Теоретична складність і практична значимість проявів взаємовпливу релігії та права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теоретична складність і практична значимість проявів взаємовпливу релігії та права

Кельман Михайло Степанович, доктор юридичних наук, професор, професор кафедри теорії права та конституціоналізму ШПІОНУ «Львівська політехніка»

Сивуля Т. М.,

аспірант кафедри права Закладу вищої освіти «Університет Короля Данила»

Мета. Довести неможливості зникнення феномену релігійності у суспільстві та очевидним фактам впливу релігії на процеси становлення й розвитку права. Методика. Методика включає комплексний аналіз багатьох історичних джерел та формування висновків, що саме релігія є насправді духовною колискою права. Методологічну основу дослідження становить система концептуальних підходів, загальнонаукових і спеціально-юридичних методів, а також способів наукового пізнання: антропологічний, ідеалістичний, потребовий дослідницький, системний, комунікативний підходи, та такі методи як: історико-правовий, порівняльно-правовий тощо. Результати. В процесі дослідження обгґунтовано, що для ініціювання правового спілкування необхідні три речі: знання права (інтелектуальний елемент), діяльність (вольовий елемент), і -- поза сумнівом -- свідомість (духовний елемент). Зрештою тільки духовне ідентифікує два перші. Тільки духовна складова наповнює «юридичним світлом», змістом, метою, духом закону, правовим зв'язком, гарантує іх від перетворення у кращому випадку на формальну схему, у гіршому -- на кримінально правовий хаос, а саме право -- не право. Наукова новизна. Встановлено, що співвідношення релігії та права без урахування глибинних духовних засад життя суспільства, що знаходяться «по той бік» уявлень, ні про яку свободу особистості, права людини, відповідальність та особисту вину (а отже, і правову традицію в цілому) йтися не може. Проте в науці продовжує відчуватися негативне ставлення до релігії як засобу регулювання суспільних відносин, що зрештою і спонукало нас вдатися до спроби розглянути зазначену проблему. Практичне значення. Розгляд цих проблем становить і суто практичний інтерес, оскільки в умовах методологічної плюралізації сучасної юриспруденції, подолання ідеологічного монізму та залучення досвіду зарубіжних правознавців постає завдання переглянути основні питання місця права в системі соціального регулювання. Слід також зазначити, що попри певний «ренесанс» релігійної тематики, який спостерігається у сучасній юридичній літературі, в наукових працях майже відсутні спроби теоретично розробити співвідношення релігії і права.

Ключові слова: Бог, віра, релігія, право, суспільство, розум, справедливість, закон,політика.

Mykhailo Kelman

Doctor of Law, Professor, Institute of Law and Psychology, Lviv Polytechnic National University

Tatiana Syvulia postgraduate student of the 1st year of the Department of Law of the Institution of Higher Education King Danylo University

THEORETICAL COMPLEXITY AND PRACTICAL SIGNIFICANCE OF THE MANIFESTATIONS OF THE INTERACTION OF RELIGION AND LAW релігійність право суспільство розум

Purpose. To prove the impossibility of the disappearance of the phenomenon of religiosity in society and the obvious facts of the influence of religion on the processes of formation and development of law. Method. The methodology includes a comprehensive analysis of many historical sources and the conclusion that religion is in fact the spiritual cradle of law. The methodological basis of the study is a system of conceptual approaches, general scientific and special legal methods, as well as methods of scientific knowledge: anthropological, idealistic, demanding research, systemic, communicative approaches, and methods such as historical-legal, comparative- legal and more. Results. In the course of the research it was substantiated that three things are necessary for initiating legal communication: knowledge of law (intellectual element), activity (volitional element), and - without a doubt - consciousness (spiritual element). After all, only the spiritual identifies the first two. Only the spiritual component fills with "legal light", content, purpose, spirit of law, legal connection, guarantees them from transformation at best into a formal scheme, at worst - into criminal chaos, and law itself is not law.

