Особливості управління комунальною власністю

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості управління комунальною власністю

Башкаєв В.Г., заступник директора комунального підприємства

Слов'янської міської ради «Славміськводоканал»,

стейкголдер ОП Облік і оподаткування

Литвинова Д.І., студентка 4 курсу

спеціальності «Облік і оподаткування»

У статті визначено поняття комунальної власності, суб'єкти та об'єкти права комунальної власності, визначено кому надано право управління комунальною власністю, методи та заходи, що застосовуються в управлінні комунальною власністю.

Ключові слова: власність, комунальна власність, місцеве самоврядування, суб'єкти та об'єкти права комунальної власності, управління комунальною власністю.

Вступ

Постановка проблеми. Управління комунальною власністю є одним з різновидів соціального управління, адже без посередньо пов'язане з людською діяльністю. Під процесом управління комунальною власністю слід розуміти регламентовану законом діяльність, спрямовану на використання об'єктів комунальної власності відповідно до завдань та функцій, що покладені на органи місцевого самоврядування.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. За останні роки проблема управління комунальною власністю висвітлювалася в публікаціях багатьох дослідників, а саме: Б. Адамова, В. Алексєєва, П. Біленчука, І. Борисенко, В. Вакуленко, О. Дзери, Я. Ільченко, Н. Косматенко, О. Колісника, Т. Лебеди, М. Лелюк, В. Полуянова, Л. Рассуждай, П. Семенченко, М. Соколова, Є. Старовського та інших. Предметом дослідження авторів є виявлення підходів до визначення ефективності управління комунальним майном, побудова дійового механізму управління майновим комплексом територіальних громад. Проте, незважаючи на безсумнівну цінність науково- практичних та теоретико-методологічних напрацювань вчених, проблема вимагає більш глибокої розробки та подальшого різнобічного висвітлення.

Метою дослідження є вивчення особливостей управління комунальною власністю в Україні шляхом розкриття сутності процесу управління; окреслення основних принципів, за якими відбувається управління комунальною власністю; визначення пріоритетних заходів у загальній системі управлінських інструментів.

Виклад основного матеріалу

У статті 142 Конституції України визначено зміст правової категорії комунальної власності, а саме, що матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад [1, ст. 142]. Власність територіальних громад в Україні має усталену назву «комунальна власність».

Сам термін «комунальна власність» можна вживати в двох розуміннях: юридичному та економічному. У юридичному сенсі він означає речове право, право громади на певну річ (сукупність речей), що включає в себе правомочності володіння, користування та розпорядження цією річчю (речами). В економічному - вживається як позначення сукупності відносин, пов'язаних певним майновим комплексом і певним суб'єктом господарської діяльності.

Процес формування комунальної власності в Україні має свої особливості. На відміну від практики більшості зарубіжних розвинутих країн, де майно комунальної (муніципальної) власності формувалося, як правило, шляхом викупу об'єктів приватної власності до власності територіальних колективів, то в Україні майно комунальної власності сформовано шляхом його безоплатної передачі із загальнодержавної до комунальної власності, а також шляхом створення об'єктів комунальної власності за рахунок коштів місцевого самоврядування. Друга відмінність полягає в тому, що в зарубіжних країнах право комунальної власності реалізується лише на рівні первинної (базової) адміністративно-територіальні одиниці. В Україні запроваджено різновиди комунальної власності: обласна, районна, міська, сільська, селищна, комунальна власність територіальних громад.

