Умови і механізми дієвого запобігання корупції в Україні

Размещено на http://allbest.ru

ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України»

Умови і механізми дієвого запобігання корупції в Україні

В.О. Мандибура, д-р екон. наук, проф.,

голов. н. с. відділу економічної теорії

Київ

Анотація

Розкрито зміст системно мережевого структурування корупції як інституту абсолютної антисуспільної спрямованості, розмежовано поняття «корупція» і «хабарництво». Показано соціально-економічні витоки та розкрито характер особистих і корпоративних інтересів суб'єктів -- носіїв корупційних відносин. Проаналізовано причини провалу організаційних і правових заходів, спрямованих на подолання корупції, здійснених владою за попередній період. Надано пропозиції щодо зміни стратегічних пріоритетів соціально-економічної політики запобігання корупції, передусім, шляхом перекриття джерел корупційного підкупу.

Ключові слова: корупція; кримінальна економіка; інститут корупції; суб'єкти корупції; об'єкт корупції; хабар; механізми подолання корупції; декларування доходів і майна; легалізація тіньових доходів.

Вступ

Проблема корупції в Україні стоїть надзвичайно гостро і суттєво впливає на стан соціально-економічної стабільності держави. Саме тому без подолання масштабної корупції практично неможливо реалізувати європейський шлях розвитку України і забезпечити надійну економічну, соціальну та політичну безпеку нашої держави в умовах екстремального зростання глобальних викликів і гібридних геополітичних загроз. Сьогодні корупційна сфера суспільних відносин є окремим об'єктом комплексних досліджень не тільки економістів, а й юристів, соціологів, політологів та ін.

При цьому важливо, щоб найбільш фахові та прагматично виважені науково-теоретичні напрацювання і практично-прикладні пропозиції як вітчизняних учених, так і представників світової науки були максимально враховані в процесі подолання корупції в Україні. В працях відомих зарубіжних (Г. Бродмана [1], 3. Зукоскі [2], Л. Йохансена [3], Д. Кауфмана [4], А. Кирпичникова [5], В. Клейнера [6], М. Левина [7], Ю. Нисневича [8], С. Роуз-Аккермана [9], Г. Сатарова [10], С. Сюемина [11] та інших) і вітчизняних (Л. Аркуші [12], І. Беззубої [13], І. Богатирьової [14],С. Верстюка [15], Л. Гумелюка [16], М. Камлика [17], І. Коржа [18], М. Мельника [19], Б. Романюка [20] та інших) економістів, юристів та соціологів розглядаються різні аспекти сутності й проявів руйнівного впливу корупції на економіку та суспільство, а також наводяться пропозиції вдосконалення заходів її подолання. Особливу увагу привертає сучасна монографія А. Волошенко «Антико- рупційний дирижизм: державні регуляторні імперативи протидії системній корупції в Україні» [21]. У ній ґрунтовно проаналізовано економічні та політичні витоки системної корупції в Україні, здійснено градацію її базових сегментів, розкрито ключові детермінанти і основні концептуальні підходи анти- корупційного дирижизму, що, на думку автора, може стати дієвим механізмом запобігання і протидії корупції. Водночас у царині дослідження продовжує залишатися частково або повністю невирішеним широкий спектр актуальних проблем, що потребують подальшого поглибленого наукового аналізу.

Отже, мета статті -- проаналізувати причини провалу зусиль і заходів, здійснених владою за роки державної незалежності в напрямі подолання масштабної корупції, визначити напрями формування необхідних умов і розкрити зміст запропонованих організаційно-економічних і економіко- правових механізмів, спроможних не тільки забезпечити дієве викорінення, а й в подальшому запобігати рецидивам відновлення в Україні цього анти- суспільного феномена.

