Комітет з питань правової політики Верховної Ради України та його роль у формуванні законодавчої політики держави

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Київський національний університет будівництва і архітектури

Національна академія правових наук України

Київський регіональний центр

Комітет з питань правової політики Верховної Ради України та його роль у формуванні законодавчої політики держави

Тернавська В.М., к.ю.н., доцент, п.н.с.

Анотація

Стаття присвячена питанню правового статусу профільного комітету українського парламенту з питань правової політики та його ролі у процесі продукації законодавчої політики, яка виконує генералізуючу функцію у процесі правотворення. Порівняльно-правовий аналіз компетенції парламентських комітетів сприяє більш широкому висвітленню специфіки ролі Комітету з питань правової політики у законотворчому процесі.

Метою статті є визначення змісту компетенції Комітету з питань правової політики задля диференціації його ролі у формуванні законодавчої політики держави.

Наукова новизна дослідження полягає у визначенні статусу Комітету з питань правової політики як спеціального суб'єкта конституційно-правової політики, а також загальнодержавної правової політики, що зумовлює якість всієї правової системи держави.

Висновки. Парламентські комітети є основною організаційною формою роботи парламенту в демократичних країнах сучасного світу. Вивчення ролі комітетів у законотворчій діяльності парламенту дає можливість визначити показник законодавчої правоздатності комітетів. Парламентські комітети сприяють своєю щоденною роботою забезпеченню ефективності процесу розробки законодавчої політики. У багатьох зарубіжних парламентах створюються комітети з питань законодавства, що цілеспрямовано займаються питаннями продукації законодавчої політики. В системі комітетів Верховної Ради України провідна роль у формуванні законодавчої політики належить Комітету з питань правової політики, яку слід диференціювати та суттєво посилити на законодавчому рівні задля покращення законодавчої діяльності українського парламенту. Виходячи з аналізу змісту компетенції Комітету з питань правової політики, можна стверджувати, що саме цей Комітет українського парламенту має розробляти Концепцію конституційно-правової політики України, а також загальнодержавну Концепцію правової політики України, яка суттєво зумовлює якість всієї правової системи держави.

Ключові слова: парламент, парламентські комітети, законопроектна функція, правова політика держави, законотворча політика.

Abstract

Committee on legal policy of the verkhovna rada of ukraine and its role in forming legislative policy of the state

Ternavska V.M., Candidate of Legal Sciences, Associated Professor, leading researcher of Kyiv Regional Center of the National Academy of Legal Sciences, Associated Professor of KNUCA

The article is devoted to the issue of the legal status of the profile committee of the Ukrainian parliament on legal policy and its role in the process of producing the legislative policy, which plays a generalizing function in the law-making process. Comparative and legal analysis of the competence of parliamentary committees contributes to a broader coverage of the specifics of the role of the Committee on Legal Policy in the legislative process.

The purpose of the article is to determine the content of the competence of the Committee on Legal Policy in order to differentiate its role in forming the legislative policy of the state.

The scientific novelty of the study is to determine the status of the Committee on Legal Policy as a special subject of constitutional and legal policy and also national legal policy, which stipulates the quality of the entire legal system of the state.

Conclusions. Parliamentary committees are the main organizational form of parliament's activity in the democratic states of the modern world. Studding the role of committees in legislative activity of the parliament provides to determine a real indicator of the legislative capacity of the committees. Parliamentary committees contribute to the effectiveness of the legislative policy-making process through their daily work. In many foreign parliaments there created the committees on legislation to deal with the issues of legislative policy. The leading role in the forming the legislative policy in the system of committees of the Verkhovna Rada of Ukraine belongs to the Committee on Legal Policy, which should be differentiated and significantly strengthened at the legislative level to improve the legislative activity of the Ukrainian parliament. Based on the analysis of the competence of the Committee on Legal Policy, it is affirmed that this Committee of the Ukrainian parliament should develop the Concept of Constitutional and Legal Policy of Ukraine and the National Concept of Legal Policy of Ukraine, which significantly stipulates the quality of the state's legal system.

Key words: parliament, parliamentary committees, bill function, legal policy of the state, legislative policy.

