Правова спадщина та правова традиція – щодо питання співвідношення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЗ «Південноукраїнський національний педагогічний університет ім. К.Д. Ушинського»

Правова спадщина та правова традиція - щодо питання співвідношення

Вікторія Сергіївна Кобко-Одарій,

кандидат юридичних наук, викладач-стажист

Анотація

У статті проаналізовано співвідношення теоретико-правових категорій «правова спадщина» та «правова традиція». Зокрема встановлено, що дані явища правової дійсності не є тотожними одне одному. Вони є самостійними категоріями, котрі займають своє особливе місце у правовій науці. Дане співвідношення можна визначити наступним чином: за об'ємом правова традиція вужча за правову спадщину. Правова традиція будучи компонентом правової спадщини і залежною від неї величиною, відображає ступінь та характер розвитку правової системи. Правова традиція стосовно правової спадщини виступає як механізм збереження та відновлення культурних констант. Також виявлено їх спільні та відмінні риси.

Ключові слова: правова спадщина, правові традиції, правова культура, правова система, правові відносини, спадкування.

Аннотация

Кобко-Одарий В.С. Правовое наследие и правовые традиции - к вопросу об соотношении.

В статье проанализировано соотношение теоретико-правовых категорий «правовое наследие» и «правовая традиция». В частности установлено, что данные явления правовой действительности не являются тождественными друг другу. Они являются самостоятельными категориями, которые занимают свое особое место в правовой науке. Данное соотношение можно определить следующим образом: по объему правовая традиция уже правового наследия. Правовая традиция, будучи компонентом правового наследия и зависимой от него величиной, отражает степень и характер развития правовой системы. Правовая традиция по отношению к правовому наследию выступает как механизм сохранения и восстановления культурных констант. Также выявлены их общие и отличительные черты.

Ключевые слова: правовое наследие, правовые традиции, правовая культура, правовая система, правовые отношения, наследование.

Abstract

Viktoriia Kobko-Odariiy. Legal heritage and legal tradition - on the issue of correlation.

Increased interest in the study of legal heritage and legal traditions as a factor in the stability of the legal system is determined by the crisis of Ukrainian legal reality, which forces both scholars and legislators to think about finding ways to update Ukrainian law, the effectiveness of the national legal system.

The purpose of this theoretical and legal study is to analyze the relationship between two legal categories - legal heritage and legal tradition. Identification of common and distinctive features.

The article analyzes the definitions of the concept of legal heritage and legal traditions, namely: legal heritage is a set of spiritual, historically stable ties, relations, results of legal activity, which ensure the translation and acceptance of past legal experience, as well as provides the orientation of people's lives to strengthen historical and legal values; legal traditions reproducing the content-forming principles of law, which provide the tradition and perception of previous legal experience, as well as the orientation of legal reality to strengthen, restore the legal heritage.

It should be noted that the legal heritage is largely defined as the embodiment of a tradition, the transmission of which contributes to the meaning of the past and present. If we consider the legal heritage based on its historical and cultural interpretation, we can see the following meanings: «leaving a legal footprint», «finding a legal footprint», «movement on the legal footprint», «legal footprint of ancestors». Thus, what leaves its mark for many years, as a rule, is of special value, which means that it went beyond the everyday, mundane and became timeless.

The legal heritage expresses the historical movement of the legal system. On the positive side, the legal heritage is understood as certain connections, interactions that take place within the legal culture, the legal system. «Any legal system is based on the legal heritage and at the same time creates it. It is an indicator of legal culture that is part of a particular legal system as an integral element of its ideological subsystem». The concept of the legal heritage of nations is a logical reflection at the national level of the concept of world legal heritage.

Tradition preserves the legal system, ensures its qualitative originality, self-reproduction, self-identity in history. Tradition, understood as cultural imitation and heritage, appears as the life force of culture, as a mechanism for preserving and reproducing cultural constants.

Key words: legal heritage, legal traditions, legal culture, legal system, legal relations, inheritance.

Основна частина

Постановка проблеми. Проблема вивчення моральних підстав права набуває в даний час особливої гостроти. Побудова правової держави викликає необхідність розробки законів, які не тільки ефективно регулюють соціальне життя, а й мають гуманістичний вимір. Стає зрозумілим, що сам по собі суто формально - юридичний аспект законодавчого процесу, яка враховує моральні цінності, не дає змоги створити цілісне суспільство, призводить до соціальних конфліктів.

