Відповідальність за провокацію підкупу в кримінальному законодавстві зарубіжних країн

Размещено на http://www.allbest.ru/

Відповідальність за провокацію підкупу в кримінальному законодавстві зарубіжних країн

Марченко Т.Ф., ад'юнтка кафедри кримінально-правових дисциплін

Луганського державного університету внутрішніх справ

імені Е.О. Дідоренка (м. Сєвєродонецьк, Україна)

Статтю присвячено аналізу положень кримінального законодавства зарубіжних країн за провокацію загалом та за провокацію підкупу зокрема. Акцентовано увагу на тому, що кримінальна відповідальність за провокацію підкупу, як і за провокацію кримінального правопорушення передбачена законодавством незначної кількості європейських країн (Болгарія, Литва, Іспанія, Норвегія, Польща). Установлено, що підходи щодо правової оцінки провокації суттєво різняться, а саме: у зарубіжному кримінальному праві вони визначаються як публічне підбурювання до вчинення злочину, різновид співучасті, обставина, що виключає злочинність діяння, метод боротьби зі злочинністю. До того ж у нормах зарубіжного законодавства не передбачено спеціальної мети - викриття особи, яка підбурюється до вчинення злочину.

Marchenko T., Adjunct Professor of the Department of Criminal Law of Luhansk State University of Internal Afairsnamed after E. Didorenko (Siei'ierodonetsk, Ukraine)

RESPONSIBILITY FOR THE PROVOCATION OF BRIBERY IN THE CRIMINAL LEGISLATION OF FOREIGN COUNTRIES

The article is devoted to the analysis of the provisions of the criminal law of foreign countries for provocation in general and for provocation of bribery in particular. Emphasis is placed on the fact that criminal liability for provoking bribery, as well as for provoking a criminal offense is provided by the legislation of a small number of European countries (Bulgaria, Lithuania, Spain, Norway, Poland). It is established that the approaches to the legal assessment of provocation differ significantly, namely: in foreign criminal law they are defined as public incitement to commit a crime, type of complicity, circumstance that excludes the crime, the method of combating crime. In addition, the norms of foreign law do not provide for a special purpose - to expose a person who incites to commit a crime.

The study emphasizes that special rules on liability for provoking bribery are available in the criminal law of the post-Soviet countries (Belarus, Armenia, Kazakhstan, Tajikistan, Turkmenistan), although placed in different parts of the law on criminal liability (in the field of official activities, against justice), and the subject of the criminal offense is common.

Attention is drawn to the fact that in the context of reforming the domestic criminal legislation, the Georgian approach to rule-making seems appropriate, which reveals the essence of the actions of a provocateur who persuades another person to commit a criminal offense to prosecute him. Borrowing such experience will allow to envisage in the norms of Ukrainian legislation the purpose of provocation, the range of acts that are not considered provocation, the rules on liability for provocation of a criminal offense, designed for law enforcement officials in the section “Criminal offenses against justice”.

Keywords: criminal liability, provocation of a criminal offense, provocation of bribery, legislation of foreign countries.

Постановка проблеми

Кримінально-правові аспекти провокаційної поведінки, зокрема в частині провокації підкупу, ставали предметом наукових пошуків О.І. Альошиної, П.П. Андрушка, О.Ф. Бантишева, Ю.В. Бауліна, Ю.В. Гродецького, О.М. Грудзура, В.В. Дударенко, О.О. Дудорова, П.О. Загодіренка, К.П. Задої, Д.В. Каменського, В.М. Киричка, М.І. Мельника, В.О. Навроцького, Р. С. Орловського, В.І. Осадчого, М.І. Панова, О.В. Ус, М.І. Хавронюка та інших. Дослідженню кримінального законодавства зарубіжних країн щодо провокації кримінального правопорушення присвятили свої праці, зокрема, такі дослідники, як Т.С. Батраченко, В.С. Картавцев, І.О. Томчук, С.А. Притула. Проте існуючі розвідки не відзначаються комплексністю в представленні відповідного зарубіжного досвіду щодо регламентації провокації підкупу, а мають відношення до досвіду окремих країн чи їх груп.

