Забезпечення права потерпілого на представництво у кримінальному провадженні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Забезпечення права потерпілого на представництво у кримінальному провадженні

Інна Василівна Ракіпова

кандидат юридичних наук, доцент, доцент

Національного університету

«Одеська юридична академія»

Резюме

захист право потерпілий

Ракіпова І.В. Забезпечення права потерпілого на представництво в кримінальному провадженні

У статті досліджено інститут представництва, який є значимою процесуальною гарантією захисту прав потерпілого, невід'ємною частиною його процесуального статусу, що має бути повною мірою враховано законодавцем та врегульовано в кримінальному процесуальному законі. Зроблено пропозиції щодо внесення змін та доповнень до чинного КПК України, зокрема, до ст. ст. 7, 20 КПК України.

Ключові слова: кримінальне провадження, потерпілий, інститут представництва, представник потерпілого, забезпечення права на захист та представництво.

Резюме

Ракипова И.В.

Обеспечение права потерпевшего на представительство в уголовном производстве

В статье исследуются институт представительства, являющийся значимой процессуальной гарантией защиты прав потерпевшего, неотъемлемой частью его процессуального статуса, который должен быть в полной мере учтен законодателем и урегулирован в уголовном процессуальном законе. Сделаны предложения по внесению изменений и дополнений в действующий УПК Украины, в частности, ст. ст. 7, 20 УПК Украины.

Ключевые слова: уголовное производство, потерпевший, институт представительства, представитель потерпевшего, обеспечение права на защиту и представительство.

Summary

Inna Rakipova, Ph.D. in Law, Associate Professor of the National University "Odesa Law Academy”. Ensuring the right of the victim to representation in criminal proceedings

Protection of the victim, protection of his rights, freedoms and legitimate interests, based on Art. 2 of the CPC of Ukraine - the main task of criminal proceedings, the essence of the criminal process. The victim in criminal proceedings must feel protected from the moment he/she acquires the appropriate procedural status and be sure that he/she can count on the full protection of his / her rights during the criminal proceedings.

Instead, the problem of communicative preconditions for acquiring procedural status of a victim, disproportionate rights of victim and suspect, accused, lack of legislation regulating a clear list of cases of mandatory participation of the victim's representative in criminal proceedings, the need to recognize the inability of the state to undertake obligations to compensate for the damage caused to the victim of a criminal offense, the need for special attention to ensure the protection of the rights of the minor victim, the unresolved problem of restoring the mental health of victims of criminal offenses, given that negative emotional experiences can cause not only mental and moral suffering, but also physical (somatic) diseases, indicates that the most vulnerable participant in criminal proceedings - the victim - needs currently special attention from both the scientist and the legislator.

We believe that we should pay attention to some inconsistencies in the provisions of Part 4 of Art. 20 of the CPC, which refers, in particular, to the institution of representation and representative of the victim, the title of the article itself, which establishes the principle of ensuring the right to protection in criminal proceedings. And also to make changes and additions to the current version of the CPC of Ukraine, in particular, to Art. 7, 20 of the Criminal Procedure Code of Ukraine.

Key words: criminal proceedings, victim, right to representation, principles of criminal proceedings, ensuring the right to defense.

Постановка проблеми

Захист потерпілого, охорона його прав, свобод та законних інтересів, виходячи зі ст. 2 КПК України, - основне завдання кримінального провадження, суть кримінального процесу. Потерпілий у кримінальному провадженні має відчувати себе захищеним з моменту набуття ним відповідного процесуального статусу та бути впевненим у тому, що може розраховувати на повноцінний захист своїх прав протягом кримінального провадження.

Кримінальний процесуальний кодекс України є людиноорієнтованим законом, який спрямований на захист особи, суспільства й держави від кримінальних правопорушень, забезпечення застосування належної правової процедури до кожного учасника кримінального провадження¹.

