Повага до людської гідності як основний принцип у кримінальному провадженні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

РКС ГУНП в Чернівецькій області

Повага до людської гідності як основний принцип у кримінальному провадженні

Анотація

У статті досліджено людську гідність як основний принцип проведення досудового розслідування та недопущення перевищення органами досудового розслідування службових повноважень під час здійснення кримінального провадження. Зазначено, що вивчення людської гідності як історичного процесу пов'язано з багатьма позитивними й негативними аспектами.

Наголошено, що реформа, яка була спрямована на захист прав людина, дає збої. Стресові умови, у яких часто працюють поліцейські, а також їх недосконалість їх освіти позначаються на професійній діяльності. Тому частими є сутички між поліцейськими та пересічними громадянами. З огляду на вказане вбачається доцільним переглянути систему роботи поліції та чинне законодавство, що в майбутньому дасть змогу поліцейським якісно виконувати свої службові обов'язки і збільшить рівень довіри населення до поліції.

Ключові слова: захист прав людини, реалізація права на захист, поліція, людська гідність, орган досудового розслідування, перевищення службових повноважень, кримінальне провадження, заборона жорстокого поводження, декларація про поліцію, парламентська резолюція Ради Європи.

Аннотация

Банар А.В. Уважение к человеческому достоинству как основной принцип в уголовном производстве.

В статье исследованы человеческое достоинство как основной принцип проведения досудебного расследования и недопущение превышения органами досудебного расследования служебных полномочий во время осуществления уголовного производства. Указано, что изучение человеческого достоинства как исторический процесс связан со многими положительными и отрицательными аспектами.

Подчеркивается, что реформа, которая была направлена на защиту прав человек, дает сбои. Полицейские часто работают в стрессовых условиях, имеют неполные знания, что отражается на их профессиональной деятельности. Частыми являются стычки между полицейскими и рядовыми гражданами. Потому представляется целесообразным пересмотр системы работы полиции и действующего законодательства, которое в будущем даст возможность полицейским качественно выполнять свои служебные обязанности и увеличить уровень доверия населения к полиции.

Ключевые слова: защита прав человека, реализация права на защиту, полиция, человеческое достоинство, орган досудебного расследования, превышение служебных полномочий, уголовное производство, запрет жестокого обращения, декларация о полиции, парламентская резолюция Совета Европы.

Abstract

Oleksandr Banar. Respect for human dignity as a basic principle in criminal proceedings.

The article examines human dignity as a basic principle of conducting pre-trial investigation and preventing abuse of office by pre-trial investigation bodies during criminal proceedings. It is noted that examining human dignity as a historical process is associated with many positive and negative aspects. The issue of human dignity became especially acute after the Second World War. Human rights began to be regarded as those designed to declare human dignity, high spiritual and moral qualities, and most importantly - to protect the individual from the arbitrariness of state power. As a result, many international acts have been adopted (particularly within the framework of the United Nations), defining the individual as the highest value of society and defining the proper protection of his or her rights and freedoms as the primary responsibility of a democracy.

It is concluded that incorrect measures of conducting pre-trial investigation, imperfection of higher education, insufficient level of education of officials executing public functions, inconsistency of legislation in force with international acts, non-ratification of conventions, as well as ignoring conflicts of law, not amending them - all of these are factors, due to which distrust in the state and its bodies increases in Ukraine. In the circumstances of constant change of criminal procedural legislation, problems in the practice of legal implementation, it is important to ensure compliance with regulations that constitute the normative content of the principles of criminal proceedings - legal provisions of higher degree of normativeness, compared to usual legal norms, directed not only at governing the activities of pre-trial investigation bodies, but also the activities of officials conducting the proceedings, as well as the protection of rights and freedoms of a man and a citizen from the arbitrariness of public bodies and pre-trial investigation bodies during criminal proceedings, in the course of which criminal procedural proving takes place. This factor affects the partiality of the decision, since the official is not able to apply the newly adopted rules, because there is no practice of its application.

Key words: human rights protection, realization of the right to defense, police, human dignity, pre-trial investigation body, abuse of office, criminal proceedings, prohibition of ill-treatment, declaration on police, parliamentary resolution of the Council of Europe.

