Кримінальна відповідальність за діяння, що вчинялися в сфері сімейних відносин за нормами Литовських статутів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кримінальна відповідальність за діяння, що вчинялися в сфері сімейних відносин за нормами Литовських статутів

Ярослава Миколаївна Довженко

аспірантка Інституту держави і права

імені В.М. Корецького НАН України

Резюме

кримінальний відповідальність злочин життя

Довженко Я.М. Кримінальна відповідальність за діяння, що вчинялися в сфері сімейних відносин за нормами Литовських статутів.

Стаття присвячена дослідженню законодавчого регулювання відповідальності за вчинення злочинів у сфері сімейних відносин за Литовськими статутами. У статті проаналізовано особливості кримінальної відповідальності за злочини проти життя та здоров'я що вчиняються в сфері сімейних відносин за норми Литовських статутів 1529, 1566 і 1588 рр. Визначено основні етапи еволюції законодавства Великого князівства Литовського щодо кримінально-правової охорони життя і здоров'я в сфері сімейних відносин та вплив його норм на російське законодавство, що розповсюджувало свою дію на українських землях, які входили до Росії, та їх вплив на подальший розвиток української правової думки і формування національного законодавства.

Ключові слова: домашнє насильство, сімейна сфера, вбивство, тілесні ушкодження, побої, Литовські статути, штраф.

Резюме

Довженко Я.М. Уголовная ответственность за деяния, совершаемые в сфере семейных отношений по нормам Литовских уставов.

Статья посвящена исследованию законодательного регулирования ответственности за совершение преступлений в сфере семейных отношений по Литовским уставам. В статье проанализированы особенности уголовной ответственности за преступления против жизни и здоровья, совершаемые в сфере семейных отношений по нормам Литовских уставов 1529, 1566 и 1588 гг. Определены основные этапы эволюции законодательства Великого княжества Литовского относительно уголовно-правовой охраны жизни и здоровья в сфере семейных отношений и влияние его норм на российское законодательство, что распространяло свое действие на украинских землях, входивших в Россию, и их влияние на дальнейшее развитие украинской правового науки и формирование национального законодательства.

Ключевые слова: домашнее насилие, семейная сфера, убийство, телесные повреждения, побои, Литовские уставы, штраф.

Summary

Yaroslava Dovzhenko. Criminal liability for actions committed in the field of family relations under the norms of the Statutes of Lithuania.

The article is devoted to the study of the legislative regulation of liability for crimes in the field of family relations by the Statutes of Lithuania. The article analyzes the features of criminal liability for crimes against life and health committed in the field of family relations under the Lithuanian Statutes of 1529, 1566 and 1588. The main stages of the evolution of the legislation of the Grand Duchy of Lithuania on criminal law protection of life and health in the field of family relations are identified.

The study shows that the Statutes of Lithuania were an important source of law. They ensured the continuity of many legal norms. The Statutes of Lithuania had a sufficient level of legal technique for that time. They had a positive impact on the development of Ukrainian legal thought and the formation of legislation.

The legislator of the Lithuanian period paid considerable attention to the protection of family values. For the first time in the Statutes of Lithuania, crimes against life and health committed in the family sphere were separated and criminalized into different types of criminal offenses: murder of a spouse by another spouse, murder of father or mother, murder of a brother or sister for which criminals were sentenced to death penalty. At the same time the murder of parents of their children by was punished with a milder punishment, not related to the deprivation of life. Offenses against health in the field of family relations in contrast to offenses against life were not regulated depending on the family ties of the offender and the victim. Criminal liability arose on general grounds i.e., depending on the social status of the victim and the offender.

The uniqueness of the Statutes of Lithuania is that they laid the foundation for the settlement of the issue of liability for acts committed in the field of family relations on the territory of the Ukrainian lands. The norms of the Statutes of Lithuania on liability for these types of acts were provided later in legislation of that part of Ukraine which was in Russian Empire.

