Запобігання ювенальній злочинності в Україні: теоретичний підхід до проблеми

Питання запобігання ювенальній злочинності (злочинності неповнолітніх) привертають увагу багатьох науковців, залишаючись серед найбільш складних і дискусійних. Ці питання досліджуються як науковцями-кримінологами, так і представниками інших галузей наукового знання. У новітній період розвитку вітчизняної кримінології (з початку 1990-х років по теперішній час) підготовлено значну кількість наукових праць, у яких висвітлено різні аспекти запобігання такій злочинності, у тому числі обґрунтовано пропозиції стосовно заходів, спрямованих на її подолання. З огляду на це, для поглиблення та актуалізації наукових засад запобігання ювенальній злочинності на сучасному етапі потрібно проаналізувати та систематизувати попередні наукові напрацювання щодо цієї тематики, які становлять підґрунтя для її подальшої розробки. Зважаючи на коло питань, які висвітлювалися у різних наукових працях щодо запобігання ювенальній злочинності (злочинності неповнолітніх), ці наукові праці можна умовно згрупувати за предметом дослідження, що дозволить певною мірою структу- рувати наявні кримінологічні знання стосовно запобігання такій злочинності.

Насамперед варто відзначити наукові праці, спеціально присвячені комплексному кримінологічному дослідженню злочинності неповнолітніх та основних питань запобігання цьому виду злочинності. Зокрема, серед таких наукових праць вирізняється ґрунтовністю докторська дисертація Н.С. Юзікової «Злочинність неповнолітніх: закономірності розвитку, теорія та практика запобігання і протидії їй в Україні» (2017 р.). У цій дисертації наведено основні характеристики злочинності неповнолітніх як соціальної проблеми. У контексті закономірностей розвитку інститутів суспільства представлено кримінологічний аналіз особистості неповнолітнього, що вчиняє злочин. Запропоновано інституціональ- но-особистісний підхід до пізнання детермінації злочинності неповнолітніх. В окремому розділі роботи розглянуто такі питання, як: міжнародні правила, принципи, рекомендації щодо гуманізації національного законодавства у сфері запобігання і протидії злочинності неповнолітніх; зарубіжний досвід програмного забезпечення запобігання та протидії злочинності неповнолітніх; гуманістичні засади та структура сучасної української державної політики запобігання злочинності неповнолітніх; заходи кримінально-правового характеру щодо неповнолітніх; концептуальні основи програмного забезпечення запобігання злочинності неповнолітніх. За результатами проведеного дослідження вчена запропонувала, зокрема, Типову програму запобігання злочинності неповнолітніх із закріпленням у такій програмі комплексу заходів, спрямованих на захист інтересів неповнолітніх, суспільства і держави від негативних посягань та дії криміногенних факторів, створення прийнятних умов для повноцінного розвитку та самореалі- зації молодого покоління [1].

У теоретичній площині також заслуговує на увагу захищена у 2018 році дисертаційна робота М.В. Гричанюк «Механізм протидії злочинності неповнолітніх», у якій представлено авторський погляд на концепцію такого механізму. У рамках зазначеного дослідження під цим механізмом запропоновано розуміти взаємодію елементів у межах конкретної системи заходів політичного, правового, організаційно-управлінського, ідеологічного, соціально-психологічного та іншого характеру, що є сукупністю форм, методів і засобів, за допомогою яких органами кримінальної юстиції, спеціальними установами, органами і службами у справах дітей здійснюється різноманітна діяльність, спрямована на виявлення, усунення або нейтралізацію найширшого кола причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів неповнолітніми, поновлення їх законних прав та інтересів, а також усунення наслідків злочинних діянь. До елементів механізму протидії злочинності віднесено: цілі, завдання, суб'єкти, об'єкти, рівні, принципи, правове забезпечення цієї діяльності та напрями її вдосконалення. На основі такого підходу авторкою наведено пропозиції з удосконалення функціонування вищевказаного механізму, зокрема щодо запровадження в Україні інститутів ювенальної юстиції та вдосконалення діяльності відповідних підрозділів Національної поліції України [2, с. 4, 1014].

