Конституційні засади діяльності суб’єктів протидії злочинності в Україні

У статті проаналізовано конституційні засади діяльності суб'єктів протидії злочинності в Україні. Визначено, що найвищим рівнем діяльності в системі протидії злочинності є загальна організація протидії злочинності. Реалізація вказаних повноважень покладена на суб'єктів протидії злочинності, що формують кримінологічну політику, і суб'єктів протидії злочинності, що здійснюють загальну організацію та координацію протидії злочинності, а також її інформаційно-аналітичне забезпечення. Відповідна діяльність врегульована конституційними положеннями, законодавчими актами і підзаконними нормативно-правовими актами національного значення. Особливе місце Конституції України серед інших нормативно-правових джерел, що формують засади діяльності суб'єктів протидії злочинності, полягає в тому, що вона визначає стрижневі положення кримінологічної політики України. На основі аналізу положень Конституції України визначено повноваження Верховної Ради України, Президента України як голови Ради національної безпеки і оборони України, Кабінету Міністрів України, органів правосуддя, прокуратури та адвокатури у сфері протидії злочинності; визначено роль кожного з них в реалізації кримінологічної політики України. Визначено і проаналізовано тенденції останніх років у формуванні правової бази протидії злочинності, які, зокрема, стосуються реалізації антикорупційного вектору кримінологічної політики України та протидії найбільш небезпечним посяганням на національну безпеку держави. Окреслено співвідношення діяльності центральних органів державної влади в процесі реалізації функцій протидії злочинності та органів влади, установ і організацій на місцях. Робиться висновок, що Конституція України безпосередньо визначає функції та повноваження лише ключових органів та установ у сфері протидії злочинності, проте її конструктивні принципи є визначальними та розповсюджуються на систему протидії злочинності в цілому.

Summary

The article analyses constitutional bases for crime combating subjects' activity in Ukraine. It ascertains that the highest level of activity in the system of crime combating is represented by general organizational activity in the sphere of crime combating. Realization of the authorities mentioned above is vested in crime combating subjects, which elaborate criminological policy, and in subjects, which implement general organization and coordination of crime combating, as well as its informational and analytical support. The relevant activity is regulated by constitutional provisions, nationalwide statutes and secondary legislation. A peculiar place of the Constitution of Ukraine among full range of normative-legal sources, which form the bases for crime combating subjects' activity, lies in the fact that it defines core provisions of Ukrainian criminological policy.

Key words: crime combating, crime combating subjects, the Constitution of Ukraine, constitutional bases, criminological policy of Ukraine.

Постановка проблеми

Система суб'єктів протидії злочинності як і будь-яке інше складне соціальне утворення, для ефективного функціонування потребує визначення чітких правових засад своєї діяльності. Це обумовлено низкою факторів, зокрема, й тим, що реалізація повноважень суб'єктів протидії злочинності безпосередньо пов'язана з обмеженням прав і свобод громадян. Відповідно підстави та процесуальні аспекти таких обмежень мають бути належним чином обґрунтовані та визначені на законодавчому рівні, компетенція суб'єктів, що здійснюють вказану діяльність, має відповідати меті й завданням, поставленим перед ними керівники органами країни. Крім того, всі суб'єкти суспільних відносин, що виникають у зв'язку з превентивною діяльністю, повинні мати чітко визначений правовий статус, гарантії та механізм забезпечення своїх прав. З іншого боку, слід відзначити, що нормативно-правові акти, що встановлюють правові основи діяльності суб'єктів протидії злочинності, мають відповідати інтересам національної безпеки, підтриманню громадського порядку та досягненню стратегічних цілей європейського вектору розвитку нашої країни. Усі вищенаведені аспекти мають бути враховані в нормативно-правових актах, що встановлюють правові засади діяльності суб'єктів протидії злочинності.

Найвищим рівнем діяльності в системі протидії злочинності є загальна організація протидії злочинності [1, с. 44-45]. Реалізація цих повноважень покладена на суб'єктів протидії злочинності, що формують кримінологічну політику, і суб'єктів протидії злочинності, що здійснюють загальну організацію та координацію протидії злочинності, а також її інформаційно-аналітичне забезпечення. Відповідна діяльність врегульована конституційними положеннями, законодавчими актами і підзаконними нормативно-правовими актами національного значення.