Формулювання цілей

З огляду на викладене, метою статті є здійснення аналізу кримінального законодавства зарубіжних країн щодо особливостей правової регламентації відповідальності за провокацію правопорушення загалом і провокацію підкупу зокрема, а також формування на цій основі пропозицій для вдосконалення вітчизняного законодавства в досліджуваній сфері.

Виклад основного матеріалу

У зв'язку з проголошенням в Основному Законі України курсу держави на європейську та євроатлантичну інтеграцію, розглянемо досвід відповідних зарубіжних країн, а також звернемо увагу на такий досвід в посткомуністичних країн, до яких належить й Україна.

Модельний кримінальний кодекс 1962 року, що покликаний стимулювати і допомагати законодавчим органам штатів США оновлювати та стандартизувати кримінальне законодавство, рекомендував у кримінальних кодексах кожного з штатів передбачити норму такого змісту: публічна посадова особа, яка здійснює виконання закону, або особа, котра діє у співробітництві з такою посадовою особою, вчиняє провокацію, якщо з метою одержання доказів скоєння посягання вона спонукає або заохочує іншу особу до поведінки, яка утворює це посягання, шляхом застосування методів переконання або спонукання, котрі створюють істотний ризик того, що таке посягання буде скоєне іншими особами, крім тих, які готові його вчинити [3].

У США провокація визнається методом діяльності правоохоронних органів. Згідно із законодавством, вона може бути правомірною або неправомірною. Для визначення правомірності провокації передбачена система критеріїв, яка дає можливість на законних підставах провокувати осіб, схильних до вчинення кримінального правопорушення. У випадку, коли агент (кадровий співробітник спецслужб), з метою порушення кримінального переслідування, спонукає особу до скоєння правопорушення, яке той не мав наміру вчинити, його дії розглядаються як «втягнення в пастку» й оголошуються протиправними [4, с. 33].

Наприклад, у параграфі 40,05 ст. 40 КК штату Нью-Йорк [5] щодо «втягнення в пастку» зазначається, що при розгляді справи враховується, що обвинувачуваний вчинив правопорушення через те що його спонукав або підбурював до цього публічний службовець або особа, яка діяла спільно з публічним службовцем і прагнула здобути докази, спрямовані проти нього, з метою кримінального переслідування, і якщо способи одержання доказів були такими, що створювали значний ризик того, що це посягання було б вчинене особою, яка в протилежному випадку не є схильною його вчинити. Спонукання або підбурювання до вчинення посягання означає активне спонукання або підбурювання. Поведінка, коли особі просто надається можливість вчинити посягання, не утворює «втягнення пастку». Оскільки законодавство США чітко не відмежовує провокацію від правомірних дій агента, на практиці досить складно довести сам факт «втягнення у пастку», адже для цього особі необхідно довести, що співробітник відповідного органу здійснив вплив, спонукаючи обвинувачуваного вчинити правопорушення, без якого він би його не вчинив.

Законодавець ФРН провокацію кримінального правопорушення, здійснювану співробітниками правоохоронних структур, розглядає як прагнення змусити фігуранта, який готується до злочину, діяти за невигідними для себе умовами і, таким чином, полегшити завдання, пов'язане із затриманням та викриттям правопорушника [6, с. 38], і також розділяє провокацію на допустиму і недопустиму.

Основним критерієм, що визначає провокацію неприпустимою, є момент формування умислу, а саме вказівка на те, що вчинене діяння є «продуктом діяльності» негласних співробітників (агентів), які впливали шляхом підбурювання, спонукання або іншим способом на свідомість особи з метою виробити в останньої бажання вчинити злочин. Дії такого роду вважаються неправомірними, а таємні агенти, нібито спрацювали на випередження, не приховують умисел, а створюють своїми діями правопорушника [6, с. 69]. Згідно з КПК країни, Федеральний Конституційний Суд може припинити судовий розгляд, якщо скоєно злочин невеликої тяжкості, а дії агента-провокатора безпідставні і не підкріплені належними відомостями про протиправну діяльність спровокованого [6, с. 70]. Відтак у ФРН суди звертають особливу увагу на розмежування допустимої і недопустимої провокації, між якими дуже тонка межа.

