Деякі проблеми недійсності заповіту
Гарантії основоположних прав і свобод людини та громадянина в Україні. Охорона та захист спадкування, перерозподіл спадщини за законом. Забезпечення виконання волевиявлення заповідача. Визначення правової природи, форми та підстав недійсності заповіту.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 27.01.2023 |
| Размер файла | 22,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://allbest.ru
6
Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого
Деякі проблеми недійсності заповіту
Олег Петрович Печений, кандидат юридичних наук, доцент
Вступ
Постановка проблеми. Актуальність дослідження кола питань, пов'язаних із недійсністю і нікчемністю заповіту, зумовлена необхідністю удосконалення відповідних норм цивільного законодавства, що визначають підстави та наслідки недійсності заповіту, моделюванням у судовій та нотаріальній практиці різних підходів до їх застосування на практиці, недостатнім розмежуванням як окремих підстав недійсності заповіту. так і самих категорій недійсності і нікчемності.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематика застосування конструкції заповіту зазнала уваги у наукових роботах і публікаціях Ю.О. Заїки, З.В. Ромовської, О.Є. Кухарєва, О.П. Печеного, С.Я. Фурси, Н.О. Міненкової. Але наразі потребує вирішення проблема формальних і сутнісних підстав недійсності заповіту, розширювального тлумачення їх визначеного законодавством переліку.
Мета даної статті полягає в дослідженні підстав недійсності заповіту, визначенні правової природи їх переліку, аналізу співвідношення нікчемності й недійсності заповіту.
Виклад основного матеріалу
Принцип свободи заповіту, з огляду на визнання пріоритету спадкування за заповітом перед спадкуванням за законом, потребує охорони і захисту не тільки на стадії складання і посвідчення заповіту, а й при подальшому здійсненні спадкових прав та набутті права на спадщину. У свободі заповіту втілені загальні уявлення про свободу як здатність і можливість людини діяти на власний розсуд, керуючись власними принципами, цінностями й інтересами, реалізуючи свої уявлення про сенс життя.
Людині завжди притаманна свобода волі1. Свобода заповіту виступає складовою комплексу основоположних прав і свобод людини. Дотримання принципу свободи заповіту має виключати свавільне ігнорування волі заповідача.
Підстави нікчемності (ч. 1 ст. 1257 ЦК) та недійсності (ч. 2 ст. 1257 ЦК) заповіту викладені законодавцем у самостійних частинах цієї статті. Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
Судом заповіт визнається недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Це положення має безпосередній зв'язок із принципом свободи заповіту як ключовим положенням спадкового права, що формує окремий вид (підставу) спадкування (ст. 1217 ЦК), та з відповідними нормами законодавства про спадкування, якими визначена форма заповіту і порядок його посвідчення.
Особливості недійсності заповіту зумовлюють те, що всі правила про недійсність правочину до недійсності заповіту застосовуватись не можуть. Так, право на пред'явлення позову про недійсність заповіту виникає лише після смерті заповідача (п. 17 постанови Пленуму ВСУ від 30 травня 2008 р. № 7 «Про судову практику у справах про спадкування»).
При цьому необхідно звернути увагу, що підстави недійсності заповіту повинні виникнути і стосуватись обставин, які виникли під час його посвідчення, а не після цього факту. Так, на підставі ч. 2 ст. 1257 ЦК заповіту визнається судом недійсним, якщо під час його посвідчення волевиявлення заповідача не було вільним і відповідало його волі. Це стосується, зокрема, недійсності заповіту на підставі ст. 225 ЦК, якщо заповідач вчинив його у момент, коли він не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними. право спадкування заповіт закон
При цьому специфічним є також коло позивачів і відповідачів у справах про визнання заповіту недійсним. Позивачем, як правило, виступає спадкоємець за законом, інтереси якого порушені заповітом, а відповідачем є спадкоємець за заповітом, хоча ним особисто права та інтереси позивача не порушені, тому залучення такого спадкоємця відповідачем виглядає суперечливим.
У разі вирішення питання про суб'єктний склад спору про визнання заповіту недійсним суди мають вивчати питання про наявність у позивача права оскаржувати заповіт шляхом пред'явлення вимоги про визнання його недійсним.
Незалежно від того, хто зазначений як відповідач у позовній заяві, залучення до участі у справі спадкоємця за заповітом є обов'язковим, хоч ним безпосередньо і не були порушені права позивача. Не можна не назвати певні особливості наслідків недійсності заповіту. Оскільки визнання заповіту недійсним можливе тільки після смерті його сторони - заповідача, загальні наслідки недійсності правочину, зокрема у формі реституції (абз. 1 ч. 1 ст. 216 ЦК), яка передбачає повернення сторін у первісний стан, не застосовуються.
