Юридична природа і соціальна необхідність забезпечення прав людини в умовах надзвичайного стану
Адміністративно-правове забезпечення прав і свобод людини і громадянина в умовах режиму надзвичайного стану. Юридично-правова природа і соціальна необхідність процесу виявлення і усунення обставин виникнення екстремальної ситуації на території держави.
Рубрика | Государство и право |
Вид | статья |
Язык | украинский |
Дата добавления | 19.01.2023 |
Размер файла | 24,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.Allbest.Ru/
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Інститут післядипломної освіти
Навчально-методичний відділ навчального процесу
Юридична природа і соціальна необхідність забезпечення прав людини в умовах надзвичайного стану
Н. Загребельна, к.ю.н., методист
Анотація
У статті досліджено юридичну природу і соціальну необхідність забезпечення прав людини в умовах надзвичайного стану. Автор звертає увагу на те, що нестабільність політичної обстановки, економічна і соціальна кризи у суспільстві, зростання злочинності, правовий нігілізм, екологічні лиха і багато інших негативних процесів, що протікають у сучасній Україні, прямо і побічно продукують екстремальні ситуації.
Адміністративно-правовий режим надзвичайного стану - досить складний і багатогранний конституційний інститут, дослідження і розвиток якого актуальне нині не тільки для України, а й для більшості держав світу. Тероризм і стихійні лиха, державні перевороти і міжнаціональні конфлікти, епідемії і епізоотії не можуть не становити небезпеку для держави з будь-якою формою державної влади і управління, політичного режиму і релігійної спрямованості. Тим більше актуальні такі проблеми в умовах недостатньої підготовленості органів державної влади та місцевого самоврядування до екстреного і інтенсивного реагування на них в умовах надзвичайної ситуації, найчастіше зумовленої дією не одного, а цілої сукупності вищеназваних чинників. Насамперед для дослідження, яке зачепило таке коло проблем, провідне значення має вивчення правової бази, яка повинна регламентувати в деталях усі необхідні елементи процесу усунення обставин, що спровокували виникнення екстремальної ситуації на території держави. Чітка регламентація дій суб'єктів, що відповідають за введення і підтримання режиму надзвичайного стану, є запорукою ефективної боротьби з раптовим непередбаченим явищем політичного, екологічного, техногенного чи іншого характеру.
Актуальною у сучасних умовах є проблема забезпечення прав і свобод людини і громадянина в умовах режиму надзвичайного стану. Особа людини, її основні права і законні інтереси натепер далеко не завжди захищені в реальному житті держави і суспільства, тим більше, в екстремальних умовах. Теоретичною основою вивчення питань порядку та підстав уведення правового режиму надзвичайного стану стали публікації таких провідних науковців, як: В.В. Кожан, С.О. Магда, С.К. Могил, Б.І. Ста- хура, Т.М. Шмідт та ін.
Ключові слова: надзвичайний стан, умови надзвичайної ситуації, права і свободи людини і громадянина, політичний режим, демократичне суспільство.
Annotation
Zahrebelna N. Legal nature and social necessity of ensuring human rights in a condition of emergency
The article examines the legal nature and social necessity of ensuring human rights in a state of emergency. The author draws attention to the fact that the instability of the political situation, economic and social crises in society, rising crime, legal nihilism, environmental disasters and many other negative processes taking place in modern Ukraine, directly and indirectly produce extreme situations. The administrative and legal regime of the state of emergency is a rather complex and multifaceted constitutional institution, the research and development of which is relevant today not only for Ukraine, but also for the vast majority of countries in the world. Terrorism and natural disasters, coups and ethnic conflicts, epidemics and epizootics cannot but pose a danger to the state with any form of government and governance, political regime and religious orientation.
These problems are even more relevant in the conditions of insufficient preparation of public authorities and local governments for emergency and intensive response to them in an emergency, often due to the action of not one but a whole set of the above factors. First of all, for the study, which touched upon this range of problems, the study of the legal framework is of paramount importance, which s hould regulate in detail all the necessary elements of the process of eliminating the circumstances that provoked the extreme situation in the state.
