Особливості правового статусу іноземців у міжнародному публічному праві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості правового статусу іноземців у міжнародному публічному праві

Бруневич В.М.,

начальник центру професійної освіти, Територіально відокремлене відділення «Хмельницька філія Академії Державної пенітенціарної служби», м. Хмельницький, Україна

Льоренс Д.В., старший викладач центру професійної освіти, Територіально відокремлене відділення «Хмельницька філія Академії Державної пенітенціарної служби», м. Хмельницький, Україна

Макогончук І.В., викладач центру професійної освіти, Територіально відокремлене відділення «Хмельницька філія Академії Державної пенітенціарної служби», м. Хмельницький, Україна

У статті з 'ясовано зміст дефініції «іноземний громадянин» у широкому та вузькому значенні, розмежовано категорії «іноземець» та «негромадя- нин» з метою чіткого міжнародно-правового регулювання прав негромадян. Враховуючи загальну характеристику іноземних громадян у міжнародному праві, приділено увагу системі джерел, які встановлюють правовий статус іноземних громадян. Проаналізовано правові режими, залежно від яких різниться й обсяг наданих на території іншої держави прав та обов 'язків.

Ключові слова: права людини, міжнародне право, іноземці, особи без громадянства, правовий статус, іммігранти, біженці.

Brunevych V.,

Head of the Center of Vocational Education, Territorially Separated Branch "Khmelnytskyi branch of the Academy of the State Penitentiary Service", Khmelnytskyi, Ukraine

Lorens D.,

Senior Lecturer of the Center of Vocational Education, Territorially Separated Branch "Khmelnytskyi branch of the Academy of the State Penitentiary Service", Khmelnytskyi, Ukraine Makohonchuk I., Lecturer of the Center of Vocational Education, Territorially Separated Branch "Khmelnytskyi branch of the Academy of the State Penitentiary Service", Khmelnytskyi, Ukraine

PECULIARITIES OF FOREIGNERS' LEGAL STATUS ININTERNATIONAL PUBLIC LAW

Key words: human rights, international law, foreigners, stateless persons, legal status, immigrants, refugees.

Постановка проблеми

іноземець негромадянин міжнародне право

На сьогодні в міжнародному праві вельми важливою проблемою є порушення прав людини. Початок XXI століття характеризується різким збільшенням кількості іноземців, які тимчасово або постійно перебувають в іншій країні. Дослідження правового статусу іноземних громадян та осіб без громадянства на будь-якому етапі існування держави завжди залишається актуальним. Це зумовлює необхідність розробки та ухвалення в державах оновлених нормативно-правових актів, які регулюють правовий статус іноземних громадян.

Актуальність зазначеної теми обумовлюється тим, що стосовно іноземця, який перебуває на території іншої держави, разом з правовими питаннями виникають питання, пов'язані з визначенням його правового статусу. Сучасний етап розвитку нашої держави, утвердження суверенітету, реформування багатьох сфер суспільного життя актуалізують вивчення питань щодо визначення правового статусу іноземних громадян.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Учені приділяють увагу правовому статусу іноземців переважно в аспекті конституційно-правового статусу (О. Л. Копиленко, І. С. Кова- лишин, О. В. Кузьменко, В. Ф. Погорілко, Ю. І. Римаренко, Ю. М. Тодика, О. Ф. Фрицький, С. Б. Чехович, В. М. Шаповал, Ю. С. Шемшученко та інші) або адміністративно-правового статусу (Л. Н. Галенська, О. А. Малиновська, А. А. Потапова, Н. П. Тиндик). З урахуванням того, що правовий статус іноземців регламентується не лише національним, а й міжнародним правом, основна увага нами була зосереджена на позиції науковців, які спеціалізуються переважно в галузі міжнародного публічного права. У статті використано наукові напрацювання таких учених, як С. Н. Сабікенов, А. Е. Іщук, А. Е. Сапунова, В. М. Репецький, К. Ю. Фіщенко, В. Х. Ярмакі, М. К. Гопич, Е. Л. Сіматова.

Мета статті полягає в дослідженні підходів до дефініції «іноземець», правових режимів іноземців, національного та міжнародного нормативно-правового регулювання їхнього правового статусу, напрацювання пропозицій, які варто імплементувати в національне законодавство з метою його вдосконалення.

