роль у контексті вивчення доступності правосуддя компаративний метод відіграє під час зіставлення його забезпечення у різних країнах у той чи інший історичний етап.

Вищезазначені методологічні підходи та методи відіграють важливе теоретичне та практичне значення для дослідження доступності правосуддя з позиції правознавства; вони зумовлюють максимально точне з'ясування сутності доступності правосуддя, його нормативно-правове забезпечення, гарантії, питання реалізації у сучасних умовах євроінтеграції, надзвичайного стану та воєнного конфлікту в Україні.

Систематизовані та охарактеризовані методи дослідження доступності правосуддя встановлюють вектор подальшого проведення наукового пошуку у цій сфері. Проте, слід наголосити, що вказаними зазначеними методами питання вивчення доступності правосуддя не вичерпується.

Висновки

Підводячи підсумки, необхідно зазначити таке.

1. Методологія є основою пізнання дослідницької проблеми у будь-якій сфері. Розвиток методології пізнання сприяє підвищенню якості наукового пошуку. Методологія дослідження тлумачиться вченими неоднозначно, відсутнє єдине розуміння цього явища. Методологія дослідження доступності правосуддя не зводиться до наявності певних елементів (принципів, методів, підходів тощо), має власні інтегративні закономірності розвитку, які обумовлюють те, що її елементи вступають у взаємодію між собою й набувають ознак, відмінних від їх одиничного існування і дії. Методологія пізнання має міждисциплінарний характер. Методології дослідження безперервно оновлюється, збагачується новим інструментарем з метою підвищення якості досліджень. Пріоритетною напрямом методології пізнання доступності правосуддя є застосування плюралістичного підходу. Це сприяє уникненню обмеженості у дослідженні доступності правосуддя та застосування різних поглядів на ті чи інші її складові.

2. Під методологією дослідження доступності правосуддя необхідно розуміти сукупність логічно взаємопов'язаних та взаємодоповнюваних елементів (принципів, наукових підходів, методів, гіпотез, вчень, закономірностей) пізнання доступності правосуддя, застосування яких надає можливість впливати на існуючу реальність та отримати істинні знання у відповідній сфері. Комплексне дослідження доступності правосуддя вимагає використання різноманітних методологічних підходів та методів, що логічно відображаються у таких групах пізнання: загальнофілософські підходи; за- гальнонаукові методи; спеціальні методи та власні методи правознавства.

3. Функцій методології дослідження доступності правосуддя можуть бути виокремленні на підставі аналізу функцій методології пізнання, враховуючи «пізнавальний» та «діяльнісний» зміст методології, до першої групи функцій методології, пов'язаної із пізнанням доступності правосуддя, можна віднести: когнітивну функцію, дескриптивно- пояснювальну функцію; діагностично-критичну функцію; прогностична функція. До другої групи функцій методології пізнання доступності правосуддя, що відображає діяльнісний аспект, віднесено перетворюючу функцію; нормативно-орієнтаційну функцію. Вказані функції є взаємопов'язаними, спрямованими на забезпечення цілісного уявлення про сутність методології пізнання доступності правосуддя.

Література

1. Загальна теорія права: підруч. / О.В. Петришин, Д.В. Лук'янов, С.І. Максимов, В.С. Смородинський та ін.; за ред. О.В. Петришина. Харків: Право, 2020. 568 с.

2. Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні: підруч. / за ред. С.Г. Серьогіної. Харків: Право, 2005. 256 с.

3. Левченков О.І. Проблеми правового регулювання суспільних відносин: загальнотеоретичні аспекти: моногр. Луганськ: РВВ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2012. 527 с.

4. Коршун А.О. Принцип гласності і відкритості діяльності органів судової влади: моногр. Київ: Хай-Тек Прес, 2022. 192 с.

5. Наливайко Л.Р., Коршун А.О. Методологія пізнання принципу гласності і відкритості діяльності органів судової влади. Visegrad Journal on Human Rights. 2022. №2. С. 81-86.

6. Верба І.О. Право на доступ до правосуддя та його юридичне забезпечення: загальноправова характеристика: дис. ... канд. юрид. наук. Запоріжжя, 2016. 225 с.

7. Проблеми сучасної конституціоналістики: навч. посіб. / М.П. Орзіх, М.В. Афанасьева, В.Р. Барський [та ін.]; за ред. М.П. Орзіха. Київ: Юрінком Інтер, 2011. 272 с.

8. Бігун В.С. Філософія правосуддя. Ідея та здійснення: моногр. Київ: [б. в.], 2011. 303 с.

9. Філософія права: проблеми та підходи: навч. посіб. / За заг. ред. П.М. Рабіновича. Львів: Юридичний факультет ЛНУ ім. І. Франка, 2005. 290 с.

10. Бигич О.Л. Порівняльне правознавство: природа та методологічне значення: автореф. дис. ... канд. юрид. наук. Київ, 2002. 17 с.

11. Зайчук О.В., Оніщенко Н.М. Теорія держави і права. Академічний курс: підруч. Київ: Юрінком Інтер, 2006. 688 с.

12. Савченко О.В. Методологічні засади дослідження громадського контролю. Журнал східноєвропейського права. 2015. №12. С. 120-125.

13. Гладкий С. Методологія та організація наукових досліджень: навч.-метод. посіб. Полтава, 2016. 240 с.

14. Рабінович П. Категорії та закони діалектики - актуальний інструмент сучасного правопізнання (за матеріалами практики Страсбурзького суду). Вісник Академії правових наук України. 2009. №4. С. 8-19.

15. Бобровник С.В. Компроміс і конфлікт у праві: антрополого-комунікативний підхід до аналізу: моногр. Київ: Юрид. думка, 2011. 384 с.

16. Завальнюк В.В. Роль юридичної антропології у сучасному правовому розвитку. Актуальні проблеми держави і права. 2009. Вип. 47. С. 309-312.

17. Лелеко В.В. Застосування герменевтичного підходу до вивчення тексту. Наукові записки НДУ ім. М. Гоголя. Психолого-педагогічні науки. 2011. №10. С. 142-145.

18. Нестругіна І.М. Організаційно-правовий механізм державного фінансового контролю в Україні: дис. ... канд. наук з держ. упр. Харків, 2012. 213 с.

19. Гаращук І.В., Петришин О.О. Порівняльно-правовий метод у дослідженні місцевого самоврядування. Державне будівництво та місцеве самоврядування. 2015. Вип. 29. С. 54-66.

Размещено на allbest.ru