Міжнародні договори в історико-правовій реальності Давньої Русі: аксіологічний підхід

науковий співробітник

Анотація

Досліджується цінність міжнародних договорів, укладених за участю державних утворень Давньої Русі, для комплексної реконструкції історико-правової реальності Давньої Русі. Зазначається, що, незважаючи на міжнародну орієнтацію та на регіональний характер походження, такі міжнародні договори мають виключне значення для вивчення єдиного право-культурного простору усієї Давньої Русі.

Ключові слова: Київська Русь, Давня Русь, середньовічне право, давньоруське право, договір, міжнародний договір, джерело права, історія права.

Аннотация

Роминский Е.В. Международные договоры в историко-правовой реальности Древней Руси: аксиологический подход

Ключевые слова: Киевская Русь, Древняя Русь, средневековое право, древнерусское право, договор, международный договор, источник права, история права.

Abstract

Rominskyi Yevhen. International treaties in the historical and legal reality of Old Rus: an axiological approach

Key words: Kievan Rus, OldRus, Medieval Law, OldRus Law, Treaty, International treaty, Source of Law, Legal history.

Основна частина

Актуальність. На початку 2020 р. відбулося засідання Комісії історії українського права при Президії НАН України спільно з Київським осередком Міжнародної асоціації істориків права щодо обговорення концепції систематизації пам'яток українського права та підготовки багатотомного видання «Скарбниця пам'яток українського права», на якому автор цієї статті взяв участь у палкій дискусії (докладну інформацію про це засідання див. у рубриці «Наукове життя»). За наслідками цього обговорення і виникла потреба приділити спеціальну увагу проблемі міжнародних договорів, укладених за участю державних утворень Давньої Русі, та тому значенню, яке вони мають для висвітлення права Давньої Русі загалом.

Постановка питання. Договори, укладені за участю державних утворень Давньої Русі, як пам'ятки права і джерела права мають не лише важливе значення для історії міжнародного права та історії права окремих регіонів, а є й унікальними джерелами інформації для висвітлення становлення та еволюції право-культурного простору усієї Давньої Русі, що зумовлено рядом унікальних аспектів, притаманних виключно таким договорам.

Мета та завдання. У дослідженні передбачається розкрити ціннісне значення міжнародних договорів, укладених за участю державних утворень Давньої Русі, як джерела конструювання історико-правової реальності названої доби. Йдеться, зокрема, про можливість на прикладі таких договорів висвітлити єдність право-культурного простору Давньої Русі, еволюцію право-культурних уявлень давньоруських правників і державних діячів щодо характеру правового регулювання окремих суспільних процесів тощо.

Огляд літератури. На превеликий жаль, комплексно міжнародні договори, укладені за участю державних утворень Давньої Русі, не набули належного висвітлення. Серед важливих праць, які найближче підійшли до висвітлення названої проблеми, слід назвати дослідження Л. Гьотца, М. Таубе, А. Сахарова та Ф. Фельдбрюге. Доволі вже давня книга Леопольда Гьотца¹ й досі лишається одним із найкращих взірців дослідження міжнародних договорів, однак його акценти були зміщені переважно на розкриття окремих положень договорів і питання торгових відносин. Дослідження Таубе загалом слід згадати скоріше як спробу постановки проблеми в російській² та французькій³ науці. Спеціальна розвідка академіка Сахарова побачила світ уже наприкінці 1990-х років. Вона на понад 100 сторінках охопила проблему історії дипломатії Давньої Русі до кінця XV ст. і мала б підсумувати наукові дослідження з історії діяльності давньоруських дипломатів та правників⁴. Однак зосереджена вона переважно на проблемі міжнародних відносин, конфліктів і примирень тощо. Особливо слід відзначити дві новітні праці видатного дослідника східноєвропейського права Фердинанда Фельдбрюге, що були видані вже у ХХІ ст. і, особливо, книгу «Право в Середньовічній Русі» (2009) 5, де власне міжнародним і міжкнязівським договорам присвячений окремий доволі значний розділ. Однак зміст його є здебільшого описовим з приділенням уваги скоріше окремим положенням договорів, уточненням часу і обставин їх прийняття тощо, ніж оцінці міжнародних договорів як самостійного взаємопов'язаного комплексу. У другій же книзі⁶, яка побачила світ 2017 р., цей розділ зменшився до 12 сторінок, і це за загального обсягу понад 1000, на яких ледь можна згадати основні договори та дати найзагальнішу історіографію.