Scientific novelty. It is established that the relationship between religion and law without taking into account the deep spiritual foundations of society, which are "on the other side" of ideas, no freedom of the individual, human rights, responsibility and personal guilt (and hence the legal tradition as a whole) . However, science continues to have a negative attitude towards religion as a means of regulating social relations, which ultimately prompted us to try to consider this problem. Practical significance. Consideration of these problems is of purely practical interest, because in the context of methodological pluralism of modern jurisprudence, overcoming ideological monism and drawing on the experience of foreign jurists, the task is to reconsider the main issues of law in the system of social regulation. It should also be noted that despite a certain "renaissance" of religious themes, which is observed in modern legal literature, in scientific works there are almost no attempts to theoretically develop the relationship between religion and law.

Key words: God, faith, religion, law, society, reason, justice, law, politics.

Постановка проблеми

Існуючі дослідження у цій царині досить часто характеризуються фрагментарністю. Історичний розвиток підтверджує постійну потребу людства як у картині світу, моделі світогляду, що пропонується релігією, так і у нормативному регуляторі, заснованому на абсолютних трансцендентальних цінностях. Досвід втілення у життя атеїстичних соціальних проектів також дозволяє зробити висновок про те, що примусове витіснення релігійної компоненти із суспільної свідомості чи із системи нормативної регуляції призводить або до руйнації таких проектів (особливо державно-правових, яскравим прикладом чого є недовга історія «першої у світі атеїстичної держави» Албанія), оскільки відбуваються надмірна релятивізація соціальних інститутів, а відповідно і значне зниження їх функціонального потенціалу, або до стрімкого заповнення сфери традиційної релігійності релігійними еквівалентами -- секулярними ідеологіями, яким властива низка соціально-психологічних ознак, притаманних і класичним віруванням (наявність заснованих на вірі світоглядних засад, об'єкта поклоніння, нормативної складової, елементів культу, квазісвященних текстів, організаційних утворень, тісно пов'язаних із державно-правовими та іншими суспільними інститутами.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Досліджуючи дану проблематику можемо константувати, що попри певний «ренесанс» релігійної тематики, який спостерігається у сучасній юридичній літературі, в наукових працях майже відсутні спроби теоретично розробити співвідношення релігії і права. Існуючі ж дослідження у цій царині досить часто характеризуються фрагментарністю. На монографічному рівні вони переважно або звернені до проблем свободи совісті і правового статусу релігійних організацій, або ж у них розглядається вплив на право положень окремого віровчення. Майже поза увагою вчених-правників залишаються форми впливу релігії на правоутворення, недостатньо повно вивчено природу релігійного права, а релігійний чинник у наукових пошуках компаративістів висвітлюється здебільшого в межах традиційних чи релігійних правових систем. До цього треба додати, що релігійне забарвлення деяких робіт, а іноді -- спірність їх відправних засад (наприклад, тези про правильність або хибність догматів тієї чи іншої конфесії в контексті державно-правового розвитку) теж не сприяють вирішенню питань взаємодії релігії і права саме в юридичній площині. Таким чином, на даний час існує потреба в концептуальному, заснованому на сучасній методології дослідженні взаємовпливу релігії і права у процесі правогенезу й функціонування правової системи.

Постановка завдання

Розглянути особливості релігійного впливу на процеси становлення й розвитку права, а також встановити й проаналізувати форми такого впливу заснованому на сучасній методології юридичної науки.

Виклад основного матеріалу дослідження

Розділ і.Релігія -- духовна колиска права

Протягом багатьох десятиліть ми були переконані в тому, що в основі будь-чого лежить економічна складова, і більшість людей поза волею намагалися в цьому розглядати конфлікт виробничих сил і виробничих відносин, інтересів класів та їх антагоністичну боротьбу. Сучасній людині, яка живе в умовах секуляризованих суспільства та монополії матеріалістичних поглядів, важко уявляти собі існування інших соціальних атмосфер, сприймати на загал очевидний факт визначальних впливів релігії на процеси становлення й розвитку права.