Основна частина

людський гідність законодавство поліцейський

Постановка проблеми. Зміст статей Конституції України¹ прописує, що кожен має право на повагу до його гідності та зобов'язаний не посягати на гідність інших людей. І це право належить до природних. Так, повагу до людської гідності законодавець вказує як одну із загальних засад кримінального провадження (ч. 1 ст. 7 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України)²). По суті, зміст цього поняття розкрито у ст. 11 КПК України. Зокрема, законодавець прописує, що під час досудового розслідування має бути забезпечена повага до людської гідності та прав кожної особи, яка підозрюється. Але чи гарантовано це право зараз, адже норми нового КПК України не здатні імплементувати норми міжнародного права, що й надалі призводить до колізій у чинному законодавстві та сприяє зверненню осіб до Європейського суду³ для захисту своїх прав.

Загалом, вивчення людської гідності як історичного процесу пов'язано з багатьма позитивними й негативними аспектами. Особливої гостроти питання людської гідності набуло після Другої світової війни, яка призвела до найбільшої кількості людських жертв. Гідність особи в той час розглядали як право людини, що надалі привело до «революції людської гідності». Права людини почали розглядати як такі, що покликані декларувати людську гідність, високі духовні та моральні якості, а головне - захищати особу від сваволі державної влади. Відтак було прийнято багато міжнародних нормативно-правових актів (зокрема, у рамках ООН), які визначають особу найвищою цінністю суспільства, а належне забезпечення її прав і свобод - головним обов'язком демократичної держави.

Нині діє недосконалий інститут захисту прав людини, яка підозрюється у вчиненні кримінально караного діяння. Так, КПК України передбачає заборону жорстокого поводження з такими особами, але на практиці під час затримання вони часто зазнають насильства.

Стаття 44 Закону України «Про Національну поліцію»⁴ дозволяє поліцейському застосовувати фізичну силу під час виконання своїх службових обов'язків. Але чи є виправданим таке діяння? Резолюція №690 Парламентської асамблеї Ради Європи «Декларація про поліцію»⁵ напряму забороняє невиправдані в тій чи іншій ситуації дії. Випадки перевищення службових повноважень, на жаль, не поодинокі в нашій країні.

І сприяють цьому кілька чинників. Це й недосконалість чинного законодавства, прогалини й колізії в чинних нормативних актах, і неможливість імплементації міжнародних норм у чинне законодавство, і високий рівень корупції та непрозорість просування по службі. Окрім того, негативний вплив має й неякісна освіта в спеціалізованих навчальних закладах. Скажімо, в академіях, де здійснюють підготовку майбутніх поліцейських, зазвичай викладають працівники поліції, відряджені спеціально для викладання студентам. По суті, це люди, які мають практичний досвід виконання службових обов'язків, але не мають теоретичних знань, тобто вони не можуть пояснити саму структуру інституту права, механізм його роботи. А такі знання здобувають в університетах, де навчання триває кілька років. Поліцейський же вишкіл у нас триває лише шість місяців, після чого вчорашніх студентів скеровують на місця служби. А чи достатньо для поліцейського знати санкції та диспозицію статті чинного законодавства? За чинним законодавством - так, проте ми з цим не згідні. Для якісної служби поліцейський повинен знати основи права, тобто підстави для вмотивованого рішення, яке він може ухвалити. Вміти відрізняти адміністративну, цивільну та кримінальну відповідальність, що без певних дисциплін і навчання в закладах вищої освіти майже неможливо. До слова, адміністративне, кримінальне та цивільне право на юридичних факультетах викладають упродовж двох-трьох курсів, адже спершу вони вивчають основу, так би мовити, певну платформу, яку надалі вдосконалюють. Тож поліцейським необхідна юридична освіта.

Нині ми бачимо, що реформа, яка була спрямована на захист прав людина, дає збої. Поліцейські часто працюють у стресових умовах, мають неповні знання - усе це позначається на професійній діяльності. Адже через недосконалість освіти, незнання і невміння довести те чи те твердження частими є сутички між поліцейськими та пересічними громадянами. Відсутність етичного кодексу, правовий нігілізм і низький рівень стресостійкості правоохоронців також даються взнаки у такій ситуації. У підсумку обидві сторони конфлікту обстоюють свою правду в суді.

