Міжнародно-правове регулювання відносин держав у сфері протидії зміні клімату

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН ДЕРЖАВ У СФЕРІ ПРОТИДІЇ ЗМІНІ КЛІМАТУ

Павко Яна Анатоліївна,

кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник відділу міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України

Анотація

Метою статті є визначення та аналіз основних міжнародно-правових актів, які регламентують відносини держав у сфері протидії зміні клімату.

Наукова новизна полягає у комплексному дослідженні міжнародних договорів універсального характеру в сфері протидії зміні клімату та з'ясуванні їх переваг або недоліків.

Висновки. До основних міжнародно-правових актів, які регулюють міждержавні відносини в сфері протидії зміні клімату, належать Рамкова конвенція ООО про зміну клімату 1992 р. та Паризька угода, яка замінила з 2020 р. Кіотський протокол до вищезазначеної конвенції. Незважаючи на їх суперечливий характер стосовно ефективності реалізації відповідних положень, ці два міжнародні договори заклали фундамент для становлення та розвитку сучасного міжнародно-правового режиму охорони клімату. Паризька угода 2015 р. є новим важливим інструментом кліматичного правового режиму, який врахував прогалини Кіотського протоколу та встановив нові механізми імплементації з метою зменшення викидів парникових газів. Безумовно, дієвість цього міжнародного договору буде залежати від дотримання його державами та проведення ними комплексної правової кліматичної політики. При розробці державами свого національно визначеного внеску згідно з положеннями Паризької угоди 2015 р. слід ставити не тільки амбітні цілі, але й реальні, досягнення яких дійсно забезпечить скорочення або обмеження викидів парникових газів. Україна як активний учасник міжнародної кліматичної політики планує посилити свої позиції та готується взяти на себе зобов'язання щодо Другого національно визначеного внеску.

Ключові слова: викиди парникових газів, зміна клімату, гнучкі механізми, міжнародно-правовий режим охорони клімату, національно визначений внесок, принцип спільної, але диференційованої відповідальності, рамковий підхід, сталий розвиток. 

Abstract

протидія зміна клімат правовий

International legal regulation of state relations in the field of counterarcting climate change. Pavko Yana А., Candidate of Law, Senior Research Scientist of the Department of International Law and Comparative Law V.M. Koretsky Institute of State and Law of the National Academy of Sciences of Ukraine

The purpose of the article is to identify and analyze the main international legal acts that regulate the relations of states in the field of counteracting climate change.

The scientific novelty lies in a comprehensive study of international treaties of a universal nature in the field of rnunteracting climate change and clarifying their advantages or disadvantages.

Conclusions. The main international legal acts regulating interstate relations in the field of counteracting climate change are the UN Framework Convention on Climate Change of 1992 and the Paris Agreement, which replaced the Kyoto Protocol to the above-mentioned convention in 2020. Despite their contradictory nature in terms of the effectiveness of the implementation of the relevant provisions, these two international treaties have laid the foundation for the formation and development of a modern international legal regime for climate protection. The 2015 Paris Agreement is a new important instrument of the climate regime, which takes into account the gaps in the Kyoto Protocol and establishes new implementation mechanisms to reduce greenhouse gas emissions. Of course, the effectiveness of this international treaty will depend on its observance by states and their implementation of a comprehensive legal climate policy. During the development of nationally determined contribution in accordance with the provisions of the 2015 Paris Agreement, states should set not only ambitious goals, but also realistic ones, the achievement of which will actually ensure the reduction or limitation of greenhouse gas emissions. Ukraine, as an active participant in international climate policy, plans to strengthen its position and prepares to commit to the Second nationally determined contribution.

Key words: greenhouse gas emissions, climate change, flexible mechanisms, international legal regime for climate protection, nationally determined contribution, the principle of common but differentiated responsibility, framework approach, sustainable development.

