Реформа судової системи Словацької Республіки: особливі напрями в правовій сфері

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДВНЗ «Ужгородський національний університет»

Реформа судової системи Словацької Республіки: особливі напрями в правовій сфері

Василь Васильович Копча,

доктор юридичних наук, доцент

Резюме

Стаття спрямована на дослідження реформи судової системи Словацької Республіки. При цьому особливу увагу було приділено таким аспектам, як обсяг повноважень Суду; огляд практики Суду, зокрема в сфері захисту прав людини.

Автором зроблено висновки за результатами дослідження. Перше, обсяг повноважень Конституційного Суду Словацької Республіки охоплює захист конституційності в широкому обсязі (власне Конституції та конституційних законів), а крім того - ієрархічну нормативну будову національного правопорядку та його взаємодію з міжнародним правом, а також забезпечує низку організаційних контрольних механізмів, пов'язаних з перевіркою функціонування демократичних інститутів (питання виборів, референдумів).

Друге, аргументація рішень Конституційного Суду цієї держави позначена впливом Європейського Суду з прав людини, а також конституційних судів інших держав - членів Європейського Союзу. Методика оцінки державного втручання до прав людини охоплює тест на пропорційність, який мав три кроки: перевірку легітимної мети; перевірку необхідності втручання; тест на пропорційність у його суворому (вузькому) сенсі, який включав і тест на можливість одночасного задоволення конфліктуючих цінностей, і «формулу зважування Роберта Алексі».

Ключові слова: Словацька Республіка, судова система, правова реформа, верховенство права.

Summary

Vasyl Kopcha. Reform of the judicial system of the Slovak Republic: special directions in the legal sphere.

The article is aimed at studying the reform of the judicial system of the Slovak Republic. In doing so, special attention was paid to such aspects as the scope of the Court's powers; review of the Court's case law, in particular in the field of human rights protection.

The author draws conclusions from the results of the study. First, the scope of powers of the Constitutional Court of the Slovak Republic covers the protection of constitutionality in a wide range (the Constitution and constitutional laws), as well as the hierarchical normative structure of national law and its interaction with international law, and provides a number of organizational control mechanisms checking the functioning of democratic institutions (elections, referendums).

Second, the reasoning of the decisions of the Constitutional Court of this state is marked by the influence of the European Court of Human Rights, as well as the constitutional courts of other member states of the European Union. The methodology for assessing state interference in human rights includes a proportionality test, which included three steps: verification of a legitimate aim; checking the need for intervention; a test of proportionality in its strict (narrow) sense, which included a test for the possibility of simultaneous satisfaction of conflicting values, and “the formula for weighing Robert Alexi.”

Key words: Slovak Republic, judicial system, legal reform, rule of law.

судова система словацький

Вступ

Постановка проблеми. Словацька Республіка продемонструвала успішні реформи у правовій сфері. Конституційний Суд Словацької Республіки, продовжуючи традиції конституційної юстиції першої Чехословацької Республіки, позначений низкою особливостей як у статусі, так і в практиці. У середині 1990-х рр. Конституційний Суд цієї держави перетворився на ефективний механізм захисту прав людини, який міг протистояти тенденціям авторитарного розвитку. Актуальність дослідження даної теми зумовлена кількома чинниками і передовсім - процесом удосконалення конституційного правосуддя в Україні, а також потребою в розвитку вітчизняної судової практики щодо тлумачення і захисту прав людини.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В Україні різні аспекти діяльності Конституційного Суду Словацької Республіки (далі - Конституційний Суд, Суд) були предметом дослідження низки вчених, зокрема С.О. Болдіжар¹, І.Є. Переша²,³, В.В. Туряниці⁴ тощо. Однак тема залишається актуальною в світлі тенденцій розвитку конституційного правосуддя в Словацькій Республіці в останні десятиліття, коли ця держава стала повноцінним членом Європейського Союзу, що позначилося на різноманітних сегментах її національного правопорядку.

Формулювання мети статті. Метою цієї статті є дослідження статусу та практики Судової Системи Словацької Республіки в таких аспектах: а) обсяг повноважень Суду; б) огляд практики Суду, зокрема в сфері захисту прав людини.

