Міжнародні договори у сфері міжнародного цивільного процесу: огляд практики касаційного цивільного суду

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІЖНАРОДНІ ДОГОВОРИ У СФЕРІ МІЖНАРОДНОГО ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУ: ОГЛЯД ПРАКТИКИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

Юлія Черняк

Анотація

Стаття є оглядом практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо застосування міжнародних договорів у сфері міжнародного цивільного процесу (МЦПр). Такий огляд здійснено з урахуванням того, що міжнародно-правове регулювання МЦПр в Україні здійснюється на декількох рівнях: Гаазької конференції з міжнародного приватного права і ООН; Ради Європи; договорів СНД і двосторонніх міжнародних договорів України про правову допомогу і правові відносини в цивільних, сімейних і кримінальних справах.

Ключові слова: міжнародний цивільний процес; міжнародна правова уніфікація; судова практика.

касаційний цивільний суд міжнародний

Abstract

The article is an overview of the practice of the Civil Court of Cassation within the Supreme Court on the application of international treaties on International civil procedure (ICPr). This review was prepared taking into account the fact that the international legal regulation of ICPr in Ukraine is carried out at several levels: the Hague Conference on Private International Law and the United Nations Organization; Council of Europe; CIS agreements and bilateral international agreements of Ukraine on legal assistance and legal relations in civil, family and criminal matters.

International civil procedure, as well as the international legal protection of the family and children, are in the orbit of the permanent interests of the Hague Conference on Private International Law. All Hague conventions on International Civil Procedure, in which Ukraine participates, can be divided into 3 groups: I - conventions that ensure effective consideration of civil cases with a foreign element (the Hague Convention on the Service Abroad of Judicial and Non-Judicial Documents in Civil and Commercial Affairs of 1965, the Hague Convention on the Taking of Evidence Abroad in Civil and Commercial Matters of 1970, the Hague Convention on the Abolition of the Legalization of Foreign Official Documents of 1960); II - «Hague Children's Conventions»: the Hague Convention on the Civil Aspects of International Child Abduction 1980, the Hague Convention on Jurisdiction, Applicable Law, Recognition, Recognition and Enforcement of Parental Responsibility and Measures for the Protection of Children of 1996, the Hague Convention on the International Recovery of Child Support and Other Forms of Family Maintenance of 2007, which in relations between the Contracting States replaces the Hague Convention on Recognition and Enforcement of Decisions on Maintenance Obligations of 1973; III - conventions to which Ukraine has acceded, but which have not yet entered into force: the Hague Convention on the Choice of Court of 2005 and the Hague Convention on the Recognition and Enforcement of Foreign Judgments in Civil or Commercial Matters 2019.

The main aim of the statement is to analyze judgments of the Supreme Court of Ukraine on the application of bilateral international treaties Ukraine on legal assistance and legal relations in civil and family matters and the Hague Conventions on certain issues of international civil procedure, such as competition between jurisdictions, transfer of jurisdiction from an "inconvenient court", recognition and enforcement of foreign judgments.

The Judgment of the Supreme Court of Ukraine in the case № 604/614/1 illustrates that the basic principle of solving the problem of parallel litigation is the principle of "Qui prior est tempore, potior est jure", which literally translates as "Whoever is first in time, is first in law" and means that the legal advantage in the continuation of the trial has the court of the state that opened the proceedings first.

In the case № 523/4522/18, concerning the divorce of Ukrainian citizens who moved with their child to France and resided there at the time of the Ukrainian court proceedings, the Supreme Court of Ukraine ruled on the identity of the claims, pending before the Ukrainian and French courts.

An example of the application of the rules on transfer of jurisdiction (Articles 8 and 9 of the Hague Convention on Parental Responsibility of 1996) is the Judgment of the Supreme Court of Ukraine of 22 November 2019 in the case on the protection of the rights of a child born and living in the United Kingdom of Great Britain and Northern Ireland and temporarily placed with a foster family in London.

