Правовий режим гарантій безпеки України: досвід міждисциплінарного дослідження

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ГАРАНТІЙ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ: ДОСВІД МІЖДИСЦИПЛІНАРНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Павло БОГУЦЬКИЙ

Анотація

Гарантії безпеки вимагають встановлення певного правового режиму, який передбачає ухвалення нормативно-правових актів, укладення міжнародних двосторонніх і багатосторонніх договорів, коли положення нормативно-правових актів і угод повною мірою реалізуються у соціальних комунікаціях, у відносинах, наслідками чого і є реальний захист найважливіших національних інтересів, суверенітету, територіальної цілісності окремих держав, що свідчить про досягнення стану національної безпеки. Метою дослідження є визначення правового режиму гарантій безпеки України як встановленого правом системного комплексу національних, міжнародних нормативних та інституційних засобів, рішень і дій, що у своїй єдності забезпечують національну, а також регіональну безпеку за участі України. Правовий режим гарантій безпеки України засновується на формуванні та надійному функціонуванні сектору безпеки й оборони держави та, водночас, на виборі, упровадженні в практику міждержавних відносин певної моделі забезпечення національної безпеки у воєнній сфері (воєнної безпеки), що передбачає входження до системи колективної безпеки та укладення, реалізацію двосторонніх договорів, предметом яких є забезпечення захисту суверенітету, територіальної цілісності держави.

Ключові слова: воєнна безпека, право міжнародної безпеки, системи колективної безпеки, сектор безпеки і оборони, світовий правопорядок

Summary

The general theoretical and applied significance of solving the problem of guarantees by legal science is manifested in the effectiveness of law. However, installation is not secondary in the process of law-making such normative-legal prescriptions, rules of conduct that allow to act effectively in various spheres of public relations, social communications, when successful become the implementation and application of law. The guarantees apply equally to all components of both national and international legal systems. In the current conditions of globalization transformations and the crisis of the world order, the problem of ensuring national and international security becomes especially important, where guarantees as conditions, means of ensuring the implementation of standards, regulations, provisions of national and international law on security, are essential elements of legal systems. Security guarantees require the establishment of a certain legal regime, which provides for the adoption of regulations and international legal acts, the conclusion of bilateral, multilateral agreements, when the provisions of regulations and agreements are fully implemented in social communications and relations, resulting in and there is a real protection of the most important national interests, sovereignty, territorial integrity of individual states, which indicates the achievement of a state of national security. First of all, this applies to national security in the military sphere, as well as international (regional) security, in the case of international relations with the participation of a state. The purpose of the study is to determine the legal regime of security guarantees of Ukraine, as established by the law of a system of national, international normative and institutional means, decisions and actions that in their unity ensure national and regional with Ukraine's participation, security. The legal regime of security guarantees of Ukraine is based on the formation and reliable functioning of the security and defense sector and, at the same time, on the choice, implementation of interstate relations of a certain model of national security in the military sphere (military security), implementation of bilateral agreements, the subject of which is to ensure the protection of sovereignty, territorial integrity of the state. The problem of formation and effective implementation of the legal regime of security guarantees of Ukraine is urgent and needs to be addressed as a priority to ensure national and regional security, which is significantly relevant to the full-scale aggression of the Russian Federation against Ukraine. In the current conditions of global transformations and the war against Ukraine unleashed by Russia, one of the priority areas in the formation of the legal regime of security guarantees should be organizational and legal support for further development of security and defense forces while increasing and developing military and defense-industrial potential of Ukraine. will successfully implement the external function of the state the function of defense against existing military threats. Taking into account the crisis processes in the systems of international and collective security, the impossibility of Ukraine's membership in NATO, the most effective way to solve the problem of Ukraine's security guarantees is to conclude a new agreement on collective security with the participation of states whose military and military potential together with Ukraine solve common problems of protection against modern military threats, first of all in regional relations to which Ukraine is a participant.

Keywords: military security, international security law, collective security systems, security and defense sector, world law and order.

Вступ

Правовий режим гарантій безпеки України стосується проблеми, яка не знайшла наразі свого успішного вирішення в юридичній науці, у практиці забезпечення національної безпеки, а також у міждержавних відносинах, учасником яких є Україна. Свідченням цьому є той факт, що з часу проголошення незалежності у 1991 році Україна все ще перебуває у складному процесі вибору моделі забезпечення національної безпеки у воєнній сфері (воєнної безпеки).

Метою дослідження є визначення правового режиму гарантій безпеки України як встановленого правом системного комплексу національних і міжнародних нормативних та інституційних засобів, рішень і дій, що у своїй єдності забезпечують національну, а також регіональну безпеку за участі України. Дослідження засновується на застосуванні міждисциплінарного підходу, з використанням нормативних, інституційних механізмів, які містить національна та міжнародна правові системи, з обов'язковим застосуванням політичних, економічних, соціальних, культурологічних і, неодмінно, воєнних чинників, які, власне, утворюють емпіричну основу відповідного правового режиму гарантій безпеки. Міждисциплінарний підхід наукової розробки проблем правового режиму гарантій безпеки України не заперечує, а підтверджує системний характер правової основи та прикладних питань гарантій безпеки, що є предметом права національної безпеки України у його взаємодії з міжнародним правом, правом міжнародної безпеки.

