Вакцинація – право чи обов’язок? Правові аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вакцинація - право чи обов'язок? Правові аспекти

Олена Миколаївна Романова, кандидат історичних наук, доцент Київського університету права НАН України

Резюме

Романова О.М. Вакцинація - право чи обов'язок? Правові аспекти

У статті проаналізовано правове регулювання вакцинації в різних країнах світу і ставлення населення цих країн до проведення подібних профілактичних заходів за умов пандемії COVID-19. Проведено науково-теоретичне дослідження прав особи на вакцинацію як найважливішого та незамінного заходу, спрямованого на ліквідацію інфекційних хвороб і попередження їх поширення. Наголошено, що запровадження обов'язкової вакцинації не є порушенням прав людини, зокрема права особи на особисту недоторканність за умови, якщо воно є необхідним у демократичному суспільстві з метою запобігання поширенню небезпечних захворювань та захисту великої кількості населення від негативних наслідків поширення таких хвороб. Аргументовано, що ситуація з пандемією коронавірусу пов'язана з необхідністю проведення комплексних заходів для протидії її поширенню та вимагає вжиття рішучих спільних міжнародних політико-правових і медичних заходів.

Ключові слова: коронавірус, вакцина, населення, право й обов'язок, право на охорону здоров'я. право вакцинація пандемія

Резюме

Романова Е.Н. Вакцинация - право или обязанность? Правовые нюансы

В статье проанализировано правовое регулирование вакцинации в разных странах мира и отношение населения этих стран к проведению подобных профилактических мероприятий в условиях пандемии COVID-19. Проведено научно-теоретическое исследование прав человека на вакцинацию как важнейшей и незаменимой меры, направленной на ликвидацию инфекционных болезней и предупреждение их распространения. Отмечено, что введение обязательной вакцинации не является нарушением прав человека, в частности права человека на личную неприкосновенность при условии, если оно необходимо в демократическом обществе с целью предотвращения распространения опасных заболеваний и защиты большого количества населения от негативных последствий распространения таких болезней. Аргументировано, что ситуация с пандемией корона- вируса связана с необходимостью проведения комплексных мероприятий по противодействию ее распространению и требует принятия решительных общих международных политико-правовых и медицинских мероприятий.

Ключевые слова: коронавирус, вакцина, население, право и обязанность, право на здравоохранение.

Summary

Olena Romanova. Is vaccination a right or a duty? Legal aspects

The article analyzes the legal regulation of vaccination in different countries and the attitude of the population of these countries to such preventive measures in a pandemic COVID-19. A scientific and theoretical study of the rights of the individual to vaccination as the most important and indispensable measure aimed at eliminating infectious diseases and preventing their spread. Many scientists and experts in medicine, science and law have been debating for a long time whether the obligation to vaccinate should be performed by everyone. Doctors are guarding the health of all people around the world, so they keep talking about the importance of vaccination and the emergence of universal immunity in humans against many diseases, including Covid-19. Lawyers, on the other hand, see these measures by states as exclusively violating of most constitutional human rights, in particular the right to privacy and the right to freely dispose of one's own body.

However, the primary responsibility of any country is to ensure the life and health of the nation as a whole, including responding to any information that contains a threat to national security. The declaration of a pandemic by the World Health Organization has led to the adoption of many legal acts aimed at regulating various spheres of society. Under these conditions, the rights and freedoms of citizens are restricted, but these measures are taken to prevent the spread of new forms of COVID-19, including through the introduction of compulsory vaccination, which millions of people around the world are waiting for, but also the same amount of them does not want to do it.

It is argued that the situation with the coronary virus pandemic in the world is related to the need for comprehensive measures to counter its spread and requires decisive joint international political, legal and medical measures.

It has been argued that the situation with the coronavirus pandemic is linked to the need for comprehensive measures to counter its spread and requires decisive joint international political, legal and medical measures.

Theoretical aspects, international covenants, European court of human rights practice and provision of Ukrainian national legislation are researched. The core argument in favour of compulsory vaccination is necessity for public health protection. Despite the obvious positive steps towards reforming the health care system in this area, there remain a lot of legislative conflicts and problems regarding ensuring human rights for quality preventive activities; on the safety and integrity of human life and health.

