Правові засади попередження медіанасильства щодо дітей

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Національний університет «Львівська політехніка»

Кафедра адміністративного та інформаційного права

Правові засади попередження медіанасильства щодо дітей

Лесько Н.В., д.ю.н., професор

Анотація

Мета. Метою статті є аналіз правових засад попередження медіанасильства щодо дітей.

Методика. Методика включає комплексний аналіз та узагальнення наявного науково-теоретичного матеріалу та формулювання відповідних висновків. Під час дослідження використовувались методи наукового пізнання: порівняльно-правовий, логіко-семантичний, функціональний, системно-структурний, логіко-нормативний.

Результати. В процесі дослідження визнано, що доцільно передбачити в Законі України «Про охорону дитинства» заборону розголошувати чи публікувати у засобах масової інформації конфіденційну інформацію про дітей, що потрапили у складну життєву ситуацію, якщо поширення такої інформації може завдати шкоду дитині, незалежно від згоди батьків чи інших законних представників дитини. Медіанасильство - форма психологічного насильства, що включає пропагування через засоби масової комунікації насильницьких дій, якщо це викликає у постраждалої особи емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдає шкоду психічному здоров'ю.

Наукова новизна. В процесі дослідження встановлено, що важливим заходом запобігання та протидії насильству в засобах масової комунікації може стати введення в програми навчальних дисциплін для спеціальності «Журналістика» спеціального курсу «Насильство і медіапростір».

Практична значимість. Прикладне значення дослідження визначається тим, що наукові результати створюють основу для вдосконалення законодавства в сфері попередження медіанасильства щодо дітей.

Ключові слова: кібербулінг, булінг, кібер-насильство, Інтернет-мережа, Інтернет, інформаційні технології.

Annotation

Legal principles of preventing median violence against children

N. Lesko, Doctor of Law, Professor Professor of Administrative and Information Law Lviv Polytechnic National University

Purpose. The aim of the article is to analyze the legal basis for preventing media violence against children.

Method. The methodology includes a comprehensive analysis and generalization of existing scientific and theoretical material and the formulation of relevant conclusions. During the research the methods of scientific cognition were used: comparative-legal, logical-semantic, functional, system-structural, logical-normative.

Results. The study recognized that it is appropriate to provide in the Law of Ukraine "On Child Protection" a ban on disclosing or publishing in the media confidential information about children in difficult life situations, if the dissemination of such information could harm the child, regardless of parental consent or other legal representatives of the child. Media violence is a form of psychological violence that involves propaganda of violence through the media if it causes emotional insecurity, inability to protect oneself, or mental health damage.

The main feature of the modem information society is the recognition of the priority of information as one of the results of human activity. Most of the time behind a computer, modem man can no longer imagine his existence without it, which often leads to the formation of computer addiction. In addition, one of the urgent problems that arose in the era of information technology is the problem of cyberbullying - harassment of the Internet, through messages containing insults, intimidation. Such harassment can be applied to both adults and children. Currently, the phenomenon of cyberbullying is actively manifested in many developed foreign countries, such as the United States, Canada, the European Union and other countries, where public authorities are forced to pay more and more attention to this issue.

Scientific novelty. In the course of the research it was established that an important measure to prevent and counteract violence in the media may be the introduction of a special course "Violence and Media Space" in the curricula for the specialty 061 "Journalism".

Practical significance. The applied value of the study is determined by the fact that the scientific results provide a basis for improving legislation in the field of prevention of media violence against children.

Key words: cyberbullying, bullying, cyber-violence, Internet, Internet, information technologies.

Постановка проблеми

Основною рисою сучасного інформаційного суспільства є визнання пріоритету інформації як одного з результату людської діяльності. Перебуваючи більшу частину часу за комп'ютером, сучасна людина вже не уявляє своє існування без нього, що часто призводить до формування комп'ютерної залежності. Окрім того, однією з актуальних проблем, що виникла в епоху інформаційних технологій, є проблема кібербулінгу - цькування людини через Інтернет, через повідомлення, що містять образи, залякування. Таке цькування може бути застосоване як до дорослої людина, так і до дитина. В даний час феномен кібербулінгу активно проявляється у багатьох розвинених зарубіжних країнах, таких як США, Канада, країни Європейського союзу та інших державах, де державні органи змушені все більше уваги приділяти цій проблематиці.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Вплив медіанасильства на дітей вивчали О. Дроздов, Л. Найдьонова, Р. Пацлаф, О. Петрунько, Б. Потятиник, О. Федоров, П. Фролов, К. Янг та інші вчені.

Постановка завдання. Дослідження правових засад протидії медіанасильству в Україні.