Key words: domestic violence, family sphere, murder, bodily injuries, beatings, the Statutes of Lithuania, fine.

Постановка проблеми

Сучасна кримінально-правова наука відчуває гостру необхідність змістовного наповнення в частині історико-правових аспектів еволюції кримінальної відповідальності за домашнє насильство. Литовські статути мають важливе значення, оскільки дають можливість простежити тенденції та закономірності й особливості генезису кримінальної відповідальності протягом тривалого періоду, а також виявити фактори, які впливали на її становлення і розвиток, полегшити прогнозування майбутнього розвитку вітчизняного права, визначення магістральних шляхів його еволюції. Тому подальше вдосконалення кримінального закону повинно базуватися на існуючих досягненнях правової думки та практичному досвіді застосування кримінально-правових норм, що регламентують відповідальність за скоєння домашнього насильства.

Проблема становлення кримінального права Великого князівства Литовського як галузі права у XVI ст. викликає значну увагу серед науковців. Тому дослідження проблеми кримінальної відповідальності за діяння, пов'язані із вчиненням сімейного чи домашнього насильства за нормами Литовських статутів, є актуальним.

Саме в межах Литовських статутів вперше на теренах України відбулась кодифікація кримінального права та була передбачена кримінальна відповідальність за домашнє насильство. Статути були головним джерелом українського права на Гетьманській Україні. Як один із найбільш прогресивних на той час кодексів феодального права, Литовський статут 1588 р. мав значний вплив російське законодавство. Він становив основне джерело кодексу «Права, за якими судиться Малоросійський народ».

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Слід зазначити, що сучасними вітчизняними науковцями здійснювалося дослідження Литовських статутів за окремими видами кримінальних правопорушень чи аналіз їх загальних положень кримінальної відповідальності. Так, А.С. Беніцьким вивчалось питання відповідальності за причетність до злочину та співучасть у злочині за литовським статутом 1529 р.; Ю.В. Копік - проблем кримінального права на українських землях у складі Великого князівства Литовського; Х.В. Мейкут - з'ясування джерел і структури Литовських статутів, та їх застосування на українських землях; О.А. Плашовецьким - кримінально-правової диференціації віку, що була передбачена Литовськими статутами; О.С. Сотулою - злочини проти життя в Литовському статуті.

Віддаючи належне внеску вчених у пізнання означеного предмета дослідження, слід зауважити, що питання щодо кримінальної відповідальності за насильницькі злочини проти життя та здоров'я у сфері сімейних відносин відповідно до правових норм Литовських статутів не вивчалися. Вони залишилися поза увагою науковців, що є недостатнім для комплексного розуміння сутності та юридичних наслідків означеної проблеми.

Формулювання мети та статті

Враховуючи зазначене вище, метою даної статті буде дослідження кримінальної відповідальності за насильницькі злочини проти життя та здоров'я в сфері сімейних відносин за Литовськими статутами 1529, 1566 і 1588 рр. У межах встановленої мети визначено основні завдання:

з'ясувати й охарактеризувати особливості кримінальної відповідальності за насильницькі злочини проти життя та здоров'я Великого королівства Литовського, які були чинними на тогочасних українських землях;

з'ясувати особливості кримінальної відповідальності за Литовськими статутами за діяння, пов'язані із вчиненням сімейного чи домашнього насильства.

Виклад основного матеріалу

У середині XIV ст. землі Галицько-Волинського князівства були загарбані і поділені між Польщею, Литвою і Молдавією. Більша частина земель Галицько-Волинського та Київського князівства протягом Х^--^ ст. ст. знаходилися у складі Великого князівства Литовського.

