Актуальність проблеми евтаназії в Україні: реальність чи заборона

Размещено на http://www.allbest.ru/

Актуальність проблеми евтаназії в Україні: реальність чи заборона

Тетяна Юріївна Тарасевич, кандидат юридичних наук, доцент Київського університету права НАН України

Резюме

В Україні соматичні права перебувають на первинному етапі становлення, практично кожен вид прав четвертого покоління потребує чіткого правового регулювання або вдосконалення законодавчих норм відповідно до сучасних ціннісних ідеологічних спрямувань та позитивної практики зарубіжних країн.

Також проблема належного формування та функціонування інституту соматичних прав зумовлена відсутністю чітких міжнародних стандартів і правових еталонів правового регулювання й новизною більшості відносин, їх складністю та міжкомплементарним поєднанням низки наукових напрямів: інформатики, медицини, біології, зоології, генетики, інженерії, соціології, математики, філософії, релігії тощо. Неконтрольована законом еволюція соматичних прав у тому напрямі й темпі, які диктує сучасне життя, може призвести до втрати колишніх уявлень про людину. Однією з основних проблем сучасної біоетики права є проблема евтаназії та можливостей її легалізації. Ці питання стали предметом особливої наукової уваги у світі. Суспільство завжди неоднозначно ставилося до добровільного припинення життя, переважно з осудом. У багатьох народів такі дії суперечать нормам релігійної та суспільної моралі.

Ключові слова: соматичне право, медичний працівник, евтаназія, згода на завдання шкоди, мораль, етика.

Резюме

Актуальность проблемы эвтаназии в Украине: реальность или запрет.

Тарасевич Т.Ю.

В Украине соматические права находятся на первоначальном этапе становления, практически каждый вид прав четвертого поколения требует четкого правового регулирования или усовершенствования законодательных норм в соответствии с современным ценностным идеологическим направлением и положительной практики зарубежных стран.

Также проблема надлежащего формирования и функционирования института соматических прав обусловлена отсутствием четких международных стандартов и правовых эталонов правового регулирования и новизной большинства отношений, их сложностью и межкомплементарным соединением нескольких научных направлений: информатики, медицины, биологии, зоологии, генетики, инженерии, социологии, математики, философии, религии и других. Неконтролируемая законом эволюция соматических прав в том направлении и темпе, которые диктует современная жизнь, может привести к потере прошлых Представлений о человеке. Одной из основных проблем современной биоэтики права является проблема эвтаназии и возможной ее легитимности. Эти вопросы стали предметом особого научного внимания в мире. Общество всегда неоднозначно относилось к добровольному прекращению жизни, преимущественно с осуждением. У многих народов эти действия противоречат нормам религиозной и общественной морали.

Ключевые слова: соматические права, эвтаназия, согласие на причинение вреда, мораль, этика.

Summary

Relevance of the problem of euthanasia in Ukraine: reality or ban

Tetiana Tarasevych

In Ukraine somatic rights are at the initial stage of formation, almost every type of fourth generation rights requires clear legal regulation or improvement of legislation in accordance with modern value ideological directions and positive practices of foreign countries. The problem of proper formation and functioning of the institution of somatic rights is also due to the lack of clear international standards and examples of legal regulation as well as the novelty of most relations, their complexity and intercomplementary combination of a number of scientific fields: computer science, medicine, biology, zoology, genetics, engineering, sociology, mathematics, philosophy, religion, etc. The evolution of somatic rights not controlled by law in the direction and pace dictated by modern life can lead to the loss of former notions of an individual. One of the main problems of modern bioethics of law is the problem of euthanasia and the possibility of its legalization.

These issues have become the subject of special scientific attention in the world. Society has always been dubious about voluntary termination of life, mostly condemning it. For many nations, such actions are contrary to the norms of religious and social morality. It has been studied that the right to die is an independent human choice. Both active and passive euthanasia are considered. Legalization of euthanasia can lead to, in addition to the direct opportunity to help a person, a number of negative factors, including related venal purposes, when a person agrees to euthanasia without being conscious. One cannot be sure that such consent has been given by the person of their own volition.

