Ретроспективний аналіз та закордонний досвід запобігання та протидії корупційним правопорушенням

Размещено на http://allbest.ru

Інститут права, психології та інноваційної освіти

Національного університету «Львівська політехніка»

Ретроспективний аналіз та закордонний досвід запобігання та протидії корупційним правопорушенням

Баран Анастасія - кандидат юридичних наук,

асистент кафедри кримінального права і процесу

Анотація

Вступ

Постановка проблеми. Дослідники сходяться в думці, що феномен корупції сформувався майже одночасно з інститутом влади. Зараз корупцію не подолала жодна країна, а якщо якісь країни і подолають, то їх відсоток буде занадто малим, щоб говорити про глобальну перемогу. Тобто можемо говорити про досліджуване явище як було, є і буде.

Говорячи про явище корупції, потрібно зупинитися на його основних ознаках, які були притаманні йому на всіх етапах розвитку суспільства і залишаються актуальними по сьогодні: явище корупції сформувалося дуже давно і досі супроводжує людство (поряд з інститутом влади); при цьому вчені вважають, що жодне суспільство, з тих чи інших причин, не змогло уберегти себе від цього явища; майже жодна сфера суспільного життя не може бути повністю позбавлена проявів цього явища; відсутність навіть «локальної перемоги» над корупцією в будь-якому історичному проміжку часу.

Метою цієї статті є ретроспективний аналіз виявів корупції та спроб її подолання в стародавні часи на прикладі декількох країн, а також узагальнення позитивного зарубіжного досвіду запобігання та протидії корупційним правопорушенням сьогодення.

Виклад основного матеріалу

Ніколи у світовій історії корупційні дії не розглядалися як пристойна норма суспільного життя і правового регулювання відносин. Безвідносно до цивілізаційної групи та хронологічного періоду корупція завжди тлумачилася як загроза державі, правопорядку і суспільній моралі.

Першим, по суті, «борцем з корупцією» прийнято вважати шумерського царя Лагаша (шумерська держава) Урукагіна (2319 - 2311 рр до н.е.), якого ще називають першим реформатором. З метою припинення зловживань своїх чиновників та суддів, він був вимушений реформувати своє державне управління [1].

У стародавніх Афінах розпад родового ладу спричинив структурування суспільства на прошарки аристократів, землеробів, ремісників. Політичні права щодо управління Афінами належали аристократії, решта мали лише громадянські права. Іноземці правами не наділялися. Окремою категорією були безправні раби. Існував територіальний поділ території (поліси, метрополії). правовий антикорупційний суспільний україна

Першою антикорупційною спробою можна вважати реформи Солона, котрий у 594 р. до н. е., аби відвернути громадянську війну, скасував борги боржникам, заборонив боргове рабство, надав політичні права громадянам згідно з їх майновим становищем, відновив скликання Народних зборів, заснував законодавчий орган Раду чотирьохсот (до якої мали право обиратись вільні громадяни), створив суд присяжних (гілею). Після цього в Афінах антикорупційні реформи були спрямовані на відвернення двох джерел політичної корупції, що загрожували демократії: по-перше, зменшення впливу олігархів-аристократів у парламенті, по-друге, унеможливлення появи тиранії [2, с. 43-44].

Першу загрозу подолали шляхом зміни територіального устрою - в нових округах сила аристократії під час виборів до законодавчого органу була суттєво зменшена. Другу загрозу подолали, надавши народним зборам право проголошувати остракізм (виселення з Афін на 10 років) надто популярним політикам, котрі шляхом популістських реформ могли запровадити тиранію [2, с. 43-45].

Проблему підкупу населення олігархами чи родовою аристократією під час виборів спробували вирішити, відмінивши метод голосування і запровадивши процедуру жеребкування для проходження до парламенту - Ради п'ятисот. Ця модель «прямої демократії» мала позитивні, однак і негативні наслідки. Громадяни Афін (насамперед незаможні) втратили мотивацію працювати: прожитковий мінімум можна було забезпечити собі, беручи участь у народних зборах та інших колегіальних органах. Реміснича, землеробська та інша продуктивна праця стала принизливою, непрестижною. За голосування зацікавлені сторони учасникам зібрань підплачували хабарі, а це приносило додаткові доходи. Тобто методи боротьби з корупцієї призвели до зміни форми цієї корупції.