Key words: coronavirus, vaccine, population, right and duty, right to health.

Постановка проблеми: Пандемія коронавірусу, яка розпочалася на початку 2020 р., спричинила суттєвий вплив на всі сфери життєдіяльності людей у всьому світі. Мільйони людей продовжують переживати невимовно важкі часи через швидке глобальне поширення коронавірусу COVID-19. Уряди більшості країн, які постраждали від стрімкого поширення інфекції найбільше, борються з поширенням пандемії рішучими заходами, які спричинені безпрецедентною проблемою. Водночас очевидно, що пандемія й заходи, вжиті для боротьби з нею, зачіпають права людини. Йдеться про право на здоров'я і в більш широкому сенсі економічні та соціальні права, а також політичні свободи, які зазнали серйозних обмежень задля протидії ще більше серйозним наслідкам.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Важливі питання досліджуваної проблеми розглядалися в багатьох працях вітчизняних учених. Упродовж тривалого часу увага була загострена на загальних питаннях щодо поняття та змісту охорони здоров'я, до їх вивчення зверталися у своїх роботах вітчизняні вчені С.Б. Булеца, Ю.В. Назарко, А.В. Семенова, І.Я. Сенюта, З.С. Черненко.

Формулювання мети статті. Проаналізувати вітчизняне законодавство та міжнародний досвід із питань вакцинації від пандемії COVID-19.

Виклад основного матеріалу. Наприкінці 2019 р. людство стикнулося з пандемією коронавірусу (COVID-19), яка швидко поширилась світом. Перші випадки гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, були зафіксовані в китайському місті Ухань. У 2020 р., майже через рік від появи небезпечного вірусу, Всесвітня організація охорони здоров'я (далі - ВООЗ) звітувала, що у більш ніж 76 мільйонів людей підтверджено позитивний діагноз СОУГО-19, а близько 1 мільйона 700 тисяч померли від цієї хвороби. Головним прогресом у боротьбі з коронавірусом стала безпрецедентно швидка реакція урядів країн на зміни в законодавстві з метою уповільнення поширення СОУГО-19, а також розробка і реєстрація вакцини проти коронавірусу, доступної для населення більшості країн Європейського Союзу на початку 2020 р.

Пандемія короновірусної хвороби СОУГО-19 радикально змінила весь уклад життєдіяльності людства незалежно від національної та іншої специфіки окремих суспільств і державно-правових утворень. Нині, як і у кожному випадку виникнення нового чинника об'єктивної дійсності, спроможного істотно впливати на інтереси учасників цивільних відносин, яскраво проявляється природний симбіоз регулятивної та охоронної функцій цивільного права, адже саме він диктує необхідність унесення коректив до механізмів правового регулювання взаємопов'язаних регулятивних та охоронних відносин, на які вирішальною мірою впливає нововиникла обставина.

Оголошення Всесвітньою організацією охорони здоров'я стану пандемії стало підставою для ухвалення багатьох правових актів, які спрямовані на врегулювання різних сфер життя суспільства. За вказаних умов обмежуються права та свободи громадян, але водночас проводяться заходи з недопущення поширення нових форм СОУГО-19, зокрема й шляхом запровадження обов'язкового вакцинування.

Відсутність прецедентів такого масштабу в усьому світі зумовлює паніку та скептицизм до вакцини, будь-яких дій і кроків урядів країн щодо запровадження тих чи інших засобів боротьби з небезпечною хворобою. Крім цього, значно впливає відсутність будь-якого розуміння і представлення у людей, як вказаний вірус "завдає удару", оскільки навіть медицина допоки що не має повного уявлення, із чим вона має на сьогодні справу. Тож виникає питання: як насправді слід розглядати обов'язкову вакцинацію - порушенням чи обмеженням прав осіб чи вимушеною необхідністю держав у зв'язку з пандемією? Слід зазначити, що в усьому світі спостерігаємо неоднозначне ставлення до вакцинації. Одні вчені визначають це як право, інші - навпаки, наполягають на тому, що це обов'язок, бо від цього залежить безпека суспільства.

