Методи дослідження історії міжнародного права: давня дискусія і нові виклики

Размещено на http://allbest.ru

Методи дослідження історії міжнародного права: давня дискусія і нові виклики

Ольга Буткевич

Анотація

У статті досліджуються прогалини в методології дослідження історії міжнародного права. Пропонується інституційно-галузевий метод дослідження міжнародно-правової історії, який базується на вивченні походження та розвитку окремо кожного елементу і компоненту міжнародного права. Показано застосування такого методу на прикладі дослідження історії інституту міжнародної правосуб'єктності.

Ключові слова: історія міжнародного права, метод дослідження, теорія історії, об'єкт дослідження.

Abstract

The article examines shortcomings in the methodology of studying the history of international law. An institutional-sectoral method of studying international legal history is proposed, which is based on the study of the origin and development of each element and component of international law. The application of such a method is shown on the example of research of the history of the institute of international legal personality.

Keywords: history of international law, research method, theory of history, object of research.

Історія міжнародного права, як галузь його теорії і навчальна дисципліна має досить порівняно пізнє походження (принаймні з ХІХ ст.). На розвиток цієї галузі знань, які і на дослідження міжнародного права в цілому (як і будь-якої суспільної дисципліни) завжди впливали чинники і історії політичного, суспільного характеру, що далеко не завжди були позитивними для відповідної науки. Так, на думку сучасного юриста-міжнародника М. Косненніємі, «Міжнародне право як спеціалізована професія та галузь правових досліджень за своїми університетськими кафедрами виникає лише у другій половині ХІХ ст. До цього воно, як правило, досліджувалось у зв'язку із - та іноді зводилося до - дипломатичної історії та політичної філософії».

З середини ХХ ст. інтерес до історії міжнародного права затихає, чому сприяють проблеми міжнародних відносин, процес «холодної війни», політико-ідеологічного протиборства та необхідності знайти передусім рішення практичних проблем, пов'язаних із міжнародною безпекою. Усе це має негативний вплив на дослідження історії міжнародного права: «Для функціонально орієнтованого покоління минуле давало багато проблем і мало рішень».

Втім з кінця ХХ ст. ситуація почала змінюватися, чому все ж таки сприяв ряд факторів, які оформилися задовго до цього періоду (хоч вони мали більший стосунок до загальної теорії міжнародного права, аніж до науки його історії): «У перші ж роки після Першої Світової війни мета створення професійної еліти фахівців у міжнародному публічному праві здається, була досягнута. Більшість університетів Західного світу прийняли створення такої науки в якості окремої дисципліни, і включили її у навчальні плани своїх правових шкіл та кафедр політичних наук. Стара філософська боротьба між натуралістами і позитивістами часом збуджувала тон дебатів там, в тих інституціях, що припускали абстрактні аргументи задля вироблення відповідних судових рішень та особливо у кодифікаційній роботі Комісії міжнародного права». Уже вирішення самого питання про виникнення міжнародного права залежить від обраної тим чи іншим автором методології і розуміння цього права. Так, на думку сучасного історика міжнародного права С. Неффа, «якщо під «міжнародним правом» розуміти сукупність методів і засобів, що забезпечують елемент передбачуваності в міжнародних відносина, тоді його походження має датуватися тим же часом, що й вся відома історія. Якщо під «міжнародним правом» розуміти більш-менш зрозумілий злагоджений звід поведінки, який стосується націй, тоді час його появи - пізній класичний період і Середні віки.

Якщо «міжнародне право - це звід відповідних принципів, що застосовуються виключно до держав, тоді часом його появи буде сімнадцяте століття. Якщо ж «міжнародне право» визначається як інтеграція всього світу у щось на зразок єдиного суспільства під керівництвом права, тоді найбільш ранньою датою (принаймні оптимістично) буде дев'ятнадцяте століття. Якщо, врешті, «міжнародне право» означає судові рішення і їх застосування світовим урядом, тоді його народження (якщо таке взагалі буде) лежить десь у майбутньому, і судячи з усього, в далекому майбутньому».

Не рідко вченими плутались поняття історії міжнародного права (міжнародно-правової практики) та історії науки міжнародного права, історії міжнародних відносин чи дипломатії тощо. Ці напрями в науці і не відокремились. Про це свідчить поєднання в розгляді історії міжнародного права розвитку його практичного регулювання (появи та становлення інститутів, галузей або окремих норм) зі становленням та розвитком його теорії (науки).