Виклад основного матеріалу дослідження

Сьогодні медіапростір перенасичений найрізноманітнішими «інформаційними забрудненнями», меседжами з елементами насильства, жорстокості, порнографії. Усе це «вплітається» у сукупний медіатекст і надає йому ознак агресивного, потенційно деструктивного. Такий текст формулює зміст і характер суспільного дискурсу і стає повсякденним для більшості людей. Він проникає у свідомість дітей, актуалізує неприродні для них почуття і переживання, нав'язує певні стереотипи мислення і поведінки, значно раніше, ніж це потрібно для нормального розвитку дітей, занурює останніх у віртуальний світ, де панують насильство, кримінал, «дорослі» проблеми і розваги тощо. Через природні вікові особливості діти виявляються вкрай чутливими до пропагованої медіа «естетики популізму й дешевого пафосу». Вони легко засвоюють пропоновані, у тому числі й хибні, стандарти і цінності (моду на неуцтво, нігілізм щодо законів, раціоналізацію духовного, розтаємничення інтимного тощо) [1, с. 5-6].

На жаль, більшість людей інтуїтивно відчувають потенційні небезпеки медіа і новітніх медіатехнологій, але через свою некомпетентність із цих питань почуваються розгубленими і безпорадними. Тому найчастіше вони стають на шлях раціоналізації власних нераціональних рішень: відпускають ситуацію «насамоплив» або заперечують можливі негативні наслідки медіавпливу принаймні на себе. А тим часом концепція «людини, керованої медіа» з похмурої фантазії поступово перетворюється на реальність. За тривалого масованого впливу мас-медіа здатні вживляти в індивідуальну і колективну свідомість «програмні чипи», які дають змогу керувати думками, почуттями і поведінкою людей. Люди, програмовані медіа, декларують нав'язані їм і найчастіше непридатні для вжитку ідеали і цінності, впевненість у власній свободі, право на самостійний вибір [1, с. 7-8].

Виділяють три типи агресивних (і потенційно деструктивних) медіатекстів: медіатексти з елементами агресії, насильства, жорстокості, жахів (наприклад, бойовики, трилери, фільми жахів, окремі документальні фільми, що висвітлюють війни, військові операції, терористичні акти, катастрофи, кримінальна хроніка, реаліті-шоу тощо); медіатексти з елементами еротики і порнографії; «псевдоінформація», наприклад, деяка реклама, пропаганда, реаліті-шоу, псевдоновини тощо.

Агресивне медіасередовище свідомо й цілеспрямовано творять люди:

1) медіажурналісти, автори медіапродукції і медіапослуг, які здебільшого мають комерційні цілі;

2) еліта (політики, групи політичних інтересів, впливові бізнесмени, власники телевізійних каналів), що дає не тільки комерційні, а й політичні дивіденди;

3) глядачі, представники цільових медіааудиторій як споживачі медіапродукції, які переважно задовольняють свої егоїстичні потреби [1, с. 192].

Вакуум власного культурного продукту заповнюється низькосортним та ура-патріотичним інформпродуктом інших країн. Ця особливість притаманна фільмам російського виробництва, які до проведення антитерористичної операції фактично монополізували інформаційний простір та дотепер займають у ньому лідируючі позиції (з відповідним пропагандистським посиланням). Зважаючи на засилля таких фільмів, відбувається підміна понять, нерозуміння соціальної сутності війни (військова звитяга монополізує інформаційний посил про війну, не акцентуючи на гуманітарній трагедії). Необхідно, щоб нове покоління не сприймало війну і насилля, нехай і над ворогом, як героїчну пригоду [2].

Як слушно зауважує О. Петрунько, сьогодні в багатьох країнах світу вперше в історії склалася ситуація, за якої соціалізація підростаючого покоління відбувається як «соціалізація з медіа» замість традиційної «соціалізації з дорослими людьми». Нинішні діти випередили дорослих, зокрема в самостійному опануванні нових медіа та новітніх аудіовізуальних і цифрових технологій. Віртуальні світи, створені за допомогою технологічних новацій, є для дітей значно природнішими, ніж для дорослих, що становлять їхнє соціалізувальне оточення. Почуваючись некомпетентними і розгубленими в цій ситуації, дорослі дедалі більше передоручають дітей медіа, і в цьому полягає чи не найдраматичніша їх помилка. З «мовчазної згоди» дорослих ціле покоління дітей потрапило в складне маргінальне становище, через що ті ж дорослі називають цих дітей «втраченим поколінням». медіанасильництво кібербулінг психічний дитина

Основними негативними наслідками надмірного і безконтрольного перебування дітей в агресивному медіасередовищі є: «прагматизація» інтелектуально-пізнавальних інтересів; відмова від читання, формування аудіовізуальної свідомості; узалежнення від медіа (телеманія, ігроманія, інтернет-залежність); формування «медійної» картини світу, а разом із цим хибних світоглядних настанов і цінностей; штучне «одорослення» і рання «сексуалізація»; медіадепривація (незадоволення та брак природних потреб і діяльностей через надмірне захоплення медіа); порушення соматичного і психічного здоров'я та емоційно-почуттєвої сфери тощо [1, с. 455, 453].