Питання провокації кримінального правопорушення були відомі кримінальним кодексам Польщі 1932 та 1969 рр., як і регламентовані чинним польським законодавством про кримінальну відповідальність, зокрема в ст. 24 КК цієї країни [7]. Відповідальність передбачено за акт підбурювання особи, яка, з метою порушення кримінальної справи проти іншої особи, підбурює її до вчинення забороненої дії. Відповідно, метою таких дій є не фактичне вчинення дії, забороненої законом переслідуваною особою, а одержання результату у вигляді наслідку, того, що ця особа вчинила злочинну поведінку, а також відкриття провадження у справі. Таким чином, якщо така мета не визначена, це не є провокацією. Як зауважує Р. Янішовський-Довнарович, вказані положення передбачають можливість нести кримінальну відповідальність не лише спровокованій особі, але й брати на себе відповідальність провокатором, єдиною метою якого було притягнути спровоковану особу до відповідальності. Польський дослідник також зазначає, що таке формулювання є своєрідною помилкою законодавця, оскільки положення закону не вказують на вид кримінальної відповідальності провокатора і тим самим зробили його особливим видом підбурювача [8, с. 88]. Тобто, особливістю польського підходу є те, що провокацію віднесено до інституту співучасті. Принагідно зауважимо, що розробники проєкту нового КК України [2] підтримують подібний підхід: хоч у ч.1 ст. 2.3.6 зазначено, що провокація не є співучастю, у ч.3 цієї статті проєкту наголошено на тому, що провокація кримінального правопорушення прирівнюється до підбурювання до нього.

Відповідальність за провокацію за умовами ст. 24 КК Польщі виключено нормативно-правовими актами, що містяться в спеціальних актах, які визначають принципи функціонування органів, створених для розкриття злочинів, тобто в ситуаціях, коли провокатор діє в межах своїх прав чи обов'язків. Такі повноваження наявні, з-поміж іншого, у положеннях Закону про поліцію, Закону про Агентство внутрішньої безпеки і Закону про Управління зовнішньої розвідки [9].

Своєю чергою, правова система Чехії прямо не визначає заборону поліцейської провокації в жодному зі своїх положень. Проте, на переконання Конституційного Суду цієї країни [10], неприпустимим є втручання держави у факти чи участь держави в поведінку особи, яка має вчинити злочин. Поліцейські органи не можуть провокувати злочин або іншим чином брати активну участь у створенні фактичних подій таким чином, щоб викликати, створити чи скерувати явно неіснуючу волю злочинця до вчинення кримінального правопорушення.

Згідно зі ст. 18 КК Іспанії [11], провокація має місце у випадку безпосереднього спонукання особи до вчинення злочину за допомогою засобів друку, радіо або інших засобів, що сприяють розголошенню інформації. Визнається апологією оголошення перед натовпом людей або через засоби масової інформації ідей або доктрин, що вихваляють злочини або звеличують його виконавця. Апологія вважається злочинною тільки як форма провокації, якщо за своїм характером й обставинами вона містить пряме спонукання до скоєння злочину. У ч.2 ст. 18 КК Іспанії зазначено, що провокація карається тільки у випадках, спеціально передбачених законом [11]. Помітно, що іспанський законодавець зводить провокацію до підбурювання.

Кримінальне законодавство Франції також розглядає провокацію як спосіб підбурювання до злочину, тобто як співучасть. Відповідно до ст. 411-11 КК цієї країни [12], співучасником визнається особа, яка шляхом надання подарунків, обіцянок, погроз, вимог, зловживання владою або повноваженнями спровокувала злочинне діяння або дала вказівки для його вчинення. Причому, провокація вважається співучастю лише за наявності низки умов. Так, вона має супроводжуватися наданням тих коштів, які вказані у згаданій статті, або здійснюватися тими способами, які там названі (обіцянки, погрози, вимоги тощо). Провокація має прямо примушувати до скоєння злочинного діяння й бути адресована безпосередньо виконавцю, а не іншим особам. Також провокація має привести до свого результату. Отже, французьке кримінальне законодавство розглядає провокацію як обов'язковий елемент співучасті, а також виходить із того, що провокація можлива лише в матеріальних складах, оскільки факт настання наслідків є обов'язковим.

