Окремі питання доведення прокурором в суді допустимості речових доказів (за матеріалами судової практики)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Окремі питання доведення прокурором в суді допустимості речових доказів (за матеріалами судової практики)

Ірина Олександрівна Крицька

кандидат юридичних наук

старший викладач

Національного юридичного університету

імені Ярослава Мудрого

Резюме

обвинувачення речовий доказ суд

Крицька І.О. Окремі питання доведення прокурором в суді допустимості речових доказів (за матеріалами судової практики).

У статті акцентовано увагу на тих аспектах, що мають бути враховані стороною обвинувачення при формуванні речових доказів на стадії досудового розслідування та під час доведення перед судом їх допустимості для можливості покладення в основу мотивування та обґрунтування підсумкового судового рішення. Виконаний у роботі аналіз рішень ВС, а також судів інших інстанцій дав можливість сформулювати основні науково-практичні рекомендації, дотримання яких сприятиме доведенню прокурором під час судового розгляду допустимості речових доказів:

Ключові слова: докази, допустимість доказів, речові докази, цифрові докази, підслідність, відкриття матеріалів іншій стороні.

Резюме

Крицкая И.А. Отдельные вопросы обоснования прокурором в суде допустимости вещественных доказательств (по материалам судебной практики).

В статье акцентировано внимание на тех аспектах, которые должны быть учтены стороной обвинения при формировании вещественных доказательств на стадии досудебного расследования, а также при доказывании перед судом их допустимости для обеспечения возможности их лечь в основу мотивирования и обоснования итогового судебного решения. Проведенный в работе анализ решений ВС, а также судов других инстанций, дал возможность сформулировать основные научно-практические рекомендации, соблюдение которых будет способствовать доказыванию прокурором допустимости вещественных доказательств в судебном рассмотрении.

Ключевые слова: доказательства, допустимость доказательств, вещественные доказательства, цифровые доказательства, подследственность, открытие материалов другой стороне.

Summary

Iryna Krytska. Certain issues of justification of the admissibility of material evidence in the court (according to the materials of judicial practice).

The article focuses on those aspects that should be taken into account by the prosecution in the formation of material evidence at the stage of pre-trial investigation, including when opening materials to the other party in accordance with Art. 290 of the CPC, and also during the proving before the court their admissibility for the possibility of relying on they for the motivation and justification of the final court decision. Namely, the following aspects are singled out:

І. Requirements at the stage of detection and seizure of physical evidence. This aspect includes the requirements for the following rules: (a) the appropriate subject of obtaining material objects, which are further recognized as material evidence; (b) observance of the procedure for conducting procedural action; (c) admissibility of extraction of digital information.

ІІ. Rules for recording, packing and storing material evidence

ІІІ. Legality at the stage of examination of material evidence during the pre-trial investigation

ІV. Disclosure of material evidence in accordance with the provisions of Art. 290 of the CPC.

The analysis of the decisions of the Supreme Court, as well as courts of other instances, made it possible to formulate the main scientific and practical recommendations, compliance with which will help the prosecutor during the trial of the admissibility of material evidence: (1) compliance with the requirements for the seizure of material evidence, including those related to ensuring compliance with guarantees of property rights, as well as provisions on the proper subject of obtaining factual data; (2) compliance with the rules of packaging and storage of physical evidence; (3) compliance with the instructions related to the examination of material evidence during the pre-trial investigation; (4) ensuring the guarantees set out in Art. 290 of the CPC on the disclosure of materials to the defense at the stage of completion of the pre-trial investigation.

Key words: evidence, admissibility of evidence, material evidence, digital evidence, investigative jurisdiction, disclosure of materials to the other party.

