Трансплантація органів і тканин людського організму: стан та проблеми правового регулювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Трансплантація органів і тканин людського організму: стан та проблеми правового регулювання

Данила Степанівна Чорненька

аспірантка Інституту держави і права

ім. В.М. Корецького НАН України

Резюме

законодавство трансплантація орган тканина

Чорненька Д.С. Трансплантація органів і тканин людського організму: стан та проблеми правового регулювання.

У статті досліджено проблеми правового регулювання трансплантації органів і тканин людського організму, охарактеризовано стан та перспективи розвитку. Зазначено, що соматичні права людини відображені і в законодавстві України, і в законодавстві зарубіжних країн. Одним із таких прав є право на тіло. Останнє безпосередньо пов'язане із трансплантацією органів та тканин людського організму.

Наголошено, що розвиток нових біотехнологій спричиняє нові правові проблеми, вирішувати які потрібно вже зараз, до впровадження нових методів лікування у практику. Саме тому трансплантологія має ґрунтуватися на чинному законодавстві, в основі якого лежить захист основних прав, свобод та людської гідності. Аналіз законодавства України про охорону здоров'я у сфері трансплантації органів і тканин людини дав змогу зробити висновок, що правова база із цього питання має низку прогалин. Так, не вирішено питання поінформованої добровільної згоди на медичне втручання, немає однозначності в нормативному визначенні кола донорів, не вирішено проблеми цивільно-правового регулювання договору щодо надання трансплантаційних медичних послуг, немає чіткої правової класифікації дефектів медичних послуг щодо трансплантації органів і тканин людини тощо.

Ключові слова: права людини, соматичні права, трансплантація, реципієнт, донор, правове регулювання донорства, охорона здоров'я, тіло людини, тканини людського організму.

Резюме

Чорненька Д.С. Трансплантация органов и тканей человеческого организма: состояние и проблемы правового регулирования.

В статье исследованы проблемы правового регулирования трансплантации органов и тканей человеческого организма, охарактеризовано состояние и перспективы развития. Отмечается, что соматические права человека отображены и в законодательстве Украины, и в законодательстве зарубежных стран. Одним из таких прав есть право на тело. Последнее непосредственно связано с трансплантацией органов и тканей человеческого организма.

Сделано ударение, что развитие новых биотехнологий вызывает новые правовые проблемы, решать которые нужно уже сейчас, относительно внедрения новых методов лечения в практику. Именно поэтому трансплантология должна основываться на действующем законодательстве, в основе которого лежит защита основных прав, свобод и человеческого достоинства. Анализ законодательства Украины о здравоохранении в сфере трансплантации органов и тканей человека дал возможность сделать вывод, что правовая база по этому вопросу имеет ряд пробелов. Так, не решены вопросы проинформированного добровольного согласия на медицинское вмешательство, нет однозначности в нормативном определении круга доноров, не разрешена проблемы гражданско-правового регулирования договора относительно предоставления трансплантационных медицинских услуг, нет четкой правовой классификации дефектов медицинских услуг относительно трансплантации органов и тканей человека и т.п.

Ключевые слова: права человека, соматические права, трансплантация, реципиент, донор, правовое регулирование донорства, здравоохранение, тело человека, ткани человеческого организма.

Summary

Danyila Chornenka. Transplantation of organs and tissues of the human body: state and problems of legal regulation.

The article examines the problems of legal regulation of transplantation of organs and tissues of the human body, describes the state and prospects for its development. It is noted that somatic human rights are reflected in the legislation of Ukraine and in the legislation of foreign countries. One of these rights is the right to a body. It is directly related to the transplantation of organs and tissues of the human body. Organ and tissue transplantation as a means of real help to diseased people who need it has a number of characteristic features that distinguish this method from other therapeutic interventions. This is related to the presence of a donor, a person who in most cases does not require medical care, as well as to problems of moral, ethical and legal nature. These circumstances prove the importance and necessity of regulating public relations in the field of transplantation. The concept of transplantation covers a set of actions of a medical institution, which are divided into two stages: removal of organs from a donor and their transplantation into a recipient's body. Obtaining an organ or tissue from the donor will be legitimate on two required conditions: if the recipient cannot be assisted by anything other than transplantation; and if the harm to the donor is less than the danger threatening the recipient's life. Transplantation is performed for therapeutic purposes or for experimental study of the functions of organs and cells, sometimes for cosmetic purposes.