Упродовж XIV ст. на території України-Руси діяла «Руська Правда» та інші джерела права, що застосовувались у державах, під протекцією яких перебувала Україна. Дія Руської правди продовжувалася до прийняття Литовського статуту 1529 р. Дія Литовського статуту 1529 р. поширювалася на українські землі, що входили до складу Великого князівства Литовського, а також Галичину у складі Речі Посполитої. До статуту «органічно поєднаними пластами увійшли, зокрема, деякі положення Руської Правди, норми звичаєвого (українського, білоруського та литовського) права»¹.

У статутах знайшли відображення як норми староукраїнського права періоду Київської Русі, так і нові, зумовлені впливом інших держав на правовий розвиток українських земель. На це вказують окремі розділи Статути Великого князівства Литовського мали велике значення і були основними зводами законів в Україні до 1840-х рр.

Після входження українських земель до Литовського князівства і дії на території України Литовського статуту поступово під впливом польського та німецького права відбувається трансформація ставлення до покарання і відхід від гуманістичних принципів, притаманних Руській Правді, за якими штраф був основним видом покарання і не мав на меті залякати винних². На теренах українських земель Статутами була введена смертна кара, яка стала основним видом покарання, що свідчило про посилення на законодавчому рівні кримінальної кримінально-правової репресії. До інших видів покарання відносили: відрубування руки, накладення головщини (штраф за «голову убитого», який сплачувався сім'ї або родичам убитого), відшкодування збитків та штрафу на користь князя.

У Статутах знайшли відображення як норми староукраїнського права періоду Київської Русі, так і нові, зумовлені впливом інших держав на правовий розвиток українських земель. На це вказують окремі розділи. Статути Великого князівства Литовського мали велике значення і були основними зводами законів в Україні до 1840-х рр.

Аналіз норм Литовських статутів показав, що покарання призводили до: заподіяння злочинцю шкоди та його ізоляції, відшкодування потерпілому шкоди, поповнення державної скарбниці та використання злочинців як робочої сили.

Кримінально-правові норми Статутів мали класовий характер. У Литовських статутах окремо виділяли злочини, які порушували права і привілеї шляхти. Життя, майно, честь та особиста гідність представників панівних станів, передусім шляхти, захищалися посиленими санкціями. За вбивство, учинене кількома шляхтичами, покаранню підлягав лише один із них, решта платила спільно «головщину»³. У Статутах досить важко було виділити окремі, повністю сформовані правові принципи, які є наслідком поєднання світоглядів різних епох. Водночас у них ми бачимо розвинуту систему штрафів, формування системи публічно-кримінальних покарань⁴.

Законодавство Великого князівства Литовського надавало значної уваги кримінально-правовій охороні злочинів проти життя і здоров'я особи. Статутами було детально регламентовано кримінальну відповідальність за злочини проти особи. Однак серед злочинів проти особи ще не виділились в окремі види (за родовим об'єктом) злочини проти життя та здоров'я особи, злочини проти її волі, честі та гідності, злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності. Усі вони розглядались у комплексі як злочини проти особи⁵, у розділі 7 «О земських насиллях, о побоях и об убивствах шляхтичей» Статуту 1529 р. та у розділах 11 «Про насилля, побої і головщини шляхетські» Статутів 1566 та 1588 рр.

Варто зазначити, що злочини, які вчиняються в сфері сімейних відносин, не виділяли в окремий розділ у жодному із Литовських статутів. Злочини проти особи належали до тяжких злочинів. До насильницьких злочинів проти особи Статути Великого князівства Литовського (1529, 1566 та 1588 рр.) відносили вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень. Найбільш тяжким серед них вважалося вбивство, відповідальність за яке встановлювалася залежно від об'єкта та суб'єкта злочину і способу його вчинення. Залежно від соціального статусу потерпілих вони поділялися на вбивство шляхтича та вбивство людини простого звання, не шляхтича.

В окрему групу виділялося дітовбивство, вбивство матері чи батька, брата чи сестри. При цьому за дані злочини соціальний стан потерпілих не враховувався, а застосовувалися загальні положення.