Гарантії безпеки України розглянуті в науковій літературі у різному контекстуальному баченні цієї проблеми. Зокрема питанню забезпечення національної безпеки у воєнній сфері приділена увага у роботах О. Бодрука, О. Власюка, А. Данильяна, О. Дзьобаня, В. Горбуліна, С. Кононенка, І. Руснака. Організаційні аспекти забезпечення воєнної безпеки та управління у сфері воєнної безпеки розглянуті в наукових працях Г. Воробйова, А. Лобанова, А. Сиротенка, В. Телелима, П. Ткачука. Гарантії безпеки України у контексті загальноєвропейської безпеки стали предметом дослідження С. Адрущенка, В. Грубова, К. Кононенка, О. Резнікової. Проблемні питання колективної безпеки та миротворчості дослідили Р. Стромберг, М. Говард, Д. Йонссон. Гарантії безпеки держав через їхню співпрацю розглянув Уолтер А. Кемп. Міжнародно-правові аспекти гарантій безпеки України досліджено В. Буткевичем, В. Гіщинським, А. Задорожнім, Є. Кобком, В. Ковтуном, В. Ржевською. Натомість питанню правового режиму гарантій безпеки України, вибору та упровадженню ефективної моделі гарантій безпеки України, науковці не приділяли необхідної уваги, попри міждисциплінарний характер та актуальність цієї проблеми.

Відтак дослідження правового режиму гарантій безпеки України має важливе значення, актуальність такого дослідження суттєво зростає в умовах агресивної війни Російської Федерації проти України, коли пошук, обґрунтування та застосування необхідної системи безпеки мають бути обумовлені, інституційно визначені у відповідних гарантіях, які мають певний правовий режим і в прикладному значенні є достатніми, ефективними унаслідок реального впливу на спроможність забезпечити національну безпеку України у воєнній сфері (воєнну безпеку), а також регіональну безпеку.

Виклад основного матеріалу

Важливим аспектом, який позначився та все ще позначається на вирішенні проблеми гарантій забезпечення воєнної безпеки України, є добровільна відмова України у 1994 році від ядерної зброї, що суттєво вплинуло на практичне вирішення питань забезпечення національної безпеки України та безпосередньо на стан міжнародної, регіональної безпеки.

Задекларований у 1991 році та закріплений у законодавстві України статус позаблокової держави зазнав змін відповідно до обраного у зовнішній політиці курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію, що знайшло своє відображення у Конституції України, а також у відповідних законодавчих та інших нормативно-правових актах.

У 2014 році у преамбулі Конституції України визначено незворотність європейського та євроатлантичного курсу України, що підтверджено у ст. 102 Основного Закону, відповідно до якої Президент України є гарантом реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору¹. Водночас відповідно до ст. 116 Конституції України до повноважень Кабінету Міністрів України віднесено, зокрема, забезпечення реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору Конституція України, ухвалена на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. Офіційний сайт Верховної Ради України. ЦГКЬ: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/254к/96-вр. Там само..

Зазначені конституційні положення знайшли свій розвиток у ст. 11 Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», де визначено, що основними засадами зовнішньої політики є, зокрема, поглиблення співпраці з Організацією Північноатлантичного договору з метою набуття членства у цій організації та забезпечення інтеграції України в європейський політичний, економічний, правовий простір з метою набуття членства в Європейському Союзі Про засади внутрішньої і зовнішньої політики: Закон України від 1 липня 2010 року № 2411-УІ. Офіційний сайт Верховної Ради України. ЦГКЬ: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/2411-17#Text.

Стратегією національної безпеки України щодо пріоритетів національних інтересів України та забезпечення національної безпеки визнано європейську і євроатлантичну інтеграцію, що реалізується за такими напрямами: повна імплементація Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, та модернізація її параметрів там, де необхідно, за результатами всебічного огляду досягнення цілей Угоди, з метою набуття повноправного членства України у Європейському Союзі; розвиток особливого партнерства з Організацією Північноатлантичного договору з метою набуття повноправного членства України в НАТО¹.

Стратегія воєнної безпеки України передбачає завчасно підготовлену та всеохоплюючу оборону України на засадах стримування, стійкості та взаємодії, що забезпечує воєнну безпеку, суверенітет і територіальну цілісність держави відповідно до Конституції України та в межах державного кордону України, сприяє інтеграції України в євроатлантичний безпековий простір та набуттю членства в НАТО, передбачає активну участь у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 вересня 2020 року «Про Стратегію національної безпеки України»: Указ Президента України від 14 вересня 2020 року № 392/2020. Офіційний сайт Верховної Ради України. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/392/2020#Text Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 25 березня 2021 року «Про Стратегію воєнної безпеки України»: Указ Президента України від 21 березня 2021 року № 121/2021. Офіційний сайт Верховної Ради України. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/121/2021#Text.

Положення Конституції та законодавства України щодо вибору моделі колективної безпеки, якою є Організація Північноатлантичного договору, не знайшли свого вирішення у спосіб прийняття відповідного рішення щодо членства України в НАТО Савчук К. О., Проценко І. М. Особливості правового регулювання членства в Організації Північноатлантичного договору. Часопис Київського університету права. 2019. № 3. С. 258-264.. Вказаний факт став на перешкоді формуванню гарантій безпеки України, яка, по суті, залишилася наодинці перед воєнними загрозами, що виходили та виходять від Російської Федерації.

Сучасні наукові позиції щодо гарантій безпеки держав засновуються на ставленні до способів і шляхів забезпечення державами воєнної безпеки захищеності найважливіших національних інтересів від воєнних загроз, а також на положеннях права міжнародної безпеки про індивідуальну та колективну самооборону від агресії.