Кримінальне законодавство скандинавських країн також звертає увагу на питання провокації кримінального правопорушення. Так, згідно з КК Норвегії, вона визнається однією із форм публічного підбурювання - на рівні з пропозицією, схваленням та покликом до вчинення злочину [13]. При тому в КК Данії міститься положення, відповідно до якого будь-яка особа, яка має на меті спровокувати насильницькі діяння чи руйнування, підлягає покаранню [14].

Важливо, що при оцінці винності діяння може бути взята до уваги провокація, проте закон не згадує поняття провокації як підстави для виправдання та виключення протиправності діяння. Водночас провокація може вплинути на пом'якшення покарання, що призначається. І хоч кримінальне законодавство Норвегії і Данії передбачає відповідальність посадових осіб за підбурювання (спонукання) підлеглого до вчинення службового злочину, а так само за сприяння вчиненню злочину, цими нормами не передбачається спеціальна мета - викриття особи, яка підбурюється до вчинення злочину. Зауважимо, що в проєкті КК України розробники вбачають метою провокації кримінального правопорушення подальше викриття особи, яку спонукали до його вчинення, перед органами правопорядку [2].

КК Швеції містить норму, за якою особа може бути притягнена до відповідальності за приготування до вчинення лжесвідоцтва або змови у вчиненні лжесвідоцтва, пов'язана зі спробою спровокувати таке діяння. Зазначені діяння розцінюються як замах на підроблення доказів [15].

Цікавим є підхід щодо кримінально-правової оцінки провокації кримінального правопорушення у балтійських країнах. Наприклад, кримінальні кодекси Естонії [16], Литви [17], замість терміна «провокація правопорушення», використовують зворот «імітація правопорушення»; остання розглядається як елемент злочинної поведінки з боку уповноважених осіб. Тобто імітацією охоплюються діяння держаних службовців і прирівняних до них осіб, спрямовані на створення умов, за яких особа змушена надати неправомірну вигоду, проте імітація не пов'язується з метою викриття провокованої особи.

Згідно зі ст. 307 КК Болгарії, розміщеною в розділі IX Особливої частини «Підкуп» глави VIII Особливої частини «Злочини проти діяльності державних органів та громадських організацій» цього Кодексу, визначено таке: той, хто умисно створює середовище чи умови для провокування пропонування, давання чи одержання хабаря з метою заподіяння шкоди тому, хто дає або одержує хабар, карається за провокацію хабаря позбавленням волі на строк до трьох років [18].

Слід зауважити, що кримінальне законодавство практично всіх країн, які входили до складу СРСР, передбачало відповідальність за провокацію діянь, що пов'язані з наданням неправомірної вигоди. У більшості пострадянських країн вона (відповідальність) залишилась і нині. Так законодавство про кримінальну відповідальність РФ містить норму, яка передбачає відповідальність за провокацію хабаря, комерційного підкупу або підкупу у сфері закупівель товарів, робіт, послуг для забезпечення державних або муніципальних потреб (ст. 304 КК РФ) [19]. Російський законодавець розкриває зміст провокації підкупу як спроби передачі посадовій особі, іноземній посадовій особі, посадовій громадській міжнародній організації, особі, яка виконує управлінські функції в комерційних чи інших організаціях, або особі, зазначеній у ч.1 ст. 200.5 КК РФ, без її згоди грошей, цінних паперів, іншого майна або надання їй послуг майнового характеру, надання інших майнових прав з метою штучного створення доказів скоєння злочину чи шантажу. Утім, як слушно зазначають О. О. Дудоров і Є. О. Письменський, при провокації підкупу вимагається, щоб провокатор отримав згоду на одержання певною особою неправомірної вигоди, про що він надалі і повідомляє, викриваючи в такий спосіб злочин спровокованої ним особи, а тому наведене вище положення російського законодавства не має нічого спільного з провокацією, виступаючи як окремий випадок фальсифікації доказів [20].