До кваліфікуючих ознак Литовські статути відносили вбивство під час нападу на садибу, убивство на суді або в присутності пана, убивство під час бійки. До кваліфікуючих ознак Статути також відносили вбивство брата чи сестри з метою отримання спадку або вбивство зятем свого шурина з метою отримання спадку.

Суб'єктами злочину Литовські статути відповідно до їх соціального стану поділяли на шляхтича і людини простого звання - не шляхтича. Щодо вбивства, яке вчинялося щодо членів родини, то можна виділити таких суб'єктів вбивства: чоловік, який убив дружину або дружина, яка убила чоловіка, дитина, яка убила своїх батьків або когось одного із батьків, брат, який вбив сестру або сестра, яка убила брата. При призначенні їм кримінального покарання соціальний статус злочинця не враховувався.

Аналіз норм Литовських статутів свідчить, що залежно від умислу дій вони поділяли на вбивство з прямим умислом та не з прямим. Залежно від цього до винних застосовувалися кримінальні покарання. До умисних вбивств належали: вбивство під час бандитського нападу, вбивство батьків, вбивство чоловіком дружини чи навпаки, вбивство брата, сестри, пана, за що до винних застосовувалася смертна кара. За вбивство не з прямим умислом, якщо воно було вчинено через злочинну самовпевненість, злочинця карали ув'язненням та сплатою «головщини». У разі вчинення вбивства через недбалість злочинця карали лише сплатою штрафу.

Разом із тим Литовські статути передбачали також звільнення від кримінальної відповідальності за вбивство нападника у своєму будинку та вбивство при захисті свого життя від нападника.

Суворість кримінального покарання залежала від соціального статусу вбитого та вбивці. Статут 1529 р. передбачав кримінальну відповідальність за вбивство шляхтича тільки безпосереднього виконавця вчинення злочину. За Статутами 1566 та 1588 рр., якщо декілька осіб шляхетського стану були звинувачені у вбивстві шляхтича, тоді один із них, кого виберуть на смерть і присягнуть на нього, карається смертною карою, а спільники його повинні виплатити головщину 100 коп. грошей і відбути покарання тюремним ув'язненням. У випадках, коли люди простого звання вбивали шляхтича або шляхтянку, то всі вони караються смертною карою. Однак за голову шляхтича не повинно бути страчено за Статутом 1566 р. більше семи чоловік, а за Статутом 1588 р. - не більше трьох чоловік. Водночас Статут 1588 р. передбачав, що за вбивство шляхтичем простої людини винний карався позбавленням руки, крім випадку затримання на місці злочину.

С. Кудін зазначає, що перша редакція Литовського статуту, як і Руська Правда, встановлює грошові стягнення на користь князя за вбивство та за інші злочини, які в Київській Русі карались кримінальним штрафом⁶.

У Статуті 1529 р. норми про вбивство були поділені на окремі статті залежно від потерпілого. Так, за вбивство «путного человека» був передбачений штраф в розмірі 12 рублів, за «бортника» - 8 рублів (ст. 1). У ст. 3 передбачалася відповідальність за вбивство «тивуна і пристава» - за їх вбивство слід було сплатити 12 рублів. У ст. 4 передбачений штраф у 10 коп. за вбивство «мужика тяглого», а за «паробка невольного» - 5 коп⁷. Однак під впливом польського і німецького права відбула трансформація ставлення законодавця до покарання за вбивства. Литовські статути 1566 і 1588 рр. «передбачали покарання у вигляді смертної кари за вбивство; калічницькі покарання - за членоушкодження та тюремне ув'язнення - за поранення»⁸.

Слід зазначити, що Руська Правда, яка діяла на теренах українських земель до прийняття Литовського статуту 1529 р., не виділяла злочини проти життя та здоров'я, що скоєні в сфері сімейних відносин, в окремий розділ. Відповідальність за них передбачалася на загальних підставах.

