Регламентація кримінальної відповідальності за пропаганду, планування, підготовку, розв’язування та ведення агресивної війни: компаративістський нарис

Размещено на http://www.allbest.ru/

Навчально-наукового інституту права, психології та інноваційної освіти Національного університету «Львівська політехніка», заслужений юрист України

Регламентація кримінальної відповідальності за пропаганду, планування, підготовку, розв'язування та ведення агресивної війни: компаративістський нарис

Ортинський Володимир Львович - доктор юридичних наук, професор, директор

Канцір Володимир Степанович - доктор юридичних наук, професор, професор кафедри кримінального права і процесу

Summary

The legislative experience of some foreign countries on the regulation of criminal liability for propaganda, planning, preparation, resolution and conduct of aggressive war has been studied.

On the basis of monitoring the legislative requirements of individual states, the common and distinctive features of the relevant normative declaration, the expediency (or inappropriateness) of the implementation of certain postulates of foreign legislation in the domestic.

Criminal legal monitoring of the relevant legislation of individual states that are members of the European Union has been carried out. The provisions that are worth borrowing to the legislature, as well as those that are unsuccessful, have already been identified, already taking into account the experience of declared and imposed martial law in Ukraine.

There is an urgent need for scientifi c research on the modernization of criminal law protection of the foundations of national security of Ukraine, peace, human security and international law and improvement of legislation in this area, which will contribute to the analysis of foreign experience. A relevant example is the prompt amendment of the current Criminal Code of Ukraine by Article 111-1 «Collaborative activities», Article 436-2 «Justification, recognition of legitimate, denial of armed aggression of the Russian Federation against Ukraine, glorification of its participants». Comparing the relevant criminal legislation of foreign countries will contribute to a multifaceted analysis of the issue, providing an opportunity to assess the effectiveness of existing rules, identifying similarities / differences in the Criminal Code of Ukraine and other countries, outlining the benefits of certain legislative structures, implementation of positive experience.

Key words: war planning, war preparation, war resolution, aggressive war, military conflict, criminal responsibility, experience of some foreign states.

Проаналізовано питання кримінальної відповідальності за пропаганду, планування, підготовку, розв'язування та ведення агресивної війни за кримінальним законодавством окремих іноземних держав.

На підставі моніторингу згаданих законодавчих приписів окремих держав, констатуються спільні й відмінні риси відповідного нормативного декларування, доцільність (або недоречність) імплементації певних постулат іноземного законодавства у вітчизняне.

Проведено кримінальний правовий моніторинг відповідного законодавства окремих держав, які є членами Європейського Союзу. Виокремлено положення, що є вартими для запозичення законотворчому органу, а також ті, які є невдалими, уже враховуючи досвід оголошеного й запровадженого воєнного стану в Україні.

Ключові слова: планування війни, підготовка війни, розв'язування війни, агресивна війна, воєнний конфлікт, кримінальна відповідальність, досвід окремих іноземних держав.

Постановка проблеми

24 лютого 2022 року, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Президент України постановив своїм Указом ввести воєнний стан [1].

На часі нагальна необхідність наукового пошуку щодо модернізації кримінально- правової охорони основ національної безпеки України, відносин миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, обставини, що виключають кримінальну протиправ- ність діяння й вдосконалення законодавства в цій частині, чому сприятиме аналіз іноземного досвіду.

Доречним прикладом є оперативне, за викликом часу, доповнення чинного КК України статтею 43-1 «Виконання обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України», статтею 111-1 «Колабораційна діяльність», статтею 114-2 «Несанкціоноване поширення інформації про направлення, переміщення зброї, озброєння та бойових припасів в Україну, рух, переміщення або розміщення Збройних Сил України чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань, вчинене в умовах воєнного або надзвичайного стану», статтею 436-2 «Виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікація її учасників» [2].

Порівняння відповідного кримінального законодавства іноземних держав сприятиме багатогранному аналізу досліджуваного питання, наданню змоги оцінити ефективність чинних норм, виявленню схожих/від- мінних рис у КК України та інших держав, окресленню переваг окремих законодавчих конструкцій, імплементації у національну правову систему позитивного досвіду.