Постановка проблеми

Важливим етапом судового розгляду, що, без сумніву, впливає на остаточне судове рішення, є дослідження доказів, зокрема, з погляду їх допустимості. Значний масив таких фактичних даних, що піддаються перевірці та оцінці, становлять речові докази. У наших попередніх дослідженнях, з урахуванням розроблених у науці критеріїв допустимості доказів, а також положень ст. 86 КПК, ми вже визначали перелік умов для встановлення допустимості речових доказів¹. Водночас наразі спробуємо виокремити ті основні аспекти, на які має бути звернуто увагу стороною обвинувачення при формуванні речових доказів на стадії досудового розслідування та під час доведення перед судом їх допустимості для можливості покладення в основу мотивування та обґрунтування підсумкового судового рішення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблематика допустимості доказів є перманентно актуальною й затребуваною серед вітчизняних та зарубіжних дослідників - процесуалістів. Так, висвітлення вона отримала в працях Ю.М. Грошевого, В.В. Золотих, М.М. Кіпніса, Р.В. Костенка, В.О. Лазарєвої, А.В. Панової, С.М. Стахівського, В.В. Тютюнника та багатьох інших. Безпосередньо аспекти допустимості речових доказів стали предметом наукових пошуків В.В. Вапнярчука, І.Ю. Кайла, С.О. Ковальчука, а також автора цієї статті. Однак значна кількість цих досліджень не враховують останні тенденції вітчизняної судової практики, що постійно оновлюються.

Формулювання мети статті

З огляду на вказане метою статті є висвітлення проблемних аспектів доведення прокурором в суді допустимості речових доказів з урахуванням правових позицій, сформульованих в судовій практиці, а також формулювання на підґрунті цього прикладних рекомендацій.

Виклад основного матеріалу

Вимоги на етапі виявлення та вилучення речових доказів До цього аспекту видається доцільним віднести вимоги, які стосуються таких аспектів:

належний суб'єкт отримання матеріальних об'єктів, які надалі визнаються речовими доказами. Серед правил, що забезпечують виявлення та вилучення матеріальних об'єктів уповноваженими на це суб'єктами, особливої актуальності у правозастосовній практиці набувають: 1) забезпечення дотримання вимог щодо підслідності; 2) належне процесуальне оформлення призначення слідчого, який здійснюватиме досудове розслідування, та прокурора - процесуального керівника; 3) обмеження кола суб'єктів, які самостійно можуть проводити окремі слідчі (розшукові) дії.

Щодо першого визначеного нами положення доцільно звернути увагу передусім на особливості застосування ч. 5 ст. 36 КПК, яка дає можливість, за певними винятками, Генеральному прокурору, керівнику обласної прокуратури, їх першим заступникам та заступникам приймати рішення про зміну підслідності й доручення іншому органу здійснення досудового розслідування через його неефективність. Так, Об'єднана палата Верховного суду (далі - ВС) у постанові від 24 травня 2021 р. сформулювала низку тез стосовного наведеної норми, які можуть бути зведені до наступного: а) належний суб'єкт прийняття рішення; б) оцінка досудового розслідування як неефективного (водночас вітчизняний законодавець не дає визначення цій категорії, а підходи до розуміння критеріїв ефективності розслідування сформульовані у судовій практиці, насамперед ЄСПЛ); в) відображення такої оцінки у відповідному процесуальному рішенні - постанові; г) умотивованість та обґрунтованість такої постанови. Крім того, що важливо в контексті нашого дослідження, ВС наголошено на тому, що порушення вказаного алгоритму, в тому числі відсутність встановлення неефективності, означатиме недотримання належної правової процедури застосування ч. 5 ст. 36 КПК та спричинятиме визнання доказів, одержаних у ході досудового розслідування, недопустимими².

Тривалий час у контексті розглядуваного питання окремі складнощі викликало й застосування приписів, закріплених у ч. 7 ст. 214, ч. 2 ст. 218 КПК, якими регламентовано алгоритм дій прокурора у разі або самостійного внесення ним відомостей до ЄРДР про кримінальне правопорушення, або таке внесення органом досудового розслідування, якому це кримінальне провадження не підслідне. Правозастосовні проблеми були викликані, по-перше, відсутністю чітко встановлених строків для передачі матеріалів досудового розслідування за підслідністю, по-друге, неврегульованістю порядку процесуальних дій за наведених обставин, по-третє, безпосереднім не встановленням правил, якими прокурор повинен керуватися при визначенні підслідності. Наразі законодавцем переважно вирішено вказану нормативну прогалину шляхом внесення відповідних змін до ч. 7 ст. 214 та ч. 2 ст. 218 КПК через встановлення чіткого алгоритму дій за наведених обставин згідно із Законом України від 17 листопада 2021 р. № 1888-ІХ³.