Виклад основного матеріалу

Міждержавна міграція, тобто добровільне або примусове переміщення людей через державні кордони, на сьогодні є універсальним явищем. Розвиток процесів інтеграції створює можливості для працевлаштування за кордоном не лише висококваліфікованим спеціалістам у галузі фінансів, страхування, банківського бізнесу, комунікацій, а й працівникам-мігрантам, які зайняті в галузі сільського господарства, будівництва, благоустрою території, громадського харчування, обслуговуванні особистих споживчих потреб. Країни західної демократії відзначаються високим рівнем розвитку економіки й системи соціального забезпечення, стабільністю демократичних інститутів, забезпеченням міжнародних стандартів у сфері прав людини, зміцненням законодавства та широким застосуванням у практиці різноманітних інструментів захисту відповідних прав. Не випадково саме до цих держав у другій половині XX ст. прямували економічні іммігранти й біженці з країн «третього світу». За період з 1995 по 2000 роки розвинені країни щороку приймали близько 2,3 млн іммігрантів з країн, що розвиваються, з них з держав Північної Америки - 1,4 млн людей, з Європи - 0,8 млн [1, с. 12]. З 2011 по 2020 роки до України не повернулося 2,6 млн громадян. Судячи з показників 2021 року, очікується, що сукупне негативне сальдо за 11 років становитиме понад 3,3 млн осіб [2].

У межах досліджуваного питання необхідно з'ясувати правовий зміст дефініції «іноземний громадянин», оскільки це має важливе значення для визначення правового статусу таких фізичних осіб, встановлення обсягу прав та обов'язків індивідів, які перебувають на території нашої держави і здійснюють свою діяльність або просто проживають в Україні.

Аналіз юридичної літератури й законодавчих актів, якими закріплено питання правового статусу іноземних осіб, довів, що поняття «іноземці», яке стосується іноземних громадян, має широке й вузьке значення, оскільки до цієї категорії належать різні суб'єкти. У широкому значенні воно охоплює іноземних громадян та осіб без громадянства, у вузькому - лише іноземних громадян. З урахуванням особливостей суб'єктів міжнародно-правових відносин у цій сфері активно використовують формулювання «іноземний громадянин». Незважаючи на відносно однакове розуміння цієї категорії, необхідно відзначити особливості правового становища іноземних громадян.

Перш за все іноземний громадянин - це особа, яка перебуває на території певної держави, громадянином якої вона не є, має громадянство іншої держави та має підтвердження цього. За загальним правилом статус іноземного громадянина не залежить від строку перебування особи у відповідній іноземній державі, тобто іноземні громадяни можуть тимчасово перебувати в країні, громадянином якої вони не є, і постійно в ній проживати.

Основна увага буде приділена позиції науковців, які спеціалізуються переважно в галузі міжнародного публічного права. Зокрема, А. Е. Іщук трактує термін «іноземець» як іноземний громадянин і особа без громадянства. Тобто іноземний громадянин - це особа, яка не є громадянином певної держави або не має громадянства будь-якої держави взагалі [3, с. 57-61].

На думку А. Е. Сапунової, до категорії «іноземці» належать як іноземні громадяни, так і особи без громадянства [4, с. 293-296].

В. М. Репецький зазначає, що іноземцем є особа, яка перебуває на території певної держави і не є її громадянином, але має громадянство іншої держави [5, с. 122].

К.Ю. Фіщенко, В. Х. Ярмакі, М. К. Гопич вважають, що іноземні громадяни - особи, які перебувають (проживають) на території певної держави, але мають громадянство іншої держави [6, с. 89].

На думку Е. Л. Сіматової, іноземцем є «особа, яка має постійний політичний, економічний та правовий зв'язок з державою свого громадянства й перебуває в тимчасовому економічному, правовому зв'язку з іншими державами» [7, с. 172].

Проаналізувавши наукові підходи різних учених, з метою повноцінності дослідження ми будемо використовувати поняття «іноземець» саме у вузькому значенні, оскільки в нашому випадку воно відображає суттєвий зміст.

Слід зазначити, що останніми роками в комплексі досліджень, які проводить Організація Об'єднаних Націй, та в інших документах цієї міжнародної організації [8, с. 45] поняття «іноземець» стали замінювати на поняття «негромадянин». Воно є відносно новим у міжнародному праві, єдине загальноприйняте визначення на сьогодні відсутнє, наукових напрацювань також немає. Повертаючись до проблеми підміни понять, варто зазначити, що такий підхід скоріше за все викликаний складністю в деяких випадках віднесення тих чи інших осіб до негромадян та відсутністю загальноприйнятих визначень ряду категорій, пов'язаних з ними. У зв'язку з цим, на нашу думку, необхідно розмежовувати категорії «іноземець» та «негромадянин» з метою більш чіткого міжнародно-правового регулювання прав негромадян. Вважаємо за доцільне виокремлювати категорію «негромадяни» в тому випадку, коли є певне узагальнення і йдеться про іноземців та осіб без громадянства (поняття «іноземець» у широкому значенні).