Постановка проблеми

З кожним роком все більше уваги науковців прикуто до зміни клімату як глобальної проблеми людства, від якої залежить життя нинішніх та майбутніх поколінь. У свою чергу, співпраця в сфері протидії кліматичним змінам є предметом дискусій багатьох міжнародних форумів і конференцій. Зростання кількості демонстрацій у різних куточках Землі із закликами до політиків вжити заходів, щоб попередити кліматичну катастрофу, свідчить про необхідність об'єднання зусиль та важливість подолання проблеми зміни клімату. Саме поглиблення міжнародного співробітництва з цією метою здійснюється шляхом укладення державами міжнародних договорів, спрямованих на протидію кліматичним змінам, які, безумовно, потребують додаткового вивчення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

У статті досліджено універсальні міжнародні договори в сфері протидії зміні клімату та праці таких авторитетних вчених, як О. Бардіна, Д. Вірт, Д. Гарафова, О. Задорожній, Т. Короткий, Н. Соколова та ін., які стосуються різних аспектів міжнародно-правового режиму охорони клімату.

Мета статті полягає у визначенні та аналізі основних міжнародно-правових актів, які регламентують відносини держав у сфері протидії зміні клімату.

Виклад основного матеріалу

9 травня 1992 році на Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку в м. Ріо-де-Жанейро було прийнято Рамкову конвенцію про зміну клімату з метою стабілізації концентрацій парникових газів в атмосфері на такому рівні, який не допускав би небезпечного антропогенного впливу на кліматичну систему. У свою чергу, вона передбачає, що такий рівень має бути досягнутий у строки, необхідні для природної адаптації екосистем до зміни клімату, що дасть можливість не ставити під загрозу виробництво продовольства і сприятиме забезпеченню подальшого економічного розвитку на сталій основі (ст. 2) [1]. Доцільно підкреслити, що Рамкова конвенція 1992 р., яка набрала чинності 21березня 1994року, стала першим важливим кроком на шляху до вирішення проблеми зміни клімату. Її Сторонами є 196 держав та ЄС. Україна підписала її 11черв- ня 1992року, а ратифікувала - 29жовтня 1996 року. У ст. 1 даного міжнародного договору закріплено загальне розуміння поняття зміни клімату як «зміни клімату, яка прямо або непрямо обумовлена діяльністю людини, породжує зміни у складі глобальної атмосфери і накладається на природне коливання клімату, що спостерігаються протягом порівняльних періодів часу». Зауважимо, що конвенція визначає такі принципи для досягнення її мети, як: принцип спільної, але диференційованої відповідальності (п. 1 ст. 3); принцип врахування конкретних потреб і особливостей Сторін, які є країнами, що розвиваються, особливо тих, що найбільше потерпають від негативних наслідків змін клімату, а також Сторін, яким у відповідності з цією Конвенцією доведеться нести надмірний чи непосильний тягар, зокрема країн, що розвиваються (п. 2 ст. 3); принцип перестороги (п. 3 ст. 3); принцип сприяння сталому розвитку (п. 4 ст. 3); принцип співробітництва держав для встановлення сприятливої і відкритої міжнародної економічної системи (п. 5 ст. 3) [1]. З нашої точки зору, принцип спільної, але диференційованої відповідальності є ключовим принципом міждержавної кооперації в сфері протидії зміні клімату, оскільки він дозволяє розподілити міжнародні зобов'язання залежно від економічних особливостей держав. На думку О. Задорожнього, вищевказаний принцип включає таку складову, як зобов'язання враховувати потреби країн, що розвиваються, та їх можливості боротися із забрудненням навколишнього середовища [2, с. 94].

Загалом, Рамкова конвенція ООН про зміну клімату 1992 р. встановлює зобов'язання щодо зменшення викидів парникових газів: для всіх Сторін; для Сторін, які є розвиненими країнами та інших Сторін, включених до Додатку І; Сторін, які є розвинутими країнами, та інших, які належать до розвинутих країн, включених до Додатку ІІ.