Стосовно другого положення, тобто щодо процесуального оформлення призначення слідчого (групи слідчих) та прокурора (групи прокурорів) у кримінальному провадженні, звернемо увагу на два ключові аспекти, сформульовані в практиці ВС. По-перше, таке призначення обов'язково має бути оформлено складанням відповідного процесуального рішення, зокрема доручення або постанови, які обов'язково мають бути підписані керівником органу досудового розслідування або керівником органу прокуратури відповідно. Інакше наявне істотне порушення кримінального процесуального порядку, що тягне за собою визнання отриманих у такому кримінальному провадженні фактичних даних, в тому числі речових доказів, недопустимими⁴. При цьому використання факсимільного підпису керівника також є порушенням визначеної кримінальним процесуальним законом процедури, але, як вказує ВС, не становить істотного порушення, що тягне очевидну недопустимість доказів⁵.

Коментуючи третє виокремлене нами положення, звернемо увагу на те, що однією із найпоширеніших слідчих (розшукових) дій, під час якої можуть бути виявлені та вилучені речові докази, є обшук. При цьому у ВС щодо суб'єктів, які мають право його проводити, сформулювалася певна правова позиція, втілена, наприклад, у постанові Об'єднаної палати ВС від 6 грудня 2021 р. Її сутність полягає в тому, що хоча оперативні підрозділи уповноважені за наявності відповідного письмового доручення здійснювати слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії в кримінальному провадженні, однак у ч. 1 ст. 236 КПК закріплена норма, що ухвала про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи, може бути виконана слідчим чи прокурором, винятків для оперативних підрозділів не передбачено. При цьому в жодній іншій статті КПК, яка стосується порядку проведення слідчих (розшукових) дій, аналогічної норми немає. Виходячи з цього, ВС констатував, що «виконання ухвали слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи покладається особисто на слідчого чи прокурора і не може бути доручене відповідним оперативним підрозділам»⁶;

належний спосіб отримання матеріальних об'єктів.

Коротко розглядаючи наведений аспект, зауважимо, що основні способи збирання стороною обвинувачення доказів, у тому числі речових, визначені у ч. 2 ст. 93 КПК. Окремі з них більш детально регламентові в КПК у наступних приписах, натомість процесуальний порядок витребування та отримання, серед іншого, речей у КПК не визначений. Водночас це не означає, що виявлені та вилучені таким шляхом матеріальні об'єкти є недопустимими як докази в кримінальному провадженні. На цьому наголошується, наприклад, в ухвалі Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 квітня 2021 р. У наведеній справі захисник клопотав про визнання речового доказу з підстав його отримання не у спосіб, передбачений КПК, визначений для отримання тимчасового доступу до речей і документів, тобто без ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів. Натомість судом було підкреслено необхідність звернення при отриманні доказів насамперед до так званих добровільних способів, передбачених у ст. 93 КПК, без застосування заходів забезпечення кримінального провадження⁷.

У своїй практиці ВС також наголошував на тому, що підміна або ототожнення слідчих (розшукових) дій, які безпосередньо спрямовані на виявлення та вилучення доказів, із заходами забезпечення кримінального провадження не повинні мати місце. «Неправильним є намагання шляхом застосування заходів забезпечення кримінального провадження, яким є тимчасовий доступ до речей і документів, досягти мети, яка саме таким заходам не властива. Зокрема, це стосується випадків, коли розглядається питання про тимчасовий доступ до речей і документів з метою збирання доказів. Необхідно брати до уваги, що згідно з ч. 4 ст. 132 КПК для оцінки потреб досудового розслідування слід враховувати можливість без застосування заходу забезпечення кримінального провадження отримати речі й документи... У цьому контексті потрібно зазначити, що речі і документи могли би бути отримані шляхом проведення слідчих дій, тобто без застосування заходів забезпечення кримінального провадження... для вилучення під час освідування особи її одягу, на якому є очевидні та доступні для поверхневого огляду сліди кримінального правопорушення, не потрібна ухвала слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів, як про це наголошує в касаційній скарзі захисник»⁸;

дотримання порядку проведення процесуальної дії.

У цьому контексті слід звернути увагу на дотримання вимог кримінального процесуального законодавства при визначенні підстав до проведення та безпосередньо під час проведення слідчих (розшукових) дій, найчастіше огляду та обшуку. Серед найпоширеніших істотних порушень, що впливають на подальше визнання речових доказів, недопустимими, як свідчить аналіз судової практики, є підміна одних слідчих (розшукових) дій іншими - наприклад, обшуку оглядом, який в певних випадках може не вимагати отримання ухвали слідчого судді, або обшуку особи оглядом місця події, оскільки проведення останнього допускається до внесення відомостей в ЄРДР.