На території певної держави важливим елементом правового статусу іноземців є їхні права та обов'язки, які визначаються внутрішнім (національним) законодавством держави, але з урахуванням зобов'язань за міжнародними договорами. Отже, розглядаючи загальну характеристику іноземних громадян у міжнародному праві, варто звернути увагу на систему джерел, які встановлюють правовий статус іноземних громадян:

- національне (внутрішньодержавне) законодавство щодо іноземних громадян. При цьому на національному рівні можна говорити про виокремлення нормативно-правових актів загального характеру, тобто законів, безпосередньо спрямованих на врегулювання питань правового становища іноземців, а також про спеціальні акти, які регулюють конкретну сферу суспільних відносин (права та обов'язки іноземців у визначеній галузі). В Україні такими нормативно-правовими актами слід вважати Цивільний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України, Сімейний кодекс України, законодавство про освіту, соціальне забезпечення тощо;

- міжнародні договори, за допомогою яких перш за все встановлюються універсальні стандарти, які кожна держава, що приєдналася до такого договору, зобов'язана застосовувати до всіх іноземців, які перебувають на її території.

Міжнародно-правові акти, зокрема Резолюція Генеральної Асамблеї ООН від 1985 року «Декларація про права людини щодо осіб, які не є громадянами країни, в якій вони проживають», містить норми, якими закріплено права та обов'язки, зміст яких такий:

- будь-яка держава має право визначати правовий статус іноземців, спираючись при цьому на свою міжнародну відповідальність, а також з огляду на зобов'язання стосовно прав людини;

- держава зобов'язана забезпечити іноземцю незалежний доступ до дипломатичного представництва або консульського органу держави;

- колективне виселення іноземців є неприйнятним, якщо вони законно перебувають на території держави. Персональне виселення можливе лише після відповідного рішення, ухваленого відповідно до норм закону;

- іноземці зобов'язані дотримуватися законодавства держави, в якій вони перебувають. У разі порушення нормативно- правових актів іноземні громадяни понесуть таку саму відповідальність, як і громадяни країни, що в ній проживають;

- іноземці мають право на захист держави свого громадянства. Кількість прав, свобод та обов'язків іноземців регулюється виконавчими й законодавчими актами [9].

Відмінність прав іноземних громадян і громадян країни проживання стосується переважно політичних прав, тобто іноземні громадяни не мають права брати участь у виборах (активне та пасивне виборче право), у референдумах та мати доступ до державної служби в певній країні. Окрім того, не можуть перебувати на військовій службі, оскільки на іноземців не поширюється військовий обов'язок.

Коли іноземець перебуває за кордоном, він отримує захист держави свого громадянства. Іноземним громадянам надається право мати юридичну допомогу й захист відповідних органів своєї держави, а також мати її сприяння, якщо в країні перебування відмовляють у належному здійсненні правосуддя тощо. Іноземець не втрачає юридичного зв'язку зі своєю державою й дотримується законодавства країни своєї громадянської належності.

Незважаючи на відносну самостійність внутрішньодержавних джерел правового регулювання, в їхніх нормах, як правило, містяться відсилання до міжнародних договорів щодо іноземних громадян. Також слід зазначити, що в багатьох міжнародно-правових документах досить часто використовуються універсальні формулювання, у зв'язку з чим громадяни, іноземні особи та особи без громадянства наділяються рівним мінімальним обсягом політичних та соціально-економічних прав і свобод. Однак трапляються й формулювання, спрямовані виключно на встановлення елементів правового режиму іноземців.

Зокрема, положення ст. 13 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права [10] встановлює перелік підстав вислання іноземця, який законно перебуває на території будь-якої держави.

Як відомо, для іноземних громадян традиційно встановлюють різні правові режими, залежно від яких різниться й обсяг наданих на території іншої держави прав та обов'язків. Як правило, йдеться про встановлення національного режиму, режиму найбільшого сприяння та спеціального режиму.

Національний режим - це режим, за якого іноземним громадянам у певній галузі правового регулювання надаються рівні права з громадянами держави перебування. Тобто національний режим передбачає в цілому рівне становище іноземців і громадян відповідної держави. Такий режим встановлений Конституцією України [11] та має чимало аналогів у зарубіжних країнах, а винятки, що існують, переважно зумовлені необхідністю дотримання державної безпеки.