Постановка проблеми

Парламентські комітети є основною організаційною формою роботи парламенту в демократичних країнах сучасного світу. Законодавчий процес і роль парламентських комітетів в ньому досить влучно були охарактеризовані французьким юристом Патріком Локе, який, порівнюючи парламентську роботу із айсбергом, стверджує, що публічні засідання парламенту є не більше ніж спектакль, який грають для публіки вже після того, як парламентська більшість і уряд дійшли згоди у постійних комісіях щодо законодавчих положень, які мають бути прийняті [1, с. 13]. Оцінка актуальності проблематики парламентських комітетів може стикнутися з проблемами, пов'язаними з культурним релятивізмом: питання впливу парламентських комітетів на формування законодавчої політики є вже давно звичним для країн розвинутої демократії, натомість для країн поставторитарного радянського режиму дане питання має вагоме значення для розвитку як парламентаризму, так і національних правових систем. Разом з тим, феномен парламентських комітетів не втрачає своєї актуальності, оскільки науковці продовжують досліджувати питання - коли, як і чому комітети важливі для законодавчої політики, враховуючи той факт, що розумне формування політики полягає не лише у прийнятті законів, але і в оцінці їх реалізації, виявленні прогалин та недоліків та їх відповідному виправленні [2, с. 333-334].

Аналіз досліджень і публікацій. Різні аспекти правового статусу парламентських комітетів в Україні активно досліджуються українськими правознавцями. Питання законотворчої функції парламентських комітетів знайшло своє відображення у наукових розвідках О.М. Анохіна, Ю.Г. Барабаша, О.Л. Копиленка, О.Ю. Бруслика, І.В. Мукомелі, Ю.Д. Древаля, В.С. Журавського, І.О. Зозулі, А.М. Колодія, І.Ю. Кунець та інших. Однак питання ролі Комітету з питань правової політики у продукації законодавчої політики держави потребує більш ґрунтовного дослідження.

Виклад основного матеріалу

Український парламент - Верховна Рада України, як єдиний орган законодавчої влади в Україні відповідно до ст. 85 Конституції України приймає закони у процесі законодавчої діяльності [3]. Законодавчий процес характеризується як складна багатоетапна процедура, яка розпочинається з формування правових ідей та завершується їх втіленням у нормативно-правовому акті. Тому Верховна Рада України, будучи структурною та поліфункціональною інституцією, делегує законопроектну функцію своїм комітетам.

Етимологічно термін «комітет» походить від латинського committere - доручати, довіряти [4, с.539] і трактується у спеціалізованому словнику, зокрема, як постійний орган парламенту [5, с. 218]. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про комітети Верховної Ради України» від 04.04.1995 р. №116/95-ВР комітет - це утворений з числа народних депутатів України орган Верховної Ради України, який здійснює на підставі ст. 12 Закону законопроектну функцію [6]. Отже, правовий статус комітетів Верховної Ради України є похідним від правового статусу самого українського парламенту та характеризується як внутрішньоструктурний інститут парламенту, що наділений певною компетенцією. В юридичній літературі компетенція парламентського комітету визначається як «юридично встановлені відповідно до предмету його відання повноваження, на підставі яких здійснюється виконання покладених на комітет функцій і завдань з метою належного, повного та всебічного забезпечення законодавчої та іншої діяльності парламенту» [7, с. 50]. Сара Вітмор стверджує, що вивчення ролі комітетів у законотворчій діяльності забезпечує справжній показник правоздатності комітету (і в більш широкому сенсі законодавчої) [8, с. 46].

Парламенти в усьому світі покладаються на комітети у своїй повсякденній роботі, щоб забезпечити ефективний процес розробки політики [9, с.367], тобто законодавчої політики, яка виступає своєрідним орієнтиром соціальної значимості та доцільності прийняття тих чи інших законодавчих актів. Законотворча політика - це ідейно-теоретична та науково обґрунтована стратегія законодавчого регулювання правового життя, обумовлена актуальними потребами суспільства і покладена в основу законодавчої діяльності, що має на меті підготовку та прийняття законодавчих актів [10, с. 10]. Законотворча політика є, на думку фахівців, провідною у системі правової політики, оскільки саме у сфері законотворчості формуються базові орієнтири державно-правового розвитку і відбувається їх нормативна інституціоналізація в якості вихідних положень Конституції та інших законодавчих актів [11, с. 171]. Відповідно, можна стверджувати, що законотворча політика виконує генералізуючу функцію у процесі законотворчості. Крім того, саме законотворча політика є правовим фундаментом, що закладається в основу різних напрямів правової політики, зокрема, конституційно-правової політики, кримінально-правової політики, цивільно-правової політики тощо. Однак в Україні науковці, за незначними виключеннями [12; 13], не розглядають парламентські комітети як суб'єкти правової політики. Це в основному пояснюється тим, що за Конституцією України комітети Верховної Ради України не є суб'єктами права законодавчої ініціативи [3] як парламентські комітети, наприклад, у Швеції, Ісландії, Австрії, Латвії, Естонії та деяких інших державах [14, с. 249].