Для цього ми маємо розв'язати ряд конкретних завдань:

• забезпечити змістовно-понятійну чистоту категоріального апарату, що розкриває сутність корупційних відносин;

• розкрити особливий зміст інтересів суб'єктів -- носіїв корупційних відносин;

• визначити руйнівні антисуспільні наслідки синергії бінарного зрощування «інституту корупції» з «інститутом кримінальної «чорної» економіки»;

• надати конкретні пропозиції (на засадах узагальнення досвіду США) організаційно-економічного й економіко-правового характеру щодо коригування соціально-економічної політики держави в зазначеному напрямі, зокрема, щодо перекриття джерел корупційного підкупу;

• визначити шляхи подолання допущених помилок на засадах формування і запровадження дієвих умов забезпечення необхідного порядку у сфері обліку і контролю за повнотою виконання громадянами своїх податкових зобов'язань шляхом удосконалення механізму декларування доходів й обліку коштовної нерухомості багатої та надбагатої, зокрема олігархічної, частини населення України.

Категоріальне визначення сутності відносин корупції

Аналіз першоджерельної бази дослідження дозволяє стверджувати, що на сьогодні як вітчизняною, так і світовою науковою спільнотою не сформульовано загальноприйнятого й універсального визначення змісту категорії «корупція». Це призводить до порушення вимог забезпечення понятійної чистоти категоріального апарату системи корупційних відносин.

Розмитість понятійних позицій щодо системно-інституціонального розуміння корупції зумовлено досить спрощеним її розглядом. Передусім, це стосується наукової інтерпретації її змістовно-якісної сутності, недосконалості підходів щодо оцінки різних проявів існуючої палітри корупційної діяльності та її внутрішньосистемних складників. Має місце вкрай спрощене розуміння системної складності зовнішніх корупційних зв'язків, насамперед, з кримінальною економікою, а також розуміння особливості дії механізмів її ієрархічно-мережевого поширення. Це неминуче викликає суперечності та розбіжності в підходах до розуміння реальної системної складності стратегічних завдань і конкретних дій, що спрямовані на ліквідацію і запобігання поширенню корупції в Україні.

Позиція автора полягає в тому, що інститут корупції необхідно розглядати як суспільне явище, яке гносеологічно відображає складну і реально існуючу систему спотворено-викривлених і аномально патологічних відносин, норм, зв'язків і процесів. На інституційному рівні теоретичний аналіз інституту корупції має концентруватися на розгляді її внутрішніх соціально-економічних, організаційно-економічних, морально-етичних, нормативно-правових, державно-зрадницьких та інших іманентних проявах і системних складових.

При цьому мають досліджуватися, по-перше, зміст інтересів, що зумовлюють взаємодію суб'єктів корупційних відносин, та існуюча система формальних і неформальних (по суті -- аномальних і патологічних) «правил і норм» їх поведінки і, по-друге, загальний організаційно-економічний механізм внутрішньосистемного корупційного генерування і виявлення сукупності існуючих джерел та потенційних можливостей живлення корупції, засобів внутрішнього і зовнішнього забезпечення функціонування й визначальні тенденції 'їх антисуспільного «якісного вдосконалення».

Набуття корупцією ознак системного феномена полягає не лише в деструктивному ураженні основних життєво важливих сфер суспільства. Ситуація ускладнюється тим, що корупція неминуче посилює економічну деградацію, активізує політичне зрадництво інтересів держави, сприяє моральному розбещенню політичної верхівки і провокує загальний суспільний занепад. правовий антикорупційний криміналізація легалізація

Важливим напрямом є дослідження питань диференціації та якісної оцінки системних складників інституту корупції, що здійснюється в контексті розуміння змісту прагнень та інтересів суб'єктів корупційно-корпоративної спільноти як окремої, специфічно асоційованої групи осіб, об'єднаних єдиними мотиваційними прагненнями отримання максимальної наживи шляхом використання «можливостей» свого службового становища. При цьому важливо приділити увагу виявленню найбільш характерних функціональних ознак і якісних особливостей внутрішніх структур інституту корупції.