Clear regulation of the actions of the entities responsible for the introduction and maintenance of the state of emergency is the key to an effective fight against sudden unforeseen phenomena of political, environmental, man-made or other nature. The problem of ensuring the rights and freedoms of man and citizen in a state of emergency is relevant in modern conditions. The human person, his fundamental rights and legitimate interests today are not always protected in the real life of the state and society - especially in extreme conditions. The theoretical basis for studying the order and grounds for the introduction of the legal regime of the state of emergency were the publications of such leading scholars as: V.V. Kozhan, S.O. Magda, S.K. Mogil, B.I. Stakhura, T.M. Schmidt etc.
Key words: state of emergency, conditions of emergency, human and civil rights and freedoms, political regime, democratic society.
Науковий підхід до дослідження будь-яких об'єктів правової дійсності неможливий без глибокого аналізу всіх його сторін з метою виявлення сутності такого об'єкта. Своєю чергою розуміння суті, відповідно до філософського трактування, неможливе без постановки питання про джерела і причини походження явища, тобто про його природу.
Дослідження явищ правової дійсності, наприклад юридичних норм, традиційно здійснюється за двома основними напрямами: дослідження такого явища в світі зумовленості суспільними факторами, тобто у соціальному сенсі, і дослідження форм і способів створення і функціонування цих норм (у формальному сенсі). Як правило, основна увага в науковій літературі приділяється саме останньому аспекту, де дослідженню піддаються різні види правових актів, правові звичаї і судові прецеденти [1, с. 152]. адміністративний право свобода людина надзвичайний стан
Разом із тим отримання найбільш чіткого й об'єктивного уявлення про природу будь-якого правового явища неможливе з використанням тільки формально-юридичного підходу. Соціальна зумовленість багатьох аспектів права змушує неминуче звертатися в ході дослідження саме до цього складника.
Особливо актуальним стає застосування соціологічного підходу під час дослідження природи такого об'єкта, як права і свободи людини. Джерела і причини його походження нерозривно пов'язані із суспільними явищами, історичними подіями та політичними умовами. Також нерозривно пов'язані з ними і проблеми обмеження прав і свобод людини, оскільки необхідність у цьому випливає з неоднорідності соціуму, а також тих відносин, які в ньому виникають.
Застосування соціологічного підходу також є ефективним у разі дослідження такого специфічного виду обмеження прав людини, як обмеження в умовах особливих надзвичайних режимів, що вводяться державою для усунення найбільш масштабних загроз громадському благополуччю.
Соціологічний напрям у правовій науці отримав натепер велике поширення. її засновники - австрійський учений Е. Ерліх і американський Р. Паунд - поклали в основу свого вчення ідею про те, що джерелом права не є законотворчість або судові прецеденти, а самі цивільні відносини.
Виходячи з усього вищесказаного, необхідно відзначити, що всебічне і повне дослідження правових явищ, особливо стосовно регулювання прав людини, необхідно проводити в двох основних напрямах - виявлення його юридичної природи і розкриття соціальних процесів, що його зумовлюють.
З початку XX століття процеси міжнародної взаємодії пройшли великий і тернистий шлях до створення нинішньої наднаціональної системи норм, що регулюють відносини спеціальних суб'єктів - держав, державно-подібних утворень, націй, міжнародних організацій. Саме у цей час міжнародне право повною мірою звертається до питань забезпечення прав людини, виводячи цю сферу з виняткового ведення держав. Основні права людини, її волі і природні потреби виводяться міжнародним правом на перше місце в переліку пріоритетів цивілізованого світу. До кінця XX століття проблеми міжнародно- правового захисту прав людини стали одними з найбільш буденних.
Особливою сферою у цьому питанні є забезпечення прав людини в кризових ситуаціях - війнах, збройних конфліктах, у разі масових заворушень, збройних повстань, природних і техногенних лих. Міжнародне право не обійшло стороною і ці проблеми, створивши нормативну базу для цивілізованої поведінки держав щодо усунення наслідків кризових ситуацій.
Таким чином, наднаціональне регулювання стосовно тематики цього дослідження охоплює принаймні два аспекти:
1) регулювання і захист прав людини;
2) регулювання питань, пов'язаних з виникненням кризових ситуацій внутрішнього характеру.