Всі комітети парламенту України беруть участь у законопроектній діяльності як суб'єкти законодавчої процедури [15, с. 128], в той час як, наприклад, у Великобританії в Палаті представників для кожного законопроекту, що проходить розгляд у парламенті, створюється окремий тимчасовий комітет [16]. Суть законопроектної функції полягає у тому, що комітети Верховної Ради не лише вивчають передані їм законопроекти та дають щодо них відповідні висновки, але й самі розробляють законопроекти з питань, що віднесені до предметів відання комітетів. Свої законопроекти комітети подають через депутатів - членів комітету як суб'єктів права законодавчої ініціативи. Разом з тим, законопроектну роботу кожен комітет веде за окремими напрямами, що становлять суть компетенції кожного окремого комітету, яка визначається в загальних рисах актом Верховної Ради України кожного нового скликання. Однак, як слушно зауважує Ю.В. Баскакова, роль комітетів недостатньо диференційовано у законодавчому процесі [17, с. 61]. Річ у тім, що до 2014 р. існувала передбачена Законом України «Про комітети Верховної Ради України» від 04.04.1995 р. (у першій редакції) практика функціонування комітетів на підставі Положення про комітет, котре розроблялося кожним комітетом самостійно і затверджувалося постановою парламенту [18, с.380-381]. Сьогодні така практика поширена в парламентах зарубіжних держав, де кожен окремий комітет розробляє свій власний регламент чи правила [19, с. 178]. Тому вважаємо за доцільне повернути практику розробки положення про комітет, оскільки цей підзаконний нормативно-правовий акт має чітко визначати зміст компетенції кожного комітету, усуваючи колізії, наприклад, при визначенні головного комітету у роботі над конкретним законопроектом [20, с. 57]. Своєю чергою, О.Ю. Тодика зауважує, що українська правова політика формується Верховною Радою України та її комітетами, але на її формування і реалізацію істотно впливає саме парламентський комітет з питань правової політики [21, с. 353]. Тому, на думку українських правознавців, слід суттєво посилити роль окремих комітетів у законодавчому процесі на рівні Закону України «Про Регламент Верховної Ради України», зокрема, комітету з питань правової політики, оскільки його позиція має визначати долю будь-якого законопроекту ще до його попереднього розгляду по суті у головному комітеті [18, с. 60-61; 22, с. 63].

Провідна роль у законотворчому процесі та продукації законотворчої політики належить, на нашу думку, саме Комітету з питань правової політики, оскільки саме він займається плануванням законодавчої діяльності Верховної Ради України, визначає стандарти нормотворчої діяльності, проводить оцінку відповідності законопроектів та проектів інших актів Верховної Ради України Конституції України. Відзначає важливість ролі Комітету з питань правової політики й колишній голова Комітету О.В. Задорожній, який очолював цей Комітет у 2000 р. Політик назвав Комітет найважливішим серед парламентських комітетів, оскільки він, зокрема, здійснює превентивний конституційний контроль щодо всіх законопроектів, які перебувають на розгляді парламенту України [23, с. 2-3].

