Протидія розслідуванню та засоби її подолання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Протидія розслідуванню та засоби її подолання

Лук'янчиков Є.Д., доктор юридичних наук, професор, професор кафедри інформаційного права та права інтелектуальної власності Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського" (м. Київ, Україна)

Лук'янчиков Б.Є., кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри інформаційного права та права інтелектуальної власності Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського" (м. Київ, Україна)

Анотація

Розслідування злочинів являє складний інформаційно-пізнавальний процес, у котрому беруть участь дві сторони з різними процесуальними інтересами, одна з яких, у тому числі й недозволеними методами, намагається перешкодити встановленню істини. Протидія розслідуванню постійно посилюється, свідченням чому є рівень розкриття злочинів, що перебуває в межах 30 %. злочин істина розслідування

Проблема протидії розслідуванню і способів її подолання привертає увагу багатьох процесуалістів, криміналістів, психологів різних країн світу. Ними сформульовано поняття протидії розслідуванню, визначена її природа, мотивація, форми і способи реалізації, розроблена класифікація. У статті подано аналіз законодавства, яким врегульовується порядок застосування засобів для подолання протидії розслідуванню, а також розроблені пропозиції з його удосконалення.

Зазначено, що подолання протидії розслідуванню потребує відповідної тактики, яка полягає у вмінні переграти протидіючу сторону й, крім того, не виявляючи своєї дійсної мети, спонукати особу до дій, що дозволять встановити істину. Розкрито питання про доцустимість використання прийомів і тактичних комбінацій, які можуть неоднозначно оцінюватися протидіючою стороною. Запропоновано диференційовані підходи до визначення психологічного впливу і психологічного тиску, насилля з боку слідчого.

У висновках констатовано, що тактичні прийоми, тактичні комбінації і операції, які можуть неоднозначно оцінюватися протидіючою стороною, необхідно вважати допустимими, якщо вони не позбавляють особу вільного вибору лінії своєї поведінки в процесі розслідування.

Ключові слова: слідчий, протидія розслідуванню, тактичний прийом, тактична комбінація, омана, психологічний вплив.

Lukianchykov E., Doctor of Law, Professor, Professor of the Department of Information Law and Intellectual Property Law National Technical University of Ukraine "Igor Sikorsky Kyiv Polytechnic Institute" (Kyiv, Ukraine)

Lukianchykov B., Candidate of Legal sciences, Associate Professor, Associate Professor of the Department of Information Law and Intellectual Property Law National Technical University of Ukraine "Igor Sikorsky Kyiv Polytechnic Institute" (Kyiv, Ukraine)

COUNTER-INVESTIGATION AND THE MEANS TO OVERCOME IT

Crime investigation is a complicated informational and cognitive process, which involves two parties with different procedural interests. One side is trying to establish comprehensively, fully and objectively circumstances of what happened, and the other side is trying to prevent this, including by prohibited methods. With the development of society counteraction to the investigation is increasing, which is eloquently demonstrated by statistical data on the level of crime detection, which fluctuates in the range of 30%.

The problem of counteraction to investigation and methods of its neutralization has long attracted the attention of proceduralists, criminologists, psychologists from different countries of the world.

They formulated the concept of counteraction to the investigation, determined its nature, motivation, forms and methods of implementation, developed a classification.

Despite such attention to this problem, a number of questions about ways to overcome opposition to the investigation and the limits of their use in the detection of crimes remain controversial.

The article analyzes the legislation of various countries, which regulates the procedure for using the means used to overcome opposition to the investigation, to develop proposals for improving such activities.

In the conclusions it is stated, that the used tactical tricks, tactical combinations and operations which can be ambiguously estimated by the counteracting party, should be treated as admissible, if they don't deprive the person of a free choice of a line of conduct in the process of investigation.

Keywords: investigator, counteraction to investigation, tactical technique, tactical combination, deception, psychological influence.