Якими можуть бути гарантії безпеки держав у сучасному світовому порядку? Відповідь на це запитання пропонує Уолтер Кемп, він стверджує, що неможливо гарантувати життя, але й у ядерну епоху немає військових рішень, а тому діалог, дипломатія і вчинки це те, що має значення стосовно гарантій безпеки Kemp W. What Security Guarantees? Security and Human Rights. 11.01.2022. URL: https://www.shrmonitor.org/ what-security-guarantees/. Важко уявити можливість гарантування безпеки внаслідок застосування виключно дипломатичних процедур, діалогу і перемовин, без вирішення проблем забезпечення державами воєнної безпеки у спосіб формування надійного сектору безпеки і оборони. Саме з цим пов'язують свої висновки науковці, досліджуючи проблеми забезпечення національної безпеки у воєнній сфері, або ж воєнної безпеки України. Так, І. Руснак у контексті розвитку сектору безпеки і оборони України зазначає, що воєнна безпека України як одна з найважливіших складових національної безпеки підтримується складним комплексом політичних, економічних, військових та інших заходів, серед яких переважне значення надається заходам політичного характеру, спрямованим на створення сприятливої для країни зовнішньої та внутрішньої обстановки, зміцнення міжнародного авторитету держави, усунення наявних і потенційних конфліктних ситуацій, проте ефективність цих заходів досягається лише за умови, якщо вони сполучаються з діями оборонного характеру, спрямованими на силове стримування можливого агресора та блокування його спроб домогтися політичних цілей за допомогою зброї Руснак І. С. Воєнна безпека України у світлі реформування сектора безпеки і оборони. Наука і оборона. 2015. № 2. С. 9..

Ю. Луценко, досліджуючи поняття і зміст воєнної безпеки у світлі сучасних викликів і загроз, зауважує, що лише за умов воєнної безпеки стає можливим вирішення всіх інших завдань щодо забезпечення національної безпеки та створення необхідних умов для стабільного розвитку політичних, економічних, соціальних, екологічних, духовних, інтелектуальних і демографічних засад життєдіяльності суспільства Луценко Ю. В. Поняття та зміст воєнної безпеки у світлі сучасних викликів і загроз. Актуальні проблеми міжнародних відносин. 2018. Вип. 137. С. 37..

Аналіз умов та обставин розв'язаної Російською Федерацією проти України війни дозволив В. Горбуліну зробити висновок, що криза існуючої та невизначеність засад нової системи міжнародної безпеки, розмивання системи міжнародних угод у галузі стратегічної стабільності, послаблення ролі міжнародних безпекових інструментів усе це в комплексі з недосконалою системою міжнародного права уможливлює безкарне застосування сили на міжнародній арені для реалізації власних інтересів, а повернення до права сили у міжнародних відносинах означає посилення ризиків колапсу міжнародної системи безпеки, що матиме наслідком подальше неконтрольоване наростання загроз¹.

А. Задорожній підкреслює значення міжнародного права задля кваліфікації агресії Російської Федерації проти України, та його роль задля згуртованості міжнародного співтовариства для відповіді агресору. А. Задорожній, зокрема, зазначає, що агресором грубо порушені у відносинах з Україною усі обов'язки, передбачені принципами суверенної рівності та невтручання у внутрішні справи, зокрема порушено норми майже 400 міждержавних, міжурядових та міжвідомчих договорів, ключових зобов'язань перед Україною стосовно мирного розв'язання спорів, які закріплені універсальними, регіональними, двосторонніми договорами, у зв'язку з чим зруйновано сучасну систему міжнародного права і міжнародного правопорядку, що має глобальне значення і потребує належного застосування світовою спільнотою засобів, передбачених міжнародним правом, спрямованих на припинення протиправних дій з наданням гарантій їхнього неповторення Світова гібридна війна: український фронт: монографія / за заг. ред. В.П. Горбуліна. Харків: Фоліо, 2017. С. 446. Задорожній О. В. Міжнародне право у відносинах України та Російської Федерації: монографія. Київ: К.І.С., 2016. С. 347..

Дж. Фріман, звертаючись до змісту гарантій безпеки, акцентує увагу на тій обставині, що гарантіям безпеки як корисному засобу для забезпечення виконання мирної угоди останнім часом приділяють підвищену увагу, при цьому використовують такі запевнення з метою зменшити напругу, щоб потім зосередитися на побудові миру, а в ситуаціях, коли відбуваються громадянські війни та міждержавні конфлікти, ці інструменти все частіше поєднуються з тим, щоб пом'якшити розбіжності та підштовхнути ворогуючі сторони до пошуку рішення Freeman J. Security guarantees. Beyond intractability / eds. G. Burgess, H. Burgess. Conflict Information Consortium, University of Colorado, Boulder. Posted: November 2003. URL: http://www.beyondintractability.org/essay/ security-guarantees.

Натомість Р. Стромберг ще у 1956 році в дослідженнях гарантій безпеки окремих націй, держав звернувся до ідеї колективної безпеки, яка уже була реалізована на той час у міжнародних відносинах, однак не набула активної розробки та підтримки у науковій літературі. Р. Стромберг висловив позицію, згідно з якою колективну безпеку можна визначити як план підтримання миру через організацію суверенних держав, члени якої зобов'язуються захищати один одного від нападу. Р. Стромберг зазначив, що ця ідея виникла у 1914 році, широко обговорювалася під час Першої світової війни і досить недосконало була сформульована в Пакті Ліги Націй 1919 року, пізніше в Статуті Організації Об'єднаних Націй після Другої світової війни; насамкінець цей термін був застосований до менш ідеалістичних і вужчих домовленостей щодо спільної оборони, таких як Організація Північноатлантичного договору Stromberg R. N. The idea of collective security. Journal of the History of Ideas. 1956. № 17 (2). Р. 250-263. URL: https:// doi.org/10.2307/2707745.

Г. Кіссинджер висловив критичне ставлення до можливостей колективної безпеки, які містять норми Статуту ООН, адже, на його думку, ідея про те, що держави будуть однаково виявляти порушення миру і будуть готовими діяти спільними зусиллями проти них, спростовується історичним досвідом засоби колективної безпеки неодноразово виявилися непрацездатними у ситуаціях, які найбільше загрожували міжнародному миру та безпеці, а тому потребують критичної оцінки самі правила і принципи міжнародного порядку, або ж геополітична структура потребує більш складного управління Kissinger H. World Order. Penguin Books, 2015. P. 264-265..

