Обов’язкове вакцинування та природне право особи на згоду щодо медичних втручань

Размещено на http://www.allbest.ru/

Обов'язкове вакцинування та природне право особи на згоду щодо медичних втручань

Резюме

Когут Н.Д. Обов'язкове вакцинування та природне право людини на згоду щодо медичних втручань.

Автор досліджує правові питання абсолютності права на фізичну недоторканність та згоду щодо медичних втручань під час пандемії COVID-19. При цьому розглядаються принципи пропорційності певних заходів та їх доцільності. Аналізуються численні аномалії в правовому регулюванні обов'язковості вакцинування в Україні та інших країнах і пропонуються шляхи оптимізації законодавства з метою дотримання природних прав людини при одночасному збереженні суспільних інтересів.

Ключові слова: обов'язкове вакцинування, право на особисту недоторканність, згода щодо медичних втручань, пандемія COVID-19.

Summary

Natalia Kogut. Mandatory Vaccination and Natural Human's Right to Consent to Medical Interventions.

The author explores the legal issues of the absolute right to physical integrity and consent to medical interventions during the COVID-19 pandemic. At the same time, the principles of proportionality of certain measures and their expediency are considered. Numerous anomalies in the legal regulation of compulsory vaccination in Ukraine and other countries are analyzed, and ways to optimize legislation in order to respect natural human rights while preserving the public interest are proposed.

According to doctors, vaccination against SARS-CoV-2 does not form a herd immunity, it provides only individual protection, so this vaccination has nothing to do with the public interest. Thus, violations of the absolute human rights to physical integrity, life and health, consent or disconsent to any medical interventions are disproportionate, as a mentally capable adult may refuse even those medical interventions that are necessary to save his or her life.

Data on side effects of vaccines are recorded by manufacturers only during their clinical trials, and when vaccinated after these trials (currently COVID-19 abbreviated trials), such data are not entered in the register of adverse effects. Any proof of vaccine adverse effects and compensation is possible only in court, ie the safety of all vaccines is presumed, and the burden of proving the opposite relies on patients.

According to research by British and American scientists, the mortality rate from coronavirus disease before the age of 60 is less than 0.5%, and in the age group up to 40 years - 0.05%. Therefore, mandatory vaccination against this disease, which is sometimes compared to the necessary vaccination against smallpox, the mortality rate of which reached 60% in all age groups, looks highly questionable, and for the young population mandatory vaccination has no scientific basis, neither to preserve their own health, nor to preserve the health of others. The Venice Commission notes that even in a state of emergency, the fundamental principle of the rule of law and respect for fundamental human rights must prevail. After all, otherwise it is easy to move from democracy to an authoritarian regime.

Key words: compulsory vaccination; the right to personal integrity; consent to medical interventions; COVID-19 pandemic.

Постановка проблеми

Аналіз українського, зарубіжного та міжнародного законодавства щодо прав людини на особисту недоторканість та встановлення обов'язковості вакцинування крізь призму пандемії COVID-19 з метою пошуку консенсусу між двома протилежними правовими конструкціями, враховуючи при цьому принципи справедливості, розумності та доцільності (пропорційності).

Незрозумілим в Україні є встановлення обов'язку вакцинації для людей, які перехворіли на COVID-19 та мають відповідні антитіла, що може бути підтверджено результатом аналізу крові. Адже підтвердження перенесення хвороби на стадії її виявлення на підставі ПЛР тесту або виявлення антигену (методом Ag-RDTs), що може бути підставою для видачі COVID-сертифікату8, не завжди можливе, зокрема через безсимптомний чи легкий перебіг хвороби. Такий імунітет зберігається зазвичай протягом шести місяців, як і вакцинація від COVID-19, до того ж стійкість імунітету після перенесення повноцінного захворювання сильніша порівняно з вакцинами, які дають в середньому лише 60-70% ефективності. Хоча в деяких людей антитіла зберігаються довше, а в інших - менше. Також відомим фактом є те, що будь-які віруси, які викликають гострі респіраторні захворювання, у т. ч. і грип та коронавірус, дуже швидко мутують, тому ефективність вакцин саме від цих захворювань є невисокою, адже постійно з'являються нові види мутацій, зокрема, щодо САЯЯ-СоУ-2 (Дельта, Альфа, Бета, Гамма, Омікрон тощо), тому передбачається вакцинування 2-3 рази щороку. До того ж, всі вакцини проти коронавірусної хвороби є екстреними вакцинами, які не пройшли всі етапи досліджень і не зібрано анамнез щодо побічних, у т.ч. відтермінованих наслідків. Моніторинг стану здоров'я людини після вакцинації проводиться лише протягом 30 днів, тобто відтерміновані наслідки тромбозів не враховуються.