Комітет з питань правової політики має тривалу історію. На початку 1990-хрр. у Верховній Раді України було створено Комісію з питань законодавства і законності з метою підвищення якості та ефективності процесу законотворення, яка пізніше була трансформована у Комітет з питань правової політики. Деякі правознавці вважають, що для успішного здійснення правової політики потрібно, щоб в системі представницьких органів публічної влади функціонували відповідні структури [24, с. 216]. Реформування Комітету у 2014 р. у Комітет з питань правової політики і правосуддя [25] не сприяло, на нашу думку, його належній функціональності, оскільки поєднання двох різних напрямів в діяльності одного комітету - правової політики і правосуддя - суперечить критеріям формування парламентських комітетів, визначених доктриною конституційного права, зокрема: питання, віднесені до компетенції одного комітету, мають бути однорідними за змістом і стосуватися однієї сфери суспільних відносин [26, с. 79]. комітет правовий політика законодавчий парламент

Як зазначив Кааре Стром, «у багатьох, хоча і не у всіх, парламентських системах, законодавчі комітети є важливими формами для творення політики [27, с.21]. Так, наприклад, в Угорщині після реформ 20122014 рр. нова Конституція Угорщини 2011р. закріпила систему постійних комісій Національних Зборів, де всупереч проголошеному принципу паритетності особливе місце посів Комітет з питань законодавства [28]. Однак Регламент Національних Зборів Угорщини 2014 р. наділив Комітет з питань законодавства більш широкими повноваженнями, ніж українське законодавство наділило Комітет Верховної Ради України з питань правової політики. По-перше, Комітет з питань законодавства отримав центральну роль у процесі одержання і надання рекомендацій з усіх внесених законопроектів та пов'язаних із ними поправок. По-друге, оскільки загальне обговорення законопроекту було перенесено з пленарного засідання до призначеного комітету, який самостійно чи спільно з іншими комітетами бере участь у читанні законопроекту, відповідальний комітет передає проголосований зі своїми правками зведений проект в Комітет з питань законодавства. І лише опрацьований і відредагований в Комітеті з питань законодавства законопроект виноситься на пленарне засідання парламенту. Все це, на думку угорського дослідника Чаба Ніколєньї, не сприяє досягненню необхідного консенсусу в законодавчому процесі, який передбачався реформою 2012-2014рр. Навпаки, як наголошує Чаба Ніколєньї, цей «суперкомітет, який очищає всі законопроекти для остаточного пленарного голосування та переносить детальне обговорення законопроекту з пленарного засідання в зал комітету, посилює існуючі інституціональні упередження на користь правлячої коаліції», оскільки правляча коаліція має в ньому явну більшість, а його голова є членом старшого партнера по коаліції [29, с. 9-10].

Сьогодні повноваження Комітету з питань правової політики визначено Постановою Верховної Ради України від 29.08.2019 р. №19-ІХ [30]. Комітет з питань правової політики, здійснюючи попередній розгляд та готуючи висновки і пропозиції щодо проектів загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля, а також щодо надання згоди на обов'язковість чи денонсацію міжнародних договорів України, закладає основи та визначає пріоритети законотворчої політики. Зокрема, на підставі аналізу фактичного стану явищ політичної, економічної, соціальної дійсності формується юридичний мотив необхідності упорядкування (унормування) певного виду суспільних відносин, визначається доцільність та зміст майбутнього закону. В результаті такого пізнання учасники законотворчої діяльності створюють своєрідну програму дій щодо модернізації національної правової системи, тобто створюється концепція правової політики. Комітет з питань правової політики має розробляти Концепцію конституційно-правової політики України, оскільки до предмету його відання належать всі питання, що становлять предмет конституційного права. В той же час, саме Комітет з питань правової політики має розробляти загальнодержавну Концепцію правової політики України, оскільки в його компетенції законопроектна робота з питань цивільного, адміністративного та процесуального законодавства, кримінально-виконавчого законодавства, законодавства з надання правової допомоги громадянам, регулювання організації та діяльності адвокатури. Однак до сих пір не прийнято Концепцію правової політики України. І йдеться не про доктринальний документ, проект якого було, до речі, розроблено ще на початку 2000-хроків Академією правових наук України спільно з Міністерством юстиції України. Ми говоримо про Концепцію правової політики як доктринальний правовий акт, затверджений законом, що, тим самим, забезпечить його виконання більше ніж це може бути, коли доктринальні акти затверджуються постановами уряду чи указами президента.

Висновки

Таким чином, парламентські комітети є основною організаційною формою роботи парламенту в демократичних країнах сучасного світу. Парламентські комітети сприяють своєю щоденною роботою забезпеченню ефективності процесу розробки законодавчої політики. Вивчення ролі комітетів в законотворчій діяльності парламенту дає можливість визначити справжній показник законодавчої правоздатності комітетів, а також зрозуміти хоча б трохи ендогенний процес формування законодавчої політики в лоні законодавчого органу за наявності альтернативних конкуруючих законодавчих ініціатив.