Натомість проблемність комунікативних передумов набуття особою процесуального статусу потерпілого, неспіврозмірність прав потерпілого та підозрюваного, обвинуваченого, відсутність законодавчої регламентації чіткого переліку випадків обов'язкової участі представника потерпілого у кримінальному провадженні, необхідність визнання потерпілого належним суб'єктом права на безоплатну правничу допомогу за рахунок держави, неспроможність держави взяти на себе зобов'язання щодо компенсації шкоди, завданої потерпілому кримінальним правопорушенням, необхідність особливої уваги щодо забезпечення захисту прав неповнолітнього потерпілого, невирішена проблема відновлення психічного здоров'я жертв кримінального правопорушення з огляду на те, що негативні емоційні переживання здатні заподіяти не тільки психічні та моральні страждання, а й фізичні (соматичні) захворювання, вказує на те, що найбільш вразливий учасник кримінального провадження - потерпілий - потребує наразі особливої уваги як з боку науковця, так і нормотворця.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Важливі питання досліджуваної проблеми розглядалися у працях таких вітчизняних учених, як С.Є. Абламський, В.К. Волошина, І.В. Гловюк, Ю.О. Гурджі, М.А. Островська та ін.

Формулювання мети статті. Виходячи з цих міркувань, мета даної статті полягає в тому, щоб дослідити право потерпілого на представництво як кримінально-процесуальний інститут, що уможливлює та забезпечує діяльність представника потерпілого у кримінальному провадженні у випадках, визначених законом, з метою реалізації та захисту прав і законних інтересів потерпілого, а також зробити відповідні пропозиції щодо внесення змін та доповнень до чинного КПК України.

Виклад основного матеріалу

Кримінальний процес є правовим механізмом захисту прав особи, що охороняються та забезпечуються законом про кримінальну відповідальність. Оперуючи в даній роботі окремими термінами, зауважимо, що в чинному КПК України відсутнє законодавче визначення таких понять, як «захист», «право на захист», «охорона», «представництво», «право на представництво».

Так, визначений І.Г. Смирновою підхід до розмежування категорій «охорона» та «захист» вказує на те, що це різні аспекти забезпечення прав особи. Водночас вони спрямовані на недопущення правових порушень, але охорона - це діяльність превентивна, орієнтована на майбутнє, а захист - це дії, що здійснюються за наявності конкретного правопорушення і спрямовані на відновлення порушеного права².

Академічний тлумачний словник української мови визначає відповідні поняття так: «захист» - заступництво, охорона, підтримка, оборона; сторона, яка захищає обвинуваченого під час суду³; «захищати» - відстоювати погляди, права, інтереси, честь кого-небудь⁴; «охороняти» - захищати від чого-небудь; забезпечувати, гарантувати; оберігати від небезпеки кого-, що-небудь, забезпечувати від загрози нападу, замаху і т. ін.⁵; «представництво» - здійснення певних (звичайно юридичних) дій однією особою від імені іншої чи інших; виконання обов'язків або володіння правами представника⁶.

Згідно з п. 5 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»⁷ захист - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягується до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. Водночас п. 2 ст. 1 Закону встановлено, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Крім цього, п. 7 ст. 1 Закону встановлено, що клієнт - це фізична або юридична особа, держава, орган державної влади, орган місцевого самоврядування, в інтересах яких здійснюється адвокатська діяльність. Також п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону визначає представництво як вид адвокатської діяльності, що полягає у забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Аналогічний підхід ми спостерігаємо і в положенні ч. 1 ст. 20 КПК України «Забезпечення права на захист», в якому встановлено, що право на захист мають підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений. Воно полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені КПК України.

Разом із тим підкреслимо: «незважаючи на те, що ст. 20 КПК України закріплює галузевий принцип - права на захист, у цій правовій нормі вказується на існування представництва учасників кримінального провадження»⁸. Так, відповідно до ч. 4 ст. 20 КПК України участь у кримінальному провадженні захисника підозрюваного, обвинуваченого, представника потерпілого, представника третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, не звужує процесуальних прав підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт.

Зауважимо, що ст. 7 Загальної декларації прав людини⁹ встановлено, що всі люди рівні перед законом і без будь-якої різниці мають право на рівний їх захист законом. Також у ст. 8 Декларації закріплено, що кожна людина має право на ефективне відновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих людині Конституцією чи законом. У свою чергу, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права¹⁰ зобов'язує державу забезпечити будь-якій особі ефективний правовий захист у випадку порушення їх прав та свобод. Право на захист будь-якої особи, яка цього потребує, забезпечується державою, її компетентними законодавчими, адміністративними чи судовими органами. Посилення правового захисту особи, розширення і зміцнення правових гарантій її прав і свобод в умовах розвитку демократії, а також утвердження незалежної судової влади, як визначального гаранту цих прав і свобод, справедливості і законності є необхідною умовою функціонування демократичної правової держави.