In the Judgment on the case № 760/13788/17 on the petition for recognition and enforcement in Ukraine of the Judgment of the Nineteenth District Court of Lake County, Illinois, United States of January 8, 2016 on recovery of alimony, the Supreme Court of Ukraine noted that Articles 462 and 471 of the Civil Procedural Code of Ukraine allow the recognition and enforcement in Ukraine of decisions of foreign courts on two legal grounds: 1) if provided by an international agreement, the binding nature of which was approved by the Verkhovna Rada of Ukraine; 2) on the principle of reciprocity, the existence of which is presumed, and applied the Hague Convention on the International Recovery of Child Support and Other Forms of Family Maintenance of 2007, as Ukraine and the United States are its member states.

Keywords: International civil procedure; international law unification; case- law.

Сучасний міжнародний цивільний процес, який регулює порядок розгляду і вирішення по суті спорів, що випливають з приватних правових відносин з «іноземним елементом, неможливо уявити без міжнародного судового співробітництва. Майже кожна держава світу, у т.ч. і Україна, бере участь у низці універсальних, регіональних та двосторонніх угод, які регулюють ті чи інші процесуальні питання.

У 2004 році Американський інститут права (ALI) спільно з Міжнародним Інститутом з уніфікації права (UNIDROIT) видали документ «Принципи і правила міжнародного цивільного процесу» ALI/UNIDROIT Principles of Transnational Civil Procedure as adopted and promulgated by the American Law Institute at Washington, D.C., U.S.A. May 2004 and by UNIDROIT at Rome, Italy April 2004. - Cambridge University Press, 2006. - 177 p.

Принципи і Правила міжнародного цивільного процесу, видані у 2004 р., було перекладено більше, ніж у 30 державах, а у 2016 р. - Див. українською: Ю.Черняк, О. Білоус. Принципи міжнародного цивільного процесу (із коментарем). // Юридичний журнал, № 7-8 (145-146). - Видавнича організація «Юстініан», 2016. - С. 15-32; Ю.Черняк. Правила міжнародного цивільного процесу (із коментарем). // Юридичний журнал. - № 7-8 (145146). - Видавнича організація «Юстініан», 2016. - С. 33-61.. Документ має за мету сприяти встановленню єдиної процедури судового розгляду міжнародних комерційних спорів. Така процедура є альтернативою вирішення спорів за принципом lex fori, який, на думку авторів документа, може створювати незручні та несприятливі умови для однієї зі сторін процесу - зокрема, тієї, яка має подавати позов або захищатися проти позову у відповідності до незнайомої їй іноземної процесуальної системи, внаслідок чого порушується принцип рівності сторін у процесі. Заключний Принцип 31 «Принципів міжнародного цивільного процесу» ALI/UNIDROIT - Принцип «Міжнародне судове співробітництво» передбачає, що суди держави зобов'язані забезпечувати надання допомоги судам будь-якої іншої держави, в якій відбувається розгляд міжнародного цивільного спору, і така допомога включає застосування попередніх забезпечувальних заходів, а також допомогу щодо виявлення, збереження та надання доказів.

Стаття 24 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, з іншої сторони, покладає на Україну зобов'язання розвивати судове співробітництво у цивільних справах із державами Європейського Союзу «на основі відповідних багатосторонніх правових документів, зокрема конвенцій Гаазької конференції з міжнародного приватного права у сферах міжнародного приватного права, судового процесу, а також захисту дітей»¹.

На сьогодні міжнародно-правове регулювання міжнародного цивільного процесу в Україні здійснюється на декількох рівнях: на рівні Гаазької конференції з міжнародного приватного права і ООН; рівні Ради Європи; рівні договорів СНД; рівні двосторонніх міжнародних договорів України про правову допомогу.