Отже, вбачається доцільним переглянути систему роботи поліції та чинне законодавство, що в майбутньому дасть змогу поліцейським якісно виконувати свої службові обов'язки і збільшить рівень довіри населення до поліції. Зрештою, саме законодавство має всіма способами впливати на формування у громадян довіри до органів державної влади.

Тож важливими в контексті теми цієї статті є й моральні цінності, які у кримінальному процесі охороняються правовими засобами, що свідчить про підвищення морального змісту кримінального процесуального закону. Наявна в рамках закону свобода вибору того чи іншого рішення або варіанта дії дає змогу в системі правових відносин керуватися моральними цінностями та, вирішуючи проблему вибору, залишатися в межах дозволеного правом та морально допустимого й виправданого. Під час досудового розслідування можливі різні ситуації, які ставлять службову особу не тільки перед правовим, а й перед моральним вибором. Найбільшою мірою це стосується вжиття примусових заходів до різних учасників процесу. І якщо, наприклад, ще можна виправдати застосування примусу до підозрюваного, то як бути в ситуації зі свідками чи потерпілими? І відповідь на це питання навряд чи може бути однозначною в усіх випадках. Система моральних оцінок не завжди легко вкладається в правові оцінки. Інакше кажучи, тут допускається різне прочитання норми закону. Категорії справедливості, свободи, відповідальності хоч і є загальними для моралі та права, проте в системах моральних і правових оцінок не завжди збігаються за змістом. Скажімо, коли орган досу - дового слідства нехтує певними нормами для досягнення результатів у справі. Морально допустима поведінка не завжди є морально схваленою. Морально допустимою буде поведінка, що не виходить за межі права й загальноприйнятих традицій, які склалися в цій сфері професійної діяльності органу досудового розслідування. Так, можна вважати морально допустимим законне й обґрунтоване застосування до судового розгляду взяття під варту як превентивний захід або забезпечення примусовими заходами виконання процесуальних обов'язків.

Кримінальним процесуальним законом прописано принципові положення як основу. Так, у ст. 11 КПК країни «Повага до людської гідності» встановлено, що під час кримінального провадження повинна бути забезпечена повага до людської гідності, прав і свобод кожної особи (ч. 1). Забороняється під час кримінального провадження піддавати особу катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню, вдаватися до погроз застосування такого поводження, утримувати особу у принизливих умовах, примушувати до дій, що принижують її гідність (ч. 2). Кожен має право захищати усіма засобами, що не заборонені законом, свою людську гідність, права, свободи та інтереси, порушені під час здійснення кримінального провадження (ч. 3).

Такими, що випливають із принципу поваги до честі та гідності людини, О.П. Кучинська називає положення про заборону провадження процесуальних дій у нічний час, за винятком невідкладних випадків; щодо обов'язку слідчого вживати заходів із недопущення розголошення відомостей, що можуть принизити честь і гідність учасників кримінального провадження, інших осіб⁶. Адже в темну пору доби можна втратити важливі сліди, скажімо, які доводять причетність особи до злочину, а це призведе до нечіткого розслідування справи. Водночас допустимим проведення органами досудового розслідування процесуальних дій у темну пору доби може бути хіба в крайніх випадках, коли такі дії виправдані.

Повага до людської гідності як загальна засада кримінального провадження має всі ознаки принципового положення і є:

1) вимогою, що пред'являється до діяльності;

2) вимогою, яка зафіксована в нормах кримінального процесуального законодавства;

3) вимогою, адресованою для виконання органами держави державної влади;

4) вимогою, характер якої безпосередньо пов'язаний із завданнями кримінальної процесуальної діяльності.

Доказування як основа кримінальної процесуальної діяльності має ґрунтуватися на принципах кримінального провадження. Первинним в алгоритмі дій з ефективної реалізації засади поваги до людської гідності в доказовій діяльності має бути усвідомлення її нормативного змісту. Структурно цей зміст визначено трьома складовими: 1) забезпечувальний елемент (ч. 1 ст. 11 КПК України); 2) елемент заборони (ч. 2 ст. КПК України) і 3) елемент захисту (ч. 3 ст. 11 КПК України).