Метою статті визначення конституційних засад діяльності суб'єктів протидії злочинності в Україні.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

У різні роки питанням правого регулювання діяльності суб'єктів протидії злочинності приділяли свої дослідження такі видатні науковці, як Ю.М. Антонян, О.М. Бандурка, С.Є. Віцин, В.В. Голіна, Л.М. Давиденко, І.М. Даньшин, О.М. Джужа, Е.А. Дідоренко, А.Е. Жалинський, А.П. Закалюк, А.Ф. Зелінський, О.Г. Кальман, І.І. Карпець, Р. Кларк, Н. Крісті, Я.Ю. Кондратьєв, В.М. Кудрявцев, Н.Ф. Кузнєцова, О.М. Литвак, О.М. Литвинов, Ф.А. Лопушанський, В.В. Лунєєв, М.І. Мельник, О.О. Степанченко, В. Фокс, Е. Шур, Н.О. Ярмиш та багато інших. Враховуючи зміни, внесені за останні роки до Конституції України, а також виникнення новітніх завдань, що ставляться перед системою протидії злочинності в умовах підвищених криміногенних небезпек, питання конституційного регулювання діяльності суб'єктів протидії злочинності потребує сучасного осмислення.

Виклад основного матеріалу

Конституція України має провідне значення для формування правових основ діяльності суб'єктів протидії злочинності. Основний закон надає загальні напрями державної політики України, функціонування системи органів державної влади і визначає засади формування всіх суспільних інститутів Української держави. Зокрема, найвищими соціальними цінностями в Україні визнаються людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека (ст. 3 Конституції України); щодо будь-яких видів правової діяльності в Україні діє принцип верховенства права (ст. 8 Конституції України); чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (ст. 9 Конституції України); політичними пріоритетами Українського народу, які мають бути реалізовані в діяльності вищих органів державної влади, є курс на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору (Преамбула, ст.ст. 85, 102, 116 Конституції України) [2]. Зазначені засади є основоположними для формування кримінологічної політики нашої держави й системи протидії злочинності загалом.

Крім того, в Конституції України визначені повноваження ключових державних органів щодо підтримання правопорядку в державі, захисту прав людини і протидії злочинності. Так, наприклад, у Конституції України визначено повноваження Верховної Ради України (розділ ІЛ), Президента України (розділ V), Кабінету Міністрів України (розділ ЛІ), органів правосуддя, включаючи прокуратуру й адвокатуру (розділ ЛІІІ).

Відповідно до Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні, який визначає політику України за основними напрямами, а також має низку повноважень щодо реалізації кримінологічної політики країни, визначення діяльності суб'єктів протидії злочинності. Не зупиняючись докладно на різних підходах до визначення кримінологічної політики, зазначимо, що в найбільш широкому розумінні її можна визначити як складовий елемент державної політики у сфері боротьби зі злочинністю, який полягає в розробці та впровадженні комплексу спеціальних політико-правових, соціально-економічних, законодавчих та управлінських заходів, спрямованих на виявлення і ліквідацію причин та умов злочинності з метою зменшення рівня злочинності, досягнення позитивних змін у її структурі, динаміці та інших показниках шляхом цілеспрямованого пливу на фактори злочинності [3, с. 303].

Як влучно зазначає В.В. Василевич, кримінологічна політика формується на основі ідеї гуманізму та принципі верховенства права і полягає у формуванні ключових доктринальних засад у сфері боротьби зі злочинністю та її практичної реалізації в системі органів й установ антикримінальної юстиції відповідно до положень кримінально-правової, кримінально-процесуальної, кримінально-виконавчої політики та законодавства України [4, с. 38]. Відповідно, прийняття законодавчих та інших нормативно-правових актів у сфері протидії злочинності, у тому числі спрямованих на її реалізацію, входить до безпосередньої компетенції Верховної Ради України.

До повноважень Верховної Ради України, які стосуються сфери протидії злочинності, можна віднести: прийняття законів; затвердження Державного бюджету України; затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля; призначення за поданням Президента України Прем'єр-міністра України, Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України, призначення за поданням Прем'єр-міністра України інших членів Кабінету Міністрів України та центральних органів виконавчої влади; призначення на посаду та звільнення з посади за поданням Президента України Голови Служби безпеки України; затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Служби безпеки України, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України; затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Служби безпеки України, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України; надання законом згоди на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України тощо (ст. 85 Конституції України) [2]. Оскільки відповідно до ст. 92 Конституції України значна кількість питань загальнонаціонального значення визначається законами України, зокрема засади захисту основоположних прав і свобод людини, національних інтересів і цінностей Українського народу, визначення, які діяння є злочинами та відповідальність за них, слід констатувати, що Верховна Рада України відіграє найважливішу роль у формуванні та реалізації кримінологічної політики України.