Крім посилення агресивності, ще один негативний ефект впливу нових медіа на соціалізацію молодших школярів - відчуття відірваності від реального життя: у дитини, що перебуває в реальності сучасного інформаційного простору, створюється враження, ніби вона безпосередньо бере участь у створених нею ж самою подіях, де є головною дійовою особою. У цій ситуації дитина реалізується як Homo probabilis - людина Можлива чи Імовірна, постійно перебуває у стані напруги від розладу із собою [3, с. 5].

Саме тому надзвичайно важливо заохочувати батьків використовувати спеціальні «V-чіпи» для блокування телевізійних програм зі сценами насильства - але це матиме найменшу ефективність щодо основної групи ризику - дітей, чиї батьки майже не доглядають і не виховують їх. По-друге - запровадити уроки «телевізійної грамотності» в школах для того, щоб навчити дітей критично сприймати безглузде насильство, яке вони бачать на екранах (не беручи до уваги безглузду рекламу). По-третє - бойкот глядачами медіа-засобів і рекламодавців, які розповсюджують такі програми, організація громадського впливу на керівників цих засобів тощо [4, с. 106].

Важливо також мати на увазі, що агресивну поведінку провокує не сам факт насильницьких дій на екрані, а зображення насильства як розваги, а не як трагедії. У «Гамлеті» не менше сцен насильства, ніж у будь -якому «вестерні-спагеті», але п'єси Шекспіра не роблять дітей агресивними. Різниця, не згадуючи про мистецьку якість, полягає в тому, що серйозний драматичний твір не залишає сумніву щодо трагізму подій, які зображуються, і глибини страждань, які виникають унаслідок цих подій. Саме тому ці п'єси викликають симпатію і співчуття, а не перетворюють насильство в банальність, в забаву для глядачів.

Оптимальне вирішення цієї проблеми - підвищення рівня та якості освіти всього населення, хоча це справа не одного року. Остаточне припинення виготовлення і розповсюдження цієї «порнографії насильства» відбудеться тільки за умов, коли люди перестануть хотіти її бачити [4, с. 107].

За останні 40 років у світі було проведено більше 1000 досліджень, присвячених впливові телебачення і кінематографії на дітей. Дослідження проводилися в багатьох країнах світу, серед дітей, що належали до різних рас, національностей і соціальних груп. Проте результати досліджень були практично ідентичні: агресія на екрані робить дітей більш агресивними стосовно людей та неживих предметів. Американська академія педіатрії (American Academy of Pediatrics) опублікувала чотири фундаментальних висновки відносно цих досліджень. По-перше, діти, які дивляться багато передач, що містять сцени насильства, сприймають його як легітимний спосіб вирішення конфліктів. По-друге, перегляд сцен насильства робить людину більш беззахисною до насильства в реальному житті. По-третє, чим більше дитина бачить сцен насильства на екрані, тим більше шансів, що вона стане жертвою насильства. По-четверте, якщо дитина надає перевагу переглядові телепрограм, що містять сцени насильства, існує доволі велика ймовірність, що вона виросте агресивною людиною і навіть учинить злочин.

Телевізійне насильство особливо небезпечне для маленьких дітей, у віці до 8 років, тому що вони не можуть точно розрізнити, де починається реальне життя, а де закінчується фантазія. Жахи кіно вони сприймають як реальність.

Зауважимо, що стаття 22 Директиви Європейського Союзу «Телебачення без кордонів» від 1989 р. [5] зобов'язує кожну з держав створити національний орган, який покликаний гарантувати захист дітей від зловживання свободою ЗМІ.

Рада Європи також має власний арсенал правових документі в, покликаних забороняти, захищати і запобігати показу насильства, порнографічних і жорстоких сцен на екранах телебачення. Зокрема, це Міжнародна конвенція про припинення обігу порнографічних видань та торгівлі ними від 12 вересня 1923 року [6], Угода стосовно припинення обігу порнографічних видань від 4 травня 1910 року [7], Протокол про 101 змінення Договору про боротьбу з розповсюдженням порнографічних видань, підписаний в Парижі 4 травня 1910 року [8].