Кримінальні кодекси Білорусі, Казахстану, Киргизької Республіки містять практично аналогічні норми (у порівнянні із зазначеними вище), однак вони мають деякі особливості. Так ст. 396 КК Республіки Білорусь [21] передбачає відповідальність за інсценування отримання хабаря, незаконної винагороди або комерційного підкупу.

Якщо в російському, білоруському законодавстві досліджувані норми знаходяться розділі «Злочини проти правосуддя», то в КК Киргизької Республіки в 2017 р. були внесені зміни, і ст. 343 «Провокація хабаря чи комерційного підкупу» [22], яка теждонедавна була розміщена в згаданому розділі, була перенесена до розділу «Злочини проти процесуального порядку добування доказів». На відповідний крок законодавець пішов з урахуванням роз'яснень ЄСПЛ щодо неприпустимості використання доказів, отриманих за допомогою провокування. Також киргизьким законодавцем було додано роз'яснювальну примітку, згідно з якою не вважається провокацією хабаря або комерційного підкупу виявлення та документування працівником органу дізнання, слідчим або прокурором уже існуючого в особи наміру отримати хабар, що супроводжується створенням можливості для прояву (реалізації) такого наміру, за відсутності ознак спонукання до отримання хабаря (або комерційного підкупу) з метою подальшого викриття його одержання; проведення відповідно до закону перевірки на корупційну доброчесність посадової особи, яка заздалегідь давала згоду на проведення щодо неї подібних перевірок [22].

Та все ж у більшості кодексів, які містять спеціальну норму про провокацію підкупу/хабаря, вона викладена в главі «Злочини проти правосуддя» (КК Білорусі, Вірменії, Казахстану, РФ, Туркменістану), тоді як ст. 370 «Провокація підкупу» розміщена в розділі XVII Особливої частини КК України «Кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг» [23].

Загалом порівняльне дослідження (див. табл) законодавства зарубіжних країн, у яких передбачено спеціальну норму про провокацію комерційного підкупу/хабаря, і чинного КК України дозволяє побачити спільне і відмінне щодо формулювання досліджуваного кримінального правопорушення.

Таблиця

Особливості складу провокації підкупу в Україні та деяких зарубіжних країнах

Наголосимо на відмінностях, серед яких, насамперед, те, що в КК переважної більшості зазначених зарубіжних країн з об'єктивної сторони провокація підкупу визначається як спроба передачі або передача грошей, цінних паперів, майна чи надання послуг майнового характеру посадовій особі без її згоди, а в Україні - як підбурювання особи до пропонування, обіцянки чи надання неправомірної вигоди або прийняття пропозиції, обіцянки чи одержання такої вигоди. У згадуваних зарубіжних країнах суб'єкт провокації підкупу загальний, натомість в Україні ним визнається службова особа. Також помітно, що певною мірою відрізняється й мета. До того ж тільки в КК України існують кваліфікуючі ознаки досліджуваного кримінального правопорушення.

Зауважимо, що з досвіду країн колишнього комуністичного табору цікавим видається підхід законодавця Грузії, який передбачає кримінальну відповідальність за всі види провокації злочину. Згідно зі ст. 145 «Провокація злочину» КК Грузії (статтю розміщено у главі «Злочини проти прав та свобод людини»), під провокацією злочину розуміється схиляння іншої особи до скоєння кримінального правопорушення з метою притягнення 'її до кримінальної відповідальності [24]. Видається, що в цьому разі мета точно визначає суть дій провокатора, що є важливим для ефективного застосування зазначеної статті.