У контексті розбудови світового порядку, де гарантії безпеки мають надзвичайне значення для попередження збройних конфліктів, М. Говард зазначає, що світовий порядок не може бути створений просто шляхом розбудови міжнародних інституцій та організацій, які не виникають природним чином із культурного характеру та історичного досвіду їхніх членів Howard M. E. The invention of peace: reflections on war and international order. New Haven, Conn. 2001..

У науковому дослідженні, темою якого є розуміння колективної безпеки у ХХІ столітті та миротворча діяльність ООН на прикладі Югославії, Д. Йонссон доходить висновку, що існує концептуальна неузгодженість між практикою та системою колективної безпеки, яка передбачає, що колективна безпека є особливою сферою впливу, котра може вирішувати делікатні нормативні дилеми прийняття і виконання рішень, де процеси та потреби підтримуються і задовольняються за рахунок певних держав Joensson J. H. Understanding collective security in the 21st century: A critical study of UN peacekeeping in the former Yugoslavia. Florence, European University Institute, 2010. EUI PhD theses. Department of Political and Social Sciences. URL: http://hdl.handle.net/1814/14711.

Наукова розробка проблем правового режиму гарантій безпеки України передбачає використання насамперед інформаційних і фактологічних матеріалів про стан міждержавних відносин, про потенційні, реальні воєнні загрози, які є актуальними та потребують застосування відповідних заходів щодо захисту суверенітету, територіальної цілісності держави, а також про стан регіональної безпеки. Важливе значення мають міжнародно-правові акти та національні нормативно-правові акти, які стосуються, відповідно, міжнародної безпеки та національної безпеки у воєнній сфері воєнної безпеки України. Під час дослідження опрацюванню підлягають чинні двосторонні та багатосторонні договори України про військове і військово-технічне співробітництво, а також відомості про стан виконання таких договорів. Насамперед увага приділяється угодам про військове та військово-технічне співробітництво з державами, які є учасниками Північноатлантичного договору, а також з державами регіону, серед яких виділяються відповідні договірні відносини з Туреччиною впливовою у регіоні державою.

В умовах повномасштабної агресії Російської Федерації проти України для досягнення мети дослідження використовується інформація про обставини та характер агресії, про умови, за яких Україна протидіє агресії, чинить активний спротив, захищаючи державний суверенітет. Відомості та інформація про підготовку Російської Федерації до повномасштабної війни проти України, про окупацію Криму та окремих районів Донецької, Луганської областей у 2014 році, спонукання до реалізації Мінських домовленостей на власних умовах, які б неодмінно призвели до руйнування української державності, є необхідними в контексті формування гарантій безпеки України, визначення правового режиму таких гарантій та правового прогнозування майбутньої моделі безпеки України. Агресія РФ проти України у 2014 році обумовила перегляд засад зовнішньої політики держави, наслідком чого стала відмова від законодавчо визначеного у 2010 році позаблокового статусу України, та підтвердила важливість розвитку сектору безпеки і оборони у контексті реалізації зовнішньої функції держави оборони від реальних та потенційних воєнних загроз.

Водночас розпочата РФ у лютому 2022 року повномасштабна війна проти України висвітлила нагальну потребу термінового формування дієвої моделі та застосування міжнародно-правових механізмів гарантій безпеки України. З урахуванням міжнародного досвіду, правовий режим таких гарантій передбачає участь держав у системах колективної безпеки, наявність двосторонніх або багатосторонніх договорів про безпеку і оборону, що містять відповідні механізми та зобов'язання держав діяти спільно у випадку агресії стосовно однієї з держав-учасниць системи колективної безпеки, багатосторонньої або двосторонньої угоди. Певні гарантії безпеки також може надавати міжнародно-правовий статус нейтральної держави.

Нейтральний статус держави, має два аспекти: 1) неучасть у міжнародних збройних конфліктах (у війні), тобто нейтралітет на час війни або ж евентуальний нейтралітет; 2) постійний нейтралітет міжнародно-правовий статус держави, який полягає у відмові від участі у будь-яких воєнних союзах, у системах колективної безпеки, та неучасть у збройних конфліктах на стороні будь-якої держави¹.

Міжнародно-правову основу нейтрального статусу держави містять положення Конвенції про права і обов'язки нейтральних держав та осіб у разі сухопутної війни (Гаага 18 жовтня 1907 року), які здійснюють регулювання відповідної поведінки нейтральної держави під час збройних конфліктів, що має також правове значення для визначення та реалізації статусу постійного нейтралітету Subedi S. P. Neutrality in a changing world: European Neutral States and the European Community. The International and Comparative Law Quarterly. 1993. № 42 (2). Р. 238-268. URL: http://www.jstor.org/stable/761099 Конвенція про права і обов'язки нейтральних держав та осіб у разі сухопутної війни Гаага 18 жовтня 1907 року.

Офіційний сайт Верховної Ради України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_193#Text.

Національне і міжнародне право передбачають одностороннє оголошення нейтралітету державами відповідно до конституційних процедур, а також закріплення нейтрального статусу держав у міжнародно-правових актах.

Нейтральний статус держави визнається іншими державами, однак не утворює гарантій безпеки від агресії, що є вкрай актуальним предметом обговорення та дискусій в сучасних умовах кризи світового правопорядку та ведення агресивних війн.

Як приклад, нейтральні держави-члени ЄС (Австрія, Ірландія, Фінляндія, Швейцарія, Швеція) забезпечують національну безпеку і оборону, переважно покладаючись на власні сили та на міжнародні гарантії їх нейтрального статусу.

