Феноменологія сучасного парламентаризму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Феноменологія сучасного парламентаризму

Олександр Васильович Батанов

доктор юридичних наук, професор

заслужений діяч науки і техніки України

провідний науковий співробітник

Інституту держави і права

імені В.М. Корецького НАН України

Резюме

доктрина парламентаризм представницький демократія

Батанов О.В. Феноменологія сучасного парламентаризму

Висвітлюються концептуальні проблеми формування вітчизняної доктрини парламентаризму. Констатуючи факт, що найбільш багатоаспектною і складною є проблема утвердження в Україні представницької демократії та оптимальної форми організації державної влади, пропонується посилити у вітчизняній конституційній науці та освіті доктринальні засади сучасного парламентаризму. Аналізуючи комплекс сутнісних та змістових характеристик парламентаризму як феномена сучасного конституційного права, окреслюються перспективні напрями розвитку доктрини парламентського права та процесу. Показано синергетичний зв'язок між теорією сучасного парламентаризму, принципами представницької демократії та фундаментальними інститутами конституційного ладу.

Ключові слова: парламентаризм, парламент, демократія, держава, політичний режим, народне представництво.

Резюме

Батанов А.В. Феноменология современного парламентаризма

Освещаются концептуальные проблемы формирования отечественной доктрины парламентаризма. Констатируя факт, что наиболее многоаспектной и сложной является проблема утверждения в Украине представительной демократии и оптимальной формы организации государственной власти, предлагается усилить в отечественной конституционной науке и образовании доктринальные основы современного парламентаризма. Анализируя комплекс сущностных и содержательных характеристик парламентаризма как феномена современного конституционного права, определяются перспективные направления развития доктрины парламентского права и процесса. Показана синергетическая связь между теорией современного парламентаризма, принципами представительной демократии и фундаментальными институтами конституционного строя.

Ключевые слова: парламентаризм, парламент, демократия, государство, политический режим, народное представительство.

Summary

Oleksandr Batanov. Phenomenology of modern parliamentarism

The conceptual problems of the formation of the national doctrine of parliamentarism are highlighted. Stating the fact that the most multifaceted and complex problem is the establishment of representative democracy in Ukraine and the optimal form of organization of state power, it is proposed to strengthen the doctrinal foundations of modern parliamentarism in the national constitutional science and education. Analyzing the complex of essential and substantive characteristics of parliamentarism as a phenomenon of modern constitutional law, promising directions for the development of the doctrine of parliamentary law and process are determined.

The synergistic relationship between the theory of modern parliamentarism, the principles of representative democracy and the fundamental institutions of the constitutional system is shown. It is proved that parliamentarism as a socio-political phenomenon is one of the most important achievements of civilization. Parliamentarism is directly related to the recognition and realization of the values and principles of constitutionalism and people's sovereignty, the priority of human rights, the constitution of institutions of representative democracy and the idea of parliamentary supremacy in the system of public authorities.

It is argued that in order for parliamentarism to function effectively, efficiently and effectively, it is necessary not only to form but also consistently implement a system of legal principles and norms, functionally teleologically oriented and structurally defined and designed for its material and procedural support. This task is assigned primarily to constitutional law as a fundamental branch of national law, substantively formalized and functionally implemented in one of its subsectors, which is traditionally parliamentary law, which, in turn, is rightly considered the legal basis of parliamentarism.

It is stated that parliamentarism is not an attribute, criterion or result of a purely parliamentary form of government. As a result of democratic organization of socio-political life, a form of realization of the principles of people's sovereignty, democracy, separation of powers and rule of law, political and ideological pluralism, parliamentarism in the synergistic unity of its axiological, ontological, functional-teleological, institutional and other components. (so-called parliamentary-presidential or presidential-parliamentary), and the presidential form of republican organization of the state, as well as parliamentary or dual monarchies. Given this, parliamentarism is a unique phenomenon and a universal phenomenon in the system of modern constitutionalism and democratic statehood, inherent in various forms of government.