Разом з тим, хоч переважна більшість дослідників, розглядаючи історію міжнародного права, зверталась до історії його науки, останньої в якості окремої галузі дослідження чи дисципліни вироблено не було.

Наслідком відсутності власної методології стало використання вченими методів та принципів дослідження, запозичених з інших наук: історії міжнародних відносин або дипломатії. При цьому не повною мірою враховуються суто правові аспекти історії міжнародного права (М. Мюллер-Йохмус, Ф. Лоран, Ф. Мартенс, Ф. Ліст, А. Нусбаум, Р. Ньюмелін та ін.). З іншого боку, коли автор намагається розглядати історію з засад розвитку правової системи, нерідко це робиться з точки зору загально-історичної методології (тобто історія міжнародного права розглядається за періодами, ключовими фактами загальної історії людства без урахування тих аспектів, що мають вплив саме на міжнародну систему), відтак втрачаються засадничі фактори впливу на історичний розвиток цього права (Г.Вітон, А. Вегнер, Д.Фельдман, Ю.Баскін, І.Лукашук, Д.Бедерман, та ін.).

До проблем у пошуку власної методології дослідження долучились і два підходи до історії міжнародного права - позитивістський (який умовно базувався на тезі «нічого поза нормативно-правовим актом») та європоцентристський, який не розглядав історію цього права поза європейським регіоном. Обидва підходи значно звузили можливості історичної науки.

У цілому склалось декілька підходів до вивчення історії міжнародного права:

- Першою й найбільш поширеною є загальноісторична методологія (утім вона найменш придатна для дослідження питань виникнення та періодизації міжнародного права).

- Власне юридичний метод дослідження міжнародного права повинен лежати і в основі підходу до його історії. Однак тут важливо не впасти в крайнощі розгляду цієї історії з сучасних позицій. Так, проблематичним стало вивчення за допомогою такої методології докласичних (стародавніх і середньовічних) джерел міжнародного права, що не мали суто позитивістської форми чи змісту.

- Метод порівняльного правознавства практично не застосовувався в міжнародно-правовій публічній сфері. Це при тому, що саме міжнародне право за своєю специфікою (його метою є встановлення правопорядку між різними за своєю природою та сутністю утвореннями) акумулює в собі норми різних систем регулювання суспільних відносин (релігії, моралі, культури, національних та етнічних звичаїв тощо). Виходячи з такої його специфіки, саме порівняльно-правовий метод дав би уяву про його особливості та регулятивні здатності.

При всій різнобарвності підходів та методів вивчення міжнародного права, дослідники припускалися однієї помилки - вони дотримувалися одного обраного методу, не застосовуючи їх у комплексі, в залежності від явища, що вивчається.

Для адекватного встановлення особливостей історичного розвитку міжнародного права необхідний комплексний підхід, із застосуванням усіх методів міжнародно-правової науки (власне юридичного, історичного, порівняльно-правового та ін.). Причому історичний метод тут має базуватися на особливостях міжнародно-правової системи (а не бути взятим з загальноісторичної науки), бути системним.

Сучасні теоретики міжнародного права, досліджуючи його історію, пропонують напрями і можливості її майбутнього розвитку. Так, на думку М.Коскенніємі є три ймовірних варіанти подальшого розвитку історичної науки міжнародного права:

1) розвиток «інтелектуальної історії міжнародного права» (продовження дослідження історії цього права за епохами панування «домінуючої сили», як у В. Греве, за зміною домінуючих принципів, як у Р.Редслоба, або за історією видатних у теорії та практиці персоналій);

2) дослідження історії міжнародного права Заходу та / або інших регіонів;