У ст.7 Європейської конвенції про транскордонне телебачення (ратифікована Україною 17 грудня 2008 р.), що є міжнародним правовим актом, укладеним в рамках Ради Європи, передбачено, що «всі елементи програм, їх оголошення і зміст, мають забезпечувати повагу до гідності людини й основних прав інших людей. Зокрема, вони не мають: а) бути непристойними і містити порнографію; б) надмірно виділяти насильство чи розпалювати расову ненависть. Всі програми, що можуть нанести шкоду фізичному, розумовому чи моральному розвитку дітей, не мають транслюватися в той період часу, коли вони можуть їх дивитися» [9].

Окрім цього, на своєму 37-му засіданні 11-12 жовтня 2004 р. Постійний комітет з транскордонного телебачення, створений для контролю виконання країнами-учасниками Конвенції про транскордонне телебачення, видав Рекомендацію про захист неповнолітніх від порнографічних програм, яка передбачає, що сторони -учасниці Конвенції мають вжити належних заходів щодо забезпечення захисту дітей від програм і передач порнографічного характеру. А для цього необхідно утворити спеціальні органи контролю у тих країнах, де вони ще не існують.

В Україні органів державного контролю у сфері захисту суспільної моралі є досить багато, проте повноваження більшості з них сформульовані у законодавстві не конкретно, не існує чіткого розподілу завдань, функцій і відповідальності між різними органами і посадовими особами, що призводить до паралелізму та неузгодженості в роботі. Тому з метою консолідації всіх видів державного контролю, організації та методологічного впливу, координації діяльності органів контролю, зважаючи на визначеність контролю як функції управлінської діяльності, важливості раціонального застосування та здійснення його у сфері виконавчої влади необхідно створити на рівні центрального органу виконавчої влади відповідний орган зі спеціальним статусом [10, с. 21-22].

Що ж до питання про ліквідацію Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі, слід зауважити, що від зняття у такий спосіб політичних питань, які й спричинили процес ліквідації Комісії, потреба у функціонуванні спеціального контрольного органу у сфері захисту суспільної моралі не зникла. Як альтернативу Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі І. Припхан пропонує утворити Національну Раду з питань захисту суспільної моралі при Президентові України. Водночас доцільно, щоб до її складу входили і представники органів, що здійснюють державний контроль у сфері захисту суспільної моралі, і представники громадськості [11, с. 129].

Необхідно звернути увагу, що часто в ЗМІ оприлюднюються такі факти з життя дітей (щодо здійснення сексуального насильства над ними, ранньої вагітності та пологів, вчинених ними правопорушень та злочинів тощо), інформація про які, доведена до відома громадськості, в подальшому може мати негативний вплив на їх життя у своїй громаді та соціумі загалом.

Інформація, яка може бути поширена внаслідок участі дитини у телевізійній програмі, є конфіденційною та становить її особисту таємницю (про освіту, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, дату і місце народження, майновий стан та інші персональні дані), розголошення якої є порушенням законодавства, оскільки вона не є суспільно значимою та не є предметом громадського інтересу, і право громадськості знати цю інформацію не переважає права дитини на її захист [12].

Поширення персональної інформації про дітей, зокрема тих, які перебувають у складних життєвих обставинах, шляхом їх втягування до участі у різних телешоу, має на меті виключно «турботу» про рейтинги, призводить не до забезпечення допомоги таким дітям, а до різних зловживань щодо дітей, їх дискримінації у суспільстві та з боку однолітків, соціальної ізоляції. З огляду на це слід враховувати, що згода законних представників таких дітей на оприлюднення тієї чи іншої персональної інформації або на участь дітей у зйомках телепередач часто носить номінальний характер та порушує права дітей, у тому числі - на захист конфіденційної інформації, яка, відповідно до законодавства України, може бути розповсюджена виключно з метою захисту прав та інтересів особи між тими особами, на яких таке завдання покладено.

Саме тому Міністерство інформаційної політики України та Державний комітет телебачення і радіомовлення України мають сприяти у висвітленні в засобах масової інформації проблемних питань у сфері охорони дитинства без розголошення персональних даних про дітей, які потрапили у складну життєву ситуацію.

Висновки

Вважаємо за доцільне передбачити в Законі України «Про охорону дитинства» заборону розголошувати чи публікувати у засобах масової інформації конфіденційну інформацію про дітей, що потрапили у складну життєву ситуацію, якщо поширення такої інформації може завдати шкоду дитині, незалежно від згоди батьків чи інших законних представників дитини.