Ступінь дослідженості теми

Питанням кримінально-правової охорони миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку присвячено праці таких науковців, як: Я. Жукорська, І. Карпець, А. Ки- бальник, В. Навроцький, В. Поповичук, Ю. Резнік, Ю. Решетов, П. Ромашкін, А. Савченко, С. Сірий, А. Шамара, К. Юртаєва та інші. Важливий внесок у вивчення питань кримінальної відповідальності за пропаганду, планування, підготовку, розв'язання та ведення агресивної війни зробили: О. Базов, О. Броневицька, В. Гапончук, С. Денисов, К. Кардаш, О. Олішевський, М. Сти- ранка та інші. Не можна залишити поза увагою дисертаційне дослідження П. Пекар, присвячене кримінально-правовій характеристиці пропаганди війни. До не вирішених раніше або частково вирішених проблем звертається у проєкті своєї кваліфікаційної наукової праці (дисертації) «Кримінальна відповідальність за пропаганду, планування, підготовку, розв'язування та ведення агресивної війни» й аспірантка Інституту права, психології та інноваційної освіти Національного університету «Львівська політехніка» Х. Олійник.

Разом з тим, такий стан розробленості окресленої проблеми оцінюється нами як фрагментарний, остаточно не систематизований. Згадані наукові доробки «залишають простір» для розв'язання низки ключових проблем у частині порівняльно-правового аналізу кримінальної відповідальності за пропаганду, планування, підготовку, розв'язування та ведення агресивної війни.

Мета статті

Зроблено спробу обстеження законодавчого досвіду окремих іноземних держав, стосовно регламентації кримінальної відповідальності за пропаганду, планування, підготовку, розв'язування та ведення агресивної війни.

Виклад основного матеріалу

Зважаючи на те, що заявка України на членство в ЄС уже офіційно зареєстрована та розглядається, доречно акцентуватися на аналізі положень кримінального законодавства тих держав, які є членами Європейського Союзу: (ФРН [3], Франція [4], Іспанія [5], Австрія [6], Болгарія [7], Польща [8], Швеція [9], Данія [10], Бельгія [11], Латвія [12], Естонія [13]). Така необхідність проведення відповідного аналізу зумовлена тим, що зближення правових систем європейських держав є найважливішою традицією формування галузей національного законодавства [14, с. 53]. Для аналізу і порівняння потрібно обрати також КК окремих держав, що входили до складу колишнього Радянського Союзу. Власне, такий вибір не є випадковий, оскільки ці держави мали спільну історичну правову систему, а відтак, перебували у єдиному правовому просторі (Республіка Білорусь [15], Республіка Молдова [16], Вірменія [17], Грузія [18], Азербайджан [19], Таджикистан [20], Казахстан [21], Узбекистан [22]).

У кримінальному законодавстві переважної більшості іноземних держав, законодавець прямо вказує про заборону агресивної війни (ст. 72, 73 КК Латвії, ст. 409 КК Болгарії, ст. 117 КК Польщі, §80, 80а КК ФРН, ст. 100, 101 КК Азербайджану, ст. 384, 385 КК Вірменії, ст. 404, 405 КК Грузії, ст. 156, 157 КК Казахстану, ст. 395, 396 КК Таджикистану, ст.151 КК Узбекистану) чи агресії проти іншої держави (ст. 411-4 КК Франції, ст. 150 КК Узбекистану). Водночас, у КК окремих держав, хоча й не передбачена пряма вказівка на юридичні конструкції «агресивна війна» чи «агресія», втім із аналізу диспозицій статей випливає, що законодавець усе ж встановив кримінально- правову заборону на вчинення відповідних дій. Приміром, у ст. 2 Глави 19 КК Швеції зазначено таке положення: «особа, яка насильницькими засобами або з іноземною допомогою створює небезпеку залучення Королівства у війну або інші військові дії, має бути засудженою, якщо це не державна зрада, за підбурювання до війни». За КК Іспанії кримінальному покаранню підлягають дії особи, яка з метою спровокувати війну, встановить таємний зв'язок або відносини будь-якого роду з іноземними урядами, міжнародними або іноземними організаціями або асоціаціями (ч. 2 ст. 592). Потрібно також зупинитись на аналізі об'єктивної сторони складів злочинів, які регламентують кримінально-правову заборону пропаганди, планування, підготовки, розв'язування або ведення агресивної війни. кримінальний відповідальність війна пропаганда