Вищим органом Рамкової конвенції ООН про зміну клімату є Конференція Сторін, яка збирається для розгляду питань стосовно реалізації положень конвенції та ухвалення рішень, пов'язаних із нею. Згідно зі ст. 7 вона виконує наступні функції: проводить періодичний огляд зобов'язань Сторін і організаційних механізмів, передбачених конвенцією (п. а); заохочує та полегшує обмін інформацією про заходи, які вживаються Сторонами, з реагування на зміну клімату та її наслідки (п. Ь); допомагає та здійснює керівництво відповідно до мети і положень конвенції у справі розроблення та періодичного уточнення порівняльних методологій, які підлягають узгодженню Конференцією Сторін, зокрема для підготовки кадастрів викидів із джерел і абсорбції поглиначами парникових газів та для оцінки ефективності заходів щодо обмеження викидів та збільшення поглинання цих газів (п. d); оцінює на основі всієї наданої їй відповідно до положень конвенції інформації здійснення конвенції Сторонами, загальні наслідки заходів, вжитих згідно з Конвенцією, зокрема екологічні, економічні та соціальні, а також їх сукупний вплив і прогрес, досягнутий у реалізації мети конвенції (п. е); розглядає і затверджує регулярні доповіді про здійснення конвенції та забезпечує їх публікацію (п. ^ та ін. [1]. До речі, в листопаді 2021року має відбутися 26-та Конференція Сторін Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (СОР26) в м. Глазго, в якій збирається брати участь і Україна. Вона планує представити Другий національно визначений внесок до Паризької угоди 2015 р. Віце-прем'єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України О. Стефанішина зазначила, що наша держава вбачає важливий політичний контекст у цьогорічній Конференції Сторін. Україна є державою з високими кліматичними амбіціями та прагне долучитися до міжнародної політики в сфері протидії зміні клімату [3].

Варто підкреслити, що досить поширеним явищем є застосування рамкового підходу до прийняття природоохоронних міжнародних угод. Його сутність полягає у прийнятті рамкової конвенції, яка визначає загальні зобов'язання держав і протоколів, що конкретизують ці зобов'язання. Рамкові конвенції виступають в якості інструменту міжнародно-правового регулювання міждержавних відносин як на універсальному, так і на регіональному рівнях [4, с. 165]. Безумовно, рамковий підхід містить як переваги, так і недоліки. У більшості випадків рамкова конвенція є найкращою формою міждержавної взаємодії, коли держави не можуть прийти до консенсусу стосовно врегулювання спірного питання. О. Задорожній вказує на те, що рамковий підхід, по-перше, сприяє досягненню згоди між державами шляхом закріплення загальних напрямків співробітництва, а по-друге, дає змогу вносити зміни в протоколи або додатки до них, не зачіпаючи положень самої конвенції і забезпечуючи відносну гнучкість у правовому регулюванні. Натомість, головним його недоліком є можливість висловлення згоди держави на обов'язковість рамкової конвенції, яка не покладає на неї ніяких серйозних юридичних обов'язків, і водночас - відмовитися робити те ж саме стосовно протоколів, які передбачають такі зобов'язання, тим самим нівелюючи досягнутий на міжнародному рівні результат [2, с. 44].

В цілому, в Рамковій конвенції ООН зі зміни клімату 1992 р. вперше було визнано наявність проблеми зміни клімату, покладено відповідальність на розвинуті країни щодо викидів парникових газів і встановлено механізми передачі фінансових ресурсів, спрямованих на боротьбу зі зміною клімату, від індустріально розвинутих країн до країн, що розвиваються, та контролю за вжитими заходами [5]. Н. Соколова виокремлює основні елементи рамкового режиму в сфері боротьби зі зміною клімату. До них, насамперед, належать наступні: керівна роль у боротьбі зі зміною клімату та відповідальність розвинутих держав; згода промислово розвинених країн ділитися технологіями з менш розвиненими країнами; фінансова підтримка країн, що розвиваються, за допомогою діяльності Глобального екологічного фонду; звітність розвинених країн і країн, що розвиваються стосовно виконання зобов'язань: Сторони, включені в Додаток I, надають регулярні звіти про політику і заходи в сфері зміни клімату; у Сторін, які не включені в Додаток I, перш за все країн, що розвиваються, більш «м'які» умови подання інформації щодо їх виконання; забезпечення пріоритетності економічного розвитку особливо для бідних країн, що обумовлює пошук балансу між обмеженням викидів парникових газів та економічним розвитком країн, що розвиваються; визнання вразливості всіх країн до наслідків зміни клімату та необхідність об'єднання зусиль щодо їх полегшення в країнах, що розвиваються; створення інституційної структури з реалізації конвенції [6, с. 2058].