Суб'єктами права комунальної власності законодавством визнано територіальні громади - жителі об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно територіальними одиницями, або добровільне об'єднання мешканців декількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр [2, ст. 1]. Вони управляють майном, що знаходиться у комунальній власності безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування (міські ради та їх виконавчі комітети), а також утворені останніми фізичні та юридичні особи. Право управління об'єктами комунальної власності юридичним та фізичним особам надається на основі проведення конкурсів, тендерів, укладених договорів. Таким чином, хоча основним суб'єктом управління комунальною власністю є територіальна громада в особі відповідних органів місцевого самоврядування, фактично управління її об'єктами здійснюється сукупністю організаційних структур та підрозділів. Усі разом вони являють собою багаторівневу ієрархію органів, функціонування яких і забезпечує механізм управління. Під процесом управління комунальною власністю слід розуміти регламентовану законом діяльність, спрямовану на використання об' єктів комунальної власності відповідно до завдань та функцій, що покладені на органи місцевого самоврядування [4, с. 47 ].

До виключних повноважень рад (міських, селищних, сільських) належить: установлення для підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, розміру частки прибутку, яка підлягає зарахуванню до місцевого бюджету, встановлення порядку та здійснення контролю за використанням прибутків підприємства, установ та організацій комунальної власності відповідних територіальних громад; прийняття рішень про відчуження комунального майна, пропозицій щодо порядку та умов такого відчуження; підготовка пропозицій щодо визначення сфер господарської діяльності та переліку об'єктів, які можуть надаватися у концесію; затвердження місцевих програм приватизації, переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів комунальної власності; вирішення питань про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним; вирішення питань про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади; прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення; створення у разі потреби органів і служб для забезпечення здійснення з іншими суб'єктами комунальної власності спільних проектів або спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій, визначення повноважень цих органів (служб); вирішення відповідно до законодавства питань про створення підприємствами комунальної власності спільних підприємств, у тому числі з іноземними інвестиціями; надання згоди на передачу об'єктів із державної у комунальну власність [2, ч. 29-33 ст. 26].

Управління комунальною власністю має відбуватися за такими принципами:

- по-перше, забезпечення належної матеріальної основи місцевого самоврядування. Мова йде про захист інтересів міста як єдиного соціально-економічного організму, захист інтересів населення як споживача послуг і продукції комунальних організацій та підприємств;

- по-друге, забезпечення ефективності управління майновим комунальним комплексом, його доцільне використання в умовах розвитку ринкової економіки на основі повної господарської самостійності учасників ринкових відносин, розвитку підприємництва, поширення процесів приватизації та демонополізації [3, с. 159].

Деякі дослідники пропонують розглядати інструменти, за допомогою яких може здійснюватися управлінський вплив на об'єкти комунальної власності в межах трьох методів: організаційно-правового, організаційно-економічного, фінансового.

Для інструментів організаційно-правового методу властивий нормативно-розпорядчий вплив на учасників майнових відносин, який виражається у формі нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування. В залежності від їх компетенції у сфері управління та розпорядження комунальною власністю це можуть бути постанови, розпорядження, прикази, які встановлюють порядок розпорядження, правила та процедури, що регулюють процеси управління майном комунальної власності, приватизацію та придбання об'єктів власності. До таких методів управління комунальною власністю можна віднести створення, реорганізацію та ліквідацію комунальних підприємств, закладів, передачу майна в господарське відання, оренду, довірче управління, приватизацію, та інші форми розпорядження майном.

Використання інструментів організаційно-економічного методу дозволяє регулювати майнові відносини, процес управління комунальним майном через стимулювання економічних інтересів суб'єктів майнових відносин, застосовуючи інструменти грошово-кредитної політики, бюджетної та податкової системи. До таких методів можуть бути віднесені, перш за все, базові функції управління - планування, організація, облік та контроль, інвентаризація майна, кадрове забезпечення; а також сучасні функції управління - маркетинг, аудит, оцінка ефективності використання майна, ринкова оцінка майна, інформаційне забезпечення управління комунальною власністю.

Інструменти фінансового методу дозволяють забезпечити діяльність по управлінню комунальною власністю з урахуванням отримання та розподілу прибутків від її використання. Це дозволяє оптимізувати навантаження на витратну частину міського бюджету, максимізувати надходження до нього від використання комунальної власності, прогнозувати отримання дивідендів від участі у капіталі господарських суб'єктів та інших надходжень до бюджету.