Виклад основного матеріалу

Конституція Словацької Республіки, ухвалена 1 вересня 1992 р. (ще до проголошення незалежності цієї держави), пройшла значну еволюцію. Упродовж майже трьох десятиліть до неї внесено 20 поправок⁵. На відміну від угорського аналога, статус Конституційного Суду Словацької Республіки значною мірою опирається на конституційні положення, які окреслюють його як «незалежний судовий орган із захисту конституційності».

Обсяг повноважень Конституційного Суду СР зосереджений у ст. ст. 124-128 Конституції СР, які встановлюють, що цей судовий орган ухвалює рішення про дотримання:

а) законами Конституції, конституційних законів та міжнародних договорів, які затверджені Національною радою Словацької Республіки та ратифіковані й оприлюднені у встановленому законодавством порядку;

б) постановами Уряду, загальнообов'язковими правовими положеннями міністерств та інших центральних органів державного управління Конституції, конституційних законів, міжнародних договорів, які затверджені Національною радою Словацької Республіки та ратифіковані й оприлюднені у встановленому законодавством порядку;

в) загальнообов'язковими нормами, передбаченими ст. 68 Конституції, конституційних законів, міжнародних договорів, які затверджені Національною радою Словацької Республіки та ратифіковані й оприлюднені у встановленому законодавством порядку, а також законів, якщо інше не вирішить суд;

г) загальнообов'язковими нормативно-правовими актами органів місцевого управління та загальнообов'язковими нормативними актами органів територіального самоврядування відповідно до ст. 71 (1) 2 Конституції, конституційних законів, міжнародних договорів, проголошеними в порядку, передбаченому законом, законів, урядових нормативних актів і загальнообов'язкових актів міністерств та інших центральних органів державної адміністрації, якщо інше не вирішить суд.

Якщо Конституційний Суд ухвалить клопотання про розгляд справи згідно з наведеними повноваженнями, він може призупинити оскаржуване законодавство, його частини або деякі його положення або їх подальше застосування може поставити під загрозу основні права і свободи, або якщо є значна економічна шкода або інший серйозний непоправний наслідок. Якщо ж Конституційний Суд своїм рішенням вирішить, що існує невідповідність між згаданими нормативно-правовими актами, відповідні нормативні акти, їх частини або деякі їх положення припиняють свою дію. Органи, які видали їх, протягом шести місяців після оголошення рішення Конституційного Суду приводять їх у відповідність до Конституції, конституційних законів та міжнародних договорів, оприлюднених у встановленому законодавством порядку та інших нормативних актів. Якщо вони цього не зроблять, такі положення, їх частини або положення припиняють застосовуватись через шість місяців після дати прийняття рішення.

Важливо підкреслити, що рішення Конституційного Суду оприлюднюється у порядку, передбаченому для оприлюднення законів. Остаточне рішення Конституційного Суду є загальнообов'язковим.

Конституційний Суд СР наділений й іншими повноваженнями, зокрема: 1) ухвалює рішення про відповідність міжнародних договорів, що укладаються, які вимагають затвердження Національної ради Словацької Республіки, Конституції чи конституційному закону; 2) ухвалює рішення про те, чи буде предмет референдуму, який оголошений на підставі клопотання громадян або резолюції Національної ради Словацької Республіки відповідно до ст. 95 (1) 1, відповідати Конституції чи конституційному закону; 3) вирішує конфлікти юрисдикції між центральними органами державної адміністрації, якщо законом не передбачено, що такі спори вирішуватиме інший державний орган; 4) ухвалює рішення про скарги фізичних чи юридичних осіб, якщо вони заперечують проти порушення їх основних прав чи свобод, прав людини та основних свобод, що випливають із міжнародного договору, ратифікованого Словацькою Республікою та оголошеного у встановленому законом порядку; якщо Конституційний Суд підтримає скаргу, він у своєму рішенні оголошує, що права чи свободи були порушені остаточним рішенням, заходом чи іншим втручанням та скасує таке рішення, захід чи інше втручання. Якщо порушення прав або свобод сталося через бездіяльність, Конституційний Суд може доручити особі, яка порушила ці права чи свободи, вжити заходів у цій справі. Водночас Конституційний Суд може повернути справу для подальшого провадження, заборонити продовження порушень основних прав і свобод чи прав людини та основних свобод, що виникають внаслідок міжнародного договору, ратифікованого Словацькою Республікою та оголошеного у порядку, передбаченому законом або зобов'язати того,хто порушив права чи свободи, відновити ситуацію, яка мала місце до порушення; Конституційний Суд може своїм рішенням про задоволення скарги надати особі, права якої були порушені, адекватне матеріальне задоволення; 5) ухвалює рішення про скарги органів територіального самоврядування на неконституційне чи неправомірне рішення чи інше неконституційне або незаконне втручання у питання територіального самоврядування, якщо інший суд не вирішить питання про його захист.