У багатьох зарубіжних парламентах створюються комітети з питань законодавства, що цілеспрямовано займаються питаннями продукації законодавчої політики. В системі комітетів Верховної Ради України провідна роль у формуванні законодавчої політики належить Комітету з питань правової політики, яку слід диференціювати та суттєво посилити на законодавчому рівні задля покращення законодавчої діяльності українського парламенту. Виходячи з аналізу змісту компетенції Комітету з питань правової політики, можна стверджувати, що саме цей Комітет українського парламенту має розробляти Концепцію конституційно-правової політики України, а також загальнодержавну Концепцію правової політики України, яка суттєво зумовлює якість всієї правової системи держави.

Список використаних джерел

1. Patrick Loquet. Les commissions parlamentaires de la V-e Republique. Paris, 1982. 232 p.

2. BrianJ. Gaines, Mark Goodwin, Stephen Holden Bates & Gisela Sin. The study of legislative committees. The Journal of Legislative Studies. 2019. Volume 25. Issue 3. P 331-339.

3. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 р. №254к/96- ВР.

4. Етимологічний словник української мови: В 7 т. Т 2: Д/Копці / Ред. кол.: О.С. Мельничук (гол. ред.), Т.В. Коломієць, О.Б. Ткаченко; АН УРСР; Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні. К.: Наукова думка, 1985. 572 с.

5. Парламентаризм: реєстр термінів і понять: довід. вид. / авт.-упоряд.: О.Л. Копиленко та ін.; Інститут законодавства Верховної Ради України. К.: К.І. С., 2012. 512 с.

6. Про комітети Верховної Ради України: Закон України від 04.04.1995 р. №116/95-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1995. №19. Ст 134.

7. Кунець І.Ю. Компетенція парламентських комітетів: теоретико-правовий аналіз. Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: юридичні науки. 2020. Том31(70). Ч.1. С.47-51.

8. Sarah Whitmore. Challenges and constraints for post-Soviet committees: exploring the impact of parties on committees in Ukraine. The Journal of Legislative Studies. Volume12. Issue1. P. 32-53.

9. Mickler, TimA. Committee autonomy in parliamentary systems - coalition logic or congressional rationales? The Journal of Legislative Studies. 2017. Volume23. Issue3. P. 367-391.

10. ТернавськаВ.М. Законотворча політика та її суб'єкти. Актуальні питання розвитку державності та правової системи в сучасній Україні: тези доповідей міжнародної науково-практичної конференції (м. Запоріжжя, 26-27 жовтня 2018 року) / За заг. ред. Т.О. Коломоєць. Запоріжжя: ЗНУ 2018. С.9-12.

11. Рудковский В.А. Законотворческая (законодательная) политика. Правотворческая политика в современной России: курс лекций / под ред. А. В. Малько. 2-е изд., пере- раб. и доп. Москва: Проспект, 2016. C. 171-185.

12. Скакун О.Ф. Теорія права і держави: Підручник. 4-те видання, допов. і перероб. К.: Алерта, 2014.

13. Гетьманчук М.П., Грищук В.К., Турчин Я.Б. Політологія. Навчальний посібник. Київ: Знання, 2010. 415 с.

14. David Arter. Introduction: Comparing the legislative performance of legislatures. The Journal of Legislative Studies. 2006. 12:3-4, 245-257.

15. ТополянськаТ. О. Конституційно-процесуальні основи реалізації права законодавчої ініціативи: дис. ... канд.. юрид. Наук: 12.00.02. Київ, 2009. 225 арк.

16. Cabinet Office. Guide to Making Legislation, Cabinet of the United Kingdom, London, 2017.

17. БаскаковаЮ.В. Організація діяльності комітетів та депутатського корпусу Верховної Ради України в умовах розвитку парламентаризму. Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія 22: Політичні науки та методика викладання соціально-політичних дисциплін. 2017. В. 21. С. 58-63.

18. Актуальні проблеми конституційного права України: Підручник / За заг. ред. професора Олійника А.Ю. Київ: Видавничий дім «Скіф», 2012. 552 c.

19. Кислий П., Вайз Ч. Становлення парламентаризму в Україні. К.: Парламентське вид-во, 2000. 415 с.

