Теоретичні засади дослідження питань уніфікації міжнародного приватного права в умовах глобалізації

Актуальність проблеми дослідження

Значимість та проблематика посилення ролі міжнародного права зумовлена активним становленням, розвитком і реалізацією його в межах процесів глобалізації. Завдяки міжнародному праву регулюється взаємодія правових систем, і головним чином відокремлюється сфера їх дії. При цьому воно фактично визначається, що є дозволеним в державі, а що забороненим, крім того, встановлюються межі допустимості її права. Важлива роль міжнародного права полягає в забезпеченні відповідності правових систем держав загальновизнаним та загальноприйнятим стандартам. Завдяки глобалізації відбувається трансформація сучасної міжнародної системи. Дві ключові події виникли внаслідок закону суверенної держави. По-перше, спеціалізовані режими міжнародного публічного права розповсюджувались на сфери, що були раніше монополізовані державою, зокрема такі, як права людини, екологічне право та торгівля. По-друге, норми права, які приймають міжурядові організації та транснаціональні корпорації, набувають більшої значимості.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблема дослідження питань тенденцій сучасного розуміння права в умовах глобалізації, а також змін у приватному праві під впливом глобалізаційних процесів, досліджували такі науковці, як: С. А. Авак'ян, П. П. Баранов, Б. Н. Бессоновв, Н. Биков, A. M. Величко, Ю. М. Горський, М. Г. Делягін, А. А. Коваленко, Ю. И. Котенко, Н. Кудрявцев, Г. В. Мальцев, С. А. Маркова-Мурашова, А. А. Миголатьєв, А. Н. Нікітін, Т. Н. Никифоров, П. Ф. Пашкевич, Л. М. Романова, В. Н. Синюков, С. А. Щетінін, В. В. Янков та інші.

Мета дослідження - проаналізувати теоретичні засади дослідження питань уніфікації міжнародного приватного права в умовах глобалізації

Об'єкт дослідження - міжнародне приватне право

Предмет дослідження - уніфікація міжнародного приватного права в умовах глобалізації

Виклад основного матеріалу

Юридична карта сучасного світу представлена різноманіттям правових систем, що при схожості їх характерних рис типологізуються у правові сім'ї, які є відображенням загального, особливого та унікального у правовій дійсності різних країн світу. Сучасний правовий розвиток відбувається в умовах глобалізації, що багато сфер суспільного життя. Глобалізація сучасного світового співтовариства у правовій сфері сприяє формуванню єдиного правового простору, що певним чином «стирає кордони» між національним правовими системами як однієї правової сім'ї, так навіть і різних, перш за все, завдяки розвитку міжнародного права, функціонуванню міжнародних організацій і міждержавних об'єднань.

Серед тенденцій розвитку правових систем в умовах глобалізації глобального та регіонального рівнів слід виокремити перш за все тенденцію універсалізації та уніфікації права. Передумовою зближення правового регулювання слід вважати широку інтернаціоналізацію у найрізноманітніших сферах життєдіяльності людей [1]. В основі виникнення і посилення цієї, рівно як і інших подібних їй тенденцій, на думку М. М. Марченка, знаходиться об'єктивний процес інтеграції світової економіки, фінансів, засобів зв'язку, засобів масової інформації та інших засобів і сфер життя суспільства, що не могло не відбитись як на еволюції права в цілому, так і на тенденціях його подальшого розвитку.

Однак, незважаючи на те, що універсалізація й уніфікація права простежуються практично на всіх історичних етапах еволюційного розвитку державно-правової матерії, в умовах глобалізації вони проявляються найбільш яскраво і мають скоріше не еволюційний, а вибуховий, революційний характер. Унаслідок цього сам процес глобалізації не випадково характеризується іноді як «макромасштабний, багатоплановий», хоча і «внутрішньо суперечливий процес нарощування загального в елементах світових економічної, соціальної та правової системи» [9].

Глобалізаційні процесу в різних національних правових системах відбуваються по-різному, але єдиним для них є той факт, що зазначені процеси насамперед здійснюють безпосередній вплив на структуру і зміст джерел права, які є визначальними критеріями дослідження будь-якої правової системи та її місця на правовій карті світу. Джерела права є важливою характеристикою правової системи, а тому питання, пов'язані із їх дослідженням, посідали й посідають одне із провідних місць як у закордонній, так і у вітчизняній науці [3].

Традиційно теоретично розвивалися і практично вирішувалися проблеми державно-правової універсалізації з точки зору двох протилежних, багато в чому антагоністичних, типів правового розуміння - юснатуралізму (природно-правовий підхід) і позитивізму (легізму). У сучасних міжнародних і вітчизняних правових актах зовнішній, прагматичний компроміс цих двох принципово різних підходів виражається у вигляді вимоги, щоб норми позитивного права відповідали загальновизнаним природним і невід'ємним правам і свободам людини [4, с. 102].