Постановка проблеми. Розслідування злочинів являє складний інформаційно-пізнавальний процес, у якому можна виділити дві сторони. Одна намагається знайти і зафіксувати сліди злочинної події, що дозволить притягнути винного до відповідальності. Інша намагається приховати або знищити такі сліди з метою уникнення відповідальності. Правоохоронним органам доводиться діяти в умовах протидії сторони, незацікавленої у встановленні істини. Така протидія розслідуванню відома здавна, а останнім часом набула небезпечних масштабів і складає загрозу національній безпеці держави. Правоохоронні органи повинні мати у своєму арсеналі адекватні заходи нейтралізації протидії розслідуванню та забезпечувати виконання завдань кримінального провадження. Саме це спонукало звернутися до аналізу даного питання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема протидії розслідуванню і способів її нейтралізації з давніх часів привертає увагу багатьох процесуалістів, криміналістів, психологів, як вітчизняних, так і зарубіжних, серед яких: В.П. Бахін, Р.С. Бєлкін, А. Вейнгарт, А.Ф. Волобуєв, В.Г. Гончаренко, В. І. Громов, А.В. Дулов, Г.Г. Зуйков, В.М. Карагодін, В.П. Колмаков, В.О. Коновалова, В.С. Кузьмічов, В.К. Лисиченко, В.Т. Нор, В.О. Образцов, О.Л. Стулін, С.М. Трегубов, М.С. Федоренко, В.Ю. Шепітько, І. М. Якімов та ін. Ними сформульовано поняття протидії розслідуванню, як елементу злочинної діяльності, визначено її природу, мотивацію, форми і способи реалізації, розроблено класифікацію цього небезпечного явища. Ґрунтовне дисертаційне дослідження форм та способів протидії розслідуванню злочинів та засобів їх подолання 2003 року здійснив Р.М. Шехавцов. У подальшому ним у співавторстві з В.К. Лисиченком підготовлено навчальний посібник, який присвячений основам подолання протидії розслідуванню корисливо-насильницьких злочинів, вчинених організованими групами (2004 рік), а також монографію, у якій досліджено проблеми теорії та практики подолання протидії розслідуванню окремих різновидів злочинів, вчинених організованими групами та злочинними організаціями (2009 та 2012 роки). Згодом пошуки шляхів подолання протидії розслідуванню знайшли відображення в монографії та докторській дисертації В.М. Плетенця (2020 рік).

Незважаючи на увагу науковців до цієї проблеми, низка питань з приводу засобів подолання протидії розслідуванню, правомірності і меж застосування під. час розслідування залишаються дискусійними і потребують подальшого опрацювання.

Формулювання цілей. Метою статті є аналіз вітчизняного і зарубіжного законодавства, яким врегульовано порядок застосування засобів подолання протидії розслідуванню, а також слідчої практики для розроблення пропозицій з удосконалення такої діяльності.

Виклад основного матеріалу. Кожне кримінальне провадження являє собою складну пошукову, інформаційно-пізнавальну діяльність суб'єктів, наділених владними повноваженнями. Сучасний етап розвитку суспільства характеризується суттєвими змінами в структурі й характері злочинності. З'являються нові види злочинів, у першу чергу пов'язані з використанням широких можливостей цифрових технологій, удосконалюються способи вчинення традиційних злочинів, загрозливих масштабів набуває корупційна складова злочинності.

Пізнати подію злочину можливо тільки за допомогою виявлення і дослідження слідів, які утворюються внаслідок її вчинення в матеріальному середовищі. Більше як сто років тому Г. Гросс зазначав, що кожне розслідування за своєю сутністю являє складний, внутрішньо та зовнішньо суперечливий пошуково-пізнавальний процес, здійснення якого вимагає енергії, витривалості, глибоких юридичних знань. Слідчому необхідні знання людей, уміння поводитися з ними, такт, проникливість та інші професійні якості [1, с. 34-47]. Дані слова не втрачають актуальності й сьогодні, оскільки в багатьох випадках під. час розслідування виникають складні ситуації, що є наслідком активної протидії розслідуванню. Це спонукає науковців і практиків до пошуку нових та удосконалення традиційних способів і тактичних прийомів подолання протидії розслідуванню з метою отримання інформації про обставини вчиненого правопорушення.

