Структура та склад Адміністративного Трибуналу Австрії (1875-1918)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Структура та склад Адміністративного Трибуналу Австрії (1875-1918)

Максим Романович Дзіковський,

аспірант Львівського національного університету імені Івана Франка

Резюме

Дзіковський М.Р. Структура та склад Адміністративного Трибуналу Австрії (1875-1918)

У статті висвітлюється порядок формування судової системи Австрії на підставі основного конституційного закону від 21 грудня 1867 р. «Про судову владу» та основного конституційного закону від 21 грудня 1867 р. «Про утворення Державного Трибуналу». Проаналізовано передумови утворення Адміністративного Трибуналу та його структуру.

Зокрема, його президентом та віце-президентом, функції яких виконували високопрофесійні австрійські юристи, державні службовці та науковці. Показано вимоги, які ставились у законі «Про Адміністративний Трибунал» до осіб, які бажали обійняти посаду судді Адміністративного Трибуналу. Проаналізовано порядок розгляду судових справ в Адміністративному Трибуналі.

Ключові слова: Адміністративний Трибунал, суд, скарга, державні службовці, юристи.

Summary

Maksym Dzikovskiy. Structure and storage of the administrative tribunal of Austria (1875-1918).

The article covers the formation of the Austrian judicial system on the basis of the main constitutional law of December 21, 1867 «On the Judiciary»; and the basic constitutional law of December 21, 1867 «On the Establishment of the State Tribunal»; The preconditions for the establishment of the Administrative Tribunal and its structure are analyzed. The procedure for forming the professional staff of the Administrative Tribunal has been studied. In particular, its president and vice-president, whose functions were performed by highly professional Austrian lawyers, civil servants and scientists. The requirements of the law «On the Administrative Tribunal» for persons wishing to hold the position of a judge of the Administrative Tribunal are shown.

The main attention is paid on the analysis of the law of Austria of October 22, 1875, «On the Administrative Tribunal». In particular, it was found that the position of a judge of the Administrative Tribunal of Austria was a paid civil service, which could not be combined with holding another paid position or holding public office. At least half of the members of the Administrative Tribunal had to meet the qualification requirements for persons wishing to hold the position of judge, which included high legal education, at least 3 years of legal experience and passing the judicial, prosecutorial or bar examination. Judges of the Administrative Tribunal, like other judges of Austria-Hungary, had constitutional guarantees of independence and inviolability. Judges of the Administrative Tribunal were appointed by The Emperor of Austria, at the request of the House of Lords and the Chamber of Deputies of the Austrian Parliament (Reichsrat). The Administrative Tribunal included highly professional civil servants, professional judges, lawyers, and scholars. The role and place of judges and auxiliary staff of the Administrative Tribunal, who came from the territories of the western Ukrainian lands, are shown. The activity of Austrian scholars in the preparation of the law «On the Administrative Tribunal» and their work as judges of the Administrative Tribunal is covered. The procedure for consideration of court cases in the Administrative Tribunal is analyzed.

Key words: Administrative Tribunal, court, complaint, civil servants, lawyers.

Постановка проблеми

Реформування судової системи України потребує об'єктивного наукового вивчення та використання національного і міжнародного правового досвіду, що допоможе створити модель судової системи в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів. Значний інтерес у цьому контексті становить вивчення, утворення, структура та повноваження Адміністративного Трибуналу Австрії упродовж 1875-1918 рр. Даний трибунал став одним із перших європейських судів з розгляду адміністративних справ. Юрисдикція Адміністративного Трибуналу поширювалася і на західноукраїнські землі (Східна Галичина та Північна Буковина).

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Деякі питання утворення, структури та юрисдикції Адміністративного Трибуналу Австрії висвітлювали у своїх працях І. Бойко, Б. Тищик, В. Кондратюк, Н. Гриб та інші науковці.

Формування мети статті (постановка завдань)

Проаналізувати структуру та юрисдикцію Адміністративного Трибуналу Австрії (1875-1918 рр.).

Виклад основного матеріалу дослідження

Функціонування судової системи Австрії передбачалось в основних конституційних законах Австрії від 21 грудня 1867 р. «Про судову владу» та «Про утворення Державного Трибуналу».