У міжнародному праві є широко визнане положення про те, що права людини і основні свободи як загальне правило повинні дотримуватися як у мирний час, так і в період надзвичайних обставин і збройних конфліктів. Зазвичай норми про права людини застосовуються в нормальних ситуаціях і підлягають тільки окремим обмеженням, пов'язаним із забезпеченням національної безпеки, підтриманням громадського порядку і дотриманням моральних норм [2, с. 101].
Згідно з міжнародним правом, коли рівень заворушень стає досить високим і вони починають загрожувати існуванню нації, отже, дотриманню прав основної маси населення, держави, відповідно до права прав людини, можуть оголосити надзвичайний стан і відступити від виконання своїх зобов'язань з прав людини, якщо вони зуміють довести, що відступ є необхідним і що прийняті кроки відповідні загрозі державі або прав інших.
Коли загострення ситуації призводить до збройного конфлікту, норми, викладені у статті 3 Женевської конвенції 1949 року, вступають у дію і накладають певні зобов'язання, що стосуються найістотніших питань, на всі сторони в конфлікті. Вони у загальному аналогічні положенням права прав людини, від яких, відповідно до основних договорів з прав людини, неприпустимі відступи: зокрема, це зобов'язання гуманно поводитися з особами, котрі беруть участь у конфлікті [2, с. 106].
Однією з найважливіших проблем є проблема діяльності правоохоронних органів з питань охорони, захисту і дотримання прав і свобод людини і громадянина, що ставить перед юридичною наукою і практикою низку конкретних завдань, пов'язаних з необхідністю дослідження забезпечення прав і свобод людини. Забезпечення прав людини в обставинах, у разі яких є безпосередня загроза життю та безпеці людини, загроза насильницькій зміні конституційного ладу країни, веде до застосування надзвичайного законодавства, до деяких обмежень прав і свобод громадян, а також і до захисту прав людини [2, с. 109].
Перший напрям передбачає інтереси людини в період, коли її права і свободи стають найбільш вразливими (збройний заколот, масові заворушення, терористичні акти, блокування або захоплення особливо важливих об'єктів або окремих місцевостей, підготовка і діяльність незаконних збройних формувань, що супроводжуються насильницькими діями, створюють безпосередню загрозу життю і безпеці громадян, нормальній діяльності органів державної влади, а також надзвичайні ситуації природного і техногенного характеру).
Другий напрям відображає інтереси держави щодо нормалізації обстановки всередині країни до прийнятного рівня законності і порядку (заходи щодо захисту життя і здоров'я громадян). Першим зробив неоціненний внесок у розробку теорії надзвичайного законодавства вчений В.М. Гессен. Він запропонував розуміти, що надзвичайний стан - сукупність виняткових повноважень, у чому б вони не перебували, що надаються урядовою владою у разі настання обставин, що загрожують зсередини або ззовні існуванню держави [3].
Вчений С.К. Могил дає таке трактування: надзвичайне законодавство являє собою комплекс нормативно-правових актів, за допомогою яких правове регулювання здійснюється в умовах надзвичайної обставини. Надзвичайне законодавство, відображаючи універсальний характер права, може бути не тільки ефективним засобом захисту конституційних прав, але і могутньою зброєю насильства в руках держави. Основна соціальна причина застосування надзвичайних заходів неминуче супроводжується обмеженнями прав і свобод людини, полягає в необхідності відновлення правового, економічного чи політичного стану. Це дозволяє громадянину і суспільству реалізовувати свої права в тому обсязі і на тих умовах, які існували до виникнення надзвичайних обставин, що стали підставою для застосування надзвичайного законодавства, що обмежує права і свободи громадянина [4, с. 39].
Ієрархічність надзвичайного законодавства у галузі забезпечення прав людини в умовах надзвичайних обставин виражається в тому, що джерелами формування виступають різні за юридичною силою нормативні акти, що утворюють свого роду правову піраміду.
Загальна декларація прав людини 1948 р. закріпила основні права і свободи, передбачаючи можливість їх обмеження [5]. З цього документа можна виділити дві основні умови обмеження прав: тільки по закону і в цілях забезпечення реалізації правомірних особистих і державних інтересів. Обмеження прав людини мають вимушений і природний характер поряд з їх захистом. Міжнародне право також не виключає обмеження прав людини.
Зокрема, Загальна декларація прав людини 1948 р. у ст. 29 вказує, що у разі здійснення своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві [5].
Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р. [6] конкретизує загальні цілі обмеження прав людини, передбачені Загальною декларацією прав людини, вводячи в обіг поняття «охорона державної безпеки» [6]. Наявність у нормі такої правової конструкції дозволяє не виводити право держави на обмеження прав людини в умовах надзвичайного стану зі змісту статті, а безпосередньо констатувати закріплення такої можливості, оскільки охорона державної безпеки завжди має на увазі як звичайні, так і виняткові засоби; обмеження або відступу від загальних зобов'язань у разі настання надзвичайних обставин.
Відповідно до Пакту обмеження допускаються лише такою мірою, якою це потрібує у разі гостроти становища. Такого роду дії не повинні спричинити собою дискримінацію на основі раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії чи соціального походження. Разом із тим у Пакті про громадянські і політичні права [6] зазначається, що здійснення деяких прав навіть в умовах дії режиму надзвичайного стану (обставини) не повинне припинятися або обмежуватися. Аналогічна норма представлена і в регіональних актах.
Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод 1950 р. закріпила право на життя, свободу від катувань, свободу від рабства, захист від ув'язнення за несплату боргу, захист від кримінальних законів, що мають зворотну силу, свободу совісті, думки, релігії.
У міжнародних актах перелік прав і свобод людини недостатній. Держави у своїх національних актах інших подібних рішень закріплюють набагато ширший перелік прав і свобод, які не підлягають обмеженню в період дії надзвичайного стану. До числа прав і свобод, які не можуть бути обмежені в умовах надзвичайного стану (обставини), Пакт про громадянські і політичні права відносить виключно особисті (цивільні) права і свободи, що може розглядатися як одна з гарантій дотримання принципу невтручання в справи, що становлять по суті внутрішню компетенцію держави.
У міжнародно-правовому регулюванні із забезпечення прав людини в умовах надзвичайного стану виступає те, що Міжнародний пакт «Про громадянські та політичні права» 1966 року та Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод 1950 р. закріплюють обов'язок держав негайно інформувати інші держави, які беруть участь у цих актах, за посередництвом Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй (ООН) та Генерального секретаря Ради Європи про положення, від яких вона відступила, і про причини, що передували прийняттю такого рішення.
Також має бути зроблено повідомлення через того ж посередника про дату, коли воно припиняє такий відступ. Разом із тим вимога щодо повідомлення про введення надзвичайного стану, на відміну від вимоги про його офіційне оголошення, не є необхідною умовою для обґрунтування введення заходів надзвичайного характеру. Воно служить тому, щоб полегшити міжнародний контроль як з боку інших держав, так і Комітету ООН з прав людини.
Міжнародна Організація Об'єднаних Націй (ООН) створена для підтримки і зміцнення міжнародного миру і безпеки, розвитку співпраці між державами. ООН наділена правом вживати заходи для захисту прав людини в період надзвичайних обставин.
Регіональна міжурядова організація на європейському континенті - Рада Європи та її організації. Зокрема, серед завдань, які стоять перед Комітетом міністрів Ради Європи, закріплене завдання щодо захисту демократичних процедур і прав людини в Європі. Комітет міністрів має право вживати заходів, спрямованих на досягнення цілей Ради Європи, а також на реалізацію рекомендацій Парламентської Асамблеї (ПАРЄ).
Неурядова міжнародна гуманітарна організація Міжнародний Комітет Червоного Хреста (МКЧХ), що здійснює свою діяльність у всьому світі, має велику практику з надання захисту прав людини і надання допомоги особам, які постраждали в результаті заворушень і напруги всередині країни. Держави всього світу ніколи не ставили під сумнів сам принцип нейтральності та неупередженості, на якому заснована така практика. Підстава для діяльності МКЧХ в обстановці масових заворушень і внутрішнього збройного конфлікту та інших надзвичайних обставин набула характеру звичаю. Разом із тим на міжнародному рівні не закріплені відповідні зобов'язання національних урядів - приймати подібні пропозиції від неурядових організацій.
Найбільша у світі регіональна Організація з Безпеки та Співробітництва в Європі (ОБСЄ) об'єднує 57 країн, розташованих в Європі, Північній Америці і Центральній Азії.