Окрім того, Конституційний Суд тлумачить Конституцію чи конституційний акт, ухвалює рішення щодо скарги на рішення, що підтверджує чи не підтверджує мандат члена Національної ради Словацької Республіки, ухвалює рішення про конституційність та законність виборів Президента Словацької Республіки, виборів до Національної ради Словацької Республіки, виборів до органів місцевого самоврядування та виборів до Європейського парламенту, а також:

- про скарги на результат референдуму та скарги на результат всенародного голосування щодо звільнення Президента Словацької Республіки;

- про відповідність рішення про припинення чи припинення діяльності політичної партії чи політичного руху конституційним та іншим законам;

- про обвинувальний акт Національної ради Словацької Республіки проти Президента Словацької Республіки у разі навмисного порушення Конституції чи зради;

- про рішення про оголошення надзвичайного стану чи надзвичайного стану та наступні рішення, прийняті відповідно до Конституції чи Конституційного акта.

- щодо скарги на рішення Судової ради Словацької Республіки (ст. ст. 124-128 Конституції СР).

Наведене засвідчує, що Конституційний Суд у цій державі здійснює захист конституційності в широкому змісті (власне Конституції та конституційних законів), а окрім того - захист ієрархічної нормативної будови національного правопорядку та його взаємодію з міжнародним правом, а також забезпечує низку організаційних контрольних механізмів, пов'язаних з перевіркою функціонування демократичних інститутів. Такий значний обсяг повноважень Суду зумовлює його істотно високу роль у політичній і правовій системі.

Перший закон про Конституційний Суд Словацької Республіки було ухвалено після здобуття незалежності в 1993 р. На сьогодні організація і діяльність Суду здійснюється відповідно до закону про Конституційний Суд Словацької Республіки № 314/2018⁶.

Про особливості діяльності Конституційного Суду Словацької Республіки засвідчують такі числа. У 2017 р. перед Судом залишалися нерозглянутими 12 947 звернень різної форми, при цьому залишок нерозглянутих за 2013-2016 рр. становив 10 513 звернень. Сукупно в 2017 р. було подано до Суду 2 434 подань і конституційних скарг. Такому зростанню кількості нерозглянутих звернень сприяло тривале не заповнення вакансій у складі Конституційного Суду - пленарне засідання Конституційного Суду працювало в неповному складі (10 суддів замість 13 суддів) більше трьох років (з 4 липня 2014 р. по 14 грудня 2017 р., коли президент Словацької Республіки призначив трьох нових суддів). Внаслідок цього середня тривалість розгляду справи перед Конституційним Судом у 2017 р. становила 11,71 місяця. Через велику завантаженість 10 суддів у період з 1 січня 2017 р. по 14 грудня 2017 р. Конституційний Суд ухвалив загалом 11952 звернень (на одного суддю припадало в середньому 1195 звернень)⁷.

Практика Конституційного Суду Словацької Республіки (1994-1999 рр.). Справа про парламентські вибори (1994 р.). Однією з перших справ Конституційного Суду Словацької Республіки стала справа про результати парламентських виборів 1994 року. Суд відхилив клопотання політичної партії HZDS - переможця виборів - про припинення повноважень одного з депутатів опозиційної партії Demokraticka йпіа, яке ґрунтувалося на твердженні, що Demokraticka йпіа не була підтримана підписами десяти тисяч громадян для включення її до списку партій-кандидатів. Суд ухвалив, що це порушення виборчого законодавства не є тим самим порушенням, яке підпадало під дію клопотання щодо результатів виборів. Ще однією суттєвою підставою прийнятого Конституційним Судом рішення було те, що рішення про скасування результату виборів виключно щодо одного учасника виборів суперечило б Конституції, згідно з якою право виборців має здійснюватися шляхом рівного, загального і прямого виборчого права шляхом таємного голосування⁸.