Аналіз положень конституційного закону про судову владу Австрії від 21 грудня 1867 р. дає підстави говорити, що в Австрії відбулося остаточне відокремлення судових органів від адміністративних. Згідно зі статтями цього закону судова й адміністративна функції відокремлювалися на всіх стадіях судочинства, а у ст. 11 передбачалося створення суду присяжних. Система загальних судів була триступеневою: одноособові повітові суди, колегіальні окружні (крайові суди), колегіальні вищі крайові суди. При цьому у Галичині, на відміну від інших коронних країв, були створені два вищі крайові суди - у Львові та Кракові1. До того ж до територіальної підсудності вищого крайового суду у Львові належала також Буковина. Хоча його створено ще 23 лютого 1855 р., однак він залишався діючим судовим органом навіть після прийняття австрійської конституції 1867 р.2 Суддів призначав пожиттєво імператор або від його імені відповідні посадові особи. Під час призначення вони складали службову присягу та присягу неухильно дотримуватися конституційних законів. Усі рішення виносили від імені імператора3. Суддею міг бути австрійський громадянин чоловічої статі, який мав вищу юридичну освіту і стаж практичної роботи не менше ніж три роки, успішно склав письмовий та усний іспити. Комісії з приймання іспитів створював щорічно міністр юстиції при кожному вищому крайовому суді. До їхнього складу входили професори юридичних факультетів і кваліфіковані практичні працівники4. Таким чином забезпечувалася фаховість суддівських кадрів. При прийнятті рішень судді визнавалися вільними та незалежними. З цією метою законом передбачались обмеження щодо відповідальності суддів. Так, конституційним законом визначалось, що суддя може бути усунутий від справи лише у випадку, передбаченому законом та на підставі судового рішення. Одночасно він може бути звільнений з посади за наказом голови суду чи вищого органу судової влади, за умови термінової передачі справи на розгляд компетентного суду. Заборонялися переведення та відставка суддів всупереч їхній волі, окрім випадків та порядку, передбачених у законі. Якщо суддя допустив судову помилку, на нього можна було подати цивільний позов. Судді не мали права приймати рішення щодо правомірності законів, а лише щодо адміністративних розпоряджень5.

До Вищих судів Австрії належали Верховний судовий і касаційний трибунал Державний Трибунал та Адміністративний Трибунал. Порядок формування та компетенція Державного Трибуналу визначались Основним законом від 21 грудня 1867 р. про утворення Державного Трибуналу.

Правовою основою діяльності Адміністративного Трибуналу Австрії став основний конституційний закон Австрії «Про становлення судової влади» від 21 грудня 1867 р. та закон «Про Адміністративний Трибунал» від 22 жовтня 1875 р.

Адміністративний Трибунал складався з першого і другого (з 1894 р.) президентів та радників (суддів). Посада судді Адміністративного Трибуналу була оплатною державною службою, яку не можна було поєднувати з зайняттям іншою оплачуваною посадою чи перебувати на іншій державній службі. Судді Адміністративного Трибуналу мали отримувати заробітну плату, яка відповідала заробітній платі судді Вищого судового і касаційного суду у Відні, що виконував функції вищої судової інстанції у системі судів загальної юрисдикції. Членів Адміністративного Трибуналу призначав імператор за поданням Палати панів та Палати депутатів Державної Ради6. Не менше половини суддів Адміністративного Трибуналу повинні були відповідати кваліфікаційним вимогам для особи, яка бажала обійняти посаду судді: до яких належали: вища юридична освіта; не менше трьох років юридичного стажу та здача суддівського, прокурорського або адвокатського іспиту. Судді Адміністративного Трибуналу, як і інші судді Австро-Угорщини, володіли конституційними гарантіями незалежності та недоторканності суддів7. Звільнення судді з посади могло відбуватися на основі основного конституційного закону від 21 грудня 1867 р. «Про судову владу» і закону «Про Адміністративний Трибунал» 1875 р. та на підставі рішення дисциплінарного суду Адміністративного Трибуналу у складі президента або його заступника, чотирьох радників та двох їх заступників. Дисциплінарний суд створювався щороку і половина його членів мали бути професійними суддями8.

Дисциплінарна відповідальність суддів Адміністративного Трибуналу була аналогічною дисциплінарній відповідальності суддів судів загальної юрисдикції.