В узагальненому визначенні корупція -- це:

1) система соціально-економічних відносин, пов'язаних з підкупом чиновників або інших представників державного апарату (в тому числі силового, судового, прокурорського та ін.);

2) прояв зловживання владою чи посадовим становищем, яке вчиняється з корисливою метою реалізації будь-якої особистої, передусім неправомірної, економічної вигоди;

3) використання посадових повноважень, статусу посади, а також її суспільного авторитету і пов'язаних з ними можливостей задоволення особистого чи корпоративно-групового інтересів;

4) елемент організованої злочинності, що завдає шкоди державі;

5) акт правопорушення, здійснюваного державними службовцями, або система відповідних стосунків, що виникають між певними службовими особами і кримінальним середовищем на основі протиправної діяльності цих посадових осіб на шкоду державним і суспільним інтересам.

В організаційно-економічному плані корупції притаманні п'ять сутнісно-змістовних ознак (табл. 1), які найбільш повно розкривають її найхарактерніші специфічні особливості та якісні відмінності порівняно з позасистемним масово поширеним рудиментарно-первинним хабарництвом.

Таблиця 1. Сутнісно-змістовні ознаки корупції

Джерело: тут і табл. 2 розроблено автором.

Наведені системні ознаки є властивими інституту корупції у його стабільно сформованому стані, тобто коли в країні (де корупційна система розгалужена і стабільно структурована) не відбуваються буремні події на кшталт «помаранчевої» революції або революції гідності, коли можуть здійснюватися «люстрація» або «чистка» посадово-бюрократичного апарату і масова заміна штатного складу силових і правоохоронних структур. Отже, інститут корупції та його суб'єктний виразник -- новосформована з лав колишньої опозиції (у тому числі й радикальної) корупційно-кланова корпорація -- розпочинає діяти на тих самих засадах, що і змінена злочинна влада або їхні попередники. Аналізуючи корупцію, важливо виокремлювати ті сфери економічних і політичних відносин, які схильні до найбільшого ураження. До них в першу чергу можна віднести такі: офшорно-шахрайські відносини; політичний підкуп; парламентське лобіювання; розподіл і перерозподіл бюджетних коштів; тощо. Розгляд корупційних відносин буде не повним без їх оцінки в контексті розуміння інституційно-аморальних норм поведінки самих суб'єктів. Ці норми руйнівним чином впливають на підвалини забезпечення загальної суспільної моральності.

Серед найважливіших «аморально-етичних» норм корупційних відносин можна виокремити п'ять таких, що характеризують суспільну поведінку суб'єктів підкупу та іманентно притаманні практично будь-якій прихованій та законспірованій кримінальній спільноті: 1 -- корупційно-корпоративні норми щодо особливої ретельності в приховуванні корпоративно-кланових таємниць, які є свідченням прямої зради державних інтересів у таких сферах, як розбазарювання бюджетно-фінансових ресурсів і пряме казнокрадство. Вони також пов'язані з іншими проявами невиконання бюрократією безпосередніх посадових обов'язків і прямими порушеннями регламентних норм законів унаслідок персонального підкупу на здійснення протиправних дій тощо. Для цього корупційно-кланова спільнота застосовує власні заходи і механізми «замітання слідів», а також «зачистки» інформаційної бази, що містить компромат, насамперед шляхом регулярного винищення фінансово-казначейських і національно-банківських (обов'язкових до тривалого зберігання) баз даних та інших архівних документів, які можуть слугувати доказовою базою викриття і притягнення до відповідальності; 2 -- корупційна спільнота використовує специфічну «інституціональну норму», застосування якої пов'язане з «вищим проявом» корпоративно-кланової зради. До факту зради відноситься намір або бажання будь-якого суб'єкта, що належить до цієї корпорації, здійснити спробу розголосу ретельно приховуваних злочинних фактів.