Аналізуючи положення Конституції України, слід відзначити, що Президент України як голова Української держави також є важливою фігурою щодо формування та реалізації кримінологічної політики України. Відповідно до ст. 106 Конституції України Президент України забезпечує національну безпеку нашої держави. Вказані повноваження він реалізує через Раду національної безпеки і оборони України, яку він очолює, яка є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони й до складу якої входять Прем'єр-міністр України, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України (ст. 107 Конституції України) [2].

В останні роки слід відзначити, що Рада національної безпеки і оборони України здійснює не лише координаційні і контролюючі повноваження у сфері забезпечення національної безпеки і оборони відповідно до ст. 3 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України», а й реалізує надважливу роль стратегічного регулятора вказаного виду діяльності. Зокрема, відповідно до ст. 4 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» в її компетенцію входить розробка проектів державних програм, доктрин, законів України, указів Президента України, директив Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, міжнародних договорів, інших нормативних актів та документів з питань національної безпеки і оборони [5]. Ураховуючи кардинальні зміни у політико-безпековій обстановці в Україні та стрімке збільшення кримінально-протиправних посягань на національну і громадську безпеку починаючи з 2013 р., Рада національної безпеки і оборони України на чолі з Президентом України прийняла низку стратегічних документів щодо протидії злочинності у вказаних сферах. Серед останніх важливих рішень Ради національної безпеки і оборони України, затверджені указами Президента України, слід відзначити Стратегію інформаційної безпеки [6], Стратегію кібербезпеки України [7], Стратегію економічної безпеки України на період до 2025 року [8], Стратегію національної безпеки України [9], Концепція боротьби з тероризмом в Україні [10]. Зазначені стратегічні документи охоплюють широке коло безпекових питань національного значення, враховуючи й протидію окремим видам злочинності, що загрожують національній безпеці країни. Відповідно вважаємо, що рішення Ради національної безпеки і оборони України мають не лише координаційне значення щодо протидії злочинності, а й стратегічну значимість для визначення актуальних криміногенних загроз, пріоритетних напрямів щодо протидії ним та розробки скоординованих заходів протидії найбільш небезпечним видам кримінально протиправної поведінки.

Президент України як голова Ради національної безпеки і оборони України, окрім стратегічної координації протидії злочинності, відповідно до ст. 106 Конституції України представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України, у тому числі щодо міжнародного співробітництва в кримінальних справах; призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Генерального прокурора; вносить до Верховної Ради України подання про призначення на посаду та звільнення з посади Голови Служби безпеки України; здійснює помилування [2]. Конституція України не лише формально визначає Президента України гарантом реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору, а й надає йому широкі повноваження щодо визначення стратегії реалізації зазначеного курсу, у тому числі в питаннях протидії злочинності.

Кабінет Міністрів України є вищим органом виконавчої влади в України, який, відповідно до ст. 113 Конституції України, є відповідальним перед Президентом України і Верховною Радою України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України. Кабінет Міністрів України відіграє надважливу роль у реалізації кримінологічної політики України й протидії злочинності. Зокрема, відповідно до ст. 106 Конституції України Кабінет Міністрів України здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю; організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи; він також спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади, а також утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади [2].

Так, наприклад, з метою реалізації Закону України «Про Бюро економічної безпеки України» від 28.01.2021 р. [11] 12 травня 2021 р. Кабінетом Міністрів України було видано Постанову «Про утворення Бюро економічної безпеки України». Інші органи виконавчої влади, у тому числі ті, що наділені правоохоронними функціями або реалізують контролюючі функції в системі протидії злочинності, також реорганізується або створюються Кабінетом Міністрів України. Повноваження Кабінету Міністрів України, враховуючи й повноваження у сфері протидії злочинності, конкретизуються в Закону України «Про Кабінет Міністрів України» [12]. Окрім того, відповідно до Конституції України Кабінету Міністрів України підзвітні і підконтрольні місцеві державні адміністрації, які на відповідній території забезпечують законність і правопорядок й додержання прав і свобод громадян (ст.ст. 118 і 119 Конституції України) [1].