Роботою Адміністративного Трибуналу керував президент або його заступник віце-президент. До їх повноважень також входив розподіл справ між суддями Адміністративного Трибуналу та здійснення керівництва допоміжним апаратом суду. Президент Адміністративного Трибуналу створював зі складу суду судові колегії Трибуналу, так звані сенати, які проводили слухання окремих категорій справ. У фінансових справах створювались постійні сенати, оскільки дана категорія справ характеризувалася значною складністю і відповідно вимагала високої кваліфікації складу суддів. Президент, а у випадку його відсутності його заступник віце-президент визначали час проведення засідання і склад суду9. Після проведення судових засідань головуючий та склад суду мали подати протокол судового розгляду і обговорити винесене судове рішення. У дуже важливих або важких справах вони могли розглядатись на пленарних засіданнях усього складу Адміністративного Трибуналу. Порядок проведення пленарних засідань Адміністративного Трибуналу визначався у регламенті, прийнятому в 1876 р. Пленарні засідання суддів Адміністративного Трибуналу могли відбуватись за ініціативи більшості членів сенату, які проводили засідання суду з питань застосування положень закону «Про Адміністративний Трибунал» або Регламенту Адміністративного Трибуналу. Пленарні засідання вважались чинними, якщо за це проголосувала більшість суддів Адміністративного Трибуналу, які взяли участь у засіданнях10.

На початку кожного календарного року президент Адміністративного Трибуналу призначав професійні сенати ^асИрІепит), що складалися з дванадцяти членів Адміністративного Трибуналу, які також обговорювали питання застосування нормативно-правих актів при вирішенні аналогічних справ. Згідно положень регламенту у редакції від 1876 р. такі функції виконував пленум Адміністративного Трибуналу. На основі регламенту 1907 р. президент міг оскаржувати рішення пленарного засідання Трибуналу у випадку не однакового трактування положень закону «Про Адміністративний Трибунал» та регламенту Адміністративного Трибуналу. Для забезпечення єдності судової практики Адміністративного Трибуналу було передбачено видання протоколів судових засідань для можливості отримання інформації про розгляд справ в Адміністративному Трибуналі11

Таким чином закон «Про Адміністративний Трибунал» та регламент Адміністративного Трибуналу містили положення, які сприяли уніфікації судової практики в Адміністративному Трибуналі. Кожен сенат, який виносив рішення, мав враховувати судову практику, щоб його рішення за змістом не відрізнялись від попередніх рішень Адміністративного Трибуналу. Президент сенату, який був головою судової колегії, як правило, прагнув обґрунтувати винесене судове рішення вказуючи на нові обставини справи та судову практику. Відповідно тільки незначну кількість рішень Адміністративного Трибуналу можна вважати судовим прецедентом.

Сенат Адміністративного Трибуналу наприкінці кожного року подавав перелік справ, які розглядались у сенаті, вказуючи, на якій стадії процесу вони перебувають. Також необхідно було вказати міністерства та коронні краї Австрії, в яких оскаржувались дії і бездіяльність службових осіб. Окремо подавались назви нормативно-правових актів, які оскаржувались в Адміністративному Трибуналі. Ці дані кожного року надходили Голові Ради Міністрів Австрії, який у свою чергу повідомляв Австрійського імператора про стан судової практики Адміністративного Трибуналу. У період між 1876 і 1878 рр. кількість скарг зросла з 300 до майже 600. З розглянутих у 1878 р. справ 25 адміністративній скарзі було відмовлено, у 44 справах Адміністративний Трибунал задовольнив адміністративну скаргу, а у 16 випадках скарга до Адміністративного Трибуналу була відкликана13. У 100 справах Адміністративний Трибунал скасував рішення органів публічної влади. Кількість адміністративних скарг щоразу збільшувалась і у 1918 р. наприкінці діяльності Адміністративного Трибуналу становила вже 4000 справ. Після значного збільшення кількості справ зросла і кількість суддів Адміністративного Трибуналу. У 1876 р. до складу Адміністративного Трибуналу входило 12 суддів, а у 1918 р. - 49 суддів14.

Адміністративний Трибунал розпочав свою діяльність 2 липня 1876 р., до першого складу Адміністративного Трибуналу входив президент Адміністративного Трибуналу, президент сенату, десять радників (суддів) та три секретарі. Першим президентом Адміністративного Трибуналу був Карл Фрейхер фон Стелін - керівник відділу у міністерстві внутрішніх справ Австрії. Карл Фрейхер фон Стелін одночасно був радником міністра внутрішніх справ та депутатом Палати панів15. Він очолював Адміністративний Трибунал до 1881 р.

