Принципи авторського права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Принципи авторського права

Штефан Анна Сергіївна, доктор юридичних наук, старший дослідник, завідувач відділу авторського права і суміжних прав, НДІ інтелектуальної власності НАПрН України

Анотація

Питання про склад і змістовну характеристику принципів авторського права піднімається у доктрині нечасто, а при його висвітленні наводяться положення, які лише частково відображають дійсні засади охорони прав авторів та регулювання відносин із створення і використання творів. Відсутність комплексних і вичерпних знань про принципи авторського права породжує неточні уявлення про авторсько-правову охорону, негативно позначається на тлумаченні правових норм, призводить до помилоку правозастосуванні.

Мета статті полягає у визначенні основоположних правил, що становлять систему принципів авторського права, та наданні їх вичерпної характеристики.

Наукова новизна. Запропоновано новий склад принципів авторського права у порівнянні з існуючими науковими теоріями. Обґрунтовано, що наведені у доктрині принципи охорони прав і законних інтересів авторів, непорушності авторського права, невідчужуваності особистих немайнових прав автора, свободи авторського договору, моральної і матеріальної зацікавленості автора на створення і використання творів не належать до засад авторсько-правової охорони. Піддано критиці поширену тезу про те, що творчість може здійснюватися лише у незаборонених законом формах, як таку, у якій ототожнено створення і використання твору. Висвітлено співвідношення між виникненням авторського права в силу факту створення твору і незалежністю правової охорони від завершеності твору. Подано нові аргументи на користь розмежування майнових прав на твір і права власності, котре може стосуватися лише носія, у якому зафіксовано твір, однак не твору. Охарактеризовано, чому право на використання твору не має виключного характеру, а право дозволяти чи забороняти використання твору іншими особами належить до виключних.

Висновки. Принципи авторського права - це категорії, які визначають його ідеологію, основні цінності та особливості регулятивного механізму, виступають першоджерелом його норм. Теоретичне і практичне значення виділення таких принципів полягає у визначенні фундаментальних засад, котрі складають концептуальний зміст авторського права. Тому принципом авторського права може вважатися не кожне правило поведінки, що діє у цій сфері, а лише те, яке має основоположне значення для неї. Окрім того, принципи авторського права не повинні змістовно повторювати принципи цивільного права, котрі у будь-якому разі застосовуються у правовідносинах, пов'язаних із створенням і використанням творів. Положення, які можуть бути кваліфіковані як принципи авторського права, мають виражати особливі цінності та специфіку, властиву саме авторському праву.

Система фундаментальних засад авторського права охоплює шість принципів, які уособлюють його основні риси: 1) свобода творчості; 2) автоматична охорона; 3) незалежність охорони від цінності і призначення твору; 4) незалежність прав на твір від права власності на матеріальний об'єкт (носій), у якому втілено твір; 5) виключність права дозволяти або забороняти використання твору; 6) балансування інтересів автора і суспільства.

Ключові слова: принцип, засада, авторське право, інтелектуальна власність.

Abstract

Principles of copyright

Shtefan Anna S., Doctor of Legal Sciences, Associate Professor, Head of Copyright and Related Rights Department of the Intellectual Property Scientific Research Institute of the National Academy of Legal Sciences of Ukraine

The issue of the composition and substantive characteristics of the principles of copyright is raised in the doctrine infrequently, and in its coverage, there are provisions that only partially reflect the true principles of copyright protection and regulation of relations on the creation and use of works. The lack of comprehensive and complete knowledge of the principles of copyright generates inaccurate ideas about copyright protection, negatively affects the interpretation of legal norms, and leads to errors in law enforcement.

The purpose of the article is to identify the basic rules that compose the system of copyright principles and to describe them exhaustively.

Scientific novelty. The new composition of the principles of copyright in comparison with the existing scientific theories is proposed. It is proved that the principles of protection of authors' rights and legitimate interests, the inviolability of copyright, inalienability of the authors' moral rights, freedom of copyright agreement, authors' moral and material interest in the creation and use of works do not belong to the principles of copyright protection. The widespread thesis that creativity can be carried out only in forms not prohibited by law has been criticized because of the identification of the creation and use of the work. The relationship between the emergence due to the fact of creation of a work and the independence of legal protection from the completion of the work has been revealed. New arguments in favor of the distinction between copyright to a work and ownership rights have been given. It is described why the right to use a work is not exclusive but the right to allow or prohibit the use of a work by others is exclusive.