Розглянемо перший з елементів принципу поваги до людської гідності в аспекті доказової діяльності органів досудового розслідування та інших осіб кримінального провадження. Цілком очевидним, з огляду на конституційну норму щодо обов'язку держави забезпечити права і свободи людини (ч. 3 ст. 3), є твердження про те, що саме на осіб, які ведуть процес, як представників держави, покладено обов'язок забезпечення поваги до людської гідності, прав і свобод людини. Міжнародні норми покладають такий обов'язок на державу навіть у найскладніших випадках, таких як боротьба з тероризмом й організованою злочинністю (ст. 3 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; далі - Конвенція)⁷.

Судова практика в країнах Європи розвивається в напрямі посилення суворості, керуючись тим, що особа, яка опиняється у сфері кримінальної юстиції, стає особливо вразливою і не в змозі усвідомити свої вчинки і слова. Отже, органи досудового розслідування повинні довести походження можливих слідів неналежного поводження, якщо такі були. Поведінка потерпілого при цьому значення не має (справа «НХХ. проти Франції»)⁸.

Національне законодавство передбачає низку юридичних гарантій захисту особи від жорстокого поводження під час кримінального провадження. КПК України 2012 р., наприклад, було запроваджено правило про обов'язок суду обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд вправі обґрунтувати судове рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору або посилатись на них (ч. 4 ст. 95 КПК України). Те саме стосується і речей, документів (ч. 2 ст. 23 КПК України). Вочевидь, такі норми свідчать про прагнення законодавця мінімізувати ризики застосування незаконного примусу на стадії досудового розслідування, оскільки отримана в такий спосіб інформація є юридично неможливою з огляду на обов'язковість безпосереднього дослідження доказів у суді та прозорості справи.

У кримінальному процесуальному законі на обов'язок забезпечувати право на гідність особи під час проведення слідчих дій прямо вказано лише в нормах, що регламентують слідчий експеримент (ч. 4 ст. 240 КПК України) і освідування (ч. 4 ст. 241 КПК України). Однак це не означає, що під час інших процесуальних дій зазначене право особи можна ігнорувати. Що загалом, як показує практика, права і надалі порушуються, через некомпетентність поліцейських. Оскільки повага до людської гідності закріплена у кримінальному процесуальному законі як засада кримінального провадження і підлягає застосуванню під час проведення всіх процесуальних дій та ухвалення всіх процесуальних рішень.

Це правило стосується передусім ситуацій, пов'язаних із взяттям особи під варту, зокрема під час затримання. Відповідно до ч. 4 ст. 208 КПК України затримана особа має право давати пояснення, показання. У разі наявності підстав для обґрунтованої підозри про доставлення особи довше, ніж це необхідно, слідчий зобов'язаний провести перевірку, за результатами якої винні особи мають притягатися до відповідальності (ч. 2 ст. 210 КПК України). Законом передбачено також обов'язок службової особи, відповідальної за перебування затриманих, забезпечити невідкладне надання належної медичної допомоги та фіксацію медичним працівником будь-яких тілесних ушкоджень або погіршення стану здоров'я затриманого (п. 6 ч. 2 ст. 212 КПК України). Хто ж є ця особа, на яку покладено такий обов'язок? Непоодинокі випадки того, що слідчий, який оголошує підозру особі, робить заявку на конвоювання взятої особи під варту, і вже безпосередньо конвой проходить з ним медичний огляд і супроводжує особу, відтак особу поміщають до ізолятора тимчасового тримання. На нашу думку, це просто перекладання своїх обов'язків на іншу людину, що також є негативним чинником з боку слідчого.