Therefore, the requirements for conducting euthanasia, the subject conducting it and conditions for it must be clearly defined. In this regard, the issue of criminal liability of a healthcare professional as a special subject of a criminal offense for euthanasia becomes particularly relevant. This problem in Ukraine, first of all, requires criminal law regulation. Resolution to the problem of euthanasia determines the life and fate of a significant number of incurably ill people in hospitals, whose physical condition is diagnosed as intermediate, between life and death, and mental condition is characterized helplessness and a state of deep despair. The right to life is a basic human right on which the realization of other rights depends, so the urgency of resolving this issue is timely, it remains to pass a number of scientific and legislative confirmations of the rules and criteria for the realization of this right by an individual.

Key words: somatic law, healthcare professional, euthanasia, consent to harm, morality, ethics.

Постановка проблеми

Конституція України гарантує кожній людині основні права і свободи, основними з яких є право на життя (ст. 27), свободу та особисту недоторканність (ст. 29) та право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49)¹.

Сьогодні в юридичній науці, яка постійно розвивається, виділяється ще одна група прав, які названо соматичними (від грец. soma - тіло), - група вимог особи щодо самостійного розпорядження своїм тілом, розширенням функціональних можливостей організму (право на зміну статі, право на донорство, право на смерть, репродуктивні права людини), що пов'язана водночас питаннями щодо необхідності збереження ідентичності людини, її інтересами, суспільною думкою та мораллю.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблеми людського тіла, його життя, смерті в контексті юридичної регламентації та питання правового регулювання прав, що пов'язані з тілом людини, прав, що виникли з розвитком біотехнологій та медицини, прав, пов'язаних із ідентичністю особи, розглядали у своїх наукових доробках О. Богомякова, С. Булеца, Н. Васильєва, А. Герц, А. Головащук, О. Довбуш, В. Завальнюк, В. Крусс, К. Ксьонзик, М. Лаврик, Я. Марко, О. Мережко, М. Новицька, С. Стеценко, А. Суббот, Я. Триньова, Р. Хажинський, К. Черевко.

Метою статті є дослідити можливості запровадження евтаназії в Україні та доцільності реалізації такого явища на практиці шляхом припинення лікарем життя людини, яка має невиліковне захворювання, на задоволення її прохання в безболісній або мінімальній формі припинити страждання.

Виклад основного матеріалу дослідження

Розглянемо більш детально деякі з наведених категорій прав. Зокрема, під поняттям «евтаназія» (з грец. «добра смерть») у сучасній біоетиці і розуміють сприяння безболісному позбавленню життя безнадійно хворих. Дана тема викликала жваву дискусію серед вчених на заяву віце-спікера Верховної Ради України Руслана Стефанчука щодо можливості легалізації евтаназії та асистованого самогубства. Головний аргумент, який висувають прихильники евтаназії, полягає в тому, що життя можна вважати благом і цінністю тільки за умови, коли в цілому задоволення і насолода переважають над стражданнями і випробуваннями. У свою чергу, науковці зазначають, що зі змістовної точки зору право на евтаназію тісно пов'язане із правом на людську гідність, яке є одним із основоположних прав людини та, по суті, базисом для нормального стабільного існування суспільства на демократичних засадах. З огляду на Концепцію прав людини людина має право розпоряджатися власним тілом і життям (отже, вона має право одноосібно вирішувати питання про евтаназію².

В Україні відповідно до ч. 4 ст. 281 Цивільного Кодексу забороняється задоволення прохання фізичної особи про припинення її життя³. Що стосується питання необхідності визнання права на евтаназію, то як світова, так і вітчизняна спільнота не може дати однозначну відповідь на нього. Зміст цього права йде в розріз з морально-релігійними канонами, окрім цього, у разі його включення до правового статусу людини держава повинна визначити чіткий набір критеріїв застосування права на евтаназію, забезпечивши при цьому дієвий механізм контролю за належною процедурою їх дотримання.