Аналіз багатьох історичних джерел дає переконливо твердити, що саме релігія є насправді духовною колискою права. Для переконливості достатньо поставити низку простих запитань і неупереджено дати на них відповідь. Отже, :

Хто були перші юристи? - Жерці.

Де зародилося право? - У храмах - святилищах.

Від кого право отримало свою родову назву? - Від верховного Бога римлян.

Що означає санкція? - Священну кару богів.

Звідки походять юридичні процедури? - Від культу, від релігійних обрядів. Який найганебніший злочин? - Блюзнірство.

Що таке у сутності судова присяга? - Клятва божеству.

У чому сенс покарання? - У духовному і моральному очищенні.

Такий же «діалог» можна продовжувати і продовжувати. Назагал, що необхідно для ініціювання правового спілкування? Три речі: знання права (інтелектуальний елемент), діяльність (вольовий елемент), і - поза сумнівом - свідомість (духовний елемент). Зрештою тільки духовне ідентифікує два перші. Тільки духовна складова наповнює «юридичним світлом», змістом, метою, духом закону, правовим зв'язком, гарантує їх від перетворення у кращому випадку на формальну схему, у гіршому - на кримінально правовий хаос, а саме право - не право [1 ,с.іо8].

Принципи та етичні категорії, сформовані у лоні віри через певний час ставали затребованими у громадських співтовариствах, або чи навіть у суспільствах. На маргінесі залишалися тільки ті, хто не бажав цього визнавати, а у таких, до речі, як зазначали древні, доля була невтішною - бачити в основі права спільне для усіх народів - вищий релігійний початок. Не тільки зародження, а й піднесення права в античності, його занепад і забуття поряд з падінням суспільних структур, правових інститутів і державного устрою, як історично зафіксовано, було тісно пов'язаним із розквітом або кризою релігійного політеїзму. Руйнування античних політичних і державно-правових форм життя, матеріалістична традиція обумовлена виключно працею рабів, через що праця стала вважатися ганебною для вільної людини.

Тут доречно зауважити: по-перше, не зрозуміло, чому для цього знадобилося сотні років, по-друге; «ганебна праця» - категорія вже не економічна, а оцінна, психологічна; по третє, зміна правління, устрою держави, позитивного законодавства, правової ідеології незмінно відбувалося при одному й тому ж рабовласницькому способі виробництва.

У цьому контексті слід вказати на ряд обставин, які за висловом Лівія, «настільки ж старі, наскільки і загальновідомі», що й призвело до падіння Риму. Йдеться про моральне виродження, деградацію патриціяту, серцями якого заволодівали ідоли обожнюваних персон, матеріальні накопичення. Упадок духовних коренів людського буття, богом даних моральних основ забезпечив торжество деструктивних сил і занепад античної правової культури [2, с. 196].

Хоч сформоване у добу античності римське право традиційно розглядалося як найбільш досконалий тип права, який базувався на приватній власності, це переконання набуло аксіоматичного визнання, про що свідчить понад тисячолітнє студіювання його тими, хто присв'ячував себе юриспруденції. Але якщо ж скористатися порадою Декарта і подивитися на проблему у природному сенсі, то з легкістю побачимо в реальних основах римського права античну релігію, яка певною мірою і гарантувала визнану усіма досконалість. Можна згадати не одну правову систему - шумерів, індусів, єгиптян, які будували інститути приватної власності, і залишили римське право далеко позаду. Чому? Щоб відповісти, слід заглибитися у вивчення стародавніх джерел.

Визнаймо, у сучасному світі широке розповсюдження отримала теорія креаціонізму, яка наголошує на тому, що післяпотопне людство значною мірою втратило історичну пам'ять і відійшло від Божих заповідей, хоча суспільна свідомість того часу характеризує людину як невід'ємну частину природи.