Для повноцінного аналізу роботи слід звернутися до КПК України, який уже втратив чинність. Так, як порівняти з КПК 1960 р.⁹, нині чинне кримінальне процесуальне законодавство містить нові норми, що спрямовані на правове забезпечення поваги до гідності особи під час проведення досудового розслідування слідчими і надалі вже в судовому процесі. Але ці норми процесуального законодавства не відповідають європейським стандартам, згідно з якими кожна особа, заарештована відповідно до положення п. 1 ст. 5 Конвенції¹⁰, має бути негайно доставлена до судді чи іншої особи, уповноваженої законом здійснювати суддівські функції (ч. 3 ст. 5 Конвенції), без перебування в будь-яких проміжних пунктах.

Законодавчо не гарантованими досі є вимоги щодо належного медичного обслуговування осіб, позбавлених свободи, оскільки медпрацівники є працівниками відомств, які здійснюють позбавлення волі, а отже, залежні від їхнього керівництва. Це, звичайно, негативний фактор для утримуваної особи. Щоправда, перед поміщенням до ізолятора тимчасового тримання особи проходять повний медичний огляд у незалежних лікарнях. У цьому випадку помітний певний розрив у законодавстві. З одного боку, держава ніби зобов'язує особу пройти весь медичний огляд ще до поміщення в пенітенціарні заклади. А з іншого, - надалі її вже не цікавить стан здоров'я особи.

Відкритими є питання забезпечення реалізації засади поваги до гідності особи з огляду на положення ч. 6 і ч. 7 ст. 206 КПК України, норма якої свідчить про те, що закон зобов'язує слідчого суддю забезпечити невідкладне проведення судово-медичних обстежень та доручити відповідному органу досудового розслідування проведення перевірки фактів, викладених у заяві особи, за умови, коли така заява надходить під час будь-якого судового засідання.

Тобто до моменту судового засідання особа, яка піддалась насильству, не має законних підстав оскаржити незаконні дії службових осіб до слідчого судді. У наведеній ситуації, як бачимо, не на користь особи працює й час, що спливає з моменту застосування до особи примусу чи з моменту судового засідання, оскільки сліди побоїв з часом можуть зникнути. Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (1984 р.) покладає на державу обов'язок швидкого й неупередженого розслідування катувань, метою якого є встановлення і покарання відповідальних осіб за погане поводження і надання вільного доступу заявникові до процесу розслідування (ст. 12)¹¹.

Вважаємо, що в процесі судового розгляду кримінальної справи суд зобов'язаний керуватися вимогою поваги гідності особи. У разі, коли під час допиту обвинуваченого, який є обов'язковим відповідно до ч. 4 ст. 349 КПК України, останній заявляє про застосування до нього незаконних методів розслідування, жорстокого поводження в процесі досудового розслідування, суд має дослідити докази щодо всіх обставин, які підлягають доказуванню, незалежно від позиції сторін вирішення питання про обсяг доказів, що підлягають доказуванню.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), незаконне поводження, щоб підпадати під дію ст. 3 Конвенції, має досягти певного мінімального рівня жорстокості. Це залежить від усіх обставин справи, зокрема і тривалості поводження, його впливу на фізичний та психічний стан, а в деяких випадках - від статі, віку і стану здоров'я жертви такого поводження (справа «Ірландія проти Сполученого Королівства»)¹². Загроза поводження, забороненого ст. 3 Конвенції, якщо вона є достатньо реальною та безпосередньою, також може підпадати під дію цієї ж статті; рівень жорстокості при цьому має визначатися залежно від психофізичного стану особи. Варто звернути увагу на такі важливі для доказування правополо - ження, що містяться в рішеннях ЄСПЛ, як обов'язок суду спиратися на сукупність доказів, які йому надані, а за потреби - на ті, що суд здобув з власної ініціативи; доказування може будуватися на сукупності непрямих доказів або достатньо вагомих, чітких та несуперечливих доказів. Захисний елемент змісту засади поваги до людської гідності сформульовано у ст. 3 ст. 11 КПК України через право кожного захищати свою гідність під час кримінального провадження всіма не забороненими законом засобами.