За таку спробу обов'язково настає дія з боку корупційної спільноти, спрямована на невідворотне й жорстоке покарання особи-відступника (або навіть і членів його родини); 3 -- взаємодію суб'єктів корупційних відносин побудовано на нормативних засадах і за схемами «кругової поруки», яка діє за принципом «рука руку миє». При цьому вся ця система відносин базується на практичному застосуванні специфічного захисного механізму -- безжального позбавлення від відпрацьованих і не потрібних ланцюгів корупційних схем і конкретних корупціонерів у разі виникнення загрози для існування всієї корупційної корпорації в цілому; 4 -- живучість корупційної системи забезпечується обов'язковим формуванням власних резервно-страхових фондів і «чорних» корупційних кас. Реалізація цієї норми передбачає підготовку й призначення конкретних наглядачів, а також охоронців, які стежать за дотриманням членами корупційно-кланової спільноти вимог жорсткої дисципліни та інших негласних правил поведінки за неписаним «кодексом корупціонера»; 5 -- домінування внутрішньо-інституційних групових корупційних норм антиморалі, що визначають поведінку будь-кого з членів корпорації. Ці норми регулюють підвалини злочинного способу життя, основу якого становлять протиправні дії, шляхи і засоби, які члени корупційно-кланової спільноти як зрадники інтересів держави цілком свідомо обирають і практично реалізують з метою особисто-сімейного і корпоративно-кланового збагачення [22, с. 63--64].

Особливості інтересів і специфіка взаємодії суб'єктів -- носіїв корупційних відносин

У першу чергу слід наголосити, що в корупції, так само як і в звичайному (тобто позасистемному) хабарництві, суб'єкти є тотожними. Суб'єктами відносин хабарництва і корупції, з одного боку, є хабарник (первинний отримувач хабара), а з іншого -- хабародавець (конкретний платник хабара). Так, суб'єкт хабарництва в особі отримувача хабара є «моноосібним», а аналогічний суб'єкт корупції -- «поліосібним», тобто крім первинного суб'єкта -- отримувача хабара корупційна система має і асоційованого суб'єкта в особі корпоративно-кланової групи (хоча і цей груповий моноліт за схемою корупційного ланцюга є дискретним, тобто може бути диференційовано доведеним до рівня персоніфікації конкретного учасника схеми в корупційній ієрархії).

Особливо слід наголосити на тому, що негативні наслідки корупції як системно організованого хабарництва є для держави і суспільства на порядок більш суспільно небезпечними і руйнівними, ніж ті негативи, які виникають унаслідок існування позасистемного хабарництва. Хоча саме на останньому, як правило, і акцентується увага громадськості та провадяться показові карально-правові акції, що лише відволікають увагу від системних і найбільш небезпечних корупціонерів, зокрема олігархів.

Суб'єктом корупції може бути не будь-який службовець сфери управління, а лише та посадова особа, яка уповноважена на виконання конкретних державних функцій. Це державні службовці органів центральної влади і місцевого самоврядування, а також працівники державних структур, які фактично перебувають на державній службі. До них можуть бути віднесені також і певні категорії політичних діячів, зокрема парламентарії. У цілому системна палітра об'єктів кримінальної реалізації сьогодні досягла в Україні такого стану, що на «чорному» ринку почало продаватись абсолютно все -- посади, нагороди, почесті, привілеї, гідність, людське тіло та його органи, життя людини, державні таємниці, інтереси національної безпеки і суспільства та ін. У цих умовах найважливішим суб'єктом забезпечення «чорного» обміну став корупціонер, який перетворився на одного з провідних інтересантів, що контролює і живиться з цього «кримінального базару». В корупційному процесі найбільш суспільно шкідлива роль належить корупції, що уразила найвищі ешелони влади. Цілком справедливо А. Волошенко стверджує: «Найнебезпечнішою українською очевидністю є те, що всезагальна «топ-корупційна дисперсія» тісно пов'язана і зумовлена пануючою тіньовою економікою та системно корумпованим парламентом й держапаратом, що зумовлює перманентність цивілізаційної деградації суспільства» [21, с. 66].

Характерні ознаки класифікації форм об'єкта посадового підкупу

Організаційно-економічні заходи і фінансово-правові механізми подолання корупції

Проведений аналіз існуючого досвіду країн з розвинутою ринковою економікою дозволяє стверджувати, що система організаційно-економічних і економіко-правових заходів та інших механізмів боротьби з корупцією і організованою злочинністю базується, перш за все, на попередженні легалізації готівки, отриманої злочинним шляхом, а також на максимальному обмеженні можливостей її подальшого вільного використання корупціонерами та іншими злочинцями з метою забезпечення особисто-сімейного розкішного, престижно-еталонного, а по суті паразитарного споживання.