The author draws attention to the civilizational and historical context of parliamentarism. Understanding both the historical and modern experience of the organization and activities of state power, its interaction with civil society, through the prism of a civilizational approach allows us to understand the prospects of parliamentarism in Ukraine in the distant future. Without exaggeration, the civilizational approach allows us to understand the meaning of the national experience of parliamentarism and compare it with the experience of democratic reforms in the West, where parliamentarism has long been a stable civilizational tradition.

Key words: parliamentarism, parliament, democracy, state, political regime, popular representation.

Постановка проблеми

Проблеми парламентаризму та функціонування парламенту в сучасному конституційному процесі України займають важливе місце в політико-правових та наукових дискусіях, що вимагає постійного моніторингу й узагальнення парламентської діяльності. Складність дослідження парламентаризму, його ролі та значення у політичних процесах зумовлена динамізмом державотворення та правотворення, підвищенням ролі представницької демократії у процесах реформування.

У громадській думці та в науковому середовищі є різні точки зору на роль парламенту у конституційному механізмі держави, його взаємовідносини із іншими органами державної влади, суспільством, територіальними громадами та органами місцевого самоврядування, політичними партіями тощо. У сучасних умовах особливого значення набуває здатність парламенту - Верховної Ради України виконувати свої функції та повноваження. Тому необхідність комплексного вивчення стану та перспектив розвитку парламентаризму, принципів і механізмів його функціонування, методів підвищення ефективності парламентської діяльності тощо не викликає сумніву.

Таким чином, у теоретичному плані актуальність дослідження феномена парламентаризму зумовлена обставинами, до яких слід віднести:

прагнення до наукового осмислення та сучасного розуміння парламентаризму, еволюції ідеї парламентської демократії;

назрілу необхідність системних, насамперед правових, політологічних та соціологічних досліджень, що розкривають сутність, ознаки, принципи, типи та моделі сучасного парламентаризму, перспективи його розвитку;

необхідність наукового осмислення й узагальнення практик парламентських функцій;

систематизація правового поля законодавчої діяльності парламенту в основних сферах життєдіяльності суспільства.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Відповідний інтерес автора до цієї тематики зумовлений насамперед тим, що парламентаризм потребує додаткового дослідження не лише в аспекті переосмислення його сутності, змісту, принципів, функцій. зміцнення в контексті конституційної реформи тощо, а й рецепції зарубіжного досвіду парламентської демократії, формування парламентського права як іманентної складової системи інститутів національного конституційного права.

Окремі аспекти теорії та практики сучасного парламентаризму, парламентського права та процесу досліджували такі сучасні вчені, як Ю.Г. Барабаш, А.З. Георгіца, В.С. Журавський, А.М. Колодій, А.Р. Крусян, Н.Л. Омельченко, М.П. Орзіх, В.Ф. Погорілко, В.М. Скрипнюк, О.В. Скрипнюк, І.Є. Словська, Ю.М. Тодика, В.Л. Федоренко, Т.А. Француз-Яковець, В.М. Шаповал, Ю.С. Шемшученко та ін.

Формулювання мети статті

Метою та завданням цієї наукової розвідки є дослідження сучасного парламентаризму як феномена та категорії сучасного конституційного права.

Виклад основного матеріалу

Парламентаризм як суспільно-політичне явище є одним із найвагоміших надбань цивілізації. Парламентаризм безпосередньо пов'язаний із визнанням та реалізацією принципів народного суверенітету, пріоритету прав людини, конституюванням інститутів представницької демократії та ідеєю верховенства парламенту в системі органів державної влади. У своєму генезисі парламентаризм сягає своїм корінням у середньовіччя та є «формою представництва народу у вигляді обраного або скликаного зібрання, яке володіє відповідними дорадчими правами або повноваженнями на прийняття рішень у рамках конкретної системи влади або державного ладу». У конституційній доктрині панує думка, що «тільки в умовах демократичного самовизначення народу на основі рівного виборчого права парламентська асамблея набуває характеру демократичного легітимованого народного зібрання. Саме принцип парламентського представництва відрізняє парламентаризм демократичної конституційної держави як від колегії радників феодального сюзерена або органу корпоративного станового представництва більш пізнього періоду, так і від представницьких корпорацій соціалістичної держави (у вигляді Рад)»¹.