Режим найбільшого сприяння передбачає надання іноземцям прав та обов'язків, відмінних від тих, що передбачені для громадян країни перебування. Подібний режим у більшості випадків встановлюють на засадах взаємності відповідно до досягнутої між конкретними державами домовленості.

Характеристика спеціального правового режиму в цілому подібна до розглянутого вище режиму найбільшого сприяння, оскільки він також передбачає певні переваги щодо іноземних громадян, які перебувають на території держави, де встановлений відповідний режим. Спеціальний режим для іноземних громадян у більшості випадків встановлюють шляхом укладення двосторонніх договорів між зацікавленими державами.

Елементами спеціального правового режиму, наприклад, можуть бути права, пов'язані зі спрощеним порядком перетину державних кордонів, встановленням безвізового режиму тощо. При цьому варто згадати відомі ситуації, коли під виглядом спеціального режиму відбувалося встановлення дискримінаційного режиму для певних категорій іноземних громадян, у результаті чого їх істотно обмежували в соціально-економічних правах не тільки порівняно з громадянами держави перебування, а й з громадянами іноземних держав з більшим ступенем співробітництва. У зв'язку з цим у багатьох міжнародно- правових актах на сьогодні наголошено щодо необхідності «забезпечувати рівноправність між працівниками-іммігрантами та громадянами країн, які приймають, стосовно умов праці та соціального забезпечення».

Висновки

Отже, в результаті проведеного аналізу можемо констатувати, що іноземний громадянин є особливим суб'єктом режимів щодо іноземних громадян, закріплених нормами міжнародно-правових актів. Держава як основний суб'єкт міжнародного права, особливою рисою якого є суверенність, самостійно закріплює обмеження щодо іноземних громадян шляхом встановлення режимних правил, що визначають порядок їх в'їзду, перебування, проживання та виїзду з території країни. Крім цього, якщо необхідно, в інтересах безпеки щодо іноземних громадян застосовують заходи репресивного характеру, пов'язані з певними обмеженнями.

Таким чином, наше дослідження дозволило дійти висновку, що міжнародно-правове регулювання режимів щодо іноземних громадян має такі особливості: 1) здійснюється за допомогою норм міжнародного права та законодавства держави перебування іноземного громадянина; 2) передбачає рівність, єдність прав і свобод іноземного громадянина з громадянином держави перебування, якщо інше не передбачено національним законодавством та міжнародним договором; 3) встановлює правовий зв'язок між іноземним громадянином та державою перебування; 4) спрямоване на врегулювання протиріч, що виникають під час реалізації іноземним громадянином своїх прав та обов'язків у державі перебування; 5) спрямоване на дотримання прав іноземного громадянина.

Список використаних джерел

1. Сабикенов С. Н. Универсальные и региональные стандарты прав человека и их влияние на формирование конституционно-правового статуса иностранцев в странах западной демократии. Казахстанский ежегодник международного права. 2009. С. 12-18.

2. Україна - на 8 місці у світі за кількістю емігрантів. Українська правда. 30.01.2021. ПКЬ: https://www.pravda.com.ua/news/2021/12/18/7317883/#:~:text=%D0%94%D0%BE%D1%81%D0%BB%D1%96%D0 %B2%D0%BD/oD0%BE%3A%20%22%D0%97%D0%B0%D0%B3%D0 %B0%D0%BB/oD0%BE%D0%BC%20%D0^o^B7%202011%20%D0%BF %D0%BE,3/o2C3%20%D0%BC%D0%BB%D0%BD%20%D0%BE%D1 %81°/(^1%96%00%В1%22 (дата звернення: 30.01.2022).

3. Ищук А. Е. Административная ответственность иностранных граждан и лиц без гражданства. Актуальные проблемы совершенствования законодательства и правоприменения: сборник материалов IV внутривузовского круглого стола (г. Курск, 15 ноября 2018 г.) / под ред. Е. В. Позднякова и др. Курск, 2018. С. 57-61.

4. Сапунова А. Е. Актуальные проблемы реализации иностран

ными гражданами права на получение вида на жительство в Российской Федерации. Права человека: история, теория, практика: восьмая Всероссийская научно-практическая конференция: сборник научных статей. Курск, 2019. С. 293-295.

5. Міжнародне публічне право: підручник / за ред. проф. В. М. Репецького. Київ: Знання, 2012. 437 с.

