Об’єктивна сторона складу пропаганди комуністичного та нацистського тоталітарних режимів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівського державного університету внутрішніх справ

Об'єктивна сторона складу пропаганди комуністичного та нацистського тоталітарних режимів

Лаба Святослав Володимирович - аспірант кафедри кримінально-правових дисциплін

Анотація

У статті аналізуються питання кримінальної відповідальності за виготовлення, поширення комуністичної, нацистської символіки та пропаганду комуністичного й націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів за кримінальним законодавством зарубіжних держав. Стверджується, що на сучасному етапі розвитку держави бракує адекватного механізму протидії пропаганді комуністичного й націонал-со- ціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів. Короткий огляд кримінально-правової літератури засвідчив, що кримінальна відповідальність за пропаганду комуністичного й націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів ще не достатньо вивчена.

Ключові слова: тоталітарна ідеологія, комуністичний тоталітарний режим, націонал-соціалістичний (нацистський) тоталітарний режим, пропаганда.

Summary

This paper examines the international experience of regulation of criminal responsibility for production, distribution communist, Nazi symbols and propaganda of the Communistic, Nationalistic and Socialistic (Nazi) totalitarian regimes. Conclusions are drawn that on the modern stage of state development there is no adequate mechanism of propaganda of the Communistic, Nationalistic and Socialistic (Nazi) totalitarian regimes countering in Ukraine. A brief review of criminal literature has given an opportunity to conclude that the issue of criminal responsibility for propaganda of the Communistic, Nationalistic and Socialistic (Nazi) totalitarian regimes is one of those who have not been properly resolved.

The obligatory component of the crime's object is its subject (symbols of the Nationalistic and Socialistic (Nazi) totalitarian regimes).

A brief review of criminal literature has given an opportunity to conclude that the issue of criminal responsibility for propaganda of the Communistic, Nationalistic and Socialistic (Nazi) totalitarian regimes is one of those who have not been properly resolved. It has been stated that certain aspects had not been studied at all, and the authors' positions on the investigated issue were controversial or diverse. Due to the relevant analysis, some of the issues that are not illuminated have been analysed, the additional arguments have been given to resolve the controversial issues.

Key words: totalitarian ideology, the Communistic totalitarian regime, the Nationalistic and Socialistic (Nazi) totalitarian regime, propaganda.

Постановка проблеми

Об'єктивна сторона складу кримінального правопорушення є однією з його основних підсистем, яка характеризує зовнішнє вираження суспільно небезпечного діяння. У КК України склад кримінального правопорушення передусім описується за ознаками його об'єктивної сторони, сукупність яких має найбільше інформаційне навантаження, оскільки дозволяє визначити об'єкт посягання, виступає внутрішньою характеристикою кримінально протиправної діяльності, а їх точне встановлення дає змогу визначити спрямованість дій винуватого, а також сприяє правильній кримінально-правовій кваліфікації. Більше того, саме ознаки об'єктивної сторони визначають суспільну небезпечність кримінального правопорушення, а їх урахування дає змогу здійснити розмежування кримінальних правопорушень та визначити правозастосовними органами ступінь тяжкості вчиненого посягання.

У ході аналізу судової практики України за вчинення злочинів пропаганди комуністичного та нацистського тоталітарних режимів встановлено незначну кількість випадків притягнення винних до кримінальної відповідальності за вчинення аналізованого посягання. А тому слід встановити, чи не є причиною цьому неоднозначність (недосконалість) змісту ознак об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст.436-1 КК України.

Стан дослідження

Проблема кримінальної відповідальності за пропаганду комуністичного та нацистського тоталітарних режимів, а відтак оцінки ефективності наявної кримінально-правової заборони, піддавалась аналізу у працях- В.М. Комарницького, Є.О. Письменського, М.А. Бабак, Л.О.Мостепанюк, А.А. Павлов- ської, О.Е. Радутного, Ю.М. Беклеміщева, О.В. Філей та інших. Водночас доводиться констатувати, що питання кримінально- правових заходів протидії виготовленню, поширенню, а також публічному використанню символіки комуністичного, націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів «не протоптане» науковцями, оскільки відповідна кримінально-правова норма «отримала право на існування» відносно нещодавно.

