Система суб’єктів надання освітніх послуг в Україні: теоретико-правові засади та їх адміністративно-правовий статус

Размещено на http://www.allbest.ru/

Система суб'єктів надання освітніх послуг в Україні: теоретико-правові засади та їх адміністративно-правовий статус

Євгенія Віталіївна Литвиненко

аспірантка

Навчально-наукового інституту права

Сумського державного університету

Резюме

Литвиненко Є.В. Система суб'єктів надання освітніх послуг в Україні: теоретико-правові засади та їх адміністративно-правовий статус.

У статті розглянуто поняття «суб'єкт адміністративного права» та «суб'єкт надання освітніх послуг» на основі існуючих теоретичних підходів. Зроблено висновок, що вищезазначені суб'єкти наділяються правами, свободами та обов'язками. Зважаючи на це, автором було сформовано власне поняття «суб'єкт надання освітніх послуг». Проаналізовано нормативно-правове регулювання цього питання та визначено, що суб'єкти надання освітніх послуг є суб'єктами господарювання. Проведене дослідження дало змогу дійти висновку, що на сьогодні існує необхідність подальшого наукового дослідження адміністративно-правового статусу суб'єктів надання освітніх послуг та ефективного впровадження на практиці.

Ключові слова: суб'єкт надання освітніх послуг, адміністративно-правовий статус суб'єкта, суб'єкт господарювання, адміністративно-правовий статус суб'єктів надання освітніх послуг, освітні послуги.

Summary

Evgenia Lytvynenko. The system of subjects of educational services in Ukraine: theoretical and legal principles and their administrative and legal status.

The article considers the concept of “subject of administrative law” and “subject of educational services” on the basis of existing theoretical approaches. It was concluded that the above entities are endowed with rights, freedoms and responsibilities. In view of this, the author formed his own concept of the subject of educational services. Despite the large number of works devoted to the study of this topic, the legal literature today does not form a full definition of the concept of “subject of educational services” and their administrative and legal status.

The purpose of the article is to define the definition of “subject of educational services”, their administrative and legal status. The realization of this goal involves solving a number of tasks: 1) to explore the concept of “subject of administrative law”, “subjects of educational services”, “administrative and legal status”; 2) analyze the administrative and legal status of the subjects of educational services; 3) define and briefly describe the regulatory framework in the field of educational services.

Scientific novelty. Having studied the scientific achievements on this issue, on the basis of the general category “subject of admi-nistrative law” was given its own generalized definition of “subject of educational services”. After analyzing the general category of “administrative and legal status”, we came to the conclusion that the subjects in the field of educational services can be both individuals and legal entities that have rights and responsibilities and operate on a free and paid basis. The normative-legal regulation of this issue is analyzed and it is determined that the subjects of providing educational services are the subjects of economic activity. The study allowed us to conclude that today there is a need for further research on the administrative and legal status of subjects of educational services and effective implementation in practice.

Key words: subject of providing educational services, administrative and legal status of the subject, business entity, administrative and legal status of subjects of providing educational services, educational services.

Постановка проблеми

адміністративний правовий освітній послуга

Сьогодення ставить нові виклики перед світовою спільнотою, а тому у зв'язку із цим кожного дня все більше відчувається нагальна потреба у кваліфікованих кадрах у всіх сферах суспільного життя. Для нашої держави постає необхідність у розвитку освіченості, а з кожним наступним роком потрібно приділяти більшу увагу цьому питанню. Зокрема, це можливо шляхом делегування закладам освіти певного комплексу повноважень щодо контролю якості освіти, збільшення фінансування, запровадження нових освітніх проєктів та програм, стажувань, грантової діяльності та ін. Злагоджена робота суб'єктів - надавачів освітніх послуг має прямий вплив на вдосконалення та впровадження нових сучасних систем освітніх послуг в Україні. З огляду на це актуалізується питання адміністративно-правового регулювання суб'єктів надання освітніх послуг.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблематикою адміністративного-правового статусу суб'єктів надання освітніх послуг є предметом наукових доробків таких науковців, як Б.В. Дерев'янко, М.І. Горбач, С.І. Мандрик, Є.Ю. Савчук, В.М. Сирих та інші.

Формулювання мети статті

Проведення комплексного аналізу адміністративно-правового статусу суб'єктів надання освітніх послуг на основі теоретичних положень.