3) історична соціологія міжнародного права (прихильником якої є сам М.Коскенніємі). Остання, на думку автора, полягає в комплексності дослідження історії міжнародного права (в усій сукупності чинників, що впливають на його розвиток): «Традиційні роботи з міжнародного права розглядали предмет з т. зору великих епохальних трансформацій, війн, систем норм, робіт та біографій видатних юристів. Не було спроби вивчати міжнародне право з позицій соціології міжнародної системи» Koskenniemi M. The History of International Law Today (Published in Rechtsgeschichte, 2004). Avialable at: http:// www.helsinki.fi/eci/Publications/Koskenniemi/MHistory.pdf. Відсутність виробленої методології науки історії міжнародного права у тому числі негативно вплинула на несформованість таких наукових напрямів як міжнародно-правова історіографія, міжнародно-правове джерелознавство і особливо історія міжнародно-правових вчень. Необхідність дослідження історії міжнародно-правових поглядів проявляється і в тому, що в деяких регіонах і досьогодні не виявлено таких важливих джерел міжнародного права, як міжнародні договори. По-перше, вони могли носити конкретно-прикладний характер і не завжди фіксуватись (в Індії), а по-друге, в окремих регіонах світоглядні висновки мислителів могли вважатись більш вагомим джерелом міжнародно-правової практики (Китай).

Не позбавленою методологічних проблем була і наука історія міжнародно-правових поглядів (а швидше, вона, навіть, пізнала на собі усю повноту відсутності належної методологічної бази). С. Нефф справедливо відзначив, що навіть праці «батька міжнародного права» Г.Гроція досліджувалися переважно фахівцями у сфері політичної теорії, теорії держави і права, а не власне юристами-міжнародниками¹.

Часто в науці міжнародного права піц його історією розуміється лише період останніх століть, а глибинні основи розглядаються як позбавлені практичної цінності. Нерозуміння того, що сучасне міжнародне право є наслідком тисячолітньої еволюції норм, принципів і інститутів стало причиною недооцінки його можливостей вирішувати проблеми міжнародних відносин. Насправді ж історія міжнародного права та його інститутів від зародження до сучасного етапу є єдиним внутрішньо неподільним процесом його розвитку. Міжнародне право є специфічною системою, що характеризується одноманітністю і однаковістю для усіх народів. Цю його характеристику помітили іще римські юристи, які визначали його, як право, спільне для усіх народів світу. Таким чином, ми маємо ситуацію, коли схожі за сутністю явища та відносини викликають до життя однакові правові норми та інститути у різних регіонах світу. Подібності цих норм, принципів та інститутів сприяє те, що вони покликані регулювати один об'єкт - відповідний вид чи тип міжнародних відносин.

Очевидно, що внаслідок своїх особливостей міжнародне право мало власні закономірності історичного розвитку, які і слід враховувати при виробленні методології дослідження його історії. Майже кожна міжнародно-правова норма чи інститут у її історичному розрізі містить інформацію про особливість цього права. Навіть, якщо ця норма чи інститут є притаманними лише певним історичним періодам міжнародного права, після яких зникають, вони здатні пояснити, чому міжнародне право від них відмовилося, а іноді, які з їхніх елементів воно все ж запозичило для свого майбутнього розвитку і чому. міжнародний публічний право суспільний

Частково до такого бачення підходять прихильники концептуальної історії: «Історія не є ані синонімом минулого, ані єдино вірною правдою про минуле. Натомість вона включає твердження та аргументи про те, як розуміти минуле, які можуть бути більш чи менш переконливими, але завжди відкритими для оспорювання. Як і вивчення права, історія є нескінченним дослідженням питань влади, легітимності, правди і сенсів» Gaurier D. Histoire du droit international. - De l'Antiquitй а la crйation de l'ONU. - Presses Universitaires de Rennes, 2014. - 1137 p.; System, Order, and International Law. The Early History of International Legal Thought from Machiavelli to Hegel. - Ed. by Stefan Kadelbach, Thomas Kleinlein, and David Roth-Isigkeit. - Oxford University Press, 2017; International Law and Religion. Historical and Contemporary Perspectives. - Martti Koskenniemi, Monica Garcia-Salmones Rovira, and Paolo Amorosa. - Oxford University Press, 2017; E-resource: https:// globalhistoryofinternationallaw.wordpress.com/contributions-online/ та ін. Про концепцію концептуальної історії див.: Clark, Martin (2018) Ambivalence, anxieties / adaptations, advances: conceptual history and international law. Leiden Journal of International Law, 31 (4). - Р. 25..