Обов'язковими в окресленій системі управлінських інструментів повинні бути такі заходи: координація діяльності об'єктів комунальної власності для забезпечення нормальної життєдіяльності мешканців територіальної громади; регулювання процесів приватизації об'єктів комунальної власності; передача об'єктів комунальної власності у зацікавлене управління (оперативне управління, оренду, лізинг тощо); підвищення відповідальності управлінців різних рівнів за ефективність функціонування комунального сектора економіки [4, с. 49].

Отже, управління комунальною власністю - це регламентована законом діяльність органів місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальної громади, спрямована на використання об'єктів цієї власності. Законодавство надає достатньо повноважень органам місцевого самоврядування для управління ввіреним їх майном, які у свою чергу передають право управління юридичним та фізичним особам. З огляду на це, слід констатувати, що фактично управління здійснюється сукупністю організаційних структур та підрозділів. По-друге, інструменти господарської політики у сфері управління комунальною власністю у сукупності утворюють цілісну систему. Проте, усю систему відносин з приводу володіння, розпорядження, користування, привласнення доцільно об'єднати у відповідні (однойменні) чотири групи. Такий поділ дозволяє детальніше простежити особливості формування інституту комунальної власності, зміни її складу; оцінити ефективність заходів з володіння майном, виявити проблеми, які виникають з приводу застосування цієї групи інструментів (зокрема, це проблема інвентаризації та контролю); розробити рекомендації щодо обмеженості застосування певних заходів з розпорядження відносно окремих об'єктів (наприклад, стосовно приватизації) та інше. По-третє, специфічність об'єкту управління вимагає використання двох підходів до оцінки ефективності управлінських рішень з урахуванням двоєдиного завдання, що має виконувати система управління.

Висновки

управління комунальна власність

Комунальна власність повинна слугувати, передусім, для задоволення суспільних інтересів, вона має соціальну значущість і спрямованість, є засобом благоустрою і в той же час джерелом прибутковості місцевих бюджетів. Комунальна власність включає широку мережу об'єктів як господарського, так і соціально-побутового призначення, що локалізовані у рамках населеного пункту і є основою територіальної відтворювальної системи, а від рівня розвитку комунальної власності й ефективності використання її складових і усієї системи в цілому багато в чому залежить якість життя місцевого населення. Тому організація ефективної системи управління комунальної власністю має суттєве значення та потребує подальшого дослідження.

Список використаних джерел

1. Конституція України. Відомості Верховної Ради України (ВВР). 1996. № 30. С. 141.

2. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України № 280-97 від 21 травня 1997 р.

3. Романова Н. Г. Оптимізація управління комунальною власністю територіальних громад в Україні. Держава та регіони. 2016. № 1 (53). С. 157-- 162.

4. Сментина Н. В. Характеристика системи управління комунальною власністю в Україні. Вісник Хмельницького національного університету. 2011. № 2, T. 1. С. 47-50.

5. Соболь Є. Ю. Управління комунальною власністю як передумова виникнення публічно-правових спорів. Наукові записки. Серія: право. 2020. № 9. С. 84-88.

Reference

1. Constitution of Ukraine. Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy (VVR). (1996). no. 30.pp. 141.

2. Pro mistseve samovriaduvannia: Zakon Ukrainy vid 21 May 1997 no. 2. pp. 80-97.

3. Romanova, N.H. (2016), «Optimization of communal property management of territorial communities in Ukraine», Derzhava ta rehiony, no. 1 (53), pp. 157162.

4. Smentina, N.V. (2011), Characteristics of the communal property management system in Ukraine, Visnuk Khelnutskoho natsionalnoho universutetu, no. 2, T. 1, pp. 47-50.

5. Sobol, Ye. Yu.(2020), Management of communal property as a prerequisite for the emergence of public law disputes, Naukovi zapysy. Seriya: pravo, no. 9, pp. 84-88.

Размещено на Allbest.ru