Вперше такий поділ був зроблений у Литовських статутах. У трьох редакціях Статутів Великого князівства Литовського (1529, 1566 та 1588 рр.) було віднесено: вбивство своїх батька чи матері (Статут 1529 р., Р. 7, арт. 14; Статут 1566 р., Р. 11, арт. 16; Статут 1588 р., Р. 11, арт. 7 ); вбивство брата чи сестри, з метою отримання спадку (Статут 1529 р., Р. 11, арт. 15; Статут 1566 р., Р. 11, арт. 17; Статут 1588 р., Р. 11, арт. 8). За скоєння цих вбивств винні, незалежно від соціального стану, підлягали смертній карі.

Слід зазначити, що суб'єкти злочинів у сфері сімейних відносин відповідно до Литовських статутів є спеціальними суб'єктами, які поєднуються з об'єктом злочину - потерпілими, а саме: «вбивство сином чи дочкою своїх матері чи батька», «вбивство батьком свого дорослого сина», «вбивство матір'ю власної дочки» тощо.

Так, Статут 1529 р. визначав, що за вбивство свого рідного батька або матері винний засуджувався до безчестя і смертної кари. Однак Статутами 1566 та 1588 рр. міра покарання за таке вбивство посилювалася. Ними встановлювалася не тільки міра покарання, а й спосіб його здійснення. Встановлювалося, що за скоєння цього злочину винні підлягали ганебній смертній карі (водити по ринку, кліщами тіло рвати, а потім посадити у шкіряний мішок разом з собакою, півнем, вужем і котом і втопити), з позбавленням честі та майна. Таким же способом каралися і їх співучасники.

Статутами 1529, 1566 та 1588 рр. також передбачалася кримінальна відповідальність за вбивство брата чи сестри, за що винні підлягали покаранню у вигляді смертної кари. Статутами 1566 та 1588 рр. була передбачена також кримінальна відповідальність за вбивство зятем свого шурина з метою отримання спадку, вбивство чоловіком своєї жінки чи жінкою свого чоловіка, за що до винних застосовувалася смертна кара. Це положення застосовувалося і на тих, хто здійснив вбивство кровних чи далеких родичів. Таким чином, законодавець ставив під особливий захист відносини в сфері сімейних відносин.

Водночас Статутами 1566 та 1588 рр. за умисне вбивство батьками своїх дітей передбачалося більш м'яке покарання. Винні каралися одним роком і шести тижнями тюремного ув'язнення у вежі. А відбувши цей термін вони були повинні чотири рази на рік при церкві чи костьолі приносити покаяння і сповідатися в явному гріху перед всіма людьми християнськими.

Особливістю кримінальної відповідальності за скоєння вбивства одного із членів родини є те, що законодавець не робив поділу такі вбивства за формою вини: умисні чи не умисні, або з необережності, і кримінальне покарання було одне - смертна кара.

Статутом Великого князівства Литовського 1588 р. вперше було передбачено кримінальну відповідальності жінки, яка будучи одруженою, вела непорядний і розпусний спосіб життя, завагітніла, а потім через сором чи побоювання розкриття і покарання позбавилась плоду і умертвила його сама або з допомогою когось іншого, за що вона та її спільники підлягали смертній карі.

У Литовських статутах простежується розвиток поняття «посягання на здоров'я особи». Поділ цих злочинів на членопошкодження, поранення та побої, на думку Ф. Леонтовича, запозичений з Руської правди⁹. Проте злочини проти здоров'я, вчинені щодо членів родини, не були виділені в окрему групу. Відповідальність за їх скоєння була за загальними положеннями відповідальності за злочини проти здоров'я. Разом із тим Статутами 1566 та 1588 рр. передбачалась кримінальна відповідальність за катування до смерті чоловіком жінки чи жінкою чоловіка, за що винні підлягали смертній карі.