Надзвичайно важливе місце у сучасній системі джерел міжнародного цивільного процесу України займають двосторонні договори про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних відносинах. Роль цих договорів в Україні є більшою, ніж у державах Європейського Союзу. В останніх, на відміну від України, такі договори, як правило, діють лише у відносинах із країнами Східної Європи та державами-колишніми колоніями, провідна ж роль у регулюванні цивільного судочинства у міжнародних приватних справах належить багатостороннім конвенціям і регламентам Європейського Союзу. Кількість двосторонніх договорів України про правову допомогу у цивільних і сімейних справах поступово збільшується, і у найближчому майбутньому саме ці договори будуть продовжувати відігравати важливу роль в регулюванні питань міжнародного цивільного процесу.

Однак, на нашу думку, є декілька застережень, в силу яких саме ці договори не повинні бути єдиним або пріоритетним джерелом міжнародного цивільного процесу України. Перш за все, поширеними є ситуації, коли іноземний елемент у цивільній справі має походження з тієї країни, з якою Україна не укладала двосторонній договір про правову допомогу. Приміром, Україна не має такого роду договорів із Об'єднаним Королівством Великої Британії та Північної Ірландії, Швейцарією, Японією, Ліваном, країнами Латинської Америки, хоча на практиці часто виникає необхідність взаємодії саме у цій сфері міжнародних відносин. По-друге, не всі укладені Україною договори про правову допомогу регулюють питання міжнародної підсудності сімейних спорів. Наприклад, правила визначення міжнародної підсудності відсутні в Договорі між Україною та Республікою Болгарія про правову допомогу в цивільних справах Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони від 27.06.2014 р. - Офіційний вісник України від 26.09.2014, № 75, том 1, стор. 83, стаття 2125. Договір між Україною та Республікою Болгарія про правову допомогу в цивільних справах від 21.05.2004 р. // Available at: http:// www.rada.kiev.ua. та в Угоді між Україною та Грецькою Республікою про правову допомогу в цивільних справах Угода між Україною та Грецькою Республікою про правову допомогу в цивільних справах від 2.07.2002 р. // Available at: http:// www.rada.kiev.ua.. По-третє, у договорах з різними державами існують розбіжності щодо регулювання одних і тих самих питань міжнародного цивільного процесу. По-четверте, жоден із цих договорів України не передбачає механізму виконання судових рішень, які ухвалюються у справах про повернення дітей, яких було незаконно вивезено за кордон. Водночас це специфічна, дуже поширена у судовій практиці України категорія справ. У зв'язку з цим, не менш важливою є участь України у низці багатосторонніх міжнародних договорів з питань цивільного процесу.

Міжнародний цивільний процес, а також міжнародний правовий захист сім'ї та дітей - в орбіті постійних інтересів Гаазької конференції з міжнародного приватного права. Всі Гаазькі конвенції з питань міжнародного цивільного процесу, в яких Україна бере участь, умовно можна розділила на 3 групи: I група - це конвенції, які забезпечують ефективний розгляд цивільних справ з іноземним елементом (Гаазька конвенція про вручення за кордоном судових і несудових документів у цивільних і торговельних справах 1965 року, Гаазька конвенція про зібрання за кордоном доказів у цивільних і торговельних справах 1970 року, Гаазька конвенція про скасування вимоги легалізації іноземних офіційних документів 1960 року); II група - це конвенції, які в юридичних колах охоплюються терміном «Гаазькі дитячі конвенції» (Hague Children's Conventions): Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, Конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей 1996 року, Конвенція про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання 2007 року, яка у відносинах між Договірними Державами замінює Гаазьку конвенцію про визнання і виконання рішень стосовно зобов'язань про утримання 1973 року; III група - це конвенції, до яких Україна приєдналася, але які поки що не набули чинності: Гаазька конвенція про вибір суду 2005 року і Гаазька конвенція про визнання та виконання іноземних судових рішень у цивільних або комерційних справах 2019 року.

Основна мета доповіді полягала у тому, щоб на прикладі конкретних справ, розглянутих Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду, проаналізувати специфічні процесуальні питання, пов'язані з вирішенням цивільних справ з іноземним елементом, та способи їх врегулювання міжнародними договорами за участю України.