З метою конкретизації загальних міжнародних зобов'язань, які містяться в Рамковій конвенції 1992 р., 11грудня 1997року було прийнято Кіотський протокол. У свою чергу, він визначив кількісні зобов'язання для розвинутих країн і країн з перехідною економікою зі скорочення або стабілізації викидів парникових газів з 2008 р. по 2012 р. [7]. Сторонами Кіотського протоколу 1997 року є 191 держава та ЄС. Україна підписала його 15 березня 1999 року, а ратифікувала - 4лю- того 2004року. Особливістю Кіотського протоколу є те, що він не тільки встановив кількісні зобов'язання, але й запровадив своєрідні «гнучкі механізми» для ефективної реалізації положень міжнародного договору. До таких механізмів слід віднести: проєкти спільного впровадження (ст. 6), механізм чистого розвитку (ст. 12), торгівля квотами на викиди (ст. 17).

Зауважимо, що Кіотський протокол став першою угодою глобального характеру про охорону довкілля, заснованою на трьох ринкових механізмах регулювання викидів. Після закінчення дії першого періоду зобов'язань за Кіотським протоколом було прийнято Дохійську поправку (Поправка до Кіотського протоколу на виконання пункту9 його статті 3), яка продовжила термін його дії на 2013-2020 рр.

З точки зору О. Бардіної, Рамкова конвенція ООН про зміну клімату 1992 р. стала революційним проривом на час її прийняття та не в повній мірі ефективним засобом вирішення проблеми зміни клімату на сьогодні. Саме завдяки цій конвенції та Кіотському протоколу до неї в міжнародному праві з'явилися нові інструменти для досягнення скорочення викидів парникових газів [8, с. 135].

Зокрема, Д. Вірт вважає, що, по-перше, Рамкова конвенція ООН про зміну клімату продовжує виконувати функцію головного майданчика для координації дій держав у сфері глобальної кліматичної політики. Він розглядає її в якості ланки, яка пов'язує інструменти кліматичного режиму, що передбачають прийняття диференційованих зобов'язань промислово розвинутими країнами. По-друге, Рамкова конвенція 1992 р. є робочим механізмом планування глобальної політики з питань, які мають відношення до всіх держав світу. По-третє, дана міжнародна угода надає більші можливості, ніж Кіотський протокол, для обговорення обсягів обов'язкового зниження рівня викидів для країн, які не включені в Додаток І, та країн, що розвиваються. По-четверте, Рамкова конвенція 1992 р. закріплює механізм надання фінансової підтримки для країн, що розвиваються [9, с. 194].

Варто нагадати, що Канада стала першою державою, яка вийшла з Кіотського протоколу, заявивши про це в 2011 році. Вона не схвалила внесені до документу нові зобов'язання промислово розвинених країн щодо скорочення викидів парникових газів, визнаючи їх несправедливими [10].

У 2012році завершилася дія міжнародних зобов'язань за Кіотським протоколом і постало питання щодо розробки нового документу, який зможе замінити його. Так, 12грудня 2015року на 21-йКонференції Сторін Рамкової конвенції ООН про зміну клімату було прийнято Паризьку угоду, мета якої полягає у зміцненні глобального реагування на загрозу зміни клімату в контексті сталого розвитку та зусиль з викорінення бідності , у тому числі шляхом: а) стримання зростання глобальної середньої температури значно нижче 2° С понад доіндустріальні рівні і докладання зусиль з метою обмеження зростання температури до 1,5° С понад доіндустріальні рівні, визнаючи, що це суттєво знизить ризики та наслідки зміни клімату; Ь) підвищення здатності адаптуватися до несприятливих наслідків зміни клімату, а також сприяння опірності до зміни клімату та низьковуглецевому розвитку таким чином, щоб не ставити під загрозу виробництво продовольства; с) забезпечення узгодженості фінансових потоків із напрямом низьковуглецевого та опірного до зміни клімату розвитку (ст. 2) [11]. Вона набрала чинності 4листопада 2016року. На сьогоднішній день 189держав ратифікували міжнародну угоду. Україна підписала її 22квітня 2016року, а ратифікувала - 14червня 2016року. Паризька угода 2015 р. має термінологічний та інституційний зв'язок з Рамковою конвенцією ООН про зміну клімату [12, с. 489]. На відміну від Кіотського протоколу, Паризька угода 2015 р. передбачає встановлення державами самостійно національно визначеного внеску та звітування про його виконання. Він переглядається кожні п'ять років і кожний наступний має бути більш амбітний, ніж попередній. Зокрема, в п.3 ст. 4 зазначено, що кожен наступний національно визначений внесок Сторони буде прогресом у порівнянні з поточним національно визначеним внеском та відображати її найбільш можливі амбіції, відображаючи її спільну, але диференційовану відповідальність, а також відповідні можливості у світлі різних національних обставин [11].