Таким чином, основною метою цієї статті є аналіз об'єктивної сторони складу пропаганди комуністичного та нацистського тоталітарних режимів.

Виклад основних положень

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони складу злочину є суспільно небезпечне діяння, що полягає у публічному виготовленні, поширенні, використанні символіки комуністичного та нацистського тоталітарних режимів, а також публічне виконання гімнів СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних та автономних радянських республік або їх фрагментів. Суспільно небезпечні наслідки не впливають на кваліфікацію цього злочину, оскільки знаходяться за його межами (скажімо, пропаганда комуністичного тоталітарного режиму як наслідок створює загрозу для патріотичного виховання молодого покоління). Отож звідси випливає, що аналізований склад злочину є формальним. Такий підхід законодавця видається виправданим, оскільки діяння, яке полягає у пропаганді комуністичного та нацистського тоталітарних режимів, є само по собі суспільно небезпечним, а його наслідки за обсягом і характером не підвищуватимуть у значній мірі ступеня суспільної небезпеки цього посягання.

Під час аналізу форм вчинення злочину, передбаченого ст.436-1 КК України, насамперед, слід звернути увагу на невідповідність назви статті зі змістом вказаної норми. Так, назва розглядуваної статті звучить наступним чином: «Виготовлення, поширення комуністичної, нацистської символіки та пропаганда комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів». Тоді як у змісті диспозиції статті поряд із термінами «виготовлення», «поширення» вказується на інші суспільно небезпечні діяння, такі як «публічне використання символіки» та «публічне виконання гімнів».

У КК України поняття «пропаганда» згадується неодноразово (ч.3 ст.111-1, ст.299, ст.436, ст.436-1), а тому воно наскрізне. Так, скажімо, виходячи з аналізу ст.436 КК України, пропаганда війни полягає в публічних закликах, виготовленні матеріалів із відповідними закликами, а також їх розповсюдження. Тобто «пропаганда» виступає родовим поняттям. Втім, виходячи зі змісту ст.436-1 КК України, пропаганда злочинної ідеології розглядається як альтернативна форма вчинення аналізованого посягання поряд з іншими формами (її виготовлення та поширення), а тому вони не можуть перебувати у співвідношенні як родове і видове поняття. Такий стан речей, на думку М.Б. Стиранки, демонструє несистемність змісту окремих статей та термінологічні огріхи, що свідчить про недотримання техніки конструювання кримінально-правових норм [2, с.108]. З цими судженнями не можна не погодитись, оскільки одні і ті ж поняття повинні мати єдине значення, що відповідає принципу системності.

Щоправда, у п.2 ч.1 ст.1 ЗУ «Про засудження комуністичного та націонал-соці- алістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» від 21 травня 2015 р. поняття пропаганди комуністичного та нацистського тоталітарних режимів характеризується наступними діяннями: публічне заперечення, зокрема через засоби масової інформації, злочинного характеру комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років в Україні, нацистського тоталітарного режиму; поширення інформації, спрямованої на виправдання злочинного характеру цих тоталітарних режимів, діяльності радянських органів державної безпеки, встановлення радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідування учасників боротьби за незалежність України у ХХ столітті; виготовлення та/або поширення продукції, що містить символіку комуністичного та нацистського тоталітарних режимів; публічне використання злочинної символіки.