Перспективи правового розвитку, правового прогресу визначаються вибором тих правових традицій, які дозволять вивести право на більш високий рівень, у тому числі в його духовному змісті. Підвищений інтерес до вивчення правової спадщини та правових традицій як фактора стабільності правової системи визначається і кризою української правової дійсності, який змушує як вчених, так і законодавця, замислитися над пошуками шляхів оновлення українського права, ефективності національної правової системи.

Пережитий Україною період розвитку характеризується духовною кризою - втратою цінностей історичного буття суспільства в умовах боротьби різних ідеологічних течій. Духовні шукання українського народу, які спричиняють збереження Україною своєї державності, стабільності й стійкості в суспільному житті, досягнень культури, історичного досвіду для наступних поколінь, з необхідністю зумовлює проведення досліджень духовно-моральних підстав української цивілізації, у тому числі правової спадщини та правових традицій.

Вирішення зазначених проблем вимагає врахування правової спадщини і морально-духовних та правових традицій українського суспільства. Правова спадщина та правові традиції здатні перетворити всі частини правової системи суспільства - правосвідомість, правотворчість, правореалізацію, позитивне право.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У сучасних наукових дослідженнях починає домінувати ціннісний підхід до вивчення державно-правових явищ, і при цьому особлива увага з боку представників науки приділяється вивченню духовних основ формування правової системи, правових традицій та правової спадщини як найважливіших компонентів правової культури Української держави і суспільства. Наукові роботи, в яких отримали відображення окремі аспекти щодо правових традицій, належать таким авторам, як С.С. Алексєєв, А.І. Березін, Дж.Г. Берман, А.А. Васильєв, В.Г. Графський, Р. Давід, І.А. Ільїн, Е.В. Кучумовий, Ю.П. Лобода, Н.Ф. Медушевський та ін. А от ступінь розробки категорії «правова спадщина» не такий великий. У даній галузі можна виокремити поодинокі праці таких вчених, як Л.В. Авраменко, В.В. Заваль - нюк, С.А. Молчанова, Ю.М. Оборотов, Ю.М. Рязанов, С.А. Софронова.

Формулювання мети статті. Метою даного теоретико-правового дослідження є аналіз співвідношення двох правових категорій - правової спадщини та правової традиції, виявлення спільних та відмінних рис.

Виклад основного матеріалу. Під час кризи, яку проживає зараз Україна, та й увесь світ у цілому, особливо багато значить великий досвід минулих поколінь, досвід вирішення конкретних проблем у процесі виходу з кризи, встановлення атмосфери довіри між різними соціальними групами, пошуку компромісних варіантів і т. п. А дані явища, котрі є об'єктом нашого дослідження, в змозі допомогти у вирішенні проблемних питань суспільства.

Тож для всебічного і достовірного аналізу для початку звернемось до трактувань таких правових категорій, як «правова спадщина» і «правова традиція».

Правова спадщина - це сукупність духовних, історично сталих зв'язків, відносин, результатів юридичної діяльності, котрі забезпечують трансляцію та прийняття минулого правового досвіду, а також орієнтацію життєдіяльності людей на зміцнення історичних та правових цінностей¹.

На думку С. Софронової, правова спадщина - це сукупність предметних юридичних явищ (форм, засобів, правовідносин, способів юридичної діяльності, правової термінології), що сформувалися в попередні історичні періоди та впливають на сучасний розвиток правової системи суспільства².

Ю. Оборотов вважає, що правова традиція становить зв'язок часів, соціальне (правове) спадкування³.

Р. Суліпов визначає правові традиції як відтворюючі змістоутворюючі принципи права, які забезпечують традицію та сприйняття попереднього правового досвіду, а також орієнтацію правової дійсності на зміцнення, відновлення правового спадку⁴. В радянській юридичній літературі під поняттям правової традиції розуміли елементи соціальної та культурної спадщини, що передається від покоління до покоління і зберігається у відповідних суспільствах, класах та соціальних групах протягом тривалого часу.