Conclusions. Principles of copyright are the categories that define its ideology, basic values, and features of the mechanism of regulation which are the primary source of its rules. The theoretical and practical significance of the allocation of such principles lies in the selection of the basic foundations that constitute the conceptual content of copyright. Therefore, the principle of copyright can be considered not any rule of conduct in force in this area, but only the one that is of fundamental importance. In addition, the principles of copyright should not essentially repeat the content of the principles of civil law which in any case are applied in legal relations connected with the creation and use of works. Provisions that can be qualified as principles of copyright should express its special values.

The system of fundamental principles of copyright includes six provisions that embody its main features: 1)freedom of creation; 2)automatic protection; 3)independence of protection from the value and purpose of the work; 4) independence of copyright from the ownership of the material object (medium) in which the work is embodied; 5) exclusivity of the right to allow or prohibit the use of the work; 6) balance between the interests of the author and society.

Key words: principle, basis, copyright, intellectual property.

авторський майновий право власність

Постановка проблеми

Термін «принципи права» (від лат. principium - основа, начало) вживається для позначення засадничих категорій, які уособлюють природу і сутність галузі права (підгалузі, правового інституту), визначають її ідеологію та основні цінності, виступають концептуальним базисом для утворення її правових норм. Основоположні засади галузі (підгалузі, правового інституту) вказують на стандарти і спрямованість її правового регулювання, а тому їх осмислення є первинним та найважливішим етапом у формуванні праворозуміння у тій чи іншій сфері.

Авторське право також має у своїй основі певні вихідні правила, котрі виражають особливості його регулятивного механізму та виступають першоджерелом системної й узгодженої побудови його норм. Однак питання про склад і змістовну характеристику принципів авторського права піднімається у доктрині нечасто, а при його висвітленні наводяться положення, які лише частково відображають дійсні засади охорони прав авторів та регулювання відносин із створення і використання творів. Відсутність комплексних і вичерпних знань про принципи авторського права породжує неточні уявлення про авторсько-правову охорону, негативно позначається на тлумаченні правових норм, призводить до помилок у правозастосуванні. Це зумовлює необхідність всебічного розгляду засад, на яких ґрунтується авторське право, та які визначають його специфіку.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Система принципів авторського права була розглянута у працях Т.М. Вахонєвої, Л.Р. Майданик, О.А. Підопригори, кожним із них запропоноване власне бачення засад авторсько-правової охорони. Існуючі концепції містять деякі положення, віднесення яких до принципів авторського права є доволі дискусійним, та одночасно не включають фундаментальні основи авторського права, а тому потребують уточнення.

Мета статті полягає у визначенні основоположних правил, що становлять систему принципів авторського права, та наданні їх характеристики.

Виклад основного матеріалу

У вітчизняній доктрині одну з перших концепцій принципів авторського права навів О.А. Підопригора. Учений відніс до них принцип свободи творчості, принцип поєднання особистих інтересів з інтересами суспільства, принцип моральної і матеріальної зацікавленості автора на створення і використання творів, принцип охорони прав і законних інтересів авторів [1, с.28]. Інший погляд щодо засад авторсько-правової охорони висловила Т.М. Вахонєва, виокремивши такі: свобода творчості, непорушність авторського права, виключність авторських прав, доступність авторського твору, невідчужуваність особистих немайнових прав авторів, свобода авторського договору [2, с. 57]. Л.Р. Майданик обґрунтувала, що авторському праву властиві загальні принципи: поєднання особистих інтересів автора з інтересами суспільства, свобода авторського договору; та особливі принципи: свобода творчості автора, мистецький або естетичний нейтралітет твору, виключність майнових авторських прав, невідчужуваність особистих немайнових прав автора [3, с. 570].

Усі запропоновані підходи по-своєму цікаві та обґрунтовані, однак не можуть бути взяті за основу побудови системи принципів авторського права з декількох причин.

Правовим принципом є не кожне правило поведінки, а лише те, яке належить до вихідних засад галузі (підгалузі, інституту) і визначає базис, на якому вона ґрунтується. У цьому контексті цілком слушно зауважено, що «основне призначення принципів полягає в регулюванні соціальної діяльності через встановлення її найважливіших ціннісно-нормативних засад» [4, с. 145]; принципи права «являють собою відправні ідеї його буття, котрі виражають найважливіші закономірності даної суспільно-економічної формації, є однопорядковими із сутністю права і складають його головний зміст, володіють універсальністю, вищою імперативністю, мають загальну значимість» [5, с. 22].