У ч. ч. 1, 2 ст. 24 Конституції України закріплено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, а у ст. 129 Конституції України, ст. ст. 7, 10 КПК України визначено рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно зі ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Статтею 10 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 р. також врегульовано надання правової допомоги при реалізації права на справедливий суд, зокрема, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 10 кожен має право на професійну правничу допомогу; у випадках, визначених законом, держава забезпечує надання професійної правничої допомоги безоплатно¹¹. Частина 1 ст. 56 КПК України чітко вказує на право потерпілого протягом кримінального провадження мати представника та в будь-який момент кримінального провадження відмовитись від його послуг.

Ю.О. Гурджі поняття «захист прав людини» розглядає в порівнянні з поняттям «правова захищеність». Обидва поняття являють собою самостійні правові явища, де правова захищеність є і результатом захисту прав, а також одночасно мірою і ступенем його (захисту) ефективності. Водночас ці поняття відображають певну послідовність, оскільки поняття «захищеність» є похідним від поняття «захист прав», адже без захисту не було б і захищеності, тому що остання існує завдяки самому процесу захисту, ініціює його і є кінцевою метою. Разом із тим захист з'являється там, де виникає потреба в захищеності, що на практиці приводить до проблеми їх розмежування¹².

С.Є. Абламський правовий захист особи, щодо якої вчинено кримінальне правопорушення, визначає як урегульовану законом систему процесуальних дій працівників органів досудового розслідування, прокуратури, слідчого судді, суду, організацій та установ, які спрямовано на поновлення прав та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також відшкодування (компенсації) завданої кримінальним правопорушенням шкоди¹³.

Зрештою, розглядаючи захист як багатозначну категорію, слід погодитися з думкою про те, що у широкому розумінні захист є діяльністю, спрямованою на поновлення порушених прав та свобод, законних інтересів будь-якого суб'єкта процесу¹⁴.

У справі «Бендерський проти України» від 15 листопада 2007 р. ЄСПЛ зауважив, що право на захист випливає із права на справедливий судовий розгляд¹⁵. У цьому контексті, вважаємо, право на захист слід розглядати як механізм отримання правової допомоги, як право на захист та представництво. Здійснювати таку представницьку правозахисну діяльність щодо потерпілого у кримінальному провадженні професійно може тільки представник (адвокат).

У справі «Perez v. France» від 12 лютого 2004 р. Європейський суд з прав людини чітко вказав, що гарантії, котрі містяться у ст. 6 Конвенції, стосуються також особи, яка звертається із заявою про відкриття кримінальної справи, наголосивши, що саме такий підхід відповідатиме меті належного забезпечення прав потерпілого у кримінальному процесі¹⁶.

Реалізація процесуальних прав потерпілого як учасника кримінального провадження, відновлення його майнових та інших порушених прав, що становить у тому числі мету кримінального судочинства, є кримінально-процесуальною діяльністю, націленою на захист інтересів потерпілого як суб'єкта кримінального процесу. Іншими словами, вважаємо, є захисною діяльністю, яка здійснюється самим потерпілим, його законним представником або представником потерпілого - особою, яка у кримінальному провадженні має право бути захисником.

Потреба потерпілого в захищеності як генетична передумова формування процесуального механізму правового захисту особи, щодо якої вчинено кримінальне правопорушення, має бути врахована законодавцем і на рівні закріплення основоположних засад кримінального провадження - визначальних, фундаментальних, імперативних положень усього кримінального провадження, які покликані захищати права, свободи і законні інтереси кожного учасника кримінального провадження. Тому очевидно, що «відсутність принципу кримінального провадження, що визначав би гарантії забезпечення потерпілого професійною правничою допомогою у випадках, ідентичних обов'язковості участі адвоката-захисника підозрюваного, є прогалиною КПК України»¹⁷.

Вважаємо, права потерпілого мають бути гарантованими не менше, аніж права підозрюваного, обвинуваченого, що випливає, зокрема, з положень ст. 3 Конституції України, з положень ст. 2 КПК України. Законодавець, формулюючи завдання кримінального провадження, передбачає в них положення, які покликані засвідчити особливу увагу в т. ч. і до прав потерпілого: по-перше, захист потерпілого, як і кожної іншої особи, від кримінальних правопорушень, по-друге, охорону прав, свобод та законних інтересів потерпілого як учасника кримінального провадження, який має право сподіватися на доступ до правосуддя і на саме правосуддя. Тому закономірно та справедливо було б засвідчити відповідну увагу до прав потерпілого під час регламентації загальних засад кримінального провадження, передбачених ст. 7 КПК України.