При характеристиці правової спадщини, як слушно зазначає Ю. Оборотов, визначальне місце має співвідношення в неї великої і малої традиції. Велика традиція, на думку вченого, це свідомо культурне знання, вчення, філософські, правові, моральні та естетичні принципи, підтримувані духовною елітою і містять творчий початок. На відміну від нього мала традиція складається з переказів, вірувань, стереотипів, звичок, які не схильні до продуманих змін і не передаються спеціальними способами, а в цілому характеризуються відсутністю змін. Багато етапів у розвитку українського права виражені в пануванні малої традиції і тільки в умовах суверенної держави велика традиція стала провідною в правовій спадщині і сьогодні визначає динаміку правової культури України⁵.

Правові традиції охоплюють об'єкти правової спадщини, процес соціально-правового успадкування, його способи. Вони передаються із покоління в покоління, зберігаються в суспільстві протягом тривалого часу та впливають на сучасний розвиток правової системи. Кожний наступний етап розвитку правової системи сприймає низку правових традицій і разом із тим здійснює відбір. Без цього неможливий розвиток як такий, перехід від минулого до теперішнього, від старого до нового. Це тим більше характерно для права, котре порівняно з іншими політичними явищами найбільш тісно пов'язане з минулим.

Поняття «традиція» більшою мірою пов'язане з духовною, комунікативною сферами. Правові традиції полягають в знаннях, віруваннях, звичаях, обрядах, фольклорі. У сучасному вживанні правові традиції все частіше включають до складу правової спадщини, а саме «правова спадщина» стає більш широкою і багатозначною. В епоху новацій її вживання стає більш природним. Передача традицій і суворе їх дотримання - риса суспільства, яке уникає змін і прагне до консервації існуючого стану. Тому в епоху сучасних динамічних змін політика збереження традицій може виглядати як анахронізм, у той час як турбота про збереження та використання правової спадщини відповідає прагненню до руху вперед⁶.

Традиції в сучасному світі мають значення потужного регулятивного засобу, пронизані великим гуманістичним і практичним сенсом і підкріплені потужною етнокультурною сферою. Традиція зберігає правову систему, забезпечує її якісну своєрідність, самовідтворюваність, самототожність в історії. Традиція, що розуміється як правова спадщина, постає як життєва сила правової культури, як механізм збереження і відтворення правових констант.

Слід зазначити, що правова спадщина багато в чому визначається як втілення традиції, передача якої сприяє наділенню сенсом минулого і сьогодення. Якщо розглянути правову спадщину виходячи з його істо - рико-культурного тлумачення, то можна побачити в ньому наступні значення: «залишення правового сліду», «знаходження правового сліду», «рух по правовому сліду», «правовий слід предків». Отже, те, що залишає свій слід на довгі роки, як правило, відрізняється особливою цінністю, а отже, що воно вийшло за межі повсякденного, буденного і стало позачасовим.

Як слушно вказує М.Ю. Рязанов, правова спадщина органічно входить в систему правової культури, будучи, з одного боку, набором характеристик і способів розгляду самої правової культури, а з іншого боку - її своєрідною «правової пам'яттю». Таким чином, правова культура сама визначає, що слід зберігати, а від чого відмовитися, оскільки пам'ять правової культури, сформована багато в чому завдяки об'єктам правового спадщини, які виражені у вигляді правових цінностей, статичних елементах і правовому досвіді, який знаходить своє вираження в предметних правових формах (юридичні інститути, суд, юридичні спеціальності; нормативно-правові акти і т. п.); у способах юридичної діяльності, юридичній мові, термінології; в системі правовідносин (суб'єкти, об'єкти правовідносин); формах і способах юридичного мислення індивіда, правових теоріях і ідеологіях тощо. Отже, правова культура не є пасивним сховищем правової пам'яті, а повинна бути підхоплена іншими індивідами, щоб не бути схильною до зникнення⁷.

Правова спадщина виражає історичний рух правової системи. Позитивним є те, що правова спадщина розуміється як певні зв'язки, взаємовпливи, що мають місце всередині правової культури, правової системи. «Будь-яка правова система базується на правовій спадщині й одночасно творить її. Це показник правової культури, що входить в конкретну правову систему як складовий елемент її ідеологічної підсистеми»⁸. Концепція правової спадщини народів являє собою логічне відбиття на національному рівні концепції всесвітньої правової спадщини.