Виклад основного матеріалу

Вирішенням проблематики та пошуками нових доктринальних ідей займається велика кількість науковців вже достатньо тривалий час, проте і на сьогодні ця тема залишається актуальною. З метою чіткого розмежування системи суб'єктів у сфері надання освітніх послуг потрібно спочатку дати визначення дефініції «суб'єкт надання освітніх послуг».

Звертаємось до загальної теорії адміністративного права, де під дефініцією «суб'єкт» розуміють носія (фізичну чи юридичну особу) прав і обов'язків у сфері публічного управління, передбачених адміністративно-правовими нормами, який здатен надані права реалізовувати, а покладені на нього обов'язки - виконувати¹.

Б. Дерев'янко в одній із своїх праць трактує поняття «надання послуг у сфері освіти» як діяльність підприємств, установ, організацій, громадян - суб'єктів господарювання та окремих осіб (викладачів, майстрів, тренерів, вихователів, репетиторів тощо), виконувана для задоволення потреб людей (учнів, вихованців, студентів, аспірантів, докторантів та ін.), роботодавців і держави, інших громадян та суб'єктів господарювання з передачі протягом певного часу або постійно сукупності знань, умінь та навичок, що визначають певний їх рівень або ступінь, інших прав, належних навчальних закладів, не має матеріальної форми, не залежить від характеру результату, на платній чи безоплатній основі, що має цінову визначеність². Він дійшов висновку, що найрозповсюдженішими учасниками правовідносин в освітній сфері є заклад освіти та споживач його послуг (зокрема, вихованець, учень або студент). На перший погляд здається, що відносини між такими учасниками базуються на засадах рівності; відносини спрямовані на досягнення приватних інтересів: комерційного закладу освіти - отримати плату за навчання, а споживача - отримати знання та/або диплом чи інший документ, що підтверджує проходження навчання³.

Таким чином, можна виокремити, що суб'єктом надання освітніх послуг може бути фізична або юридична особа із правами та обов'язками у сфері надання певного роду освітніх послуг, тобто провадити освітню діяльність на безоплатній або комерційній основі. Досліджуючи освітні правовідносини, таких суб'єктів можна поділити на основні й додаткові. До основних прийнято відносити заклади освіти та учнів, вихованців, студентів, слухачів, аспірантів, докторантів та інших, які безпосередньо беруть участь у навчальному процесі. Додаткові, у свою чергу, - це ті, які беруть учать тільки в окремих видах таких відносин, наприклад, батьки, представники підприємств та інші.

У наш час у вітчизняній цивілістичній доктрині сформувалася загальновизнана юридична конструкція юридичної особи, яку назвати довершеною і повністю адекватною сучасній ринковій реальності не можна, оскільки основні функції, які виконує інститут юридичної особи, реалізуються далеко не повністю⁴. Заклади освіти, а також інші суб'єкти права, що надають послуги у сфері освіти, на відміну від більшості суб'єктів цивільного права мають значну кількість публічних інтересів.

Підтримуємо думку одного із професорів щодо того, що державні та муніципальні освітні установи, будучи суб'єктами освітніх відносин, діють переважно як суб'єкти публічного, а не приватного права. Названі установи, як і інші колективні організації, виступають суб'єктами різних відносин, у т.ч. набувають статус юридичної особи для здійснення різних угод і ведення підприємницької діяльності. Але визнання освітньої установи юридичною особою зовсім не означає, що вона виступає такою і в сфері своєї основної діяльності - освіти, організації та управління освітнім процесом. Тут діє правова конструкція, притаманна будь-якому органу державної влади, який постає юридичною особою, проте ця обставина ніяк не відбивається на його суті як суб'єкта адміністративних, владних відносин⁵. У відносинах з надання (отримання) послуг у сфері освіти беруть участь суб'єкти права та суб'єкти господарювання.