З огляду на це, парламентаризм є складною та багатогранною політико-правовою і соціальною матерією. У ній мають свій прояв особливості історичного моменту, суспільного та державного буття кожної конкретної держави або їх груп, національних конституційних традицій, конституційної культури, менталітету та політичної волі народу. Парламентаризм пронизує всі аспекти конституційної життєдіяльності суспільства та держави, детермінуючи їх загальну логіку та вектор ліберально-демократичного розвитку, відображаючи при цьому стан суспільних відносин у контексті відповідної форми правління та політичного режиму у державі, акумулюючи та віддзеркалюючи їх особливості й ступінь реалізації демократичних свобод у суспільстві.

Саме тому існування та розвиток парламентаризму в політико-правовому житті необхідно розглядати як одну з ключових умов демократичного розвитку держави і суспільства. При цьому динамічність розвитку конституційного права та в цілому правової системи суспільства знаходиться у синергетичному зв'язку із станом політичних та щільно пов'язаних із ними (економічних, соціальних, інформаційних, культурних тощо) відносин, визначальне місце у системі яких займає діалог громадянського суспільства та держави. Важлива роль у цьому процесі відводиться саме парламентаризму.

Важливо й те, що тільки послідовне втілення цінностей конституціоналізму та конституційного ладу, їх охорона і захист, у тому числі й насамперед інструментами конституційного та парламентського контролю, означатиме рух до реальної, а не фасадної демократії та, відповідно, реального, а не декоративного парламентаризму, де усі його атрибути, критерії та складові: народний суверенітет, верховенство права, поділ влади, сам парламент із функціонально дієвими та статутарно визначеними прерогативами, працюють узгоджено, енергійно, на повну силу. Разом із тим, чим повнішим, досконалішим є парламентаризм, тим ширшим, ефективнішим є його вплив на формування істинного представницького мандату, виробленого в умовах реальної багатопартійності та політико-ідеологічного плюралізму; на забезпечення того, щоб у центрі уваги завжди були і залишались права людини як найвища конституційна цінність.

Для того, щоб парламентаризм функціонував реально, ефективно та результативно, необхідно не лише сформувати, а й послідовно реалізовувати систему правових принципів та норм, функціонально-телеологічно спрямованих та структурно визначених і розрахованих на його матеріальне й процедурно-процесуальне забезпечення. Це завдання покладено насамперед на конституційне право як фундаментальну галузь національного права, предметно формалізуючись і функціонально реалізуючись в одній із його підгалузей, якою традиційно виступає парламентське право².

Слід зазначити, що національні шляхи парламентаризації суспільно-політичного організму складні та звивисті, як, мабуть, у жодній іншій європейській державі. Вони відзначені різкими поворотами та кардинальними змінами суспільного й державного ладу: від найпростіших форм представницького правління за часів України-Руси до інститутів козацької демократії, від вільної Української держави до васального статусу у складі Московії, від нетривалого функціонування Центральної Ради через терни радянського тоталітаризму, за часів якого парламентаризм взагалі негативно сприймався на рівні політико-правової ідеології, а пануюча марксистсько-ленінська доктрина відкидання парламентаризму стала ідеологією та практикою усебічного панування комуністичної партії, повного відриву державної влади, представницьких установ від суспільства, до формування демократичного парламенту - Верховної Ради України. Тільки з проголошенням незалежності та прийняттям Конституції у 1996 р. Україна змогла розпочати складний процес парламентаризації своїх державно-владних структур.

Втім, незважаючи на колосальний науковий інтерес до питань парламентського права та організації і діяльності парламенту - Верховної Ради України в сучасній Україні, проблематика парламентаризму, його сутності, змісту, принципів та функцій доволі фрагментарно висвітлюється у вітчизняній юридичній науці, хоча сам термін «парламентаризм» використовується доволі активно вже тривалий час. Звідси, на наш погляд, звернення до дослідження питання про місце феномена парламентаризму в системі сучасних взаємовідносин громадянського суспільства та конституційної держави, а також вивчення парламентаризму в єдності його юридичних, філософських, політичних, соціальних, культурних, історичних та інших детермінант має вагомі підстави.