У свою чергу, аналізуючи природу правових традицій, Ю.М. Оборотов звертає увагу на необхідності всебічного осмислення їх функцій. Бо саме у функціях виявляється дійсне буття традиції. Серед функцій традиції: стабілізаційна - забезпечує стійкість відносин; закріпна - пов'язана з удержуванням позитивного результату; системоутворююча (що упорядковує) - визначається її здатністю надавати відносинам вигляд якоїсь системи; регламентуюча (обмежувальна) - окреслює порядок у хаосі, виявляється у звичаї; інформаційна - виражена в накопиченні, збереженні й передачі інформації; що соціалізує - під її впливом формується особистість, людина залучається до соціально-правового досвіду; охоронна - пов'язана з можливістю покарання, що може настати за порушення традиції⁹.

Традиція зберігає правову систему, забезпечує її якісну своєрідність, самовідтвореність, самототож - ність в історії. Традиція, зрозуміла як культурне наслідування та спадщина, постає як життєва сила культури, як механізм збереження й відтворення культурних констант.

При створенні норм права правові традиції виступають вираженням тих правових цінностей, яких досяг - ло право в попередні періоди. Вираз правового досвіду в правових традиціях допомагає надати новостворюваній нормі права властивість ефективності. Облік законодавцем правових традицій та правової спадщини національної правової системи дасть змогу створити таку норму права, дотримання якої буде забезпечуватися не тільки примусом держави, а й внутрішнім переконанням людини в її справедливості та необхідності. Правові традиції повинні розглядатися не як готова модель імперативної вимоги, що підлягає закріпленню в нормі права, а як духовний орієнтир, стрижень права в його духовно-змістовному вимірі, як основа для правотворчості. Саме звернення до правових традицій та правової спадщини допомагають сформувати право, яке знаходить своє відображення в правосвідомості громадян, приймається і підтримується ними. Саме ці дві правові категорії, як фактор зміцнення правосвідомості сучасного російського суспільства, дають змогу створити правову державу, вивести право на більш високий рівень, на рівень поваги права всім суспільством.

Але тут одразу постає слушне запитання - а як же співвідносяться дані правові категорії?

Співвідношення правової спадщини та правової традиції відрізняється своєю складністю, котру досить важко однозначно визначити. У найбільш загальному вигляді дане співвідношення можна визначити наступним чином: за об'ємом правова традиція вужча за правову спадщину. Правова традиція будучи компонентом правової спадщини і залежною від неї величиною, відображає ступінь та характер розвитку правової системи. Правова традиція стосовно правової спадщини виступає як механізм збереження та відновлення культурних констант. При цьому цінність полягає не в давності існування правової традиції, а в сприйнятті останньої, тобто збереженні, використанні, засвоєнні та ролі в подальшому розвитку правової системи.

Найбільш очевидними спільними ознаками правової спадщини та правової традиції є їх заглиблення в минуле, давнину, з якого черпається вихідна інформація, котра перетворюється на якісно нову. Правова спадщина та правова традиція - це насамперед інформаційна модель, котра містить припис, імперативну вимогу. За допомогою минулого пізнається теперішнє та прогнозується майбутнє. Правовий спадок та правова традиція за своєю сутністю містять багато консервативного, навіть архаїчного. Але такий консерватизм не означає сталість розвитку правової системи, навпаки, доповнення традиційно спадкових норм новими нормами відбувається, як правило, без зовнішніх впливів, що в свою чергу гарантує природне сприйняття таких новацій.

І правова спадщина, і правова традиція виконують функцію трансмісії: дані явища правової дійсності відкриваються в залученні минулого в теперішнє, в необхідності звернення до соціально-правової пам'яті. Збереження й використання елементів з попередньої правової системи здійснюється як в результаті критичного переосмислення правової спадщини, так і внаслідок об'єктивної неможливості відмовитись від тієї її частини, котра складає правові традиції.