До основних завдань належать:
1) захист прав людини;
2) розвиток демократичних інститутів;
3) моніторинг виборів [7].
Надзвичайне законодавство, як і звичайне, володіє системністю та ієрархічністю. Основним системоутворюючим фактором виступає об'єкт правового впливу - інтереси особи, суспільства і держави в надзвичайних обставинах.
Особливістю надзвичайного законодавства є те, що його реалізація здійснюється за допомогою виконання певних функцій усіма гілками влади на різних управлінських рівнях. Більшою мірою це стосується таких органів виконавчої влади, як Міністерство оборони України, МВС України, МНС України.
В Україні проблема гарантій конституційних прав і свобод людини і громадянина в забезпеченні надзвичайного законодавства вельми актуальна. Під правовими гарантіями слід розуміти умови і правові засоби, які реально забезпечують людині і громадянину можливість користуватися основними правами і свободами, а також неухильно виконувати покладені на них обов'язки [8, с. 33].
Сучасне надзвичайне законодавство України насамперед засноване на загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права, а також на міжнародних договорах, які є складовою частиною її правової системи, основу якої становлять імперативні норми, що являють собою його основні принципи. Конституція України безпосередньо пов'язує введення надзвичайного стану з можливістю обмеження прав людини, визнаючи такий факт неминучим наслідком введення такого режиму.
Література
1. Магда С.О. Про цілі обмеження прав і свобод громадян в умовах надзвичайних адміністративно-правових режимів. Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. 2007. №3(34). С. 152-158.
2. Шмидт Т.М. Чрезвычайное правовое регулирование: общетеоретическое исследование: дис. канд. юрид. наук: 12.00.01. Белгород, 2014. 191 с.
3. Стахура Б.І. Роль органів державної влади у забезпеченні прав людини і громадянина в демократичному суспільстві: теоретико-правовий вимір: дис. канд. юрид. наук: 12.00.01. Львів, 2016. 180 с.
4. Могил С.К. Государство в предупреждении и ликвидации последствий аварий и катастроф. Актуальні проблеми держави і права: зб. наук. пр. Вип. 6, Ч. ІІ. Одеса: Астропринт, 1999. С. 107.
5. Загальна декларація прав людини від 10 груд. 1948 р. Голос України. 2008. №236. С. 15-17.
6. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права.
7. Організація з безпеки і співробітництва в Європі. Опубліковано 23 жовтня 2019 року.
8. Кожан В.В. Теоретичні основи і практика законодавчого закріплення особистих прав людини. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія «Юриспруденція». 2015. №18. С. 33-36.
Размещено на allbest.ru
...Подобные документы
Історія виникнення інституту прав і свобод людини і громадянина. Основні права людини: поняття, ознаки та види. Сучасне закріплення прав і свобод людини і громадянина в Конституції України. Юридичні гарантії забезпечення прав людини і громадянина.
курсовая работа [40,0 K], добавлен 18.05.2015Суспільні відносини, які виникають між державою та громадянином у сфері правового регулювання використання прав та свобод, у випадку шкідливого характеру їх використання застосування обмежень. Умови установлення правового режиму надзвичайного стану.
курсовая работа [134,4 K], добавлен 04.11.2015Права людини і громадянина. Види гарантій прав і свобод людини і громадянина та їх реалізація за законодавством України. Інститут парламентського уповноваженого з прав людини як важливий механізм захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина.
курсовая работа [33,1 K], добавлен 14.05.2014Сутність та зміст поняття "соціальна система", методи та напрямки її вивчення в сучасній соціології. Основні фактори, що впливають на ефективність функціонування соціальних систем. Характеристика правової держави, реалізація в ній прав та свобод.
реферат [22,3 K], добавлен 25.04.2011Права і свободи людини в міжнародно-правовому аспекті. Система Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини. Система національних засобів захисту прав людини. Забезпечення міжнародних стандартів прав і свобод людини в Україні.
реферат [45,9 K], добавлен 29.10.2010Феномен правового режиму в адміністративному праві. Загальна характеристика та принципи адміністративно-правових режимів. Правова основа введення режиму надзвичайного або воєнного стану. Встановлення режиму зони надзвичайної екологічної ситуації.
курсовая работа [48,7 K], добавлен 21.02.2017Співвідношення понять "людина", "особистість", "громадянин". Класифікація прав людини та громадянина. Структура конституційно-правового механізму забезпечення реалізації прав людини. Проблеми захисту прав і свобод в Україні на сучасному етапі розвитку.
курсовая работа [37,0 K], добавлен 06.09.2016Поняття та види адміністративно-правових режимів, їх нормативно-правове забезпечення. Сутність та ознаки надзвичайного та військового станів. Характеристика та види зони надзвичайної екологічної ситуації. Основне значення режиму державної таємниці.
курсовая работа [31,8 K], добавлен 05.09.2014Розвиток ідеї прав людини, сучасні міжнародно-правові стандарти в даній сфері, класифікація та типи. Принципи конституційних прав і свобод людини і громадянина. Система прав за Конституцією України, реалії їх дотримання і нормативно-правова база захисту.
курсовая работа [52,9 K], добавлен 07.12.2014Поняття, зміст та характерні ознаки громадянських прав і свобод людини в Україні. Сутність конституційних політичних прав і свобод громадянина. Економічні, соціальні, культурні і духовні права і свободи людини та громадянина, їх гарантії і шляхи захисту.
курсовая работа [51,2 K], добавлен 09.05.2011Роль ООН у захисті прав і свобод людини. Захист прав людини на регіональному рівні. Права і свободи людини на Україні. Роль судової влади в державі та захист прав і свобод людини. Права і свободи людини та громадянина, їх гарантії, основні обов'язки.
реферат [20,6 K], добавлен 28.01.2009Розвиток прав людини в Україні. Економічні, соціальні та культурні права людини. Економічні права людини. Соціальні права та свободи людини. Культурні права людини. Механізм реалізації і захисту прав, свобод людини і громадянина, гарантії їх забезпечення.
курсовая работа [48,3 K], добавлен 04.12.2008Історичні умови та засади розвитку і становлення прав людини в Європейській системі законодавства (судочинства). Виникнення і закріплення Європейського суду з прав людини в системі судочинства. Принципи діяльності Європейського суду з прав людини.
курсовая работа [77,8 K], добавлен 04.01.2014Функція ефективного захисту прав і свобод людини і громадянина як основна функція держави. Специфіка судового захисту виборчих прав. Судовий захист прав і свобод людини як один із способів реалізації особою права на ефективний державний захист своїх прав.
научная работа [34,6 K], добавлен 10.10.2012Дослідження історико-правових аспектів визначення та класифікації "поколінь прав людини" в сучасних умовах європейської міждержавної інтеграції. Тенденції розвитку теорії прав людини та її нормативно-правового забезпечення в рамках правової системи.
статья [25,2 K], добавлен 17.08.2017Регулювання міжнародних стандартів щодо основних прав, свобод людини і громадянина. Світовий підхід до визначення прав, які випливають зі шлюбного стану і сімейних відносин. Проблема співвідношення міжнародно-правового і внутрішньодержавного регулювання.
контрольная работа [46,6 K], добавлен 23.12.2015Становлення прав людини та основні підходи до розв’язання проблеми прав людини. Принципи конституційно-правового статусу громадянина в українському законодавстві. Втілення ліберальної концепції прав і та свобод людини в Основному Законі України.
курсовая работа [32,0 K], добавлен 23.07.2009- Правове регулювання юридичної відповідальності суб’єктів трудового права в умовах ринкової економіки
Аналіз ролі і функцій відповідальності в механізмі забезпечення прав і свобод людини та громадянина. Історія становлення та розвитку інституту відповідальності в трудовому праві. Особливості відповідальності роботодавця, підстави та умови її настання.
автореферат [39,2 K], добавлен 29.07.2015 Класифікація, методи реалізації, еволюція функцій держави, їх аналіз, форми і методи виконання. Забезпечення режиму законності і правопорядку, захист прав і свобод людини і громадянина; розвиток культури, науки і освіти; підтримка світового порядку.
курсовая работа [34,7 K], добавлен 17.08.2011Існування в юридичній науці двох головних напрямків визначення суті прав і свобод людини: природно-правовового та позитивістського. Свобода людини і громадянина як конституційно-правова категорія. Методи й механізми захисту прав і свобод людини.
реферат [19,5 K], добавлен 28.01.2009