Наступним президентом Адміністративного Трибуналу став Річард Бекреді, який у 1865-1867 рр. обіймав посаду голови уряду. Він був президентом Адміністративного Трибуналу до 1895 р. На період його каденції значно зріс авторитет Адміністративного Трибуналу. Наступником Річарда Белкреді було призначено Фрідріха графа Шенборна, представника давнього Австрійського графського роду. У 40-річному віці Фрідріх граф Шенборн обіймав посаду губернатора в Моравії (Чехія). Згодом він був призначений міністром юстиції Австрії. Як міністр юстиції Фрідріх граф Шенборн підтримував ідею незалежності судової влади та суддів16.

Четвертим президентом Адміністративного Трибуналу став Олів'є Маркіз Банчем, який розпочинав кар'єру в органах публічної влади Австрії з посади крайового президента у Сілезії (нині - Польща). Пізніше він обіймав посаду у міністерстві торгівлі Австрії, де займався питанням залізничного транспорту та річкового транспорту. Олів'є Маркіз Бакчем також очолював міністерство внутрішніх справ Австрії та працював намісником Штирії (нині - Австрійська Республіка)17. На посаді президента Адміністративного Трибуналу він доклав багато зусиль щодо дотримання встановлених строків розгляду справ в Адміністративному Трибуналі та підвищення кваліфікації суддів і допоміжного апарату суддів18.

Таким чином, функції президента Адміністративного Трибуналу виконували особи, які обіймали високі посади в системі органів публічної влади Австрії. Вони становили переважну кількість у складі Адміністративного Трибуналу. У свою чергу, кількість професійних суддів у складі Адміністративного Трибуналу була незначною. Наукова спільнота також була слабо представлена у складі Адміністративного Трибуналу. Серед першого складу Адміністративного Трибуналу з 12 його членів 10 було службовцями органів державної влади, а один - суддею Вищого судового і касаційного Трибуналу. Суддею до призначення до складу Адміністративного Трибуналу працював Моркіз Рітар фон Ммернінг (1876-1882 рр.), а адвокатом у Відні - Карл Постль (1876-1887 рр.)19.

Серед державних службовців у даному складі суду були два державні службовці з Королівства Галичини і Лодомерії. Карл Странський фон Халькрон (1876-1897 рр.) та Франц Ріттер фон Скульський (18761891 рр.). Карл Странський фон Халькрон працював повітовим старостою у різних повітах Галичини, а згодом - державним службовцем у складі міністерства внутрішніх справ та міністерстві сільського господарства в уряді Альфреда Потоцького. Карл Ріттер фон Скульський розпочинав свою професійну кар'єру в податковій службі в Бродах, де обіймав посаду директора фінансового округу та працював радником відділу в міністерстві фінансів Австрії20.

Службовцем в органах фінансового контролю також перебував Йозеф Фрідріх Отт (1876-1888 рр.), який працював директором фінансового округу в Граці та Брюні, а з 1871 р. - у Відні. Олексанр Ріттер фон Штрангорельд (1876-1881 рр.) працював у міністерстві економіки Австрії та був членом комісії із судноплавства по ріці Дунай. Чотири інші радники Адміністративного Трибуналу обіймали посади в органах публічної адміністрації та обиралися до Рейхсрату Австрії і Лантагів (земельних парламентів). Так, Андреас Вінклер (1876-1880 рр.) працював повітовим старостою у коронному краї Грац та був членом Палати депутатів Державної Ради. Депутатами чеського земельного парламенту були Макс Фрейхер Шарммід фон Арлертрей (1876-1890 рр.) та спікер Палати депутатів Рейхсрату Рудольф фон Вальтбрехт (1876-1812 рр.). Останній був також депутатом чеського земельного парламенту та працював в місцевих органах публічної влади на території Чехії. Він опублікував у 1890 р. збірник рішень Адміністративного Трибуналу. Альтер фон Вальтбрехт у 1908 р. був призначений імператором на посаду другого віце-президента Адміністративного Трибуналу, на якій працював до виходу на пенсію. Йозеф Ерхарт фон Ерхартштейн, який виконув повноваження віце-президента у 1876-1892 рр., був представником австрійської конституційної партії та депутатом земельного парламенту Тіролю21.

Лише єдиний президент сенату в історії Адміністративного Трибуналу був професійний науковець. Це Юлій Фрейхер фон Фірлінгер, який розпочав кар'єру в податкових органах, фінансовій прокуратурі та був керівником відділу у міністерстві фінансів. Опісля чого він розпочав наукову кар'єру на юридичному факультеті Віденського університету, де захистив докторську та габілітаційні дисертації з австрійського цивільного права. Окрім австрійців у складі Адміністративного Трибуналу були представники від Чехії та Галичини.