У якості нового концептуального підходу, що зберігає когнітивно-ціннісні аспекти цих двох видів правового розуміння і, в той же час, долає їх істотні недоліки, антагонізм і однобічність, може бути використана лібертарно-правова загальна теорія права і держави, що дає можливість більш адекватно і послідовно інтерпретувати зміст, форми і перспективи процесів правової універсалізації / уніфікації, значення, напрямки і особливості цих процесів в умовах сучасної загальної соціальної глобалізації [8]. Під універсалізацією розуміють також прийняття державами загальних правових норм, що регулюють конкретні аспекти міжнародних комерційних операцій. Правова універсалізація означає гармонізацію та обов'язкове введення в дію ідентичних правових норм у двох або більше державах. Таким чином, це можливо тільки на міждержавному рівні.

Термін «уніфікація права» доречний для позначення такої міжнародно-правової уніфікації при якій:

- укладення міжнародного договору про універсалізацію не встановлює однакові правові поняття в національному законодавстві державучасниць, а лише встановлює відповідність у регулюванні питань, окреслених договором;

- використання державами текстів законів або актів рекомендаційного характеру призводить до певної міри зближення національних законодавств.

Міжнародна уніфікація законодавства є найбільш ефективним цілеспрямованим засобом міжнародно-правового впливу на законодавство держав, що пов'язано передусім з політико-правовою метою уніфікації, і це надає можливість характеризувати її в якості особливого, відмінного від інших, засобу такого впливу. Розгляд міжнародно-правової уніфікації законодавства під зазначеним кутом зору надає можливість побачити такі відмінності, виокремити їх, з'ясувати їх правову природу та надати юридичну характеристику. Міжнародній уніфікації законодавства передує уніфікація міжнародного права в тих галузях і інститутах, де воно проникає у сферу регулювання внутрішнього права.

Міжнародна уніфікація законодавства завжди має на меті забезпечення пріоритетів міжнародно-правового регулювання: саме в такій ієрархії цінностей слід її розглядати. Зважаючи на мету міжнародної уніфікації законодавства, можна говорити про правові особливості міжнародно-правових інструментів, спрямованих на таку уніфікацію. Ними можуть бути не лише міжнародні договори, але й акти «м'якого» міжнародного права. У вузькому сегменті правовідносин міжнародна уніфікація можлива на основі звичаєвого права [5, с. 197]. уніфікація міжнародний право глобалізація

Сучасні дослідники уніфікаційних процесів у міжнародному праві, зокрема Л. Містеліс, зазначають, що остання чверть минулого століття була позначена «вступом процесу гармонізації правових режимів у нову фазу», де суперечливо взаємодіють і загально цивілізаційні процеси правової глобалізації, і ситуативні реформи в окремих регіонах (зокрема, демократичні трансформації у пострадянських країнах) [13]. Ці процеси пояснюють відхід від спрощень та схематичності визначення способів чи методів уніфікації.

Типовою може визнаватись наступна типологія методів:

- багатосторонні договори, що не мають характеру уніфікованого акту або не передбачають прямої інкорпорації їх норм у національне законодавство;

- багатосторонні договори з ознаками уніфікованого акту;

- система узгоджених та стандартизованих двосторонніх договорів;

- акти інтеграційних об'єднань (наприклад, директиви ЄС);

- модельні акти (закони), що передбачають національну імплементацію через підготовку і прийняття актів законодавства у відповідності до модельних;

- кодифікація міжнародного звичаєвого права міжнародними неурядовими організаціями у спосіб, що є релевантним для відповідної сфери;

- уніфікація термінології певних галузей міжнародного співробітництва, що проводиться без участі держави (наприклад, зусиллями міжнародних неурядових організацій);

- розробка модельних чи типових контрактів, а також стандартних положень (клаузул);

- уніфікація доктринальних тлумачень [12].

Деякі автори, зокрема І. А. Діковська, до методів уніфікації відносять «запозичення нормативних положень» із міжнародних договорів, учасником яких відповідна держава не є, або із зарубіжного законодавства з наступним включенням до національного закону [2]. Погоджуючись із поширеністю такої практики у діяльності законодавців багатьох країн, важко на цій підставі робити узагальнюючий висновок, що у всіх випадках запозичень відбувається уніфікація національного законодавства відповідно до міжнародних стандартів.