В.К. Волошина пропонує закріпити забезпечення права на професійну правничу допомогу як галузевий принцип кримінального провадження¹⁸, вказавши окремою статтею, що право на професійну правничу допомогу гарантується підозрюваному, обвинуваченому, потерпілому, цивільному позивачу, цивільному відповідачу, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється кримінальне провадження, третій особі, щодо майна якої вирішується питання про арешт, свідку, іншій особі, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування. Погоджуємося з тим, що слід врахувати право на професійну правничу допомогу представника юридичної особи, щодо якої здійснюється кримінальне провадження, свідка, іншої особи, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування. Разом із тим зазначимо, що про право свідка на правову допомогу адвоката згадується у п. 25 ч. 1 ст. 3, п. 2 ч. 1 ст. 66 КПК. Частина 3 ст. 64² вказує, що третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, має права та обов'язки, передбачені КПК для підозрюваного, обвинуваченого, в частині, що стосуються арешту майна. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 64^і КПК протягом кримінального провадження представник юридичної особи має право користуватися правовою допомогою.

Не применшуючи прав представника юридичної особи, щодо якої здійснюється кримінальне провадження, свідка, іншої особи, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, все ж вважаємо, що потерпілі від кримінальних правопорушень мають бути в центрі кримінального судочинства, мати відповідний правовий статус, що захищав би їх, у тому числі, від вторинної віктимізації та слугував надійною опорою у змагальному кримінальному провадженні, де сторона захисту та потерпілий - два рівновіддалені полюси.

Цілком погоджуємося з ідеєю victim centred approach («підходом, який орієнтується на потерпілого»), запропонованою Консультативною місією Європейського Союзу (КМЄС). Адже неспіврозмірність прав потерпілого та підозрюваного, обвинуваченого, відсутність законодавчої регламентації чіткого переліку випадків обов'язкової участі представника потерпілого в кримінальному провадженні, необхідність визнання потерпілого належним суб'єктом права на безоплатну правничу допомогу за рахунок держави, неможливість держави взяти на себе зобов'язання щодо відшкодування завданої жертві кримінального правопорушення шкоди вказує на те, що найбільш вразливий учасник кримінального провадження - потерпілий - потребує наразі особливої уваги як з боку науковця, так і нормотворця.

Інститут представництва є значимою процесуальною гарантією права на захист осіб, які залучаються до кримінального провадження, в тому числі гарантією захисту прав потерпілого, невід'ємною частиною його процесуального статусу, що й має бути повною мірою враховано законодавцем та врегульовано в кримінальному процесуальному законі. Унікальність права на представництво потерпілого у кримінальному провадженні продиктована, на нашу думку, подвійною значимістю, яка поєднує у собі правореалізаційні та правозахисні начала, що логічно випливають із функціональної спрямованості представництва потерпілого. Правозахисна комунікація потерпілого у кримінальному провадженні, таким чином, може бути реалізована саме шляхом забезпечення права потерпілого на представництво в тому розумінні представництва, що забезпечує реалізацію права на професійну правничу допомогу.

Висновки

Вважаємо, слід звернути увагу на деяку невідповідність положень ч. 4 ст. 20 КПК, де йдеться, зокрема, про інститут представництва та представника потерпілого, назві самої статті, що закріплює засаду забезпечення права на захист в кримінальному провадженні. Виходячи з цього, вважаємо, що ст. 20 КПК України слід викласти в такій редакції:

«Стаття 20. Забезпечення права на захист та представництво

Підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.

Потерпілий має право на представництво, яке полягає в наданні йому можливості користуватися правовою допомогою представника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.

Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов'язані роз'яснити підозрюваному, обвинуваченому, потерпілому його права та забезпечити право на кваліфіковану правову допомогу з боку обраного ним або призначеного захисника чи представника.

У випадках, передбачених цим Кодексом та/або законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, підозрюваному, обвинуваченому, потерпілому правова допомога надається безоплатно за рахунок держави.

