Оцінка допустимості доказів, отриманих у порядку ст. 615 КПК України

Цилюрик Інна,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінального права і процесу

Анотація

У науковій статті розглянуті теоретико-правове питання оцінки допустимості доказів, які отримані у порядку ст. 615 КПК України. Визначено, що проаналізовані положення кримінального процесуального закону не передбачають як подальшого судового контролю за рішеннями, прийнятими у встановленому ними порядку, так і механізму оскарження відповідних рішень прокурора. Встановлено, за таких умов, єдиною гарантією законності та обґрунтованості рішень, прийнятих у межах особливого режиму досудового розслідування, залишається судова оцінка правомірності застосування положень ст. 615 КПК України за результатами судового розгляду кримінального провадження при здійсненні оцінки доказів у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.

Визначені фактори, які пов'язані з не можливістю реалізації слідчим суддею своїх обов'язків та вичерпний перелік повноважень, що можуть бути делеговані прокурору в разі неможливості виконання слідчим суддею функції судового контролю під час здійснення досудового розслідування в умовах особливого режиму. Проаналізовано положення ст. 615 КПК України, що дозволяє виділити низку критеріїв допустимості доказів, отриманих у межах встановленого нею правового порядку. Їх вивчення дає підстави стверджувати, що чинна нормативна модель особливого режиму досудового розслідування передбачає делегування прокурору повноважень щодо надання дозволів на проведення тих процесуальних дій, що найбільше обмежують конституційні права особи. Встановлено, що такий процесуальний порядок може викликати зауваження, адже виглядає досить нелогічною ситуація, за якої прокурор може самостійно прийняти рішення про проведення обшуку, однак має звернутися до слідчого судді із клопотанням про проведення огляду або слідчого експерименту у житлі чи іншому володінні особи (за відсутності згоди його володільця), тобто слідчих (розшукових) дій, які за своєю сутністю є значно менш інтрузивними.

Ключові слова: особливий режим досудового розслідування, судовий контроль, слідчий суддя, прокурор, слідчі (розшукові) дії, негласні слідчі розшукові дії.

Abstract

Tsyliuryk Inna

Assessment of the admissibility of evidence obtained in the order of art. 615 of the Criminal procedure code of Ukraine

The scientific article considers theoretical and legal issues of assessing the admissibility of evidence obtained in accordance with Art. 615 of the Criminal Procedure Code of Ukraine. It is determined that the analyzed provisions of the criminal procedure law do not provide for further judicial control over the decisions taken in the manner prescribed by them, and the mechanism for appealing the relevant decisions of the prosecutor. It is established, under such conditions, the only guarantee of legality and validity of decisions taken under the special regime of pre-trial investigation, remains a judicial assessment of the legality of the provisions of Art. 615 of the CPC of Ukraine based on the results of the criminal proceedings in the evaluation of evidence in the deliberation room during the court decision.

Factors related to the inability of the investigating judge to perform his duties and an exhaustive list of powers that can be delegated to the prosecutor in case of inability to perform the function of judicial control during the pre-trial investigation in a special regime. The provisions of Art. 615 of the CPC of Ukraine, which allows to identify a number of criteria for the admissibility of evidence obtained within the legal framework established by it. Their study gives grounds to assert that the current normative model of the special regime of pre-trial investigation provides for the delegation of powers to the prosecutor to issue permits to conduct those procedural actions that most restrict the constitutional rights of the individual. It is established that such a procedural order may be objectionable, as it seems quite illogical situation in which the prosecutor can decide to conduct a search, but must ask the investigating judge to conduct an inspection or investigative experiment in housing or other property (in the absence of consent of its owner), ie investigative (search) actions, which in essence are much less intrusive.

Key words: special regime of pre-trial investigation, judicial control, investigating judge, prosecutor, investigative (search) actions, covert investigative (search) actions.