Протягом останнього часу в розвитку міжнародного співробітництва відбулися значимі зміни. Вони привели до значного підвищення ролі міжнародного приватного права. По-перше, слід зазначити глобалізацію в світовій економіці. Якщо століття тому міжнародне економічне співробітництво обмежувалося в основному торговим обміном, сьогодні це не тільки торгівля, а й різноманітні форми промислового та науково-технічного співробітництва, що стосуються інтересів великої кількості учасників такого співробітництва у всіх країнах світу. Глобалізація світового господарства породила принципово нові економічні суб'єкти - транснаціональні компанії, чия діяльність охоплює території десятка держав на всіх континентах земної кулі. По-друге, глобалізація призвела до зростання міграції населення. Причини цієї міграції різні, але вони породжують у багатьох країнах подібні проблеми, пов'язані з правовим становищем іноземних громадян на їх території. По-третє, бурхливий розвиток, пов'язане з процесом глобалізації масових комунікацій, не тільки різко розширило інформаційний обмін між країнами, а й породило гостру проблему захисту інтелектуальної власності [11].

Розглядаючи правове регулювання економічних відносин в сучасний період, не можна не враховувати світові інтеграційні процеси в сфері економіки. Все більше питань економічної проблематики виноситься на міжнародно-правове регулювання, і, як наслідок з цього, відбувається збільшення кількості міжнародних договорів, що регулюють економічні відносини. Так, ще в 90-і рр. ХХ ст. з'явилося кілька правових документів, що чітко формулюють норми-принципи міжнародної торгівлі, визнані сторонами міжнародної торгівлі в якості норм права, що діють в цьому сегменті світової економіки. Наведене і дозволяє їх використовувати в якості міжнародних правових актів арбітражами для вирішення конкретних спорів:

- принципи міжнародних комерційних договорів УНІДРУА [7];

- принципи Європейського договірного права [6];

- звід принципів, правил і стандартів Lex mercatoria [14].

Принципи УНІДРУА були підготовлені міжурядовою організацією - Міжнародним інститутом уніфікації приватного права (УНІДРУА). Документ не є міжнародною угодою, але в силу авторитетності організації, що його створила, досить часто застосовується при складанні міжнародних контрактів та вирішенні міжнародних комерційних суперечок. Принципи європейського договірного права розроблялися в рамках Європейського Союзу для цілей європейської правової інтеграції.

У загальній класифікації міжнародно-правових підстав уніфікації українського законодавства у сфері приватного права акти УНІДРУА можуть бути лише міжнародними рекомендаціями. І, як свідчить практика, держави свідомо пішли саме шляхом легітимації рекомендацій міжнародної міжурядової організації, що не має прецедентів у міжнародному публічному праві. Уніфіковані правила, які видаються УНІДРУА, в зв'язку з міжурядовою структурою організації зазвичай мають форму проектів багатосторонніх міжнародних договорів, норми яких повинні мати примат над національним правом держав, що підписали відповідну конвенцію, і щойно конвенція набирає чинності. (Згідно українського законодавства, подібні договори слід укладати за умови ратифікації, і така ініціатива повинна походити з тексту проекту договору, оскільки для такої категорії міжнародних договорів Закон України «Про міжнародні договори України» не передбачає обов'язкової умови їх ратифікації.)

Однак відсутність, з одного боку, достатньої готовності у країн-членів імплементувати подібні конвенції, а також досить тривалий час вступу таких конвенцій у силу, що також пов'язано з їх імплементацією, зумовило все більш часте використання альтернативних форм нормативно-правового регулювання. Саме до таких альтернативних форм належить акт, яким було прийняття в 1994 році Принципів міжнародних комерційних договорів УНІДРУА [7].

Незважаючи на індивідуальний підхід, обраний у рамках різноманітних національних правових систем з метою універсалізації національного права, більшість держав сьогодні роблять конкретні кроки до її реалізації. Найперше, це вироблення більш-менш універсальних загально-правових концепцій правового розвитку, що відображають сучасне осмислення ролі права в суспільному житті. Зазначеної мети можна досягти за допомогою розвитку і визнання загальних концепцій забезпечення прав людини та громадянина, багатоманітних форм власності тощо. Такому процесу також сприяє вироблення одноманітних правових норм, що регулюють сфери взаємовідносин між державами [10].

Висновки

Отже, в міжнародному приватному праві внаслідок процесів глобалізації почала складатися власна система основних і допоміжних джерел права, завдяки яким відображаються особливості сучасних приватноправових правовідносин. Результативність, ефективність, а також їх темпи залежать від певних факторів, які відображають особливості розвитку та функціонування національного права, а також його потенціал і здатність до трансформації під впливом глобалізаційних процесів. Міжнародна уніфікація приватного права завжди має більший вплив на національне право, ніж предмет, з якого вона відбувається, і це є дуже важливим аспектом, оскільки він характеризує нерозривність міжнародно-правової уніфікації внутрішньодержавного права як єдиного соціокультурного явища для кожного суспільства.

Література