З цих міркувань складно погодитися із запропонованим віднесенням до засад авторського права принципу охорони прав і законних інтересів авторів, який полягає у «державному регулюванні відносин із приводу авторського права, встановленні гарантій реалізації суб'єктивних авторських прав, а також у забороні використання твору без згоди автора чи його правонаступників та відповідальності, як цивільної, так і кримінальної і адміністративної, що наступає за таке використання» [1, с.28]. Кожне право, що охороняється законом, забезпечується гарантіями його реалізації і захисту, це загальна умова законодавчої регламентації будь-якого права, а тому її не можна вважати такою, що визначає особливості саме авторського права. Також видається спірним виділення принципу непорушності авторського права, який тлумачиться як «гарантування можливості реалізації своїх прав суб'єктами авторського права; недоторканність, недопустимість порушення по відношенню до носія цих прав» [2, с. 58]. У цьому тлумаченні видається зайвим посилання на можливість реалізації права, що свідчить про можливість діяти певним чином, а не про непорушність авторського права. Окрім того, кожне гарантоване законом право є непорушним, інакше втрачалася б логіка його правової охорони. Згідно з ч.2 ст.13 Цивільного кодексу України [6] (далі - ЦК) при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, що не лише визначає межі здійснення цивільних прав, а й також свідчить про непорушність кожного права, а не лише авторського.

Коли йдеться про підгалузь права чи правовий інститут, на них поширюються усі принципи материнської галузі. Сенс виділення принципів підгалузі чи правового інституту в тому, щоб виокремити фундаментальні начала, котрі визначають особливості підгалузі (інституту), а не дублювати засади, на яких ґрунтується материнська галузь. У вітчизняній правовій системі авторське право відноситься до сфери цивільного права, про що свідчить Глава36 Книги четвертої ЦК. Відповідно, при визначенні принципів авторського права слід виходити з того, що воно підпорядковується принципам цивільного права, які застосовуються в усіх правовідносинах, пов'язаних із створенням і використанням творів. Тому засади авторсько-правової охорони не повинні змістовно повторювати принципи цивільного права, а мають виражати цінності та специфіку, властиву саме авторському праву.

Запропонований у доктрині принцип невідчужуваності особистих немайнових прав автора не має самостійного змісту у порівнянні з правилом, встановленим ч. 3 ст. 269 ЦК, за яким фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав та не може бути позбавлена них. Невідчужуваність є загальною ознакою особистих немайнових прав, котрі нерозривно пов'язані з фізичною особою-носієм цих прав. Конкретизація у ч.2 ст. 14 Закону України «Про авторське право і суміжні права» [7], що особисті немайнові права автора не можуть бути передані (відчужені) іншим особам, не є достатнім аргументом на користь віднесення цього правила до засад авторського права. У зазначеному положенні розвинуто загальний принцип цивільного права, однак воно не вказує на жодну особливість, яка була би притаманна саме авторському праву. Такі ж зауваження можна висловити до запропонованого принципу свободи авторського договору, котрий є вочевидь похідним від принципу свободи договору, закріпленого у ст. 627 ЦК, і не має відмінностей у можливості вільного вибору контрагента, визначення умов авторського договору та його укладення від такої ж можливості, передбаченої законом для будь-якого іншого договору.

Також у наведених концепціях можна виявити положення, визнання яких принципами авторського права викликає сумніви. Зокрема, принцип моральної і матеріальної зацікавленості автора на створення і використання творів пояснюється як існування «морального заохочення у вигляді присудження почесних звань, різноманітних нагород, перевидання творів, що здобули визнання суспільства. Моральним і матеріальним заохоченням є присудження авторам творів науки, літератури, мистецтва різних державних і іменних премій. Стимулює творчість отримання автором винагороди за створення і використання твору» [1, с.28]. З цього приводу слід зазначити, що можливість присудження почесних звань та державних премій, виплата грошової винагороди за виконану роботу, інші моральні і матеріальні заохочення - підвищення у посаді, одержання премій та відзнак за досягнення - властиві різним сферам людської життєдіяльності, що не пов'язані із творчістю, а тому надання цій можливості статусу принципу авторського права не вбачається обґрунтованим.

Назви деяких принципів - поєднання особистих інтересів з інтересами суспільства, доступність авторського твору, мистецький або естетичний нейтралітет твору - видаються такими, що недостатньо узгоджені із законодавчими та доктринальними положеннями та потребують удосконалення.

Врешті, жоден із зазначених дослідників не включив у систему принципів авторського права його фундаментальні, основоположні засади, які виражають ідеологію досліджуваної сфери та скеровують її правове регулювання. Це принципи автоматичної охорони та незалежності права на твір від права власності на матеріальний об'єкт (носій), у якому втілено твір, без яких авторське право не могло б виконувати своє призначення.