Якщо загальнохронологічна методологія не відображає у повній мірі специфіку історичного розвитку міжнародного права, то слід віднаходити особливі притаманні йому фактори, що розкриють його історію. І тут, скоріше, доцільно говорити про історію розвитку кожного окремого елемента міжнародного права (норми, принципу, інституту чи галузі) в усій сукупності факторів, що вплинули на його зародження, виникнення та історичне становлення. Враховуючи порівняну однорідність виникнення міжнародного права у різних регіонах світу, можна співставити й історичний розвиток відповідного інституту чи норми у кожному з них. Такий підхід можна назвати інституційно-галузевим дослідженням історії міжнародного права. Він базується на вивченні передумов, причин, факторів появи та розвитку кожного окремого інституту (норми чи принципу) міжнародного права, враховуючи його власну специфіку та фактори суспільних відносин, політики, економіки та ін. чинників, які протягом історії впливали на його розвиток та видозміни.

Адже історія кожного, наприклад, інституту міжнародного права може показати як його власні відмінні від загальноісторичного розвитку пертурбацій, так і його специфічний вплив на історичні зміни у міжнародних відносинах чи дипломатії, бо й саме міжнародне право є їх регулятором. Крім того, історія розвитку кожного окремого інституту міжнародного права є часто самобутньою, самодостатньою і не може виводитись із закономірностей загального розвитку людства та його історії.

Сьогодні лише деякі вчені починають ставити питання саме у такому руслі - «ми ще не розуміємо, що ототожнювати історію права з хронологічно викладеними законами і звичаями, подібне тому, як історію клімату розуміти як хронологічно викладені температури повітря. Наша історія права не визначає, що в тій чи іншій правовій системі було суттєвим, а що несуттєвим і які власне правові категорії слід вважати основоположними показниками заміни однієї системи іншою.

За формальною констатацією заміни одного правового акту іншим ми не вбачаємо зв'язку, в усякому разі, не розкриваємо його між правовими положеннями, не аналізуємо їх генезу і еволюцію. Ми могли б звернути увагу на те, що в історії міжнародного права, як і в історії права в цілому, кожний інститут права має свою власну історію, що інститути як національного, так і міжнародного права розвиваються нерівномірно. Скажімо, в національному праві сімейне право, право спадкоємства розвивається повільніше, ніж майнове право, зобов'язувальне право, а в міжнародному праві зміни в праві міжнародних договорів, дипломатичному праві, консульському праві відбуваються значно повільніше, ніж в міжнародному морському праві, міжнародному праві прав людини, міжнародному праві навколишнього середовища тощо. У кожного з них своя генеза і еволюція, свій (різний за тривалістю і темпами розвитку джерел права цього інституту) історичний період. За великим рахунком, ми не знаємо і не показали в дослідженнях з історії права, що кожен інститут права має не тільки свою власну історію, але й може мати свої історичні періоди більш чи менш інтенсивного розвитку»¹.

При цьому, розглядаючи історію появи, становлення і розвитку того чи іншого міжнародно-правового інституту важливо базуватись на тих історичних критеріях, які зумовили його специфіку у відповідну епоху. Адже підхід із сучасних позицій до правових явищ давнини, Середньовіччя чи, навіть, класичного періоду однозначно й критично деформує розуміння їх сутності. Так, навряд чи підходить відома цитата історика міжнародного права Г. Штайгера ("Що може мати спільного договір, в якому одна сторона проголошує себе «Сонцем» щодо іншої сторони, чи сторони якого проклинають себе перед лицем своїх богів на випадок порушення угоди, із договором складеним згідно з Віденською конвенцією про право міжнародних договорів 1969 р." Буткевич В.Г. Становлення професора О.В.Задорожнього як вченого і педагога // Український часопис між-народного права: Спецвипуск, присвячений пам'яті професора О.В.Задорожнього. - 2017. - С. 29-30. Steiger H. From the International Law of Christianity to the International Law of World Citizen - Reflections on the Formation of the Epochs of the History of the International Law // Journal of the History of International Law. Volume 3, Number 2, 2001, p. 181.) до інституційно-галузевого дослідження історії міжнародного права. Адже останнє передбачає саме врахування особливостей того чи іншого інституту (у даному разі - міжнародного договору) в той чи інший період без перенесення на історію його розвитку стереотипів чи правил власного часу. При цьому тут мають досліджуватись як ті норми, принципи та інститути, що є характерними усім регіонам і міжнародно-правовим культурам (як було, сказано, такі співпадаючі в усіх народів елементи і становлять собою сутність міжнародного права), так і ті, що несуть у собі специфіку лише відповідної цивілізації чи регіону. Але у підсумку можливо отримати найбільш повну картину відповідного елементу міжнародного права, виявити його сутність через аналіз історії становлення та специфіки розуміння різними культурами. Так може бути досягнуто те, у чому вбачав мету цієї науки В.Прайзер: «історик міжнародного права своєю чергою бачить своє завдання в отриманні знання про міжнародно-правові розвитки у відповідний період і постановці їх у правильному контексті» Preiser W. History of the Law of Nations. Ancient Times to 1648 // Encyclopedia Of Public International Law. - 1999. - Vol. 2,. - Р. 718..