Водночас ключове місце в їхній зовнішній політиці та політиці безпеки посідає співробітництво з міжнародними організаціями (ЄС, ОБСЄ, НАТО).

Усі ці держави беруть активну участь у Програмі НАТО «Партнерство заради миру» та в Раді Євроатлантичного партнерства. З огляду на стратегічний характер партнерства з ЄС і НАТО та тісні формальні й неформальні зв'язки між цими організаціями, обидва напрями розглядаються урядами цих держав як складові цілісного підходу до вирішення проблем безпеки.

Держави-члени ЄС також продовжують активно розвивати військові та цивільні спроможності з врегулювання криз у рамках Спільної зовнішньої політики та політики безпеки ЄС, нарощують військово-технічне співробітництво у форматі Європейського оборонного агентства.

При цьому, як зазначалося, окремі європейські нейтральні держави (Фінляндія, Швеція) з урахуванням сучасних викликів і загроз розпочали активну дискусію щодо членства в НАТО.

Слід також зауважити, що законодавчо оформлений у 2010 році та припинений у 2014 році позаблоковий статус України лише частково відображав нейтралітет за ознакою неучасті у воєнних союзах. Однак такий міжнародно-правовий статус мав би бути посилений до нейтрального лише за умови надійних і послідовних гарантій національної безпеки іншими державами, які взяли б на себе зобов'язання щодо спільної протидії реальним і потенційним загрозам воєнній безпеці від агресивних дій третіх держав, наразі від розпочатої у 2014 році збройної агресії Російської Федерації та порушення нею суверенітету і територіальної цілісності України.

З урахуванням зазначеного, застосування Україною в сучасних умовах моделі нейтральної держави та відповідного правового режиму з погляду забезпечення безпеки видається малоефективними. Така модель може бути предметом обговорення виключно в контексті набуття Україною членства в ЄС і надання іншими державами реальних гарантій безпеки відповідно до багатостороннього договору та положень Будапештського меморандуму, що в умовах війни РФ проти України видається дискусійним.

Україною за часи незалежності не укладалися міжнародні договори про колективну безпеку та дієві двосторонні чи багатосторонні договори з іншими державами про гарантії безпеки.

Водночас спроби запровадження позаблокового статусу України виявилися неефективними і такими, що в сучасних умовах не відповідають ані національним інтересам, ані положенням Конституції України та чинного законодавства в частині європейської та євроатлантичної інтеграції, набуття членства України в ЄС і НАТО.

Отже, зазначене дає підстави стверджувати, що в умовах глобальних трансформаційних процесів і агресивної війни РФ проти України, розв'язанням якої Росія кинула виклик усій демократичній спільноті, актуально постало питання стосовно напрямів подальшого розвитку нормативно-правових та інституційних складових правового режиму гарантій безпеки України організаційно-правового забезпечення сектору безпеки і оборони, розвитку зовнішньої та внутрішньої політики держави, формування дієвих міжнародно-правових механізмів гарантування безпеки на основі систем колективної безпеки, багатосторонніх і двосторонніх міжнародних угод, а також визначення перспектив нейтрального статусу України. колективна безпека нейтральний статус

Відповідно до ст. 51 Статуту ООН кожна держава має невід'ємне право на індивідуальну та колективну оборону¹. Принцип колективної оборони є одним із засадничих у системах колективної безпеки.

Для України було визначено пріоритетним використання механізмів колективної безпеки, запроваджених у Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору.

З огляду на викладене розглянемо зазначені та інші моделі колективної безпеки.

1) Модель реалізації принципу колективної безпеки і оборони у рамках Договору про Європейський Союз передбачає використання державами-членами ЄС механізмів, що визначаються Північноатлантичним договором за умови, якщо ці держави є членами НАТО.

При цьому держави-члени ЄС, які мають нейтральний статус (Австрія, Ірландія, Фінляндія, Швейцарія, Швеція), забезпечують національну безпеку і оборону покладаючись на власні сили та міжнародні гарантії їх нейтрального статусу, але співробітництво з міжнародними організаціями (ЄС, ОБСЄ, НАТО) посідає ключове місце у їхній зовнішній політиці та політиці безпеки. В сучасних умовах деякі з цих держав також розглядають питання щодо набуття членства в НАТО.

Відповідно до параграфу 7 статті 42 Договору про Європейський Союз, якщо держава-член зазнає збройної агресії на її території, інші держави-члени повинні надати їй допомогу та сприяти всіма можливими для них засобами відповідно до статті 51 Статуту Організації Об'єднаних Націй Статут Організації Об'єднаних Націй і Статут Міжнародного Суду. Офіційний сайт Верховної Ради України. иКЬ: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_010 Договір про Європейський Союз. Офіційний сайт Верховної Ради України. ЦКЬ: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/994_029#Text. Це не зачіпає особливого характеру безпекової та оборонної політики деяких держав-членів ЄС. При цьому зобов'язання та співробітництво у цій сфері для держав-членів ЄС і НАТО продовжують відповідати зобов'язанням, взятим у рамках Організації Північноатлантичного Договору, що є основою їх колективної оборони.

У контексті зазначеного актуальним стає питання щодо можливості набуття членства України у Європейському Союзі та певного посилення власних і колективних можливостей у сфері оборони. З цього приводу зауважимо, що 28 лютого 2022 року Президент України, реалізуючи право України, подав заявку України на вступ до Європейського Союзу. 10 березня 2022 року глави держав та урядів ЄС за результатами розгляду заявки України про вступ до Європейського Союзу повідомили про обгрунтованість прагнень України та готовність ухвалити рішення з цього питання після висновку Європейської Комісії щодо винесеної заяви згідно з відповідними положеннями Договорів ЄС.

Проте процес набуття Україною членства у Європейському Союзі потребуватиме певного часу і додаткового опрацювання комплексу соціально-економічних та інших питань, у тому числі в галузі безпеки і оборони.

2) Модель реалізації принципу колективної безпеки у рамках Організації Північноатлантичного договору, до чого прагне Україна, є чи не найбільш ефективною відповідно до умов, що передбачає Північноатлантичний договір¹. Однак, незважаючи на вжиті Україною кроки щодо набуття членства в НАТО, у коротко- та середньостроковій перспективі прийняття такого рішення видається малоймовірним.

Зокрема, під час саміту НАТО у червні 2021 року в Брюсселі було підтверджено рішення, ухвалене на Бухарестському саміті 2008 року, що Україна стане членом Альянсу і матиме План дій щодо членства як невід'ємну частину відповідного процесу.

Однак підстави для висновку про можливість ухвалення державами-членами НАТО позитивного рішення щодо вступу України до Організації Північноатлантичного договору наразі відсутні, як відсутні і визначені та узгоджені терміни ухвалення такого рішення.

Загалом, невизначеність у вирішенні питання щодо вступу України до НАТО постає нагальною проблемою в умовах розгортання агресивної війни РФ проти України та спонукає до подальшого пошуку міжнародно-правових механізмів гарантій безпеки України, формування відповідного правового режиму.

3) Окрім Організації Північноатлантичного договору перспективною системою колективної безпеки може бути ініціатива щодо укладання Україною тристороннього (Велика Британія, Республіка Польща, Україна) або багатостороннього договору про безпеку і оборону.

Проте необхідно зазначити, що відповідна робота лише започаткована, потребують опрацювання й визначення умови, зміст і форма договору, права і зобов'язання держав-учасниць, міжнародно-правові засоби і механізми гарантування безпеки, у тому числі воєнні засоби та ресурси, порядок їх застосовування у разі вчинення агресії щодо однієї з держав-учасниць договору.

При цьому слід враховувати, що Велика Британія та Польща є членами НАТО з відповідними зобов'язаннями та гарантіями, які передбачають участь у цій системі колективної безпеки. Укладення нового договору про колективну безпеку за участі, окрім зазначених, також інших держав, видається можливим і доцільним.

Вказана модель колективної безпеки може бути більш ефективною у разі долучення США як держави-учасниці такого договору. Прикладами укладання подібних договорів про колективну безпеку є Договір колективного захисту Південно-Східної Азії або Манільський пакт про утворення організації СЕАТО, укладений 1954 року між США, Великою Британією, Новою Зеландією та Австралією. Слід зауважити, що колективному захисту в таких випадках підпадає не певна територія світу, а лише держави-учасниці відповідного договору.

4) Модель колективної безпеки також може ґрунтуватися на участі держав-підписантів Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, укладеного 5 грудня 1994 року в м. Будапешті між Україною, США, РФ, Об'єднаним Королівством Великої Британії та Північної Ірландії, до якого із застереженнями долучилися Франція та КНР.

Однак, надалі положення Будапештського меморандуму не були розвинені та не надали Україні, що відмовилася від третього у світі потенціалу ядерної зброї, належних гарантій безпеки. У зв'язку з цим 6 липня 2010 року Верховна Рада України ухвалила «Заяву про надання Україні реальних гарантій безпеки», згідно з якою Кабінету Міністрів України доручалося підготувати та укласти з державами-підписантами Будапештського меморандуму (Великою Британією, США, РФ, КНР, Францією) міжнародно-правовий документ у розвиток цього Меморандуму щодо створення реальних міжнародно-правових гарантій національної безпеки без'ядерної України Північноатлантичний договір. Вашингтон, округ Колумбія, 4 квітня 1949 р. ЦКЬ: https://www.nato.int/cps/ uk/natohq/official_texts_17120.htm Про Заяву Верховної Ради України про надання Україні реальних гарантій безпеки: Постанова Верховної Ради України від 6 липня 2010 року. Відомості Верховної Ради України. 2010. № 39. Ст. 519.. Натомість жодних реальних гарантій безпеки та механізмів їх реалізації Україна так і не отримала, підтвердженням чому стала агресія РФ проти України¹, яка нині набула характеру повномасштабного вторгнення.

Будапештський Меморандум може бути політико-правовою платформою для укладення нового договору про колективну безпеку з відповідними гарантіями безпеки для України.

Вирішення проблеми гарантій безпеки у такий спосіб немає прецедентів у міжнародному праві, оскільки відсутні інші приклади добровільної відмови однієї з держав від ядерної зброї для забезпечення міжнародної безпеки.

Зазначимо, що ігнорування факту добровільної відмови України від ядерної зброї та міжнародних зобов'язань щодо забезпечення безпеки України, взятих на себе державами, які мають ядерну зброю та є учасниками Будапештського Меморандуму, є вкрай негативним прикладом не лише для системи міжнародної безпеки, але й для нинішнього та майбутнього міжнародного правопорядку.

За таких обставин урахування положень Будапештського Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї та підготовка на цій основі нового договору про колективну безпеку за участі держав-учасників Меморандуму видається потенційно можливим і таким, що відповідатиме принципам і нормам міжнародного права.

Для формування правового режиму гарантій безпеки України питання щодо більш ефективного задіяння та розвитку політико-правового механізму Будапештського Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї є важливим. Міжнародно-правова платформа Меморандуму має продемонструвати послідовність, непорушність та дієвість принципів і норм міжнародного права щодо гарантій безпеки України як держави, яка добровільно відмовилась від ядерної зброї та внесла цим значний внесок у забезпечення міжнародної безпеки на довгострокову перспективу.

Водночас дискусійною видається можливість вироблення дійсно ефективних гарантій та механізмів забезпечення безпеки у зв'язку з повним ігноруванням положень Будапештського Меморандуму та відповідних норм міжнародного права з боку РФ і «нейтрального» ставлення до цього документу з боку окремих держав-учасниць Меморандуму.

Україною укладено низку міжнародних угод з провідними державами-членами ЄС і НАТО з питань безпеки та оборони. Однак жодна з цих угод не передбачає належних гарантій безпеки у разі агресії проти України.

Зокрема, у липні 1993 року Міністерством оборони України та Міністерством оборони Сполучених Штатів Америки підписано Меморандум про взаєморозуміння і співробітництво в галузі оборонних та військових відносин, яке визначило правові засади військового співробітництва між Україною і США, але без визначення гарантій безпеки у разі агресії Yost D. S. The Budapest Memorandum and Russia's intervention in Ukraine. International Affairs (Royal Institute of International Affairs 1944-). 2015. № 91(3). Р. 505-538. URL: http://www.jstor.org/stable/24539145 Меморандум про взаєморозуміння і співробітництво в галузі оборонних та військових відносин між Міністерством оборони України та Міністерством оборони Сполучених Штатів Америки від 27.07.1993 р. Офіційний сайт Верховної Ради України. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/840_089#Text..

10 листопада 2021 року Україна і США підписали Хартію стратегічного партнерства. У цьому документі сторони заявили, що Україна та Сполучені Штати мають намір продовжити низку важливих заходів для запобігання зовнішній прямій та гібридній агресії проти України та притягнути Росію до відповідальності за агресію і порушення міжнародного права, включаючи захоплення та спробу анексії Криму, керований Росією збройний конфлікт в окремих районах Донецької та Луганської областей України, а також продовження зловмисної поведінки Хартія стратегічного партнерства Україна - США. Офіційний сайт Міністерства закордонних прав України. URL: https://mfa.gov.ua/news/hartiya-strategichnogo-partnerstva-ukrayina-ssha.

31 серпня 2021 року між Міністерством оборони України та Міністерством оборони США було підписано Рамкову угоду щодо стратегічних основ оборонного партнерства. У цій угоді вирішено низку питань щодо забезпечення оборони України, однак безпосередньо питання гарантій безпеки не передбачені.

8 жовтня 2020 року між Україною та Сполученим Королівством Великої Британії і Північної Ірландії підписано Угоду про політичне співробітництво, вільну торгівлю і стратегічне партнерство, що була ратифікована Верховною Радою України і набрала чинності 31 грудня 2020 року Угода про політичне співробітництво, вільну торгівлю і стратегічне партнерство між Україною та сполученим Королівством Великої Британії і Північної Ірландії. Офіційний сайт Верховної Ради України. URL: https://zakon. rada.gov.ua/laws/show/826_001-20#Text

Рамкова військова угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Турецької Республіки. Офіційний сайт Верховної Ради України. иГКЬ: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/792_004-20#Text.

Угода стосується багатьох напрямків двосторонніх відносин між Україною і Сполученим Королівством. Важливими у контексті забезпечення міжнародної (регіональної) та національної безпеки є визначені у ст. ст. 1, 3 цієї Угоди ключові цілі стратегічного партнерства та політичного діалогу Угоди, до яких зокрема віднесено: розвиток політичної та економічної співпраці на основі спільних цінностей; забезпечення відповідних рамок для Діалогу стратегічного партнерства в усіх сферах, які становлять взаємний інтерес; сприяння, збереження й зміцнення миру та стабільності в регіональному та міжнародному вимірах відповідно до принципів Статуту ООН і Гельсінського заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі 1975 року, цілей Паризької хартії для нової Європи 1990 року, а також з точки зору принципів, викладених у Будапештському меморандумі; посилення взаємодії з метою мирного врегулювання конфлікту, спричиненого ворожими діями Росії, на основі повної поваги до суверенітету та територіальної цілісності України в межах її міжнародно визнаних кордонів; співпраця на міжнародній арені з метою збереження політики невизнання спроби анексії Росією Автономної Республіки Крим та міста Севастополь до повного відновлення територіальної цілісності й суверенітету України; подальший розвиток тісних відносин у сфері безпеки та оборони для подолання загроз миру й стабільності.

У вказаній Угоді питання гарантій безпеки також не передбачені. Водночас згідно з підписаним 7 жовтня 2020 року Меморандумом про посилення співпраці між Україною і Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії у військовій та військово-технічній сферах визначено заходи щодо активізації двосторонніх відносин в оборонній сфері, однак без зобов'язань щодо гарантій безпеки у разі агресії.

16 жовтня 2021 року Україна і Туреччина уклали Рамкову військову угоду між Кабінетом Міністрів України та Урядом Турецької Республіки, предметом якої є співробітництво за визначеними (21) напрямами, що стосуються сфери оборони, у тому числі щодо розвитку оборонно-промислового комплексу, військової підготовки тощо. Проте Рамкова військова угода між урядами України та Турецької республіки не передбачає гарантій безпеки держав у разі агресії щодо однієї з них¹.

Загалом, як свідчить аналіз, міжнародна практика укладання двосторонніх угод про безпеку і оборону з визначенням зобов'язань стосовно воєнної участі держав у захисті від агресії є досить поширеною.

Як правило, однією зі сторін у подібних угодах є держава зі значним військовим та військово-технічним потенціалом, насамперед держави, які мають ядерну зброю як фактор стримування агресії, що дозволяє передбачити в угодах та реалізувати повною мірою гарантії безпеки.

Прикладами таких двосторонніх угод є: Договір про взаємну оборонну допомогу між Сполученими Штатами Америки та Республікою Філіппіни, підписаний 30 серпня 1951 року у Вашингтоні; Договір про взаємне співробітництво і гарантії безпеки між США та Японією, підписаний 19 січня 1960 року; Договір про дружбу, співпрацю та спільну допомогу між КНР та КНДР від 11 липня 1961 року; Договір про оборону і безпеку між Францією та Грецією, підписаний 28 вересня 2021 року в Парижі тощо.