У КК усіх проаналізованих держав розглядувані посягання є злочинами з формальним складом (вважаються закінченими з моменту вчинення конкретних діянь, які описані у кримінально- правовій нормі, оскільки суспільно небезпечні наслідки виходять за межі об'єктивної сторони відповідного складу кримінального правопорушення). Кримінально караними визнаються такі види діянь: планування, підготовка збройної агресії, її розв'язування, участь у ній, ведення агресивної війни (ст. 72 КК Латвії), планування, підготовка, розв'язування та ведення агресивної війни (ст. 100 КК Азербайджану, ст. 384 КК Вірменії, ст. 404 КК Грузії, ст. 156 КК Казахстану, ст. 395 КК Таджикистану), планування або підготовка, початок або ведення агресивної війни, а також участь у змові (ст. 151 КК Узбекистану), розв'язування або ведення (§1 ст. 117 КК Польщі), підготовка агресивної війни (§80 КК ФРН), підбурювання до агресивної війни (§80 а КК ФРН), підбурювання до оголошення війни (ст. 581 КК Іспанії), схиляння до розв'язування війни (ст. 114 КК Бельгії), публічний заклик до агресивної війни (ст. 77 КК Латвії, §3 ст. 117 КК Польщі, ст. 101 КК Азербайджану, ст. 385 КК Вірменії, ст. 405 КК Грузії, ст. 396 КК Таджикистану), пропаганда війни (ст. 69 КК Естонії, ст. 140 КК Республіки Молдови, ст. 150 КК Узбекистану), пропаганда і публічні заклики до розв'язування агресивної війни (ст. 157 КК Казахстану). У цьому разі об'єктивна сторона пропаганди війни характеризується діями у таких формах: публічні заклики до розв'язування агресивної війни (§3 ст. 117 КК Польщі, ст. 101 КК Азербайджану, ст. 385 КК Вірменії, ст. 405 КК Грузії, ст. 157 КК Казахстану, ст. 396 КК Таджикистану), пропаганда війни, у якій би формі вона не велась (ст. 69 КК Естонії), розповсюдження в будь-якій формі поглядів, ідей або заклик із метою викликати агресію однієї держави проти іншої (ст. 150 КК Узбекистану), публічні заклики до агресивної війни або розв'язування воєнного конфлікту (ст. 77 КК Латвії). Не потрібно оминути увагою вирішення питання щодо кваліфікуючих ознак пропаганди, планування, підготовки, розв'язування та ведення агресивної війни, що передбачені в кримінальному законодавстві держав ЄС, а також пострадянських держав. Так, у складах злочинів, які регламентують кримінальну відповідальність за «агресивні воєнні дії», такими кваліфікуючими ознаками є: ведення агресивної війни (ч. 2 ст. 100 КК Азербайджану, ч. 2 ст. 156 КК Казахстану, ч. 2 ст. 139 КК Республіки Молдови), розв'язування або ведення агресивної війни (ч. 2 ст. 384 КК Вірменії, ч. 2 ст. 404 КК Грузії, ч. 2 ст. 395 КК Таджикистану, ч. 2 ст. 151 КК Узбекистану). Передбачення у КК окремих держав як кваліфікуючі ознаки агресивної війни її розв'язування та ведення, видається, є вартим прикладом для наслідування. Це пов'язано з тим, що планування і підготовка агресивної війни фактично є попередньою злочинною діяльністю, а тому, гадаємо, за ступенем суспільної небезпеки вона «поступається» агресивнішим діям, таким як розв'язування (дії, які спрямовані на реалізацію злочинного плану) та ведення війни (наприклад, проведення військових операцій). З огляду на це, не можемо погодитись із позицією законодавця Болгарії, де у ст. 409 КК взагалі не встановлено кваліфікуючих ознак аналізованого посягання. Натомість, в основному складі злочину передбачена відповідальність за планування, підготовку або ведення агресивної війни, що навряд чи є обґрунтованим, оскільки відповідальність за ведення агресивної війни повинна бути посилена у зв'язку з тим, що ці діяння є більш суспільно небезпечними. Що стосується кваліфікуючих ознак складу пропаганди агресивної війни, то такими є: використання засобів масової інформації (ч. 2 ст. 101 КК Азербайджану, ч. 2 ст. 385 КК Вірменії, ч. 2 ст. 405 КК Грузії, ч. 2 ст. 157 КК Казахстану, ч. 2 ст. 396 КК Таджикистану), вчинення злочину службовою особою (ч. 2 ст. 101 КК Азербайджану), вчинення злочину особами, які займають вищі державні посади- (ч. 2 ст. 385 КК Вірменії), особою, яка займає державнополітичну посаду (ч. 2 ст. 405 КК Грузії), особою, яка займає відповідальну державну посаду (ч. 2 ст. 157 КК Казахстану, ч. 2 ст. 140 КК Республіки Молдови), особою, яка займає державну посаду (ч. 2 ст. 396 КК Таджикистану).