Таким чином, система принципів авторського права має будуватися інакше, ніж запропоновано у вітчизняній доктрині. Враховуючи висловлені міркування, вважаю, що ця система охоплює шість положень, які виражають основні риси авторського права: свобода творчості; автоматична охорона; незалежність охорони від цінності і призначення твору; незалежність прав на твір від права власності на матеріальний об'єкт (носій), у якому втілено твір; виключність права дозволяти або забороняти використання твору; балансування інтересів автора і суспільства.

Принцип свободи творчості. Згідно з ч.1 ст. 54 Конституції України [8] громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості. Доктринальні характеристики свободи творчості дуже часто містять тези про обмежений характер цього права, зумовлений тим, що творчість може здійснюватися лише у незаборонених законом формах, а твір не повинен порушувати інші охоронювані законом права та інтереси. Істинність таких тез є сумнівною, оскільки у них створення твору і його подальше використання розглядаються як одне цілісне явище, у той час як ця діяльність має різний зміст та породжує різні юридичні наслідки.

Створення твору - це духовний акт, процес самовираження, у якому людина переосмислює саму себе і навколишню дійсність, висловлює те, у що вона вірить і про що думає. Цей процес зумовлений особистістю людини, рівнем її розвитку в усіх напрямах, у яких вона може розвиватися. Законодавчі приписи як такі не здатні обмежити фантазію, уяву, ідеї, емоції, відчуття, які покладаються в основу творчості. Творчість не належить до логічної діяльності, в ході якої автор аналізував би, наскільки акт його самовираження відповідає вимогам законодавства. Автор діє на власний розсуд і втілює будь-які задуми так, як він забажає, і має право створити твір будь-якого змісту і будь-якої форми. В цьому і полягає свобода творчості - це відсутність яких-небудь зовнішніх обмежень, які впливали би на творчий вибір автора, це повна свобода розсуду і творчих дій.

Якщо твір зачіпає права інших осіб чи іншим чином не відповідає вимогам закону, сам факт створення такого твору ще не означає порушення. Автор може знищити твір після завершення роботи над ним чи ніколи нікому не показати його, тобто, виражені у творі думки і переконання так і не стануть відомі комусь іншому. Про порушення йтиметься лише тоді, коли матиме місце оприлюднення твору, тобто, вчинення дії, внаслідок якої твір стає публічно доступним. Це утворює можливість ознайомитися із твором і виявити, що саме він містить у собі. Поки твір не розкрито публіці або не вчинено дію, завершення якої зробить твір публічно доступним (наприклад, передача рукопису у видавництво, внаслідок чого твір буде видано і розповсюджено), склад правопорушення чи загроза порушення відсутні.

Наслідки у вигляді відповідальності у зв'язку з результатами творчої діяльності можуть настати для автора в силу використання твору, а не його створення. А тому обмеження, пов'язані з правовою охороною прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави виникають не щодо реалізації права на свободу творчості, а лише щодо реалізації права на використання твору. Іншими словами, автор завжди може створити будь-що, однак не завжди може використати створений ним об'єкт без ризику настання негативних наслідків. А це свідчить, що свобода творчості не має і не може мати меж, обмеженим може бути лише використання результату творчої діяльності. [9, с. 48-50].

Таким чином, принцип свободи творчості полягає у тому, що автор є вільним у виборі тематики, жанру, напрямів і змісту творчості та на власний розсуд виражає свої задуми у творах.

Принцип автоматичної охорони означає, що авторське право на твір виникає внаслідок факту створення твору і не потребує реєстрації твору, будь-якого іншого спеціального оформлення твору, а також виконання будь-яких інших формальностей (ч. 2 ст. 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). У цьому положенні містяться три важливих аспекти авторсько-правової охорони.

По-перше, її виникнення не обумовлюється процедурою державної реєстрації, котра здійснюється виключно за бажанням суб'єкта авторського права і жодним чином не впливає на набуття прав на твір. На відміну від багатьох інших сфер права інтелектуальної власності, у яких права, пов'язані з відповідним об'єктом, випливають із свідоцтва про державну реєстрацію чи патенту, авторське право на твір не залежить від того, чи буде взагалі здійснена його реєстрація. Не дивлячись на безпосереднє законодавче закріплення цього принципу, у судовій практиці часом має місце помилкове тлумачення підстав виникнення авторського права та сприйняття державної реєстрації як правоустановчого факту. Зокрема, позивач у 2015 році створив та видав літературний твір, а у 2018році здійснив державну реєстрацію авторського права на цей твір. У 2017 році було видано підручник відповідачів, у якому використано твір позивача без посилання на автора. Святошинський районний суд м. Києва відмовив у задоволенні позову про захист авторського права, мотивуючи це тим, що станом на момент видання підручника одержане позивачем свідоцтво про державну реєстрацію не регулювало відносини авторства, а тому на момент видання підручника доказів наявного, охоронюваного законом авторського права позивача на літературний твір не існувало [10]. Цей висновок є глибоко помилковим, оскільки закон безпосередньо визнає незалежність виникнення авторського права від реєстрації прав на твір, а тому дата видачі свідоцтва про державну реєстрацію авторського права не може розглядатися як дата початку правової охорони твору.