Час від часу порушується питання визнання чи невизнання закладу вищої освіти повноцінним суб'єктом господарювання⁶. Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України «Про освіту»⁷ заклади освіти належать до суб'єктів господарювання, проте інші законодавчі положення не забезпечують повною мірою визначення господарсько-правового статусу цих суб'єктів. Можна сказати, що саме це вказує на актуальність питання поняття та адміністративно-правовий статус суб'єктів надання освітніх послуг⁸. Розглядаючи ці питання, не слід залишати поза увагою інших учасників такого роду правовідносин. Зокрема, серед кваліфікаційних ознак, що вирізняють освітні правовідносини з-поміж інших, виокремлюють їх тристоронній характер⁹. Суб'єктний склад освітніх правовідносин, на думку таких науковців, визначається участю одночасно трьох сторін: навчального закладу, педагогічного складу такого навчального закладу, а також суб'єкта навчання (здобувача освітніх послуг). При цьому педагогічні працівники здійснюють владні повноваження щодо підтримання порядку в аудиторії, застосування заходів дисциплінарного впливу, проведення контролю успішності навчання тощо¹⁰.

Якщо під поняттям суб'єкта господарювання розуміти діяльність з надання освітніх послуг, то слід виділити окремий суб'єкт господарювання - суб'єкт освітньої діяльності. Варто вказати, що у національному законодавстві не використовується термін «суб'єкт надання освітніх послуг», але замість нього можна знайти термін «суб'єкт освітньої діяльності». Так, згідно з п. 27 ст. 1 Закону України «Про освіту» до суб'єктів освітньої діяльності відносяться фізичні або юридичні особи (заклади освіти, підприємства, установи, організації), що провадять освітню діяльність, яка в свою чергу спрямована на організацію, забезпечення та реалізацію освітнього процесу у формальній та/або неформальній освіті. Отже, поняття суб'єкта надання освітніх послуг та суб'єкта освітньої діяльності мають однакове значення та можуть взаємозамінятися.

Є.Ю. Савчук зазначає, що визначення суб'єкта освітньої діяльності зіставляється також з видами суб'єктів господарювання, які виокремлено в ч. 2 ст. 55 Господарського кодексу України¹¹: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільний кодекс України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці. Отже, можемо дійти висновку, що в наукових працях вчених суб'єктом надання освітніх послуг є заклади освіти та інші юридичні та фізичні особи, які провадять господарську діяльність у сфері освітніх послуг¹².

Б.В. Дерев'янко дотримується позиції, згідно з якою освітні заклади є суб'єктами господарювання. Тому вони відповідно до ч. 1 ст. 55 ГК України здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Вони як суб'єкти господарювання можуть бути СПД - заклад освіти, утворений з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Також такі заклади можуть бути некомерційними суб'єктами господарювання: можуть належати до державного або комунального секторів економіки у галузях (видах діяльності), в яких відповідно до ст. 12 ГК України забороняється підприємництво, на основі рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування¹³.

У результаті проведеного аналізу положень різних представників наукової спільноти можна стверджувати, що суб'єкти надання освітніх послуг є суб'єктами господарювання і тому наділені правами та обов'язками.

Є.Ю. Савчук у своїй статті виділила види суб'єктів надання освітніх послуг: 1) заклади освіти, для яких надання освітніх послуг виступає основним видом господарської діяльності, у тому числі заклади освіти іноземних держав; 2) інші юридичні особи - підприємства, установи, організації, фізичні особи-підприємці, які не мають статусу закладу освіти; 3) відокремлені підрозділи закладів освіти, у тому числі закладів освіти іноземних держав¹⁴.

Вважаємо доречним таку класифікацію видів суб'єктів надання освітніх послуг, оскільки вже було з'ясовано, що суб'єктами можуть бути фізичні і юридичні особи. А юридичні особи, в свою чергу, можуть мати філіали. Визначаючи адміністративно-правовий статус суб'єкта надання освітніх послуг, спочатку потрібно надати визначення поняття адміністративно-правовий статус. Варто навести думку професора Т.О. Коломоєць, яка зазначає, що категорія «адміністративно-правовий статус» представляє собою сукупність суб'єктивних прав і обов'язків, закріплених нормами адміністративного права за певним органом. Водночас обов'язковою ознакою набуття суб'єктом адміністративно-правового статусу є наявність у нього конкретних суб'єктивних прав та обов'язків, що реалізуються у рамках як адміністративних правовідносин, так і поза ними¹⁵.

Як слушно вважають О. Гумін і Є. Пряхін, до елементів адміністративного статусу варто віднести правосуб'єктність, права, обов'язки та юридичну відповідальність. Не всі права та обов'язки, закріплені в законодавстві, характеризують адміністративно-правовий статус. До них належать лише передбачені нормами адміністративного права та що реалізуються у взаємовідносинах з органами публічної влади, оскільки адміністративно-правові відносини існують тільки там, де один із суб'єктів є суб'єктом владних повноважень¹⁶. Таким чином, більшість науковців вбачають, що змістом адміністративно-правового статусу є права, свободи й обов'язки цих суб'єктів. Погоджуючись з цією думкою, вважаємо, що права й обов'язки є основними для суб'єктів у адміністративно-правових відносинах. Вони є головними для існування та порозуміння між собою особистих та суспільних інтересів.

М.І. Горбач зазначає, що за своєю сутністю адміністративно-правовий статус суб'єкта адміністративного права - це філософсько-правові чинники його «народження» і «смерті», правових статичних правил, потенціальної взаємодії з іншими суб'єктами й об'єктами права, що здійснюється на основі норм адміністративного права, з метою забезпечення прав, свобод або/та законних інтересів за умови недопущення творення передумов щодо порушення засвідчених цінностей інших суб'єктів права¹⁷.

М. Ринажевський додає до сукупності правових елементів адміністративного-правового статусу суб'єктів адміністративного права ще й «правове становище суб'єкта права», що само собою означає становище того чи іншого суб'єкта в правовій реальності, яке відображається в його взаєминах із суспільством і державою¹⁸.

Деякі вчені в сукупності правових елементів адміністративно-правового статусу виділяють ще й повноваження, які за своєю сутністю є офіційно наданими кому-небудь правами певної діяльності, ведення справ. Також повноваження в теорії управління опосередковують владні відносини між керівним і підлеглим учасниками цих відносин (тобто, це право керування)¹⁹. Варто погодитися з даною думкою, але вважаємо, що «правове становище суб'єкта права» та повноваженні, якими наділені суб'єкти, зумовлені правами, свободами та обов'язками і тому недоречно їх виокремлювати як окремі елементи, які входять та характеризують адміністративно-правовий статус суб'єкта.

Вчені-адміністративісти зазначають, що адміністративно-правовий статус навчального закладу складається з трьох блоків: 1) цільового, який визначає норми про цілі, завдання і функції та принципи діяльності; 2) організаційно-структурного, який складається з правових приписів, що регламентують порядок утворення, реорганізацію, ліквідацію органа або суб'єкта, його структуру, лінійну і функціональну підпорядкованість; 3) компетенційного - як сукупності владних повноважень і підвідомчості²⁰. Цей перелік може бути збільшений, оскільки на сьогодні не має чіткого законодавчого закріплення.

На прикладі наведених елементів правового статусу вищого навчального закладу (далі - ЗВО) МВС України у праці С.І. Мандрик²¹ проведемо аналогію правового статусу ЗВО Сумського державного університету (далі - СумДУ)²²:

Зовнішня відокремленість: ЗВО СумДУ має статут, назву, символіку, печатку, відокремлене майно, може набувати та здійснювати майнові та особисто немайнові права, має рахунок у банку, кошторис, несе обов'язки і бути відповідачем та позивачем у суді.

Основне призначення - СумДУ є державним університетом і основним напрямом його роботи є надання освітніх послуг на безоплатній та платній основі.

Специфічна організаційно-штатна структура. СумДУ має велику організаційну структуру, яка включає в себе: робочі органи; колегіальні органи управління та самоврядування загальноуніверситетського рівня; громадські організації загальноуніверситетського рівня; служби та відділи загально-організаційного забезпечення діяльності; відділи та служби забезпечення фінансово-економічної діяльності та закупівель; бібліотека СумДУ; медіа-центр; управління міжнародного співробітництва; видавництво СумДУ; навчально- організаційне управління; департамент до університетської освіти та профорієнтаційної роботи; департамент міжнародної освіти; прес-центр СумДУ; відділи та служби забезпечення наукової діяльності; департамент по роботі з персоналом та підготовці науково-педагогічних кадрів; спеціалізовані вчені ради; відділ бенчмаркінгу та статистики; координаційний центр гуманітарної політики; відділи та служби забезпечення поза навчальної діяльності; управління фізичного виховання і спорту; служби забезпечення соціального напряму діяльності; відділи та служби комп'ютерного забезпечення, мережевих технологій та технічного обладнання; адміністративно-господарча частина; центр забезпечення якості вищої освіти; група планування та обліку навчального навантаження; навчально-методичний відділ; група сприяння академічній доброчесності; центр професійної та післядипломної освіти; центр заочної, дистанційної та вечірньої форм навчання; кафедра військової підготовки; факультет технічних систем та енергоефективних технологій; факультет електроніки та інформаційних технологій; навчально-науковий інститут бізнесу, економіки та менеджменту; факультет іноземної філології та соціальних комунікацій; навчально-науковий інститут права; навчально-науковий медичний інститут; шосткінський інститут СумДУ; конотопський інститут СумДУ; відокремлений структурний підрозділ «Машинобудівний фаховий коледж СумДУ» та інші.

Наявність підпорядкування у вигляді погодження з Міністерством освіти і науки України статуту навчального закладу, правил відбору та прийому на навчання, кількість державного замовлення, порядок організації навчального процесу, форми навчання та контроль за дотриманням стандартів освіти та інше.

Особливий правовий статус постійного складу, до них входять науково-педагогічні та наукові працівники і перемінного складу докторанти, аспіранти, слухачі, студенти.

СумДУ притаманні внутрішньо-організаційні адміністративні відносини, які складаються з різних питань його діяльності, зокрема кадрових, економічних, юридичних, міжнародних, організаційних та інших.

Адміністративно-правові норми, що регулюють діяльність ЗВО СумДУ, можна об'єднати у кілька груп, які визначають: а) засади державного управління у галузі вищої освіти та регламентують відповідні права і свободи громадян; б) стандарти вищої освіти; в) правовий статус ЗВО СумДУ, порядок створення, реорганізації та ліквідації, ліцензування їх освітньої діяльності, акредитацію; г) форми та методи управлінської діяльності; ґ) способи і порядок забезпечення законності та дисципліни в діяльності ЗВО СумДУ; е) адміністративно-правові засади організації їх діяльності.

Управління ЗВО здійснюють загальні і спеціальні суб'єкти. До загальних суб'єктів управління можемо віднести Верховну Раду України, Президента України, Кабінет Міністрів України, центральні та місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, громадян України та громадські організації. Спеціальні суб'єкти управління - це Міністерство освіти і науки України, ректор (начальник), проректори (заступники начальника); вчені ради; наглядові ради; робочі та дорадчі органи; органи громадського самоврядування.

Діяльність ЗВО СумДУ провадиться за такими напрямами: навчально-методична робота; наукова робота; виховна; матеріально-фінансове та господарське забезпечення, робота яких підпорядкована проректорами ВНЗ згідно з їх посадовими інструкціями.

Фінансування ЗВО СумДУ здійснюється за рахунок коштів державного бюджету та інших джерел фінансування, не заборонених законодавство.

Висновки

Проведений аналіз наукових поглядів та національного законодавства вказує на те, що на сьогодні суб'єкти у сфері надання послуг є достатньо складною та включає в себе фізичних і юридичних осіб, а також індивідуальних і колективних суб'єктів, які мають права та обов'язки і здійснюють свою діяльність на безоплатній або платній основі. Особливістю освітніх правовідносин є те, що їх можна поділити на основну групу суб'єктів та додаткову групу. До основних можемо віднести навчальні заклади та учнів, вихованців, студентів, слухачів, аспірантів, докторантів та інші, які безпосередньо беруть участь у навчальному процесі. Додаткові - це ті, хто бере учать тільки в окремих видах таких відносин, наприклад, батьки, представники підприємств та інші. Також варто зазначити, що в цих правовідносинах у їх структурі завжди однією зі сторони є орган публічної адміністрації.

У дослідженні було розглянуто така категорія, як: «адміністративно-правовий статус», який включає в себе права, свободи та обов'язків суб'єктів. Вчені-адміністративісти зауважують, що адміністративно-правовий статус навчального закладу повинен складається з трьох блоків: 1) цільового, який визначає норми про цілі, завдання і функції та принципи діяльності; 2) організаційно-структурного, який складається з правових приписів, що регламентують порядок утворення, реорганізацію, ліквідацію органа або суб'єкта, його структуру, лінійну і функціональну підпорядкованість; 3) компетенційного як сукупності владних повноважень і підвідомчості. Нами було проаналізовано працю С.І. Мандрик та зроблений детальний аналіз ЗВО СумДУ з урахуванням вище зазначених блоків. Це дало змогу дійти висновку, що усі компоненти є необхідними для визначення адміністративно-правового статусу навчального закладу.

Підсумовуючи, визначили, що суб'єкти адміністративно-правових відносин - це учасники суспільних відносин, які відповідно до норм адміністративного права наділені адміністративною правосуб'єктністю та беруть участь у сфері державного управління. Отже, суб'єктами у сфері надання освітніх послуг є система фізичних та юридичних осіб, які наділені адміністративною правосуб'єктністю відповідно до законодавства України, та забезпечують і реалізують державну політику у сфері освіти на безоплатній або платній основі.

Отже, незважаючи на велику кількість наукових праць за цією тематикою, наукові пошуки тривають до сьогодні та мають актуальність серед наукових діячів.

Література

1. Загальне адміністративне право: підручник / Гриценко І.С., Мельник Р.С., Пухтецька А.А. та ін.; за заг. ред. І.С. Гриценка. Київ: Юринком Інтер, 2015. С. 226.

2. Деревянко Б.В. Щодо визначення понять «надання освітніх послуг» та «надання послуг у сфері освіти». Вісник Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. 2011. № 4 (57). С. 92-109.

3. Деревянко Б.В. Адміністративно-правове регулювання надання послуг у сфері освіти: монографія / Донецький юридичний інститут. Донецьк. 2012.

4. Горбунов М.А. Юридические лица в римском праве. Вестник Московского университета МВД России. 2009. N° 5. С. 91.

5. Сырых В.М. Образовательные услуги и образовательные правоотношения: дискуссионные взгляды и действительное содержание. Журнал российского права. 2010. № 4. С. 71-72.

6. Бесчастний В.М. Заклади вищої освіти як повноцінні суб'єкти господарювання. Правовий часопис Донбасу. 2018. № 4 (65). С. 90-91.

7. Про освіту: Закон України. Відомості Верховної Ради України. 2017. № 38-39. Ст. 380.

8. Сырых В.М. Предмет правового регулирования образовательного права. Право и образование. 2001. № 3. С. 48.

9. Тицька Я.О. Підстави розмежування понять «освітні правовідносини» та «відносини у сфері освіти». Актуальні проблеми держави і права. 2012. Вип. 67. С. 264.

10. Сырых В.М. Предмет правового регулирования образовательного права. Право и образование. 2001. № 3. С. 48.

11. Господарський кодекс України: Закон України. Відомості Верховної Ради України. 2003. № 18-22. Ст. 144.

12. Савчук Є.Ю. Господарсько-правове регулювання надання освітніх послуг: дис. ... д-ра філософії / Донецький національний університет імені Василя Стуса. Вінниця. 2021.

13. Деревянко Б.В. Адміністративно-правове регулювання надання послуг у сфері освіти: монографія / Донецький юридичний інститут. Донецьк. 2012.

14. Господарський кодекс України: Закон України. Відомості Верховної Ради України. 2003. № 18-22. Ст. 144.

15. Коломієць Т.О. Адміністративне право України. Академічний курс. Київ: Юрінком Інтер. 2011.

16. Гомін О., Пряхін Є. Адміністративно-правовий статус особи: поняття та структура. Наше право. Львів. 2014. № 5. С. 35-37.

17. Горбач М.І. Класифікація елементів адміністративно-правового статусу суб'єктів адміністративного права. Науковий вісник публічного та приватного права. 2016. № 2. С. 130.

18. Гіда Є., Білозьоров А. Теорія держави і права. Київ: ФОП О.С. Ліпкан, 2011.

19. Горбач М.І. Класифікація елементів адміністративно-правового статусу суб'єктів адміністративного права. Науковий вісник публічного та приватного права. 2016. № 2. С. 129-136.

20. Бахрах Д.Н. Административное право: учеб. для вузов. Москва: БЕК, 1996. С. 85.

21. Мандрик С.І. Особливості вищих навчальних закладів МВС України як суб'єктів адміністративного права. Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. 2008. № 43. С. 201-203.

22. Офіційний сайт Сумського державного університету. URL: https://sumdu.edu.ua/uk/.

Размещено на Allbest.ru