З практичної точки зору однією із найскладніших у міжнародному цивільному процесі є проблема визначення міжнародної підсудності - визначення судових органів конкретної держави, які є компетентними розглядати і вирішувати по суті цивільно-правовий спір з іноземним елементом. У судовій практиці поширеними є ситуації, коли тотожні (ідентичні) позови перебувають одночасно у провадженні судів декількох держав. Такі ситуації позначаються терміном «конкуренція юрисдикцій або «паралельна юрисдикція», а щодо самих позовів застосовується термін «lis-pendens related actions», що в перекладі з латини буквально означає «спір, який розглядається ще десь в іншому місці (або вже перебуває у процесі судового розгляду)». Коло питань, які виникають в результаті існування паралельних судових процесів одночасно в двох різних судах і які потрібно вирішувати як суду, так і учасникам справи, є широким¹.

Практикою Верховного Суду вже сформульовано відповіді на деякі з цих питань. Так, у 2018 році Верховний Суд розглянув справу за позовом громадянки України до громадянина Республіки Польща про розірвання шлюбу (справа № 604/614/17) і постановою від 17 жовтня 2018 року залишив без змін постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 12 квітня 2018 року, якою було скасовано рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 27 грудня 2017 року про розірвання шлюбу та залишено позов про розірвання шлюбу без розгляду. Верховний Суд застосував, зокрема, статтю 26 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах 1994 року, пункт 4 ч. 1 статті 257 ЦПК України і статтю 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» та постановив, що апеляційний суд дійшов правильного висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції та залишення позову громадянки України без розгляду, оскільки сторони проживають і працюють у Республіці Польщі, відповідач є громадянином Польщі, і на час звернення з цим позовом до українського суду справа за позовом про розірвання шлюбу між сторонами вже розглядалася в Окружному суді у м. Варшаві Дет.: Глава 3.6. Проблема lis alibi pendens у міжнародному цивільному процесі та способи її вирішення (на прикладі сімейно-правових спорів). - Черняк Ю. В. Уніфікація норм міжнародного цивільного процесу з розгляду сімейних спорів: Монографія. - Київ: Алерта, 2018. - 388 с. - С. 186-207. Постанова Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 604/614/17 (провадження № 61-36999св18) //http://www.reyestr.court.gov.ua.. Ця справа є ілюстрацією того, що базовим принципом вирішення проблеми паралельних судових процесів є принцип «Qui prior est tempore, potior est jure», що дослівно перекладається так: «Хто раніше за часом, той є першим у праві» і означає, що законну перевагу в продовженні судового процесу має суд тієї держави, який відкрив провадження у справі першим. Це просте, на перший погляд, правило далеко не завжди легко застосовувати на практиці, якщо національне процесуальне право держав має різні підходи до визначення моменту, з якого провадження у справі вважається відкритим, а також стосовно встановлення тотожності (ідентичності) позовів.

У справі № 523/4522/18, що стосувалася розірвання шлюбу між громадянами України, які виїхали разом з дитиною на постійне місце проживання до Франції та на час розгляду справи в українському суді постійно проживали у м. Марсель, Верховний Суд вирішував питання тотожності позовів, які знаходились на розгляді українського та французького судів. У постанові від 06 жовтня 2020 року у цій справі Верховний Суд вказав на те, що суди України залишають позов про розірвання шлюбу між громадянами України, які проживають за межами нашої держави без розгляду, якщо в суді Договірної Сторони знаходиться справа зі спору між тими самими сторонами із тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обгрунтовують звернення до суду. Встановивши, що вимоги дружини у поданому нею до суду Франції клопотанні в частині розірвання шлюбу та вимоги чоловіка у позові, поданому до Суворовського районного суду міста Одеси, є тотожними, спір виник між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав, суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність правових підстав для залишення позову без розгляду. За таких обставин апеляційним судом було правильно встановлено, що у провадженні іншого суду, а саме суду м. Марсель (Франція), знаходиться справа про розірвання шлюбу між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Постановою Верховного Суду від 06 жовтня 2020 року постанову Одеського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року залишено без змін¹.