Висновки

Отже, зарубіжний досвід свідчить, що в сучасних реаліях до провокаційних дій можуть вдаватися представники правоохоронних органів кожної країни. Зокрема, за законодавством США, такі дії визнаються методом правоохоронної діяльності з поділом на правомірну і неправомірну провокацію і можливістю визнання останньої обставиною, що виключає злочинність діяння. Поділ на допустиму і недопустиму провокації притаманний і законодавству ФРН. У законодавствах європейських країн, котрі містять норми про провокацію, остання зазвичай розглядається як одна з форм підбурювання, проте не передбачає спеціальної мети - викриття особи, яка підбурюється до вчинення злочину. Щоправда, у польському законодавстві провокація, яка регламентується в межах інституту співучасті, передбачено й мету провокації - викриття особи. Особливої уваги заслуговує позиція грузинського законодавця щодо визначення суті дій провокатора, який схиляє іншу особу до скоєння кримінального правопорушення з метою притягнення її до кримінальної відповідальності.

Законодавству колишніх держав-членів СРСР притаманна наявність спеціальної норми, яка передбачає відповідальність за провокацію діянь, що пов'язані з наданням неправомірної вигоди. Дослідження показало, що в законодавстві зарубіжних країн норми про відповідальність за провокацію підкупу здебільшого розміщені в розділах (главах) Особливої частини, які передбачають відповідальність за злочини проти правосуддя, а суб'єкт досліджуваного кримінального правопорушення є загальним.

Отже, представлений зарубіжний досвід може бути корисним для формування остаточної позиції щодо провокації кримінального правопорушення в новому КК України. Мова йде, зокрема, про використання досвіду Грузії щодо закріплення мети провокації, визначення діянь, які не вважаються провокацією, передбачення в розділі «Кримінальні правопорушення проти правосуддя» норми про відповідальність за провокацію кримінального правопорушення, розрахованої на службових осіб органів правопорядку.

Оскільки під. час роботи над. удосконаленням кримінального законодавства, крім зарубіжного досвіду, необхідно брати до уваги правові позиції ЄСПЛ щодо провокації злочину, це зумовлює необхідність дослідження таких позицій у подальших наукових розвідках.

Використані джерела:

1. Дудоров О. О. Про перспективи законодавчого унормування провокаційної поведінки та її правових наслідків. Вісник Асоціації кримінального права України. 2020. № 2 (14). С. 14-56.

2. Проект Кримінального кодексу України. URL : https://newcriminalcode.org.ua/ upload/media/2022/01/18/kontrolnyj-proekt-kk-18-01-2022.pdf. (дата звернення: 22.01. 2022)

3. Model Penal Code - Miscellaneous 1985. URL : https://www.legal-tools.org/doc/ 08d77d/ pdf. (дата звернення: 03.02.2022)

4. Альошина О. І. Провокація злочину (кримінально-правове дослідження) : дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. Харків, 2007. 204 с.

5. New York State Law Penal Law. Consolidated Laws of New York's Penal code. URL : https://ypdcrime.com/ penal.law/ article40.php#p40.05. (дата звернення: 04.02.2022)

6. Дизер О. А. Уголовно-правовая оценка провокации преступления по зарубежному законодательству. Вестник Уфимского юридического института МВД России. 2021. № 1. С. 66-71.

7. Kodeks karny: Ustawa z dnia 6 czerwca 1997 r. Dz. U. 1997 Nr 88 poz. 553. URL : https://isap.sejm.gov.pl/ isap.nsf/download.xsp/WDU19970880553/U/D19970553Lj.pdf. (дата звернення: 06.10.2021)

8. Janiszowski-Downarowicz R. Granice dozwolonej prowokacji w polskim prawie karnym. Prokuratura i Prawo. 2009, nr 3, s. 87-97.