По-друге, для виникнення прав на твір не вимагається будь-яке спеціальне оформлення твору. Не існує якихось обов'язкових шаблонів, слідування яким було б необхідним, чи інших вимог до оформлення твору, від додержання яких залежало б виникнення авторського права. У певних сферах діяльності склалися традиції щодо оформлення деяких видів творів, зокрема, кіносценаріїв, що набули усталеного характеру, оскільки практика підтвердила зручність їх застосування. Проте виникнення авторського права не залежить від того, чи створено твір за прийнятою у певній сфері схемою або зразком, чи ні.

По-третє, виникнення авторського права не залежить від виконання будь-яких формальностей, зокрема, депонування рукопису неопублікованого літературного твору у бібліотеці, оприлюднення (розкриття публіці) твору чи виконання якихось інших дій. На можливість правової охорони твору не впливає вік, обсяг дієздатності, наявність спеціальної освіти чи професійної підготовки автора, участь автора у професійних спілках чи інших об'єднаннях. Для виникнення авторського права необхідно лише те, щоб твір був створений, і цього достатньо для того, щоб він почав охоронятися.

У ч.2 ст. 433 ЦК, ч. 2 ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» вказується на незалежність правової охорони від завершеності твору, охорону авторським правом незавершених творів. Закономірно постає питання, як це положення співвідноситься з тим, що авторське право виникає в силу факту створення твору, адже незавершений твір - це той, який не створено повністю. Тут слід мати на увазі, що об'єктом авторського права є не лише повний (цілий) твір, а й його частина, яка може використовуватися самостійно (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Така частина твору повинна мати певну змістовну завершеність, виражати щось, що може бути сприйнято іншими особами. Безсистемний набір слів чи штрихів, який не має змістовного наповнення, навряд чи розглядатиметься як об'єкт правової охорони, в той час як персонаж твору образотворчого мистецтва, глава книги і навіть окремий абзац тексту, який містить опис чого-небудь, можуть охоронятися з моменту їх створення, навіть якщо інші елементи цього твору ще не існують. Правова охорона надається частинам твору у зв'язку з тим, що вони можуть використовуватися окремо від основного твору, зокрема, персонаж картини може бути розміщений у вигляді ілюстрації у книзі чи журналі, абзац тексту може бути опублікований у журналі як есе тощо. Така частина твору одержує повноцінну авторсько-правову охорону, а отже, авторське право виникає в силу факту створення твору або його частини, яка може використовуватися самостійно.

Принцип незалежності охорони від цінності і призначення твору. Згідно з ч.2 ст. 433 ЦК твори є об'єктами авторського права незалежно від їх призначення, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження. У ч.2 ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» це правило викладене більш детально: правовій охороні підлягають твори, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо). Отже, для правової охорони твору не має значення, на яку тему він створений, що він виражає, хто є цільовою аудиторією твору, чи робить твір внесок у розвиток науки, культури або мистецтва, чи має він будь-яку моральну чи економічну цінність і потенціал до комерціалізації. Авторське право охороняє кожен результат інтелектуальної творчої діяльності, виражений в об'єктивній формі, незалежно від того, якою є суспільна оцінка твору і як до нього ставиться сам автор.

Слід зазначити, що в економічних теоріях творчості дуже поширене її розуміння як створення чогось економічно цінного. Найбільш радикальні вислови закликають відмовитися від вимоги творчого характеру твору, яка «відволікає увагу від мети авторського права, що полягає у збільшенні економічного добробуту. Авторське право повинно ігнорувати творчість і замість цього зосередитися на економічній цінності» [11, с.454]. Однак якби авторське право охороняло лише економічно цінні результати, надання правової охорони було б можливим лише після того, як компетентний орган визначить економічний потенціал твору за якоюсь методикою [12, с. 724]. Це була б зовсім інша концепція авторського права, яка не стимулювала б розвиток творчості, оскільки твори з низькою можливістю комерціалізації не одержували б охорону, а їх автори не могли б перешкоджати використанню цих творів. Натомість гарантування правової охорони усім творам незалежно від їх цінності підкреслює, що твір у першу чергу є духовним благом, а його автор набуває майнові та немайнові права безвідносно до того, чи буде твір більш чи менш комерційно успішним.