Традиційно парламентаризм як суспільно-політичний феномен розглядається деякими вітчизняними та зарубіжними дослідниками у кількох аспектах. Так, у вузькому сенсі парламентаризм тлумачиться як «система організації і функціонування верховної державної влади, що характеризується поділом законодавчих і виконавчих функцій при привілейованому положенні парламенту»³, а в широкому - це «система організації державної влади, яка характеризується вагомою і значною роллю парламенту, передбаченими конституцією можливостями його активного впливу на суспільне життя завдяки наявності демократичних функцій (законодавчої, бюджетної, установчої, контрольної), процедур та механізмів взаємодії з іншими органами державної влади тощо», а також «сукупність поглядів, ідей, спрямованих на утвердження верховної ролі парламенту в системі органів державної влади»⁴.

Втім, існують й інші підходи щодо розуміння цього феномена. Зокрема, парламентаризм тлумачиться як «складна політико-правова категорія, яка опосередковує особливе, пріоритетне місце парламенту в політичній системі та апараті держави, специфічний характер впливу представницького органу на суспільні відносини шляхом реалізації представницьких, законодавчих, установчих, контрольних та інших функцій і повноважень»⁵, «різновид державного режиму, що існує у рамках парламентських республік і монархій, та характеризується реально домінуючою роллю парламенту у механізмі здійснення державної влади»⁶, «форма реалізації народного суверенітету»⁷, «різновид форми правління, за якої виконавча влада, яка ототожнюється з урядом/кабінетом, формується парламентом, відповідно уряд є відповідальним перед законодавчою владою за свою діяльність»⁸, «державний лад, заснований на верховенстві парламенту у системі органів держави»⁹, «одна з особливостей організації державного життя, яка характеризується існуванням постійно діючого парламенту, який обирається населенням, його авторитетом та впливом на державні справи, політичне життя суспільства, а також специфічними формами роботи та відносинами членів парламенту та виборців»¹⁰, «система представницьких органів влади, за якої чітко розподілені функції законодавчих органів і в якій вирішальну роль відіграє парламент як постійно діючий представницький орган влади» та «історично зумовлений наслідок суспільно-політичного розвитку, породжений формуванням і становленням державності»¹¹, «не тільки система організації влади, взаємодії держави та суспільства, а й певна ідеологія, яка включає в себе низку демократичних цінностей, серед яких саме парламент повинен займати провідне місце»¹².

Отже, ми бачимо, що у політико-правовій доктрині акцентується увага на сутнісно-субстанціональному, функціонально-телеологічному, системно-структурному або інших аспектах парламентаризму. Втім, враховуючи, що сучасний етап розвитку інститутів парламентської демократії в Україні зумовлений періодичними змінами в алгоритмі організації та функціонування конституційно-правового механізму державної влади, що насамперед пов'язане із застосуванням його парламентсько-президентської або президентсько-парламентської моделі, а також якісним оновленням та розширенням предмета, системи, структури та змісту конституційного права. Вважаємо, що сутність та зміст парламентаризму необхідно розглядати та розуміти в системній єдності його ознак, атрибутів і критеріїв, аспектів, видів та форм із точки зору відповідних західних стандартів парламентської демократії. Це особлива демократична система організації вищої державної влади, структурно й функціонально побудована на принципах поділу влади та верховенства права за провідної ролі парламенту з його законодавчими та контрольними прерогативами з метою утвердження і розвитку соціальної справедливості¹³.

У цьому аспекті варто підкреслити колосальний ціннісний потенціал не лише принципу поділу влади та верховенства інституту парламенту, а й у цілому парламентаризму як політико-правової ідеології, що являє собою систему ідеалів та ідей про фундаментальні цінності парламентської демократії (їх генезис, систему, форми вираження, методи та ступінь реалізації й захисту). Так, наприклад, суверенітет народу, верховенство права, поділ влади, вільні та демократичні вибори, багатопартійність, відповідальне правління є сенсоутворюючими цінностями парламентської демократії та сучасного парламентаризму. Допоки у процесі формування, організації й діяльності парламенту України - Верховної Ради України, його взаємодії з іншими органами публічної влади та громадянським суспільством, відповідні цінності та принципи не знайдуть свого усебічного втілення, парламентаризм залишатиметься лише привабливою демократичною декларацією.

