Юридична природа та особливості здійснення іпотекодержателем права на продаж предмета застави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Юридична природа та особливості здійснення іпотекодержателем права на продаж предмета застави

Ольга Олександрівна Ліпатнікова, аспірантка

Постановка проблеми

Необхідність дослідження особливостей права на продаж предмета застави в сучасних умовах зумовлена складністю відносин застави, особливим місцем права на продаж у переліку способів реалізації права застави. Дослідження права на продаж виступає підґрунтям для визначення сутності цього права, необхідність у якому посилюється динамікою заставних відносин, розвитком кредитування, участю у відносинах застави фінансових установ як професійних учасників майнового обороту.

Мета статті

Проведене дослідження сприятиме удосконаленню механізму регулювання заставних відносин, підвищенню ефективності застосування цього способу забезпечення виконання зобов'язань, у тому числі й за участю суб'єктів кредитного ринку, що визначається метою даної статті.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблеми реалізації права застави в різних аспектах активно досліджували такі вчені, як Ч.Н. Азімов, І.И. Пучковська, Ю.П. Пацурківськии, О.А. Старостіна, С.П. Гришаєв, С.В. Сарбаш, Г.Ф. Шершеневич, С.И. Вільнянський, О.О. Шапошніков, Т.С. Шкрум, Є.О. Харитонов, Л.С. Леонова, С.В. Нижний, Д.О. Мальцев, О.А. Загорулько та інші науковці, але питанні правової природи права на продаж, змісту цього права та його реалізації кредитором залишаються невисвітленими повною мірою, що зумовлюється спірними підходами судової практики. Істотними у цьому напрямі є наукові напрацювання І.И. Пучковської, але в її роботах¹ не було висвітлено певні проблеми, зокрема особливості права на продаж як способу звернення стягнення. Про співвідношення способів звернення стягнення на предмет застави і на спадкове майно йдеться у наукових працях О.П. Печеного².

Виклад основного матеріалу

Системний аналіз нормативної бази, яка стосується видів забезпечення виконання зобов'язань³,⁴,⁵,⁶ дає підстави визначити, що серед видів забезпечення застава посідає особливе місце. Це зумовлено декількома чинниками, насамперед виникненням у особи, на користь і для задоволення вимог якої встановлено заставу, специфічного права задовольнити ці вимоги за рахунок предмета застави (право застави).

Сутність права застави, яким наділяється кредитор в силу укладеного з боржником (заставодавцем) договору, передбачає юридичну можливість кредитора звернути стягнення на предмет застави. При цьому за своїми сутнісними ознаками застава відповідає визначенню зобов'язання, закріпленого у ч. 1 ст. 509 ЦК України, за якою зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому у механізмі застави наявні речові елементи, зокрема при захисті права застави або ж при зверненні стягнення на предмет застави. Розуміння звернення стягнення як змісту права застави не є єдиним, а навпаки передбачає існування низки способів звернення стягнення, згрупованим законодавцем таким чином, що допомагає вести мову про систему способів звернення стягнення на предмет застави. І.Й. Пучковська вказала, що звернення стягнення на предмет застави, зокрема застави нерухомого майна - іпотеки, відбувається залежно від підстави: а) у судовому порядку (на підставі рішення суду); б) у нотаріальному порядку (на підставі виконавчого напису нотаріуса); в) у договірному порядку (на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя). При цьому перші два варіанти передбачають використання примусової процедури, а при застосуванні третього варіанта сторони в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя передбачають один із двох способів: перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя або надання заставодержателю можливості продати предмет іпотеки (укласти договір купівлі-продажу)⁷. Тобто, задоволення вимог іпотекодержателя шляхом продажу предмета іпотеки застосовується виключно при встановленні такого способу звернення стягнення у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя. Відповідно, способи звернення стягнення можуть бути згруповані на судові (звернення стягнення на підставі рішення суду) та позасудові (нотаріальні, договірні). Такий підхід повною мірою відповідає вимогам законодавства України про заставу, зокрема Закону України «Про іпотеку», але динаміка судової практики вирішення спорів у цій сфері йде шляхом розширення сфери застосування права іпотекодержателя на продаж предмета застави. Зокрема, перед судами виникла дилема розглядати право на продаж предмета іпотеки виключно як позасудовий, або ж моделювати його, залежно від обраної сторонами конструкції, і як судовий, і як позасудовий. При буквальному тлумаченні ч. 1 ст. 38 Закону України «Про іпотеку» (із змінами, внесеними згідно із Законом України № 800-УІ від 25 грудня 2008 р.) найбільш прийнятним стає саме другий варіант.