Встановлення криміналістичних елементів злочину починається, як правило, з дослідження та аналізу його результатів (наслідків, слідів). Кожен злочин залишає сліди в оточуючій обстановці і в пам'яті людей, які його сприймали. Для з'ясування обставин правопорушення достатньо відшукати сліди та отримати необхідну інформацію. Проте вони (сліди злочину), внаслідок природного процесу, мають властивість змінюватися, а інколи й зовсім зникати під впливом різноманітних чинників (дощ, сніг, вітер, інтенсивний рух транспорту та пішоходів, зміни в стані організму людини). Звичайно, це суттєво ускладнює роботу з розкриття злочинів. Проте практика правоохоронних органів засвідчує, що значні складнощі під час розкриття злочинів виникають внаслідок навмисної діяльності осіб, які не зацікавлені у встановленні істини. Така діяльність стала характерною рисою сучасного пізнавального процесу і носить назву "протидія розслідуванню з боку заінтересованих осіб". Злочинці заздалегідь розробляють план вчинення злочину і приховання його слідів, з тим щоб уникнути відповідальності.

З огляду на викладене, подолання протидії розслідуванню є похідним елементом об'єктивного процесу доказування причетності особи до злочину. Дана проблема здавна привертає увагу криміналістів, але останнім часом набула особливої актуальності й гостроти, про що свідчать результати офіційної статистики. Починаючи з 2017 року, кількість повідомлень про підозру та кількість обвинувальних актів, направлених до суду, в абсолютному вимірі зменшується. Із облікованих 13 199 особливо тяжких злочинів у 2020 році лише в 5 691 випадках (або у 43,1 %) конкретним особам було повідомлено про підозру, а ще менше обвинувальних актів по них направлено до суду - 4 033 (або всього 30,5 %). У результаті цього на кінець року нерозслідуваними залишилось майже 67 % правопорушень. Крім того, упродовж минулого року слідчими всіх правоохоронних органів було закрито проваджень у 119 873 особливо тяжких кримінальних правопорушеннях, що майже в 10 разів більше, ніж їх було обліковано у 2020 році, причому значна частина з них закриті за відсутністю події і складу злочину, а також не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості в суді [2].

З наведених даних можна дійти висновку, що визначені в ст. 2 КПК України завдання кримінального провадження виконуються тільки щодо кожного третього кримінального правопорушення. Значна кількість злочинів залишається не розкритими, а особи, що їх вчинили, не притягнуті до відповідальності. Така результативність роботи всієї правоохоронної системи держави може свідчити про високий рівень протидії злочинців органам розслідування.

Протидія розслідуванню не тільки умисних, а й необережних злочинів з боку осіб, які намагаються ухилитися від відповідальності, постійно загострюється та набуває нових форм, особливо у сфері корупційної і організованої злочинності. Саме тому правоохоронні органи не можуть задовольнятися застарілими методиками, тактичними прийомами й рекомендаціями, спрямованими на роботу з джерелами інформації та формування судових доказів.

Уперше поняття "протидія розслідуванню" сформульовано В.М. Карагодіним, який розглядав її як елемент злочинної діяльності. Він визначив її природу, мотивацію, форми і способи, проте вважав, що вона не охоплюється способом вчинення злочину [3]. Розвиваючи вчення про протидію розслідуванню, О.Л. Стулін розробив класифікацію даного явища, що сприяло можливості його поглибленого дослідження та розроблення засобів нейтралізації такої діяльності [4, с. 37-41].

Подолання або нейтралізація протидії розслідуванню потребує відповідної тактики, яка в загальному вигляді полягає в умінні переграти, "перехитрити" протидіючу сторону за рахунок маскування своїх намірів, введенням в оману, спонуканням до відіювідних дій і т. ін. [5, с. 9].

З огляду на сутність тактики, як уміння "переграти" протидіючу сторону, доцільно проаналізувати питання щодо допустимості, рівня й умов застосування тактичних прийомів (їх комбінацій) криміналістики, які можуть бути неоднозначно оцінені супротивною стороною. Більше ніж сто років тому А. Вейнгарт зазначав, що прокурор і поліція покликані викрити винного, для чого зобов'язані впливати на нього. Єдиною межею при цьому є повага до моральності, благопристойності та гідності урядової влади. Аби домогтися зізнання, особливо слід уникати введення в оману, застосування погроз чи інших примусових заходів, а також хитрощів [6, с. 2].