Дослідник спирався на позиції давньо-афінського політичного діяча Демосфена, який у публічних промовах докоряв співвітчизникам те, що корумпований спосіб їх життя, на відміну від їх видатних предків, став дріб'язковим і нікчемним, а це зробило нікчемним спосіб їх мислення та існування: «А тепер ви, афінські громадяни, обираєте до влади негідних людей..., і отримуєте за це плату. ці люди розпоряджаються всіма благами і за їх посередництва провадяться всі справи» [3, с. 85-103].

Говорячи про Стародавній Рим без якогось конкретного історичного періоду, важко уявити, як у колисці Європейської державності, взірці правового розуміння та важливого культурного центру може бути корупція.

У Римі з плином часу й сформувалася система патронату, система стимулювання громадян і осіб без громадянства розвивати економіку та служити державі, плебеї змогли вибороти собі певні права і пізніше злилися з патриціанської верхівки у так званий нобілітет тощо. Така система управління дала позитивні результати: спроб з боку аристократії встановити тиранію не було, а до середини ІІІ ст. до н. е. серед навіть заможних римлян домінував скромний, аскетичний спосіб життя, корупція не мала істотного значення. Однак за наступні сотню років ситуація радикально змінилась [2, с. 47].

З кожним роком Рим ставав усе більшим (що згодом вилилося просто в колапс найбільшої імперії античного світу), це спричинило швидке збагачення заможних римлян та неймовірну корупцію у сфері розподілу завойованих земельних та інших ресурсів. І змінити це було майже неможливо, бо заможні й впливові громадяни Риму мали більше прав, ніж решта прошарків суспільства, тому ніхто не міг протистояти цьому перерозподілу економічних ресурсів. Це спричинило одну зі специфічних тенденцій у корупційній діяльності Риму того часу, відбувалося зловживання відкупу податків , що стягувалися у римських провінціях [4, с. 4].

Країни азіатської частини континенту завжди сильно відрізнялися від своїх західних сусідів. Це проявлялося навіть на рівні корупції.

У дослідженні історичного ракурсу боротьби з корупцією в Китаї С. Жилкібаєв зазначає, що корупція в цій найстарішій цивілізації у світі почалася тоді ж, коли зародилася китайська держава: п'ять тисяч років тому. У країні при будь-якій династії, яка спиралася на розгалужений бюрократичний апарат, виникало безліч чиновників, яких спокушали державні кошти. Крали багато і досить часто. У торговельному середовищі поширеними були традиції підносили розкішні подарунки вищим чинам, щоб охопити ринок та зайняти привілейовані позиції. По суті, наше визначення корупції для них було соціально - культурною традицією [5].

Негативне ставлення до корупції та кардинально різні підходи до вибору форм і методів протидії цьому явищу відображають два стародавні вчення :

1. Давньокитайська філософська школа V-II ст. до н. е - школа «законників» - які були радикалами у сфері підпорядкування суспільства жорстким законам. У цей період була створена перша в Китаї система адміністративного контролю і нагляду за чиновниками.

2. Конфуціанство (розум, гуманізм, довіра й інші чесноти повинні домінувати у суспільстві, а регулювати відносини повинен ритуал - профілактика неправомірної поведінки посадових осіб і викуплення провини шляхом сорому і совісті. А в цей час система призначення на найголовніші державні посади змінилася на екзаменаційну, тобто особа (будь-який підданий китайського імператора), яка бажала стати чиновником, повинна була скласти спеціальні іспити на знання у різних сферах, а також продемонструвати здатність складання власних законопроєктів і поем або віршів.

Однак, незважаючи на всі зусилля, корупція в чиновництві розквітала на всіх рівнях. Яскравим прикладом її масштабності за часів імперії Цин (16441911) є діяльність фаворита імператора Цяньлун євнуха Хе Шень. Він торгував посадами й аудієнціями з імператором, брав хабарі з будь-якого приводу. Тільки після смерті імператора в 1799 р. хабарник був викритий і страчений. Конфісковане в казну майно виявилося дорожчим усіх цінностей імператорського двору [6].

Отже, зрозуміло, що корупція у стародавні часи була, спроби її подолати теж були, але результат очевидний. На початку ХХІ століття ця проблема корупційних правопорушень навіть була визнана світовою спільнотою глобальною. Пояснюється це тим, що внаслідок корупційних правопорушень страждає стабільність економіки, а також внутрішній правопорядок.