Невдовзі Суд відхилив ще два подібні клопотання. Перше клопотання, подане політичною партією Demokraticka йпіа проти результатів виборів і відповідно - щодо припинення мандатів членів політичної партії HZDS⁹. Друге клопотання, яке було подане політичною партією Hnutie za prosperujuce cesko + Slovensko, було спрямоване проти нібито несправедливого перебігу подій у проведенні виборів, зокрема передбачуваній нерівності можливостей для публічних обговорень, які Словацьке телебачення пропонувало «великим» та «малим» політичним партіям. Конституційний Суд постановив, що його повноваження визнати вибори недійсними не поширюються на всі порушення виборчого законодавства. Суд зазначив, якщо кожне порушення закону може призвести до недійсності виборів, вибори можна легко відкласти на невизначений термін, а парламентську демократію - похитнути або навіть знищити. Ось чому незначні порушення виборчого законодавства не є підставою для визнання виборів недійсними. Виключно грубі, наслідкові чи періодичні порушення закону є правовою підставою для здійснення повноважень щодо визнання виборів недійсними¹⁰.

Справа про зарплату суддів (1995 р.). Суддя одного із місцевих суддів оскаржив відсутність законодавчого регулювання питання, за розмір його винагороди була нижчим за рівень заробітної плати міністрів та членів парламенту. У цій справі Братиславський районний суд № 1 подав клопотання до Конституційного Суду, у якому стверджував, що рішення Національної ради Словацької Республіки про зарплату суддів та осіб, які очікують на призначення на посаду судді, суперечить Конституції. Він стверджував, що принцип поділу влади в державній системі був порушений, оскільки становище осіб у судовій владі не було рівним становищу осіб у законодавчій та виконавчій гілках влади. Конституційний Суд дійшов висновку, що принципи поділу влади та незалежності судової влади, взяті разом, означають, що рішення судової влади не можуть бути замінені рішеннями органів, що належать до будь-якої іншої влади, і що судді не підпорядковуються жодним іншим органам державної влади, а відтак відсутність закону про зарплату суддів може суперечити Конституції¹¹.

Справа про суб'єкта звернення до Конституційного Суду (1995 р.). У цій справі особа, чия правоздатність була обмежена рішеннями районних та обласних судів, клопотала про те, щоб Конституційний Суд відновив її повну правоздатність. Суд постановив, що якщо особа, яка має обмежену дієздатність, або не має правоздатності, претендує на порушення її / його основних прав, і її клопотання показує, що заявлене право може насправді бути під загрозою, то така особа «не є особою, яка очевидно не є уповноваженою представляти свою справу в Конституційному Суді», як це визначено Законом № 38/1993. Така особа має таке ж право розпочати провадження, як і будь-хто інший. Однак це не призводить до отримання додаткових прав для осіб, обмежених у своїй дієздатності¹².

Справа про повноваження Національної ради скасовувати індивідуальні акти (1995 р.). 40 членів парламенту звернулися до Конституційного Суду із вимогою щодо неконституційності Закону № 370/1994, який скасовує рішення, прийняті раніше урядом Словацької Республіки у питаннях приватизації підприємств, частин підприємств та майнових часток держави шляхом прямих продажів. На думку заявників, положення закону прямо суперечать ст. ст. 13.2 та 13.4 Конституції СР. Суд указав, що згідно зі ст. 13 Конституції «обмеження основних прав і свобод встановлюються лише за умов, встановлених цією Конституцією», а ст. 13.4 Конституції зазначає, що «при встановленні обмежень конституційних прав і свобод слід дотримуватися поваги до суті та значення цих прав і свобод, і такі обмеження повинні використовуватися лише для конкретно визначених цілей».