Дані слова не втрачають своєї актуальності й сьогодні. Дійсно, процес пізнавальної діяльності з розслідування злочинів неможливо уявити без впливу слідчого, прокурора на особу, що бере участь у слідчій дії, а також зворотного впливу. Без цього недосяжним є спілкування між особами. Тому слід розрізняти психологічний вплив учасників розслідування один на одного від психологічного тиску або насилля з боку слідчого. Дійсно, у ст. 9 КПК РФ зазначено, що під час кримінального судочинства забороняється здійснення дій і прийняття рішень, що принижують гідність учасника кримінального судочинства, а також поводження, що принижує його людську гідність або створює загрозу для його життя і здоров'я. Ніхто з учасників кримінального судочинства не може піддаватися насиллю, тортурам, іншому жорстокому або такому, що принижує людську гідність, поводженню.

Аналогічні вимоги містяться і в ч.2 ст. 11 КПК України, яка забороняє під час кримінального провадження піддавати особу катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню, вдаватися до погроз застосування такого поводження, утримувати особу у принизливих умовах, примушувати до дій, що принижують її гідність, а стаття 373 КК України встановлює кримінальну відповідальність за примушування давати показання при допиті шляхом незаконних дій з боку прокурора, слідчого, дізнавача або працівника підрозділу, який здійснює оперативно-розшукову діяльність. На жаль, у даній нормі відсутній перелік дій, які слід, вважати незаконними, а тому й недопустимими до застосування під час кримінального провадження. Аналіз думок науковців у коментарях до цієї статті протягом останніх десятиліть свідчить про зміни у їхніх поглядах на віднесення тих або інших дій до незаконних. Одні з них до незаконних дій відносять шантаж, обман, гіпноз, підкуп тощо [7, с. 869]. Інші під психологічним впливом до особи, що підлягає допиту, розуміють словесні залякування, погрози, шантаж, підкуп тощо [8, с. 419] і не згадують про обман. Такою, що відповідає характеру й сутності діяльності з розслідування, вважається думка науковців, які стверджують, що примушування може виявлятися в підкупі та інших заохочувальних обіцянках, застосуванні гіпнозу тощо. Не утворюють об'єктивної сторони злочину психологічні прийоми, які складають законний арсенал тактики прокурора, слідчого або працівника підрозділу, який здійснює оперативно-розшукову діяльність [9, с. 936].

У такому розрізі спробуємо розглянути обман, який окремі науковці відносять до незаконних дій у процесі розслідування. У тлумачних словниках слово "обман" розглядається у двох аспектах: по-перше, це дії особи, яка намагається ввести когось в оману неправдивими словами, вчинками, діями і т. ін.; по-друге, це хибне сприйняття дійсності, зумовлене неправильним, викривленим відображенням її органами чуття або уявний образ чого-небудь, що помилково сприймається як дійсний [10, с. 642, 670].

Слід зазначити, що помилкове уявлення щодо певних обставин може сформуватися в людини під впливом різноманітних чинників, які на неї впливають у процесі розслідування. Деякі з них безпосередньо передбачені законом (необхідність роз'яснення обставин, що пом'якшують відповідальність, нерозголошення даних досудового слідства тощо). Інші чинники обумовлюються міркуваннями тактичного характеру. Вони пов'язані з такими діями, звичайно, у межах закону, які сприяють формуванню в людини помилкового уявлення про те, що відбувається. У більшості випадків їх створюють штучно. Вони мають елементи невизначеності, але Грунтуються на об'єктивних процесах і явищах, містять у собі правдиву інформацію. Особа вільно сприймає таку інформацію, зіставляє її з тою, якою володіє, і здатна приймати особисте рішення в цій ситуації. Жодного психологічного тиску або насилля щодо особи не вчиняють. Наочним прикладом цього може бути побічний допит, сутність якого полягає в з'ясуванні інформації про обставини, прямо не пов'язані з предметом допиту, але такими, що мають значення для встановлення істини.