Серед наукових праць, що стосуються базових питань запобігання ювенальній злочинності (злочинності неповнолітніх), слід відзначити також дисертаційні роботи О.С. Моргуна («Злочинність неповнолітніх як об'єкт кримінологічного дослідження», 2013 р.) та Р.О. Бундза («Особлива жорстокість як ознака злочиність, що вчиняються неповнолітніми: детермінанти та попередження»). У першій з названих праць узагальнено відмітні кримінологічні риси злочинності неповнолітніх та охарактеризовано особливості організаційно- профілактичної роботи з неповнолітніми особами, що вчиняють злочини [3]. Друга з названих праць охоплює вивчення злочинності неповнолітніх загалом та злочинів, вчинених ними з особливою жорстокістю, а також детермінант формування особистості неповнолітніх, що вчиняють такі злочини, та напрямів запобігання їм на загальносоціальному, спеціально-кримінологічному та індивідуальному рівнях [4].

Для формування наукових засад запобігання ювенальній злочинності доволі значущою є й докторська дисертація С.Ф. Денисова «Злочинність кримінально активної частини молоді та її запобігання в Україні». У зазначеній роботі автор оперує поняттями «злочинність кримінально активної частини молоді» та «молодіжна злочинність». При цьому поняття кримінально активної частини молоді слугує для позначення якісно-кількісної специфіки злочинів, вчинених на території різних держав (міждержавних утворень та спільнот або ж територіальних складових держави: регіонів, областей, районів тощо) представниками певної підгрупи молоді - вікового контингенту 18-29 років. Під молодіжною злочинністю науковець розуміє сукупність злочинів, вчинених за певний проміжок часу на певній території особами у віці 14-35 років, і сукупність учасників цих злочинів у тому самому віці [5, с. 11-12]. Оскільки в такому розумінні поняття молодіжної злочинності за обсягом включає в себе ювенальну злочинність (злочинність неповнолітніх), обґрунтовані в цій роботі наукові положення щодо молодіжної злочинності та її запобігання варто враховувати у й ракурсі спеціального дослідження механізму ювенальної злочинності.

Поряд із названими вище науковими працями, що стосуються більшості базових питань запобігання ювенальній злочинності, наявна й велика кількість наукових праць, у яких досліджено окремі аспекти цієї тематики.

Зокрема, такими є дисертаційні роботи і монографії, присвячені формуванню кримінологічної характеристики та забезпеченню протидії (запобігання) окремих видів (груп) злочинів, що вчиняються неповнолітніми особами. Серед цих досліджень варто назвати праці М.М. Корчового («Кримінологічні проблеми боротьби зі згвалтуваннями, вчинюваними неповнолітніми», 2000 р.) [6], Д.П. Смоленського («Групова корислива злочинність неповнолітніх: кримінологічне дослідження», 2011 р.) [7], І.В. Баклан («Кримінологічна характеристика та попередження злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, що вчинюються неповнолітніми», 2007 р.) [8], В.В. Голіни («Кримінологічна характеристика злочинів проти життя та здоров'я особи, що вчиняються неповнолітніми», 2007 р.) [9], Д.В. Петрова («Кримінологічна характеристика та запобігання грабежам і розбоям, що вчиняються неповнолітніми у громадських місцях», 2014 р.) [10], К.О. Павлишин («Крадіжки, вчинені неповнолітніми: кримінологічний аналіз», 2019 р.) [11].

У зазначеному контексті варто відзначити також дисертаційне дослідження Н.В. Яниць- кої «Групова корисливо-насильницька злочинність молоді та її попередження». У рамках цього дослідження виділено дві вікові групи злочинців: 14-17 і 18-28 років, що обумовлено особливостями їх фізичного й соціально- психологічного розвитку. Зважаючи на це, наведені в цій роботі положення і висновки у відповідній частині можуть враховуватись й при подальшому науковому опрацюванні проблем ювенальної злочинності. Зокрема, це стосується кримінологічної характеристики групової корисливо-насильницької злочинності молоді, а також визначення загаль- носоціальних, спеціально-кримінологічних та віктимологічних заходів, спрямованих на попередження такої злочинності [12].