9. Magierska M. Prowokacja w prawie karnym. URL : https://kruczek. pl/prowokacja- w-prawie-karnym/. (дата звернення: 07.02.2022)

10. Nalez Ustavnfho soudu ze dne 29. 10. 2009, sp. zn. IV. US 407/07. URL : http:/ / nalus. usoud.cz/Search/ GetText.aspx ?sz=I5-407-07. (дата звернення: 10.10.2021)

11. Articulo 18 del Codigo Penal. URL : https://www.conceptosjuridicos.com/codigo- penal-articulo-18/. (дата звернення: 02.02.2022)

12. Code penal. URL : https://www.legifrance.gouv.fr/codes/ id/LEGITEXT 000006070 719/. (дата звернення: 05.02.2022)

13. Lov om straff (straffeloven). URL : https://lovdata.no/dokument/NL/lov/2005-05- 20-28. (дата звернення: 08.02.2022)

14. Straffeloven. URL : https://danskelove.dk/straffeloven. (дата звернення: 09.02.2022)

15. Brottsbalk (1962:700). URL : https://www.riksdagen.se/sv/dokument-lagar/dokume nt/svensk-forfattningssamling/brottsbalk-1962700_sfs-1962-700. (дата звернення: 09.02.2022)

16. Kriminaalkoodeks. URL : https://www.riigiteataja.ee/akt/13062607. (дата звернення: 02.02.2022)

17. Lietuvos Respublikos baudziamasis kodeksas. URL : https://www.infolex.lt/portal/ start_ta.asp?act=doc&fr=pop&doc=66150#. (дата звернення: 03.02.2022)

18. Наказателен кодекс в сила от 01.05.1968 г. URL : https://www.lex.bg/laws/ldoc/ 1589654529 (дата звернення: 08.02.2022)

19. Уголовный кодекс Российской Федерации, принят Государственной Думой 24 мая 1996 года. URL: https://rulaws.ru/uk/ (дата звернення: 08.02.2022)

20. Дудоров О., Письменський Є. Кримінально-правова заборона підкупу, або Правоохоронець як ініціатор злочину. Юридичний вісник України. 11-17 квітня 2015 р. № 14; 18-24 квітня 2015 р. № 15.

21. Уголовный Кодекс Республики Беларусь 275-З от 9.07.1999 г. https://kodeksy- by.com/ugolovnyj_kodeks_rb.htm URL: https://rulaws.ru/uk/ (дата звернення: 09.02.2022)

22. Уголовный кодекс Кыргызской республики от 2 февраля 2017 года № 19. http: / / cbd.minjust.gov.kg/act/view/ru-ru/111527 (дата звернення: 02.02.2022)

23. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 № 2341-III. URL: https://zakon.rada. gov.ua/laws/show/2341-14#Text (дата звернення: 03.02.2022)

24. Уголовный кодекс Грузии. URL: https://matsne.gov.ge/ru/documentview/1642 6?publication=234. (дата звернення: 03.02.2022).

References:

1. Dudorov, O. O. (2020) Pro perspektyvy zakonodavchoho unormuvannia provo katsi- inoi povedinky ta yii pravovykh naslidkiv. Visnyk Asotsiatsii kryminalnoho prava Ukrainy - Bulletin of the Ufa Law Institute of the Ministry of Internal Affairs of Russia, 2(14), 14-56. [in Ukrainian].

2. Proiekt Kryminalnoho kodeksu Ukrainy. N. d. N. p. URL : https://newcriminalcode. org.ua/upload/media2022/01/18/kontrolnyj-proekt-kk-18-01-2022. pdf. [in Ukrainian].

3. Model Penal Code - Miscellaneous 1985. N. d. N. p. URL : https://www.legal-tools. org/doc/08d77d/pdf. [in English].

4. Aloshyna, O. I. (2007) Provokatsiia zlochynu (kryminalno-pravove doslidzhennia). Doctor's thesis. Kharkiv. [in Ukrainian].

5. New York State Law Penal Law. Consolidated Laws of New York's Penal code. N. d. N. p. URL : https://ypdcrime.com/penal.law/article40.php#p40.05. [in English].

6. Dizer, O. A. (2021) Ugolovno-pravovaya otsenka provokatsii prestupleniya po zarube zhnomu zakonodatel'stvu. Vestnik Ufimskogo yuridicheskogo instituta MVD Rossii - Bulletin of the Ufa Law Institute of the Ministry of Internal Affairs of Russia, 1 (91), 66-71. [in Russian].