Відповідно ми розуміємо, що всі без винятку країни повинні були запровадити чіткий механізм запобігання та протидії цьому виду правопорушень. Основою цієї «боротьби» стала правова регламентація корупційних правопорушень. Серед нормативних міжнародно-правових актів, які відіграють важливу роль, маючи як рекомендаційний, так і обов'язковий характер, можемо визначити наступні: Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти корупції (чинна в Україні з 1 січня 2010 року); Міжамериканська конвенція про боротьбу з корупцією від 29 березня 1996 року; Конвенція про боротьбу з корупцією від 26 травня 1997 року та інші, підготовлені та прийняті в Організації Об'єднаних Націй, Організації економічного співробітництва та розвитку, Організації американських держав, Раді Європи, Європейському Союзі, Африканському Союзі [7,- с. 75].

Спільною рисою для всіх міжнародних юридичних інструментів боротьби з корупцією є їхня мета - встановити загальні стандарти боротьби з корупцією, забезпечивши виконання антикорупційних законів на національному рівні [8, с. 145].

На цей час наша держава вважається однією з найбільш корумпованих країн. Україні притаманна відсутність позитивних результатів у протидії корупційним правопорушенням. Саме тому вважаємо за доцільне вивчення досвіду боротьби із цим явищем інших зарубіжних країн, якими досягнуто певного рівня у врегулюванні питань, пов'язаних з корупційними правопорушеннями, а пізніше і його втілення в Україні, адже це може створити успішний механізм подолання корупційних правопорушень.

Виділення закордонних програм, які спрямовані на протидію корупції, що довели на практиці свою ефективність, - це величезні перспективи для запозичення позитивного іноземного досвіду, особливо за відсутності власного реально діючого механізму такої протидії.

Серед таких країн, які ми охарактеризуємо, можемо виділити Сполучені Штати Америки, Канаду, Словацьку Республіку.

Значний внесок для створення механізму подолання корупційних правопорушень може мати досвід США. Федеральний уряд США є основним суб'єктом у цій сфері, адже має повноваження не лише виявляти корупційні правопорушення, але й застосовувати заходи правового впливу.

До поняття корупції у діяльності державного апарату США відносяться:

1) халатне, недобросовісне ставлення до виконання покладених на цього службовця обов'язків;

2) нелояльність до інтересів служби (привласнення цінностей під час управління державними активами, отримання винагороди або подарунків за виконання певної дії або надання допомоги, перекручування фактів з метою фальсифікації, несанкціоноване використання службової інформації) [9, с. 15].

При вчиненні корупційного правопорушення службова особа негайно відстороняється, а провадження щодо неї передається до Федерального суду США.

Щодо того, які форми юридичної відповідальності застосовується до службовців за вчинення корупційного правопорушення, то законодавство США передбачає наступні: позбавлення волі; позбавлення права надалі обіймати посади, пов'язані з владними повноваженнями чи громадською довірою; позбавлення соціального страхування та права на пільгове кредитування; конфіскація особистого майна правопорушника.

Державні службовці у США згідно з положеннями Конституції США 1787 року мають право залишатися на посаді доти, доки їхня поведінка вважається бездоганною. Тобто формальна підстава звільнення - вчинення такою особою правопорушення, що пов'язане з її службовою діяльністю (зокрема делікту).

Міністерство юстиції веде боротьбу з корупцією через декілька робочих підрозділів, одним із яких є, відповідно до закону «Про корупцію», відділ боротьби з шахрайством, що відповідає за кримінальну політику правозастосування і є ключовим партнером із питань хабарництва в іноземних країнах. Названий закон є одним із провідних антикорупційних актів США, спрямований на боротьбу з хабарництвом, забороняє хабарництво щодо іноземних посадовців, включає обмежені винятки для плати за фасилітацію. Маючи майже глобальну юрисдикцію, цей документ широко застосовується, і нинішня тенденція вказує на збільшення заходів з примусового виконання, штрафів та ув'язнення [9,- c. 16].

Управління урядової етики здійснює загальне керівництво й контроль за виконавчою галузевою програмою з етики, призначеною для запобігання та вирішення конфліктів інтересів. У структурі Управління також функціонує Міжнародна група допомоги й аутрич-роботи, яка надає технічні консультації та проводить брифінги для іноземних урядів з питань політики і практики щодо запобігання корупції, а також бере участь у низці процесів огляду міжнародних і регіональних антикорупційних механізмів.