У цьому зв'язку слід звернути увагу на недостатнє законодавче забезпечення права підозрюваного оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді в частині дій слідчого, об'єктивна сторона яких свідчить про порушення засади поваги до людської гідності. На відміну від КПК 1960 р., де у ст. 43 і ст. 431 передбачено було право підозрюваного, обвинуваченого подавати скарги на дії та рішення особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду, чинний КПК України не передбачає цього права для підозрюваного, обвинуваченого. І таку прогалину в законодавстві потрібно усунути. В умовах запровадження у кримінальний процес нагляду прокурора у вигляді процесуального керівництва останній також має бути заінтересований в отриманні на стадії досудового розслідування через скарги інформації, що може мати значення для вироблення тактики доказування вини обвинуваченого в судовому розгляді кримінальної справи. Тож видається слушною думка науковців, які переконані в недоцільності закріплення вичерпного переліку рішень, дій чи бездіяльності, що підлягають оскарженню, до слідчого судді під час досудо - вого розслідування, і називають критерії предмета оскарження: 1) рішення, дія чи бездіяльність має завдавати або може завдати шкоду конституційним правам і свободам людини; 2) рішення, дії чи бездіяльність перешкоджають доступу особи до правосуддя; 3) рішення, дії чи бездіяльність перешкоджають ефективному здійсненню кримінального провадження¹³.

Аналіз кримінального процесуального законодавства та практики його застосування свідчить про пев - ною мірою декларативний характер прав особи на повагу до її честі та гідності. Як зауважено в юридичній літературі, зумовлено це тим, що честь і гідність є не лише правовими категоріями, а більшою мірою культурними й моральними, зумовленими рівнем вихованості та освіченості громадян того чи іншого суспіль-

ства. Нормативний зміст засади поваги до людської гідності визначається трьома складовими елементами: забезпечувальним (ч. 1 ст. 11 КПК України), елементом заборони (ч. 2 ст. 11 КПК України) й захисту (ч. 3 ст. 11 КПК України). Обов'язок забезпечення ефективної реалізації принципу поваги до людської гідності покладено на державу в особі тих, хто веде процес. Норма не має винятків, тож повинна дотримуватись в усіх випадках, навіть в умовах надзвичайного стану. Судова практика розвивається в напрямі посилення гарантій дотримання принципу під час кримінального провадження. За результатами дослідження нормативного змісту норми та практики її застосування пропонується внести доповнення до чинного КПК України, спрямовані на приведення кримінального процесу у відповідність до європейських стандартів кримінального судочинства, зокрема передбачити порядок, за яким затримана особа має бути негайно доставлена до суду для перевірки законності позбавлення її волі, а особа, яка без позбавлення волі піддана незаконному примусу, мала право на оскарження відповідних дій до слідчого судді, прокурора. Зрештою, Україна підписує чимало міжнародних норм, але не ратифікує їх. Наприклад, «Стамбульська конвенція», яку Україна підписала, але так і не прийняла. До слова, у цьому документі також присутній інститут захисту особи. Тож така ситуація свідчить, по суті, про ігнорування проблем, які надалі можуть просто знищити інститут захисту прав людини.

Одним із напрямів сучасної науки кримінального процесуального права є створення моделі кримінального провадження, здатної за допомогою вже чинних законів і правових процедур втілитися в ефективну діяльність щодо відновлення справедливості в усіх сферах суспільного життя. Велика увага у роз'ясненні проблемних питань вдосконалення механізму правового регулювання у кримінально-процесуальній сфері приділяється дослідженням найбільш загальних правових положень - засад, функціонально спрямованих на забезпечення перетворення загальних цінностей людини на сферу регулювання кримінально-правових відносин та вирішення завдань кримінального провадження і створення досконалої системи кримінальної юстиції.

В умовах постійної зміни кримінального процесуального законодавства, проблем у практиці правової реалізації актуальним є забезпечення виконання приписів, що становлять нормативний зміст засад кримінального провадження - правових положень вищого ступеня нормативності, як порівняти зі звичайними правовими нормами, спрямованими не тільки на врегулювання діяльності органів досудового розслідування, а й діяльності посадових осіб, що ведуть процес, а також на захист прав і свобод людини, громадянина від свавілля органів державної влади й досудового розслідування під час кримінального провадження, в процесі якого здійснюється кримінальне процесуальне доказування. Саме цей чинник впливає на необ'єк - тивність рішення, адже службова особа не вміє застосовувати прийняті нові норми, бо немає практики її застосування.