До найбільш важливих умов і заходів, здатних ефективно подолати корупцію та економічну злочинність, можна віднести такі.

1. На законодавчому рівні має бути ухвалена і практично реалізована чітко визначена вимога щодо максимального обмеження можливостей використання так званих «живих» грошей, тобто готівки, чітко встановленими обсягами в економічних відносинах і ринковому обміні (наприклад, сумою, що за курсовим співвідношенням є еквівалентною 200--300 дол.). Так, наприклад, у США шляхом безготівкових грошових розрахунків, що здійснюються з використанням сучасних засобів платежу, які не передбачають використання в розрахунках готівки, здійснюються близько 90% усіх платіжних операцій фізичних і юридичних осіб. Цей захід також надасть додаткові ресурси для фінансового забезпечення розвитку банківської системи України, що можливо виключно за умови впровадження надійних заходів страхування банківських рахунків громадян, недопущення випадків кредитно-фінансового шахрайства і значного посилення відповідальності банкірів та корпоративних власників за збереження і примноження коштів громадян-вкладників та інших клієнтів фінансових установ.

2. Світовий досвід також підтверджує, що держави, які реально проводять, а не лише імітують боротьбу з корупцією та економічною злочинністю, повною мірою використовують широкий комплекс економіко-правових заходів, які максимально ускладнюють або навіть унеможливлюють безпосередній процес внесення готівки на банківські рахунки. Саме тому в Україні має бути реалізована законодавча норма, яка визначатиме умови і регламентуватиме порядок, за яким готівка може бути зарахована на поточний вклад або депозит фізичної особи виключно в разі проходження чітко визначеної правової процедури попереднього підтвердження законності походження цих коштів (аналогічно до системи, що сьогодні діє у США). Серед важливих заходів, які дозволять максимально ускладнити використання незаконних грошових нагромаджень, можна виокремити такі: 1) суттєве обмеження сфери готівкового обігу виключно роздрібною торгівлею та оплатою побутових послуг; 2) запровадження системи безготівкових розрахунків для фізичних осіб через банківські установи, у тому числі через Ощадбанк, з мінімальними витратами для платників; 3) введення вимоги пред'являти декларацію про доходи під час здійснення дорогих покупок і обов'язкового страхування коштовної покупки з внесенням її до реєстру власності, а також запровадження нормативної вимоги щодо унеможливлення розбивки суми великого платежу на декілька виплат; 4) максимальне обмеження використання іноземних валют для розрахунків і подальше посилення контролю над ринком готівкової іноземної валюти, а також введення повної заборони торгівлі валютою за агентськими угодами.

3. Практично у всіх країнах цивілізованого капіталізму, у тому числі й у США, населення обов'язково і повною мірою сплачує майнові податки, такі як: 1) податок на нерухомість; 2) податок на дарування; 3) податок на спадщину (за обов'язкової умови визначення соціально справедливого «неоподатковуваного мінімуму» цих видів податків). Стягнення зазначених податків неможливо здійснити без реєстрації (паспортизації) приватної нерухомості кожного з платників податку, а також без постійного моніторингу податковими органами тих змін, що відбуваються в цій сфері.

Усе наведене дозволить державі мати у своєму розпорядженні (шляхом здійснення обліку і неперервного контролю за рухом особистого майна, передусім об'єктів нерухомості, коштовних товарів тривалого користування, коштовностей, антикварних виробів, пакетів цінних паперів та інших цінностей, яким володіє найбільш заможна частина населення) необхідну і вичерпну інформацію, на підставі якої можна оцінити легітимність способу життя тих чи інших суб'єктів, насамперед посадових осіб і осіб, що належать до представницької гілки влади. Поряд з тим, усі коштовні об'єкти нерухомості фізичних осіб обов'язково повинні бути застраховані, й на цій основі відповідні державні органи отримають додаткові можливості мати вичерпну інформацію, що дозволить їм порівнювати достовірність доходів і витрат, зазначених у річних податкових деклараціях суб'єктів оподаткування.