Інший механізм відмови суду від юрисдикції у цивільній справі з іноземним елементом на користь суду іншої держави пов'язаний з інститутом передачі юрисдикції (transfer of jurisdiction). В основі цього інституту лежить сформульована судами держав системи загального права концепція forum non conveniens («неналежний суд»), яка передбачає, що активну роль у виборі найбільш зручної міжнародної підсудності цивільної справи відіграють не лише сторони справи, але й суд, і, відповідно, обраний позивачем суд може відмовитися від своєї юрисдикції щодо вирішення справи, якщо встановить, що дану справу, виходячи з її фактичних обставин, інтересів сторін, свідків та правосуддя, зручніше вирішувати в суді іншої держави. Інститут передачі юрисдикції є новелою для міжнародного цивільного процесу, яка з'явилася завдяки приєднанню України у 2006 році до Гаазької конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей 1996 року. Статті 8 і 9 цієї конвенції встановлюють правила, за якими суд однієї Договірної держави передає юрисдикцію з вирішення справи про застосування заходів захисту дитини та її майна суду іншої Договірної держави з тих міркувань, що останній здатен краще визначити найвищі інтереси дитини й найбільш об'єктивно вирішити спір щодо неї. Прикладом застосування цих норм права є Ухвала Верховного Суду від 22 листопада 2019 року у справі про захист прав дитини, яка народилася і проживала в Об'єднаному Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії та була тимчасово влаштована у сім'ю прийомних батьків у м. Лондоні у зв'язку з тим, що її батьки-громадяни України завдали їй фізичної травми Постанова Верховного Суду від 06.10.2020 р у справі № 523/4522/18 // http://www.reyestr.court.gov.ua Ухвала Верховного Суду від 22.11.2019 (провадження № 61-181вп19) // http://www.reyestr.court.gov.ua.

Практична складність питання визнання та виконання іноземного судового рішення полягає в тому, що судове рішення як акт публічної влади однієї держави, прийнятий у межах її юрисдикції, має бути визнано й виконано на території іншої держави, на яку ця публічна влада не поширюється. Тому відправна теза дослідження та регулювання питань визнання й виконання іноземного судового рішення зводиться до того, що дія рішення суду зазвичай обмежується територією держави, суд якої його ухвалив, і для його реалізації за кордоном потрібна погоджена воля на це відповідної держави. Сучасні джерела правового регулювання визнання й виконання іноземних судових рішень, втілюють ці два положення. Так, з одного боку, держава бере на себе обов'язок визнавати й виконувати іноземні судові рішення, - керуючись при цьому такими мотивами як необхідність розвитку міжнародних зв'язків та забезпечення прав особи. З іншого боку, кожна держава встановлює певні межі такого визнання й виконання, оскільки і національні, і міжнародні джерела визначають перелік можливих підстав для відмови у визнанні та виконанні іноземного судового рішення.

Аналіз практики розгляду судами України клопотань про визнання в Україні рішення іноземного суду у цивільних справах підтверджує, що найпоширенішою підставою для відмови українськими судами в задоволенні вказаних клопотань є «ухвалення іноземним судом рішення за відсутності відповідача», «невручення відповідачеві документа, яким порушено судовий розгляд», «неналежне повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи». Підтвердженням цієї тези є, зокрема, постанова Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 461/8156/17 за клопотанням громадянина Республіки Польща про визнання та виконання в Україні заочного вироку Окружного Суду у м. Радомі (Цивільний Відділ) від 16 грудня 2015 року. При вирішенні цієї справи Верховний Суд керувався у тому числі статтями 49, 50 Договору між Україною та Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах Постанова Верховного Суду від 19.08.2020 у справі № 461/8156/17 // http://www.reyestr.court.gov.ua.