Так, запровадження на всій території України в березні-квітні 2020 р. т.зв. карантинних заходів призвело до суттєвого обмеження (а в окремих випадках - до тимчасового припинення дії) таких гарантованих Конституцією України прав і свобод, як "свободи пересування, вільного вибору місця проживання та права вільно залишати територію України" (ст. 33 Конституції України), "права безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди" (ст. 35 Конституції), "права збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації" (ст. 39 Конституції), "права на підприємницьку діяльність" (ст. 42 Конституції), "права на працю" (ст. 43 Конституції) та "права на страйк" (ст. 44 Конституції), "права на освіту" (ст. 53 Конституції). Особливого значення в цій ситуації набуло гарантоване Основним Законом держави конституційне право громадян "на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування" (ст. 49 Конституції)¹. Сьогодні в усьому світі створюються умови, аби заохотити громадян до щеплень від СОУГО-19. У деяких країнах вакцинація стає обов'язковою для реалізації своїх прав. Тут слід ураховувати, що відмова від вакцинації є правом громадянина. Але, як будь-яке право, в деяких ситуаціях це право може бути обмежено.

Обмеження прав може відбуватися в інтересах держави і суспільства і зумовлено насамперед необхідністю поваги таких же прав і свобод інших людей, а також необхідністю нормального функціонування суспільства і держави ².

Експерти порталу "Звернення до ЄСПЛ" зазначають, що проблему обмеження прав і свобод можна розглядати з двох точок зору: 1) коли обмеження пов'язані з особливими обставинами, екстраординарною ситуацією в суспільстві і державі, що має бути прямо передбачено законами даної країни; 2) в інших рядових випадках, коли обмеження прав і свобод особистості викликані необхідністю уникнути порушення прав і свобод інших людей.

Таким чином, поточна ситуація з вірусом SARS-CoV-2, в цілому, підходить під Ситуацію № 1, що вимагає обмеження прав частини людей, які не бажають робити щеплення добровільно, з метою забезпечення громадського блага, поширення епідемії та запобігання хворобам і смерті багатьох тисяч громадян ³.

Загальна декларація прав людини (ст. 29, ч. 2) визначає, що при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві⁴.

Таким, чином питання в балансі прав окремої особистості та інтересів суспільства.

З огляду на юридичний аспект право на вакцинацію слід розглядати в контексті ст. 3 Конституції України, яка вказує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю ⁵.

З аналізу вказаної норми Основного Закону слід дійти висновку, що людина, її здоров'я та життя - це ті цінності, за які держава поручилася низкою зобов'язань та гарантій, виконання і забезпечення яких з її боку приведе до дотримання зазначених приписів. Не менш тісно вказане переплітається і зі змістом ч. 1 ст. 27 Конституції України, відповідно до якої обов'язок держави - захищати життя людини ⁶.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про Основи законодавства України про охорону здоров'я" державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов'язані забезпечити пріоритетність охорони здоров'я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров'ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, особам з інвалідністю та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров'я в їх діяльності, а також виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я ⁷.

З огляду на вказане цікавою видається позиція окремих науковців та експертів у галузі медицини, зміст якої зводиться до необхідності закріплення. Отже, автономія волі у праві вибору вакцинуватись чи ні не є абсолютною та має поступатись, коли йдеться про інтерес громадськості та зокрема здоров'я усього суспільства.

Відповідно до ст. 12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права держави, окрім іншого, мають вживати заходів щодо попередження і лікування епідемічних захворювань та боротьби з ними ⁸.

На держави покладено позитивний обов'язок забезпечувати та гарантувати права цілого суспільства на безпечне життя та хороший рівень здоров'я, проте вакцинація як така не може слугувати примусовим засобом досягнення вказаних цілей.