Але, з огляду на приписи ч. 3 ст. 216 ЦК, застосовуються особливі правові наслідки, які передбачені нормами книги шостої ЦК. Це, зокрема, відновлення чинності попереднього заповіту (ч. 4 ст. 1254 ЦК), виникнення права на спадкування за законом (ч. 2 ст. 1223 ЦК), усунення від права на спадкування (ч. 2 ст. 1224 ЦК), перерозподіл спадщини (ч. 1 ст. 1280 ЦК), визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину (ст. 1301 ЦК).
Відповідно до вимог книги шостої ЦК визначено вимоги до особи заповідача (ст. 1234 ЦК), змісту заповіту (ст. ст. 1236-1240, 1246 ЦК), загальні вимоги до форми заповіту (ст. 1247 ЦК), порядку його посвідчення нотаріусом (ст. ст. 1248, 1249, 1253 ЦК), для яких законодавцем визначено й наслідки їх порушення.
Так, у ч. 1 ст. 1257 ЦК встановлено правило про нікчемність заповіту, складеного з порушенням вимоги ЦК щодо особи заповідача, а також заповіту, складеного з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.
При цьому, враховуючи, що за розташуванням вказана стаття є останньою у главі 85 ЦК про спадкування за заповітом, за правилами архітектоніки правових норм ст. 1257 ЦК встановлює правові наслідки саме тих вимог до форми та посвідчення заповіту, які викладені у главі 85 ЦК. Недотримання будь-яких інших вимог не може мати наслідком недійсність заповіту на підставі ч. 1 ст. 1257 ЦК.
Таким чином, контекстуальний аналіз ч. 1 ст. 1257 ЦК у смисловому зв'язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у ст. ст. 1247-1249, 1253 глави 85 ЦК Спасибо-Фатєєва І.В., Печений О.П. Недійсність заповіту: пошук оптимальної моделі збереження останньої волі заповідача (щодо юридичних наслідків посвідчення заповіту за межами нотаріального округу). Вісник Верховного Суду України. 2016. № 3 (187). С. 43-48..
Такий підхід, окреслений науковцями, поділяється у практиці ВС, у постанові ВП ВС від 25 травня 2021 р. вказано, що недотримання будь-яких інших вимог не може мати наслідком недійсність заповіту на підставі ч. 1 ст. 1257 ЦК України.
Якщо нотаріус посвідчив заповіт особи не в межах свого нотаріального округу, це не впливає на форму правочину і не підпадає під ті вимоги про порядок його посвідчення, які містяться в ЦК України та тягнуть нікчемність заповіту відповідно до ч. 1 ст. 1257 ЦК України (п. 72 постанови ВП ВС від 25 травня 2021 р.). Порушення вимог до нотаріального округу не може вважатися вимогами до форми і посвідчення заповіту.
Контекстуальний аналіз норми ст. 1257 ЦК у смисловому зв'язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у гл. 85 ЦК України, її ст. ст. 1247-1249, 1253 Постанова ВП ВС від 25.05.2021 р. у справі № 522/9893/17. ЄДРСР. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/98235794..
Висновок, сформульований Верховним Судом, дає підстави вважати, що перелік підстав нікчемності заповіту і визнання його недійсним є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає. Наприклад, не є підставою для нікчемності заповіту наявність у ньому технічних помилок.
Помилкове зазначення у заповіті часу його складання з часом його власноручного підписання заповідачем, зазначеним нотаріусом у посвідчувальному написі, за встановлених у справі обставин, не впливає на волевиявлення заповідача щодо розпорядження власним майном та не свідчить про нікчемність вчиненого правочину, оскільки за своїм змістом є технічною помилкою, допущеною особою (приватним нотаріусом), яка склала заповіт за допомогою технічних засобів Постанова КЦС ВС від 09.07.2020 р. у справі № 520/11797/16-ц. Єдиний державний реєстр судових рішень України. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/90349649.
Проблемним аспектом недійсності заповіту є можливість визнання його недійсним через наявність дефекту волі заповідача, зумовленого певними діями інших осіб (ст. ст. 230, 232, 233 ЦК). Стаття 230 ЦК визначає правові наслідки вчинення правочину під впливом обману, коли одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення.
Законодавець вказує, що обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Інші статті визначають правові наслідки правочину, який вчинено у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною та вчинення правочину під впливом тяжкої обставини (ст. ст. 232, 233 ЦК).