Саме тому феномен парламентаризму характеризує не тільки державу та її механізм. Його природа відбивається у взаємодії держави і суспільства, в певних рисах останнього. Наслідком такої взаємодії та її передумовою є демократичний політичний режим. Парламентаризм можливий тільки в умовах демократичного політичного режиму, а справжня демократія будується на реальному парламентаризмі¹⁴.

Ці та інші ціннісні характеристики змушують звернути увагу на цивілізаційно-історичний контекст парламентаризму. Осмислення як історичного, так і сучасного досвіду організації та діяльності державної влади, її взаємодії з громадянським суспільством, крізь призму цивілізаційного підходу дає змогу зрозуміти перспективи парламентаризму в Україні у віддаленому майбутньому. Без перебільшення цивілізаційний підхід допомагає зрозуміти сенс національного досвіду парламентаризму та порівняти його з досвідом демократичних реформ на Заході, де парламентаризм вже тривалий час є стійкою цивілізаційною традицією. У цьому аспекті, зокрема, розкривається процес формування парадигмальної конструкції парламентаризму як конституційної цінності, інституційної та функціональної основи вітчизняного конституціоналізму, концептуального відображення політико-правової стратегії та практики організації та діяльності вищих органів державної влади, їх взаємодії з громадянським суспільством тощо.

Слід підтримати висловлену у вітчизняній конституційно-правовій науці позицію, згідно з якою залежно від галузі знань, в якій використовується поняття «парламентаризм», можна виділити його філософське, соціологічне, психологічне, політологічне та інше розуміння, кожному з яких притаманні як загальні, так і відмінні риси, пов'язані з особливостями предмета наукового дослідження та зумовлених цим предметом засобів дослідження. Кожен підхід до розуміння сутності відображає певні його аспекти тією мірою, в якій воно є предметом дослідження окремої науки. Лише інтегрування всіх підходів може відобразити характеристику парламентаризму як цілісного соціального явища.

Це вимагає, крім цивілізаційного та формаційного підходів, традиційно використовуваних для дослідження проблематики розвитку моделей парламентаризму у світовій цивілізації, застосування філософського, психологічного, гносеологічного, соціологічного, аксіологічного, функціонального, генетичного, інструментального, системного, історичного, нормативного, порівняльного та політологічного підходів. У свою чергу, це дасть змогу запобігти двох проблем, які певною мірою ускладнюють дослідження правових систем світу: по-перше, ототожнення схожих лише за зовнішніми формальними ознаками, але різних за змістом правових інститутів, і, по-друге, необґрунтованих висновків щодо доцільності імплементації таких форм державного устрою, що виправдали себе в інших країнах та особливостей їх функціонування без урахування відмінностей ціннісних, соціально-психологічних, соціально-економічних та інших детермінант суспільного життя¹⁵.

Від правильного розуміння відповідних сутнісних, змістових, аксіологічних, онтологічних, гносеологічних, функціонально-телеологічних та інших характеристик парламентаризму залежить функціональність парламенту та ефективність його представницької, законодавчої, установчої, контрольної діяльності. У свою чергу, ефективне здійснення цих та інших функцій, наявність чітких та дієвих механізмів взаємодії між парламентом, іншими вищими органами державної влади та громадянським суспільством створює політико-правові передумови для формування системи відповідального правління, здатного мінімізувати порушення Конституції, гарантувати змінюваність та наступність публічної влади, забезпечити демократизм конституційних процесів та поступово створити умови для виникнення й розвитку парламентаризму в Україні.

Висновки

Підсумовуючи результати проведеного дослідження, можна зробити низку висновків та узагальнень:

По-перше, тільки у своїй єдності означені та інші аспекти у розумінні сутності парламентаризму (у тому числі у контексті ідей та цінностей світового конституціоналізму, його змістових і системно-структурних характеристик, серед яких суверенітет, демократія, народоправство, правовладдя (верховенство права), поділ влади) дають змогу говорити про існування даного феномена не тільки як привабливої концептуальної моделі, а й об'єктивної реальності, що має аксіологічні, гносеологічні, онтологічні, цивілізаційні, інституціональні, конститутивні, нормативні, функціонально-телеологічні, історичні, національні та ментальні параметри, які еволюційним шляхом склалися під впливом відповідних ідей та принципів.