6. Міжнародне право: навч.-метод. посіб. для студентів юридичного факультету / уклад. К. Ю. Фіщенко, В. Х. Ярмакі, М. К. Гопич. Одеса: ОДУВС, 2015. 286 с. ПКЬ: http://dspace.oduvs.edu.ua/bitstream/123456789/311/1/%D0%9C%D1%96%D0%B6%D0%BD%D0%B0%D 1 %80%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%B5%20%D0%BF%D1%80%D0 %B0%D0%B2%D0%BE.pdf (дата звернення: 30.01.2022).

7. Симатова Е. Л. Международное частное право: практикум: учебное пособие для студентов вузов, обучающихся по направлению «Юриспруденция» (квалификация (степень) «бакалавр»). Москва: РИОР: ИНФРА-М, 2019. 107 с. ПКЬ: http://znanium.com/go.php?id= 1003254 (дата звернення: 30.01.2022).

8. Права неграждан. Управление Верховного комиссара Органи

зации Объединенных Наций по правам человека. Организация Объединенных Наций, Нью-Йорк, Женева, 2006.91 с. ПКЬ: https ://www. ohchr. org/Documents/Publications/noncitizensen_ru.pdf (дата звернення: 30.01.2022).

9. Резолюція 40/144 Генеральної Асамблеї ООН від 13.12.1985 р. «Декларація про права людини щодо осіб, які не є громадянами країни, в якій вони проживають». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show /995_227#Text(дата звернення: 30.01.2022).

10. Про громадянські і політичні права: Міжнародний пакт від 16.12.1966 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_043#Text(дата звернення: 30.01.2022).

11. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 р. № 254 к/96- ВР. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text(дата звернення: 30.01.2022).

References

1. Sabikenov, S. N. (2009), "Universal and regional human rights standards and their influence on the formation of foreigners' constitutional and legal status in Western democracies", Kazakhstan Yearbook of International Law, pp. 12-18.

2. Ukraine ranks 8th in the world in the number of emigrants (2021), Ukrainian Truth, available at: https://www.pravda.com.ua/news/2021/12/ 18/7317883/#:~:text=%D0%94%D0%BE%D1%81%D0%BB%D1%96%D 0%B2⁰/oD0%BD%D0%BE%3A%20%22%D0⁰/o97%D0%B0%D0%B3%D 0%B0%D0%BB%D0%BE%D0%BC%20%D0%B7%202011%20%D0%B F%D0%BE,3%2C3%20%D0%BC%D0%BB%D0%BD%20%D0%BE%D 1%81%D1%96%D0%B1%22. (accessed 30 January 2022).

3. Ishchuk, A. Ye. (2018), "Administrative responsibility of foreign citizens and stateless persons", Actual problems of improving legislation and law enforcement: Collection of materials of the V intra-university round table, (15 November, 2018), Kursk, pp. 57-61.

4. Sapunova, A. Ye. (2019), "Actual problems of the implementation the right to obtain a residence permit in Russian Federation by foreign citizens", Human Rights: History, Theory, Practice: Collection of proceedings of the eighth All-Russian scientific and practical conference, Kursk, pp. 293-295.

5. Repetskyi, V. M. (2012), International public law, Znannia, Kyiv.

6. Fishchenko, K. Yu., Yarmaki, V. Kh. and Hopych, M. K. (2015),

International law, available at:http://dspace.oduvs.edu.ua/bitstream

/123456789/311/1/%D0%9C%D 1%96%D0%B6%D0%BD%D0%B0%D 1 %80%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%B5%20%D0%BF%D1%80%D0 %B0%D0%B2%D0%BE.pdf Odesa: ODUVS. (accessed 30 January 2022).

7. Simatova, Ye, L. (2019), International public law, available at:

http://znanium.com/go.php?id=1003254 Moscow:RIOR:INFRA-M.

(accessed 30 January 2022).

8. United Nations (2006), Non-citizens' Rights, Office of the United Nations High Commissioner for Human Rights, New York, Geneva, available at: https ://www. ohchr. org/Documents/Publications/noncitizensen _ru.pdf (accessed 30 January 2022).

9. United Nations (1985), Resolution 40/144 of the General Assembly of the United Nations, Declaration on the Human Rights of Individuals Who are not Nationals of the Country in which They Live, available at: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_227#Text (accessed 30 January 2022).

10. International Covenant (1973), On Civil and Political Rights, available at: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_043#Text (accessed 30 January 2022).

11. Ukraine (1996), Constitution of Ukraine: Law of Ukraine, Verkhovna Rada of Ukraine, Kyiv.

Размещено на Allbest.ru