У заповіті зазвичай присутня лише одна сторона - заповідач, і вести мову про дії іншої сторони, які спричинили його недійсність, навряд чи правильно. Крім того, ст. 1257 ЦК, яка як спеціальна норма визначає певні підстави нікчемності та недійсності заповіту, таких підстав, про які йдеться у ст. ст. 230, 232, 233 ЦК, не передбачає.
Виникає питання про визнання недійсним, як вчиненого під впливом тяжкої для особи обставини, що сприймається у теоретичних дослідженнях і судовій практиці неоднозначно.
Стаття 233 ЦК, як і аналогічні статті цивільних кодексів інших держав, передбачає, що правочин може бути визнаний недійсним за наявності сукупності трьох умов: правочин вчинено особою під впливом тяжкої для особи обставини (1), на вкрай невигідних умовах (2) і незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину (3). Цей правочин отримав назву кабального.
Отже, на відміну від обману (ст. 230 ЦК), не має значення статус у правочині особи, яка створила ці обставини або сприяла їх настанню. Верховний Суд зазначив, що заповіт є одностороннім правочином, який може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила, а тому посилання на те, що заповіт вчинено під впливом тяжкої обставини на вкрай невигідних для заповідача умовах є безпідставними Постанова КЦС ВС від 01.04.2019 р. Справа № 487/1316/18: Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/80888769.
Аналіз судової практики у спадкових справах свідчить, що найчастіше нотаріусами та іншими особами, які наділені повноваженнями посвідчувати заповіті, порушуються саме вимоги щодо порядку посвідчення заповіту. До типових помилок слід віднести посвідчення заповіту без участі свідків при необхідності їх обов'язкової участі; неправильне визначення свідків та особи, яка підписує заповіт замість заповідача за його дорученням відповідно до ч. 4 ст. 207 ЦК; недостатнє з'ясування дійсної волі заповідача, нечіткість, розпливчатість окремих положень заповіту.
Нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України встановлюються додаткові вимоги до порядку посвідчення заповітів, які прямо не передбачені ЦК, але які мають виконуватися при посвідченні заповіту. Наприклад, якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або інших причин (приміром, неграмотність заповідача) не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою особою, але особа, на користь якої заповідається майно, не має права підписувати його за заповідача (п.п 1.9 п. 1 гл. 3 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 р. № 296/5, абз. 9 п.п. 1.4 п. 1 гл. 3 Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11.11.2011 р. № 3306/5).
У Порядку посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених додатково зазначено, що фізична особа, на користь якої заповідається майно, навіть не може бути присутньою під час підписання заповіту, а також підписувати його за заповідача (абз. 3 п. 7 Порядку посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 № 419).
Порушення цього правила, спрямованого на убезпечення волі заповідача від тиску, може розглядатися як порушення вимоги до посвідчення заповіту (ч. 1 ст. 1257 ЦК).
Особливої уваги потребує питання про суб'єктний склад і процесуальний статус осіб, які беруть участь у процедурі посвідчення заповіту (свідки, особи, які підписують заповіт за дорученням заповідача). Якщо свідки своєю присутністю підтверджують достовірність вчинюваного правочину (заповіту), то рукоприкладник доповнює відсутню у заповідача можливість самостійно підписати заповіт, роблячи це за нього і за його дорученням. Рукоприкладник - нібито продовження особистості заповідача.
Якщо до процесу посвідчення заповіту залучено свідків, слід ретельно підходити до їх вибору, оскільки при виникненні спору їх пояснення матимуть доказове значення. При виборі свідків не слід обмежуватись лише визначеними ЦК формально-юридичними критеріями (ч. 4 ст. 1253 ЦК), важливим є морально-етичний аспект, сумлінність свідків, їх неупередженість. Наприклад, за правилами звичаєвого права України XIX - поч. XX ст. хоча процедура складення заповітів у селян була простою, задля уникнення сімейних суперечок, на неї запрошувалися кілька осіб з числа сусідів, які відрізнялися моральністю.
Висновки
Проведене дослідження дає змогу вказати на вичерпний характер підстав недійсності і нікчемності заповіту, неприпустимості розширювального та довільного розуміння кола таких підстав, визначених цивільним законодавством. Технічні помилки, які не впливають на волевиявлення заповідача, не можуть бути підставою для недійсності й нікчемності заповіту.
Бібліографія
1. Міненкова Н.О. Свобода заповіту та її обмеження за цивільним законодавством України та деяких європейських країн. Право України. 2013. № 8. С. 280.