Принцип незалежності прав на твір від права власності на матеріальний об'єкт (носій), у якому втілено твір. Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про авторське право і суміжні права» авторське право і право власності на матеріальний об'єкт, в якому втілено твір, не залежать одне від одного. Відчуження матеріального об'єкта, в якому втілено твір, не означає відчуження авторського права і навпаки.

Це свідчить, що набуття права власності на оригінал чи примірник твору не призводить до автоматичного набуття прав на твір. Покупець твору може використовувати його відповідно до його призначення (читати, дивитися тощо) та розпоряджатися ним як будь-яким іншим майном - подарувати, продати, передати у спадщину. Однак якщо договір купівлі-продажу твору не містить положень про перехід до покупця майнових авторських прав на твір, право використовувати твір та надавати дозвіл на використання твору іншим особам у покупця не виникає. І навпаки, набуття майнових прав на твір не надає покупцю право власності на носій, у якому втілено твір, якщо це безпосередньо не визначено у договорі про відчуження прав. Особа, на користь якої відчужено майнові права, стає суб'єктом авторського права на твір і може вирішувати його подальшу долю, однак не може розпоряджатися носієм твору, якщо право власності на носій їй не передано.

Покупці оригіналів чи примірників творів не завжди розуміють зміст розглядуваного принципу та помилково вважають, що право власності на носій породжує для них право на використання твору. У судовій практиці понад сторічної давнини є приклад, який вже став хрестоматійним: М. Шустов придбав поштову листівку із зображенням картини «Додому» українського художника М. Пимоненка та відтворив це зображення на етикетках алкогольного напою, що було визнано порушенням авторського права, оскільки дозвіл на таке використання автором не надавався, а придбання примірника твору не прирівнюється до набуття прав на твір. Недавній подібний випадок стався з децентралізованим криптопроєктом Spice DAO, представники якого у листопаді 2021 року за 2,66 мільйонів євро (початкова ціна - 25 тисяч євро) придбали на аукціоні книгу з роз- кадровками невідзнятого фільму «Дюна» чилійського режисера А.Ходоровськи. 15 січня 2022 року у Twitter аккаунті TheSpiceDAO було повідомлено, що тепер місія проєкту полягає в тому, щоб зробити книгу загальнодоступною (наскільки це дозволено законом), створити оригінальний анімаційний серіал, натхненний книгою, та продати його стрі- мінговому сервісу. Інші користувачі Twitter у своїх коментарях пояснили представникам Spice DAO, що ті придбали колекційний предмет, а не майнові права на твір, а тому не зможуть правомірно використовувати твір лише через факт придбання книги [13].

Отже, майнові права на твір і право власності на матеріальний об'єкт, у якому втілено твір, потрібно чітко розрізняти. Набуття майнових авторських прав відбувається в іншому порядку, ніж набуття права власності на носій твору, ці права не взаємопов'язані та не випливають одне з одного.

Принцип виключності права дозволяти або забороняти використання твору слідує із утвердженого розуміння майнових прав інтелектуальної власності як прав особливої природи, які хоч і мають майновий характер, проте не є різновидом права власності.

У наукових працях щодо цього принципу вживаються назви «виключність авторських прав» або «виключність майнових авторських прав», однак не всі майнові права є виключними. У положеннях вітчизняних нормативно-правових актів простежуються деякі відмінності у висвітленні цього питання. Закон України «Про авторське право і суміжні права» у п.7 ч.1 ст. 1 та ч.1 ст. 15 розглядає як виключні право на використання твору та право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами. У ч.1 ст. 440 ЦК ознака виключності закріплена тільки за правом дозволяти використання твору іншими особами, а інші перелічені майнові авторські права її не мають. Тому доцільно з'ясувати, які з майнових авторських прав дійсно підпадають під розглядувану категорію.

Право використовувати твір не має виключного характеру через встановлення у законі винятків, які дозволяють вільно, без дозволу суб'єкта авторського права і без виплати йому винагороди використовувати твори певними способами та з певною метою. Тобто закон дозволяє одночасне використання твору і суб'єктом авторського права, і будь-якими третіми особами. Хоча способи і межі використання твору для суб'єкта авторського права і особи, яка діє в рамках винятків, будуть зовсім різними, безпосереднє закріплення можливості одночасного використання твору свідчить, що це право гарантується не тільки суб'єкту авторського права, а отже, не є виключним.