Самобутній італійський філософ Джанбатіста Віко, який досліджував родовід правових понять, прямо пов'язує з природними явищами. Так, юридичний термін «lex» (закон) він виводить із слова «ilex» (падуб, камінний дуб). Ще до появи писемності «lex» відповідав зібранню громадян, тобто публічному парламенту, оскільки присутність народу, тобто «зібрання», узгоджена воля і давала силу договору, заповіту, була законом. Насамперед, від «- Lex» пішов добір букв і складання з них слів і фраз (Legeze - читати) [3, с. 87].

Інтегруючий вплив релігії, її цементуючий вплив на суспільство не означає, що все застигає у певний моноліт. Ні. Йдуть процеси. Так чи інакше зростав римський пантеон [4, с. 236].

Вже Тіт Лівій вказує на існування богів небесних, земних, підземних (Liv, I, 32, 6-14). Крім того, богів поділяють на головних і другорядних. Вищі, наприклад, Юпітер, Діана, Меркурій, можуть діяти в усіх трьох середовищах.

Світ богів, людей живих і мертвих, хоча й відносно розмежовувався, але досить чітко взаємодіяв. Люди не починали жодної справи, не дізнавшись про ставлення богів. Звідси складне мистецтво авгурів, які вгадували волю богів з польоту і поведінки птахів, удару блискавки, грому, особливо за кольором печінки жертовних тварин.

У цьому бачимо постійне намагання тлумачити незвичне і зрозуміти, чи не є воно знаком невдоволення богів, чим воно викликано і як його спокутувати. Це ілюструє діалог Ціцерона «Про природу богів».

Налагоджені відносини з богами - це добре, але вони встановлювалися не на шкоду з родичами. До прикладу шанобливий батько стає богом для своїх синів. Кожний римський громадянин відчував неабияку гордість від усвідомлення свого нерозривного зв'язку (релігія у перекладі з лат. - зв'язок) з сім'єю, родом, життя якого перебувало у безперервному служінню державі.

Панувало спільне переконання у тому, що мертві впливають на справи живих, мстять за зневажливе ставлення до встановлених правил і звичаїв (Oxi d. I. us. I, II, 563). При цьому очевидний певний «звуковий» аспект, відголосок. Інтенсивність діалогу, високий ступінь напруги, яка була властива античному мовному середовищу, не зменшувалася ані у розмовах живих людей, ані у розмовах з богами, ані з душами померлих, поза залежністю від будь-яких зовнішніх обставин.

Слід згадати ще один винахід антиків, - епітафія (у перекладі з грецької - надгробний). Тип епітафії, характерний для європейської культури був запозичений і склався в античності [Краткая литературная энциклопедия Т.8. С.920]. У такий спосіб фіксувався не тільки зв'язок з культом мертвих і піклування про посмертну славу, як зазвичай думають, а скоріш за все оро-акустичний діалог.

Тривала інерція, що брала до уваги тільки відцентровані сили у вигляді класових антогонізмів, не дає відповіді на питання, чому більше тисячі років дивував і захоплював усі народи Рим - надія світу, не зважаючи на тиск зовнішніх і внутрішніх чинників! Значить, були задіяні і реальні (а не надумані) і могутні доцентровані сили, які насправді об'єднували суспільство. Це сили релігійні «relegire» означає «зв'язувати». Мається на увазі єднання кожного віруючого з вищою істотою. Водночас релігія єднає й усіх віруючих між собою.

Суспільство пронизували релігійні зв'язки як по горизонталі, так і по вертикалі (вверх до олімпійців, і вниз - у царство тіней).

Соціальна складова виявилася настільки міцно пронизаною цими зв'язками, успішно протистояла зовнішнім і внутрішнім збуренням. Цементуючий вплив релігії відчувався не тільки на верхах, а й у конкретних, індивідуальних випадках.