7. Kodeks karny: Ustawa z dnia 6 czerwca 1997 r. Dz. U. 1997 Nr 88 poz. 553. (1997) N. p. URL : https://isap.sejm.gov.plisap.nsf/download.xsp/WDU19970880553/U/D19970553Lj. pdf. [in Polish].

8. Janiszowski-Downarowicz, R. (2009) Granice dozwolonej prowokacji w polskim pra wie karnym. Prokuratura i Prawo - Prosecutor's Office and Law, 3, 87-97. [in Polish].

9. Magierska, M. (N. d.) Prowokacja w prawie karnym. N. p. URL : https://kruczek.pl/ prowokacja-w-prawie-karnym/. [in Polish].

10. Nalez Ustavniho soudu ze dne 29. 10. 2009, sp. zn. IV. US 407/07. (2009) N. p. URL : http://nalus.usoud.cz/Search/GetText. aspx?sz=I5-407-07. [in Czech].

11. Articulo 18 del Codigo Penal. (N. d.) N. p. URL : https://www.conceptosjuridicos. com/codigo-penal-articulo-18/. [in Spanish].

12. Code penal. (N. d.) N. p. URL : https://www.legifrance.gouv.fr/codes/ id/LEGITEX T000006070719/. [in French].

13. Lov om straff (straffeloven). (N. d.) N. p. URL : https://lovdata.no/dokument/NL/ lov/2005-05-20-28. [in Norwegian].

14. Straffeloven. (N. d.) N. p. URL : https://danskelove.dk/straffeloven. [in Danish].

15. Brottsbalk (1962:700). (N. d.) N. p. URL : https://www.riksdagen.se/sv/dokument- lagar/dokument/svensk-forfattnin gssamling/brottsbalk-1962700_sfs-1962 -700. [in Swedish].

16. Kriminaalkoodeks. (N. d.) N. p. URL : https://www.riigiteataja.ee/akt/130 62607. [in Estonian].

17. Lietuvos Respublikos baudziamasis kodeksas. (N. d.) N. p. URL : https://www. infolex.lt/portal/start_ta.asp?act=doc&fr=pop&doc=66150#. [in Lithuanian].

18. Nakazatelen kodeks v sila ot 01.05.1968 g. (1968) N. p. URL : https://www.lex.bg /laws/ldoc/1589654529. [in Bulgarian].

19. Ugolovnyy kodeks Rossiyskoy Federatsii, prinyat Gosudarstvennoy Dumoy 24 maya 1996 goda. (1996) N. p. URL : https://rulaws.ru/uk/. [in Russian].

20. Dudorov, O., Pysmenskyi, Ye. (2015) Kryminalno-pravova zaborona pidkupu, abo Pra- vookhoronets yak initsiator zlochynu. Yurydychnyi visnyk Ukrainy, 11-17 kvitnia 2015 r. № 14; 18-24 kvitnia 2015 r. № 15 - Legal Bulletin of Ukraine, April 11-17, 2015 № 14; April 18-24, 2015 № 15. [in Ukrainian].

21. Ugolovnyy Kodeks Respubliki Belarus' 275-Z ot 9.07.1999 g. (1999) N. p. URL : https: // kodeksy-by.com/ugolovnyj_kodeks_rb.htm; URL : https://rulaws.ru/uk/. [in Russian].

22. Ugolovnyy kodeks Kyrgyzskoy respubliki ot 2 fevralya 2017 goda № 19. (2017) N. p. URL : http://cbd.minjust.gov.kg/act/view/ru-ru/111527. [in Russian].

23. Kryminalnyi kodeks Ukrainy vid 05.04.2001 № 2341-III. (2001) N. p. URL : https:// zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text. [in Ukrainian].

24. Ugolovnyy kodeks Gruzii. (N. d.) N. p. URL : https://matsne.gov.ge/ru/ document/ iew/16426?publication=234. [in Russian].

Размещено на Allbest.ru