20. Погорєлова З.О. Щодо організації і порядку діяльності комітетів Верховної Ради України. Науковий вісник Ужгородського університету. 2014. Спецвипуск. С. 55-59.

21. Тодика О.Ю. Народовладдя на трасформаційному етапі розвитку держави і суспільства: Монографія / за ред. О.В. Петришина. Х.: Право, 2007. 480 с.

22. Колесник Г. Проблеми законотворчої роботи комітетів Верховної Ради України. Державне управління та місцеве самоврядування. 2010. Вип. 3 (6). С. 58-63.

23. Задорожній О.В. Роль Комітету Верховної Ради України з питань правової політики у законотворчому процесі. Вісник Верховного Суду України. 2000. №4. С. 2-3.

24. Малько А.В., Затонский В.А. Правовая политика: основы теории и практики: учебно-методический комплекс. Москва: Проспект, 2015. 352 с.

25. Про перелік, кількісний склад і предмети відання комітетів Верховної Ради України восьмого скликання: Постанова Верховної Ради України від 04.12.2014р. №22-VIII. Відомості Верховної Ради. 2015. №1. Ст. 10.

26. Тернавська В.М. Конституційно-правова політика України та її суб'єкти. Юридичний науковий електронний журнал. 2019. №6. С.77-80.

27. StromK. Parliamentary committees in European democracies. The Journal of Legislative Studies. 1998. Volume4. Issue1. P. 21-59.

28. Hungary's Constitution of 2011 with Amendments through 2013.

29. Csaba Nikolenyi. Strong Governments Make Strong Committees? Committee Composition and Decision-Making in the Hungarian Parliament. Concordia University. Paper prepared for presentation at the workshop on Institutional Determinants of Legislative Coalition Management, Tel Aviv, Israel. November 16-8, 2015. 27 p.

30. Про перелік, кількісний склад і предмети відання комітетів Верховної Ради України дев'ятого скликання: Постанова Верховної Ради України від 29.08.2019 р. №19-IX. Відомості Верховної Ради. 2019. №35. Ст. 147.

References

1. Loquet, Patrick. (1982). Les commissions parlamentaires de la V-e Republique. Paris.

2. Gaines, Brian J. et al. (2019). The study of legislative committees. The Journal of Legislative Studies, 25:3, 331-339.

3. Verkhovna Rada Ukrainy. (1996). Konstytutsiya Ukrainy.

4. Etymolohichnyi slovnyk ukrainskoi movy: V 7 t. (1985). T 2: D/Koptsi / Kyiv: Naukova dumka [in Ukrainian].

5. Parlamentaryzm: reiestr terminiv i poniat: dovid. vyd. (2012). Kyiv: K.I.S. [in Ukrainian].

6. Verkhovna Rada Ukrainy. (1995). Pro komitety Verkhovnoi Rady Ukrainy: Zakon Ukrainy No 116/95-VR. Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy, No19, St.134 [in Ukrainian].

7. Kunets,I.Yu. (2020). Kompetentsiia parlamentskykh komitetiv: teoretyko-pravovyi analiz. Vcheni zapysky TNU imeni V.I. Vernadskoho. Seriia: yurydychni nauky, 31(70): 1, 47-51 [in Ukrainian].

8. Whitmore, Sarah. (2006). Challenges and constraints for post-Soviet committees: exploring the impact of parties on committees in Ukraine. The Journal of Legislative Studies, 12:1, 32-53.

9. Mickler, Tim A. (2017). Committee autonomy in parliamentary systems - coalition logic or congressional rationales? The Journal of Legislative Studies, 23:3, 367-391.

10. Ternavska, V.M. (2018). Zakonotvorcha polityka ta yii subiekty. Aktualni pytannia rozvytku derzhavnosti ta pravovoi systemy v suchasnii Ukraini: tezy dopovidei mizhnarodnoi naukovo-praktychnoi konferentsii (m. Zaporizhzhia, 26-27zhovtnia 2018 roku). Zaporizhzhia: ZNU, 9-12 [in Ukrainian].

11. Rudkovskiy, V.A. Zakonotvorcheskaya (zakonodatelnaya) politika. Pravotvorcheskaya politika v sovremennoy Rossii: kurs lektsiy / pod red. A.V. Malko. (2016). 2-e izd., pererab. i dop. Moskva: Prospekt [in Russian].