Міжнародні договори, укладені за участю державних утворень Давньої Русі, становлять значний корпус з кількох десятків пам'яток, що дійшли до нас у вигляді аутентичних текстів, їх повних копій чи списків з них, а також записів, що значною мірою відбили зміст таких договорів. Навіть сам по собі перелік таких договорів є дуже довгим, а тому згадаємо лише деякі з них. Зокрема, це договори Х ст., відомі як договори Русі з греками, договори Великого Новгорода з Ригою, о. Готланд («Гоцьким берегом») та рядом німецьких міст ХІІ - п. п. XIV ст., зі Швецією, з Норвегією та німецькими орденами в Лівонії та Пруссії (ХІІІ - п. п. XIV ст.); договори Смоленського, Полоцького і Вітебського князівств з Ригою, о. Готланд та німецькими володіннями в Лівонії (ХІІІ - п. п. XTV ст.); договори Галицьких і Волинських князів з Тевтонським (ХІІІ - п. п. XTV ст.) орденом тощо. Окрім цього, відомо чимало інших міжнародних договорів, зміст яких нам наразі невідомий, а також ряд згадок правових приписів, що мали б походити з договорів, однак самі договори наразі невідомі.

Міжнародні договори, укладені за участю державних утворень Давньої Русі (далі для спрощення вживатиметься дещо менш коректне, але не менш поширене в літературі визначення «міжнародні договори Давньої Русі»), у історичних та історико-правових дослідженнях власне давньоруського права традиційно розглядаються як явище доволі окремішне. Загалом поширені два підходи. Перший розглядає міжнародні договори Давньої Русі як річ у собі чи як частину власне середньовічного міжнародного права. Ймовірно, найвизначніше це було сформульовано видатним російським цивілістом Г. Шершеневичем, який у праці «Історія кодифікації цивільного права в Росії» (1898) зазначив, що договори Русі з греками були одним із перших проявів власне міжнародного права, яке не належало внутрішньому праву обох сторін. Ця думка поширена в науці до сьогодні.

Інший підхід полягає в тому, щоб використовувати тексти міжнародних договорів для реконструкції давньоруських правових приписів, або ж навіть і цілих пам'яток. Особливо це стосується договорів між давньоруськими князями та Візантією (договори Русі з греками), датованих Х ст., оскільки вони хронологічно за часом створення є найдавнішими відомими записами права державних утворень східних слов'ян. Класичною працею тут є книга знаного радянського і російського медієвіста М. Свердлова «Від Закону руського до Руської Правди» (1988), в якій на основі, зокрема, і названих договорів здійснена спроба реконструкції такої пам'ятки, як «Закон Руський». Утім, і окремі положення інших договорів часто слугували підставою для реконструкції чи уточнення правових приписів, що містилися в інших пам'ятках давньоруського права. Варіантом такого підходу були і зворотні спроби визначити, з яких джерел давньоруського права до міжнародних договорів потрапили ті чи інші приписи.

Звісно, більшість досліджень загалом перебувають поза цими двома підходами і зосереджені на вивченні дипломатики, мови, змісту, соціальних, політичних та міжнародних обставин походження тощо самих пам'яток. Історіографія дослідження міжнародних договорів Давньої Русі налічує більше тисячі публікацій і давно вже потребує окремого монографічного огляду, а тому тут зупинятися на цьому немає потреби.

Міжнародні договори Давньої Русі мають однак і виняткову цінність для відтворення усієї історико-правової реальності Середньовічної Русі. Як правило, критичне ставлення до міжнародних договорів пов'язане з територіальними та хронологічними аспектами їх виникнення і саме на цьому слід зупинитися насамперед.

Одним із найпринциповіших аспектів дослідження давньоруського права є хронологічна обмеженість джерел. Абсолютна більшість правових пам'яток є текстами доби після монгольського нашестя. Зокрема, так звана Коротка редакція Руської Правди відома у списку початку XV ст., Поширена редакція - п. п. XIV ст. (можливо д. п. ХІІІ ст., але наразі ця дата є предметом дискусії) та пізніших і те саме стосується й більшості інших пам'яток. Водночас протографи текстів є значно старшими за відомі нам списки. Однак важливим є інше: така ситуація фактично унеможливлює дослідження давньоруського права в динаміці. Будь-яка реконструкція окремих «законів» у складі тієї ж Руської Правди є абсолютно штучною і пов'язаною не з джерелами, а зі спробою пров'язати окремі правові пласти до тих чи тих суспільних подій, відомих за літописними текстами.