Основна частина

Постановка проблеми

Реалізація завдань, передбачених ст. 2 КПК України, багато в чому залежить від своєчасного, повного, успішного та якісного проведення слідчих (розшукових) дій. З огляду на те, що зазначені процесуальні дії є основним способом збирання доказів у кримінальному провадженні, цим цілком пояснюється підвищений інтерес науковців до питань, які пов'язані з їх нормативно-правовою регламентацією та практикою реалізації. Між тим, в умовах дії особливих правових режимів традиційні засоби розслідування у багатьох випадках не дозволяють досягти бажаного результату, ведуть до втрати доказів, а іноді ставлять під загрозу життя та здоров'я учасників кримінального провадження. З огляду на що, питання удосконалення проведення невідкладних слідчих (розшукових) дій у частині їх адаптації до потреб проведення досудового розслідування на місцевості (адміністративній території), на якій діє правовий режим воєнного, надзвичайного стану, проведення АТО чи заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації та/або інших держав проти України в теперішній час залишаються надзвичайно актуальними.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Проблеми оцінки допустимості доказів, отриманих у порядку ст. 615 КПК України у надзвичайних правових режимах у кримінальній процесуальній доктрині, на сьогодні досліджені фрагментарно. Окремим аспектам вказаної проблематики присвячені роботи Г.О. Ганової, В.М. Григорьєва, О.В. Капліної, А.Г. Каткової, О.В. Лазукової, М.О. Лисенково, А.В. Матіоса, О.В. Одерія, О.М. Толочко, І.В. Савєльєвої, М.С. Ціцкірідзе та інших.

Проте, комплексного дослідження оцінки допустимості доказів, отриманих у порядку ст. 615 КПК України, у вітчизняній кримінальній процесуальній науці ще не здійснювалось.

Метою та завданням статті є досягнення наукового результату у вигляді теоретичних положень та практичних рекомендацій щодо оцінки допустимості доказів, отриманих у порядку ст. 615 КПК України.

Виклад основного матеріалу

Законом України №1422-ІХ «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо вдосконалення окремих положень у зв'язку із здійсненням спеціального досудового розслідування» у ст. 615 КПК України Розділу IX¹ були внесені зміни. Відповідно до її положень, на місцевості (адміністративній території), на якій діє правовий режим воєнного, надзвичайного стану, проведення антитерористичної операції (АТО) чи заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації та/або інших держав проти України в разі неможливості виконання у встановлені законом строки слідчим суддею повноважень, передбачених статтями 140, 163, 164, 170, 173, 189, 233, 234, 235, 245, 247, 248 та 294 КПК України, а також повноважень щодо обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк до 30 діб до осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-115, 121,127, 146, 146'¹, 147, 152, 153, 185, 186, 187 189-191, 201, 258-258'5, 260-263-¹, 294, 348, 349, 365, 377-379, 402-444 Кримінального кодексу України, ці повноваження виконує керівник відповідного органу прокуратури. Таким чином, кримінальним процесуальним законом визначено вичерпний перелік повноважень, що можуть бути делеговані прокурору в разі неможливості виконання слідчим суддею функції судового контролю під час здійснення досудового розслідування в умовах особливого режиму, а саме: 1) розгляд та вирішення клопотань про тимчасовий доступ до речей і документів; - 2) розгляд та вирішення клопотань про надання дозволу на проведення обшуку в житлі чи іншому володінні особи; 3) розгляд та вирішення клопотань про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій; 4) розгляд та вирішення клопотань про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк до 30 діб до осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-115, 121, 127, 146, 146'¹, 147, 152, 153, 185, 186, 187 189-191, 201, 258-258'5, 260-263^-1, 294, 348, 349, 365, 377-379, 402-444 Кримінального кодексу України. Враховуючи той факт, що три із чотирьох делегованих прокурору повноважень слідчого судді безпосередньо пов'язані зі збиранням доказів у кримінальному провадженні, питання оцінки судом допустимості доказів, отриманих у порядку ст. 615 КПК України, видається доволі актуальним.

Аналізовані положення кримінального процесуального закону не передбачають як подальшого судового контролю за рішеннями, прийнятими у встановленому ними порядку, так і механізму оскарження відповідних рішень прокурора. За таких умов, єдиною гарантією законності та обґрунтованості рішень, прийнятих у межах особливого режиму досудового розслідування, залишається судова оцінка правомірності застосування положень ст. 615 КПК України за результатами судового розгляду кримінального провадження при здійсненні оцінки доказів у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. У літературі ця проблема була констатована, але детально не досліджувалася [1, с. 138]. Аналіз положень ст. 615 КПК України дозволяє виділити низку критеріїв допустимості доказів, отриманих у межах встановленого нею правового порядку: 1) проголошення на певній місцевості (адміністративній території) правового режиму воєнного, надзвичайного стану або режиму проведення антитерористичної операції; 2) неможливість виконання у встановлені законом строки слідчим суддею окремих повноважень; 3) належний суб'єкт реалізації делегованих повноважень; 4) отримання доказів у межах реалізації лише тих повноважень, що прямо передбачені диспозицією ст. 615 КПК України.