Висновки. Однією з основних вимог до діяльності органів досудового розслідування під час ведення кримінального провадження є заборона катувань, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження чи покарання, погроз його застосування (ч. 2 ст. 11 КПК України). Ця ж стаття забороняє утримувати особу у принизливих умовах чи примушувати до дій, що принижують її гідність. Такі норми КПК України ґрунтуються на вимогах ст. 28 Конституції України, згідно з якою кожна особа має право на повагу до її гідності і ніхто не може бути підданий жорстокому, такому, що принижує його гідність, поводженню. Своєю чергою ця вимога Конституції основана на міжнародно-правових актах, визнаних Україною, які забороняють вчиняти під час кримінального провадження перераховані дії. Тому Україна має переглянути законодавство про діяльність органів досудового розслідування, уважно перечитати чинні норми і все-таки імплементувати в законодавство норми міжнародного права, щоб забезпечити права своїх громадян та захистити їх не тільки на території країни, а й за її межами.

На превеликий жаль, розглядуваний інститут з кожним роком дає ще більші збої в системі. Некоректні заходи проведення та ведення досудового розслідування, недосконалість освіти, зокрема осіб, які виконують державні функції, невідповідність чинного законодавства новим міжнародним актам, нератифікування конвенцій, ігнорування колізій у законодавстві та невнесення змін до них - усе це лише збільшує недовіру пересічних людей до держави та органів державної влади. Тому ці проблеми потребують якнайшвидшого розв'язку. Конституція України: Закон від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР. База даних «Законодавство України» / ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.да/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text (дата звернення: 17.12.2021).

² Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня 2012 р. № 4651-УН База даних «Законодавство України» / ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.uaЛaws/show/465Ы7#Text (дата звернення: 17.12.2021).

³ 95 % скарг до ЄСПЛ від українців стосуються невиконання судових рішень - Захаров. Радіо Свобода. 22 листопада 2020. URL: https://www.radюsvoboda.org/a/devianosto-pmt-vidsotkiv-skarg-do-yevrosudu-vid-ukramsiv-stosuyutsm-nevykonanma- sudovyh-rishen/30962П0.html (дата звернення: 17.02.2022).

⁴ Про Національну поліцію: Закон України від 2 липня 2015 р. № 580-УШ. База даних «Законодавство України» / ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.uaЛaws/show/580-19#Text (дата звернення: 17.12.2021).

⁵ Резолюція № 690 ПАРЄ «Декларація про поліцію» від 8 травня 1979 р. База даних «Законодавство України» / ВР Украї-ни. URL: https://zakon.rada.gov.да/laws/show/994_803#Text (дата звернення: 17.12.2021).

⁶ Кучинська О.П. Принципи кримінального провадження в механізмі забезпечення прав його учасників: монографія. Київ : Юрінком-Інтер, 2013. 288 с.

Література

1 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 р. База даних «Законодавство України» / ВР України: URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text (дата звернення: 17.12.2021).

2 Де Сальвиа М. Прецеденты Европейского Суца по правам человека. Санкт-Петербург: Юрид. центр Пресс, 2004. 1071 с.

3 Кримінально-процесуальний кодекс України: Закон УРСР від 28 грудня 1960 р. №1001-05. База даних «Законодавство України» / ВР України: URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1001-05#Text (дата звернення: 17.12.2021). Втратив чинність 19.11.2012.

4 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 р. База даних «Законодавство України» / ВР України: URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text (дата звернення: 17.12.2021).

5 Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання від 10 грудня 1984 р. (в ред. від 13.11.1998). База даних «Законодавство України» / ВР України: URL: https://zakon. rada.gov.ua/laws/show/995_085#Text (дата звернення: 17.12.2021).

6 Case of Ireland v. the United Kingdom, ECHR, 18 January 1978. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001-57506 (viewed on 17.12.2021).

7 Смирнов А.В. Дискурсивно-состязательная модель уголовного процесса. Пятьдесят лет кафедре уголовного процесса УрГЮА (СЮА): матер. науч.-практ. конф. Екатеринбург, 2005. Ч. 2.

Размещено на Allbest.ru