За такого підходу неминучим є застосування порівняльно-правового методу дослідження міжнародно-правових норм, принципів та інститутів. Не можна сказати, що такий метод зовсім не застосовувався істориками міжнародного права. Але він використовувався або для порівняння «різних епох в історії європейського міжнародного права», або (тими, хто критикував такий європоцентристський підхід) для порівняння різних міжнародно-правових регіонів, але «порівняння не індивідуальних феноменів, незалежно від їхньої важливості, а порівняння цілих епох .існування юридичного впорядкованої міждержавної системи» Preiser W. History of the Law of Nations. Ancient Times to 1648 // Encyclopedia Of Public International Law. - 1999. - Vol. 2,. - Р. 719.. Тобто тут мова йде про загальне порівняння міжнародно-правової системи різних епох. Ми ж говоримо про дослідження кожного елементу міжнародного права (норми, інституту, принципу) в історичному розрізі і з урахуванням його специфіки в різних регіонах. Виявлення спільного та особливого в одного й того ж інституту міжнародного права в різних регіонах і культурах дасть змогу виявити природу цього інституту. Крім цього для повного розкриття історичної сутності того чи іншого елемента міжнародного права (а відтак і, до певної міри, самого цього права) важливим є дослідження такого інституту і виявлення його особливостей у розрізі інших наук. Крім власне порівняльно-правового дослідження тут у нагоді може міждисциплінарність у широкому сенсі¹. Так, на появу та історичні особливості і трансформації елементів міжнародного права мали вплив економічні, політичні процеси, особливості воєнної справи, відповідний науково-технічний розвиток тощо. При дослідженні впливу на відповідний міжнародно-правовий елемент сукупності цих факторів можна якнайповніше виявити його історичну сутність у відповідні періоди історії.

Можна навести приклад застосування інституційно-галузевого методу дослідження історії міжнародного права. Варто його проілюструвати історичним розвитком того інституту міжнародного права, який є невід'ємним від сутності останнього, і історичні трансформації якого визначають відповідні зміни у характері міжнародно-правової системи. Це інститут міжнародної правосуб'єктності. За своєю особливістю і визначальністю для міжнародного права він стоїть окремо від інших його елементів. Адже саме за тим чи іншим колом суб'єктів (творців, реалізаторів і користувачів міжнародним правом), їхньою ієрархією, можна визначити особливості міжнародного права у той чи інший історичний період.

Міжнародне право виникає з появою перших контактів відокремлених первісних груп (родів, племен, вождеств тощо). Якщо всередині таких утворень регулювання суспільних відносин було можливим за допомогою не правових звичаїв первісних вірувань чи релігії (за відсутності права), то зовнішні зносини мали підлягати чітко узгодженому і юридично санкціонованому правилу поведінки. Адже зазвичай у такі зносини вступали різні за своїми звичаєвими системами, віруваннями, релігіями утворення, між якими не було до вступу у такі відносини спільних правил поведінки. Тому від самого виникнення для уможливлення таких відносин первісне міжнародне право стало визначатись особливістю своїх суб'єктів - різних за своєю формою суспільної організації, культурою, віруваннями тощо первісних відокремлених утворень. Відповідно й одразу викристалізувалась сутність міжнародно-правового регулювання - створення спільних для різноманітних суспільних утворень правил поведінки, яким надається правова обов'язковість, заснована на угоді цих суб'єктів. Безумовно, далі у ході історії певні риси міжнародного права змінювались у залежності від зміни його суб'єктного складу, але в основі своїй воно дійшло до нашого часу, як право покликане регулювати відносини між різними, неоднорідними і, часто, протиборчими суб'єктами.