На думку Г. Янг, «оскільки вакцини є частиною клінічних випробовувань, примушування когось прийняти їх порушує Нюрнберзький кодекс, Загальну декларацію прав людини, Гельсінську декларацію та Сіракузькі принципи»9. Крім того, міжнародні угоди, зокрема, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод10, передбачає право на повагу до приватного життя, що включає фізичну та психічну недоторканність особи. Ці нормативно-правові акти мають вищу юридичну силу за звичайні закони. При цьому положення ст. 30 Основ законодавства про охорону здоров'я11, ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя»12, ст. ст. 12, 15 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»13 передбачають обов'язковість вакцинування. Найбільше навантаження з вакцинування покладається на неповнолітніх (гепатит В, туберкульоз, кір, епідпаротит, краснуха, дифтерія, правець, коклюш, поліємеліт, хіб-інфекція14, з 2022 р. планується додати вакцинацію від пневмококової інфекції).

У свою чергу, судові інстанції, як українські, так і міжнародні, стали на бік обмеження природних прав людини15. На їх думку, переважає суспільний інтерес над приватним правом. В цілому з таким твердженням можна погодитися, якщо дотримується принцип пропорційності - шкода-користь, головний принцип у медицині «не нашкодити». Обов'язкове вакцинування від хвороб, смертність від яких сягала 30-60 %, була виправданою, втім, навіть перемога над натуральною віспою була спричинена не лише вакцинацією, а й зменшенням вірулентності вірусу та різними протиепідемічними заходами16, зокрема, ізоляцією, гігієною тощо).

За твердженнями медиків, вакцинація від CARS-CoV-2 не формує колективного імунітету, вона дає лише індивідуальний захист17, тому дана вакцинація не має ніякого відношення до суспільного інтересу. Отже, порушення абсолютних прав людини на фізичну недоторканність, життя і здоров'я, згоду чи незгоду на будь-які медичні втручання є непропорційними, оскільки повнолітня дієздатна особа може відмовитися навіть від тих медичних втручань, які є необхідними для збереження її життя. Існує думка про те, що бюджетні працівники мають бути вакциновані для того, щоб держава не витрачала значні кошти на виплату їм лікарняних виплат. Проте це не є легальною підставою для порушення основоположних прав людини. Доцільно встановити, що особи, які відмовились від вакцинування, втрачають право на лікарняні виплати з бюджету в разі, якщо вони хворіють на COVID-19 та ускладнення, викликані цією хворобою. Звісно, що довести, від чого настали ускладнення: від COVID-19 чи з іншої причини вкрай складно. Однак вакцинованим так само складно довести, що у них настали побічні ефекти від вакцинування, а не інші проблеми зі здоров'ям.

Векторні м-РНК вакцини потенційно можуть впливати на геном людини, оскільки матрична РНК бере активну участь в реплікації генів. Відтерміновані наслідки будь-якого впливу на геном людини невідомі. Вже є беззаперечні наукові результати досліджень про вплив на геном людини ГМО продукції, яка потрапляє в організм людини у вигляді їжі. Навіть результати українських вчених-мікробіологів підтверджують, що ГМО продукти містять плазміди, що викликають онкологічні захворювання через те, що контрольовані ними цитокіни зумовлюють неконтрольований поділ клітин, при цьому вони витримують тривале кип'ятіння, проникають у рідини і можуть всмоктуватися в травному тракті людей і тварин18. Після третього покоління вигодовування щурів ГМО продукцією вони стають безплідними. Тож будь-які експерименти з ДНК та РНК можуть призвести до неконтрольованих та незворотних наслідків.