У постанові від 19 лютого 2020 у справі № 760/13788/17 за клопотанням про визнання та виконання на території України рішення Дев'ятнадцятого окружного суду Лейк Каунті, штат Іллінойс, Сполучені Штати Америки від 08 січня 2016 року про стягнення з аліментів Верховний Суд зазначив, що статті 462, 471 ЦПК України допускають визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів із двох юридичних підстав: 1) якщо це передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) за принципом взаємності, наявність якого презюмується, і застосував Гаазьку конвенцію про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання 2007 року, оскільки і Україна, і США є її державами-учасницями Постанова від 19 лютого 2020 у справі № 760/13788/17 // http://www.reyestr.court.gov.ua. ALI/UNIDROIT Principles of Transnational Civil Procedure as adopted and promulgated by the American Law Institute at Washington, D.C., U.S.A. May 2004 and by UNIDROIT at Rome, Italy April 2004. - Cambridge University Press, 2006. - 177 p.

Принципи і Правила міжнародного цивільного процесу, видані у 2004 р., було перекладено більше, ніж у 30 державах, а у 2016 р. - Див. українською: Ю.Черняк, О. Білоус. Принципи міжнародного цивільного процесу (із коментарем). // Юридичний журнал, № 7-8 (145-146). - Видавнича організація «Юстініан», 2016. - С. 15-32; Ю.Черняк. Правила міжнародного цивільного процесу (із коментарем). // Юридичний журнал. - № 7-8 (145-146). - Видавнича організація «Юстініан», 2016. - С. 33-61. ^{Глава 3.6. Проблема} lis alibi pendens у міжнародному цивільному процесі та способи її вирішення (на прикладі сімейно-правових спорів). - Черняк Ю. В. Уніфікація норм міжнародного цивільного процесу з розгляду сімейних спорів: Монографія. - Київ: Алерта, 2018. - 388 с. - С. 186-207. ^{Договір між Україною та Республікою Болгарія про правову допомогу в цивільних справах від 21.05.2004 р. //} Available at: http:// www.rada.kiev.ua. Постанова Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 604/614/17 (провадження № 61- 36999св18) // http://www.reyestr.court.gov.ua. ^{Постанова Верховного Суду від 06.10.2020 р у справі № 523/4522/18 //} http://www.reyestr.court. gov.ua ^{Постанова Верховного Суду від 19.08.2020 у справі № 461/8156/17 //} http://www.reyestr.court. gov.ua ^{Постанова від 19 лютого 2020 у справі № 760/13788/17 //} http://www.reyestr.court.gov.ua ^{Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони від 27.06.2014 р. - Офіційний вісник України від 26.09.2014, № 75, том 1, стор. 83, стаття 2125. Угода між Україною та Грецькою Республікою про правову допомогу в цивільних справах від 2.07.2002 р. //} Available at: http:// www.rada.kiev.ua. Ухвала Верховного Суду від 22.11.2019 (провадження № 61-181вп19) // http://www.reyestr. court.gov.ua

Висновки

Національні та міжнародні правові положення, які стосуються судового захисту прав фізичних та юридичних осіб, можуть ефективно працювати лише у тому випадку, коли національні суди застосовують їх паралельно, розкриваючи зміст одного за допомогою іншого, доповнюючи одне одного.

На сьогодні міжнародні договори «користуються авторитетом» - як Верховного Суду, так і учасників справи. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду формулює і викладає свої правові позиції, спираючись як на норми внутрішнього національного права, так і на міжнародні договори за участю України. У свою чергу, збільшується кількість касаційних скарг, заявники в яких обгрунтовують свої доводи положеннями міжнародних договорів. Важливим є те, що з 2020 року судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду долучені до співробітництва у рамках Гаазької мережі суддівської взаємодопомоги (ІН^Г). Очікується, що у найближчій перспективі в Україні набудуть чинності Гаазька конвенція про визнання і виконання іноземних судових рішень у цивільних і торговельних справах 2019 року та Гаазька конвенція про визнання рішень про розлучення та окреме проживання подружжя. Ці конвенції не лише уніфікують норми міжнародної підсудності, але й гарантують визнання та виконання рішень українських судів у низці категорій справ в усіх інших державах-учасницях.

Размещено на Allbest.ru