З появою перших сталих політичних спільнот - вождеств, ранніх держав, міст, полісів, імперій, царств, та ін. міжнародні відносини, та право, що їх регулює систематизуються. У праві виділяються сукупності норм - інститути, та базові принципи. Характерною рисою цього етапу історії міжнародного права є якісна та кількісна множинність його суб'єктів. Суб'єктами виступало найширше коло утворень за усю історію міжнародного права - індивіди, храми, протодержави, вождества, племена, поліси, міста, суверени та ін. Вже цей етап формування міжнародного права показує, що держава не є його неодмінним суб'єктом.

Як підсумок цього етапу можна виділити ще одну характерну особливість міжнародного права. Утворене для регулювання відносин між різними суб'єктами, воно є спільним для них усіх, і виникає одноманітно у різних народів. Саме ця риса була помічена римськими юристами, які поклали її в основу дефініції цього права: «Усі народи, які керуються законами та звичаями, користуються частково правом, яке є притаманним для них самих, частково правом загальним для всіх людей: право, яке кожен народ встановив для себе, є особливим для цієї держави і називається цивільним правом, як характерне для цієї держави. Але те право, яке природний розум одноманітно встановив для усіх людей, і що однаково дотримується всіма націями, позначається ius gentium або право народів, будучи тим, якому всі народи однаково підкоряються» Clark, Martin (2018) Ambivalence, anxieties / adaptations, advances: conceptual history and international law. Leiden Journal of International Law, 31 (4). - Р. 15-18. Fontes Historiae Juris Gentium. Sources Relating to the History of the Law of Nations. Edited by W.G.Grewe / Volume 1(1380 B.C. - 1493). Walter de Gruyter. Berlin. New York, 1995. - Р. 169. (Гай). Саме тому це право отримує назву права народів. З розвалом останніх стародавніх імперій - Римської та Перської - саме поява нового типу суб'єктів та відносин між ними впливає на трансформацію міжнародного права. У Європі на території Римської імперії утворюється безліч нових суб'єктів міжнародного права. Між більшістю з них не встигли утворитись звичаї спільної поведінки. Відтак з цього етапу договір перебирає на себе основу роль регулювання міжнародних відносин. Крім того, несталість таких утворень і відсутність у них державних інституцій впливає на т.звану «приватизацію міжнародного права» на початку середньовіччя. Вона проявляється у тому, що у відносини міжнародного типу вступають окремі феодали, графства, князівства тощо.

З утворенням держав (у Європі це період середньовіччя) міжнародне право поступово набуває характер міждержавного. У докласичному міжнародному праві періоду абсолютизму в Європи визнаються 2 основні суб'єкти - держава та її суверен. На початку, держави, що проходять становлення і укріплюються, наполягають на приматі свого внутрішнього права. Певним чином це негативно впливає на концепцію абсолютного державного суверенітету Ж. Бодена, в якій державний інтерес поставлено вище міжнародних зобов'язань. Починається тривалий етап впливу держави як основного суб'єкта цього права. Поступово, а особливо з утвердженням авторитету позитивізму, міжнародне право починає тлумачитись, як система, що регулює відносини лише між державами (з поваленням абсолютизму суверен перестає бути таким суб'єктом).

Так зміни в суб'єктному складі міжнародного права впливають за зміни у практичному правовому регулюванні. Право народів перетворюється на міждержавне право. З виникненням перших міжнародних організацій у другій половині 19 століття починається процес відходу від суто міждержавного права. Спершу міжурядові організації визнаються його суб'єктами (похідними від первинних суб'єктів - держав), потім повноцінними суб'єктами поряд з державами. А потім міжнародне право й поготів трансформується з міждержавного на власне міжнародне. Це відбувається з другої половини 20 століття, коли процеси захисту прав людини, а потім глобалізації викликають до життя нові суб'єкти цього права. Суб'єктами міжнародного права визнаються індивіди, окремі найбільш авторитеті неурядові організації (і, що беруть активну участь в розробці проектів міжнародно-правових джерел, а потім у моніторингу за їх належним виконанням); в доктрині висуваються концепції правосуб'єктності ТНК та міжнародної спільноти у цілому. Міжнародне право проходить трансформацію з міждержавного до права міжнародної спільноти. Відповідних змін зазнають його механізми та джерела.