Відповідно до ст. 13 Конвенції «Про захист прав та гідності людини у зв'язку з використанням досягнень біології та медицини (Конвенція про права людини та біомедицину) (ETS-164)» від 4 квітня 1997 р. № 16419 втручання з метою модифікації геному людини може здійснюватися лише з профілактичною, діагностичною або терапевтичною метою і лише за умови, що воно не спрямоване на зміну геному нащадків. Жоден науковець не може точно знати відтерміновані наслідки щеплення м-РНК векторними вакцинами на організм людини, має бути тривале дослідження анамнезів. Тож, враховуючи наведене вище, цілком логічно, що частина суспільства вірить у всесвітню політику намагання світових лідерів боротися зі зростанням кількості населення, спрямованість в цьому напрямі вже простежується у дозволі на поширення генетично модифікованої продукції. Тому саме відсутність політики відкритого інформування громадськості про всі переваги і недоліки вакцинування, у людей виникають різні конспірологічні думки. У будь-якому разі кожна особа має право вільно висловлювати власні міркування та здійснювати власний вибір у питаннях, що стосуються її життя та здоров'я.

Дані про побічні ефекти вакцин реєструються компаніями-виробниками тільки під час їх клінічних випробовувань, при вакцинації після цих випробувань (наразі по COVID-19 скорочених випробувань) такі дані не вносяться в реєстр побічних ефектів. Довести, що побічні ефекти є наслідком щеплення, навіть якщо вони внесені в список побічних ефектів компанією-виробником, майже неможливо. До того ж, законодавство не передбачає можливості відшкодування відтермінованих у часі побічних ефектів, таких як тромбування після вакцин від COVID-19. Будь-яке доведення факту заподіяння шкоди вакциною та отримання компенсації можливе лише в судовому порядку, тобто презюмується безпечність всіх вакцин, а тягар доведення зворотного покладається на пацієнтів. Крім того, Верховна Рада України звільнила від відповідальності за побічні ефекти щеплень виробників вакцин з метою отримання за заниженою ціною вакцини СОУЛХ20. Тобто вакцинація для держслужбовців та працівників освіти стала обов'язковою, інакше їх керівництво зобов'язане відсторонити їх від роботи, проте у разі настання побічних ефектів їх зв'язок з вакцинацією необхідно якимось чином доводити самим працівникам. Довідка про протипоказання до вакцинації проти COVID-19 була затверджена МОЗ лише 8 листопада 2021 р.21, до цього часу вона не видавалася. Також навіть за радянських часів вакцинування не проводилося під час епідемії, оскільки якщо особа інфікована і проходить інкубаційний період, і в цей час вакцинується, це може погіршитись її стан22.

На фоні нав'язування вакцинації як обов'язкового інвазивного втручання в організм людини прослідковується суттєва нелогічність багатьох інших організаційно-правових заходів щодо епідеміологічного благополуччя населення. Приміром, більшість хворих осіб для підтвердження COVID-19 змушені самостійно добиратися до пункту забору аналізів, зокрема, на громадському транспорті, проте такі особи потенційно є носіями вірусу. Впроваджувалися навіть абсурдні рішення, пов'язані з порушенням прав людини, які не мають жодного логічного пояснення, наприклад, заборона неповнолітнім користуватися громадським транспортом чи відвідувати певні заклади без супроводу повнолітніх вакцинованих осіб23, проте вакциновані дорослі не можуть вплинути на поширення вірусу невакцинованими дітьми.

Постанова Кабінету Міністрів «Деякі питання державної компенсації шкоди, пов'язаної з ускладненнями, що можуть виникнути після вакцинації від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 31 березня 2021 р. № 37124 передбачає перелік документів, які особі слід подати для отримання компенсації на підставі протоколу розслідування, що формується групою оперативного реагування на несприятливі події після імунізації, склад такої комісії затверджується структурним підрозділом самого МОЗу. Слід звернути увагу на те, що виплати здійснюються лише у разі настання інвалідності чи смерті особи. За смерть особи від вакцинації від COVID-19 передбачається 750-кратний розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що має порівну розподілятися між усіма членами сім'ї та особами, які перебували на утриманні покійної особи. Втім, не зважаючи навіть на повідомлення в ЗМІ про в т. ч. смертельні випадки після вакцинування, наразі нам невідомо про факти виплат зазначеної вище компенсації. До того ж, в Україні немає національного реєстру побічних ефектів вакцинування від COVID-19, як це має місце в багатьох розвинених державах світу. Приміром, у Великобританії такі дані вносяться незалежними медичними установами. Також ми відмовились від перевірки якості вакцин, які отримує Україна з-за кордону, а в часи гібридних війн така перевірка є елементом національної безпеки.