Злочини проти здоров'я, подібно до злочинів проти життя, відповідно до Статутів, каралися за умисні більш суворіше, аніж за не умисні. Так, Статути 1529 та 1566 рр. передбачали, що при умисному нападі на шляхетський будинок, якщо зловмисники кого-небудь поранили, то вони присуджувалися до смертної кари. Однак Статут 1588 р. передбачав присудження до смертної кари тільки зловмисника, який наніс поранення потерпілому, а його спільники присуджувалися до тюремного ув'язнення на дні башти як кримінальні злочинці терміном на один рік і шість тижнів.

Статутами 1566 та 1588 рр. передбачалось, що коли чийсь слуга із-за злого умислу свого пана вбив чи поранив, він карається жорстокою смертною карою. А коли б не вбив і не поранив, а лише зброю проти свого пана підняв, то позбавлявся руки.

Статутами передбачалося, що за нанесення побоїв на винних накладався обов'язок сплатити потерпілому кошти. Так, Статутом 1529 р. за нанесення тілесних ушкоджень шляхтичу зловмисники виплачували потерпілому кошти, а в казну - штраф. Статут 1566 р. передбачав загальну відповідальність станів за нанесення тілесних ушкоджень. Залежно від виду тілесних ушкоджень передбачалася виплата потерпілому коштів, а також засудженням винного до тюремного ув'язнення у замку.

Відповідальність за посягання на здоров'я особи залежала від соціального статусу особи, яка скоїла цей злочин, та потерпілого. Особливо така тенденція проглядається у Статутах 1566 та 1588 рр. Так, Статутом 1966 р. передбачалося, що за вбивство чи поранення шляхтича міщанином при бургомістрові винний підлягав смертній карі. Але якщо в той час бургомістра не було, коли шляхтича поранили, винного позбавляли руки. Таку ж міру покарання застосовували до простолюдини за поранення шляхтича. Але якщо простолюдин позбавляв шляхтича руки чи ноги, він підлягав смертній карі.

Статутом 1588 р. передбачалась відповідальність злочинця залежно від його вини. За умисне поранення шляхтичем шляхтича він підлягав смертній карі. А якщо такий злочин здійснить по відношенню до шляхтича проста людна, то вона карається відрубуванням голови.

Передбачалося також, що за умисне нанесення шляхтичем шляхтичу рани у стані гніву винний карався відрубуванням руки. За подібний злочин, вчинений щодо простої людини, винний шляхтич карався грошовим штрафом. Якщо поранить шляхтича людина простого звання, то покаранням була смерть, а за простолюдина - позбавлення руки.

Литовські статути визначали дію кримінального закону за колом осіб. Кримінальній відповідальності підлягав будь-хто у державі, а також іноземці. Суб'єктами злочину вважалися як вільні, так і феодально залежні особи. Суб'єктом злочину могла бути особа яка досягла певного віку, встановленого Статутами. Від кримінальної відповідальності звільнялися божевільні й особи, які не досягли визначеного законом віку. Статути встановлюють різний вік, з якого настає кримінальна відповідальність за скоєння злочину.

Так, Литовський статут 1529 р. не містив положень про вік особи, з досягненням якого наставала кримінальна відповідальність. Про повноліття суб'єктів права Статутом визначалося тільки у контексті цивільно-правових відносин: для юнаків - 18 років, для дівчат - 15 років.

Статут 1566 р. регламентував настання кримінальної відповідальності з 14 років (розділ 14, арт. 8), а Статут 1588 р. закріпляв, що кримінальній відповідальності за вчинення «злодійства» не підлягали шляхтичі до 16 років (розділ 14, арт. 11).

Статут 1588 р. передбачав, що неповнолітні діти простих людей за скоєння «злодійства» підлягали кримінальній відповідальності, але вони карались не смертною карою, а тілесними покараннями¹⁰.