Висновки

Вивчення іноземного досвіду регламентації кримінальної відповідальності за пропаганду, планування, підготовку, розв'язування та ведення агресивної війни дає підстави для таких висновків. Так, не вартим до запозичення, видається, досвід КК Болгарії, у якому законотворець поряд із встановленням відповідальності за пропаганду війни (ст. 407) одночасно передбачив кримінально-правову заборону закликів до збройного нападу однієї держави на іншу (ст. 408), що фактично дублює відповідальність за одні й ті самі злочинні дії. Водночас позитивним потрібно вважати досвід кримінального законодавства Вірменії (ч. 2 ст. 384), Грузії (ч. 2 ст. 404), Таджикистану (ч. 2 ст. 395), Узбекистану (ч. 2 ст. 151,) у якому, як кваліфікуючу ознаку, передбачено розв'язування та ведення агресивної війни, оскільки ці дії є більш суспільно небезпечними порівняно з тими, що полягають у плануванні та підготовці агресивної війни. Вартим для наслідування є також досвід КК, у якому кваліфікуючими ознаками пропаганди агресивної війни є вчинення відповідних дій особами, які займають державні посади (ч. 2 ст. 396 КК Таджикистану) чи відповідальні державні посади (ч. 2 ст. 157 КК Казахстану, ч. 2 ст. 140 КК Республіки Молдови), оскільки саме на цю категорію суб'єктів покладається безпосередній обов'язок виконання завдань та функцій держави.

Література

1. Про введення воєнного стану в Україні: Указ Президента України від 24.02.2022. №64/2022.

2. Кримінальний кодекс України: Закон України від 5 квітня 2001. № 2341-III.

3. Уголовный кодекс ФРГ.

4. Кримінальний кодекс Французької Республіки. Станіч В.С., під ред. В. Л. Мен- чинського. К.: Видавництво ОВК. 2017.348 с.

5. Кримінальний кодекс Королівства Іспанія. Станіч В.С. Під ред. В. Л. Мен- чинського. Переклад на українську мову О. В. Лішевської. К.: Видавництво ОВК. 2016. 284 с.

6. Уголовный кодекс Австрии. Науч. ред. и вступ. статья докт. юрид. наук, проф.- С. В. Милюкова. СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2004. 352 с.

7. Уголовный кодекс Республики Болгария. Науч. ред. канд. юрид. наук, проф.- А. И. Лукашова. СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2001. 298 с.

8. Кримінальний кодекс Республіки Польща. Під ред. В. Л. Менчинського. Переклад на українську мову В. С. Станіч. К.: ОВК. 2016. 138 с.

9. Уголовный кодекс Швеции. Пер. с англ. С. С. Беляэва. М. 2000. 167 с.

10. Уголовный кодекс Дании. Науч. ред. и предисл. С. С. Беляева. СПб: Юридический центр Пресс. 2001. 230 с.

11. Уголовный кодекс Королевства Бельгии.

12. Уголовный закон Латвийской Республики.

13. Уголовный кодекс Эстонской республики.

14. Тацій В. Я., Грошевий Ю. М. Проблеми зближення європейських правових систем як умова гармонізації законодавства України. Проблеми гармонізації зако- нодавства України з міжнародним правом: матеріали науково-практичної конференції. К. 1998. С. 53-54.

15. Кримінальний кодекс Республіки Білорусь, Кримінальний кодекс Республіки Молдова. Станіч В. С. Під ред. В. Л. Мен- чинського. Переклад на українську мову: Т. В. Руденко. К.: ОВК. 2016. 462 с.

16. Кримінальний кодекс Республіки Білорусь, Кримінальний кодекс Республіки Молдова. Станіч В. С. Під ред. В. Л. Мен- чинського. Переклад на українську мову: Т. В. Руденко. К.: ОВК. 2016. 462 с.

17. Уголовный кодекс Республики Армения.

18. Кримінальний кодекс Грузії. Переклад на українську мову: Т. В. Руденко; під заг. ред. О. В. Коротюк. К. : ОВК, 2021. 254 с.

19. Уголовный кодекс Азербайджанской Республики.

20. Уголовный кодекс Республики Таджикистан.

21. Уголовный кодекс Республики Казахстан.

22. Уголовный кодекс Республики Узбекистан.

Размещено на Allbest.ru