Зокрема, у правозастосовній практиці ВС неодноразово зверталася увага на те, що оформлення відповідних дій протоколом огляду місця події не допускається у разі, якщо фактично за характером вчинюваних дій був проведений обшук житла або іншого володіння особи, який вимагав отримання ухвали слідчого судді. А отже, була відсутня відповідна юридична (правова) підстава для проведення. До того ж підкреслюється, що таке процесуальне порушення спричиняє визнання недопустимим не лише протоколу огляду місця події, а й похідних від нього доказів - вилучених речей, що надалі були визнані речовими доказами, висновків експерта щодо них, що цілком відповідає приписам ч. 1 ст. 87 КПК⁹.

Ще в одному рішенні ВС акцентується увага на тому, що огляд місцевості, приміщення, речей та документів проводиться з метою виявлення й фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення. Водночас, якщо певні речі, як наприклад в цій справі згорток із фольги, в якому містився поліетиленовий пакетик із порошкоподібною речовиною білого кольору, ззовні схожою на амфетамін, виявляються при особі, «слідчий під виглядом проведення огляду місця події фактично здійснив особистий обшук..., чим порушив вимоги процесуального закону, якими не передбачено можливості проведення такої слідчої дії до внесення до ЄРДР відомостей про скоєне кримінальне правопорушення». Враховуючи наведені вихідні дані ВС констатував наявність істотного порушення положень кримінального процесуального законодавства, що тягне за собою визнання протоколу відповідної слідчої (розшукової) дії, також похідних від нього фактичних даних, в тому числі вилученої речовини, недопустимими як докази¹⁰;

законність обмеження права власності у разі вилучення.

Важливою умовою дотримання законного порядку вилучення матеріальних об'єктів є й забезпечення виконання приписів КПК, якими гарантовано правомірність обмеження права власності в кримінальному провадженні. Йдеться про те, що за винятком випадків добровільного надання матеріальних об'єктів законність перебування речових доказів у сторони кримінального провадження вимагає, виходячи з приписів ч. 2 ст. 100 КПК, або накладення на них арешту, або їх отримання шляхом застосування тимчасового доступу до речей і документів.

Таким чином, порушення нормативного змісту засади недоторканності права власності також може стати підставою для визнання вилученого матеріального об'єкта недопустимим як доказ у кримінальному провадженні. Для ілюстрації вказаної тези наведену позицію, сформульовану у вироку Токмацького районного суду Запорізької області - зокрема, у цьому рішенні майно, вилучене під час обшуку (зокрема, накладну, чеки, банківські карти, файл-пакет з товаротранспортними накладними ТОВ «Нова пошта» та ТОВ «Інтайм»; зошит синього кольору в твердій обкладинці з чорновими записами; зошит чорного кольору в м'якій обкладинці з чорновими записами, товарно-транспортні накладні ТОВ «Нова пошта» в кількості 10 шт., дві коробки для пересилання з биркою та маркуванням в кількості двох шт.), визнано недопустимими доказами, оскільки його отримано з порушенням норм ч. 5 ст. 171 КПК. Суд наголосив на тому, що клопотання про арешт цього тимчасово вилученого під час обшуків майна слідчий та прокурор не подавали, слідчий суддя ухвалу не виносив, тому, на підставі ч. 5 ст. 171, ч. 6 ст. 173 КПК воно мало бути негайно повернуто¹¹;

допустимість вилучення цифрової інформації.

Важливо також звернути увагу на окрему категорію об'єктів, що можуть бути віднесені до речових доказів - цифрову інформацію, - оскільки її вилучення та подальше використання відрізняється певною специфікою, що пов'язана із можливістю надання носія, на який ця інформація записана або перезаписана.