Висновки

Проведене дослідження показує, що Литовські статути були важливим джерелом права на українських землях, що входили до Великого князівства Литовського. Вони забезпечували спадкоємність і наступність багатьох правових норм українського права, які були сформованих у Київській на Галицько- Волинській державі. Протягом кількох століть Литовські статути були основним зводом законів права в Україні та на території українських земель, які були приєднані до Польщі. Вони вирізнялися достатнім рівнем юридичної техніки та позитивно вплинули на розвиток української правової думки і формування законодавства.

Законодавець литовського періоду значну увагу приділяв захисту сімейних цінностей. Саме вони вперше на теренах українських земель виділили злочини проти життя і здоров'я, що вчиняються в сімейній сфері, в окремі види кримінальних правопорушень: вбивство чоловіком своєї жінки чи жінкою свого чоловіка, вбивство своїх батька чи матері, вбивство брата чи сестри, за які злочинці підлягали смертній карі. Разом із тим за вбивство батьками своїх дітей до винних призначалось більш м'яке покаранні, не пов'язане з позбавленням життя. Правопорушення проти здоров'я у сфері сімейних відносин, на відміну від правопорушень проти життя, не регулювалося залежно від родинних зав'язків правопорушника та потерпілої особи. Кримінальна відповідальність наставала на загальних підставах, тобто залежно від соціального статусу потерпілого та правопорушника.

За Литовськими статутами суб'єкти правопорушень в сфері сімейних відносин поєднувалися з об'єктами злочину - потерпілими, а саме: «вбивство сином чи дочкою своїх матері чи батька», «вбивство батьком свого дорослого сина».

Унікальність Литовських статутів полягає у тому, що вони заклали фундамент на теренах українських земель врегулювання питання відповідальності за діяння, що вчиняються у сфері сімейних відносин. Норми Литовських статутів щодо відповідальності за ці види діянь були передбачені пізніше в законодавстві України, яка входила до складу Російської імперії, а саме в кодексі «Права, за якими судиться Малоросійський народ», «Уложенні про покарання карних і виправних» 1845 р. та Кримінальному уложенні 1903 р., а також пізніше в конституційному проєкті М.П. Драгоманова та С.А. Подолинського 1884 р. та Конституції УНР М.С. Грушевського 1918 р.

Література

1. Гавловська А.В. Інститут опіки і піклування в українському праві за статутами Великого князівства Литовського: історико-правові аспекти. Актуальні проблеми держави і права. С. 265. URL: http://www.apdp.in.ua/v24/39.pdf (дата звернення 22.10.2021).

2. Столяр Т.В. Історія розвитку законодавства про відповідальність за нанесення тяжких тілесних ушкоджень Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. 2015. № 3. С. 259.

3. Історія держави і права України : підручник: у 2 т. / за ред. В.Я. Тація, А.Й. Рогожина. Київ: Вид. дім «Ін Юре», 2000. Т 1. С. 197.

4. Демченко Г. Наказание по Литовскому уставу в его трех редакциях (1529, 1566, 1588 гг.). Киев, 1994. С. 41.

5. Копик Ю.В. Кримінальне право на українських землях у складі Великого князівства Литовського: дис. ... канд. юрид. наук. Львів: Львівський національний університет ім. Івана Франка, 2015. С. 161.

6. Кудін С. Поняття кримінального штрафу за Руською Правдою та Литовським статутом. Право України. 2000. № 11. С. 141.

7. Шкварець В.П., Орловський В.К. Історія держави і права України: навч. посіб. 2-ге вид., доп., випр. Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2006. С. 126.

8. Столяр Т.В. Історія розвитку законодавства про відповідальність за нанесення тяжких тілесних ушкоджень Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. 2015. № 3. С. 258.

9. Леонтович Ф.И. Источники русско-литовского права: общий обзор источников. Договоры. Земские и областные привилеи. Варшава: Тип. Варш. учеб. окр., 1894. 71 с.

10. Статут Великого князівства Литовського 1588 року. URL: http://starbel.by/statut/statut1588_11.htm (дата звернення: 22.10.2021).

Размещено на Allbest.ru