Окрім цього, з метою просування зовнішньої політики США щодо боротьби з корупцією між органами державної влади, а також іншими урядовими установами тісно співпрацюють Бюро з міжнародних питань боротьби з наркотиками та правоохоронної діяльності, Бюро з економічних і ділових питань, Бюро з питань демократії, прав людини і праці й Бюро енергетичних ресурсів.

У США діє та застосовується антикорупційний закон FCPA, положення якого закріплюють корпоративну відповідальність, відповідальність третіх сторін та екстериторіальність за корупційні правопорушення. З цього випливає, що за вчинені корупційні правопорушення за кордоном компанії та особи будуть притягнуті до кримінальної та цивільної відповідальності. Тобто розуміємо, що вказаний закон спрямований на боротьбу з корупційними правопорушеннями і в міжнародній діяльності.

Отже, у США досить налагоджена нормативно-правова антикорупційна база.

Однією з країн із найвдаліше налагодженим механізмом запобігання корупцій- ним проявам, розслідування та покарання за корупційні прояви є Канада, яка, згідно зі статистичними даними Transparency International, є однією з найменш корумпованих країн світу [8, c. 145].

Антикорупційна політика Канади забезпечується низкою галузевих нормативно-правових актів, зокрема законом про корупцію іноземних державних службовців, який стосується посадових осіб і компаній і криміналізує підкуп іноземних державних службовців для отримання або збереження ділових переваг.

У Канаді запобігання корупційним правопорушенням ґрунтується на тому, що його вчинення прирівнюється до державної зради та вважається порушенням Конституції, про що вказує законодавча інтерпретація корупції. Якщо службова особа погодиться на отримання хабаря або отримає його, то їй може бути призначено покарання у виді позбавлення волі до 14 років (залежно від обставин справи). Особа, яка є хабародавцем, підлягає такій же юридичній відповідальності як перша [10, с. 271]. Разом з тим, на державних службовців може покладатися низка обмежень та заборон.

На нашу думку, позитивним явищем для службових осіб Канади є право на зайняття підприємницькою діяльності, але за таких умов: така особа повинна повідомити про це, а також сумарний річний дохід не повинен перевищувати 100000 доларів. Завдяки цьому праву мінімізовані тіньові схеми з використанням свого службового становища.

У Канаді з метою запобігання виникненню корупції та реалізації цінностей, етики й політики серед представників державної служби створено Управління цінностей та етики державної служби.

Генеральним ревізором або омбудсменом проводяться спеціальні перевірки діяльності уряду, за результатами яких він звітує Парламенту. Окрім цього, офіси омбудсмена та їх комісари реагують на звернення громадян про проблеми корупції, що виникають.

Розуміємо, що в США та Канаді корупційні правопорушення належать тільки до кримінальних, що і тягне за собою накладення на службовців кримінальної відповідальності. Цей підхід знайшов своє відображення й у міжнародно-правових антикорупційних актів.

Не можна не згадати про досвід Словацької Республіки у сфері запобігання та протидії корупційним правопорушенням. Завдяки діяльності Антикорупційного комітету, який входить до структури Міністерства внутрішніх справ, здійснюються превентивні заходи для співробітників міністерства та поліцейських структур країни, а також здійснюється розслідування корупційних правопорушень серед них [8, c. 149]. Вказаний комітет залучає і соціальні інститути для здійснення антикорупційної діяльності. Наприклад, навіть громадяни Словаччини мають можливість повідомляти про відомі їм випадки вчинення корупційних порушень завдяки встановленій спеціальній лінії або вносити пропозиції на вебсторінці щодо конкретних заходів для здійснення антикорупційної діяльності чи вдосконалення роботи службовців.

Отже, законодавство України потребує внесення змін для здійснення антикорупційної діяльності. Відповідно досвід іноземних держав допоможе сформувати нову антикорупційну стратегію, яка є необхідною для нашої держави.

Висновки

Як уже зазначалося, явище корупції сформувалося дуже давно і досі супроводжує людство. Перша згадка про корупцію була зафіксована в найстарішому з відомих людству історичних пам'ятників державності - архіві стародавнього Вавилону, - що припадає на другу половину XXIV століття до нашої ери.