Конституційний Суд заявив, що конституційні засади поділу влади всередині держави та взаємозв'язок між урядовими органами і їхніми повноваженнями мають бути в центрі уваги при вирішенні цієї справи. Згідно зі ст. 2.2 Конституції державні органи можуть діяти лише відповідно до Конституції. Їх дії підпадають під її обмеження, повинні входити до обсягу, визначеного нею, та регулюватися процедурами, визначеними законодавством.

Дотримуючись конституційних принципів поділу влади та рівності органів державної влади, Національна рада Словацької Республіки не може виступати замінником загальних судів у цивільних та кримінальних справах. Аналіз повноважень Національної ради та судів видно, що повноваження визначати обґрунтованість актів покладено виключно на суди і підпадає під умови, встановлені законом. Коли Національна рада ухвалює закон, згідно з яким деякі акти, прийняті до набрання чинності законом, визнаються недійсними, Національна рада бере на себе повноваження, що належать судам. Більше того, це також суперечить принципу правової держави, передбаченому ст. 1 Конституції, оскільки такий закон має ретроспективну дію. Відтак, Конституційний Суд встановив конфлікт між Законом № 370/1994 та ст. ст. 12.1, 13.2, 13.4, 20.1, 20.4 Конституції, а також невідповідність закону Статті 1 Протоколу 1 ЄСПЛ¹³.

Справа про накладення обов'язків локальним актом (1995 р.). У цій справі Конституційний Суд зазначив, що місцеві органи влади наділені повноваженнями покладати обов'язки на осіб обмеженою мірою і лише в межах прав і свобод, що регулюються Конституцією. Генеральний прокурор подав до Конституційного Суду відповідно до ст. 125 клопотання про конституційний конфлікт між загальнообов'язковим правилом № 23/1995, яке було ухвалено місцевою владою в міському окрузі Братислава-Карлова Вес, та Конституцією. Оскаржувані положення акту і передбачали, що вживання всіх напоїв, що містять більше 0,75 % алкоголю, в громадських місцях було заборонено. Основним питанням Суду при вирішенні справи було з'ясування співвідношення ст. 2.3 Конституції та її 4-ї глави про місцеве самоврядування. Відповідно до ст. 2.3 «будь-хто може діяти таким чином, що не заборонено законом, і ніхто не може бути примушений діяти таким чином, як це не встановлено законом». Основним питанням було те, чи можна слово «закон» у ст. 2.3 ототожнювати із «загальнообов'язковим правилом», ухваленим місцевою владою. Конституційний Суд постановив, що слово «закон» означає виключно закони, ухвалені Парламентом у порядку, передбаченому Конституцією в його положеннях про правотворчу силу Національної ради Словацької Республіки.

Конституційний Суд також постановив, що законні права громадян можуть бути обмежені лише за умови дотримання двох умов. Перша - це формальна передумова, передбачена ст. 2.3 Конституції. Друга умова - матеріальне положення, викладене у ст. 13.4 Конституції, в якому зазначено: «При встановленні обмежень на конституційні права і свободи слід поважати суть і значення цих прав і свобод».

На думку Суду, право на приватне життя гарантується ст. 16 Конституції, а суть цього права полягає у тому, щоб запобігти державній владі, в тому числі місцевим органам влади, накладати на осіб обмеження, які не є абсолютно необхідними. Відповідно, заборона вживати алкогольні напої в межах міської округи, яка накладалася на осіб, які проживають чи перебувають на цьому місці, не була суворо необхідною. Крім того, можливість позбутися втручання органів державної влади, що випливає з права на приватне життя, певною мірою гарантується не лише за закритими дверима, а й у громадських місцях. Це право не дотримувалося муніципальною владою, яка наклала свою заборону на кожну людину без посилання на індивідуальну поведінку чи на будь-яку реальну участь у порушенні громадського спокою. Виходячи з цього, Конституційний Суд вирішив, що загальнообов'язкове правило, прийняте муніципальною владою Братислави-Карлової Вес, не відповідає положенням Конституції¹⁴.