Як свідчить аналіз судової практики, досить часто сторона захисту заявляє клопотання про визнання недопустимим певного матеріального об'єкта - носія цифрової інформації (DVD, СD-диска, флеш-накопи- чувача тощо), мотивуючи це тим, що сторона обвинувачення надала суду не безпосередньо той носій, на якому така цифрова інформація зберігається (наприклад, жорсткий диск) або первинно була записана (певний пристрій), а вже копію такої інформації. Так, зокрема, відповідно до мотивувальної частини вироку Білопільського районного суду Сумської області від 4 січня 2021 р., суд погодився з доводами захисника та визнав копії відеофонограми недопустимими доказами, враховуючи те, що цей факт не дозволив встановити технологічні властивості (ознаки монтажу, порушення безперервності запису, стирання, обрізання тощо)¹².

Утім варто наголосити на тому, що суди враховують, по-перше, верифікованість певної цифрової інформації (тобто її можливість бути перевіреною), а, по-друге, те, наскільки послідовно сторона захисту заперечували проти її достовірності на всіх етапах розслідування і судового розгляду та як намагалася це довести.

Певним орієнтиром для прокурора при доведенні допустимості цифрових доказів у судовому розгляді може слугувати аргументація, сформульована, наприклад, у постанові ККС (далі - ККС) ВС від 10 вересня 2020 р.¹³. Зокрема, ВС наголосив на тому, що «матеріальний носій - це лише спосіб збереження інформації, який має значення тільки, коли електронний документ виступає речовим доказом. Головною особливістю електронного документа є відсутність жорсткої прив'язки до конкретного матеріального носія. Один і той же електронний документ (відеозапис) може існувати на різних носіях. Всі ідентичні за своїм змістом примірники електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом та датою створення.». А тому, враховуючи, що на етапі виконання вимог ст. 290 КПК жодним учасником кримінального провадження походження вказаного відеозапису не оспорювалось, а достовірність його змісту не заперечувалася, суд відхилив доводи захисника щодо його недопустимості.

Правила щодо фіксування, пакування та зберігання речових доказів

Важливим аспектом, на який звертається увага стороною захисту під час дослідження речових доказів у суді з погляду їх допустимості та достовірності, є забезпечення належного оформлення речових доказів, їх пакування та зберігання. З погляду належного оформлення важливу роль відіграє проведення ретельного огляду матеріального об'єкта, що дозволяє зафіксувати його результати в окремому протоколі або відобразити їх безпосередньо в протоколі відповідної слідчої (розшукової) дії - зокрема, детально зазначити характерні властивості матеріального об'єкта та його індивідуалізуючі ознаки, як того вимагає ч. 2 ст. 100 КПК. Порушення наведених приписів, як засвідчує аналіз судової практики, може стати підставою для визнання речового доказу недопустимим. Так, наприклад, відсутність даних у протоколі огляду місця події про огляд та опечатування речового доказу - велосипеда, що був предметом крадіжки, спричиняє визнання його недопустимим¹⁴,¹⁵.

У своїй практиці ВС також звертає увагу на цей аспект. Зокрема, в постанові від 30 жовтня 2018 р. судом було критично оцінено зміст протоколів огляду місця події, вилучення речових доказів, дані висновків експертиз, сукупно з іншими доказами, підкреслено, що «зазначені протоколи не відповідають вимогам п. 1 ч. 3 ст. 104 КПК, оскільки вказаний у них час проведення процесуальних дій не відповідає дійсності, протокол огляду місця події... не підписаний одним із понятих, вилучені в результаті огляду місця події речові докази: ключ, техпаспорт на мотоцикл «Yamaha YBR125», два сліди папілярних узорів і дві печатки з автомобіля «Деу», усупереч вимогам ч. 5 ст. 327 КПК не було опечатано». Зважаючи на викладені обставини, було зроблено висновок про недопустимість зазначеного протоколу огляду місця події і похідних від нього доказів - речових доказів, висновків експерта тощо¹⁶.

Крім того, стосовно допустимості речових доказів, зважаючи на їх характерну ознаку - незамінність, важливим є й додержання правил щодо належного порядку їх упакування та зберігання, навіть попри криміналістичну природу останніх, оскільки це впливає на можливість їх використання у доказуванні, а також коректність та правильність відображення важливих для встановлення обставин кримінального провадження фактичних даних, що містяться в них.