Тобто відповідно до положень цього Закону пропаганда розглядається як родове поняття. Як бачимо, законодавець криміна- лізував лише окремі форми пропаганди, які передбачені у п.2 ч.1 ст.1 цього Закону, залишивши поза увагою публічне заперечення злочинного характеру комуністичного та нацистського тоталітарних режимів, а також поширення інформації, спрямованої на виправдання їх злочинного характеру. Втім, варто звернути увагу на те, що первинна редакція ст.436-1 КК України в певній мірі передбачала кримінально-правову заборону вчинення вищезазначених дій, щоправда, мова йшла про публічне заперечення чи виправдання злочинів фашизму проти людяності, а також пропаганду неонацистської ідеології, виготовлення та (або) розповсюдження матеріалів, у яких виправдовувалися злочини фашистів. кримінальний відповідальність пропаганда тоталітарний

Прийняття вказаної норми викликало різку критику з боку наукової спільноти у зв'язку із загрозою виникнення труднощів у її застосуванні в практичній діяльності. З цього приводу І.Б.Усенко та Є.В.Ромінський зауважили, що якщо судді додержуватимуться принципу верховенства права, то ця норма не зможе застосовуватись. Якщо ж юриспруденція буде підпорядкована політиці, то через розширювальне тлумачення за надуманим звинуваченням у «виправданні злочинів фашизму» чи «пропаганди неонацистської ідеології» вона може використовуватися для протиправних репресій щодо політичних опонентів [3].

Найбільш вразливим для критики був сам зміст диспозиції ст.436-1 КК України, основні зауваження щодо якого полягали в наступному. По-перше, зверталась увага на те, що законодавцем вжито нетипові для кримінального законодавства юридичні конструкції, такі як «організація Вафен-СС», «фашистські окупанти». По-друге, некоректним вважалось також використання поняття «фашизм» щодо військових формувань Третього Рейху, провідною ідеологією якого був нацизм. По-третє, обґрунтовувалась позиція, що поняття «неонацизм» може охоплювати різні ідеологічні концепції, які перекликаються з окремими ідеями націонал- соціалізму, навіть тими, які не несуть загрози суспільству. По-четверте, констатовано, що в побудові диспозиції є зайвим уточнення на суб'єктів вчинення «злочинів фашизму», оскільки згідно з історичних даних вчинювалися вони не тільки організацією «Вафен- СС», підпорядкованими їй структурами, тими, хто боровся проти антигітлерівської коаліції і співпрацював з фашистськими окупантами, але й іншими формуваннями не тільки німецької, а й угрупувань інших держав [3; 4, с.19]. А тому рефреном звучала думка, що відповідні нововведення до КК України є черговим прикладом помилковості та надмірності криміналізації. Як наслідок, вищенаведений Закон не витримав критики і втратив чинність на підставі ЗУ від 28 січня 2014 р. Слідом, було прийнято Закон від 9 квітня 2015 р. №317-VIH, яким було суттєво змінено попередню редакцію ст.436-1 КК України. Такі нововведення усунули чимало вад, які містила попередня редакція статті. Втім для того, щоб зробити висновок, наскільки положення ст.436-1 КК України є ефективними, слід проаналізувати її зміст. Тому слід розглянути ознаки об'єктивної сторони аналізованого складу злочину.

Першою з них є виготовлення символіки комуністичного та нацистського (націо- нал-соціалістичного) тоталітарних режимів, під якою розуміють первинне створення об'єктів матеріального світу (наприклад, прапорів, пісень, написів, листівок, плакатів), які її відображають, закріплюють чи містять на собі її зображення, нанесення такої символіки на вже створені матеріальні об'єкти (наприклад, на будинки, транспортні засоби, одяг), а також їх розмноження чи копіювання [5, с.658; 6, с.303; 7, с.125].