Скарги до Адміністративного Трибуналу можна було подавати німецькою мовою та офіційними мовами колишніх країв Австрії. У королівстві Галичини і Лодомерії офіційною мовою з 1869 р. була польська.

Наявність представників різних націй у складі Адміністративного Трибуналу давала можливість без перекладу на німецьку мову проводити розгляд справ, оскільки представники коронних країв могли подати коротку фабулу адміністративної справи.

Після прийняття змін до закону «Про Адміністративний Трибунал» 1894 р. було запроваджено посаду другого віце-президенства. На дану посаду було призначено одного із авторів закону «Про Адміністративний Трибунал» К. Ломайера. Незважаючи на те, що він був автором закону та прагнув увійти до першого складу Адміністративного Трибуналу 1876 р., К. Ломайер став суддею лише у 1881 р. й виконував свої повноваження до 1906 р.23 К. Ломайер народився в Моравії (Чехії) у правничій родині. Його батько був суддею Верховного судового та касаційного Трибуналу у Відні, а брат Адольф - також відомим юристом. Після навчання на юридичних факультетах університетів Будапешта і Відня працював у фінансовій прокуратурі у Відні. З 1869 р. К. Ломайер працював керівником відділу у міністерстві освіти і віросповідання. Він також був депутатом Палати панів Рейхсрату та брав участь у підготовці багатьох проєктів законів. Зокрема, проєкту закону щодо діяльності релігійних об'єднань та функціонування релігійних об'єднань. Даний закон також регулював взаємовідносини між Ватиканом та Австро-Угорською монархією24. На думку австрійських науковців, К. Ломайер був автором багатьох законопроєктів у галузі адміністративного права, а як науковець написав низку наукових праць теоретичного характеру. адміністративний трибунал австрія

До складу першого складу Адміністративного Трибуналу входили троє секретарів (М. Кемпелен, Ф. Райман і А. Будвінський). Адам Будвінський народився на Львівщині у 1845 р. та був переведений до Адміністративного Трибуналу з Вищого судового і касаційного Трибуналу. А. Будвінський відповідав за видання рішень Адміністративного Трибуналу25. У 1882 р. А. Будвінського було призначено суддею Адміністративного Трибуналу, а з 1898 р. він очолював один з сенатів Адміністративного Трибуналу. А. Будвінський також поєднував членство в державній екзаменаційній комісії у Віденському університеті у галузі юридичних і політичних наук. Президентом сенату у складі Адміністративного Трибуналу був інший представник польського походження Галичини Ян Савицький. Він навчався на юридичних факультетах Львівського і Віденського університетів та працював помічником Галицького намісника і у крайовій дирекції фінансів у Львові. З 1891 р. працював у міністерстві фінансів Австрії, звідти був переведений до складу суддів Адміністративного Трибуналу. У 1909-1918 рр. працював президентом сенату Адміністративного Трибуналу.

У 1853 р. народився у Львові адвокат Вільгельм Біндер, який навчався на юридичному факультеті Львівського університету, що представляв інтереси сторін процесу в Адміністративному Трибуналі. Він також був редактором видання польською мовою австрійського офіційного видання нормативно-правових актів (Rekhugeretrblan) У 1908 р. Вільгема Біндера було призначено суддею Адміністративного Трибуналу, він виконував свої повноваження до листопада 1918 р., коли припинила своє існування Австро-Угорщина27.

Королівство Галичини і Лодомерії стало другим після Богемії і Моравії (Чехія) за кількістю звернень до Адміністративного Трибуналу, і відповідно у його засіданнях брали участь адвокати українського, польського і єврейського походження з Галичини. У складі Адміністративного Трибуналу також працювали помічники суддів, референти, наукові консультанти, секретарі та інші працівники з Галичини28.

До складу Адміністративного Трибуналу в основному входили особи, які тривалий час працювали в органах публічної влади. Призначення до складу Адміністративного Трибуналу було визнанням їхньої кваліфікації, освіти, моральних і людських якостей. Частина суддів Адміністративного Трибуналу, які працювали в органах публічної влади, також мали наукові ступені. Не менше половини складу Адміністративного Трибуналу мало складатися з осіб, які мали вищу юридичну освіту, були професійними суддями або склали професійний іспит, що надавав можливості працювати суддею. Професійні науковці, як вже згадувалось, становили незначну частину складу суддів Адміністративного Трибуналу.

До відомих австрійських науковців членів Адміністративного Трибуналу належали Фрідріх Тезнер, Рудольф Гермрітт та Євген Бем фон Баверк. Фрідріх Тензер був одним із найбільш відомих австрійських науковців у галузі адміністративного права. У 1896 р. була опублікована його найважливіша та найвідоміша праця «Посібник з австрійської адміністративної процедури» (Handbuch des цsterreichischen Administrativverfahrens), який в основному базувався на судовій практиці Адміністративного Трибуналу, а згодом вплинув на кодифікацію австрійської адміністративної процедури та прийняття відповідного австрійського закону 1925 р. Фрідріх Тезнер народився у єврейській родині в Чехії, навчався у гімназії у Відні та у Віденському університеті на юридичному факультеті. У 1882 р. його кандидатура до складу Австрійського Трибуналу не була підтримана президентом Адміністративного Трибуналу через погане знання чеської мови. У 18911895 рр. Ф. Тезнер керував адвокатською канцелярією у Відні та виконував обов'язки секретаря Віденської ощадної каси. Одночасно Ф. Тезнер продовжував працювати на юридичному факультеті Віденського університету. Незважаючи на значний правничий досвід та успішну наукову кар'єру його призначили суддею Адміністративного Трибуналу лише в 1907 р.30

На думку Томаса Олеховскі діяльність Адміністративного Трибуналу сприяла розвитку адміністративного та фінансового права. Завдяки публікації збірників Адміністративного Трибуналу було створено збірники будівельного податкового, муніципального, фінансового і водного права.

До юрисдикції Адміністративного Трибуналу належали найважливіші судові справи, які до його створення належали до юрисдикції Державного Трибуналу. Перший конфлікт щодо компетенції між обома вищими судами виник вже у 1877 р. Кожен працівник міністерства фінансів подав до суду адміністративну скаргу щодо збільшення заробітної плати. Відповідач в особі представника міністерства фінансів заявив, що згідно зі ст. 15 Основного конституційного закону «Про судову владу» дана категорія справ входить до юрисдикції Адміністративного Трибуналу. Державний Трибунал задовільнив адміністративну скаргу, оскільки скаржник не звертався також до Адміністративного Трибуналу і не існувало підстав звернення до змішаного Сенату. Змішаний Сенат міг приймати рішення щодо компетенції у випадку позитивного чи негативного конфлікту компетенції31. Після чого службовці міністерства фінансів зверталися з адміністративними скаргами про збільшення заробітної плати до Державного Трибуналу. Відповідно кількість адміністративних скарг щодо виплати заробітної плати до Адміністративного Трибуналу зменшувалась, а до Державного Трибуналу - збільшувалась32.

Однак, як пише професор Віденського університету Т. Олеховскі, судді Верховного судового і касаційного Трибуналу не вважали, що згідно зі ст. 3 основного конституційного закону «Про створення Державного Трибуналу» дані справи не входили до їх компетенції33.

Відповідно, більшість австрійських науковців позитивно оцінили прийняття закону «Про Адміністративний Трибунал» та практику його діяльності.

Тільки майже через двадцять років діяльності Адміністративного Трибуналу у 1894 р. було внесено перші зміни до закону «Про Адміністративний Трибунал». Вони стосувалися запровадження посади заступника президента Адміністративного Трибуналу та створення у складі суду сенату з питань розгляду фінансових справ. Судді, які працювали у складі Адміністративного Трибуналу більше 10 років, мали отримувати матеріальну допомогу у розмірі 1000 гульденів, що було додатковим стимулом для їх діяльності.

Адміністративний Трибунал також отримав право видавати експертні висновки при прийняття осіб на роботу до складу суду, за винятком посади президента Адміністративного Трибуналу.

Висновки

Адміністративний Трибунал Австрії став одним із перших судів країн Європи, в яких розглядалися адміністративні справи. Діяльність Адміністративного Трибуналу Австрії регулювалася Конституцією Австрії від 21 грудня 1867 р. та законом «Про Адміністративний Трибунал» від 22 жовтня 1875 року. До складу Адміністративного Трибуналу входили державні службовці високого рангу, професійні юристи та науковці. Значна частина справ, які розглядав Адміністративний Трибунал, була із західноукраїнських земель (Східна Галичина та Північна Буковина).

Размещено на Allbest.ru