Медіанасильство - форма психологічного насильства, що включає пропагування через засоби масової комунікації насильницьких дій, якщо це викликає у постраждалої особи емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдає шкоду психічному здоров'ю.

Ліквідувати насильство в ЗМІ практично неможливо, оскільки вони формують свій порядок денний, виходячи із зацікавленості глядача. І, на жаль, насильство є таким, що привертає увагу широких прошарків населення. Відтак навчальні заклади мають сприяти тому, щоб у дітей сформувались уявлення, що порядок денний, методи діяльності, які нав'язуються ЗМІ, мають цінність виключно у символічному, а не в практичному світі. Важливим заходом запобігання та протидії насильству в засобах масової комунікації може стати введення в програми навчальних дисциплін для спеціальності о6і «Журналістика» спеціального курсу «Насильство і медіапростір».

Список використаних джерел

1. Петрунько О.В. Діти і медіа: соціалізація в агресивному медіа середовищі: монографія. Полтава: НВП «Укрпромторгсервіс», 2010. 480 с.

2. Діти війни (дослідження проблем дитинства в Україні за умов військової агресії) / Український інститут дослідження екстремізму. Київ, 2015.

3. Балла О. Человек Возможный. Первое сентября. 2002. №20. С. 5.

4. Джилліген Дж. Запобігання насильству / пер. з англ. В.В. Штенгелов. Київ: Сфера, 2004. 168 с.

5. Телебачення без кордонів: Директива Європейського Союзу від 1989 р.

6. Міжнародна конвенція про припинення обігу порнографічних видань та торгівлі ними від 12.09.1923 р. №995-592. База даних «Законодавство України» / ВР України.

7. Угода стосовно припинення обігу порнографічних видань від 4.05.1910 . База даних «Законодавство України» / ВР України.

8. Протокол про змінення Договору про боротьбу з розповсюдженням порнографічних видань від 4.05.1910. База даних «Законодавство України» / ВР України.

9. Європейська конвенція про транскордонне телебачення від 05.05.1989. База даних «Законодавство України» / ВР України.

10. Андрійко О.Ф. Організаційно-правові проблеми державного контролю у сфері виконавчої влади: автореф. дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.07. Київ, 1999. 38 с.

11. Припхан І.І. Конституційно-правові засади захисту суспільної моралі: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.02 / НАН України, Ін -т держави і права ім. В.М. Корецького. Київ, 2011. 221 с.

12. Про порушення прав дітей в інформаційному просторі: лист Міністерства соціальної політики України від 14.12.2015 №6488/0/10/ 15/57.

References

1. Petrunko, O.V. (2010). Dity i media: sotsializatsiia v ahresyvnomu media seredovyshchi [Children and media: socialization in an aggressive media environment]: a monograph. Poltava: SPE "Ukrpromtorgservice", 480 p.

2. Children of War (study of childhood problems in Ukraine under conditions of military aggression) / Ukrainian Institute for the Study of Extremism. Kyiv, 2015.

3. Balla, O. (2002). Chelovek Vozmozhnyj [The Possible Man]. The first of September, 20, p. 5. (in Russian)

4. Gilligan, J. (2004). Zapobihannia nasylstvu [Prevention of violence] / trans. from English V.V. Shtengelov. Kyiv: Sfera, 168 p. (in Ukrainian)

5. Television without Frontiers: European Union Directive of 1989

6. International Convention for the Suppression of the Circulation and Trade in

Pornographic Publications of 12 September 1923 №995-592. Database "Legislation of Ukraine" / Verkhovna Rada of Ukraine.

7. Agreement on the Cessation of Circulation of Pornographic Publications of May 4, 1910. Database "Legislation of Ukraine" / Verkhovna Rada of Ukraine.

8. Protocol amending the Treaty on Combating the Distribution of Pornographic Publications of May 4, 1910. Database "Legislation of Ukraine" / Verkhovna Rada of Ukraine.

9. European Convention on Transfrontier Television of 05.05.1989. Database "Legislation of Ukraine" / Verkhovna Rada of Ukraine.

10. Andriyko, O.F. (1999). Organizational and legal problems of state control in the sphere of executive power: Dr. Jurid. Science dis. Kyiv, 38 p. (in Ukrainian)

11. Priphane, I.I. (2011). Konstytutsiino-pravovi zasady zakhystu suspilnoi morali [Constitutional and legal principles of protection of public morality]: PhD dis. / NAS of Ukraine, Institute of State and Law. V.M. Koretsky. Kyiv, 221 p.

12. On violation of children's rights in the information space: letter of the Ministry of Social Policy of Ukraine №6488/0/10/15/57 (2015, Jenuary 14).

Размещено на allbest.ru