2. Гримич М.В. Звичаєве цивільне право українців XIX - поч. XX століття. Київ, 2008. С. 367.
Резюме
Деякі проблеми недійсності заповіту
Печений О.П.
У статті репрезентовано теоретичний аналіз підстав недійсності заповіту. Заповіт може бути визнаний недійсним або нікчемним не з будь-яких підстав, а лише з тих підстав, які визначені законом саме як підстави недійсності або нікчемності. Автор аналізує судову практику з питань визнання заповітів недійсними. Досліджено суб'єктний склад спорів у справах про недійсність заповітів, коло позивачів та відповідачів. Автор звернув увагу на суб'єктний склад і процесуальний статус осіб, які беруть участь у процедурі посвідчення заповіту (свідки, особи, які підписують заповіт за дорученням заповідача).
Ключові слова: спадкове право, заповіт, недійсність, нотаріус, свобода заповіту.
Резюме
Некоторые проблемы недействительности завещания
Печеный О.П.
В статье осуществлен теоретический анализ оснований недействительности завещания. Завещание может быть признано недействительным или ничтожным не по каким-либо основаниям, а только по тем, которые определены законом именно как основания недействительности или ничтожности завещания. Автор анализирует судебную практику по вопросам признания завещаний недействительными. Исследован субъектный состав споров по делам о недействительности завещаний, круг истцов и ответчиков.
Автор обратил внимание на субъектный состав и процессуальный статус лиц, участвующих в процедуре удостоверения завещания (свидетели, лица, которые подписывают завещание по поручению завещателя).
Ключевые слова: наследственное право, завещание, недействительность, нотариус, свобода завещания.
Summary
Some problems with the invalidity of the testament
Oleg Pecheniy.
The principle of freedom of will requires protection and defense not only at the stage of drawing up and certifying the testament, but also in the further exercise of inheritance rights and the acquisition of the right to inheritance.
In the article presents a theoretical analysis of the grounds for invalidity of the testament. A testament may be declared invalid or null and void not on any grounds, but only on those grounds that are defined by law as grounds for invalidity or nullity.
The author analyzes the case law on the invalidation of testament. The subject composition of disputes in cases of invalidity of wills, the range of plaintiffs and defendants.
All the rules on the invalidity of the transaction cannot be applied to the invalidity of the will. The right to sue for the invalidity of testament arises only after the death of the testator.
The author drew attention to the subjective composition and procedural status of persons who participate in the procedure of certification of the testament (witnesses, persons who sign the testament on behalf of the testator).
The author analyzes the legal opinion of the Supreme Court on the nullity of the testament. If a notary has certified a will of a person not within his notarial district, it does not affect the form of the transaction and does not fall under the requirements of the order of his certificate, which are contained in Civile Code of Ukraine and invalidate the will in accordance. Violation of the requirements for the notarial district cannot be considered requirements for the form and certificate of the will
The grounds for the nullity of the will and its invalidation are exhaustive and not subject to broad interpretation. For example, the presence of technical errors in the testament is not a ground for the invalidity of the testament.
The author points to the exhaustive nature of the grounds for invalidity and nullity of the will, the inadmissibility of an expanding and arbitrary understanding of the range of such grounds, defined by civil law.
Key words: inheritance law; will; invalidity; notary; freedom of testament.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Давньоримські джерела правоутворення. Історичний розвиток спадкування за заповітом. Спадкування за законом у римському цивільному праві. Прийняття спадщини і необхідність спадкування. Воля спадкоємця про прийняття спадщини. Форми староримського заповіту.
контрольная работа [51,9 K], добавлен 01.05.2009Поняття, зміст та характерні ознаки громадянських прав і свобод людини в Україні. Сутність конституційних політичних прав і свобод громадянина. Економічні, соціальні, культурні і духовні права і свободи людини та громадянина, їх гарантії і шляхи захисту.
курсовая работа [51,2 K], добавлен 09.05.2011Загальна характеристика спадкового права різних держав. Поняття, форми та зміст заповіту за законодавством різних держав. Умови відкликання заповіту, втрата сили та визнання заповіту недійсним. Колізії законодавства у сфері спадкування за заповітом.
контрольная работа [32,5 K], добавлен 09.07.2010Історія виникнення інституту прав і свобод людини і громадянина. Основні права людини: поняття, ознаки та види. Сучасне закріплення прав і свобод людини і громадянина в Конституції України. Юридичні гарантії забезпечення прав людини і громадянина.