Короткий огляд історії змін в суб'єктній структурі міжнародного права показує, що саме цей інститут був визначальним для змін у характері міжнародно-правового регулювання та підходах до міжнародного права. Відтак, викладення повної історії окремого інституту (чи іншого елементу чи компоненту) міжнародного права допоможе більш повно виявити сутність цього права в цілому.

Будь-яка обрана методологія дослідження історії міжнародного права повинна мати на меті виявлення сутнісних характеристик цього права (у т.ч. на сучасному етапі) та спрямовуватись не углиб історичних подій чи фактів, а углиб самого права, показуючи його особливості, регулятивну природу і призначення.

Бібліографія

1. Butler W.E. "On Teaching the History of International Law" // "JUS GENTIUM". Journal of International Legal History. - Vol. 3, № 2. - July 2018. - P. 553-571.

2. Johnston D.M. The Historical Foundations of World Order. The Tower and the Arena. - Leiden, Boston: Martinus Nijhoff Publishers, 2008.

3. Koskeniemmi M. To the Uttermost Parts of the Earth Legal Imagination and International Power, 1300-1870. Cambridge University Press, 2021.

4. W. Werner, A. Galan, and M. de Hoon (eds), The Law of International Lawyers: Reading Martti Koskenniemi - Cambridge University Press, 2015.

5. The Oxford Handbook of the History of International Law. - Ed. by B.Fassbender, A.Peters, S.Peter. - Oxford University Press, 2012.

6. Universality and Continuity in International Law. - Th.Marauhn, H.Steiger (eds.). - Eleven International Publishing, 2011.

7. Vattel's International Law in a XXIst Century Perspective. - Ed. by V.Chetail, P.Haggenmacher. - Leiden, Boston: Martinus Nijhoff Publishers, 2011.

Summary

Today every branch, or essential element of international law (its subjects, sources, issues of territory, responsibility, correlation with municipal law, etc.) has its own theory. Such a theory includes an analysis of the characteristics of the branch or complex institution, the specifics of their interaction with other elements of international law, the history of origin and formation and forecasting their development. Often such theories include different, sometimes opposing approaches and concepts, which is understandable for complex science. The theory of the history of international law, which would show the specifics of this subject, has not been developed. Instead, the history of international law is understood as a chronology of changes in periods, the emergence and development of institutions and branches, the conclusion of relevant treaties, etc. There is even a lack of an appropriate methodology for approaching historical changes in international law. Therefore, we pay attention only to some aspects of the need to develop a theory of the history of international law and, above all, the appropriate methodology for its study.

It is not uncommon for scholars to confuse the concepts of the history of international law (international legal practice) and the history of the science of international law, the history of international relations or diplomacy, and so on. These areas of science have not been separated. This is evidenced by the combination in the history of international law of its practical regulation (the emergence and formation of institutions, branches or separate rules) with the formation and development of its theory (science). However, although the vast majority of researchers, considering the history of international law, turned to the history of its science, the latter as a separate field of study or discipline has not been developed.

To adequately establish the features of the historical development of international law a comprehensive approach is needed, with all methods of international legal science (pure legal method, historical one, comparative legal one, etc.). Moreover, the historical method here should be based on the peculiarities of the international legal system (and not be taken from general historical science); it should be used systematically.

It is necessary to find special inherent factors that will reveal the history of international law. And here, it is appropriate to talk about the history of each individual element of international law (norms, principles, institutions or branches) in the whole set of factors that influenced its origin, appearance and historical formation. Given the relative homogeneity of the emergence of international law in different regions of the world, we can compare the historical development of the institution or rule in each of them. This approach can be called an institutional and sectoral study of the history of international law. It is based on the study of the preconditions, causes, factors of emergence and development of each individual institution (rule or principle) of international law, taking into account its own specifics and factors of social relations, politics, economics and other factors that throughout history have influenced its development and changes.

The history of each institution of international law can show both its own differences from the general historical development of perturbations, and its specific impact on historical changes in international relations or diplomacy, since international law itself is their regulator. In addition, the history of the development of each individual institution of international law is often original, self-sufficient and cannot be deduced from the laws of general development of mankind and its history. Thus, the institutional and sectoral approach to the history of international law may consist in studying the history of the development of each individual element of this system, taking into account its specifics and features of formation and transformation.

Размещено на Allbest.ru