У цілому, Паризька угода 2015 р. сприяє активізації діяльності держав, спрямованої на зменшення викидів парникових газів, адаптації до змін клімату та боротьбу із глобальним потеплінням. Головною перевагою кліматичної угоди є те, що вона підтвердила важливість проблеми зміни клімату і засвідчила потребу в переході на низьковуглецевий розвиток. Насамперед, вона відкрила еру зеленої економіки в глобальному масштабі [13, с. 197].

Доцільно підкреслити, що зобов'язання зі скорочення шкідливих викидів в атмосферу та стримання підвищення температури більше, ніж на 2° С беруть на себе всі держави, незалежно від рівня їх економічного розвитку. У Паризькій угоді 2015 р. відсутні будь-які санкції для держав-порушників, оскільки їх наявність у міжнародному договорі ще не гарантує ефективність цих заходів. На відміну від Кіотського протоколу, кліматична угода 2015 р. заборонила торгівлю квотами на викиди парникових газів, яка за цей час стала джерелом для махінацій. До того ж, в Паризькій угоді передбачено індивідуальний підхід щодо визначення зобов'язань у порівнянні з Кіотським протоколом, який містив сталий список держав із їх фіксованими зобов'язаннями зі скорочення або утримання на певному рівні викидів парникових газів. Замість механізму чистого розвитку та проєктів спільного впровадження, які діяли в рамках Кіотського протоколу, ст. 6 Паризької угоди закріпила новий механізм для зменшення викидів парникових газів і підтримки сталого розвитку. Таким механізмом є механізм сталого розвитку, в якому можуть брати участь всі держави-члени Паризької угоди, незалежно від їх економічного розвитку. До умов участі належать добровільність, необхідність схвалення проєкту та неможливість подвійного обліку одиниць зниження викидів [14, с. 25]. Також заслуговує на увагу механізм надання фінансової допомоги розвинутими країнами країнам, що розвиваються, з метою боротьби з наслідками зміни клімату та поступового переходу на використання відновлюваних джерел енергії за допомогою Зеленого кліматичного фонду. Згідно з п.1 ст. 9 розвинені країни надають фінансові ресурси для надання допомоги країнам, що розвиваються, стосовно як пом'якшення зміни клімату, так і адаптації до неї. Іншим Сторонам рекомендується надавати або продовжувати надавати таку підтримку на добровільній основі (п. 2 ст. 9). Розвинуті країни повинні кожні два роки повідомляти орієнтовну кількісну та якісну інформацію про мобілізацію засобів для боротьби зі зміною клімату. Іншим державам, що надають ресурси, рекомендується повідомляти таку інформацію раз на два роки на добровільній основі (п. 5 ст. 9) [11].

Д. Гарафова на основі аналізу Паризької угоди 2015 р. зазначає, що цей міжнародний договір, на відміну від Рамкової конвенції ООН про зміну клімату та Кіотського протоколу, просунувся набагато вперед стосовно розробки механізмів його реалізації. Паризька угода визначила нові механізми, одним із яких є механізм прозорості, що функціонує завдяки оцінці адекватності та достатнього рівня дій держав щодо виконання поставлених завдань. До того ж, Паризька угода 2015 р. розширила компетенцію механізмів, які існували раніше. Наприклад, Адаптаційний комітет має співпрацювати з Постійним комітетом з фінансів Рамкової конвенції ООН про зміну клімату, а Зелений кліматичний фонд повинен посилити підтримку для країн, що розвиваються, з метою сприяння розробці та здійсненню ними національних планів адаптації [14, с.30].