У багатьох джерелах того періоду зустрічаємо термін «культ», і це як видається, не випадково. Він відображає сутнісну необхідну практику богослужіння, історичну античну релігію «культу» як зовнішній вираз релігійного поклоніння, таїнства, як наявну і усвідомлену сторону поклоніння божеству. Якби іронічно ми не ставилися до цього феномена, не можна не визнати, що за ним ховається великої важливості процес формування культури.

Російський православний богослов Отець Павло Флоренський вибудував відповідний ціннісний ряд : «культ» - «культура» - «цивілізація», підкреслюючи значення релігійного культу як фундаменту культури, одним з проявів якого виступає технічна цивілізація.

Цілком зрозуміло, що культ породжує культуру як матеріальну, так і духовну. Та своєю чергою спричиняє цивілізацію - не тільки у сенсі побутового, домашнього комфорту, а й що дуже впливове у цьому випадку, усно державно-правову сферу знань.

Цивілізація -- такий щабель розвитку людства, коли власні соціальні зв'язки починають домінувати над природними, і коли суспільство починає розвиватися і функціонувати на своєму власному ґрунті.

Поняття цивілізація (від лат. civilis -- громадський, суспільний, державний, громадянський) введене у науковий словник французьким просвітником Оноре Габріелем Мірабо 1756 року. Під цим визначенням французькі просвітники мали на увазі суспільство, засноване на засадах розуму та справедливості [5].

Природно, що від культу йде знаменне jus civile - цивільне право, політичні права, уся правова культура, включаючи правову практику і правову свідомість.

Зрозуміло, що єдина віра і бог, їх спільний культ, зрозуміла усім мова і звичаї готували підґрунтя для економіки і торгівлі, а не навпаки. Високий імідж релігії підтримував і бездоганний державний, суспільний правовий порядок, і забезпечував перемоги у війнах Риму. Не зважаючи на універсальне проникнення у буденне життя і діяльність держави, релігія не стала, умовно кажучи, фактором тоталітарного «закручування гайок"

Древня релігія, так би мовити, напрацювавши свій ресурс, не зловживала довірою людей, активно передавала естафету майбутнім поколінням. Цьому сприяла низка факторів. За віки існування не склалося могутньої у політичному сенсі касти жерців. Економічний потенціал не став значущим, оскільки храмам заборонялося дарувати і заповідувати землі. Правда 276 понтифіків поєднували розробку богослов'я та лише частина (невелика) займалися юриспруденцією. Практичні римляни взагалі вважали, що слід займатися справою. Загальну думку висловив Фабій Квінтіліан: «Практика без теорії цінніша, ніж теорія без практики».

За усім тим, як бачимо, продуманої, злагодженої догматики не склалося. Великі сумніви щодо існування богів висловлює у свої трактатах «Про природу богів» і «Про дівінації» Ціцерон, сам був авгуром. Цю позицію Ціцерона філософа заперечує Ціцерон політик і юрист у діалозі «Про закони», вважаючи віру у богів й усі релігійні настанови предків обов'язковими. І це досить показове.

Етичні чесноти, які римляни обожнювали у древності, «відійшли» у світ людей, у їх суспільні відносини, значною мірою у правове спілкування. Етика визначалася не релігією, а законом, правом, потребами служінню державі, потребою усього народу.

Народ, громада, держава нагороджували гідних заслуженими почестями, карали і таврували зневагою тих, хто забував свій обов'язок, грішив, переступав закон.

Пріоритет суспільного, публічного над релігійним констатує Варрон: «У кінці Республіки слабке покоління «списоносному» Квіріну - Ромулу» [6,с. 300].

Народ, при цьому, зберігає вірність богам, але не офіційним, а богам землі, ремесел: Геркулесу, Сільвану, Феронії та іншим. Від них чекали заступництва за життя і нагороди після смерті.

Віра у безсмертя душі та її загрібну долю як результат доброчесної поведінки за життя стає спільною.