За приписами вказаної правової норми підставою встановлення права на продаж є рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідне застереження в іпотечному договорі, оскільки саме з ними пов'язуються відповідні етапи здійснення права на продаж, включаючи письмове повідомлення іпотекодержателя за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про намір укласти цей договір. Законодавець визначив вказані судовий і позасудовий способи звернення стягнення як рівнозначні, але правова позиція Верховного Суду містить висновок про альтернативний характер цих способів, що виключає їх застосування одночасно і як судових, і як позасудових. У постанові ВП ВС від 29 травня 2019 р. вказано, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному ст. 38 Закону України «Про іпотеку», можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному ст. 38 Закону, є неналежним способом захисту (п. 61 постанови ВП ВС від 29 травня 2019 р. № 310/11024/15-ц⁸). Відповідно, надання особі права на продаж предмета іпотеки за договором виключає наділення її таким самим правом на підставі рішення суду. Як вказано дослідниками, у вказаній справі позивач просить захистити його право, яке ніхто не оспорює⁹, що стало підставою ухвалення Верховним Судом рішення про відмову у задоволенні позову. Аналогічний правовий висновок міститься і в постанові ВП ВС від 12 липня 2019 р. у справі № 205/578/14-ц¹⁰.

Такий підхід не отримав однозначної оцінки серед суддів Верховного Суду, окремі з них виклади з цього питання окрему думку, у якій зазначено, що звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки не пов'язане з дотриманням досудових процедур, як не залежить і від того, чи передбачено таке право у договорі іпотеки. Оскільки законом законом передбачено використання вказаного способу звернення стягнення на предмет іпотеки як у судовому (примусовому), так і в досудовому порядку, кваліфікація його лише як позасудового способу звужує дійсний зміст вказаної норми, чим порушуються право особи на судовий захист, яке відповідно до ст. 64 Конституції України не може бути обмежене Окрема думка суддів Великої Палати Верховного Суду Ситнік О.М., Британчука В.В., Гриціва М.І., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б. від 29.05.2019 р. у справі № 310/11024/15-ц. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/82998293. Наведена позиція заслуговує на увагу і дозволяє відносити наділення іпотекодержателя правом на продаж предмета іпотеки до таких способів звернення стягнення, які може бути реалізовано і в судовому, і в позасудовому порядку, за умов дотримання визначених ст. 38 Закону «Про іпотеку», вимог до встановлення і здійснення цього способу. Право на продаж предмета іпотеки є позасудовим (договірним) за джерелом встановлення, а за способом реалізації може бути як позасудовим, так і судовим. За рішенням суду право на продаж може бути здійснено іпотекодержателем, будучи попередньо встановленим за домовленістю сторін. Відповідно, тільки рішенням суду право на продаж встановлено бути не може.

Регламентація права на продаж предмета іпотеки здійснюється вказаною ст. 38 Закону України «Про іпотеку». Ця стаття складається з декількох частин, якими визначаються окремі процедурні аспекти здійснення іпотекодержателем права на продаж предмета іпотеки, зокрема встановлені його обов'язки щодо повідомлення іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про намір укласти договір, наслідки недотримання цього обов'язку. Іншими частинами цієї статті встановлені правила визначення ціни, за якою здійснюється продаж предмета іпотеки, наслідки його порушення та правові наслідки продажу іпотекодержателем предмета іпотеки, зокрема щодо розподілу отриманих коштів. При цьому у тексті статті не йдеться про надання іпотекодержателю інших прав або ж наявність у нього інших правомочностей, які б входили до змісту права на продаж предмета іпотеки. Не випадково Верховний Суд дійшов висновку про неможливість розширювального тлумачення вказаної статті, змістом якої не передбачено виникнення інших, додаткових прав щодо продажу предмета застави, наприклад продаж іпотекодержателем, але від імені іпотекодавця. У ч. 5 ст. 38 Закону України «Про іпотеку» дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця. При цьому у спірному договорі іпотеки встановлено тільки застереження про добровільну передачу предмета іпотеки у власність банку (та договором не визначено можливості продажу предмета іпотеки від імені іпотекодавців. Банк пред'явив позов про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмета іпотеки саме банком з укладенням від імені іпотекодавців договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем. Закон не передбачає такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як продаж предмета іпотеки від імені іпотекодавців, а банк не просив звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмета іпотеки банком від свого імені. За таких обставин підстави для задоволення позов про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмета іпотеки банком з укладенням від імені іпотекодавців договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем відсутні. Тому Верховний Суд постановлені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанції скасував, у задоволенні позову банку відмовив¹².

За своєю суттю право на продаж предмета застави є результатом похідного правонаділення, коли в силу прямо передбаченої законом підстави право на продаж речі належить не власнику речі (ст. 658 ЦК), а іншій особі, яка реалізує його не від імені власника (іпотекодавця), а від власного імені. При цьому підставою виникнення права на продаж є звичайно не тільки пряма вказівка закону, а складний юридичний факт, що включає і договір, і відповідне рішення суду.

Висновки

Виходячи з викладеного, слід зробити висновок про наявність у правовідносинах застави специфічного права на продаж предмета застави як способу звернення стягнення. При цьому право на продаж предмета застави встановлюється договором сторін, існує і реалізується в межах зобов'язальних правовідносин. Право на продаж предмета застави реалізується за договором або на підставі рішення суду шляхом укладання договору, що передбачає продаж предмета застави, самостійно іпотекодержателем, від свого імені. Пучковська І.Й. Теоретичні проблеми забезпечення зобов'язань: автореф. дис.... д-ра. юрид. наук. Харків, 2018. 42 с.

² Печений О.П. Деякі питання судової практики звернення стягнення на спадкове майно за боргами спадкодавця. Вісник Національної асоціації адвокатів України. 2018. № 10 (47). С. 20-26. URL: https://unba.org.ua/assets/uploads/news/visnyky/201810-08-v-snik-naau_5bbb72bf9cb34.pdf

³ Про заставу: Закон України від 2.10.1992 р. № 2654-XII. Відомості Верховноі'Ради України. 1992. № 47. Ст. 642.

⁴ Цивільний кодекс України: Закон України від 16.01.2003 р. № 435-IV. URL: http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1011.25.49& nobreak=1

⁵ Про іпотеку: Закон Украіни від 5.06.2003 р. № 898-IV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/898-15

⁶ Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень: Закон України від 18.11.2003 р. № 1255-IV. URL: https://zakon. rada.gov.ua/laws/show/1255-15

⁷ Пучковська І.Й. Теоретичні проблеми забезпечення зобов'язань: автореф. дис.... д-ра. юрид. наук. Харків, 2018. С. 23.

⁸ Постанова ВП ВС від 29.05.2019 р. № 310/11024/15-ц. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/82703516.

⁹ Босяк М., Посікіра Р. Іпотека 2021: правові висновки. Львів: ЗУКЦ, 2021. С. 25.

¹⁰ Постанова ВП ВС від 12.06.2019 р. № 205/578/14-ц. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/85541604 ^{11 12 Постанова КЦС ВС від 26.05.2021 р. у справі № 705/5748/14-ц.} URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/97285586

Резюме

застава право продаж майно

У роботі розроблена сучасна проблематика такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як право на продаж предмета застави.

Висвітлено розвиток і сутність права на продаж предмета застави та його законодавче регулювання. Авторка звернула увагу на особливості, які допомагають визначити юридичну природу, зміст права на продаж предмета застави, особливості цього способу звернення стягнення на майно.

Резюме

Липатникова О.А. Юридическая природа и особенности осуществления ипотекодержателем права продажи предмета залога.

В работе разработана современная проблематика такого способа обращения взыскания на предмет ипотеки, как право продажи предмета залога.

Раскрываются основания установления и сущность права продажи предмета залога, его законодательное закрепление. Автор обратила внимание на особенности, позволяющие определить юридическую природу, содержание права продажи предмета залога, особенности этого способа обращения взыскания на имущество.

Ключевые слова: обязательственное право, залог, ипотека, обеспечение исполнения обязательств, право продажи.

Summary

Olga Lipatnikova. The legal nature and peculiarities of the exercise by the mortgagee of the right to sell the subject of pledge.

The paper develops modem issues of such a method of foreclosure on the subject of the mortgage, as the right to sell the collateral.

The development and essence of the right to sell the collateral and its legislative regulation are highlighted. The author drew attention to the features that allow to determine the legal nature, the content of the right to sell the collateral, the features of this method of foreclosure on property.

The author refers the right to sell the subject of the mortgage to such methods of foreclosure, which can be implemented both in court and out of court, subject to compliance with statutory requirements for the establishment and implementation of this method. The right to sell the subject of the mortgage is extrajudicial (contractual) according to the source of establishment, and according to the method of implementation can be both extrajudicial and judicial. According to the court decision, the right to sell may be exercised by the mortgagee, having been previously established by agreement of the parties. Accordingly, the right to sell cannot be established only by a court decision.

In essence, the right to sell the collateral is the result of derivative legal proceedings, when due to the grounds expressly provided by law, the right to sell the thing does not belong to the owner of the thing (as a general rule), but to another person who sells it not on behalf of the owner (mortgagor). on his own behalf. In this case, the basis for the right to sell is usually not only a direct reference to the law, but a complex legal fact, including the contract and the relevant court decision.

In the legal relationship of the pledge there is a specific right to sell the subject of the pledge as a way to recover. In this case, the right to sell the collateral is established by agreement of the parties, exists and is exercised within the binding legal relationship. The right to sell the collateral is exercised under the contract or on the basis of a court decision by concluding a contract providing for the sale of the collateral, independently by the mortgagee, on his own behalf.

Key words: contract law; pledge; mortgage; ensuring the fulfillment of obligations; right to sell.

Размещено на Allbest.ru