Але все ж таки на законодавчому рівні прийнятий та діє Календар профілактичних щеплень в Україні, згідно з п. 1 якого визначається, що ним є нормативно-правовий акт центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, яким встановлюються перелік обов'язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення ⁹. У свою чергу, ч. 1 ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" містить перелік захворювань, вакцинація проти яких є обов'язковою і включається до календаря щеплень, зокрема, проти дифтерії, кашлюку, кору, поліомієліту, правця та туберкульозу ¹⁰. Але цей перелік може бути розширений, якщо виникає загроза масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об'єктах (п. 3)¹¹. Таким чином, з огляду на це, підстави для обов'язкової вакцинації проти коронавірусу можуть бути нормативно врегульовані.

Право на медичні профілактичні заходи закріплено в Європейській хартії прав пацієнтів, у ст. 1 якої йдеться про те, що "кожна людина має право на належне медичне обслуговування, спрямоване на запобігання захворювання"¹².

Окрім того, у 2018 р. в рамках Європейського тижня імунізації було визначено, що вакцинація - це одночасно право кожної людини та колективний обов'язок.

Питання пріоритетності загальної безпеки громадян обґрунтовано у ст. 10 "Основ законодавства України про охорону здоров'я", де закріплено, що громадяни України зобов'язані: а) піклуватися про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян; б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди та робити щеплення ¹³. Окрім того, у цивільному кодексі України визначено, що фізична особа має право на охорону її здоров'я та забезпечується системною діяльністю державних та інших організацій, передбаченою Конституцією України та законом ¹⁴.

Положення ст. 5 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" визначають, що громадяни зобов'язані: піклуватися про своє здоров'я та здоров'я і гігієнічне виховання своїх дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян; брати участь у проведенні санітарних і протиепідемічних заходів; проходити обов'язкові медичні огляди та робити щеплення у передбачених законодавством випадках; виконувати розпорядження та вказівки посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби при здійсненні ними державного санітарно-епідеміологічного нагляду; виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про забезпечення санітарного й епідемічного благополуччя ¹⁵.

Аналізуючи чинне законодавство, а саме ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", зазначимо таке: працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об'єктах можуть проводитися обов'язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.

Як бачимо, вакцинація може бути визнана не просто бажаною, а навіть обов'язковою в деяких випадках. Такої ж думки дотримується і Конституційний Суд України, виходячи з того, що право на свободу та особисту недоторканність може бути обмежене, однак таке обмеження має здійснюватися з дотриманням конституційних гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина, принципів справедливості, рівності та домірності (пропорційності), із забезпеченням справедливого балансу інтересів особи та суспільства, на підставі та в порядку, визначених законами України, з урахуванням актів міжнародного права, позицій Європейського суду з прав людини, за вмотивованим рішенням суду, прийнятим в порядку справедливої судової процедури ¹⁶. Отже, таке втручання з боку держави не є порушенням прав людини, а, навпаки, зумовлено низкою негативних наслідків щодо здоров'я та життя всього населення, які можуть настати в разі відсутності активних дій з боку держави.

Адвокатське об'єднання "Імунітет" називає найбільш доречні, на наш погляд, критерії обов'язкової вакцинації, серед яких: 1) законність: обов'язковість вакцинації, а також порядок і обсяг відшкодування шкоди, що може бути заподіяна життю та здоров'ю, мають бути врегульовані законом; 2) наявність нагальної суспільної потреби: повинна існувати "нагальна суспільна потреба" у запровадженні обов'язковості конкретної вакцинації. Така потреба повинна бути реальною, а не гіпотетичною чи уявною. Коли держава покладається на міркування загального інтересу чи суспільного блага для обмеження людських прав, такі міркування мають тлумачитися вузько, беручи до уваги необхідність дотримання справедливого балансу між різними інтересами у цій сфері; 3) найменш обтяжлива для людських прав альтернатива: обов'язкова вакцинація повинна бути найменш обтяжливою для людських прав альтернативою. Якщо досягнути мети - захисту населення від інфекційних хвороб - можливо досягти іншими способами, то запровадження обов'язкової вакцинації є невиправданим і неправомірним. Тому при запровадженні обов'язкової вакцинації слід довести, що менш обтяжливі для прав людини альтернативи є неможливими чи неефективними; 4) пропорційність: запровадження обов'язкової вакцинації має бути пропорційним легітимній меті, тобто повинно існувати розумне співвідношення між вжитими заходами і бажаною метою. Також необхідно дотримуватися балансу між суспільними інтересами і захистом прав людини та оцінювати реальний ризик для населення, що його зменшить чи усуне примусова вакцинація ¹⁷.