Конституція України у Розділі VIII також встановлює засади діяльності системи правосуддя, які конкретизуються у законах, які визначають компетенцію відповідних суб'єктів протидії злочинності: Закону України «Про судоустрій і статус суддів» [13], «Про прокуратуру» [14], «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» [15]. Відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через присяжних. Згідно зі ст. 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» поряд з іншими категоріями справ до спеціалізації судів входять кримінальні справи, тому суди справедливо визначають частиною системи протидії злочинності. Так, зокрема, О.М. Литвинов відносить суди до суб'єктів кримінально-правової протидії злочинності. Вчений вказує, що на першому етапі кримінально-правову протидію злочинності реалізують оперативно-розшукові та слідчі підрозділи, які використовують у цих цілях оперативні, криміналістичні та кримінально-процесуальні можливості (оперативно-слідча протидія); на другому етапі - суди, а їх інструментарієм є кримінальний і кримінально-процесуальний закони (судова протидія); на третьому етапі - органи, які виконують кримінальні покарання (пенітенціарна (кримінально-виконавча) протидія злочинності) [16, с. 161]. Повноваження суду, що стосуються здійснення кримінально-правової протидії злочинності, закріплені у нормах Кримінального і Кримінального процесуального кодексів України. Таким чином, вищевказані кодифіковані акти є важливими нормативно-правовими актами, що встановлюють засади кримінально- правової протидії злочинності в Україні.

У той же час слід відзначити, що для більш ефективної судової протидії окремими видам кримінальних правопорушень відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» для розгляду окремих категорій справ відповідно до вказаного Закону в системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди. Так, відповідно до ч. 2 ст. 31 цього Закону в Україні наразі діють два спеціалізовані вищі суди: Вищий суд з питань інтелектуальної власності і Вищий антикорупційний суд [13]. І хоча перший із зазначених спеціалізованих вищих судів так досі й не було створено, Вищий антикорупційний суд з 2019 р. почав свою роботу і відповідно посилив судову профілактику за антикорупційним напрямом.

Як зазначає Т.Є. Дунаєва, створення спеціалізованого антикорупційного суду має нарешті завершити вертикаль спеціалізованих органів, призначених протидіяти корупції в Україні. На підтвердження своєї думки дослідниця посилається на експерту позицію GRECO, відповідно до якої створення антикорупційних спеціалізованих судів є винятковим кроком і тимчасовим (запроваджується на особливий період), який в Україні зробити доцільно. Як наголошують експерти, важливо забезпечити, щоб спеціалізовані судді для розгляду корупційних справ високопосадовців обиралися прозоро та були захищені від зовнішнього впливу [17, с. 178]. У цілому погоджуючись з позицією дослідниці, зазначимо, що правових статус Вищого антикорупційного суду як завершальної ланки системи суб'єктів протидії корупції в України визначений Законом України «Про Вищий антикорупційний суд» [18], який слід віднести до нормативно-правових актів, що визначають правовий статус і повноваження суб'єктів протидії злочинності.

У ст. 131-1 Конституції України визначено повноваження прокуратури як системи наглядових органів, які відіграють важливе значення в процесі слідчої й судової протидії злочинності. Відповідно до цієї статті прокуратура здійснює підтримання публічного обвинувачення в суді, організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку, а також представництво інтересів держави в суді у виняткових випадках і в порядку, що визначені законом [2]. Згідно з ч. 1 ст. 2 «Про прокуратуру» органи прокуратури також нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян [14]. У той же час ми повністю погоджуємося з В.В. Василевичем, що діяльність прокуратури у визначених її формах, крім інших функцій, має й запобіжний характер щодо злочинних та інших правопорушень [4,- с. 143].

Конституція України у ст. 131-2 також визначає правове положення адвокатури як системи органів, створених для надання професійної правничої допомоги в Україні. У широкому розумінні адвокатуру можна віднести до системи суб'єктів, які виконують правоохоронну діяльність, причому адвокатура посідає в ній особливе положення. Як влучно зазначає М.В. Завальний, «саме адвокатура покликана забезпечити права й свободи людини в ході правоохоронної діяльності шляхом надання кваліфікованої юридичної допомоги. Адвокатура певною мірою виконує роль важеля між різними гілками влади, виступаючи своєрідним, так би мовити, «буфером», який збалансовує правозахисні інтереси громадянського суспільства з потребами й можливостями держави. Хоча адвокатура й не належить до жодної з гілок влади, але, будучи специфічним суспільно-правовим інститутом, який є одним з найважливіших у вітчизняній юстиції, він посідає чільне місце в системі соціальних зв'язків, що забезпечують взаємодію різних гілок влади у правовій державі» [19].