Зауважимо, що на Саміті Всесвітньої метеорологічної організації ООН, який відбувся 29 вересня 2019 року, було визначено дев'ять напрямків підвищення рівня завдань та прискорення вживання заходів щодо реалізації Паризької кліматичної угоди 2015 р. Перший напрямок, насамперед, стосується надання державами, які мають великі джерела викидів, гарантій розширення своїх зобов'язань щодо пом'якшення наслідків зміни клімату, що включають організацію фондів сприяння захисту клімату, довгострокові стратегічні плани із досягнення нульового рівня викидів та ін. У свою чергу, другий напрямок пов'язаний з політичними та соціальними чинниками, які сприяють вирішенню питань в сфері охорони здоров'я, підвищення рівня життя, забезпечення безпеки. Вищевказані питання мають вирішуватися спільно з Департаментом ООН з економічних і соціальних питань (ДЕСП), Всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВООЗ) та Міжнародною організацією праці (МОП). Третій напрямок охоплює вживання заходів із об'єднання зусиль молоді та громадськості для вирішення проблеми зміни клімату. Молодь повинна усвідомлювати необхідність участі у вирішенні глобальних проблем людства. Натомість, четвертий і п'ятий напрямки передбачають модернізацію системи енергопостачання. Безумовно, мова йде про перехід на відновлювані джерела енергії, підвищення енергоефективності та встановлення жорстких екологічних умов у різних галузях промисловості. Шостий напрямок пов'язаний зі встановленням вимог і стандартів щодо сталого розвитку інфраструктури з низьким рівнем викидів, особливо для наземного транспорту, системи водопостачання та ліквідації відходів, а також фінансуванням цих проєктів приватними та багатосторонніми банками розвитку. Зокрема, сьомий напрямок спрямований на охорону та збереження лісів і наземних екосистем, забезпечення екологічної або продовольчої безпеки аграрного сектору та вживання заходів, які мають на меті сприяти регенерації живих організмів у ріках, озерах і океанах при підтримці Програми ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП). Крім того, як зазначає В. Биковський, восьмий і дев'ятий напрямки підвищення рівня завдань та прискорення вживання заходів щодо реалізації Паризької кліматичної угоди 2015 р. включають забезпечення сталості та адаптації до ризиків, які пов'язані зі зміною клімату. Також в рамках цих напрямків повинні бути вжиті заходи з фінансування діяльності в сфері боротьби із кліматичними змінами та визначення рівня цін на викиди вуглеводню [15, с. 115-116].

Нагадаємо, що США 4 листопада 2020року офіційно вийшли з Паризької угоди. Про цей намір було оголошено ще в 2017 р. президентом США Д.Трампом, який стверджував, що міжнародний договір встановлює несправедливі економічні обмеження для американських робітників, бізнесменів і платників податків [16]. Разом з тим, завдяки зусиллям нового президента США Д. Байдена, який не підтримує погляди попереднього президента з багатьох питань, держава повернулася до Паризької угоди в лютому 2021 року. На його думку, участь США в глобальному співробітництві з протидії зміні клімату повністю відповідає економічним інтересам країни [17].

Висновки

Таким чином, до основних міжнародно-правових актів, які регулюють міждержавні відносини в сфері протидії зміні клімату, належать Рамкова конвенція про зміну клімату 1992 р. та Паризька угода, яка замінила з 2020 р. Кіотський протокол до вищезазначеної конвенції. Незважаючи на їх суперечливий характер стосовно ефективності реалізації відповідних положень, ці два міжнародні договори заклали фундамент для становлення та розвитку сучасного міжнародно-правового режиму охорони клімату. Паризька угода 2015 р. є новим важливим інструментом кліматичного правового режиму, який врахував прогалини Кіотського протоколу та встановив нові механізми імплементації з метою зменшення викидів парникових газів. Безумовно, дієвість цього міжнародного договору буде залежати від дотримання його державами та проведення ними комплексної правової кліматичної політики. При розробці державами свого національно визначеного внеску згідно з положеннями Паризької угоди 2015 р. слід ставити не тільки амбітні цілі, але й реальні, досягнення яких дійсно забезпечить скорочення або обмеження викидів парникових газів. Україна як активний учасник міжнародної кліматичної політики планує посилити свої позиції та готується взяти на себе зобов'язання щодо Другого національно визначеного внеску.