Виплати у випадку настання інвалідності особи мали б здійснюватися їй разово (у 400, 350, 300-кратному розмірі прожиткового мінімуму для працездатної особи для 1, 2, 3 групи інвалідності відповідно). Однак слід мати на увазі, що інвалідність першої групи не надає можливості особі здійснювати будь-яку трудову діяльність, тому разові виплати не достатні у такому випадку, наприклад, у разі настання ДТП, винна у настанні такого ДТП особа сплачувала б потерпілому виплати з інвалідності довічно або протягом її інвалідності, це ж стосується і виплат із втрати годувальника.

На наш погляд, впровадження COVID-сертифікатів у всьому світі не відповідає принципу пропорційності (доцільності) в праві, оскільки смертність від цієї хвороби сягає в середньому 2% (більшість із цієї статистики припадає на осіб літнього віку), що лише наполовину більше за смертність від сезонного грипу. І ця статистика стосується тільки підтверджених випадків COVID-19, а випадки безсимптомного або легкого перебігу хвороби не враховані. Є значно смертоносніші хвороби, і не лише інфекційні, а спричинені радіомагнітним випромінюванням, неорганічною їжею, тютюнопалінням тощо, відсоток летальності за деякими хворобами сягає 50 і більше відсотків, проте зважаючи на прибутковість різних видів бізнесу у цих сферах законодавство не забороняє таку шкідливу діяльність, не зважаючи на високу смертність людей від онкології та серцево-судинних захворювань, які є найпершими причинами смертності у світі.

Будь-яка політика урядів, яка спрямована на протекцію однакомислення та уникнення плюралізму думок, свідчить про непрозорість та нав'язування чогось, що не є однозначно позитивним. Існують навіть пропозиції, в т.ч. законодавчого характеру, щодо впровадження кримінальної відповідальності медиків за публічні «антивакцинаторські» промови27. Це викликає занепокоєння щодо наступу на неупередженість, свободу й незалежність наукових досліджень та опублікування їх результатів. Адже у всьому світі визнається можливість настання побічних ефектів, їх фіксування та дослідження, як і дослідження ступеня ефективності кожної вакцини, що є важливими задачами медиків для збереження суспільного здоров'я та пошуку оптимальних варіантів вакцинування. В Україні навіть не розроблено протоколи як діяти медикам у разі настання тих чи інших побічних ефектів, а також немає національного реєстру цих побічних ефектів, як це є в розвинених державах. Наприклад, у Великобританії публікуються щотижневі і консолідовані звіти побічних ефектів по всіх видах вакцин, які дозволені для використання на їх території (зокрема, по одній з вакцин зареєстровано 650 летальних випадків та багато побічних ефектів в розрізі по всіх можливих видах порушень, що розміщені на 107 сторінках)28. І саме у зв 'язку з цим відсоток вакцинування у Великобританії один з найвищих в Європі, тому що громадяни довіряють уряду, вони знають які побічні ефекти бувають, у якій віковій групі та що у разі їх настання медики самостійно визнають факт їх виникнення без судового рішення, безкоштовно нададуть необхідну медичну допомогу, а уряд виплатить відповідну компенсацію.

Примусові заходи медичного характеру в Україні (які не пов'язані з медичними заходами в кримінальному провадженні) можуть бути лише наступними: примусове поміщення в тубдиспансер та психіатричну лікарню за рішенням суду. Водночас як обмеження в пересуванні у зв'язку з карантинними заходами, на наш погляд, є допустимими заходами запобігання поширенню епідемії з метою збереження балансу між суспільним інтересом та приватним правом. Однак, примусові чи навіть обов'язкові медичні втручання інвазивного характеру є порушенням абсолютних прав людини. Доцільним є вакцинування населення, яке перебуває в групі ризику, за їх бажанням, насамперед це стосується осіб літнього віку (60+). За дослідженнями англійських та американських вчених смертність від коронавірусної хвороби до 64-річного віку становить менше 0,5 %, а у віковій категорії до 40 років - 0,05 % (див. таблицю 1)29.

Коефіцієнти смертності від інфікування COVID-19 за статтю та віковими групами (числа наведені у відсотках)