По-друге, такий симбіоз сутнісних, змістових та системно-структурних характеристик сучасного парламентаризму допомагає розуміти, розвивати, захищати народне представництво та парламентську демократію. Адже тільки за умови такої парадигмально-конституційної, інституціональної та функціональної інсталяції у механізм демократичного конституційного ладу ідея парламентаризму стає оптимальною та, по суті, універсальною основою для вирішення найбільш значущих суспільних і державних справ, що свідчить про колосальний гуманістичний потенціал сучасного парламентаризму.

По-третє, парламентаризм є багатовимірним соціально-політичним та конституційним явищем: це і ідея, і теорія, і науковий напрям, і соціально-політична та конституційна практика, і конституційна форма існування та функціонування народу й держави (народоправство, народне представництво, парламентська демократія), і історичний стан національної державності та української регіональної цивілізації (національна ідентичність, конституційна традиція), і прояв громадянськості та політичної зрілості (політична та конституційно-правова свідомість, конституційна та парламентська культура, парламентська етика) тощо.

Саме тому вкрай важливим є узагальнення різнопланових досліджень конституційно-правових проблем парламентської демократії, рівно як і акумулювання різних наукових традицій і концепцій в рамках національної парадигми парламентаризму.

Література

1. Бадура П. Парламентская демократия. Государственное право Германии. Сокращенный перевод немецкого семитомного издания. Москва: Институт государства и права РАН, 1994. Т. 1. С. 44.

2. Омельченко Н.Л. Парламентаризм як концептуальна та інституційна основа сучасного парламентського права. Часопис Київського університету права. 2017. № 4. С. 74-79.

3. Халипов В.Ф. Парламентаризм. Власть. Кратологический словарь. Москва: Республика, 1997. С. 252.

4. Журавський В.С. Становлення і розвиток українського парламентаризму (теоретичні та організаційно-правові проблеми). Київ: Парламентське вид-во, 2002. С. 105.

5. Словська І.Є. Конституційно-правовий статус парламенту - Верховної Ради України: монографія. Київ: Юрінком Інтер, 2013. С. 22-23.

6. Алебастрова И. Парламентаризм. Конституционное право: словарь / отв. ред. В.В. Маклаков. Москва: Юристъ, 2001. С. 325.

7. Куян І.А. Парламентаризм як втілення народного суверенітету: проблеми теорії і практики. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право». 2012. Вип. 19. Т 1. С. 184-188.

8. Романюк А. Парламентаризм. Політична енциклопедія / редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. Київ: Парламентське вид-во, 2012. С. 539.

9. Баглай М.В., Туманов В.А. Парламент. Малая энциклопедия конституционного права. Москва: Изд-во БЕК, 1998. С. 301. С. 300-304.

10. Авакьян С.А. Парламентаризм. Конституционное право: Энциклопедический словарь / отв. ред. С.А. Авакьян. Москва: Изд-во НОРМА (Издательская группа НОРМА - ИНФРА-М), 2001. С. 417-418.

11. Медоварова Т.Г. Парламентаризм. Політологічний енциклопедичний словник / упоряд. В.П. Горбатенко; за ред. Ю.С. Шемшученка, В.Д. Бабкіна, В.П. Горбатенка. 2-е вид., доп. і перероб. Київ: Генеза, 2004. С. 463.

12. Баликіна Л.І. Становлення та розвиток парламентаризму в Україні та Республіці Білорусь: порівняльні аспекти: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01. Київ, 2015. С. 4.

13. Степанов И.М. Парламентаризм. Юридическая энциклопедия / отв. ред. Б.Н. Топорнин. Москва: Юристъ, 2001. С. 714-715.

14. Шаповал В.М. Парламентаризм. Юридична енциклопедія: в 6 т. / редкол.: Ю.С. Шемчушенко (голова) та ін. Київ: Вид-во «Українська енциклопедія» ім. М.П. Бажана, 2002. Т 4: Н-П. С. 436.

15. Гробова В.П. Парламентаризм Німеччини: становлення, розвиток, історико-правовий досвід: автореф. дис. ... канд. юрид. наук. Харків, 2005. 19 с.

Размещено на Allbest.ru