It is emphasized that the development of new biotechnology causes new legal problems that need to be solved now, before the introduction of new therapeutic methods in practice. That is why transplantology as a science of transplantation of human organs and/or tissues should be based on current legislation, which is based on the protection of fundamental rights, freedoms and human dignity. The analysis of the Ukrainian legislation on healthcare in the field of transplantation of human organs and tissues allows concluding that the legal framework on this issue has a number of lacunas. Thus, the issue of informed voluntary consent to medical intervention has not been resolved, there is no unambiguous normative definition of donors, the problem of civil regulation of the agreement for transplantation medical services has not been resolved, there is no clear legal classification of defects in medical services on transplantation of human organs and tissues etc.

Key words: human rights, somatic rights, transplantation, recipient, donor, legal regulation of donation, healthcare, human body, tissues of the human body.

Поряд із розвитком таких наук, як біологія, хімія, медицина тощо, а також з появою прав на використання їхніх інноваційних розробок наростає потреба в регулюванні принципово нових суспільних відносин, генезис яких істотно впливає на розширення системи прав людини.

У науковій літературі відображено різні підходи до класифікації прав людини за «поколіннями». Більшість сучасних учених сходяться на думці, що існує три такі покоління прав людини¹. До першого покоління зараховують цивільні й політичні права, до другого - соціально-економічні та культурні, до третього - покоління «прав солідарності». Деякі автори виділяють четверте покоління прав, або так звані права людства (інформаційні, екологічні та ін.)². Однак наприкінці XX ст. з'являється незакріплена офіційно цілісна сукупність прав, яку окремі вчені визначають як самостійне покоління - так звані соматичні (особистісні) права людини³. Зазначені права виділилися у відокремлену від особистих прав групу передусім у результаті науково-технічного прогресу, а також у зв'язку зі змінами морально-етичних норм і суспільної психології.

Одним із фундаторів поняття «особистісні (соматичні) права» є вчений В.І. Крусс, який визначає їх як групу прав, що «ґрунтуються на фундаментальній світоглядній впевненості в “праві” людини самостійно розпоряджатися своїм тілом: здійснювати його “модернізацію”, “реставрацію” і навіть “фундаментальну реконструкцію”, змінювати функціональні можливості організму і розширювати їх техніко-агрегатними або медикаментозними засобами»⁴. Як такі права В.І. Крусс розглядає: право на смерть, зміну статі, гомосексуальні контакти, трансплантацію органів, вживання наркотичних або психотропних засобів, штучне репродукування, стерилізацію, аборт, клонування; право на віртуальне моделювання - в сенсі повного утвердження (дублювання) себе у формі об'єктивного існування. Оскільки всі ці права мають суто особистісний характер, вчений визначив їх як соматичні (від грец. soma - тіло)⁵.

Актуальним є питання «механізації» тіла людини. На нинішньому етапі науково-технічного прогресу вже можемо говорити про імпланти, протези, зокрема керовані, як засоби для реабілітації людей, котрі страждають від захворювань і наслідків травм опорно-рухового апарату тощо⁶. Водночас так зване право на «механізацію тіла», яке, на думку дослідників, відповідає визначенню цієї категорії прав В.І. Крусса, як і перераховані вище соматичні права, має низку специфічних ознак, а саме:

Специфічний характер об'єкта цих прав - тіло людини, що виступає об'єктом права власності і має на сьогодні переважно грошово-вартісний вираз.

Природна залежність від знань біології, генетики, медицини, техніки. Їх існування і реалізація можливі тільки за допомогою досягнень науково-технічного прогресу.

Новизна, що має різний ступінь вираженості, залежно від виду охоронюваного результату розпорядження тілом або життям.

Неоднозначне ставлення з боку релігії, моралі, етики, політики.