Ще одна група наукових праць присвячена кримінологічній характеристиці та питанням запобігання злочинів, що вчиняються певними категоріями неповнолітніх осіб. У ракурсі цих досліджень автори зосереджують основну увагу на особистості різних категорій неповнолітніх злочинців, виокремлюючи їх за певною ознакою (стать, перебування у певному стані і ін.). Такий підхід застосовано у наукових працях О.С. Стеблинської («Запобігання злочинам, які вчиняються неповнолітніми в стані сп'яніння», 2008 р.) [13], О.І. Немчен- ка («Запобігання злочинам, що вчиняються неповнолітніми з психічними відхиленнями: кримінологічні засади», 2011 р.) [14],- Н.С. Скриннікової («Кримінологічна характеристика та запобігання злочинам, що вчинюються неповнолітніми жіночої статі», 2012 р.) [15], М.М. Кушніра («Запобігання корисливо-насильницьким злочинам, що вчиняються неповнолітніми особами жіночої статі в Україні», 2017 р.) [16], В.В. Голіни та М.О. Маршуби («Кримінологічна характеристика особистості неповнолітнього корисно-насильницького злочинця в Україні», 2014 р.) [17], О.М. Чебан («Злочинність безпритульних неповнолітніх осіб: кримінологічна характеристика та шляхи запобігання», 2015 р.) [18], І.М. Копотуна («Правові та організаційні основи запобігання злочинам, що вчиняються молодіжними футбольними угрупованнями в Україні», 2016 р.) [19], І.Г. Лубенець («Насильство (булінг) у шкільному середовищі: кримінологічна характеристика та заходи запобігання», 2019 р.) [20], О.О. Пустового («Кримінологічні засади запобігання злочинам, що вчиняються безпритульними та бездоглядними дітьми в Україні», 2019 р.) [21].

Звертаючись до проблематики запобігання ювенальній злочинності (злочинності неповнолітніх), деякі автори акцентують увагу на регіональних (територіальних) особливостях. Зокрема, у цьому контексті слід відзначити монографію за загальною редакцією В.В. Голіни та В.Д. Ємельянова «Кримінологічні проблеми попередження злочинності неповнолітніх у великому місті: досвід конкретно-соціологічного дослідження» (2006 р.) [22] та дисертацію Ю.А. Абросімової «Злочинність неповнолітніх та запобігання їй на регіональному рівні» (2009 р.) [23].

Характеризуючи стан наукової розробки проблеми запобігання ювенальній злочинності не можна обійти увагою і низку наукових праць, присвячених дослідженню діяльності (ролі) окремих органів, установ, інституцій та інших суб'єктів стосовно запобігання цьому виду злочинності.

Зокрема, у дисертаційній роботі Т.Л. Каль- ченко досліджено організаційно-правові засади діяльності спеціальних органів та установ як суб'єктів попередження злочинності неповнолітніх (підрозділи кримінальної міліції у справах неповнолітніх, школи та професійні училища соціальної реабілітації неповнолітніх, центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх, приймальники-розподільни- ки і виховно-трудові колонії для неповнолітніх, притулки, і ін.). Наведено пропозиції щодо вдосконалення діяльності зазначених суб'єктів, а також опрацьовано питання стосовно принципів, форм та напрямів взаємодії цих органів з громадськістю [24].

Більш детально питання діяльності навчальних закладів щодо запобігання злочинності неповнолітніх одержали розробку у дисертації Л.С. Дубчак. У цій роботі представлено комплексний кримінологічний аналіз діяльності навчальних закладів різних типів і рівнів акредитації як суб'єктів запобігання злочинності неповнолітніх в Україні. Виявлено основні недоліки у діяльності загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладів, які перешкоджають успішному запобіганню протиправної поведінки неповнолітніх. Запропоновано систему ранньопрофілактичної роботи навчальних закладів з неповнолітніми та розроблено пропозиції стосовно вдосконалення вітчизняного законодавства, яке регулює діяльність навчальних закладів за відповідним напрямом [25].

У ракурсі дослідження інституційної (суб'єктної) складової механізму запобігання ювенальній злочинності певний інтерес становлять і окремі положення, викладені у дисертаційних роботах О.Г. Колба («Профілактика правопорушень серед неповнолітніх у слідчих ізоляторах МВС України», 1997 р.) [26] та Ю.С. Завгородньої («Сучасні тенденції злочинності дітей та діяльність органів внутрішніх справ щодо її запобігання», 2010 р.) [27].

З урахуванням визнання на державному рівні необхідності реформування системи юстиції щодо неповнолітніх окремої уваги заслуговує дисертаційне дослідження І.М. Ми- хайлової «Ювенальна юстиція в системі запобігання злочинам неповнолітніх» (2015 р.). Оперуючи поняттям «ювенальна юстиція», авторка запропонувала його визначення як системи суспільних інститутів, діяльність яких спрямована на захист прав дитини, правовий і соціальний вплив на дитину та її оточення з використанням можливостей державних (судів, правоохоронних органів, служб у справах дітей, соціальних служб для дітей і молоді) структур і громадських організацій (адвокатури, дитячих фондів), а також волонтерських рухів, з метою запобігання вчиненню ними протиправних діянь та соціальну реабілітацію неповнолітніх правопорушників. Обґрунтовано авторське бачення щодо формування та розвитку системи ювенальної юстиції в Україні. А саме, за висновком дослідниці таку систему мають становити: ювенальний суд як базовий орган у системі ювенальної юстиції; прокурори у справах неповнолітніх; адвокати у справах неповнолітніх; працівники кримінальної міліції у справах дітей МВС України; слідчі, які здійснюють провадження у справах неповнолітніх; соціальні працівники; служба пробації у складі кримінально-виконавчої інспекції Державної пенітенціарної служби України; органи та установи для дітей Державної пенітенціарної служби України; координатори та ведучі програм з відновного правосуддя; психологи й фахівці-медики, які працюють з неповнолітніми правопорушниками; вчителі, вихователі, соціальні педагоги, які працюють з дітьми та дітьми-правопоруш- никами [28].