Проголошення на певній місцевості (адміністративній території) правового режиму воєнного, надзвичайного стану або режиму проведення антитерористичної операції. Під час здійснення досудового розслідування в умовах надзвичайного, воєнного стану, проведення АТО процесуальний порядок прийняття вищевказаних кримінальних процесуальних рішень, встановлений ст. 615 КПК України, може бути застосований лише у випадку, якщо місце проведення досудового розслідування кримінального провадження, визначене відповідно до ст. 218 КПК, відноситься до місцевості, на якій оголошено відповідний правовий режим. Порядок введення та припинення правових режимів воєнного, надзвичайного стану, а також режиму проведення АТО визначається Законами України «Про правовий режим воєнного стану» та «Про правовий режим надзвичайного стану», «Про боротьбу з тероризмом» відповідно.

Принципового значення в цьому ключі набуває дотримання часових меж реалізації прокурором делегованих повноважень. Логічно, що прокурор має право їх здійснити лише з моменту введення на відповідній місцевості правового режиму воєнного або надзвичайного стану і до моменту його припинення. На практиці може виникнути ситуація, коли на момент прийняття прокурором передбачених законом рішень на певній території діяв особливий правовий режим, а на момент їх виконання він був уже припинений. Вбачається, що виконання відповідних постанов прокурора в межах строку їх дії після припинення особливого правового режиму є правомірним, адже саме процесуальне рішення прийняте відповідно до вимог КПК України. Неможливість виконання у встановлені законом строки слідчим суддею повноважень, передбачених ст. 615 КПК України. Аналіз диспозиції норм ст. 615 КПК України дозволяє стверджувати, що ключовою умовою делегування прокурору повноважень слідчого судді є неможливість їх виконання останнім під час здійснення до - судового розслідування в умовах воєнного, надзвичайного стану або у районі проведення АТО. У літературі звертається увага на те, що чинним законодавством не визначено ані суб'єкта, ані порядок встановлення неможливості виконання у встановлені законом строки слідчим суддею повноважень, передбачених ст. ст. 163, 164, 234, 235, 247 та 248 КПК України [2]. Телеологічне тлумачення норм розділу IX¹ КПК України дозволяє дійти висновку, що застосування цих правоположень законодавець пов'язує із потенційною загрозою активних бойових дій, особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, а також інших суспільно небезпечних явищ, що загрожують життю та здоров'ю громадян, наявність яких є підставою введення відповідних правових режимів. Зрозуміло, що повна реалізація всіх гарантій захисту прав та свобод за таких умов не є можливою і делегування окремих повноважень слідчого судді прокурору виступає запорукою ефективного виконання завдань кримінального судочинства в таких випадках.

Лише наявність обставин непереборної сили може бути підставою для застосування кримінального процесуального механізму прийняття рішень, передбаченого ст. 615 КПК України. Сам лише факт оголошення на певній території режиму надзвичайного, воєнного стану або проведення АТО не є достатнім для виконання прокурором делегованих повноважень. У разі, якщо в період дії воєнного, надзвичайного стану судовий орган здійснює свою роботу за штатним розкладом і слідчий суддя здатен реалізувати функцію судового контролю у відповідному кримінальному провадженні, виконання його повноважень прокурором у порядку, передбаченому ст. 615 КПК України, не є виправданим.

Так само не підлягають застосуванню відповідні правоположення КПК у разі, якщо слідчим суддею було порушено строки розгляду клопотання з причин, що не пов'язані із підставами запровадження на території України або в окремих її місцевостях режиму воєнного або надзвичайного стану. У судовій практиці наявні приклади, коли у підсумковому рішенні, судом надана ґрунтовна і несуперечлива оцінка правомірності застосування прокурором положень ст. 615 КПК України під час здійснення досудового розслідування. Зокрема, у вироку Новоайдарського районного суду Луганської області було констатовано неможливість виконання слідчим суддею суду апеляційної інстанції повноважень щодо надання дозволів на проведення негласних слідчих (розшукових) дій у зв'язку із тим, що в приміщенні Апеляційного суду Донецької області (м. Артемівськ) не створено режимно-секретний відділ [3]. Належний суб'єкт реалізації делегованих повноважень. «Відповідним» прокурором у контексті - ст. 615 КПК України є прокурор, який здійснює процесуальне керівництво у відповідному кримінальному провадженні (п. 3.1 Інструкції «Про порядок превентивного затримання у районі проведення антитерористичної операції осіб, причетних до терористичної діяльності, та особливого режиму досудового розслідування в умовах воєнного, надзвичайного стану або в районі проведення антитерористичної операції», затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України від 26.08.2014 р. - №872/88/537).