4. Світовий досвід підтверджує необхідність того, щоб уся без винятку інформація про стан нерухомості й доходів платників податків зберігалася не менш як 50 років з моменту її отримання. Важливо також забезпечити, щоб поряд з електронно-цифровими носіями вона мала обов'язкову паперово-документальну (та іншу матеріальну і стійку до можливостей її знищення) форму зберігання за особливим державно-архівним режимом.

Безумовно, запровадження запропонованого економіко-правового заходу в Україні вимагатиме проведення в реально стислі терміни (п'ять років) системно складної, обов'язкової, загальнодержавної процедури первинної реєстраційної паспортизації майна населення. При цьому починати треба з постановки на державний облік і проведення оцінки реальної ринкової вартості найбільш коштовної нерухомості та майна, яким володіють заможні, багаті й надбагаті фізичні особи, що є платниками податку на доходи. У першу чергу це мають бути палаци, вілли, котеджі вищої категорії (у тому числі й недобудовані), плавзасоби, літальні засоби та ін.

З метою підвищення об'єктивності, тобто для реальної оцінки вартості нерухомості (близької до ринкової), необхідно ухвалити законодавчу норму такого змісту: «Оціночну вартість нерухомості та коштовного майна визначає її власник. У випадку, якщо у відповідних державних органів виникають заперечення щодо відповідності майнової оцінки рівню реальних ринкових цін, що діють у місці знаходження об'єкта нерухомості, за державою залишається право примусового викупу цього об'єкта за ціною, що вдвічі перевищує названу власником ціну».

5. Світова практика свідчить про необхідність реалізації важливого заходу, без якого будь-які розмови щодо реальної боротьби з корупцією і економічною злочинністю є неприхованою демагогією. Цей захід полягає у відході від застосування принципу «презумпції невинуватості» при підтвердженні легітимності доходів фізичних осіб у разі, якщо сальдо «реальні витрати -- задекларовані доходи» неспростовно показує перевищення витрат над доходами, отриманими фізичними особами і попередньо ними задекларованими. У цьому випадку не держава (якщо в неї є конкретні підозри) має на підставі слідчих дій доводити незаконність джерел отримання «додаткових» особистих доходів (неправомірної вигоди) і протиправний характер придбання коштовного майна та інших цінностей конкретною особою (та її рідними і близькими першого і другого кола), а сама фізична особа -- платник податків (у тому числі й чиновники найвищого рангу) в обов'язковому порядку повинна надати відповідним державним органам вичерпну інформацію, що неспростовно доводить легітимність усіх можливих додаткових джерел походження її особисто-сімейної нерухомості. У разі, якщо фізична особа відмовляється це робити, вона, відповідно до закону (що обов'язково має бути прийнятий), набуває статусу злочинця з накладанням відповідних кримінальних санкцій.

Саме на таких правових засадах базується сучасна антикорупційна боротьба в багатьох країнах, і в першу чергу в США. І саме для того, щоб «бандити (зокрема, казнокради і корупціонери) сиділи в тюрмах», а у держави була можливість у законний спосіб конфіскувати приватну власність, здобуту злочинним шляхом, до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів України обов'язково необхідно внести таку правову норму: «Приводом для порушення кримінальної справи вважається наявність у власності фізичної особи нерухомості, земельних ділянок, цінного майна, коштовностей, готівки (у тому числі валютної), антикварних і художніх виробів, депозитів, цінних паперів тощо, реальна вартість яких не відповідає рівню фактичних доходів, що були задекларовані та оподатковані й легітимність джерел походження яких не підтверджено власником на визначених законодавством підставах».