Справа про захист місцевих громад (1996 р.). Група депутатів парламенту звернулися до Конституційного Суду щодо перевірки конституційності положень Закону № 138/1991 про власність сіл із змінами, якими сільські муніципалітети були зобов'язані укласти договір у сфері розвитку лісівництва, якщо це випливало з актів уряду. На думку Суду, зміни до вказаного закону вплинули на обмеження прав сільських муніципалітетів. Це обмеження суперечило принципу, передбаченому п. 1 ст. 12 Конституції, згідно з яким основні права і свободи є невідчужуваними, безповоротніми і абсолютно безстроковими. У контексті цього принципу обов'язок укладати договори не може бути покладений на осіб законом, оскільки суттєвою основою будь-якого договору є вільна воля сторін цього договору. Цю основу договору заперечували зобов'язання, покладені на села відповідним законом, більше того, право власності на майно, передбачене ст. 20.1 Конституції, дає право власнику правомірно контролювати річ, що перебуває у його власності. Ця можливість включає вирішення питання щодо права власності, того, хто може ним скористатися, а також про те, хто може мати таку річ у своєму розпорядженні. Цей ексклюзивний контроль ще більше відображається в тому, що всі особи зобов'язані поважати такі рішення власника. Право власності на майно гарантується обов'язком, покладеним на всі інші особи, не порушувати прав власника при здійсненні такого контролю¹⁵.

Справа про зарплату медсестер (2013 р.). У цій справі Суд перевірив конституційність різкого підвищення законодавцем заробітної плати медсестер. У 2010 р. під загрозою страйку перед виборами парламент практично одностайно ухвалив Закон про мінімальну заробітну плату для медсестер (далі - Закон), яким заробітну плату було піднято для всіх медичних сестер (включно приватних закладів охорони здоров'я), виходячи з їхнього стажу (від 640 до 928 євро). До Конституційного Суду звернувся Генеральний прокурор на вимогу Медичної палати. Аргументи Генерального прокурора зводилися до наступного: 1) Закон проти- річить праву на справедливу винагороду за працю, яке б забезпечило гідний рівень життя; 2) мета Закону - запобігти виїзду медсестер за кордон, не становила реальної загрози; 3) Закон суперечить верховенству права (неможливо його економічно виконати на практиці), суперечить праву на захист власності медичних працівників; 4) він суперечить принципу рівності, оскільки він дискримінує інших співробітників у галузі охорони здоров'я.

Судом було зазначено, що підвищення заробітної плати медичних сестер, природно, не може бути порушенням (суб'єктивного) права працівників (медсестер) на винагороду, яка би забезпечила їм гідний рівень життя. З іншого боку, це право гарантує не оптимальну заробітну плату, а мінімальну заробітну плату. Оскільки це право не застосовується безпосередньо, Суд перевірив це як суспільне благо в абстрактному огляді. Економічне питання (неможливість забезпечення зростання зарплати ресурсами) не могло бути неконституційним, оскільки ця неможливість відносна порівняно з фізичною чи юридичною неможливістю. Крім того, завданням Суду не є вирішення економічних питань. Більше того, Суд розділив медичних працівників на державних та недержавних, і дійшов висновку, що він може захищати лише недержавних, оскільки держава може накласти на себе будь-який фінансовий збір. З цієї точки зору, розглядаючи державу як платника, конституційно не має значення, чи є підвищення заробітної плати економічно реальним.

Однак, незважаючи на підхід до самообмеження, Суд встановив, що Закон не пройшов третього кроку в тесті на пропорційність (пропорційність stricto sensu). Причина полягає в тому, що фінансове навантаження на приватних медичних працівників - роботодавців буде надто важким та негайним у галузі охорони здоров'я завдяки його складним регламентам та фіксованим цінам. Отже, право на власність переважало суспільний інтерес до підвищення заробітної плати медичним сестрам. Цей фінансовий тягар був особливо важким для малих лікарів (наприклад, одного лікаря та однієї старшої медсестри), і це може призвести до припинення їхнього бізнесу. Тож неконституційною проблемою була не сама ідея Закону, а його кількісні параметри, пов'язані з часом та фінансами. У будь-якому випадку, законодавча та виконавча гілки влади, на думку Суду, знаходяться в набагато кращому становищі для розгляду економічної ситуації в галузі охорони здоров'я і вони несуть за це політичну та конституційну відповідальність. Врешті Суд. Таким чином, Суд дійшов висновку, що Закон, який занадто істотно і занадто швидко підвищує заробітну плату медсестер, може суперечити праві власності приватних медичних працівників - роботодавців.