Нерозривний зв'язок з конституційними (основними) правами людини з огляду на особливий зв'язок з особистими (природними) правами та особливість як самостійної групи прав людини.

Винятковість за своїми правовими наслідками в процесі і результаті їх реалізації. З будь-якою зміною тілесного втілення людини змінюється суб'єктивний аспект правовідносин, тобто заторкується безліч зв'язків різних галузей правового регулювання (цивільного, шлюбно-сімейного, конституційного тощо).

Ступінь їх визнання і реалізації відображає рівень розвитку держави й суспільства загалом⁷.

Щоправда, окремі соматичні права відображені і в законодавстві України, і в законодавстві зарубіжних

країн. Наприклад, право на трансплантацію органів у національному законодавстві вживається не як право розпоряджатися своїм тілом, а як певна необхідність, медичне показання. Так, у ст. 13 Закону України «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині» закріплено: «Трансплантація застосовується виключно за наявності медичних показань і здійснюється відповідно до галузевих стандартів у сфері охорони здоров'я за згодою об'єктивно поінформованої дієздатної особи (реципієнта), крім випадків, передбачених цим Законом»⁸. Відповідно до ч. 1 ст. 20 цього Закону укладання або пропонування укладення договорів, що передбачають купівлю-продаж анатомічних матеріалів людини, забороняється⁹. Зауважимо, що з 2020 р.

в Україні діє комплексна система трансплантації. Закон дозволяє пересадку органів після смерті людини, якщо вона за життя дала на це згоду, а також перехресне донорство, і передбачає побудову системи трансплантації, що охоплює створення реєстру донорів, підготовку трансплант-координаторів тощо.

Для регулювання питань донорства органів у законодавстві окремих держав прописана практика встановлення спеціальних процедур отримання згоди донора на вилучення в нього трансплантата. Наприклад, законодавством Бельгії про вилучення і трансплантацію органів встановлено, що згода донора має бути виражена в письмовій формі і підписана в присутності дієздатного свідка. У законі Греції про вилучення та трансплантацію людських органів і тканин визначено кілька альтернативних форм надання згоди донора. У законодавстві Туреччини міститься вимога отримання згоди не тільки самого донора, а й його чоловіка/дружини¹⁰. Стаття 16 Закону України «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині» також передбачає, що кожна повнолітня дієздатна особа має право надати письмову згоду або незгоду на вилучення анатомічних матеріалів з її тіла для трансплантації та/або виготовлення біоімплантатів після визначення її стану як незворотна смерть (смерть мозку або біологічна смерть) відповідно до закону¹¹.

Наголосимо, що трансплантація органів і тканин людського організму є однією з найбільш перспективних та водночас доволі затребуваною галуззю сучасної медицини, яка зробила можливим лікування низки тяжких захворювань.

Трансплантація органів і тканин, як засіб реальної допомоги хворим людям, котрі її потребують, має низку характерних ознак, що відрізняють цей метод від інших лікарських впливів. Пов'язано це з наявністю донора - людини, яка в більшості випадків не потребує медичної допомоги, а також з проблемами морально-етичного та загальноправового змісту. Ці обставини обґрунтовують важливість та необхідність регулювання суспільних відносин у сфері трансплантології.

Трансплантація органів і тканин (від лат. transplantare - пересаджувати) - це заміщення відсутніх або необоротно пошкоджених патологічним процесом тканин чи органів власними тканинами або органами (тканинами), взятими від іншого організму¹². Згідно з медичною енциклопедією, під трансплантологією треба розуміти галузь біології та медицини, що вивчає проблеми трансплантації й розробляє методи консервування органів і тканин, можливість створення й застосування штучних органів¹³. А трансплантацію варто розуміти як заміщення пошкоджених чи відсутніх тканин та органів власними або взятими з іншого організму. Поняття трансплантації охоплює комплекс дій медичної установи, які поділяють на два етапи: вилучення органів у донора і їх пересадка в організм реципієнта. Донором (від лат. donare - дарувати) у відносинах з трансплантації виступає особа, яка добровільно дає свою кров або інші тканини для лікування хворих¹⁴. З розвитком трансплантації органів поняття «донор» стало ширшим і застосовується щодо осіб, які «віддають» свої органи для пересадки іншим. Реципієнт (від лат. recipiens - одержує, приймає) - особа, яка потребує медичної допомоги із застосуванням трансплантації¹⁵, тобто особа, якій пересаджують орган, тканину чи клітини іншого організму. При цьому отримання органу або тканини від донора буде правомірним за двох обов'язкових умов: якщо реципієнтові неможливо надати допомогу в інший спосіб, окрім трансплантації; донорові при цьому завдається менша шкода, ніж небезпека для життя, що загрожує реципієнтові. Також можна вважати, що пересадку виконують з лікувальною метою або для експериментального вивчення функцій органів та клітин, а іноді і в косметичних цілях.

Виділяють кілька видів трансплантації: 1) за типом донорів: трансплантація ex vivo - трансплантат вилучається з живого донора; трансплантація ex mortuo - трансплантат вилучається з померлої особи; 2) за типом трансплантатів: трансплантація органів (чи комплексу органів: серце-легені); трансплантація тканин та клітинних культур; 3) за типом об'єктів: трансплантація регенеративних об'єктів (кров, кістковий мозок, репродуктивні тканини); трансплантація нерегенеративних об'єктів (парні - легені, нирки; одиночні - печінка, серце)¹⁶.

Також трансплантацію класифікують відповідно до різних видів трансплантатів. Цю класифікацію запропонували ще на початку 60-х рр. минулого століття.

Аутотрансплантація (аутологічна трансплантація) - донором і реципієнтом виступає та сама особа (наприклад, при сильних опіках пацієнтові пересаджують його ж шкіру з непошкоджених ділянок на постраждалі)¹⁷. Ефективність такого методу пов'язана зі зниженням ризику відторгнення трансплантата. Зараз широко обговорюють можливість клонування людини та людських органів зокрема. І, мабуть, можливість пересадки спеціально вирощених власних органів була б вирішенням низки проблем у трансплантології: нестачі донорських органів, ліквідації нелегального ринку трансплантатів та відповідно зниження рівня злочинів у цій галузі, величезних черг у «листі очікування», збільшення ефективності операції у зв'язку зі зниженням ризику відторгнення. З юридичного погляду такий спосіб є найбільш перспективним та безпечним для порятунку хворих. Однак на сьогодні складність і висока вартість цієї технології унеможливлюють її широке застосування.

Ізотрансплантація - пересадка органу або тканини, взятих від організму, який генетично ідентичний повністю (монозиготні близнюки) або більшою мірою (кровні родичі)¹⁸. Це єдиний можливий спосіб пересадки ex vivo (виняток становить пересадка кісткового мозку, яка може здійснюватися від живого донора, що не перебуває в генетичному зв'язку з реципієнтом).

Алотрансплантація (гомотрансплантація) - донором та реципієнтом є організми одного виду¹⁹. У медичній практиці означає пересадку органів людини до людини. Вперше у світі алотрансплантацію здійснив у 70-х рр. ХІХ ст. С. Шкляровський, лікар Петербурзької медико-хірургічної академії, який пересаджував пацієнтам свою шкіру або взяту в інших людей. На сьогодні алотрансплантація можлива тільки при трансплантації ех тогіио (виняток - пересадка кісткового мозку).

Ксенотрансплантація (гетеротрансплантація) - пересадка органів від донора іншого виду, наприклад, трансплантація органів і тканин тварин людям²⁰. Перші експерименти з гетеротрансплантації проводив Н.І. Пирогов у Дерптському університеті: він пересаджував жовчні та плавальні бульбашки риб у черевну порожнину піддослідних тварин, а 1883 р. А.І. Шмідт здійснив першу пересадку кістки від тварини до людини.

На сьогодні потреба в отриманні людських донорських органів задоволена лише на 10-15 %. Упродовж року в нашій країні роблять трохи більше сотні трансплантацій нирок, 14 % з яких - від трупного донора. А загальна розрахункова потреба в такій трансплантації становить 13,5 тис. на рік. Сьогодні пацієнтам з термінальними стадіями ниркової недостатності проводять гемодіаліз, який для них стає пожиттєвою процедурою. На проведення гемодіалізу для одного пацієнта держава витрачає 200-300 тис. грн на рік і забезпечує цією процедурою до 30 % тих, хто її потребує. Більшості ж таких пацієнтів в Європі гемодіаліз проводять лише протягом часу, необхідного для пошуку донорської нирки. Максимальна річна кількість трансплантацій печінки в Україні протягом останнього десятиліття - 17 (2014 р.). Середня річна кількість трансплантацій печінки, які виконуються в Україні, не перевищує 10 і останніми роками зменшується, а потребує такої трансплантації близько 2,5 тис. пацієнтів²¹. Однак ксенотрансплантація лише частково сприяє вирішенню проблеми нестачі донорських органів. Найуспішніша трансплантація органів від тварин, найбільш еволюційно близьких людині, - мавп.

Дуже перспективним виявилось використання свиней як донорів, оскільки саме вони мають схожу з людиною генну структуру. У практиці відомі випадки пересадки від цих тварин печінки і серця. Однак під час розгляду перспектив практичне застосування ксенотрансплантації передбачає вирішення серйозних проблем у галузі медицини, етики і права. Насамперед виникає ризик зараження реципієнтів вірусними та мікробними інфекціями, які властиві тваринам. Також є питання етичного характеру про «олюднення» тварин, адже для можливості трансплантації їм вводять людські гени. Активісти різних організацій на зразок Грінпіс виступають проти «знущань» над тваринами, особливо подібних експериментів.

З розвитком біотехнологій та вдосконаленням трансплантології можна говорити про правові проблеми пересадки голови. Ця гіпотетична на сьогодні операція завдяки експериментам поступово стає реальністю. Утім, на нашу думку, такі операції можуть спричинити безліч труднощів, зокрема і в правовому полі. Наприклад, визначення випадків застосування операції, адже наука та медицина розвиваються на благо суспільству та для порятунку людських життів. Відповідно, ця операція застосовна при онкологічних захворюваннях, травмах тіла, несумісних із життям, вроджених дефектах та в інших випадках, але постає питання про можливість пересадки голови від особи однієї статі до тіла особи протилежної статі, що може викликати зловживання цією операцією з боку транссексуалів. Потрібно виділяти спеціальні умови встановлення моменту смерті (адже не можна дати загинути мозку, а за чинним законодавством більшості країн саме смерть мозку є моментом настання смерті і тільки тоді можливий початок операції з трансплантації органу). Також можемо допустити появу людини з двома головами, якщо не ввести заборону на гетеротопні трансплантації, що полягають у пересадці реципієнтові іншого органу на додаток до його власного.

Отож розвиток нових біотехнологій спричиняє нові правові проблеми, вирішувати які потрібно вже зараз, до впровадження нових методів лікування у практику. Саме тому трансплантологія, як наука про пересадку органів та/або тканин людини, має ґрунтуватися на чинному законодавстві, в основі якого лежить захист основних прав, свобод та людської гідності. При цьому, на переконання вчених, у цій галузі Україна має плідну історію та видатних науковців, які свого часу просунули розвиток трансплантології на небувалі висоти. Однак досі так і не ратифіковано широке коло міжнародних актів у цій сфері: Декларація про трансплантацію органів людини 1987 р., Положення про торгівлю живими органами 1985 р., Конвенція про права людини і біомедицину 1996 р., Резолюція про проведення відповідно до законодавства держав-учасниць з питань вилучення, пересадки і трансплантації матеріалів організму людини 1978 р., міжнародна Конвенція про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини 1997 р. та ін.²²

Отже, у процесі розвитку трансплантологія висунула перед суспільством низку правових, медичних та етичних проблем, чимало з яких повною мірою не вирішено донині. Актуальність теми підтверджується й наявністю безлічі чинників, які ускладнюють правильне юридичне тлумачення трансплантації органів і тканин людського організму, а також недосконалістю правового регулювання у цій сфері. Зокрема, аналіз законодавства України про охорону здоров'я у сфері трансплантації органів і тканин людини дає змогу стверджувати, що правова база із цього питання має низку прогалин. Так, не вирішено питання поінформованої добровільної згоди на медичне втручання, немає однозначності в нормативному визначенні кола донорів, не вирішено проблеми цивільно-правового регулювання договору щодо надання трансплантаційних медичних послуг, немає чіткої правової класифікації дефектів медичних послуг щодо трансплантації органів і тканин людини тощо. Ці та багато інших проблем можуть бути предметом подальших наукових пошуків у цій сфері.

Примітки

1. Слюсар К. Закріплення поколінь прав людини в міжнародних документах. Підприємництво, господарство і право. 2017. № 12. С. 234-238.

2. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: підручник. Харків: Консум; Ун-т внутр. справ, 2000. С. 110-112.

3. Крусс В.И. Личностные («соматические») права человека в конституционном и философско-правовом измерении: к постановке проблемы. Государство и право. 2000. № 10. С. 43.

4. Там само.

5. Там само.

6. Загальна теорія здоров'я та здоров'я збереження: кол. моногр. / за заг. ред. проф. Ю.Д. Бойчука. Харків: Вид. Рожко С.Г., 2017. 488 с.

7. Нестерова Е.М. Понятие и юридико-социальная сущность соматических прав человека. Социально-экономические явления и процессы: международный журнал. 2011. № 7. С. 224-225. URL: https://cyberleninka.ru/artide/n/ponyatie-i-yuridiko-sotsialnaya-suschnost-somaticheskih-prav-cheloveka/ (дата обращения: 18.12.2021).

8. Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині: Закон України від 17.05.2018 р. N° 2427-VIII. База даних «Законодавство України» / ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/2427-19#Text (дата звернення: 18.12.2021).

9. Там само.

10. Кисельова О.І. Аміністративно-правове регулювання трансплантації органів і (або) тканин людини в Україні і зарубіжних країнах. Правові горизонти / Legal horizons. 2018. С. 49. URL: https://law-review.sumdu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/04/ (дата звернення: 18.12.2021).

11. Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині: Закон України від 17.05.2018 р. № 2427-VIII. База даних «Законодавство України» / ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2427-19#Text (дата звернення: 18.12.2021).

12. Трансплантація. Україномовна енциклопедія. URL: http://enc.com.ua/medicina/trav-tube/30337-transplantaciya.html

13. Большая медицинская энциклопедия: в 11 т. / гл. ред. М. Ковалев. Москва: Сов. энцикл., 1979. Т. 11. С. 320.

14. Юридична енциклопедія: в 6 т. / голова ред. кол. Ю.С. Шемшученко. Київ: Укр. енциклоп., 1998. Т. 2: Д-Й, 1999. 744 с.

15. Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині: Закон України від 17.05.2018 р. № 2427-VIII. База даних «Законодавство України» / ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2427-19#Text (дата звернення: 18.12.2021).

16. Коренга Ю. Юридичні аспекти правовідносин у сфері трансплантології органів та тканин людини. Історико-правовий часопис. 2015. № 2. С. 97-101. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ipch_2015_2_20 (дата звернення: 18.12.2021).

17. Гринчак С.В. Незаконна трансплантація: визначення понять. Кримінально-виконавча система: Вчора. Сьогодні. Завтра. 2017. № 1. С. 11-21. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/kvsvsz_2017_1_3 (дата звернення: 18.12.2021).

18. Там само.

19. Там само.

20. Там само.

21. Коваль Д., Руденко К. Трансплантація органів = порятунок людських життів: роль трансплант-координатора: аналітична записка / Укр. центр європейськ. політики. 2019. URL: https://www.civic-synergy.org.ua/wp-content/uploads/2018/04/Transplan tatsiya-organiv-poryatunok-lyudskyh-zhyttiv_rol-transplant-koordynatora.pdf (дата звернення: 18.12.2021).

22. Новицька М.М. Історичний досвід трансплантології та її нормативне регулювання в Україні. Правові горизонти /Legal horizons. 2017. Вип. 7 (12). С. 31. Размещено на Allbest.ru