Питання про зміст соматичних прав людини залишається відкритим. Досить розгорнутий перелік таких прав було представлено в публікаціях М.А. Лаврика. Зокрема, учений називає одним із прав людини - право на смерть (евтаназія), хоча деякі науковці не погоджуються з наміром вважати право на смерть соматичним правом. Зазначається, що цей перелік соматичних прав створено лише для обсягу явищ, обговорюваних з етичної позиції, та з ігноруванням реального стану справ⁴.

Як передбачено ст. 76 Основ законодавства про охорону здоров'я України та Клятвою лікаря, одержуючи високе звання, лікар повинен і зобов'язаний: «.. .всі сили й знання присвятити охороні й поліпшенню здоров'я людини, лікуванню й попередженню захворювання, сумлінно трудитися там, де цього вимагають інтереси суспільства, бути завжди готовим надати медичну допомогу, уважно й дбайливо ставитися до хворого, зберігати лікарську таємницю, постійно вдосконалювати свої медичні пізнання й лікарську майстерність.»⁵. Вищевказані акти містять принципи, які були розроблені етикою Гіппократа. Це зобов'язання перед вчителями, колегами і учнями, гарантії не спричиняти шкоди, надання допомоги; негативне ставлення до евтаназії, абортів; турбота про хворого, не розповсюдження лікарської таємниці. Особливої уваги потребує спілкування лікаря з хворою людиною. В афоризмі «слово лікує, слово ранить» закладено глибокий зміст.

Із загального поняття можна виокремити медичну (лікарську) етику.

І.О. Кассирський так писав про етику лікаря: «Заперечення лікарської професійної етики є неспроможним, тому що положення медичного працівника в суспільстві, його ставлення до людей, колективу мають свою специфіку й, звичайно, відрізняються від аналогічних стосунків із клієнтами, наприклад, у працівників прилавка, касира або судді. Правила його поведінки, його етика, крім загальних для громадян етичних законів, виокремлені переліком особливих елементів. Цього ніхто не може заперечувати! Лікареві довірене здоров'я людини, його життя. Моральна відповідальність лікаря внаслідок цього набуває специфічних рис»⁶.

І.В. Силуянова, визначаючи медичну етику, вважала так: «Вона розглядає питання, пов'язані з особистими якостями лікаря, його моральним виглядом»⁷. До етичних цінностей медичної професії слід віднести милосердя, турботу, співчуття, порятунок життя.

Суспільство завжди неоднозначно ставилося до добровільного припинення життя, переважно з осудом. У багатьох народів такі дії суперечать нормам релігійної та суспільної моралі.

На сьогодні поняття евтаназії є полісематичним, що гармонійно поєднує в собі медичний, біологічний, релігійний, правовий, морально-етичний аспекти. Як справедливо зазначається окремими науковцями, підвищений інтерес до евтаназії, що простежується останнім часом, пояснюється як прогресом медицини, що досягла великих успіхів у царині реаніматології та трансплантології, освоєння нових методик життєзабезпечення, що дає змогу тривалий час боротися за життя пацієнта, так і зміною цінностей і моральних пріоритетів у сучасній цивілізації, у центрі яких стоїть ідея «прав людини», зокрема права на життя, що передбачає свободу вибору. З огляду на це в сучасній науці доволі часто трапляється розуміння евтаназії як «умертвіння невиліковно хворих людей на їх прохання з метою припинення їхніх страждань», «усвідомлена дія, що призводить до смерті безнадійно хворої людини відносно швидким та безболісним способом із метою припинення страждань» тощо. Одначе слід погодитися, що вказані вище визначення є певною мірою загальними й такими, що не розкривають повною мірою всіх особливостей цього поняття. Сьогодні про евтаназію говорять не лише стосовно важко хворих осіб, але також у випадку появи на світ дитини із серйозними вадами розвитку - евтаназія новонароджених. Існує ще один вид евтаназії - соціальна евтаназія, у якій рішення позбавити когось життя залежить від суспільства, яке виходить із міркувань, що кошти, необхідні для лікування безнадійно хворих дорогими препаратами, внаслідок їх евтаназії будуть збережені для лікування тих хворих, які після одужання зможуть повернутися до нормальної робочої діяльності. Така загроза йде з боку економіки, яка керується критерієм «витрати - вигоди». Як певну альтернативу евтаназії можна розглядати паліативне лікування, яке використовують тоді, коли з терапевтичної точки зору вже нічого не можна вдіяти для того, щоб зупинити хворобу, в лікарів ще залишаються засоби, які вони можуть і повинні застосовувати вже не заради оздоровлення, але з відчуття професійної етики та поваги стосовно пацієнта і в ім'я боротьби за якість життя, яке ще залишається в ньому (пацієнтові).