Натомість міжнародні договори відомі за текстами, датованими Х та ХІІ - XTV ст., або ж за їх точними копіями чи переписами, що підтверджено в самих цих копіях. Це цілком стосується і договорів з Візантією Х ст., які хоча і відомі лише за літописом XZV ст, однак саме їх запозичення і переклад з візантійських джерел дає можливість їх датувати. Тому для договорів існує можливість прослідкувати їх поступову еволюцію протягом п'яти століть. А залучення звісток літописів та інших актів, передусім іноземних, а останнім часом і з числа берестяних грамот, дає змогу доповнити певні існуючі лакуни і прослідкувати тенденції вживання тих чи інших правових підходів, застосованих давньоруськими правниками.

Зокрема, дуже показовою є проблема відступу від традиційного для європейського середньовіччя принципу jus gentium, що полягав у тому, що представник кожного «народу» має судитися і каратися за його правом, але повернення до нього врешті-решт. Так, у договорах з Візантією цей принцип є дуже поширеним, коли вказується на відповідальність русина за «Законом Руським», а візантійця - за «Законом грецьким». Однак згодом у новгородських, смоленських і полоцьких договорах ХІІ - п. п. XIV ст. він практично повністю відкинутий на користь одноманітності відповідальності іноземців і аборигенів, з якими вони конфліктують. В умовах вкрай дискримінаційних підходів до статусу іноземців у германському та готландському праві, а також залежному від них праві м. Риги, тобто в головних осередках, з якими контактували давньоруські міста, важко пов'язувати такі ініціативи з іноземними впливами. Більше того, подальше ширше включення Новгорода Великого до ганзейської торгівлі та політики привело фактично до відновлення особливого ставлення до іноземців, що отримують можливість жити та судитися за своїм правом, хоча це відбувається вже у іншій формі (Новгородська скра).

Можна навести й інші приклади таких еволюційних змін, що однак вимагатиме значно докладнішого і, як наслідок, осяжнішого дослідження. Втім, і цього видається достатнім для того, щоб підкреслити неможливість нехтування міжнародними договорами при вивченні динаміки розвитку давньоруського права, що є вельми важливим для формування картини історико-правової реальності Давньої Русі.

Ще більше значення дослідження міжнародних договорів має для висвітлення територіальної єдності та окремішності давньоруських регіонів. І знову слід нагадати, що більшість пам'яток як світського, так і церковного права Давньої Русі, відомі нам за списками не лише пізнішими, а й такими, що збереглися за незначним винятком лише в північних регіонах: новгородській та ростово-суздальській, згодом володимирській та московській землях. Це було зумовлено цілком об'єктивними причинами, пов'язаними як із зовнішньополітичними факторами, так і з особливостями суспільного та політичного розвитку цих регіонів. Натомість міжнародні договори пов'язані з діяльністю значної кількості політичних центрів півдня, заходу і північного-заходу Давньої Русі.

Особливо яскраво проблема територіальної єдності давньоруського право-культурного простору проявляється у дослідженні правового забезпечення відкритості торговельних шляхів та правового визначення статусу іноземних купців під час військових дій. Аналіз міжнародних договорів, доповнений окремими звістками інших пам'яток, дає змогу наочно висвітлити єдність підходів протягом усього часу від Х і до п. п. XIV ст. на широкому територіальному просторі від Києва до Волині, Смоленська, Полоцька, Пскова та Новгорода. Раніше автором вже була підготовлена спеціальна публікація на цю тему, до якої і відсилаю⁷.

Не можна обійти і ще один фактор, який також підтверджує потребу широкого дослідження міжнародних договорів як елементу право-культурного простору Давньої Русі, а саме можливість підтвердження практичного вживання цих договорів у широкому колі історичних джерел (літописами, приватними і публічними актами). Цей аспект ніяк не можна ігнорувати в силу того, що тодішніх джерел, які б підтверджували практичний ужиток положень княжих статутів, збірників правових норм на зразок Мірила Праведного та Руської Правди, до наукового обігу практично не запроваджено. Фактично про поширеність цих джерел і їх приписів наука робить висновок на основі поширеності пізніших документів, у яких відбилися наслідки вживання давніх норм. Натомість велике коло підтверджувальних грамот, публічне і приватне листування щодо законності рішень правителів з апеляцією до договорів, звістки наративів тощо не дають можливості сумніватися в тому, що право міжнародних договорів було живим правом, яке широко вживалося, а отже, і конструювалося воно практиками і на потребу часу, а не було різновидом ритуальних формул. Потрібно враховувати й те, що сфера дії міжнародних договорів не вичерпувалася сторонами-підписантами, а їх положення застосовувалися й щодо впорядкування відносин між іноземцями та аборигенами в інших землях Давньої Русі.