12. Skakun, O.F. Teoriia prava i derzhavy: Pidruchnyk. (2014). 4-te vydannia dopov. i pererob. Kyiv: Alerta.

13. Hetmanchuk, M.P., Hryshchuk, V.K., Turchyn, Ya.B. Politolohiia. Navchalnyi posibnyk. (2010). Kyiv: Znannia.

14. Arter, David. (2006). Introduction: Comparing the legislative performance of legislatures. The Journal of Legislative Studies, 12:3-4, 245-257.

15. Topolianska, T.O. (2009). Konstytutsiino-protsesualni osnovy realizatsii prava zakonodavchoi initsiatyvy: dys. ... kand. yuryd. Nauk: 12.00.02. Kyiv [in Ukrainian].

16. Cabinet Office. (2017). Guide to Making Legislation, Cabinet of the United Kingdom, London.

17. Baskakova, Yu.V. (2017). Orhanizatsiia diialnosti komitetiv ta deputatskoho korpusu Verkhovnoi Rady Ukrainy v umovakh rozvytku parlamentaryzmu. Naukovyi chasopys NPU imeni M.P. Drahomanova. Seriia22: Politychni nauky ta metodyka vykladannia sotsialno-politychnykh dystsyplin, 21, 58-63 [in Ukrainian].

18. Aktualni problemy konstytutsiinoho prava Ukrainy: Pidruchnyk. (2012). Kyiv: Vydavnychyi dim «Skif» [in Ukrainian].

19. Kyslyi, P., Vaiz, Ch. (2000). Stanovlennia parlamentaryzmu v Ukraini. K.: Parlamentske vyd-vo [in Ukrainian].

20. Pohorielova, Z.O. (2014). Shchodo orhanizatsii i poriadku diialnosti komitetiv Verkhovnoi Rady Ukrainy. Naukovyi visnyk Uzhhorodskoho universytetu. Spetsvypusk, 55-59 [in Ukrainian].

21. Todyka, O.Yu. (2007). Narodovladdya na trasformatsiynomu etapi rozvytku derzhavy i suspil'stva / za red. O.V. Petryshyna. Kh.: Pravo [in Ukrainian].

22. Kolesnyk, H. (2010). Problemy zakonotvorchoi roboty komitetiv Verkhovnoi Rady Ukrainy. Derzhavne upravlinnia ta mistseve samovriaduvannia, 3 (6), 58-63 [in Ukrainian].

23. Zadorozhnii, O.V. (2000). Rol Komitetu Verkhovnoi Rady Ukrainy z pytan pravovoi polityky u zakonotvorchomu protsesi. Visnyk Verkhovnoho Sudu Ukrainy, 4, 2-3 [in Ukrainian].

24. Malko, A.V., Zatonskiy, V.A. (2015/. Pravovaya politika: osnovy teorii i praktiki: uchebno-metodicheskiy kompleks. Moskva: Prospekt [in Russian].

25. Verkhovna Rada Ukrainy. (2015). Pro perelik, kilkisnyi sklad i predmety vidannia komitetiv Verkhovnoi Rady Ukrainy vosmoho sklykannia: Postanova No22-VIII. Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy, No1, St.10 [in Ukrainian].

26. Ternavska, V.M. (2019). Konstytutsiino-pravova polityka Ukrainy ta yii subiekty. Yurydychnyi naukovyi elektronnyi zhurnal, 6, 77-80.

27. Strom, K. (1998). Parliamentary committees in European democracies. The Journal of Legislative Studies, Volume 4, Issue 1, P. 21-59.

28. Hungary's Constitution of 2011 with Amendments through 2013.

29. Csaba Nikolenyi. (2015) Strong Governments Make Strong Committees? Committee Composition and Decision-Making in the Hungarian Parliament. Concordia University. Paper prepared for presentation at the workshop on Institutional Determinants of Legislative Coalition Management, Tel Aviv, Israel. November 16-8.

30. Verkhovna Rada Ukrainy. (2015). Pro perelik, kilkisnyi sklad i predmety vidannia komitetiv Verkhovnoi Rady Ukrainy deviatoho sklykannia: Postanova No 19-IX. Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy, No35, St.147 [in Ukrainian].

Размещено на allbest.ru