В Україні проблема евтаназії не одержала належного закріплення на законодавчому рівні. Їй присвячена ч. 3 ст. 52 Основ законодавства України про охорону здоров'я (далі - Основи) «Надання медичної допомоги хворому у критичному для життя стані», де передбачається, що медичним працівникам забороняється здійснення евтаназії - навмисного прискорення смерті чи умертвіння невиліковно хворого з метою припинення його страждань⁸.

Законодавчо закріплюється лише заборона і ніякого розрізнення між формами евтаназії не передбачається. Однак ст. 43 Основ «Згода на медичне втручання» передбачає необхідність засвідчення згоди пацієнтом, якого у встановленому порядку доступно проінформовано про стан його здоров'я, мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, у тому числі наявності ризику для життя і здоров'я, для застосування методів діагностики, профілактики, лікування. Щодо пацієнтів, які не досягли 15 років або визнані у встановленому порядку недієздатними, медичне втручання здійснюється за згодою законних представників. У невідкладних випадках за наявності реальної загрози життю хворого, його згоди чи згоди його законних представників не потрібно. Якщо пацієнт відмовляється від медичного втручання, а це в свою чергу може призвести до тяжких наслідків, лікар зобов'язаний йому це пояснити. Якщо і після цього пацієнт відмовляється від лікування, лікар має право одержати від нього письмове підтвердження, а при неможливості його одержання - засвідчити відмову відповідним актом у присутності свідків. Частина 3 ст. 34 Основ «Лікуючий лікар» передбачає звільнення лікаря від відповідальності за здоров'я хворого у випадку відмови останнього від медичних приписів.

По-перше, цим поняттям повинна охоплюватися певна діяльність. Причому під діяльністю ми розуміємо поведінку як у формі активних дій, так і у формі пасивної бездіяльності. Крім того, вказана діяльність повинна здійснюватися спеціальним суб'єктом - медичним працівником, до яких можна віднести як лікаря, так і допоміжний персонал (фельдшер, медична сестра).

Наступною характерною рисою евтаназії є те, що ця діяльність провадиться медичним працівником свідомо, тобто у стані, в якому він міг розуміти значення своїх дій (інтелектуальний аспект) і керувати ними (вольовий аспект). Окрім цього, вказана діяльність має проводитись умисно, тобто медичний працівник повинен не тільки чинити її усвідомлено, а й передбачати її наслідки, а також бажати їх настання.

Останньою рисою евтаназії є те, що вона тягне за собою смерть пацієнта. Ось саме ті основні риси, що характеризують евтаназію як діяльність певного виду. Але, крім них, евтаназія як певний вид поведінки повинна здійснюватися за наявності певних умов, до яких, як нам видається, доцільно віднести: 1) наявність невиліковної хвороби пацієнта, наслідком якої є нестерпні страждання фізичного, психічного, морального та іншого характеру; 2) вказана діяльність медичних працівників має чітко визначений вектор, оскільки вона повинна бути спрямована тільки на припинення зазначених страждань пацієнта; 3) вказана діяльність здійснюється лише на усвідомлене та однотлумачне прохання пацієнта, а якщо стан пацієнта не може забезпечити такого волевиявлення, то на таке ж прохання його законного представника; 4) пацієнт або його законний представник повинні бути повністю, об'єктивно і своєчасно повідомлені про незворотність наслідків такої діяльності.