Здавалося б, не може бути сумнівів щодо правомірності застосування таких прийомів під. час розслідування в умовах протиборства двох сторін. Проте ставлення науковців до застосування таких тактичних прийомів на різних етапах розвитку вчення про розслідування та розкриття злочинів не було однозначним. Так М.О. Чельцов до незаконних дій під. час розслідування, окрім погроз та насилля, відносив також надмірне тримання під. вартою (як засіб домогтися показань), застосування обманних хитрощів (дискредитують слідчого), затягування справи [11, с. 235-236]. Немає сумнівів у тому, зазначав М.С. Строгович, що навмисне "формування помилкового уявлення" у будь-кого є обманом цієї особи. Збрехати можна прямо, словами, а можна зробити це складним способом, коли слова й речення самі собою не є брехливими, але побудовані й подані в такому контексті, що той, кому вони адресовані, брехню прийме за правду, а правду - за брехню. А це є брехня, котра від того, що подана в найхитрішій формі, не стає допустимою, навпаки, набуває більш нетерпимого і незаконного характеру [12, с. 20].

Іншої думки, як вважаємо не безпідставно, дотримується Р.С. Бєлкін: якщо слідувати подібним міркуванням, то брехню можна знайти в кожному тактичному прийомі, не кажучи про тактичні комбінації, які в літературі називають невдалими термінами "слідчі хитрощі", "психологічні пастки" [13, с. 12]. А суперінтендант поліції округу Осло в Норвегії Асбйорн Раклєв називає їх трюками, котрим молоді співробітники вчилися в старших колег і розробляли самотужки [14]. Дійсно, подібні назви не дуже вдалі, а тому краще вести мову саме про тактичні комбінації, як системи тактичних прийомів та слідчих (розшукових) дій, без чого не можливе вирішення найбільше складних слідчих ситуацій і викриття злочинців.

Перспективу застосування подібних тактичних прийомів підтримує й М. Порубов. Їх сутність, наголошує він, полягає в тому, що від допитуваного тимчасово приховується істинна мета допиту, формується хибне уявлення про наявність або, навпаки, відсутність у слідчого доказів. Досягають цього створенням певної ситуації під час допиту, показом предметів, які мають відношення до злочину або аналогічних їм і т. ін. Хитрість, якщо її розуміти як винахідливість слідчого, уміння переграти протидіючу сторону є етично виправданим елементом тактичного прийому [15, с. 5].

Слід зазначити, що нормативної заборони застосовувати дії, які можуть бути неоднозначно оцінені особою, не існує. Вважаємо, що наперед неможливо передбачити всі форми діяльності й поведінки слідчого, які можуть бути неоднозначно, неправильно (перекручено) сприйняті особою, що бере участь у слідчій дії, а тому необхідно визначити критерій допустимості прийомів психологічного впливу на досудовому провадженні. Ним, як слушно зазначає В.Г. Гончаренко, слід розглядати можливість або неможливість свободи вибору особою своєї позиції в спілкуванні, висловлювань, вчинків, поведінки, якщо певні обмеження прямо не передбачені законом [16, с. 63]. За будь-яких умов особа повинна мати можливість вільно сприймати інформацію, аналізувати її і без примусу приймати рішення. У будь- який час підозрюваний може відмовитися давати показання, якщо для цього з'являться відповідні підстави. Згідно зі ст. 63 Конституції України, правом відмовитися давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів можуть скористатися свідок і потерпілий.

Аналіз слідчої практики засвідчує, що використання тактичних прийомів та комбінацій, які можуть бути неоднозначно оцінені певними особами, не виняток. Їх застосування є ефективним способом подолання протидії розслідуванню, сприяє виявленню та викриття злочинних груп та організацій, у першу чергу з корупційними зв'язками. Уміло продумані тактичні операції чинять на протидіючу сторону психологічний вплив, сприяють формуванню неправильного уявлення про обставини і факти дійсності, спонукають вчиняти дії поспіхом, припускатися помилок, які будуть сприяти розкриттю злочинів [17, с. 39-42].