У ряді країн розглядають вакцинацію як найважливіший і незамінний захід, спрямований на ліквідацію інфекційних хвороб і попередження їх поширення, щеплення проти найбільш соціально значущих інфекцій законодавчо визначені як обов'язкові.

Так, за даними журналу "Европейська правда" суворі реалії настають для тих, хто умисне ухиляється від вакцинації. У Франції запроваджено обмеження для невакцинованих - кожні три дні здавати ковід-тест для виходу на роботу. Така реальність настала для 1,8 млн французів, що працюють у ресторанах, кінотеатрах тощо - якщо вони ще не перехворіли і не хочуть вакцинуватися від коронавірусу. Проте для французьких медиків ситуація ще жорсткіша: за відмову від щеплення їм загрожує вимушена неоплачувана відпустка ¹⁸.

І Франція далеко не поодинока в таких обмеженнях. Схожий шлях обрала і Греція, де щеплені 63 % дорослих. Із 13 вересня 2021 р. і до 31 березня 2022 р. ковід-сертифікат там обов'язковий для відвідування ресторанів, кінотеатрів, спортзалів, музеїв тощо. Доказ вакцинації, одужання або негативного результату експрес-тесту також буде потрібен для подорожі на літаку, поїзді, поромі або автобусі далекого прямування для всіх пасажирів віком від 12 років. Крім того, за закладами залишають право приймати тільки вакцинованих клієнтів.

Експрес-тест раз на тиждень є обов'язковим у Греції для працівників приватного і державного секторів, які ще не перехворіли і не вакцинувалися, і двічі на тиждень - для освітян, студентів і школярів, працівників готельно-ресторанної, туристичної сфери та розважальних закладів ¹⁹.

Німеччина пішла шляхом поступового примусу до вакцинації. Із 23 серпня 2021 р. у країні для доступу в ресторани в приміщеннях, перукарні, спортзали, готелі, участі в масових заходах вимагають або щеплення, або довідку про перенесене захворювання, або негативний тест.

Схожим шляхом пішла й Італія. Ковід-сертифікати там вимагають у ресторанах і тренажерних залах, а з 1 вересня вони стали обов'язковими для допуску на рейси далекого прямування (міжрегіональні потяги, пороми, внутрішні авіарейси), для допуску студентів в аудиторії університетів і для всього персоналу навчальних закладів. До подібних кроків починають вдаватися і близькі сусіди України.

Литва, де щеплені 63 % серед дорослих, вже запровадила різні правила для закладів, де вимагають ковід-сертифікат і де його не контролюють. Із середини вересня вимоги розширюють на ресторани, торговельні центри тощо, де тестування сплачується з власної кишені. Радикальність налаштування литовського уряд демонструє ідеї відмови нещепленим у лікарняних - якщо вони заразилися коронавірусом ²⁰.

Аргументація тут досить проста: оплачувані лікарняні є суспільним благом, так само, як і захист від вірусів. А відповідно, громадяни, які відмовляються від щеплення, тим самим атакують суспільне благо і не мають права користуватися його плодами.

У сусідній Латвії готують зміни до законодавства, які дозволять роботодавцям на власний розсуд звільняти працівників, які не перехворіли і категорично не хочуть вакцинуватися, а також планують зробити вакцинацію обов'язковою для низки професій - медиків, працівників соціального догляду та вчителів. На центральному рівні в Естонії готують зміни, що спростять роботодавцям звільнення працівників, незгодних з вимогою або вакцинуватися, або регулярно здавати тест ²¹.

Втім, низка європейських країн пішла іншим шляхом, відмовляючись повертати обмеження навіть для нещеплених. Серед них Британія і Данія, Польща, Швеція, Фінляндія.