Дозвіл на використання твору у випадках, які не охоплюються винятками з майнових прав, це дійсно прерогатива суб'єкта авторського права. Закон не визнає такого права за ким-небудь іншим, а тому його виключність вірно визначена у наведених вище нормах. Що стосується права забороняти використання твору, воно може реалізовуватися у двох площинах. Перш за все, у договорі про надання дозволу на використання твору може одночасно підкреслюватися, що вихід за визначені договором обсяги використання забороняється. Другим і більш частим випадком є застосування такої заборони у зв'язку з перешкоджанням використанню твору, яке порушує авторське право чи створює загрозу такого порушення. Хоча у ч.1 ст. 440 ЦК право забороняти використання твору кваліфіковане як «звичайне» майнове право, водночас закон не наділяє ним будь-яку іншу особу, окрім суб'єкта авторського права, а тому це право також є виключним.

Таким чином, розглядуваний принцип стосується не усіх майнових авторських прав, а лише деяких з них. Він означає, що тільки суб'єкт авторського права має повноваження дозволяти або забороняти використання твору іншими особами.

Принцип балансування інтересів автора і суспільства. Основним призначенням авторського права є встановлення режиму охорони особистих немайнових і майнових прав авторів та регулювання відносин, що пов'язані із створенням і використанням творів. У той же час у демократичній державі гарантуються й інші права, реалізація яких буде неможливою, якщо твір знаходитиметься під абсолютною владою та контролем суб'єкта авторського права. Численні сфери суспільного життя потребують вільного доступу до творів, щоб нормально функціонувати і розвиватися, тому авторське право повинно залишати простір для того, щоб поряд з інтересами автора забезпечувалися й інші інтереси. З цих причин авторське право формується так, щоб не залишатися осторонь найбільш важливих і значимих інтересів суспільства.

Врахування авторським правом інтересів суспільства досягається за рахунок випадків, які допускають використання твору без дозволу автора. Їх введення у законодавство здійснюється таким чином, щоб це обмежувало майнові авторські права лише настільки, наскільки для цього існує дійсна потреба, обумовлена законодавчими гарантіями інших прав, свобод та інтересів. Випадки вільного використання творів є додатковими правилами, які застосовуються незалежно від використання твору суб'єктом авторського права та не ускладнюють це використання. Такі випадки визначають спеціальний режим відносно основного правила, яке надає суб'єкту авторського права виключне право дозволяти або забороняти використання твору: спеціальний режим передбачає інший порядок застосування цього правила у певних межах та за певних умов, однак він функціонує не замість основного правила, а одночасно з ним. Саме завдяки цьому досягається баланс інтересів: автор продовжує використовувати твір, отримувати економічну вигоду від використання твору та розпоряджатися майновими правами на нього, а суспільство одержує можливість задоволення своїх значущих потреб.

Отже, принцип балансування інтересів полягає в тому, що авторське право охороняє особисті немайнові і майнові права автора та одночасно надає суспільству можливість вільно використовувати твори, забезпечуючи таке співвідношення, за якого суспільство може повноцінно розвиватися, а автори - безперешкодно реалізовувати свої права.

Висновки

Принципи авторського права - це категорії, які визначають його ідеологію, основні цінності та особливості регулятивного механізму, виступають першоджерелом його норм. Теоретичне і практичне значення виділення таких принципів полягає у визначенні фундаментальних засад, котрі складають концептуальний зміст авторського права. Тому принципом авторського права може вважатися не кожне правило поведінки, що діє у цій сфері, а лише те, яке має основоположне значення для неї. Окрім того, принципи авторського права не повинні змістовно повторювати принципи цивільного права, котрі у будь-якому разі застосовуються у правовідносинах, пов'язаних із створенням і використанням творів. Положення, які можуть бути кваліфіковані як принципи авторського права, мають виражати особливі цінності та специфіку, властиву саме авторському праву.

Система фундаментальних засад авторського права охоплює шість принципів, які уособлюють його основні риси: 1) свобода творчості; 2) автоматична охорона; 3) незалежність охорони від цінності і призначення твору; 4) незалежність прав на твір від права власності на матеріальний об'єкт (носій), у якому втілено твір; 5) виключність права дозволяти або забороняти використання твору; 6) балансування інтересів автора і суспільства.

Список використаних джерел

1. Підопригора О.А. Поняття авторського права. Часопис цивілістики. 2012. Вип. 13. С. 28-38.

2. Вахонєва Т.М. Авторське право і суміжні права в Україні: Навчальний посібник. 2-ге вид., перероб. і доп. Київ : Дакор, 2019. 576 с.