Список використаних джерел

1. Рамкова конвенція Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату від 09.05.1992 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/995_044#Text (Дата звернення: 19.05.2021).

2. Задорожній О. В., МедведєваМ. О. Міжнародне право навколишнього середовища: підручник для ВНЗ. Київ : Видавничий дім «Промені», 2010. 510 с.

3. Україна на кліматичному саміті ООН представить свої «зелені» амбіції. 09.04.2021. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/ 3224802-ukrama-na-kИmaticnomu-samiti-oon- predstavit-svoi-zeleni-ambicii.html (Дата звернення: 22.05.2021).

4. Короткий Т. Р. Понятие и признаки рамочных конвенций. Вестник РУДН. 2011. № 4. С. 164-171.

5. Что такое Рамочная конвенция Организации Объединенных Наций об изменении климата? URL: https://unfccc.int/ru/ peregovornyy-process-i-vstrechi/konvenciya/ chto-takoe-ramochnaya-konvenciya-organizacii- obedinennykh-naciy-ob-izmenenii-klimata (Дата звернення: 16.05.2021).

6. СоколоваН.А. Эволюция международно-правового сотрудничества в борьбе с изменением климата. Актуальные проблемы российского права. 2014. № 9. С. 2057-2065.

7. Кіотський протокол до Рамкової конвенції Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату від 11.12.1997 р. URL: https:// zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_801#Text (Дата звернення: 21.05.2021).

8. Бардіна О. О. Міжнародне нормативне забезпечення вирішення проблем зміни клімату. Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2013. №5. С. 131-137.

9. ВиртД.А. Парижское соглашение: новый компонент климатического режима ООН. Вестник международных организаций. 2017. № 4. Т. 12. С. 185-214.

10. Канада вийшла з Кіотського протоколу. 13.12.2011р. URL: http://real-economy. com.ua/news/343.html (Дата звернення: 22.05.20211).

11. Паризька угода від 12.12.2015 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_ l61#Text (Дата звернення: 22.05.2021).

12. Енциклопедія міжнародного права: у 3 т. / редкол.: Ю.С.Шемшученко, В.Н.Де- нисов та ін.; Інститут держави і права ім.

13. М. Корецького НАН України. Т. 3. М-Я. Київ : Академперіодика, 2019. 992 с.

14. ПавкоЯ.А. Міжнародно-правове значення Паризької угоди в сфері зміни клімату 2015року. International Relations Review. 2018. Т. 1. Випуск 3. С. 195-201.

15. ГарафоваД.И. Новеллы Парижского соглашения по климату 2015 г.: анализ механизмов осуществления. Электронное приложение к «Российскому юридическому журналу». 2018. №3. С. 24-32.

16. БыковскийВ.К. Международно-правовое регулирование охраны климата: вопросы взаимодействия политики, права, экологической безопасности. Международное сотрудничество евразийских государств: политика, экономика, право. 2019. №3.112-123.

17. Набув чинності вихід США з Паризької кліматичної угоди. 04.11.2020 р. URL: https://mind.ua/news/2 0217967-nabuv- chinnosti-vihid-ssha-z-parizkoyi-klimatichnoyi- ugodi (Дата звернення: 24.05.2021).

18. Байден повертає США до ВООЗ та Паризької кліматичної угоди. 21.01.2021 р.URL: https://ukrainian.voanews.com/a/biden- returns-us-to-who-and-paris-accord/5746122. html (Дата звернення: 24.05.2021).

References

1. Ramkova konventsiia OrhanizatsiiOb'iednanykh Natsij pro zminu klimatu vid 09.05.1992 r. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_044#Text (Last accessed: 19.05.2021) [in Ukrainian].

2. Zadorozhnij,O.V., Medvedieva,M.O.(2010). Mizhnarodne pravo navkolyshn'oho seredovyscha: pidruchnyk dlia VNZ. Kyiv:Vydavnychyj dim «Promeni» [in Ukrainian].