Висновки. Незважаючи на те, що міжнародні договори Давньої Русі являють собою важливі пам'ятки як міжнародного права, так і права окремих княжих центрів, у своїй сукупності вони становлять унікальне джерело право-культурного простору усієї Давньої Русі і є абсолютно незамінними для конструювання її історико-правової реальності. З огляду на це міжнародні договори, незалежно від того, на теренах яких сучасних держав перебувають ті політичні центри, що в названу добу були сторонами цих договорів, є пам'ятками права усіх держав, що нині мають у своєму складі землі колишньої Давньої Русі.

Література

1. Goetz, Leopold Karl. Deutsche-Russische Handelsvertrage des Mittelalters. Hamburg, 1916. 394 z.

2. Таубе М. История зарождения современного международного права (Средние века): в 2-х т. Т. 1: Введение и Часть Общая. Санкт-Петербург, 1894. 370 с.

3. Taube, Michel de. La Russie et l'Europe occidentale a travers dix siecles: etude d'histoire internationale et de psychologie ethnique, Bruxelles, La lecture au foyer A. Dewit, 1926. 47 p.

4. Сахаров А.Н. Основные этапы внешней политики России с древнейших времен до XV века. История внешней политики России. Конец XV-XVII век (От свержения ордынского ига до Северной войны). Москва, 1999. С. 13-105

5. Feldbrugge, Ferdinand Joseph Maria. Law in Medieval Russia. Leiden; Boston: Brill, 2009. XXVIII+336 р. Series: Law in Eastern Europe, vol. 59

6. Feldbrugge, Ferdinand Joseph Maria. A History of Russian Law: From Ancient Times to the Council Code (Ulozhenie) of Tsar Aleksei Mikhailovich of 1649. Leiden; Boston: Brill, 2017. 1098 р. Series: Law in Eastern Europe, vol. 66.

7. Ромінський Є.В. Правове регулювання відкритості транспортних шляхів у Чорноморсько-Балтійській регіональній традиції середньовічного міжнародного права. Актуальні проблеми сучасного розвитку цивільного, міжнародного морського і транспортного права: матеріали V Міжнародної науково-практичної конференції. Київ: КДАВТ, 2015. С. 77-84.

References

1. Goetz, Leopold Karl. Deutsche-Russische Handelsvertrage des Mittelalters. Hamburg, 1916. 394 z. [germ]

2. Taube М. Istoriya zarozhdeniya sovremennogo mezhdunarodnogo prava (Sredniye veka). V 2-kh t. T. 1: Vvedeniye i Chast Obshchaya. Sankt-Peterburg, 1894. 370 s. [rus]

3. Taube, Michel de. La Russie et l'Europe occidentale a travers dix siecles: etude d'histoire internationale et de psychologie ethnique, Bruxelles, La lecture au foyer A. Dewit, 1926. 47 p. [fr]

4. Sakharov A.N. Osnovnyye etapy vneshney politiki Rossii s drevneyshikh vremen do XV veka. Istoriya vneshney politiki Rossii. Konets XV-XVII vek (Ot sverzheniya ordynskogo iga do Severnoy voyny). Moskva, 1999. S. 13-105. [rus]

5. Feldbrugge, Ferdinand Joseph Maria. Law in Medieval Russia. Leiden; Boston: Brill, 2009. XXVIII+336 р. Series: Law in Eastern Europe, vol. 59

6. Feldbrugge, Ferdinand Joseph Maria. A History of Russian Law: From Ancient Times to the Council Code (Ulozhenie) of Tsar Aleksei Mikhailovich of 1649. Leiden; Boston: Brill, 2017. 1098 p. Series: Law in Eastern Europe, vol. 66

7. Rominskyi Ye.V. Pravove rehuliuvannia vidkrytosti transportnykh shliakh - iv u Chornomorsko-Baltiiskii rehionalnii tradytsii serednovichnoho mizhnarodnoho prava. Aktualni problemy suchasnoho rozvytku tsyvilnoho, mizhnarodnoho morskoho i transportnoho prava: materi - aly V Mizhnarodnoi naukovo-praktychnoi konferentsii. Kyiv: KDAVT, 2015. S. 77-84. [ukr].