3. Майданик Л.Р. Щодо питання принципів авторського права України: Правові та інституційні механізми забезпечення розвитку України в умовах європейської інтеграції: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (м. Одеса, 18травня 2018 р.). У 2-хт. Т 2 / відп. ред. Г.О. Ульянова. Одеса: Гельветика, 2018. С. 567-570.

4. Подорожна Т.С. Правовий порядок: теоретико-методологічні засади конституціоналізації: дис. ... д-ра юрид. Наук: 12.00.01, 12.00.02. Київ, 2017. 503 с.

5. Коваль О.А. Формування принципів права. Вісник Академії адвокатури України. 2006. №6. С. 22-27.

6. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003року №435-IV ВВР. 2003. №40-44. Ст. 356.

7. Про авторське право і суміжні права: Закон України від 23 грудня 1993 р. № 3792-ХІІ. ВВР. 1994. № 13. Ст. 64.

8. Конституція України від 28червня 1996року №254к/96-ВР ВВР. 1996. №30. Ст. 141.

9. Штефан А.С. Межі права на свободу творчості: Причорноморські публічно-правові читання: матеріали міжнародної наукової конференції (м. Миколаїв, 10-12 вересня 2021 р.). Миколаїв: Гельветика, 2021. Ч.2. С. 47--50.

10. Рішення Святошинського районного суду м.Києва від 27травня 2021 р. Справа №759/3784/20.

11. Frye B.L. (2017). Against Creativity. New York University Journal of Law & Liberty, Vol. 11, 426-454.

12. Shtefan A. (2021). Creativity and artificial intelligence: a view from the perspective of copyright. Journal of Intellectual Property Law & Practice, Vol. 16, Issue 7, 720-728.

13. The Spice DAO.

References

1. Pidoprygora O.A. (2012). Ponyattya avtors'kogo prava. Chasopys tsyvilistyky, Vyp. 13, 28-38 [in Ukrainian].

2. Vahonyeva T.M. (2019). Avtors'ke pravo і sumizhni prava v Ukrayini: Navchal'nyij posibnyk. 2-ge vyd., pererob. і dop. Kyiv: Dakor [in Ukrainian].

3. Majdanyk L.R. (2018). Schodo pytannya pryncypiv avtors'kogo prava Ukrayiny: Pravovi ta instytutsijni mekhanizmy zabezpechennya rozvytku Ukrayiny v umovah yevropejs'koyi integraysiyi: materialy Mizhnarodnoyi naukovo-praktychnoyi konferentsiyi (m. Odesa, 18travnya 2018r.) U 2-ht. T. 2 / vidp. red. G.O. Ul'yanova. Odesa : Gel'vetyka [in Ukrainian].

4. Podorozhna T.S. (2017). Pravovyj poryadok: teoretyko-metodologichni zasady konstytutsionalizatsiyi: dys. ... d-ra yuryd. nauk: 12.00.01, 12.00.02. Kyiv [in Ukrainian].

5. Koval' O.A. (2006) Formuvannya pryntsypiv prava. Visnyk Akademiyi advokatury Ukrayiny, 6, 22-27 [in Ukrainian].

6. Verkhovna Rada Ukrainy. (2003). Tsyvil'nyi kodeks Ukrainy: Zakon Ukrainy № 435-IV VVR, № 40-44, St. 356 [in Ukrainian].

7. Verkhovna Rada Ukrainy. (1993). Pro avtors'ke pravo i sumizhni prava: Zakon Ukrainy № 3792-ХІІ. VVR, 1994, № 13, St. 64 [in Ukrainian].

8. Verkhovna Rada Ukrainy. (1996). Konstytutsiya Ukrayiny vid 28 chervnya 1996 roku №254k/96-VR. VVR, №30, St.141 [in Ukrainian].

9. Shtefan A.S. (2021). Mezhi prava na svobodu tvorchosti: Prychornomors'ki publichno-pravovi chytannya: materialy mizhnarodnoyi naukovoyi konferentsiyi (m. Mykolayiv, 10- 12veresnya 2021 r.). Mykolayiv: Gel'vetyka, Ch. 2, 47-50 [in Ukrainian].

10. Rishennya Svyatoshyns'kogo rajonnogo sudu m.Kyeva vid 27travnya 2021 r. Sprava №759/3784/20. [in Ukrainian].

11. Frye B.L. (2017). Against Creativity. New York University Journal of Law & Liberty, Vol.11, 426-454.

12. Shtefan A. (2021). Creativity and artificial intelligence: a view from the perspective of copyright. Journal of Intellectual Property Law & Practice, Vol.16, Issue7, 720-728.

13. The Spice DAO.

Размещено на Allbest.ru