При цьому, одна з найдавніших цитат про корупцію міститься в трактаті Стародавньої Індії «Артхашастра» 3 ст до н.е.: «Подібно до того, як не можна розпізнати, п'ють чи не п'ють воду риби, так і неможливо дізнатися, привласнюють чи ні багатство чиновники, приставлені до виконання справ».

Учені вважають, що жодне суспільство, з тих чи інших причин, не змогло уберегти себе від цього явища. Хоча зараз є країни, які показали хороший результат запобігання та протидії корупційним правопорушенням.

Спираючись на охарактеризований досвід іноземних держав, вважаємо за необхідне запровадити низку умов і заходів для того, щоб підвищити ефективність запобігання і протидії корупційним правопорушенням, до найважливіших серед яких, на нашу думку, належать: розробка єдиної державної політики, яка міститиме комплекс заходів для протидії та запобігання корупційним правопорушенням у більшості сферах суспільного життя (політична, економічна, соціальна, правова); визнання корупційних правопорушень лише кримінальними, що тягне за собою накладення кримінальної відповідальності; надання дозволу на здійснення підприємницької діяльності державним службовцям за певних умов (наприклад, таких, що діють у Канаді); належне забезпечення функціонування Вищого антикорупційного суду України; розширити співробітництво з іншими державами чи міжнародними організаціями, які здійснюють політику для запобігання чи протидії корупції у вказаній сфері відповідно до міжнародних договорів, що укладені. Хоча справедливо потрібно зазначити, що Україна здійснює міжнародний обмін інформацією у сфері запобігання і протидії корупції та заходи щодо повернення в Україну коштів та іншого майна, одержаних внаслідок корупційних правопорушень, і розпорядження вилученими коштами та іншим майном, одержаними внаслідок корупційних правопорушень.

Література

1. Олексій Мустафін. «Голос народу». Цар Уруїнімгіна - «Перший реформатор в історії». URL: https://www.istpravda.com.ua/ articles/2019/09/24/156268/ (дата звернення 21.03.2022)

2. Лозинський O. M. Психологічні впливи політичної корупції на історичний розвиток стародавніх Афін і Риму. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Сер. психологічна № 2. 2013. С. 41-53.

3. Боннар Андре. Греческая цивилизация: От Иллиады до Парфенона / пер. с франц. О. В. Волкова. М.: Искусство, 1992. 269 с.

4. Веклич В. О Історичний досвід щодо протидії корупції за часів стародавнього Риму і його значення за умов пострадянського корупційного середовища. Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції. Спецвипуск. ч 1. 2017. С. 3- 7.

5. Жилкибаев С. Исторический аспект борьбы с коррупцией в Китае. URL: http:// rabkor.ru/columns/analysis/2018/05/31/ (дата звернення 21.03.2022)

6. Новік В.В. Антикорупційний досвід Китаю: від імперських часів до сьогодення. Державне управління: удосконалення та розвиток. № 12. 2018. URL: http://www. dy.nayka.com.ua/pdf/12_2018/8.pdf (дата звернення 21.03.2022)

7. Васильєва В. П. Корупційні правопорушення як одна з підстав протидії корупції: правовий огляд законодавства України та США. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2019 № 38. С. 75-79.

8. Остапович С. В. Зарубіжний досвід нормативно-правового регулювання запобігання та протидії корупційним правопорушенням. Наука і правоохорона. 2016. № 3 (33). С. 144-152.

9. Соснін О. Про необхідність використання світового досвіду в боротьбі з корупцією у вітчизняній практиці. Віче. 2014. № 1. С. 17.

10. Побережний В. В. Міжнародний досвід організації запобігання корупції в органах державної влади. Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. 2011. Вип. 26. С. 269-274.

Abstract

Retrospective analysis and foreign experience of preventing and combating corruption offenses

Baran Anastasiia

The article is devoted to the analysis of the historical origins of the phenomenon of corruption. It has been established that corruption in world history has never been considered as a decent norm of public life and legal regulation of relations. Regardless of the civilization group and chronological period, corruption has always been interpreted as a threat to the state, law and order and public morality. That is, in the process of evolution, corruption from individual manifestations in the form of bribery, over time has become a complex, systemic, multifaceted phenomenon in both local and global dimensions.

Key words: anti-corruption policy, anti-corruption strategy, government, corruption, anti-corruption, corruption prevention, corruption offense.

Размещено на Allbest.ru