Слід звернути увагу на те, що у Єдиному державному реєстрі судових рішень України не знайдено жодного вироку, де б особу було засуджено за виготовлення символіки тоталітарного режиму. Очевидно, це пояснюється тим, що сам факт виготовлення такої символіки непросто зафіксувати правоохоронними органами. Скажімо, якщо наносити злочинну символіку на автомобіль, то її дійсний зміст можна зрозуміти по завершенню роботи, оскільки на окремому етапі складно констатувати, що має місце виготовлення символіки саме тоталітарного режиму. Якщо ж такий автомобіль з'явиться у публічному місці, то діяння особи слід кваліфікувати як публічне використання символіки комуністичного та націонал-соціаліс- тичного (нацистського) тоталітарних режимів. Окрім того, видається, що виготовлення такої символіки без мети її розповсюдження навряд чи слід вважати кримінально-кара- ним діянням, оскільки, скажімо, особа може виготовити одяг із злочинною символікою виключно для себе, яку носитиме лише вдома. У цьому випадку має бути дотримана єдина вимога - відсутність пропаганди, тобто щоб відповідна інформація не була донесена до кола інших осіб.

Варто звернути увагу на один момент. У КК України поняття «виготовлення» згадується сімдесят один раз. Втім, як видове поняття пропаганди (ст.436 КК України) та публічних закликів (ст.258-2, 295, ч.2 ст.442 КК України) прослідковується декілька разів. Водночас у названих статтях виготовлення матеріалів злочинного змісту вважатиметься кримінально караним діянням, якщо здійснюватиметься з метою їх розповсюдження. Натомість, у ст.436-1 КК України кримінальна відповідальність наступає за саме лише виготовлення матеріалів, які містять символіку комуністичного та нацистського (націонал-соціалістичного) тоталітарних режимів. Такий підхід законотворця не можна назвати послідовним. Не випадково-З.А. Тростюк зауважує, що кримінально-правовий термін повинен вирізнятися стійкістю. Якщо законодавець визнав за доцільне його ввести, то він має послідовно використовуватись у всьому тексті Особливої частини КК України. Йому також притаманна системність, тобто взаємозв'язок з іншими термінами термінологічної системи [8, с. 16].

Втім, аналіз диспозиції ст.436-1 КК України дає змогу зробити висновок про недоцільність криміналізації діянь, які полягають у виготовленні символіки комуністичного та нацистського (націонал-соціалістично- го) тоталітарних режимів. Така позиція випливає з того, що саме по собі виготовлення матеріалів злочинного змісту є нічим іншим, як готування до вчинення кримінального правопорушення, що полягає в умисному створенні умов для реалізації кримінально протиправного наміру. Окрім того, поняттю «виготовлення», яке є видовим по відношенню до родового поняття «пропаганда», не притаманна така ознака, як публічність, що є алогічним, оскільки ознаки видового поняття не можуть суперечити ознакам родового.

Більше того, загальновизнаним є те, що законодавець, діяння, які полягають у готуванні до вчинення кримінального правопорушення, в окремих випадках визнає як закінчене посягання лише задля того, щоб на ранніх етапах присікти його вчинення для запобігання суспільно небезпечних наслідків (наприклад, планування чи підготовка до агресивної війни чи воєнного конфлікту, а також участь у змові, що спрямована на вчинення таких дій, є фактично попередньою злочинною діяльністю, втім розглядається як закінчений злочин (ч.1 ст.437 КК України). Як попередньо зазначалось, наслідки вчинення злочину, передбаченого ст.436-1 КК України за обсягом і характером, не підвищуватимуть у значній мірі ступеня суспільної небезпеки цього посягання. Можна навести ще один аргумент на користь нашої позиції. У ч.2 ст.109 та ч.1 ст.110 КК України встановлено кримінально-правову заборону публічних закликів до вчинення дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу, а також до посягання на територіальну цілісність і недоторканність України. Відомо, що поняття «пропаганда» та «публічні заклики» є такими, які перегукуються між собою (хоча для останнього характерною ознакою є схиляння людей до вчинення ними суспільно небезпечних діянь). Виготовлення матеріалів злочинного змісту не розглядається як ознака об'єктивної сторони аналізованих складів посягань, хоча з аналізу санкцій випливає, що за ступенем суспільної небезпеки злочини, передбачені ч.2 ст.109, ч.1 ст.110 та ст.436-1 КК України, є фактично рівнозначними. Втім при публічних закликах визначальним моментом в оцінці їх суспільної небезпечності є те, що особи, до відома яких був доведений їх злочинний зміст, можуть вчинити дії, до яких закликав адресат, тоді як для пропаганди комуністичного та нацистського тоталітарних режимів це не характерно, що свідчить про те, що відповідне посягання є менш суспільно небезпечним. А тому видається, виготовлення символіки тоталітарного режиму недоцільно кваліфікувати як закінчене посягання.