Серед наукових праць, присвячених дослідженню інституційної (суб'єктної) складової у запобіганні ювенальній злочинності, слід відзначити й дисертаційну роботу А.А. Коре- нюк «Взаємодія органів пробації з релігійними організаціями у запобіганні рецидивним злочинам неповнолітніх в Україні» (2019 р.). За результатами проведеного дослідження авторкою, зокрема, виокремлено різні форми взаємодії органів пробації з релігійними організаціями у запобіганні рецидивним злочинам неповнолітніх. Запропоновано шляхи вдосконалення практичної діяльності органів пробації та релігійних організацій у сфері боротьби із рецидивною злочинністю неповнолітніх, яке, за висновком авторки, має відбуватися на трьох рівнях: державному, громадському та особистісному [29].

Поряд із цим вирізняється оригінальністю наукова позиція Н.М. Градецької щодо віднесення до кола суб'єктів запобігання злочинності неповнолітніх такого соціального інституту, як сім'я. У дисертаційний роботі цієї дослідниці на основі аналізу поглядів вітчизняних правників на інститут сім'ї представлено його визначення та розкрито теоретичний аспект функцій, завдань і ролі сім'ї в життєдіяльності суспільства, основні напрями її діяльності щодо запобігання злочинності, забезпечення нормального фізичного, морального, інтелектуального розвитку дитини як повноцінного члена суспільства. Водночас наголошено на особливому значенні виховної функції сім'ї, яка передбачає формування комплексу запобіжних заходів, що протистоять антигромадській поведінці неповнолітнього та вчиненню ним злочинів [30].

Про роль сім'ї у контексті проблеми злочинності неповнолітніх йдеться і в монографічному дослідженні Г.Д. Дідківської «Кри- міногенність сім'ї як фактор злочинності неповнолітніх». У цій монографії висвітлено особливості проблем сучасної сім'ї, причинний комплекс криміногенний фактор сімейної сфери і механізм їх впливу на злочинність неповнолітніх, що дає можливість суб'єктам профілактики вже на ранніх стадіях деформації сімейних стосунків проводити заходи щодо попередження злочинності неповнолітніх [31].

Досліджуючи сукупність детермінант ювенальної злочинності (злочинності неповнолітніх), а також можливі заходи її запобігання, науковці-кримінологи небезпідставно приділяють особливу увагу питанню щодо ролі засобів масової інформації у формуванні злочинної та правомірної поведінки неповнолітніх. При цьому усвідомлення важливості цих питань обумовлено підготовку кількох дисертаційних робіт, спеціально присвячених цій тематиці. Першою серед них стала дисертація О.І. Бугери «Проблеми використання засобів масової інформації для запобігання злочинів серед неповнолітніх» (2006 р.). У цьому дослідженні представлена кримінологічна оцінка недоліків діяльності засобів масової інформації, що сприяють злочинності серед неповнолітніх, підкреслено зв'язок між деструктивним впливом засобів масової інформації та протиправною поведінкою неповнолітніх. Запропоновано заходи загальносоціального та спеціально-кримінологічного запобігання злочинів неповнолітніх шляхом удосконалення роботи засобів масової інформації [32].

Таким чином, проведене дослідження дозволило підсумувати, що протягом тривалого часу проблема запобігання злочинності неповнолітніх осіб залишається актуальною для вчених та регулярно розробляється як у межах наукових статей, так і у дисертаційних роботах. При цьому низка питань потребує подальшої розробки у зв'язку із рудиментар- ністю нині існуючих кримінально-правових та кримінологічних засобів та заходів.

Література

ювенальна злочинність кримінальне право

1. Юзікова Н.С. Злочинність неповнолітніх: закономірності розвитку, теорія та практики запобігання і протидії їй в Україні: дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.08. Харків. нац. ун-т внутр. справ. Харків. 2017. 536 с.