Висновки

Отже, з усього викладеного вище слід дійти висновку, що запровадження обов'язкової вакцинації не є порушенням прав людини, зокрема права особи на особисту недоторканність за умови, якщо воно є необхідним у демократичному суспільстві з метою запобігання поширенню небезпечних захворювань та захисту великої кількості населення від негативних наслідків поширення таких хвороб. Саме за наявності легітимної мети, законодавчого припису та пропорційності застосування з боку держави вказаних дій обов'язкова вакцинація буде вважатись правомірною. Інші питання виникають вже безпосередньо у ході здійснення такої вакцинації, у результаті чого можуть мати місце інші порушення конституційних прав людини. У цьому аспекті нагальною і доречною була б чітка регламентація дій з боку держави у випадку відсутності бажаного ефекту після такої вакцинації, прозорих механізмів відшкодування шкоди особам в разі неотримання ними належного результату або завдання шкоди здоров'ю, надання права вибору пацієнтом тієї вакцини, якої забажає саме він, а не виключно тієї, яку закуповує держава. Конституція України. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.

² Шаповал К.О., Безпалько Ю.Ю., Хребтова Ю.А. Обов'язкова вакцинація: порушення прав чи необхідність? Юридичний науковий електронний журнал. 2021. № 4. С. 168-171.

Література

1. Практика ЄСПЛ український аспект. URL: https://www.edu^com.ua/vakcinadya-vid-covid-19-pravove-obґruntuvannya- vidmovi-i-zaxist-vid-podalsho'ї-diskrimmad'ї/ (дата звернення: 21.11.2021).

2. Загальна декларація прав людини. URL: https://www.coe.int/uk/web/compass/the-universal-dedaration-of-human-rights- йШ-уегеюп- (дата звернення: 12.11.2021).

3. Загальна декларація прав людини. URL: https://www.coe.rnt/uk/web/compass/the-universal-dedaration-of-human-rights- йШ^єкюп- (дата звернення: 12.11.2021).

4. Конституція України. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.

5. Основи законодавства України про охорону здоров'я: Закон України від 19 листопада 1992 р. № 2801-ХП / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2801-12/conv#n18 (дата звернення: 21.11.2021).

6. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права: прийнятий і проголошений резолюцією 545 В (ХХІ) Генеральної Асамблеї ООН від 16 грудня 1966 р. База даних "Законодавство України". URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/995_042#Text (дата звернення: 21.11.2021).

7. Календар профілактичних щеплень в Україні : наказ Міністерства охорони здоров'я України від 16 вересня 2011 р. № 595 / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/z1159-11#Text (дата звернення: 21.11.2021).

8. Про захист населення від інфекційних хвороб: Закон України від 6 квітня листопада 2000 р. № 1645-Ш / Верховна Рада України. URL : https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/1645-14#Text (дата звернення: 21.11.2021).

9. Календар профілактичних щеплень в Україні : наказ Міністерства охорони здоров'я України від 16 вересня 2011 р. № 595 / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/z1159-11#Text (дата звернення: 21.11.2021).

10. Європейська соціальна хартія: міжнар. док. від 3 травня 1996 р. URL: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/994_062 (дата звернення: 21.11.2021).

11. Основи законодавства України про охорону здоров'я: Закон України. Відомості Верховної Ради України. 1993. № 4. Ст. 12.

12. Цивільний кодекс України: Закон України. Відомості Верховної Ради України. 2003. № 40-44. Ст. 356.

13. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення: Закон України. Відомості Верховної Ради України. 1994. № 27. Ст. 218.

14. Васильченко О.П. Новітній виклик для світу та прав людини: легітимна протидія поширенню інфекції? Історія та теорія права. 2020. № 3 (28). С. 19-23.

15. Адвокатське об'єднання "Імунітет". URL: https://uba.ua/documents/events/2021/Kate/West%20foшm/Лемик%20Роксо лана.pdf (дата звернення: 21.11.2021).

16. Європейська правда. URL: https://www.eurointegration.com.Ua/artides/2021/09/3/7127366/ (дата звернення: 22.11.2021).

17. Там само.

18. Там само.

19. Там само.

Размещено на Allbest.ru