Безумовно, норма в наведеній редакції слугуватиме своєрідним «лакмусовим папірцем» виявлення корупціонерів та інших економічних злочинців, тобто тих, хто чинить шалений супротив її законодавчому закріпленню. Особливо необхідно наголосити, що у демократичному світі застосування принципу презумпції невинуватості є обов'язковою нормою в усіх кримінальних справах. Особливим і цілком виправданим винятком припинення дії цієї норми є сфера корупційних та інших економічних злочинів, зокрема, пов'язаних з ухилянням від сплати податків та декларування фізичними особами власних доходів і майна, тобто таких дій, які в усіх без винятку цивілізованих країнах Заходу вважаються тяжким кримінальним злочином.

Існуюча в США система фінансово-майнового обліку платників податків дозволяє встановлювати факти істотного перевищення витрат (або накопичення особистої власності й майна) понад офіційно заявлені в деклараціях доходи. Саме так, базуючись на розслідуваннях органів ФБР, часто притягують до кримінальної відповідальності за ухиляння від сплати податків найбільш законспірованих і злісних неплатників податку на доходи фізичних осіб, а також виходять при цьому на розкриття інших небезпечних кримінальних злочинів, у тому числі й корупційних.

Для цього сумарно підраховуються найбільші покупки за декілька років (купівля будинку, вілли в місцях відпочинку, коштовних автомобілів, яхт, катерів, цінних меблів, антикварних виробів мистецтва, коштовних ювелірних виробів тощо), а також витрати, пов'язані з подорожами і розкішним відпочинком, капіталовкладеннями в статутні фонди, акції та облігації, приріст банківських депозитів тощо. Ці витрати порівнюються з сумами, зазначеними в податковій декларації як офіційні доходи за той самий період часу. Якщо сума доходів є меншою від суми сукупних витрат фізичної особи, то справу передають до суду за кримінальним звинуваченням в ухилянні від сплати податків.

Потребують впровадження у вітчизняну практику ще дві обов'язкові норми, які діють у США і дозволяють суттєво підвищити ефективність боротьби з корупцією та організованою злочинністю (зокрема, і фінансовим шахрайством).

1. Необхідно регламентувати за законом можливість конфіскації майна і коштів легально функціонуючих фірм, підприємств і корпорацій, утворених на кримінальні доходи (від рекету, рейдерства, торгівлі наркотиками, проституції, різноманітних проявів шахрайства, а також корупційних доходів, розкрадання державного майна і фінансово-бюджетних ресурсів тощо).

2. Запровадити у вітчизняну практику (замість існуючої правової норми, що базується на принципі «поглинання» більш тривалим терміном кримінального покарання менших термінів) правову норму, за якою має реалізовуватися принцип «сумарно-строкового» кримінального покарання, який встановлюється за кожен окремо взятий злочин, доведений судом. За цим принципом, кримінальні злочинці (у тому числі й корупціонери) у США отримують терміни ув'язнення, що перевищують 30--50 років без права на амністію.

Основні причини відсутності результатів запровадження у вітчизняну антикорупційну практику системи електронного декларування

Аналіз перебігу подій останніх трьох років дає вагомі підстави для висновку щодо перегляду і виправлення всього запровадженого комплексу непродуманих та організаційно непідготовлених заходів, які здійснила попередня влада. У першу чергу йдеться про виправлення негативних наслідків запровадження в «авральному режимі», тобто без фахової підготовки, такого нововведення, як одночасне електронне декларування річних доходів і загальних майнових статків високопосадовцями і депутатами. Замість того щоб провести його без поспіху, впроваджуючи щонайменше протягом 3--5 років, за умови проведення складної та ретельно-регламентованої процедури персонального державного обліку об'єктів нерухомості з їх подальшою страховою паспортизацією, а також обліком іншого коштовного майна підзвітної особи, електронне декларування було запроваджене фактично одномоментно. Воно розпочалося за умови, коли в правовому полі країни не було скасовано існуючу презумпцію правової невинуватості щодо вимоги особистого доведення фізичною особою легітимності шляхів походження її статків. Це засвідчує відоме рішення Конституційного Суду, який визнав антиконституційною ухвалену законодавчу норму «про незаконне збагачення».