Безпосередньо перед появою християнства на фоні занепаду офіційного культу зростає тяжіння до єдиного всемогутнього, поки що Бога, якого не бачили і який стоїть вище земних володарів, але є ближчим до «маленької людини», - вже, правда, не члена якоїсь громади, а виступає індивідуально як тяжіння, до прикладу, для наслідування людиною і водночас як Богу, який пішов на жертву заради спасіння людей. Це підготувало перемогу християнству.

Безперечно, перекреслити одним махом релігію радикальним ідеологам, якими б вони не були авторитетними, не під силу. За іронією долі сам марксизм перетворився у лжетеорію і псевдокульт (хрестний похід - демонстрація свободи, собори - з'їзди, хоругви - портери вождів, червоний куток - ленінська кімната і т.д.). Катехизична методика без доказів і обговорень, стала панівною: «Вчення Марка, всесильне, тому що правильне», «Матерія первинна, свідомість вторинна», «Партія - розум, честь і совість нашої епохи» тощо.

У підсумку першого розділу зазначимо, що особливості релігійного життя, яке супроводжувало історичний побут людей, визначає усі моральні пошуки особистості, пов'язані з тим чи іншим типом культури, усі відмінності національного характеру, і тим паче принципи, зв'язки, відносини, стани, закріплені правом. Таким виявився благодатний вплив релігії на генезис «юриспруденції, яка звучить» зароджуваного права в античному Римі.

Загальнствердне переконання висловлено рядком з «Од» Горація: - «Що означають закони без (добрих) звичаїв - що означають (добрі) звичаї без віри?!! [III 24,35-36]. «Очевидне не потребує доказів» - говорили юристи античності [7; 8,с.у].

Висновки

1. Тільки духовна складова наповнює «юридичним світлом», змістом, метою, духом закону, правовим зв'язком, гарантує їх від перетворення у кращому випадку на формальну схему, у гіршому - на кримінально правовий хаос, а саме право - не право.

2. Принципи та етичні категорії, сформовані у лоні віри через певний час ставали затребуваними у громадських співтовариствах, або чи навіть у суспільствах.

3. Хоч сформоване у добу античності римське право традиційно розглядалося як найбільш досконалий тип права, який базувався на приватній власності, це переконання набуло аксіоматичного визнання, про що свідчить понад тисячолітнє студіювання його тими, хто присвячував себе юриспруденції. Але якщо ж скористатися порадою Декарта і подивитися на проблему у природному сенсі, то з легкістю побачимо в реальних основах римського права античну релігію, яка певною мірою і гарантувала визнану усіма досконалість.

4. Тривала інерція, що брала до уваги тільки відцентровані сили у вигляді класових антагонізмів, не дає відповіді на питання, чому більше тисячі років дивував і захоплював усі народи Рим - надія світу, не зважаючи на тиск зовнішніх і внутрішніх чинників! Значить, були задіяні і реальні (а не надумані) і могутні доцентрові сили, які насправді об'єднували суспільство. Це сили релігійні «relegire» означає «зв'язувати». Мається на увазі єднання кожного віруючого з вищою істотою. Водночас релігія єднає й усіх віруючих між собою.

5. Безпосередньо перед появою християнства на фоні занепаду офіційного культу зростає тяжіння до єдиного всемогутнього, поки що Бога, якого не бачили і який стоїть вище земних володарів, але є ближчим до «маленької людини», - вже, правда, не члена якоїсь громади, а виступає індивідуально як тяжіння, до прикладу, для наслідування людиною і водночас як Богу, який пішов на жертву заради спасіння людей. Це підготувало перемогу християнству.

Список використаних джерел

1. Кельман М. С., Стратонов В. М. Загальна теорія права : підручник. Вид. 6-те, доп. Херсон : ОЛДІ-ПЛЮС, 2020. 742 с.

2. Августин Аврелий. О Граде Божьем. Антология мировой правовой мусли : в 5 т. Рук. науч. проекта Г. Ю. Семигина. М.: Мусль, 1999. Т. ІІ: Европа: V-XVII вв. С. 193-199.