Участь у кримінальному провадженні захисника підозрюваного, обвинуваченого, представника потерпілого, його правонаступника, представника третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, не звужує процесуальних прав підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, його правонаступника, третьої особи, щодо майна якого вирішується питання про арешт».

Враховуючи вищевикладене, слід було б також внести зміни та викласти п. 13 ч. 1 ст. 7 КПК України у такій редакції: «13) забезпечення права на захист та представництво».

Таким чином, право потерпілого на представництво - кримінально-процесуальний інститут, що уможливлює та забезпечує діяльність представника потерпілого у кримінальному провадженні у випадках, визначених законом, з метою реалізації та захисту прав і законних інтересів потерпілого.

Примітки

1. Ківалов С.В. Кримінальний процесуальний кодекс 2012 року: ідеологія та практика правозастосування: колективна монографія / за заг. ред. Ю.П. Аленіна; відпов. за вип. І.В. Гловюк. Одеса: Видавничий дім «Гельветика», 2018. 1148 с.

2. Смирнова И.Г. Социальная ценность российского уголовного судопроизводства: автореф. дисс. ... д-ра юрид. наук. Томск, 2012. С. 5.

3. Словник української мови: в 11 т. 1972. Т. 3. С. 379. URL: http://sum.in.ua/s/zakhyst.

4. Там само.

5. Словник української мови: в 11 т. 1974. Т. 5. С. 825. URL: http://sumin.ua/s/okhoronjaty.

6. Словник української мови: в 11 т. 1976. Т. 7. С. 530. URL: http://sumin.ua/s/predstavnyctvo.

7. Про адвокатуру та адвокатську діяльність: Закон України від 5.07.2012 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5076-17#Text.

8. Волошина В.К. Реалізація права на професійну правничу допомогу у кримінальному провадженні. Кримінальний процесуальний кодекс 2012 року: ідеологія та практика правозастосування: колективна монографія. Одеса: Видавничий дім «Гельветика», 2018. 1148 с. URL: http://dspace.onua.edu.ua/bitstream/handle/n300/9497/Kol_monogr_CPC2012.pdf?sequence=1&is#page=236.

9. Загальна декларація прав людини: прийнята та проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 10.12.1948 р. Офіційний вісник України. 2008. № 93. Ст. 3103.

10. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права: міжнародний документ від 16.12.1966 р. URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_043.

11. Про судоустрій і статус суддів: Закон України від 2.06.2016 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1402-19#Text.

12. Гурджі Ю.О. Забезпечення правової захищеності особи в кримінальному процесі: питання теорії та методології. Часопис Нац. ун-ту «Острозька академія». Серія «Право». 2010. № 1. URL: http://lj.oa.edu.ua/articles/2010/n1/10hyotim.pdf.

13. Абламський С.Є. Захист прав і законних інтересів потерпілого у кримінальному провадженні: монографія / за заг. ред. д-ра юрид. наук, професора О.О. Юхна. Харків: Панов, 2015. 240 с.

14. Гловюк І.В. Кримінально-процесуальні функції: теорія, методологія та практика реалізації на основі положень Кримінального процесуального кодексу України 2012 р.: монографія. Одеса: Юрид. літ., 2015. 712 с.

15. Бендерський проти України:Рішення Європейського суду з прав людини у справі від 15.11.2007 р. Офіційний вісник України. 2008. № 18. Ст. 535.

16. Perez v. France: Рішення Європейського суду з прав людини від 12.02.2004 р. URL: http://uristinfo.net/ugolovnoe-protse sualnoe-pravo/294-evropejska-konventsija-z-prav-ijudmi-ta-kriminalni-process/9050-ix-prava-poterpilih.html.

17. Островська М.А. Протидія злочинності через вдосконалення процесуального статусу потерпілого. Протидія злочинності: теорія та практика: матеріали VIII Міжнародної наук.-практ. конференції (26 жовтня 2018 р.). Київ: Національна академія прокуратури України, 2018. С. 63.

18. Волошина В.К., Ковальов А.Г. Реалізація права на професійну правничу допомогу у кримінальному провадженні. Кримінальний процесуальний кодекс 2012 року: ідеологія та практика правозастосування: колективна монографія / за заг. ред. Ю.П. Аленіна; відпов. за вип. І.В. Гловюк. Одеса: Видавничий дім «Гельветика», 2018. 1148 с.

Размещено на Allbest.ru