Для того щоб правильно і позитивно вирішити цю проблему, необхідно вивчити досвід і законодавчі акти окремих держав, думку суспільства щодо евтаназії, дослідити й проаналізувати здатність суспільства до її прийняття, усунути протиріччя в законодавстві, розробити механізм і реальну можливість здійснення евтаназії без зловживань чи зовсім її заборонити, а також не зачіпати професійного гуманізму та етики медичних працівників. Громадський діяч - засновник і голова ГО «В підтримку права людини на гідну смерть» Яна Триньова у проєкті Закону України «Про забезпечення права людини на гідну смерть» на підставі вивченого зарубіжного досвіду у сфері правової регламентації позбавлення життя на прохання, пропонує врегулювання одразу трьох видів (форм) позбавлення життя на прохання іншої людини - евтаназії, ортаназії та САЛ. «Така законотворча техніка була використана для зручності у правозастосуванні. Адже медичні показання для цих процедур є однаковими, медичні документи, спосіб контролю - також однакові; відрізняються ці процедури або за суб'єктом волевиявлення щодо позбавлення життя, або за суб'єктом дій, спрямованих на припинення життя пацієнта», а саме: евтаназія (ейтаназія, еутаназія, ефтаназія) - вид позбавлення життя іншої людини на прохання. При цьому свідоме прохання має висловити безпосередньо невиліковний пацієнт, який зазнає невгамовних фізичних чи/та моральних страждань»⁹.

Евтаназію проводить тільки лікар відповідно до встановленої законом процедури; ортаназія - вид позбавлення життя іншої людини на прохання. Прохання про припинення життя виказують встановлені законом особи. Ортаназія проводиться лише лікарем і тільки до нежиттєспроможного пацієнта відповідно до встановленої законом процедури. Спосіб позбавлення життя передбачений у законі; самогубство, асистоване лікарем (САЛ) - один із видів позбавлення життя іншої людини на прохання. Полягає в «асистуванні» лікарем особі, яка бажає припинити своє життя. «Асистування» лікаря полягає, як правило, у наданні порад, рецепту чи безпосередньо самих лікарських засобів, застосувавши які пацієнт зможе перервати своє життя. У деяких законодавчих системах САЛ офіційно дозволено, в Україні - не заборонено. Позбавлення життя іншої людини на її прохання - ненасильницьке позбавлення життя іншої людини, вид із класу злочинів проти життя. Відсутність насильства зумовлюється наявністю бажання людини на спричинення їй смерті. Законодавчі системи деяких країн, зокрема й України, необґрунтовано відносять його до вбивства.

евтаназія страждання соматичний право

Література

1. Конституція України. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. 141 с.

2. Концепція оновлення Цивільного кодексу України. Київ: Видавничий дім «АртЕк», 2021. 128 с.

3. Цивільний кодекс України. Відомості Верховної Ради України. 2003. №№ 40-44. 356 с.

4. Лаврик М.А. К теории соматических прав человека. Сибирский юридический вестник. 2005. № 3. С. 23-33. С. 24-27.

5. Про Клятву лікаря: Указ Президента України від 15 червня 1992 р. Офіційний сайт Верховної Ради України.

6. Кассирский И.А. О врачевании. Москва: Медицина, 1970. 272 с. С. 27.

7. Силуянова И.В. Этические проблемы медицины глазами медиков. Медицинское право и этика, 2001, № 4. 120 с. С. 14-16.

8. Основи законодавства України про охорону здоров'я: Закон України від 19 листопада 1992 р. Офіційний сайт Верховної Ради України.

9. Триньова Я.О. Дозвіл на смерть. Теоретична модель проєкту закону «Про забезпечення права людини на гідне закінчення життя». Юридичний вісник України. 2015. № 15. С. 14-15.

Размещено на Allbest.ru