На завершення слід, зазначити, що такі тактичні прийоми, тактичні комбінації та операції не повинні провокувати або підбурювати особу до вчинення злочину й надавати свободу вибору поведінки в конкретній ситуації.

Висновки

Протидія встановленню істини в процесі розслідування спостерігається з давніх часів і до сьогодення. Характер і способи і протидії злочинності постійно удосконалюються. Це спонукає науковців і практиків до пошуку адекватних засобів для нейтралізації протидії розслідуванню з боку зацікавлених осіб. Значна роль у цьому належить тактичним прийомам, тактичним комбінаціям та операціям, застосування яких може бути неоднозначно оцінено протидіючою стороною та спонукати до дій, що сприятимуть їх викриттю. За будь-яких умов в особи, на свідомість якої вони спрямовані, має бути можливість вільного вибору лінії своєї поведінки під. час кримінального провадження.

Використані джерела

1. Гроссъ Г. Руководство для судебныхъ следователей, какъ система криминалистики. Москва: Переизд. ЛексЭст, 2002. 1088 с.

2. Загальний стан злочинності та протидії їй на території України за 2020 рік (у порівнянні зі статистичними даними за 2013-2019 роки) URL : https: / / naspravdi.today/ uk/2021/04/ 02/ zahalnyy-stan-zlochynnosti/. (дата звернення: 15.01.2022)

3. Карагодин В.Н. Основы криминалистического учения о преодолении противодействия предварительному расследованию: дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.09. Екатеринбург, 1992. 437 с.

4. Стулин О.Л. Классификация видов противодействия. Рос. следователь. 1999. № 5. С. 37-41.

5. Бахин В.П., Карпов Н.С. Понятие и сущность криминалистической тактики. Труды академии управления МВД России. Москва, 1998. С. 9-10.

6. Вейнгартъ А. Уголовная тактика. Руководство къ расследованию преступлений. С.-Петербургъ: Издание "Вестника Полиціи", 1912. 270 с.

7. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України; 3-те видання, перероблене та доповнене. Київ: Алерта, 2005. 1064 с.

8. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. За заг. ред. Литвинова О.М. Київ: "Центр учбової літератури", 2016. 528 с.

9. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України; 2-ге вид., пе- рероб. і допов. Київ: Юрінком Інтер, 2018. 1104 с.

10. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. Київ: Ірпінь: ВТФ "Перун", 2002. 1440 с.

11. Чельцов-Бебутов М.А. Советский уголовный процесс. Вып. 2. Харьков: Юр. из- дат. Наркомюста Украины, 1929. 338 с.

12. Строгович М.С. Проблемы судебной этики. Москва: Наука, 1974. 272 с.

13. Белкин Р.С. Нравственные начала деятельности следователя органов внутренних дел. Москва,1999. 24 с.

14. Реальная альтернатива допросу. URL : https: //lb.ua/ world/ 2018/01/19/387 543 _realnaya_ alternativa_doprosu.html. (дата звернення: 13.01.2022)

15. Порубов Н.И. Криминалистическая тактика: этические проблемы. Проблемы криминалистики: Сб. науч. тр. Минск: Акад. МВД Респ. Беларусь, 2003. С. 4-8.

16. Гончаренко В.Г. Лекції з судової психології, читані в Академії адвокатури України. Київ: Академія адвокатури України, 2008. 280 с.

17. Лук'янчиков Є. Д. Лук'янчиков Б. Є. Використання прийомів психологічного впливу у досудовому провадженні. Сучасні тенденції розбудови правової держави в Україні та світі : зб. наук. ст. за матеріалами VII Міжнар. наук.-практ. конф. (Житомир, 18 квітня 2019 р.) / Мін-во освіти і науки України; Жит. нац. агроекологічний ун-т. Житомир: Вид. О.О. Євенок, 2019. С. 39-42.

18. Reference:

19. Gross, G. (2002) Rukovodstvo dlja sudebnyh sledovatelej, kak sistema kriminalistiki. M.: Pereizd. LeksJest. [in Russian].