ВС у своїх досить нових рішеннях так само підкреслює, що для визнання певних фактичних даних недопустимими як докази порушення норм кримінального процесуального законодавства має носити саме істотний характер. Натомість, наприклад, «наявність суперечності при написанні назви диску» (CD замість DVD або навпаки) в протоколі огляду речових доказів та постанові про приєднання диску до матеріалів кримінального провадження в якості речового доказу, зважаючи на зазначення в цих процесуальних документах конкретних індивідуальних особливостей електронного носія інформації, а саме: «Kodak DVD-R 16*4.7 GB VIDEO 120 MIN», не є безумовною підставою для визнання вказаних доказів недопустимими¹⁷.

Законність на етапі дослідження речових доказів під час досудового розслідування

На продовження нашого дослідження зазначимо, що не лише етап вилучення матеріального об'єкта, а також його фіксації та упакування має суттєве значення при вирішенні питання про допустимість речового доказу. Не менш ключову роль відіграє й забезпечення вимог законності при дослідженні речових доказів у ході досудового розслідування - наприклад, при проведенні певних слідчих (розшукових) дій з такими матеріальними об'єктами (зокрема, пред'явлення їх для впізнання) або проведенні щодо них відповідних експертних досліджень.

Ілюстрацією зазначеної тези може бути ухвала Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 24 липня 2015 р. у справі № 623/3384/14-к. Так, у наведеному рішенні недопустимим було визнано протокол пред'явлення для впізнання ніжки від табуретки, яка була знаряддям вчинення кримінального правопорушення, внаслідок порушення приписів ч. 1 ст. 229 КПК - особи, яким річ пред'являлася для впізнання, неодноразово бачили її, оскільки вона тривалий час лежала на підвіконні в кабінеті слідчого, і при цьому не була належним чином упакована¹⁸. Утім зауважимо, що у зазначеному прикладі допущені порушення при перевірці речового доказу безпосередньо не вплинули саме на його допустимість, однак суттєво ускладнили можливість встановлення належності та достовірності відповідного матеріального об'єкта для кримінального провадження.

Слід звернути увагу й на ті випадки, коли певний матеріальний об'єкт, що визнаний речовим доказом, безпосередньо не стає об'єктом експертного дослідження. Найчастіше йдеться про проведення товарознавчої експертизи на підставі наданих стороною обвинувачення матеріалів, однак без надання експертові самої речі. Зокрема, про таку ситуацію вказується у постанові ККС ВС від 24 вересня 2020 р.¹⁹, де судді констатували відсутність порушень кримінального процесуального законодавства і, відповідно, підстав для визнання отриманих доказів недопустимими.

Відкриття речових доказів згідно з приписами, закріпленими у ст. 290 КПК

Насамперед підкреслимо, що згідно з ч. 3 ст. 290 КПК на сторону обвинувачення покладається обов'язок надати протилежній стороні доступ до будь-яких наявних в неї речових доказів, а також до приміщень і місць, де вони зберігаються. Порушення зазначених приписів, враховуючи ч. 12 ст. 290 КПК, може стати підставою для визнання відповідних речових доказів недопустимими. Водночас, аналізуючи телеологічний зміст наведеного нормативного положення, а також враховуючи наявні наразі тенденції в судовій практиці, зокрема й ВС, можемо констатувати, що законодавець передусім орієнтує правозастосовників не на обов'язкове безпосереднє ознайомлення з самим матеріальним об'єктом шляхом його візуального спостереження, а не необхідність надати стороні захисту всю необхідну інформацію про такий речовий доказ. Ця інформація охоплює відомості про те, що такий матеріальний об'єкт взагалі є в сторони обвинувачення, де він зберігається, як він був отриманий, які зовнішні його ознаки або внутрішні властивості мають значення для встановлення обставин, що входять в предмет доказування тощо. Одразу підкреслимо, що така інформація найчастіше може бути отримана з відповідних процесуальних документів (зокрема, протоколів процесуальних дій, протоколу огляду матеріального об'єкта, постанови про визнання його речовим доказом та долучення до матеріалів кримінального провадження, висновку експерта щодо нього та ін.), які містяться в матеріалах кримінального провадження. При цьому візуальне дослідження безпосередньо самого речового доказу може взагалі бути недоцільним через доказове значення внутрішніх властивостей матеріального об'єкта, що є прихованими від людського ока. Натомість, зважаючи на засаду диспозитивності, сторона захисту має звернутися з відповідним клопотанням, в якому виразити своє бажання отримати доступ до такого матеріального об'єкта для безпосереднього ознайомлення з ним. Інакше, за умови, що їй, стороні захисту, було відомо про речовий доказ та його ідентифікуючі ознаки, відкриття письмових доказів про нього буде достатньо для дотримання вимог, встановлених ст. 290 КПК.