Цілком погоджуючись з дослідником щодо правового положення адвокатури в Україні, слід також додати, що відповідно до нормативно-правових положень поряд з функціями професійної правничої допомоги на адвокатуру також безпосередньо покладені функції протидії злочинності. Так, відповідно до ч.ч. 6 і 7 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» подання адвокатом в установленому порядку та у випадках, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», інформації центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, не є порушенням адвокатської таємниці. Крім того, адвокат не несе дисциплінарної, адміністративної, цивільно-правової та кримінальної відповідальності за подання центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, інформації про фінансову операцію, навіть якщо такими діями завдано шкоди юридичним або фізичним особам, та за інші дії, якщо він діяв у межах виконання Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» [15]. Указані положення, на нашу думку, можна визнати заохочувальними нормами, що стимулюють діяльність адвоката в дусі професійної етики та громадського обов'язку з метою протидії найбільш небезпечним проявам злочинності в нашій державі.

кримінологічний політика антикорупційний злочинність

Висновки та перспективи подальших досліджень

Підсумовуючи, зазначимо, що діяльність суб'єктів протидії злочинності в Україні врегульована низкою міжнародних, національних, регіональних і локальних нормативно-правових актів, які мають різну юридичну силу та які визначають їхній правовий статус та численні аспекти діяльності. Особливе місце Конституції України серед інших нормативно-правових джерел, що формують засади діяльності суб'єктів протидії злочинності, полягає в тому, що вона визначає стрижневі положення кримінологічної політики України. Конституція України безпосередньо визначає функції та повноваження лише ключових органів та установ у сфері протидії злочинності, проте її конструктивні принципи є визначальними та розповсюджуються на систему протидії злочинності в цілому. Подальшого дослідження вимагає питання правого регулювання діяльності окремих суб'єктів протидії злочинності та їхньої взаємодії в процесі виконання функцій протидії злочинності.

Література

1. Бандурка О.М., Литвинов О.М. Протидія злочинності та профілактика злочинів: монографія. Харків. ун-т внутр. справ. Х., 2011. 308 с.

2. Конституція України.

3. Фріс П. Політика кримінологічна. Велика українська кримінологічна енциклопедія. У 2 т. Т. 2: М-Я / редкол.: В.В. Сокуренко (голова), О.М. Бандурка (співголова) та ін.; наук. ред. О. Литвинов. Харків: Факт, 2021. С. 303-304.

4. Василевич В.В. Кримінологічна політика України: монографія. Київ, 2020. 434 с.

5. Про Раду національної безпеки і оборони України: Закон України від 05.03.1998 р. № 183/98-ВР.

6. Про Стратегію інформаційної безпеки: Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 жовтня 2021 року, введено в дію Указом Президента України від 28 грудня 2021 року № 685/2021.

7. Про Стратегію кібербезпеки України: Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2021 року, введено в дію Указом Президента України від 26 серпня 2021 року № 447/2021.

8. Про Стратегію економічної безпеки України на період до 2025 року: Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 11 серпня 2021 року, введено в дію Указом Президента України від 11 серпня 2021 року № 347/2021.

9. Про Стратегію національної безпеки України: Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 вересня 2020 року, введено в дію Указом Президента України від 14 вересня 2020 року № 392/2020.

10. Про Концепцію боротьби з тероризмом в Україні, затверджена Указом Президента України від 5 березня 2019 року № 53/2019.

11. Про Бюро економічної безпеки України: Закон України від 28.01.2021 р. № 1150-IX.

12. Про Кабінет Міністрів України: Закон України від 27.02.2014 р. № 794VII.

13. Про судоустрій і статус суддів: Закон України від 02.06.2016 р. № 1402VIII.

14. Про прокуратуру: Закон України від 14.10.2014 р. № 1697-VII.

15. Про адвокатуру та адвокатську діяльність: Закон України від 05.07.2012 р. № 5076-VI.

16. Кримінологія. Академічний курс / Кол. авторів; за заг. ред. О.М. Литвинова. К.: Видавничий дім «Кондор», 2018. 588 с.

17. Дунаева Т. Є. Спеціалізовані суб'єкти протидії корупції в Україні та їх роль у мінімізації рівня корупційної злочинності. Вісник Асоціації кримінального права України, 2018, № 1(10). С. 174-187.

18. Про Вищий антикорупційний суд: Закон України від 07.06.2018 р.- № 2447-VIII.

19. Завальний М.В. Адвокатура в системі недержавних суб'єктів правово-хорони України // Форум права: електрон. наук. фахове вид. 2017. № 3. С. 47-52.

Размещено на Allbest.ru