20. Zagal'nij stan zlochiniiosti ta protidn ij na teritorn икгаїпі za 2020 гік (u porivnjanm 7і statistichnimi danimi za 2013 - 2019 roki). (2020) N. p. URL : https://naspravdi.today/uk 2021/04/02/ zahalnyy-stan-zlochynnosti/. [in Ukrainian].

21. Karagodin, V. N. (1992) Osnovy kriminalisticheskogo uchenija o preodolenii proti- vodejstvija predvaritel'nomu rassledovaniju. Doctor's thesis. Ekaterinburg. [in Russian].

22. Stulin, O. L. (1999) Klassifikacija vidov protivodejstvija. Ros. sledovatel' - Ros. investigator, 5, 37-41. [in Russian].

23. Bahin, V. P., Karpov, N. S. (1998) Ponjatie i sushhnost' kriminalisticheskoj taktiki. Trudy akademii upravlenija MVD Rossii. Moskva, 9-10. [in Russian].

24. Vejngart, A. (1912) Ugolovnaja taktika. Rukovodstvo k rassledovaniju prestuplenij. S.- Peterburg: Izdanie "Vestnika Policn". [in Russian].

25. Naukovo-praktychnyi komentar Kryminalnoho kodeksu Ukrainy (2005) 3-te vy- dannia, pereroblene ta dopovnene. Kyiv : Alerta. [in Ukrainian].

26. Naukovo-praktychnyi komentar Kryminalnoho kodeksu Ukrainy (2016) Lytvynov O. M. (Ed.) Kyiv : "Tsentr uchbovoi literatury". [in Ukrainian].

27. Naukovo-praktychnyi komentar Kryminalnoho kodeksu Ukrainy. (2018) 2-he vyd., pererob. i dopov. Kyiv: Yurinkom Inter. [in Ukrainian].

28. Velykyi tlumachnyi slovnyk suchasnoi ukrainskoi movy (2002) V. T. Busel (Ed.). Kyiv : Irpin: VTF "Perun". [in Ukrainian].

29. Chel'cov-Bebutov, M. A. (1929) Sovetskij ugolovnyj process. Issue 2. Har'kov: Jur. izdat. Narkomjusta Ukrainy. [in Russian].

30. Strogovich, M. S. (1974) Problemy sudebnoj jetiki. Moskva : Nauka. [in Russian].

31. Belkin, R. S. (1999) Nravstvennye nachala dejatel'nosti sledovatelja organov vnut- rennih del. Moskva. [in Russian].

32. Real'naja al'ternativa doprosu. (N. d.) N. p. URL : https://lb.ua/world/2018/01/ 19/387543_ realnaya_altemativa_doprosu.html. [in Russian].

33. Porubov, N. I. (2003) Kriminalisticheskaja taktika: jeticheskie problemy. Problemy kriminalistiki: Sb. nauch. tr. Mins'k : Akad. MVD Resp. Belarus', 4-8. [in Russian].

34. Honcharenk, V. H. (2008) Lektsii z sudovoi psykholohii, chytani v Akademii advokatury Ukrainy. Kyiv : Akademiia advokatury Ukrainy. [in English].

35. Lukianchykov, Ye. D., Lukianchykov, B. Ye. (2019) Vykorystannia pryiomiv psykho- lo hichnoho vplyvu u dosudovomu provadzhenni. Suchasni tendentsii rozbudovy pravovoi derzhavy v Ukraini ta sviti : zb. nauk. st. za materialamy VII Mizhnar. nauk.-prakt. konf. (Zhytomyr, 18 kvitnia 2019 r.)- Suchasni tendentsii rozbudovy pravovoi derzhavy v Ukraini ta sviti : zb. nauk. st. za materialamy VII Mizhnar. nauk.-prakt. konf. (Zhytomyr, 18 kvitnia 2019 r.) / Min-vo osvity i nauky Ukrainy ; Zhyt. nats. ahroekolohichnyi un-t. Zhytomyr: Vyd. O. O. Yevenok, 39-42. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru