Кримінальне покарання та його мета: біблійний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кримінальне покарання та його мета: біблійний аспект

Віктор Євгенович Ткачук, кандидат юридичних наук, доцент, завідувач кафедри ПВНЗ «Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем'янчука»

Резюме

У статті розкрито особливості формування релігійного підходу щодо мети кримінальних покарань. Проведено дослідження системи покарань за біблійними нормами з урахуванням результатів розгляду проблеми тлумачення понять «гріха» та «злочину».

Ключові слова: Біблія, кримінальне покарання, мета покарання.

Summary

The article reveals the peculiarities of the formation of a religious approach to the purpose of criminal punishment. A study of the system of punishment according to biblical norms was carried out, taking into account the results of consideration of the problem of interpretation of the concepts of “sin” and “crime”.

The meaning of sin is similar to the meaning of the interpretation of the concept of “crime” and includes a formal feature - illegality, namely: sinful acts are clearly defined and provided by religious norms. However, it should be noted that the material side of sinful action is formed not only by social essence, but also moral. That is, a sinful act carries not only social danger for other people, but also danger for the essence of the existence of the person who committed the sin (crime). Therefore, the formal-material side of sin combines social and moral essence.

Given that at a certain stage of formation and development of statehood, the state legitimized religious norms and ensured their implementation by the apparatus of coercion - there was also the legal essence of this socio-spiritual phenomenon. The presence of guilt in the biblical norm also acts as a sign of a crime and is divided into intentional and negligent, which, respectively, is the basis for the application of varying degrees of punishment.

The analysis of the biblical norm gives grounds to assert about a certain evolution of the purpose of criminal punishment, which significantly influenced the formation of the content of punishment in secular regulations. It was the religious norm that enshrined the essence of the criminal penalty of revenge, which was expressed in the obligatory retribution of evil for evil. This approach, according to historical sources, in most cases has been implemented in practice. On the other hand, the norms of the Bible saw in the socio-legal nature of criminal punishment and the corrective and educational nature, which mankind began to use only at the present stage of development.

The Bible, like secular criminal law, has the use of just punishment for the purpose of punishment, which in the process of realizing the purpose of criminal punishment realizes its natural essence only through coercion, which is manifested not only in the principle of “eye for an eye, tooth for a tooth” (Old Testament), but also in restricting the social rights of the convict and restoring the violated right through compensation to the victim of the crime.

Key words: Bible, criminal punishment, purpose of punishment.

Постановка проблеми

В історії розвитку людства злочин та покарання завжди були взаємопов'язаними суспільними явищами. У цьому контексті Н.Ю. Мельничук небезпідставно проводить паралель між злом, яке асоціюється з хаосом та покаранням, що співвідноситься з порядком, і звертає увагу не на абсолютному знищенні зла, адже розуміє, що воно є вічним, а на досягненні гармонії між цими двома феноменами, тобто рівноваги, яка досягається тільки завдяки покаранню¹. У такому випадку зрозумілим є постійний пошук людиною способів та механізмів самозахисту для її біологічно-видового і суспільного співіснування та безпеки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

З огляду на це проблема вирішення мети кримінального покарання має багатовікову історію. На сучасному етапі розвитку суспільства означена проблематика не є вирішеною і залишається актуальною та привертає увагу як вітчизняних, так і зарубіжних науковців. У контексті розвитку науково-практичної думки з приводу вирішення даної проблематики напрацьовано різноманітні підходи, які висвітлені у працях як сучасних українських вчених: Ю.В. Бауліна, О.М. Джужи, О.Г. Колба, О.М. Костенка, В.О. Меркулової, В.Т. Маляренка, А.Х. Степанюка, так і радянських - М.О. Бєляєва, Л.В. Багрія-Шахматова, І.І. Карпеця, Н.Ф. Кузнєцової, І.С. Ноя, М.Д. Шаргородського та інших.

Формулювання мети статті. Виходячи із обґрунтування актуальності даної проблематики метою запропонованої публікації є спроба дослідити біблійні аспекти мети кримінального права.

Виклад основного матеріалу

У процесі проведення даного дослідження варто зауважити, що нині серед науковців існує думка щодо Біблії як першоджерела кримінального права², для якої характерним є наявність чіткого порядку щодо визначення протиправності (гріховності) діяння та встановлення принципів відповідальності. Цей підхід викликає певний інтерес як з наукового, так і практичного погляду. Проте, досліджуючи систему покарання за даним християнським джерелом, не можна обійти стороною проблему тлумачення понять «гріха» та «злочину», що у ньому дається. Адже виходячи із розуміння самої суті гріха та злочину можна у сьогоденні вибудувати основні засади призначення покарання. Так, у першій Книзі Мойсея встановлювалась заборона на дії, які є небезпечними для людини, а саме: на вживання плодів з дерева «пізнання добра і зла», за порушення якої відповідно застосовувалося певне покарання - смерть (Буття, 2: 17)³. У даному випадку сутнісний зміст гріха є схожим зі змістом тлумачення поняття «злочину» і включає у себе формальну ознаку - протиправність, а саме: гріховні діяння є чітко визначеними і передбачені релігійною нормою (Вихід, глава 20).

Проте необхідно зауважити, що матеріальну сторону гріховної дії утворює не тільки соціальна сутність, а й моральна. Тобто гріховне діяння несе в собі не тільки суспільну небезпеку для інших людей, а й небезпеку для сутності існування особи, яка вчинила гріх (злочин). Тому формально-матеріальна сторона гріха поєднує в собі соціальну та моральну сутність. Зважаючи на те, що на певному етапі становлення й розвитку державності держава узаконювала релігійні норми та забезпечувала їх виконання апаратом примусу - ще й мала місце юридична сутність цього суспільно-духовного явища. Наявність вини в біблійній нормі теж виступає як ознака злочину і поділяється на навмисну та необережну (Вихід, 21:12-13), що відповідно є підставою для застосування різних за ступенем тяжкості покарань (Вихід, глави 21-22).

У ході даного дослідження більш детальне пізнання біблійних засад формування понятійних властивостей злочину та покарання стало можливим лише шляхом аналізу першоджерела - Закону Мойсея. Зокрема, аналіз цього Закону показав, що у ньому не було чіткості та оформленості в безпосередньому тлумаченні самого поняття «злочину», а виділялось лише поняття «гріха» перед Богом. Отже, виникає потреба у виокремленні подібних та відмінних ознак цих двох понять. Як свідчить вивчення наукової літератури, у ній дано досить поверхове тлумачення поняття «гріха». Так, у сучасному тлумачному словнику української мови за редакцією В.В. Дубічинського вказується, що під поняттям «гріха» слід розуміти порушення релігійно-моральних догм, настанов, поганий та непорядний вчинок⁴. Аналогічної думки дотримуються Т.В. Ковальова⁵ та колектив авторів «Великого тлумачного словника сучасної української мови» за редакцією В.Т. Бусела⁶.

У релігійній літературі стверджується, що під поняттям «гріха» необхідно розуміти зло, яке є порушенням закону Божого⁷, тобто порушення закону іде шляхом вчинення зла, а отже, синонімічна схожість між гріхом і злочином, як видається, все-таки існує. Отже, такі ознаки, як визначення забороненої дії (протиправ- ність) та передбачення за неї певного виду покарання (караність) і вина є об'єднуючими компонентами поняття «злочину» та «гріха». Однак за релігійною нормою небезпека у бездіяльності не вбачається і, відповідно, не розглядається як ознака гріха (злочину). Водночас, перелік гріховних діянь, так само як і злочинних, є чітко визначеним (Вихід, 20: 3-17). Різниця ж полягає лише у тому, що злочинність діяння визначається державою у виді формально визначених правил поведінки, які забезпечуються державним примусом (покаранням), а гріховність - Богом, механізм покарання за яку не визначений. Але, оскільки Бог визнаний у релігійних нормах Творцем Всесвіту та керує ним⁸, то відповідно поняття «гріха» є набагато ширшим за поняття «злочину» і відповідальність особи за вчинення гріха настає як при житті, так і після смерті. Відповідальність за злочини такої сили не має. Однак для неї є характерною наявність судимості, яка передбачає кінцеві межі такого статусу засудженої особи з тих чи інших видів злочинів (від невеликої тяжкості до особливо тяжких злочинів).

Аналіз змісту та суті поняття «гріха» й інших базових засад, типу: «не ображай ближнього» (Левіт, 19: 13), «не враждуй між братами, не мсти і не май злоби в серці своєму» (Левіт, 19: 17) дає підстави зробити висновок про те, що регулювання тогочасних суспільних відносин було побудовано на засадах моральності та гуманізму. Визнання ж рівності громадян у своїх правах (ст. 21 Конституції України), а саме визнання принципу «закон для всіх один» закріплюється у таких релігійних засадах: один суд повинен у вас бути як для прибульця, так і для туземця (Левіт, 24: 22); судіть справедливо, як брата з братом, так і прибульця його (Повторення, 1: 16). У даних релігійних догмах необхідно вбачати вершину демократичного законотворення, а тому можна погодитись з думкою П. Аксьонова про те, що такий підхід надає можливість визнавати в людині особистість⁹.

Однак за Мойсеєвими законами зберігається смертна кара (Вихід, 21: 12, 14-17, 29; 31: 14; Левіт, 20: 10, 27; Числа, 35: 17-18) та дотримується принцип «таліону» (Вихід, 21: 23-25; Левіт, 24: 19-20; Числа, 35: 33; Повторення, 19: 21). Позбавлення волі, як окремий вид покарання, в п'яти книгах Мойсея не використовується, а вперше про нього йдеться у Другій книзі Хронік - позбавлення волі пророка Михея (18: 25-26). Проте, крім даних видів покарань, застосовувалися і ті із них, які не були пов'язані з позбавленням людини життя та волі. Так, за нанесення тілесних ушкоджень, що не призвели до смертельного випадку, на злочинця покладався обов'язок відшкодувати шкоду за період непрацездатності потерпілого та компенсувати витрати на лікування (Вихід, 21:19). У цьому контексті дещо по-іншому побудований КК України, а саме - хоча у Загальній частині (ст. ст. 45, 46) окремі елементи такого механізму визначені, проте в Особливій частині компенсація шкоди, завданої здоров'ю людини, не передбачається. Дана правова прогалина частково вирішена КПК, зокрема у ст. ст. 127, 128, 129, 130 та постановою Пленуму Верховного Суду України від 7 липня 1995 р. № 11 «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, судових витрат», якою надається можливість потерпілій стороні вимагати від засудженого відшкодування затрат на стаціонарне лікування (п. 3). При подальшому лікуванні потерпілого допускається стягнення із засудженого в порядку цивільного судочинства (п. 4)¹⁰. На відшкодуванні моральної (немайнової) та матеріальної шкоди акцентується увага і у постановах Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»¹¹; від 31 березня 1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»¹².

Питання охорони власності у Біблії теж не облишено. Так, при пошкодженні майна (тварин) передбачалось повернення аналогічного - тільки у 4- чи 5-кратному розмірах (Вихід, 22: 1). Майже ідентичний підхід збережено і у нині діючому КК Ізраїлю (ст. 63)¹³.

Окремо заслуговує на увагу біблійний підхід до злочинців, які вчинили вбивства з необережності. Для цього Господь наказує Мойсею побудувати шість міст захисту (Числа, 35: 6, 11-13) з метою огородити вбивцю від руки месника, тобто таким чином створювались гарантії для винної особи від розправи (самосуду) як потерпілих та близьких родичів, так і з боку інших осіб. Певний інтерес викликає те, що сам Бог зобов'язує суспільство вберегти вбивцю від руки месника (Числа, 35: 25), щоб не пролилася кров невинного і не було крові на тобі (Повторення, 19: 10).

Таким чином, необхідно зробити висновок, що для релігійних норм Мойсея характерним було існування не тільки смертної кари та тілесних покарань, а й покарань, які не пов'язані ані зі смертю, ані з обмеженням волі, що мали характер майнового відшкодування збитків та морального страждання. Метою ж покарання за релігійним підходом, на думку П. Аксьонова, було запобігання злочинам та виправлення злочинця¹⁴. Погодившись у цілому з цим дослідником, все-таки слід зауважити, що ним не запропоновано будь-які шляхи досягнення мети. Очевидно, таким шляхом може бути лише закріплення у КК принципів покарання.

Відповідно до релігійних норм Законів Мойсея запобіжна дія покарання реалізується за допомогою принципу «залякування», тобто у його змісті враховується схильність людини до страху. Так, Господь Бог говорить до Мойсея: «збери до Мене весь народ, і Я скажу їм слова Мої, з яких вони навчаться боятися Мене у всі дні життя свого на землі і навчать боятися синів своїх» (Повторення, 4: 10). У вітчизняному ж КК можна зустріти даний принцип у понад 70 % статей, що передбачають покарання у виді позбавлення волі¹⁵.

Другий принцип, який відображає зміст запобіжної дії покарання, є принцип «таліону» або помсти. У книзі Чисел (35: 33) Господь говорить: «не поганьте землі, на якій ви будете жити, адже кров поганить землю, і земля очищається від пролитої на неї крові лише кров'ю пролившого її». Сьогодні держава, беручи на себе обов'язок покарати злочинця, фактично здійснює цю ж саму помсту через кару, адже покарання виступає передусім заходом примусу, а не засобом відновлення порушеного права (ст. 50 КК).

Надзвичайно прогресивним та не менш ефективним у профілактиці злочинів є принцип індивідуальної відповідальності, застосування якого можна знайти у релігійних джерелах, а саме у Повторенні: батьки не повинні каратися смертю за дітей, і діти не повинні каратися смертю за батьків, а кожен повинен каратися смертю лише за вчинений ним особисто злочин (24: 16). У вітчизняній правовій системі, на жаль, зустрічаються прояви порушення цього принципу. Взяти хоча б внутрішні положення силових міністерств про порядок добору кадрів, де встановлюються певні обмеження при прийомі на роботу осіб, у яких рідні та близькі мали судимості¹⁶, що суперечить положенням ч. 2 ст. 38 та ч. 2 ст. 61 Конституції України.

Неминучість і невідворотність покарання багатьма науковцями визнається як необхідна передумова для ефективної боротьби зі злочинністю. Досить просто ця проблема вирішувалась у Законах Мойсея: «Господь терпеливий, прощає беззаконня і злочини, але не лишає без покарання, і карає беззаконня батьків в дітях до третього і четвертого покоління» (Вихід, 34: 7; Числа, 14: 18).

Гуманність як одна із складових сутнісної природи покарання передбачена у П'ятикнижжі Мойсея. Адже перше вбивство людини людиною (вбивство Каїном свого брата Авеля, Буття, 4: 8) було покарано не смертною карою, не позбавленням волі, а покаранням, яке не пов'язане з позбавленням волі, - вигнанням (Буття, 4: 12).

У вітчизняному КК змістовна суть гуманності покарань виражена в тому, що покарання не може мати на меті завдання фізичних страждань засудженому або приниження його людської гідності (ч. 3 ст. 50 КК) та іншими нормативними підходами (зокрема, існуванням інститутів звільнення від кримінальної відповідальності (ст. ст. 44-49); звільнення від покарання та його відбування (ст. ст. 74-87 КК); призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК); ін. Основою ж змісту покарання є позбавлення засудженого певних благ - волі, майна та примушування його до деяких дій чи втрат. Біблійний підхід до призначення покарання не враховує обставин справи, а бере до уваги внутрішній морально-духовний стан злочинця. У такому випадку сила цього принципу спрямована всередину людини і здійснює вплив на її душевний та духовний стан, спонукаючи до свідомого визнання гріха (вини), тобто людина через усю свою систему відчуттів та переживань повинна дати дійсну оцінку своїм діям і визнати їх протиправність, адже через каяття і прощення, як стверджує Марія Патей-Братасюк, лежить шлях до народження нової людини¹⁷. Тільки після цього можливе помилування і, як правило, людина не краде та не вбиває не в силу закону, а в силу своєї внутрішньої моральної конституції¹⁸, яка і надає гарантії у виправленні подальшої поведінки злочинця.

Норми Мойсеєвого закону не допускали необґрунтованості вироків. Взяти хоча б положення про заборону судити людину на основі свідчень одного свідка. Зокрема зазначалось, що у свідченні однієї людини могло бути менше правди, ніж у двох чи трьох свідків. Якраз тому Господь говорив: «Справа повинна слухатися при наявності двох чи трьох свідків» (Повторення, 19: 15). За неправдивість свідчень свідок карався тим, що він бажав підсудному (Повторення, 19: 19). Якщо провести паралель з КК України, то у такій ситуації закон чітко визначив перелік покарань за аналогічний злочин (ст. 383 «Завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину», ст. 384 «Завідомо неправдиве показання» КК).

Принципи рівності та законності за біблійним правилом призначення покарань були рівними і взаємопов'язаними, в основі яких лежала об'єктивна істина. Богом сказано: «Не суди неправдиво бідного» (Вихід, 23: 6), «Наказую віддалятися від неправди і не умертвляти невинного, бо Я не оправдаю беззаконника» (Вихід, 23: 7). Дієвість цих принципів забезпечується недоторканністю закону та рівністю усіх перед ним: не підміняй закон, не дивись на особу і не бери дарунків, адже дарунки осліплюють очі мудрих і перетворюють праведних на неправедних (Повторення, 16:19). Заборона підміни закону передбачена і у вітчизняному кримінальному законодавстві (ч. 3 ст. 3 КК). Рівність усіх перед кримінальним законом встановлюється єдиною для всіх громадян підставою притягнення до кримінальної відповідальності - складом злочину (ч. 1 ст. 2 КК).

кримінальний покарання біблія гріх злочин

Висновки

Отже, аналіз біблійної норми дає підстави стверджувати про певну еволюцію мети кримінального покарання, яка значно вплинула на формування змісту покарання у світських нормативних актах. Саме релігійною нормою було закладено у змістову суть кримінального покарання помсту, яка виражалася в обов'язковій відплаті злом за зло. Такий підхід, як свідчать історичні джерела, у більшості випадків був реалізований на практиці. Водночас норми Біблії вбачали у соціально-правовій природі кримінальних покарань і виправно-виховний характер, який людство почало використовувати лише тільки на сучасному етапі розвитку.

Біблія, як і світське кримінальне право, метою покарання має застосування справедливої кари, що у процесі реалізації мети кримінальних покарань реалізовує свою природну сутність лише через примус, який проявляється не тільки у принципі «око за око, зуб за зуб» (Старий Заповіт), а й у обмеженні соціальних прав засудженого та відновленні порушеного права через відшкодування збитків потерпілому від злочину.

Література

1. Мельничук Н.Ю. Дискурс «злочину» та «покарання» у контексті класичної філософської парадигми: монографія. Львів: Край, 2006. С. 50-51.

2. Хавронюк М.І. Біблійні джерела сучасного кримінального законодавства. Часопис Київського університету права. 2005. № 2. С. 142.

3. Біблія. Книги Священного Писання Старого та Нового Завіту. Київ: Видання Київської Патріархії Української Православної Церкви Київського Патріархату, 2007. С. 2.

4. Сучасний тлумачний словник української мови: 65 000 слів / за заг. ред. д. філол. н., проф. В.В. Дубічинського. Харків: ШКОЛА, 2006. С. 215-216.

5. Великий тлумачний словник української мови / ред.-упоряд. Т.В. Ковальова. Харків: Фоліо, 2005. С. 129.

6. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і гол. ред. В.Т. Бусел. Київ; Ірпінь: Перун, 2001. С. 198.

7. Слобідський Серафим, протоієрей. Закон Божий: підручник / 3-тє вид. К.: [Б. в.], 2005. С. 19.

8. Сучасний тлумачний словник української мови: 65 000 слів / за заг. ред. д. філол. н., проф. В.В. Дубічинського. Харків: ШКОЛА, 2006. С. 68.

9. Аксенов П. Моисеево уголовное право. Санкт-Петербург: Тип. П.П. Сойкина, 1904. С. 17.

10. Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат: постанова Пленуму Верховного Суду України від 7 липня 1995 р. № 11. Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах / за заг. ред. В.Т. Маляренка. Київ: Юрінком Інтер, 2005. С. 138.

11. Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди: постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 6. Постанови Пленуму Верховного Суду України із загальних питань судової діяльності в цивільних справах / за заг. ред. В.Т. Маляренка. Київ: Юрінком Інтер, 2004. С. 164-186.

12. Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди: постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4. Постанови Пленуму Верховного Суду України із загальних питань судової діяльності в цивільних справах / за заг. ред. В.Т. Маляренка. Київ: Юрінком Інтер, 2004. С. 218-228.

13. Закон об уголовном праве Израиля / предисл., пер. с иврита: магистр права (LL.M) М. Дорфман; науч. ред. к. ю. н. Н.И. Мацнев. Санкт-Петербург: Изд-во Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2005. С. 102.

14. Аксенов П. Моисеево уголовное право. Санкт-Петербург: Тип. П.П. Сойкина, 1904. С. 33.

15. Гель А., Мацко А. Новий Кримінальний кодекс - нові проблеми? Аспект: Інфор. бюлетень. Донецьк: Донецький Меморіал. 2001. № 4 (5) С. 4-6.

16. Інструкція про порядок добору, вивчення, оформлення кандидатів на посади рядового і начальницького складу та проведення спеціальної перевірки, осіб, які приймаються на службу (роботу) до кримінально-виконавчої системи України: затв. наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 15 травня 2000 р. № 94. Київ, 2000. С. 1-24.

17. Патей-Братасюк М.Г. Філософія права: навч. посіб. / Тернопіль: Астон, 2006. С. 314.

18. Папаян Р.А. Христианские корни современного права. М.: НОРМА, 2002. С. 153.

Размещено на Allbest.ru