Справа про вакцинацію (2014 р.). У цій справі Конституційний Суд оцінив конституційність положень закону щодо обов'язковості вакцинації та дотримання ними вимог щодо визначеності. Суд дійшов висновку, що оскаржуване законодавство відповідає ст. 13 Конституції, оскільки загальна вимога обов'язкової вакцинації була встановлена для всіх фізичних осіб, і міністерство охорони здоров'я мало право видати положення графік вакцинації згідно з конкретними положеннями закону, які були достатньо чіткими та точними.

Крім того, Конституційний Суд зазначив доведеність того, що вакцинація знижує або навіть викорінює різні інфекційні захворювання, а ризик її побічних ефектів був дуже низьким; відтак метою обов'язкової вакцинації є захист здоров'я фізичних осіб, а отже, це не може суперечити праву на життя чи праву на захист здоров'я.

На думку Суду, однак, стосовно права на повагу до приватного життя, існував конфлікт двох суперечливих конституційних цінностей: цінності охорони здоров'я населення та цінності захисту цілісності фізичних осіб від будь-якого незаконного втручання. Обов'язкова вакцинація (як примусове медичне лікування) означає втручання у право на повагу до приватного життя, що включає фізичну та психологічну цілісність людини. Таке втручання було правомірним і далі Суд зосередився на встановленні, чи було воно виправдане. Щоб відповісти на це запитання, Конституційний Суд застосував тест пропорційності, який передбачав три кроки:

1) перевірка законної мети / ефекту втручання;

2) перевірка необхідності / субсидіарності втручання;

3) тест на пропорційність у його суворому (вузькому) сенсі, який містив, по-перше, тест на можливість задоволення одночасно конфліктуючих цінностей і, по-друге, формулу ваги Роберта Алексі, згідно з якою як інтенсивність втручання в одну цінність, так і рівень задоволення іншої цінності можливо визначити через певне зважування (легке, помірно або серйозне), і це було питанням їх збалансування, щоб вирішити, яку цінність слід задовольнити за рахунок іншої.

На підставі такого підходу Суд дійшов висновку, що мета примусової вакцинації (для охорони здоров'я населення) є правомірною і що для досягнення цієї мети необхідна примусова вакцинація, оскільки не існує інших ефективних засобів для зменшення чи викорінення інфекційних захворювань. Було очевидно, що обидві конфліктуючі цінності не можуть бути одночасно задоволені, і з цієї причини Суд змушений застосувати Вагову формулу, щоб вирішити, яку цінність слід задовольнити. Суд дійшов висновку, що інтенсивність втручання у право на повагу до приватного життя є помірною чи серйозною (вакцинація може мати згубні побічні ефекти, але вона не застосовуватиметься у випадках протипоказань та існують правові інструменти для відшкодування збитків у разі виникнення будь-яких побічних ефектів, які трапляються), тоді як задоволення принципу охорони здоров'я населення мало серйозну вагу (якби примусові щеплення були скасовані, інших засобів боротьби з інфекційними захворюваннями не було б. З цього випливало, що принципу охорони здоров'я населення слід віддавати перевагу перед принципом захисту права на повагу до приватного життя.

Наведене дає змогу дійти таких висновків.

1. Обсяг повноважень Конституційного Суду Словацької Республіки охоплює захист конституційності в широкому обсязі (власне Конституції та конституційних законів), а окрім того - ієрархічну нормативну будову національного правопорядку та його взаємодію з міжнародним правом, а також забезпечує низку організаційних контрольних механізмів, пов'язаних з перевіркою функціонування демократичних інститутів (питання виборів, референдумів).

2. Аргументація рішень Конституційного Суду цієї держави позначена впливом Європейського Суду з прав людини, а також конституційних судів інших держав - членів Європейського Союзу. Методика оцінки державного втручання до прав людини охоплює тест на пропорційність, який має три кроки: перевірку легітимної мети; перевірку необхідності втручання; тест на пропорційність у його суворому (вузькому) сенсі, який включав і тест на можливість одночасного задоволення конфліктуючих цінностей, і «формулу зважування Роберта Алексі».

Размещено на Allbest.ru