3. Ukraina na klimatychnomu samiti OON predstavyt' svoi «zeleni» ambitsii. 09.04.2021. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/ 3224802-ukraina-na-klimaticnomu-samiti- oon-predstavit-svoi-zeleni-ambicii.html (Last accessed: 22.05.2021) [in Ukrainian].

4. Korotkyj,T. R. (2011). Poniatie i pryznaky ramochnykh konventsyj. Vestnyk RUDN, 4, 164-171 [in Russian].

5. Chto takoe Ramochnaia konventsyia Orhanyzatsyy Ob'edynennykh Natsyj ob yzmenenyy klymata? URL: https://unfccc.int/ru/ peregovornyy-process-i-vstrechi/konvenciya/ chto-takoe-ramochnaya-konvenciya-organizacii- obedinennykh-naciy-ob-izmenenii-klimata (Last accessed: 16.05.2021) [in Russian].

6. Sokolova,N.A. (2014). Evoliutsyia mezhdunarodno-pravovoho sotrudnychestva v bor'be s yzmenenyem klymata. Aktual'nye problemy rossyjskoho prava, 9, 2057-2065 [in Russian].

7. Kiots'kyj protokol do Ramkovoi konventsii Orhanizatsii Ob'iednanykh Natsij pro zminu klimatu vid 11.12.1997r. URL: https://zakon. rada.gov. ua/laws/show/995_801#Text (Last accessed: 21.05.2021) [in Ukrainian].

8. Bardina,O.O. (2013). Mizhnarodne normatyvne zabezpechennia vyrishennia problem zminy klimatu. Naukovi zapysky Instytutu zakonodavstva Verkhovnoi Rady Ukrainy, 5, 131-137 [in Ukrainian].

9. Vyrt,D.A. (2017). Paryzhskoesohlashenye: novyj komponentklymatycheskoho rezhyma OON. Vestnyk mezhdunarodnykh orhanyzatsyj, 4, T. 12,185-214 [in Russian].

10. Kanada vyjshla z Kiots'koho protokolu. 13.12.2011. URL: http://real-economy.com.ua/ news/343.html (Last accessed: 22.05.2021) [in Ukrainian].Paryz'ka uhoda vid 12.12.2015. URL:https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_ l61#Text (Last accessed: 22.05.2021) [inUkrainian].

11. Entsyklopediia mizhnarodnoho prava: u 3t (2019) / redkol.: Yu.S.Shemshuchenko, V. N. Denysov ta in.; Instytut derzhavy i prava im. V.M. Korets'koho NAN Ukrainy. T. 3. M-Ya. Kyiv: Akademperiodyka [in Ukrainian].

12. Pavko,Ya.A. (2018). Mizhnarodno- pravove znachennia Paryz'koi uhody v sferi zminy klimatu 2015 roku. International Relations Review, T. 1, Vyp. 3, 195-201 [in Ukrainian].

13. Harafova,D.I. (2018). NovellyParyzhskoho sohlashenyia po klymatu 2015: analyz mekhanyzmov osuschestvlenyia. Elektronnoe prylozhenye k «Rossyjskomu iurydycheskomu zhurnalu», 3, 24-32 [inRussian].

14. Bykovskyj, V. K. (2019).Mezhdunarodno-pravovoe rehulyrovanyeokhrany klymata: voprosy vzaymodejstvyiapolytyky, prava, ekolohycheskoj bezopasnosty. Mezhdunarodnoe sotrudnychestvo evrazyjskykh hosudarstv: polytyka, ekonomyka, pravo, 3,112-123 [in Russian].

15. Nabuv chynnosti vykhid SShA z Paryz'koi klimatychnoi uhody. 04.11.2020 r. URL: https:// mind.ua/news/20217967-nabuv-chinnosti- vihid-ssha-z-parizkoyi-klimatichnoyi-ugodi (Last accessed: 24.05.2021) [in Ukrainian].

16. Bajden povertaie SShA do VOOZ taParyz'koi klimatychnoi uhody. 21.01.2021.URL: https://ukrainian.voanews.com/a/biden- returns-us-to-who-and-paris-accord/5746122. html (Last accessed: 24.05.2021) [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru