Право на страйк як одне з фундаментальних прав працівників: аналіз судової практики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет «Одеська юридична академія»

ПРАВО НА СТРАЙК ЯК ОДНЕ З ФУНДАМЕНТАЛЬНИХ ПРАВ ПРАЦІВНИКІВ: АНАЛІЗ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ

Трюхан Оксана Анатоліївна

кандидат юридичних наук, доцент,

доцент кафедри трудового права

та права соціального забезпечення

м. Одеса

Анотація

У статті досліджуються правові аспекти права на страйк. Розглядаються основоположні аспекти розвитку цього права в умовах сьогодення. Підкреслюється важливість його удосконалення.

Стаття присвячена аналізу проблемних правових питань реалізації права на страйк, зокрема аналізуються основні проблемні аспекти реалізації цього права. У роботі розглянуті міжнародно-правові акти та деякі норми трудового законодавства України, а також рішення Європейського Суду з прав людини з цього питання.

Наголошується, що страйк ґрунтується виключно на добровільних засадах і ніхто не може бути примушений до участі або неучасті у страйку.

Звертається увага, що правове регулювання порядку реалізації права на страйк здійснюється Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 03.03.1998 року. Зазначається, що Законом встановлена спеціальна процедура проведення страйку, де чітко визначено послідовність дій, терміни і правила проведення. Наголошується, що при недотриманні даної процедури відповідно до Закону страйк визнається незаконним. страйк трудовий правовий спір

У науковій публікації зазначається, що національне законодавство України передбачає умови проведення страйку з метою вирішення колективного трудового спору, виконання яких є обов'язковим для проведення страйків. Основними з них є: 1) використання всіх можливостей для вирішення трудового спору за допомогою примирних процедур до початку страйку; 2) проведення голосування до початку страйку щодо доцільності організації, а також з'ясування думки більшості найманих працівників про необхідність оголошення страйку; 3) своєчасне повідомлення про рішення провести страйк.

Обґрунтовано, що чинне трудове законодавство ще й досі не містить належного рівня гарантій та відповідальності, за яким право на страйк буде доступним аспектом захисту порушених прав і в той же час не буде завдавати матеріальних збитків для роботодавця.

Акцентується увага, що при реалізації права на страйк постає питання про його законність. Сформульовано висновок, що страйк завжди має бути проведений у правому полі, адже це дозволить уникнути несприятливих наслідків для організаторів страйку та його учасників при визнанні страйку незаконним.

Досліджена низка наукових публікацій щодо цієї проблематики. Зроблені загальні висновки, що чинне законодавство у цій сфері потребує реформування, а також надані пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання.

Ключові слова: Конституція України, право на свободу об'єднання, роботодавець, працівник, громадські об'єднання, свобода асоціацій, право на страйк, Європейський Суд з прав людини, трудовий спір, трудовий конфлікт.

Abstract

Triukhan Oksana Anatolievna PhD., Associate Professor of the Department of labour law and social security law of National University "Odessa Law Academy", Odessa,

RIGHT TO STRIKE AS ONE OF THE FUNDAMENTAL RIGHTS OF WORKERS: ANALYSIS OF COURT PRACTICE

This article explores the and legal aspects of the right. The basic preconditions of the development of this right in the present conditions are considered. The importance of its improvement is noted.

The article is devoted to the analysis of problematic issues of the exercise of the right to strike. Вказуються основні проблемні аспекти реалізації цього права в умовах сьогодення

The maim problem aspects of realization of this right are outlined in the present situation.

It analyzes the internacional legal acts and some provisions of labor legislations of Ukraine, as well as an analysis of the decisions of the European Court of Human Rights on this issue.

It is emphasized that the strike is based solely on voluntary principles, and no one can be forced to participate or not participate in the strike.

Attention is drawn to the fact that the legal regulation of the procedure for exercising the right to strike is carried out by the Lav of Ukraine "On the procedure for resolving collective labor disputes "conflicts".

It is noted that the law establishes a special procedure for conducting a strike, which clearly defines the sequence of actions, terms and rules of conduct.

The scientific publication notes that the national legislation of Ukraine provides for the conditions for conducting a strike to resolve a collective labor dispute, fulfillment of which is mandatory for strikes.

The main ones are: 1) use of all opportunities to resolve the labor dispute using conciliation procedures before the start of the strike; 2) holding a vote before the start of the strike regarding the expedience of its organization, as well as finding out the opinion of the majority of employees about the need to announce a strike; 3) timely notification of subjects and other bodies about the decision to hold a strike.

It is substantiated that the current labor legislation still does not contain the appropriate level of guarantees and responsibility, in which the right to strike will be an available aspect of the defense of violated rights, and at the same time will not cause heavy material losses for the employer.

Emphasis is placed on the fact that when exercising the right to strike, the question of its legality arises. The conclusion was formulated that the strike should always be carried out in the right field, because this will avoid adverse consequences for the organizers of the strike and its participants if the strike is recognized as illegal.

A number of scientific publications on this issue have been studied. General conclusions were made the current legislation in this area needs to be reformed, as well as proposals for improving legal regulation in this area.

Keywords: Constitution of Ukraine, right on freedom of association, employer, employee, public association, freedom of associations, right to strike, European Court of Human Rights, labor dispute, labor conflict.

Постановка проблеми

В умовах сьогодення важливим є забезпечення права на захист порушених трудових прав та законних інтересів працівників. Беручи до уваги той факт, що останнім часом спостерігається тенденція до появи все більшої кількості наукових публікацій, присвячених дослідженню права на страйк як одного з фундаментальних прав працівників, вважаємо, що є нагальна потреба у комплексному дослідженні питання закріплення права на страйк як ефективної форми захисту колективних трудових прав та законних інтересів працівників, а також здійснення аналізу судової практики з цього питання, адже чинне законодавство у цій сфері потребує реформування. Зокрема, невирішеними залишаються питання пов'язані з процедурою організації страйку.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблематику реалізації права на страйк досліджували такі вчені, як Н.Б. Болотіна, В.Я. Бурак, Н.В. Дараганова, П.Д. Пилипенко Н.М., Швець, В.В. Бонтлаб, Г.І. Чанишева, В.І. Щербина, Ю.М. Щотова та ін. Проте, на сьогодні, існують окремі проблемні питання щодо організації та проведення страйків, які вимагають подальшого наукового дослідження.

Метою статті є проведення правового аналізу права на страйк та його реалізацію з метою захисту колективних трудових прав та законних інтересів працівників та здійснення аналізу рішень Європейського Суду з прав людини.

Виклад основного матеріалу

Відповідно до ст. 44 Конституції України ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів [1].

Право на страйк визначається також і низкою міжнародних документів. Насамперед, зазначимо, що право на страйк закріплено у ст.8 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 року та є одним з елементів права на його організацію, що зобов'язує держави забезпечити право на страйки за умови його проведення відповідно до законів кожної країни [2].

Так, Г.І. Чанишева, вважає, що право на страйк належить до колективних трудових прав працівників і спрямоване на забезпечення права на свободу об'єднання, права на колективні переговори та укладення колективних договорів, угод, права на вирішення колективних трудових спорів (конфліктів). Окрім цього, Г.І Чанишева зазначає, що «...фундаментальна причина у тому, що МОП розділяє принцип соціального діалогу між підприємцями і трудящими та скеровує їх ухилятися від спорів і конфліктів, але, якщо конфлікт або спір виникає, - врегульовують його шляхом примирення» [3, С.80].

Слід звернути увагу, що питання про визнання права на страйк залишається для МОП досить складним. Зазначимо, що МОП у своїх актах офіційно не визнає право на страйк, зокрема у Міжнародному кодексі праці немає жодної Конвенції МОП чи Рекомендації МОП, яка торкалася б проблем врегулювання трудових конфліктів, включно зі страйками і локаути (винятками є лише Конвенція МОП №105 про скасування примусової праці 1957 року та Рекомендація МОП №92 щодо добровільного примирення та арбітражу 1951 року, оскільки увага акцентується на необхідності уникнення спорів та конфліктів, а у разі виникнення - на процедурі примирення та результативних переговорах). Окрім цього, у літературі зазначається, що забороною страйків можна порушити право на свободу об'єднання та право на ведення колективних переговорів. Тому МОП опосередковано визнала це право. Так, аналіз Конвенції МОП №87 про свободу асоціації та захист права на організацію 1950 року дає нам право говорити, що право на страйк випливає з його змісту, оскільки право на вільне об'єднання передбачає і можливість проведення страйків [4]. У свою чергу у Рекомендації МОП №92 щодо добровільного примирення та арбітражу зазначається, що сторонам рекомендується утримуватись від страйків та локаутів протягом часу розгляду питання арбітражним органом.

Відповідно до ст.11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, за кожним працівником закріплюється право на свободу асоціації з іншими. Це право дає можливість створювати професійні спілки і вступати до них для захисту профспілкою інтересів своїх членів. Але кожна держава залишає за собою право вільно обирати способи, які вона використовуватиме для досягнення мети [5].

Слід констатувати той факт, що серед міжнародних документів визначальне значення має Європейська соціальна хартії (переглянута) 1996 року. Так, у ст.6 Європейської соціальної хартії (переглянутій) передбачено, що держави беруть на себе обов'язок створити та використовувати належний механізм примирення та добровільного арбітражу для врегулювання трудових спорів. Також кожна країна визначає право працівників і роботодавців на колективні дії у разі розбіжності інтересів, включно з правом на страйк [6.]

Доречно наголосити на тому, що одним з основних міжнародних актів, які закріплюють право на страйк, є Хартія Співтовариства про основні соціальні права працівників 1989 року. Так, ст. 13 Хартії визначає право на проведення колективних дій в разі виникнення конфлікту інтересів, яке містить право на страйк з урахуванням зобов'язань і обмежень, що випливають з національних законів та колективних договорів. Кожна держава повинна створити систему органів примирення посередництва та арбітражу для вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) [7].

Право на страйк є важливим елементом свободи об'єднань. Професійна спілка здатна попередити колективний трудовий спір та запобігти страйку. Здатність проводити конструктивні переговори з протилежною стороною, якими б складними вони не були, спроможність примирити сторони, - кращий шлях максимального задоволення інтересів цих сторін. На сьогодні порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів), у тому числі право на страйк в Україні, порядок прийняття рішення про оголошення страйку, урегульовано Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 03.03.1998 року [8]. Відповідно до ст.17 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» страйк - це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов'язків), підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту). Отже, страйк застосовується як крайній засіб (коли всі інші можливості вичерпано) вирішення колективного трудового спору у зв'язку з відмовою роботодавця задовольнити вимоги найманих працівників або уповноваженого ним органу, профспілки, об'єднання профспілок чи уповноваженого ним органу.

У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року №64/2022 по всій території України запроваджено воєнний стан [9]. Звернемо увагу, що у зв'язку із широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Президентом України продовжено воєнний стан із 05 годин 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб до 19 лютого 2023 року включно [10;11]. Під час воєнного стану набув чинності Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 року №2136-ІХ, де закріплено умову про те, що на період воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до ст.43 (право на працю), ст. 44 (право на страйк) Конституції України та у період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих Законом №2136-ІХ [12]. Отже, норми законодавства про працю, які суперечать положенням Закону №2136-ІХ, на період дії воєнного стану не застосовуються.

Зазначимо, що у зарубіжних країнах із погіршенням економічної ситуації зростає рівень соціального протесту. Вважається, що страйк залишається вагомим засобом тиску найманих працівників на роботодавця, формою колективного ультиматуму для задоволення вимог страйкарів, які не були врегульовані мирним шляхом. Як свідчить світова практика, страйки можуть мати місце на будь-яких підприємствах чи в організаціях за наявності колективних трудових конфліктів, незалежно від стану розвитку економіки держави. Наприклад, у січні 2018 року тривали масові страйки співробітників пенітенціарних установ Франції через зростання кількості нападів ув'язнених на персонал. У страйку взяли участь 139 із 188 пенітенціарних установ.

Так, дослідники висловлюють ідею про «відмирання» страйків. Слід констатувати той факт, що на сьогодні страйк залишається однією з форм розв'язання конфлікту між роботодавцем і працівниками. Слід констатувати той факт, що 2022 року у Великій Британії прокотилася хвиля страйків, де у центрі більшості суперечок - питання оплати праці та умови праці. Так, у Великій Британії працівники Royal Mail страйкуватимуть напередодні Різдва, вимагаючи збільшення зарплат та покращення умов праці. Окрім цього, члени профспілки працівників зв'язку (CWU) вийдуть на страйк 9,11, 14, 15, 23, 24 грудня 2022 року. Як зазначається у ЗМІ (джерело: The Guardian), пізніше можливе також припинення роботи національних залізниць і маршрутів лондонського метро. Як повідомляє джерело The New York Times, працівники Каліфорнійського університету оголосили також страйк з вимогою підвищення зарплати та кращих умов праці. Зазначається, що викладачі скасували лекції або перенесли заняття в режим онлайн на знак солідарності з учасниками страйку. Як повідомляє джерело hromadske.ua, нещодавно страйк був у Греції, у якому брали участь чиновники, вчителі, будівельники, лікарі, таксисти та працівники медіа. Вони вимагали зниження податків та підвищення мінімальної зарплати, яка у 2022 році становить близько 700 євро.

Злободенність проблематики страйкового руху засвідчує приклади з практики реалізації права на страйк не тільки у світовому масштабі, а й на теренах України. Необхідно зробити акцент на тому факті, що застосування страйку як останнього засобу впливу на роботодавця є досить поширеним і сьогодні, але виникає безліч питань у процесі його реалізації. Важливо пам'ятати, що страйк завжди має бути проведений у правому полі, адже це дозволить уникнути несприятливих наслідків для організаторів страйку та його учасників при визнанні страйку незаконним. Безперечно, не можна обійти увагою судову практику, зокрема Постанову Верховного Суду від 29.04.2020 року у справі №158/1839/17, де позивач звернулась в суд з позовом до редакції та просила суд скасувати наказ редактора редакції Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом» про звільнення її з посади кореспондента редакції Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом» за п. 4 ст.40 КЗпП України та поновити її на посаді кореспондента редакції, стягнути з редакції газети на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу; стягнути з редакції газети на її користь на відшкодування моральної шкоди 10 000 грн., оскільки з роботи вона була звільнена без законної підстави, що потягло за собою порушення її життєвих зв'язків. Адже вона змушена була докладати додаткові зусилля для організації свого життя, тривалий час знаходилася в стані нервового стресу [13].

Рішенням Луцького міськрайонного суду позов задоволено частково. Зокрема, скасовано наказ редактора редакції газети «Вільним шляхом» про звільнення позивача з посади кореспондента редакції за п. 4 ст. 40 КЗпП України; поновлено позивача на посаді кореспондента; стягнуто з редакції на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу та 1 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Постановою апеляційного суду апеляційну скаргу редакції газети «Вільним шляхом» задоволено. Рішення міськрайонного суду у цій справі скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову позивача. Зокрема, апеляційний суд вказував, що позивач продовжувала страйк після визнання його в судовому порядку незаконним, що спричинило її відсутність на роботі, однак позивач не дотрималась ні процедури страйку, викладеної у ст.19 Закону [8], ні вимог ст. 23 Закону [8], яка покладає обов'язок саме на учасників страйку прийняти рішення про його припинення, а також не виконала рішення суду, яким зобов'язано працівників прийняти рішення про припинення страйку не пізніше наступної доби після вручення копії рішення страйкового комітету, і не довела, що їй будь-яким чином завадили дотриматись вимог.

Зазначимо, що у постанові Касаційного цивільного суду від 29.04.2020 року у справі №^158/1839/17 суд зауважив, що працівник, який є учасником страйку, зобов'язаний вчиняти активні дії, цікавитись питанням вирішення колективного трудового спору. Крім цього, нормативними актами передбачено не лише право найманих працівників на страйк, а й передбачено відповідні їх обов'язки. Таким чином, колегія суддів погоджується із висновками апеляційного суду, що оскільки позивач без поважних причин не виходила на роботу, редакція Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом» обґрунтовано кваліфікувала її дії як порушення трудової дисципліни - прогул, що і стало підставою звільнення відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України. Отже, Верховний суд постановив касаційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Звернемо увагу, якщо за чинним законодавством можна кваліфікувати участь працівника у страйку, який було визнано незаконним як порушення трудової дисципліни та за який відповідно до ст.147 КЗпП України може бути накладено догану і лише потім - звільнено за ч.3 ст.40 КЗпП України, то, на жаль, проект Трудового кодексу України не вирішує усіх проблем правової регламентації страйку, зокрема не прописаний механізм реалізації права на страйк тощо. На нашу думку, у проекті Трудового кодексу України необхідно встановити пряму норму, за якою працівника можна одразу ж звільнити з роботи за участь у подібному страйку, а саме у проекті Трудового кодексу необхідно передбачити можливість звільнення найманого працівника з ініціативи роботодавця за організацію або участь працівника у незаконному страйку.

Необхідно звернути увагу на той факт, що ЄСПЛ зробив значний внесок у захист трудових прав. Колективний аспект прав працівників стикається з особливо пильним контролем з боку національних міжнародних судів. Частково це пов'язано з тим, що профспілки здатні чинити значний тиск на роботодавців і це дає їм змогу домогтися змін. Безперечно, не можна обійти увагою знакових випадків, які продемонстрували посилення тиску на колективні права профспілок і здійснили революцію в правах працівників, дали можливість розширити свої можливості більш слабкій стороні у трудових відносинах. Основним прикладом прогресивного підходу є справа «Demir & Baykara v Turkey» [14].

Зауважимо, що ЄСПЛ постановив, що право на страйк має велике значення для профспілок. Найбільш відомим рішенням ЄСПЛ з приводу права на страйк в Україні є рішення у справі «Веніамін Тимошенко та інші проти України», рішення від 02.10.2014 року. Згідно з обставинами справи, члени екіпажу літака «АероСвіт» висунули певні вимоги до керівництва і після відмови їх задовольнити вирішили провести страйк. Зокрема, у справі «Веніамін Тимошенко та інші проти України» суд визнав порушення права на свободу зібрань через заборону страйку працівників та членів профспілки ЗАТ «Авіакомпанія «АероСвіт». Ця заборона ґрунтувалась на положеннях Закону України «Про транспорт» від 10.11.1994 року, які передбачали, що страйки були заборонені у випадках, пов'язаних з «перевезенням пасажирів, обслуговуванням безперервно діючих виробництв, а також коли страйк становить загрозу життю і здоров'ю людини». Суд дійшов висновку, що це положення суперечило Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 03.03.1998 року, який не забороняв страйків у випадках, пов'язаних з перевезенням пасажирів та обслуговуванням безперервно діючих виробництв. У результаті, суд констатував, що втручання в право заявників на свободу зібрань було прямим порушенням ст. 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та не ґрунтувалось на достатньо чіткому законодавстві. Зазначимо, що ЄСПЛ, дослідивши обставини справи, національне законодавство та міжнародні договори, доповіді Комітету МОП, вирішив, що таке рішення було незаконним, і підтвердив наявність порушення ст.11 Конвенції [15]. У зв'язку з цим ЄСПЛ зобов'язав Україну виплатити позивачам 20 тис. євро відшкодування моральної шкоди. Слід зазначити, що незважаючи на те, що Україна досі не виконала рішення у справі «Веніамін Тимошенко та інші проти України» в частині змін до законодавства, що дозволили б проводити страйки на транспорті, дане рішення було напряму застосовано під час оголошення страйку у Державному підприємстві «Зал офіційних делегацій» 2015 року, страйк не було визнано незаконним. Отже, страйки як і раніше залишаються дієвим засобом вирішення колективних трудових спорів.

Варто зазначити, що у Законі України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 2006 року є пряма вказівка: «Рішення є обов'язковими для виконання Україною відповідно до ст.46 Конвенції». Проте рішення суду не завжди виконуються, що спричиняє колізію законодавства та проблеми з реалізацією громадянами права на страйк [16].

У літературі акцентується увага, що завдяки праву на свободу мирних зібрань та об'єднань можливо подолати нерівність у відносинах між працівниками та роботодавцями, попередити зловживання з боку роботодавця, отримати справедливу заробітну плату, безпечні умови праці тощо. Незважаючи на відповідну практику ЄСПЛ та норми міжнародного законодавства, залишається актуальною та невирішеною вітчизняними законодавцями проблема обмеження права на страйк окремим категоріям працівників, що й підтверджує наступна судова практика. Так, у 2019 році з посиланням на рішення у справі «Веніамін Тимошенко та інші проти України» було оголошено страйк на іншому авіаційному підприємстві - ТОВ «Аерохендлінг». Більше того, в ухвалі Дніпровського районного суду від 14 червня 2019 року у справі.№755/9207/19 за заявою про забезпечення позову ТОВ «Аерохендлінг» до фізичних осіб та незалежної профспілки ТОВ «Аерохендлінг» про визнання страйку та рішень ради профспілки незаконними судом, фактично, було зроблено посилання на звичай та усталену практику проведення страйків у країнах ЄС: «з урахуванням загальновідомого європейського досвіду, який вказує на те, що працівники міжнародних аеропортів час від часу вдаються до страйків, і при цьому проведення таких страйків не призводить до таких катастрофічних наслідків, що описані у заяві про забезпечення позову, роботодавцю доцільно планувати організаційно- розпорядчі та управлінські заходи з попередження негативних наслідків страйку працівників» [17; 18].

Висновки

Враховуючи вищевикладене, можна дійти висновку, що найкращий спосіб вирішення проблеми страйків - це встановлення відносин соціального діалогу між роботодавцями та працівниками (профспілками) ще до початку трудових спорів.

Література

1. Конституція України: прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України від 28.06.1996 року. Відомості Верховної Ради України. 1996. №30. Ст. 141.

2. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права: прийнятий і відкритий для підписання, ратифікації і приєднання резолюцією 2200 А (ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН від 16. 12.1966 року. Бюлетень Міністерства юстиції України. 2002. № 2. Ст. 43.

3. Чанишева Г.І. Право на страйк: міжнародні стандарти та законодавство України. Право України. 2000. №12. С.80-86.

4. Конвенція МОП №87 про свободу асоціації та захист права на організацію від 9 липня 1948 року (рат. 11.08.1956 року). Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною організацією праці. 1919-1964. Том І; 1965-1999. Том ІІ. Женева: Міжнародне бюро праці, 1999.

5. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод: Конвенція Ради Європи від 0 4. 1 1. 1950, ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 р. Офіційний вісник України. 1998. № 13.

6. Європейська соціальна хартія (переглянута): прийнята Радою Європи 18. 1 0. 1961 р., переглянута 03.05.1996 року, підписана Україною 07.05.1999 року та ратифікована Законом України від 14.0 9.2006 року № 137-V. Офіційний вісник України. 2006. № 40. Ст. 2660.

7. Хартія Співтовариства про основні соціальні права працівників від 09.12.1989 року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/994_044#Text

8. Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів): Закон України від 03.03.1998 року. Відомості Верховної Ради України. 1998. № 34. Ст. 22.

9. Про введення воєнного стану в Україні: Указ Президента України від 24.02.2022 року №64/2022. URL. https://www.president.gov.ua/documents/642022-41397

10. Про продовження строку дії воєнного стану в Україні: Указ Президента України від 07.11.2022 року №757/2022. URL. https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/757/2022#n2

11. Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні: Закон України від 16.11.2022 року №2738-IV. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/2738-20#Text

12. Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану: Закон України від року №2136-ГХ. Офіційний вісник України. 2022. №31. Ст.1634.

13. Постанова Верховного Суду від 29.04.2022 року у справі №158/1839/17. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/89034678

14. Demir and Baykara v. Turkey - №34503/97 (2008) ECHR 1345 (12 November 2008). URL: www.bailii.org/eu/cases/ ECHR/2008/1345.html

15. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод: Конвенція Ради Європи від 04.11.1950, ратифікована Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року. Офіційний вісник України. 1998. №13.

16. Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини: Закон України від 23.02.2006 року №3477-ГУ. Відомості Верховної Ради України. 2006. №30. Ст.260.

17. Ухвала Дніпровського районного суду м. Києва по справі №755/9207/19. URL: Y ouControl. https://youcontrol. com.ua/catalog/court-document/82583092

18. Slatvinska V. Economic and legal mechanism of water transport regulation as a concept and correlate. Підприємництво, господарство і право. 2020. № 5. С. 86-90. DOI: https://doi.org/ 10.32849/2663-5313/2020.5.14 URL: http://pgp-journal.kiev.ua/archive/2020/5/15.pdf

References

1. Konstitudja Ukrat'ni [The Constitution of Ukraine]. (1996, June 28). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy - Bulletin of Verkhovna Rada of Ukraine. Kyiv: Parlam. vyd-vo [in Ukrainian].

2. M^na-odd] pakt pro ekonommhm, sodal'm і киІ'Шті prava: prijnjatij і v^ki^y dlja pdpisannja, ratifikadi' і prmdnannja rezoljuckju 2200 A (ГГГ) General'no'i Asamble'i OON vM 16.12.1966 roku [International Covenant on Economic, Social and Cultural Rights: adopted and opened for signature, ratification and accession by resolution 2200 A (III) of the UN General Assembly dated December 16, 1966]. (1996, December 16). Bjuleten' MMsterstva justicu Ukrami - Bulletin of the Ministry of Justice of Ukraine, 2, 43 [in Ukrainian].

3. Chanisheva, G.I. (2000). Pravo na strajk: m^h^red^ standarti ta zakonodavstvo Ukrami [The right to strike: international standards and legislation of Ukraine]. Pravo Ukrami - Law of Ukraine, 12, 80-86 [in Ukrainian].

4. Konvencija MOP №87 pro svobodu asoriacn ta zahist prava na organdac^ vM 9 lipnja 1948 roku (rat. 11.08.1956 roku). Konvencn ta rekomendacn, uhvalem Mlzhnarodnoju orgamzacmju prad. 1919-1964. Tom Г; 1965-1999. Tom ІІ. [ILO Convention No. 87 on Freedom of Association and Protection of the Right to Organize of July 9, 1948 (rat. August 11, 1956). Conventions and recommendations adopted by the International Labor Organization. 1919-1964. Volume I; 1965-1999. Volume II]. Zheneva: Mlzhnarodne bjuro prad [in Ukrainian].

5. Konvencija pro zahist prav ljudini і osnovopolozhnih svobod: Konvencija Radi Єvropi vM 04.11.1950, ratifikovana Zakonom Ukrami № 475/97-VR vM 17 lipnja 1997 r [Convention on the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms: Council of Europe Convention dated November 4, 1950, ratified by Law of Ukraine No. 475/97-VR dated July 17, 1997]. (1997, July 17). Ofidjnij vUnik Ukrami - Official Gazette of Ukraine, 13 [in Ukrainian].

6. Gvropejs'ka social'na hartija (peregljanuta): prijnjata Radoju Gvropi 18.10.1961 r., peregljanuta 03.05.1996 roku, pidpisana Ukrainoju 07.05.1999 roku ta ratifikovana Zakonom Ukraini vid 14.09.2006 roku № 137-V [European Social Charter (revised): adopted by the Council of Europe on 10/18/1961, revised on 05/03/1996, signed by Ukraine on 05/07/1999 and ratified by the Law of Ukraine dated 09/14/2006 No. 137-V]. (2006, September 14). Oficijnij visnik Ukraini - Official Gazette of Ukraine, 40, 2660 [in Ukrainian].

7. Hartija Spivtovaristva pro osnovni social'ni prava pracivnikiv vid 09.12.1989 roku [Charter of the Community on basic social rights of employees dated 09.12.1989] (1989, December 09). (n.d). zakon.rada.gov.ua Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/994_044#Text [in Ukrainian].

8. Zakon Ukraini “Pro porjadok virishennja kolektivnih trudovih sporiv (konfliktiv)” vid 03.03.1998 roku [Law of Ukraine “On the procedure for resolving collective labor disputes (conflicts)” dated 03.03.1998] (1998, March 03). Vidomosti Verhovnoi Radi Ukraini - Information of the Verkhovna Rada of Ukraine, 34, 22 [in Ukrainian].

9. Ukaz Prezidenta Ukraini “Pro vvedennja voennogo stanu v Ukraini” vid 24.02.2022 roku №64/2022 [Decree of the President of Ukraine “On the introduction of martial law in Ukraine” dated February 24, 2022 No. 64/2022] (2022. February 22). www.president.gov.ua Retrieved from https://www.president.gov.ua/documents/642022-41397 [in Ukrainian].

10. Ukaz Prezidenta Ukraini “Pro prodovzhennja stroku dii voennogo stanu v Ukraini i vid roku №757/2022” [Decree of the President of Ukraine “On the extension of the martial law in Ukraine” dated November 7, 2022 No. 757/2022] (2022. November 7)]. zakon.rada.gov.ua Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/757/2022#n2 [in Ukrainian].

11. Pro zatverdzhennj a Ukazu Prezidenta Ukraini «Pro prodovzhennj a stroku dii voennogo stanu v Ukraini: Zakon Ukraini vid 16.11.2022 roku №2738-IV [Decree of the President of Ukraine “On the extension of the martial law in Ukraine” dated November 7, 2022 No. 757/2022] (2022. November 7). zakon.rada.gov.ua Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2738-20#Text [in Ukrainian].

12. Pro organizaciju trudovih vidnosin v umovah voennogo stanu: Zakon Ukraini vid roku №2136-IH [On the organization of labor relations under martial law: Law of Ukraine dated 03.15.2022 No. 2136-IX]. (2022, March 15). Oficijnij visnik Ukraini - Official Gazette of Ukraine, 31, 1634 [in Ukrainian].

13. Postanova Verhovnogo Sudu vid 29.04.2022 roku u spravi №158/1839/17 [Resolution of the Supreme Court dated April 29, 2022 in case No. 158/1839/17]. (2022, April 29). (n.d). reyestr.court.gov.ua Retrieved from https://reyestr.court.gov.ua/Review/89034678 [in Ukrainian].

14. Demir and Baykara v. Turkey - №34503/97 (2008) ECHR 1345 (12 November 2008). www.bailii.org Retrieved from www.bailii.org/eu/cases/ ECHR/2008/1345.html [in English].

15. Konvencij a pro zahist prav ljudini i osnovopolozhnih svobod: Konvencij a Radi Gvropi vid 04.11.1950, ratifikovana Zakonom Ukraini №475/97-VR vid 17.07.1997 roku [Convention on the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms: Council of Europe Convention dated November 4, 1950, ratified by Law of Ukraine No. 475/97-VR dated July 17, 1997]. (1997, July 17) Oficijnij visnik Ukraini - Official Gazette of Ukraine, 13. [in Ukrainian].

16. Pro vikonannja rishen' ta zastosuvannja praktiki Gvropejs'kogo sudu z prav ljudini: Zakon Ukraini vid 23.02.2006 roku №3477-IV [On the implementation of decisions and application of the practice of the European Court of Human Rights: Law of Ukraine dated February 23, 2006 No. 3477-IV]. (2006, February 23) Vidomosti Verhovnoi Radi Ukraini - Information of the Verkhovna Rada of Ukraine, 30, 260. [in Ukrainian].

17. Uhvala Dniprovs'kogo rajonnogo sudu m. Kieva po spravi №755/9207/19 [Decision of the Dnipro District Court of Kyiv on case No. 755/9207/19]. youcontrol.com.ua Retrieved from https://youcontrol.com.ua/catalog/court-document/82583092 [in Ukrainian].

18. Slatvinska, V. (2020). Economic and legal mechanism of water transport regulation as a concept and correlate. Pidpryyemnytstvo, hospodarstvo i pravo - Entrepreneurship, economy and law, 5, 86-90 Retrieved from http://pgp-journal.kiev.ua/archive/2020/5/15.pdf.

Размещено на Allbest.ru