З урахуванням зазначеного, укладання двосторонніх угод з питань безпеки і оборони між Україною та іншими державами, передусім тими, що мають ядерну зброю, видається доцільним і ефективним з погляду гарантування безпеки та формування відповідного правового режиму.

Висновки

Проблема формування та ефективної реалізації правового режиму гарантій безпеки України є невідкладною і потребує першочергового вирішення для забезпечення національної та регіональної безпеки, що суттєво актуалізовано повномасштабною агресією РФ проти України.

В сучасних умовах глобальних трансформацій та розв'язаної РФ війни проти України одним із пріоритетних напрямів у формуванні правового режиму гарантій безпеки має бути організаційно-правове забезпечення подальшого розвитку сил безпеки і сил оборони з одночасним нарощуванням і розвитком воєнного та оборонно-промислового потенціалу України, що дозволить успішно реалізувати зовнішню функцію держави функцію оборони від існуючих воєнних загроз.

З урахуванням кризових процесів у системах міжнародної та колективної безпеки, неможливості членства України в НАТО, найбільш ефективним шляхом вирішення проблеми гарантій безпеки України видається укладання нового договору про колективну безпеку за участі держав, військовий і військово-технічний потенціал яких дозволяє реалізувати гарантії безпеки, та які поряд з Україною вирішують спільні проблеми захисту від сучасних воєнних загроз, насамперед у регіональних відносинах, учасницею яких є Україна.

Література

1. Договір про Європейський Союз. Офіційний сайт Верховної Ради України. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/994_029#Text

2. Задорожній О. В. Міжнародне право у відносинах України та Російської Федерації: монографія. Київ: К.І.С., 2016. 959 с.

3. Конвенція про права і обов'язки нейтральних держав та осіб у разі сухопутної війни Гаага 18 жовтня 1907 року. Офіційний сайт Верховної Ради України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/995_193#Text

4. Конституція України, ухвалена на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. Офіційний сайт Верховної Ради України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/254к/96-вр.

5. Луценко Ю. В. Поняття та зміст воєнної безпеки у світлі сучасних викликів і загроз. Актуальні проблеми міжнародних відносин. 2018. Вип. 137. С. 33-47.

6. Меморандум про взаєморозуміння і співробітництво в галузі оборонних та військових відносин між Міністерством оборони України та Міністерством оборони Сполучених Штатів Америки від 27.07.1993 р. Офіційний сайт Верховної Ради України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/840_089#Text.

7. Північно-атлантичний договір. Вашингтон, округ Колумбія, 4 квітня 1949 р. URL: https://www. nato.int/cps/uk/natohq/official_texts_17120.htm

8. Про засади внутрішньої і зовнішньої політики: Закон України від 1 липня 2010 року № 2411-VI. Офіційний сайт Верховної Ради України. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/2411-17#Text

9. Про Заяву Верховної Ради України про надання Україні реальних гарантій безпеки: Постанова Верховної Ради України від 6 липня 2010 року. Відомості Верховної Ради України. 2010. № 39. Ст. 519.

10. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 вересня 2020 року «Про Стратегію національної безпеки України»: Указ Президента України від 14 вересня 2020 року № 392/2020. Офіційний сайт Верховної Ради України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/392/2020#Text

11. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 25 березня 2021 року «Про Стратегію воєнної безпеки України»: Указ Президента України від 21 березня 2021 року № 121/2021. Офіційний сайт Верховної Ради України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/121/2021#Text

12. Рамкова військова угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Турецької Республіки. Офіційний сайт Верховної Ради України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/792_004-20#Text

13. Руснак І. С. Воєнна безпека України у світлі реформування сектора безпеки і оборони. Наука і оборона. 2015. № 2. С. 9-14.

14. Савчук К. О., Проценко І. М. Особливості правового регулювання членства в Організації Північноатлантичного договору. Часопис Київського університету права. 2019. № 3. С. 258-264.

15. Світова гібридна війна: український фронт: монографія / за заг. ред. В.П. Горбуліна. Харків: Фоліо, 2017. 496 с.

16. Статут Організації Об'єднаних Націй і Статут Міжнародного Суду. Офіційний сайт Верховної Ради України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_010

17. Угода про політичне співробітництво, вільну торгівлю і стратегічне партнерство між Україною та сполученим Королівством Великої Британії і Північної Ірландії. Офіційний сайт Верховної Ради України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/826_001-20#Text

18. Хартія стратегічного партнерства Україна США. Офіційний сайт Міністерства закордонних прав України. URL: https://mfa.gov.ua/news/hartiya-strategichnogo-partnerstva-ukrayina-ssha

19. Freeman J. Security guarantees. Beyond intractability / eds. G. Burgess, H. Burgess. Conflict Information Consortium, University of Colorado, Boulder. Posted: November 2003. URL: http://www. beyondintractability.org/essay/security-guarantees

20. Howard M. E. The invention of peace: reflections on war and international order. New Haven, Conn. 2001.128 р.

21. Joensson J. H. Understanding collective security in the 21st century: A critical study of UN peacekeeping in the former Yugoslavia. Florence, European University Institute, 2010. EUI PhD theses. Department of Political and Social Sciences. URL: http://hdl.handle.net/1814/14711

22. Kemp W. What Security Guarantees? Security and Human Rights. 11.01.2022. URL: https://www. shrmonitor.org/what-security-guarantees/

23. Kissinger H. World Order. Penguin Books, 2015. 432 р.

24. Stromberg R. N. The idea of collective security. Journal of the History of Ideas. 1956. № 17 (2). Р. 250-263. URL: https://doi.org/10.2307/2707745