курсовая работа [40,0 K], добавлен 18.05.2015Роль ООН у захисті прав і свобод людини. Захист прав людини на регіональному рівні. Права і свободи людини на Україні. Роль судової влади в державі та захист прав і свобод людини. Права і свободи людини та громадянина, їх гарантії, основні обов'язки.
реферат [20,6 K], добавлен 28.01.2009Поняття, ознаки та чинність заповіту. Посвідчення заповіту нотаріусом та іншими посадовими, службовими особами. Порівняльний аналіз форми заповіту за законодавством України та держав Західної Європи. Особливості спадкування права на вклад у банку.
дипломная работа [212,7 K], добавлен 14.02.2013Загальні положення про спадкоємство, поняття та значення спадкування і спадкового права. Черговість та спадкування за правом представництва. Порядок здійснення права на спадкування, прийняття та відмова від прийняття спадщини, поняття і роль заповіту.
курсовая работа [50,4 K], добавлен 30.07.2009Загальна характеристика питанням запровадження в Україні адміністративної юстиції як форми судового захисту прав та свобод людини і громадянина у сфері виконавчої влади. Аналіз поняття, організації, завданн та основних функцій міліції в Україні.
контрольная работа [24,7 K], добавлен 04.01.2008Права людини і громадянина. Види гарантій прав і свобод людини і громадянина та їх реалізація за законодавством України. Інститут парламентського уповноваженого з прав людини як важливий механізм захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина.
курсовая работа [33,1 K], добавлен 14.05.2014Співвідношення понять "людина", "особистість", "громадянин". Класифікація прав людини та громадянина. Структура конституційно-правового механізму забезпечення реалізації прав людини. Проблеми захисту прав і свобод в Україні на сучасному етапі розвитку.
курсовая работа [37,0 K], добавлен 06.09.2016Конвенція про захист прав людини та основних свобод. Стандарти здійснення судочинства в рамках окремої правової системи. Можливості людини в сфері захисту своїх прав та гарантії їх забезпечення. Вибудовування системи норм цивільного процесу в Україні.
статья [42,8 K], добавлен 11.08.2017Права і свободи людини в міжнародно-правовому аспекті. Система Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини. Система національних засобів захисту прав людини. Забезпечення міжнародних стандартів прав і свобод людини в Україні.
реферат [45,9 K], добавлен 29.10.2010Поняття та правова природа заповіту як одностороннього правочину. Його форма та зміст, нотаріальне посвідчення і порядок виконання. Принцип свободи при його складенні. Право заповідача на скасування та зміну заповіту. Підстави визнання його недійсним.
курсовая работа [35,9 K], добавлен 15.04.2014Функція ефективного захисту прав і свобод людини і громадянина як основна функція держави. Специфіка судового захисту виборчих прав. Судовий захист прав і свобод людини як один із способів реалізації особою права на ефективний державний захист своїх прав.
научная работа [34,6 K], добавлен 10.10.2012Конституційні принципи правового статусу людини і громадянина в Україні. Українське законодавство про права, свободи, законні інтереси та обов’язки людини і громадянина. Міжнародний захист прав людини. Органи внутрішніх справ і захист прав людини.
магистерская работа [108,6 K], добавлен 04.12.2007Загальні засади спадкування, основні аспекти спадкування за законом, його суб’єктний склад і особливості за новим Цивільним кодексом України. Основні риси спадкування за заповітом. Аналіз здійснення права на спадкування та оформлення спадщини за законом.
дипломная работа [146,6 K], добавлен 20.10.2011Розгляд принципу відносин людина - держава, закріпленого Конституцією України як гарантії соціального забезпечення в системі захисту прав і свобод громадян. Аспекти доктринальної характеристики загальнообов'язкового державного соціального страхування.
реферат [40,3 K], добавлен 15.05.2011Розвиток прав людини в Україні. Економічні, соціальні та культурні права людини. Економічні права людини. Соціальні права та свободи людини. Культурні права людини. Механізм реалізації і захисту прав, свобод людини і громадянина, гарантії їх забезпечення.
курсовая работа [48,3 K], добавлен 04.12.2008Правова природа заповіту подружжя. Порядок розподілу спадкового майна між спадкоємцями. Спадкування обов’язкової частки в спадщині. Поняття приватного підприємства, види та оформлення його прав на майно. Особливості спадкоємства майна нерезидентів.
курсовая работа [36,5 K], добавлен 02.04.2011Відповідність Конституції України міжнародним стандартам в галузі прав людини. Особливості основних прав і свобод громадян в Україні, їх класифікація. Конституційні гарантії реалізації і захисту прав та свобод людини. Захист прав i свобод в органах суду.
реферат [11,5 K], добавлен 12.11.2004