Наведений підхід послідовно втілений у правових позиціях, викладених у постановах ВС²⁰>²¹.

Висновки

Підсумовуючи проведений аналіз нормативних приписів та правозастосовних підходів, наведених у статті, можна сформулювати такі науково-практичні рекомендації, дотримання яких сприятиме доведенню прокурором у судовому розгляді допустимості речових доказів: 1) додержання вимог при вилученні речових доказів, в тому числі пов'язаних із забезпеченням дотримання гарантій права власності, а також положень щодо належного суб'єкта отримання фактичних даних; 2) виконання правил пакування та зберігання речових доказів; 3) дотримання приписів, пов'язаних із порядком дослідження речових доказів під час досудового розслідування; 4) забезпечення гарантій, встановлених у ст. 290 КПК щодо відкриття матеріалів стороні захисту на етапі завершення досудового розслідування.

Література

1. Крицька І.О. Речові докази у кримінальному провадженні: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09. Харків, 2017. 261 с. С. 150.

2. Постанова Об'єднаної палати ВС від 24 травня 2021 р. (справа № 640/5023/19). URL: http://iplex.com.ua/doc.php?reg-num=97286253&red=100003161acef099a0dbfc0c8b729fac56e1ee&d=5.

3. Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо запровадження діяльності Бюро економічної безпеки України та пов'язаного з цим удосконалення роботи деяких державних правоохоронних органів: Закон України від 17 листопада 2021 р. № 1888-ІХ. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/1888-20#n85.

4. Постанова Об'єднаної палати ВС від 22 січня 2021 р. (справа № 754/7061/15). URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/ 95139651.

5. Постанова ККС ВС від 17 лютого 2021 р. (справа № 712/11592/18). URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/94974204.

6. Постанова Об'єднаної палати ВС від 6 грудня 2021 р. (справа № 663/820/15-к). URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/101829915.

7. Ухвала Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 квітня 2021 р. (справа № 357/12749/18). URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/96618265.

8. Постанова ККС Верховного Суду від 20 грудня 2018 р. (справа № 556/483/17). URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78980165.

9. Постанова ККС ВС від 31 жовтня 2019 р. (справа № 346/7477/13-к). URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/85542842.

10. Постанова Касаційного кримінального Суду ВС від 21 січня 2020 р. (справа № 381/2316/17). URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/87179214.

11. Вирок Токмацького районного суду Запорізької області від 2 лютого 2015 р., судова справа № 328/1963/14-к. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/42603162.

12. Вирок Білопільського районного суду Сумської області від 4 січня 2021 р. (справа № 573/719/20). URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/94145367.

13. Постанова ККС ВС від 10 вересня 2020 р. (справа № 751/6069/19). URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/91722819.

14. Ухвала колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Київської області від 26 липня 2016 р., судова справа № 363/1409/15-к. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/59246667.

15. Вирок Деснянського районного суду м. Києва від 25 вересня 2015 р., судова справа № 754/10354/15-к URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/51768971.

16. Постанова ККС ВС від 30 жовтня 2018 р. (справа № 755/31376/14-к). URL: http://iplex.com.ua/doc.php?regnum=77654051&red=1000032bf463dfa80a7c8caae8b789fc475fa6&d=5http://iplex.com.ua/doc.php?regnum=77654051&red=1000032bf463dfa80a7c8caae8b789fc475fa6&d=5.

17. Постанова ККС ВС від 21 квітня 2021 р. (справа № 644/3803/16-к). URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/96503076.

18. Ухвала Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 24 липня 2015 р. (справа № 623/3384/14-к). URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/48198761.

19. Постанова ККС ВС від 24 вересня 2020 р. (справа № 403/290/18). URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/91901322.

20. Постанова ККС ВС від 24 жовтня 2018 р. (справа № 733/249/16-к). URL: https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/77459293.

21. Постанова ККС ВС від 12 березня 2020 р. (справа № 688/2831/17). URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/88401454.

Размещено на Allbest.ru