Наступною формою вчинення злочину, передбаченого ст.436-1 КК України, є поширення символіки тоталітарного режиму, що полягає у її розповсюдженні будь-яким способом (використання мережі Інтернет, дарування, вкидання в поштові скриньки, обмін, продаж) [5, с.658; 7, с.126]. Семантичний зміст поняття «поширення» збігається із поняттям «розповсюдження» [9, с. 1098], яке неодноразово вказується у тексті кримінального закону (напр. ч.1 ст.110, ч.2 ст.109, ст.436 КК України). Втім, видається, все ж правильно говорити про поширення інформації, оскільки відповідно до ЗУ «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. воно виступає одним із способів реалізації права на інформацію.

Ще однією формою пропаганди комуністичного та нацистського тоталітарних режимів є публічне використання символіки. Публічність використання полягає у відкритому (у присутності невизначеного, але значного кола осіб) використанні об'єктів матеріального світу, які відображають, закріплюють чи містять на собі зображення, написи, пісні та інші об'єкти, віднесені до відповідної символіки (наприклад, носіння чи демонстрація прапора, свастики чи іншої забороненої атрибутики) [5, с.658]. У п.41 Постанові Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності» від 17 жовтня 2012 р. №12 публічне використання розглядається наступним чином: публічний показ; публічне виконання - як у реальному часі («наживо»), так і з допомогою технічних засобів; публічне сповіщення (радіо, телебачення), а також публічна демонстрація аудіовізуального твору у місці, відкритому для публічного відвідування, або в іншому місці, де присутні особи, які не належать до кола однієї сім'ї чи близьких знайомих цієї сім'ї, - незалежно від того, чи сприймається твір публікою безпосередньо у місці його публічної демонстрації, чи в іншому місці одночасно з таким показом.

З вищенаведеного випливає, що поняття «поширення» та «публічне використання» за своїм змістом є дуже схожими. А тому в судовій практиці є випадки, коли суди одні і ті ж суспільно небезпечні дії одночасно кваліфікують за двома формами вчинення злочину. Прикладом цьому слугує вирок Дрогобицького районного суду Львівської області від 24 червня 2022 р. Так, К. 23.09.2022, перебуваючи за місцем свого проживання, використовуючи власний мобільний телефон, у соціальній мережі «Facebook» умисно, маючи на меті доведення до широкого кола осіб комуністичну ідеологію, усвідомлюючи, що вказана сторінка має відкритий доступ і з нею має змогу ознайомитися необмежене коло користувачів, розмістив на ній зображення комуністичної символіки, а саме: серп, молот, червоний прапор з символом перехрещеного серпа та молота, яка, згідно з висновком мистецтвознавчої експертизи №1045-Е від 17 травня 2022 р., містить символіку комуністичного тоталітарного режиму. Вказані дії К. органом досудового розслідування кваліфіковано за ч.1 ст.436-1 КК України як поширення та публічне використання символіки комуністичного тоталітарного режиму на всій території України [10].

Видається, що для використання символіки тоталітарного режиму характерним є її публічна демонстрація, тобто ця форма пропаганди має, так би мовити, відкритий характер і здійснюється безпосередньо особою (наприклад, демонстрація під час мітингу зображення, яке присвячене подіям, пов'язаним з діяльністю комуністичної партії; озвучування цитат працівників радянських органів державної безпеки всіх рівнів під час проведення зборів тощо). Натомість, поширення полягає у доведенні до широкого кола осіб злочинної інформації у загальнодоступній формі. Видається, що таке поширення є можливим через соціальні мережі та засоби масової інформації, тобто здійснюється в опосередкованій формі. З огляду на це, вважаємо, що вирок Дрогобицького районного суду Львівської області від 24 червня 2022 р. не відповідає принципу повноти і точності кримінально-правової кваліфікації, оскільки громадянин К. вчинив дії, які полягають у поширенні символіки комуністичного режиму.

Врешті-решт, останньою формою вчинення злочину, передбаченого ст.436-1 КК України є публічне виконання гімнів СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних та автономних радянських республік або їх фрагментів полягає у звуковому відтворенні людиною (власним голосом або за допомогою магнітофону, іншої аудіоапаратури) всього або частини одного з текстів, що були офіційними гімнами у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім'ї або близьких знайомих цієї сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці й в один і той самий час або в різних місцях і в різний час [5, с.659; 7, с.127]. З вищенаведеного випливає, що публічне виконання гімнів СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних та автономних радянських республік або їх фрагментів повністю охоплюється поняттям публічного використання, тобто є одним із його різновидів. А тому виокремлення зазначеної форми пропаганди злочинної символіки у ст.436-1 КК України є недоцільним.

Висновки

Таким чином, можна зробити висновок, що на сьогодні наукова база боротьби з пропагандою комуністичного та нацистського тоталітарних режимів належним чином не сформована. Відтак вивчення питання щодо оптимального формулювання форм об'єктивної сторони відповідного складу злочину потребує ретельного аналізу.

Література

1. Кримінальне право України. Загальна частина. Навч. посіб. 2-ге вид. В 31 пере- роб. та доп. Станом на вересень 2011 р. - К.: Центр учбової літератури, 2012. - 320 с.

2. Стиранка М.Б. Кримінально-правова характеристика сепаратизму в Україні: дис. канд. юрид. наук. Спец.: 081 - Право / Львівський державний університет внутрішніх справ. Львів. 2020. 264 с.

3. Усенко І. Б., Ромінський Є. В. Висновок щодо Закону України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за заперечення чи виправдання злочинів фашизму» від 16 січня 2014 року № 729VII / Інформаційний портал Харківської правозахисної групи.

4. Васильєв А.А., Пироженко О.С. До питання про криміналізацію публічного заперечення чи виправдання злочинів фашизму (ст.436-1 КК України). Актуальні сучасні проблеми кримінального права та кримінології у світлі реформування кримінальної юстиції : Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції [23 травня 2014 року, м. Харків] / МВС України ; Харківський нац. ун-т внутр. справ ; Кримінологічна асоціація України. - Том І. - Х. : ХНУВС, 2014. С.17-21

5. Сухонос В.В., Білокінь Р.М., Сухонос В.В. (мол.). Кримінальне право України. Особлива частина: підручник / За заг. ред. докт. юрид. наук. проф..В.В. Сухоноса. Суми: ПФ «Видавництво «Університетська книга», 2020 р. 672 с.

6. Мостепанюк Л.О., Павловська А.А. Стаття 436-1Кримінального кодексу України: аналіз складу злочину. Митна справа. Спеціальний випуск. 2013. С.299-303

7. Комарницький В.М., Письменний Є.О. Підстава кримінальної відповідальності за пропаганду комуністичного та націонал-со- ціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів (загальна характеристика). Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ ім.Е.ОДідоренка. №3. 2015. С.122131

8. Тростюк З. А. Понятійний апарат Особливої частини Кримінального кодексу України : монографія. Київ : Атіка, 2003. 144 с.

9. Караванський С. Практичний словник синонімів української мови. 5-те вид., опрацьоване і доповн. Львів: БаК, 2014. XIV. 530 с

10. Вирок Дрогобицького районного суду Львівської області від 24 червня 2022 р. Справа № 442/3257/22.

Размещено на Allbest.ru