Встановлений законом перелік повноважень слідчого судді, що можуть бути виконані прокурором у разі неможливості їх виконання слідчим суддею, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Його аналіз дає підстави стверджувати, що чинна нормативна модель особливого режиму досу - дового розслідування передбачає делегування прокурору повноважень щодо надання дозволів на проведення тих процесуальних дій, що найбільше обмежують конституційні права особи. Такий процесуальний порядок може викликати зауваження, адже виглядає досить нелогічною ситуація, за якої прокурор може самостійно прийняти рішення про проведення обшуку, однак має звернутися до слідчого судді із клопотанням про проведення огляду або слідчого експерименту у житлі чи іншому володінні особи (за відсутності згоди його володільця), тобто слідчих (розшукових) дій, які за своєю сутністю є значно менш інтрузивними. Утім, цей аспект має бути висвітлений у межах більш ґрунтовних досліджень.

Положення ст. 615 КПК видаються дещо недосконалими й у контексті юридичної техніки їх формулювання. Визначаючи перелік делегованих повноважень, законодавець посилається на статті кримінального процесуального закону, якими регламентовано процесуальний порядок їх реалізації. І тут можуть виникнути певні проблеми. Так, наприклад, у ст. 615 КПК передбачена можливість виконання прокурором повноважень із надання дозволів на обшук житла чи іншого володіння особи, передбачених ст. 234, 235 КПК України, але при цьому відсутня вказівка на ч. 3 ст. 233 КПК України, яка встановлює повноваження слідчого судді із надання дозволу на проведення обшуку у житлі чи іншому володінні особи, що був розпочатий слідчим, прокурором у невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину.

Цілком очевидно, що в умовах надзвичайного або воєнного стану існування «невідкладних випадків» може мати перманентний характер, що породжує необхідність вибору між правильною правовою процедурою надання дозволу на проведення обшуку - тією, що передбачена ч. 3 ст. 233 КПК, або тією, що передбачена ст. 234, 235 КПК і на яку є посилання у ст. 615. Адже в першому випадку слід буде звертатися до слідчого судді із клопотанням про проведення обшуку, а в другому - прокурор може реалізувати це дозвільне повноваження самостійно. Те саме стосується повноважень слідчого судді із затвердження результатів негласних слідчих (розшукових) дій, розпочатих у виняткових невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та запобіганням вчиненню тяжкого або особливо тяжкого злочину (ч. 1,2 ст. 250 КПК України), адже про повноваження слідчого судді, передбачене ст. 250 КПК України у переліку, встановленому у ст. 615 КПК України також не згадується. О.В. Лазуко - ва, досліджуючи це питання (у контексті ст. 250 КПК України) зазначає, що делегована прокурору дозвільна функція слідчого судді в умовах дії особливих правових режимів виключає необхідність наступного судового контролю [1, с. 137].

Така позиція заслуговує на підтримку, втім, за чинної редакції ст. 615 КПК України із нею складно погодитись, адже в ній відсутні посилання на статті КПК України, якими ці повноваження передбачені.

Саме тому, з метою усунення можливих суперечностей під час оцінки доказів, отриманих у порядку ст. 615 КПК України, вважаємо, що в положеннях останньої слід нормативно закріпити посилання на повноваження слідчого судді, передбачені ч. 3 ст. 233 та ст. 250 КПК України.

Література

доказ досудовий розслідування

1. Лазукова О.В. Особливий режим до - судового розслідування в умовах воєнного, надзвичайного стану або у районі проведення антитерористичної операції: дис…. канд. юрид. наук: 12.00.09 / Лазукова Оксана Володимирівна; Нац. юрид. ун-т ім. Ярослава Мудрого. Харків, 2018. 263 с.

2. Пашковський М.І. Воєнний стан: український варіант // URL: https://barristers.org. ua/news/voyennyj-stan-ukrayinskyj-variant - naukovyjradnyk-ao-barristers-pashkovskyj - mykola-ivanovych/

3. Вирок Новоайдарського районного суду Луганської області від 04 грудня 2018 р. (справа №419/703/16-к) URL: http://www.reyestr. court.gov.ua/Review/78331593.

Размещено на Allbest.ru