3. Августин Блаженнуй. Творения. Сост. С. И. Еремеевна: в 4 т. СПб.: Алетейя; К. : УЦИММ-Пресс, 2000. Т. 1. 742 с.

4. Аквинский Фома. Сумма теологий: в 4 ч. / пер. с лат. С. Еремеева, А. Юдина. К. : Ника-центр, СПб.: Алетея, 2006. Ч. 1. 560 с.

5. Павленко О. Цивілізація. Політична енциклопедія / редкол.: Ю. Левенець, Ю. Шаповал та ін. К.: Парламентське видавництво, 2011. С. 770.

6. Мечковская Н. Б. Мифу и фольклор. Язук и релігія: лекции по филологии и истории религий. М.: Издательский дом: Агентство «Фаир», 1998. 352 с; Мифы народов мира: в 2 т. М., 1987-1988. Т.2 С. 300.

7. Содомора А. (переклад), 1982 Джерело: Горацій. Твори. К.: Дніпро, 1982. E-Text: Бібліотека "Хова Боба"; Редагування: Aerius (ae-lib.by.ru), 2004.

8. Кельман М., Несправа М., Токарська А., Вовк В., Скрипа Є. Онтологія добра і зла в розумінні великих християнських учителів і святих. Журнал юридичних, етичних та нормативних питань. 2.02.0. Вип. 23. Вип. 5. С. 1-8.

References

1. Kelman, M.S., Stratonov, V. M. (2020). Zahalna teoriia prava: pidruchnyk [General theory of law: a textbook]. Vyd. 6-te, dop. Kherson: OLDI-PLIuS, 742 p. (in Ukrainian)

2. Avhustyn, Avrelyi. (1999). О Hrade Bozhem. Antolohyia myrovoi pravovoi mysly [About the City of God. Anthology of world legal thought]. (Vol. II: Evropa: V-XVII w). M.: Mysl, pp. 193-199. (in Russian)

3. Eremeevna, S. Y. (Comps.). (2000). Avhustyn Blazhennyi. Tvorenyia [Creations]. (Vol. 1). SPb.: Aleteiia; K.: UTsYMM-Press, 742 p. (in Russian)

4. Akvynskyi, Foma. (2006). Summa teolohyi [The sum of theologies]: per. s lat. S. Eremeeva, A. Yudyna. (Part 1.). K.: Nyka-tsentr, SPb.: Aleteia, 560 p. (in Russian)

5. Pavlenko, O. (2011). Tsyvilizatsiia. Politychna entsyklopediia [Civilization. Political encyclopedia]. Redkol.: Yu. Levenets, Yu. Shapoval ta in. K. : Parlamentske vydavnytstvo, p. 770. (in Ukrainian)

6. Mechkovskaia, N. B. (1998). Myfy yfolklor. Yazyk у relyhyia. Lektsyy po fylolohyy у ystoryy relyhyi [Myth and folklore. Language and religion. Lectures on philology and history of religions]. M.: Yzdatelskyi dom : Ahentstvo «Fayr», 352 p.; Myfy narodov туга [Myths of the peoples of the world] (1988). (Vol. 2), p. 300. (in Russian)

7. Sodomora, A. (Translator). (2004). 1982 Dzherelo: Horatsii. Tvory [Writings]. K.: Dnipro, 1982. Е-Text: Biblioteka "Nova Doba"; Redahuvannia: Aerius (ae-lib.by.ru). (in Ukrainian)

8. Kelman, M., Nesprava, M., Tokarska, A., Vovk ,V., Skrypa, Ye. (2020). Ontolohiia dobra і zla v rozuminni velykykh khrystyianskykh uchyteliv і sviatykh [An ontology of good and evil in the understanding of great Christian teachers and saints]. Zhurnal yurydychnykh, etychnykh ta normatyvnykh pytan (Journal of legal, ethical and regulatory issues), 23, 5. pp. 1-8. (in Ukrainian)

Размещено на Allbest.ru