Спорідненість категорій «правова спадщина» та «правова традиція» полягає в їхній регулятивній направленості. Визначаючи межі допустимих, прийнятних, очікуваних дій та таких, що отримали схвалення серед населення, правова спадщина та правова традиція контролюють і регулюють суспільні відносини, реалізуючись в діяльності людей, роблять її загальнозначимою, суспільно доцільною.

Розглядаючи співвідношення правової спадщини та правової традиції, слід наголосити, що дані категорії забезпечують зв'язок правової системи з певною культурою, частковим вираженням якої вони є. Процес взаємодії між різними правовими системами призводить до запозичення значних фрагментів права разом із відповідною правовою традицією та заміщенню цими фрагментами споконвічної правової культури, котра при цьому втрачала свій статус та витіснялась в положення правової спадщини. Перебуваючи в статусі правової спадщини, залишки витісненої правової культури зберігають значний вплив на елементи правової системи: правову доктрину, юридичну практику, правовий менталітет, правосвідомість тощо.

Необхідно вказати й на те, що правова традиція та правова спадщина «беруть» участь у формуванні та розвитку правової системи, що додатково підтверджує близькість даних категорій.

На нашу думку, правова спадщина та правові традиції не є тотожними поняттями. Вони є абсолютно автономними та займають своє особливе місце у полі правової дійсності та в юридичній науці. Дане твердження може бути підкріплене наступними доводами. Правова спадщина і правові традиції мають не тільки спільні риси, а й відмінні. А саме:

- правова традиція є частиною правової спадщини;

- за об'ємом правова спадщина ширша, ніж правова традиція;

- правова традиція з часом може зникнути, а правова спадщина завжди існує як даність;

- правова традиція існує до тих пір, поки в ній є необхідність, а правова спадщина існує завжди;

- правова традиція є тільки позитивним правовим досвідом, потрібним для користування, а правова спадщина включає в себе як позитивні, так і негативні моменти;

- існування правової традиції залежить від волі суб'єкта, а існування правової спадщини - ні;

- правова традиція базується на практичному застосуванні, а правова спадщина як на практиці, так і на теорії (правова доктрина);

- правова традиція, як правило, не має чіткої фіксації на матеріальному носії (здебільшого існує вербально), а правова спадщина зафіксована у матеріальних та духовних здобутках (наприклад, здобутки юридичної доктрини, законодавча база, правові цінності);

- правові традиції виробляються безпосередньо учасниками правових відносин, завдяки досвіду народу, а правова спадщина - як ученими (правова доктрина), ідеологами (ідеологія держави), так і народом (учасниками правових відносин) тощо.

Тож, дійсно, дані явища правової дійсності є досить близькими поняттями, але вони не є одним і тим же поняттям. Вони різні та самостійні. Постійно перебувають у тісному взаємозв'язку. І як ми вже встановили, у них є як спільні, так і відмінні риси. Що дає нам змогу говорити про їх автономність, особливість та відносну незалежність, що займають своє певне місце в правовій реальності суспільства.

Висновки. Держава повинна прагнути зберігати правову спадщину та правові традиції свого народу і насамперед ті, які передають соціальний досвід поколінь і є невід'ємною частиною соціо - та правогенеза.

Значення правових традицій та правової спадщини є досить великим у українському політико-правовому просторі, вони повинні зіграти істотну роль в проведенні правової реформи. Це в свою чергу дасть можливість і вченим, і законодавцю, і політикам визначити найбільш оптимальні шляхи для відродження національного права та національної правової культури.

Література

правовий спадщина традиція

1. Кобко-Одарій В.С. Правовий менталітет українського народу: особливості формування та розвитку: дис…. канд. юрид. наук: 12.00.01. Одеса, 2019. 230 с.

2 Софронова С.А. Правовое наследие и аккультурация в условиях правового прогресса общества: дисс…. канд. юрид. наук: 12.o0.01. Н. Новгород, 2000. 169 с.

3 Оборотов Ю.Н. Традиции и новации в правовом развитии: моногр. Одесса: Юрид. лит., 2001. 160 с.

4 Сулипов Р.С. Понятие и признаки правовых традиций: теоретический аспект. Вестник Пермского университета. Юридические науки. 2010. №4. С. 49-52.

5 Оборотов Ю.М. Категоріальний статус правової спадщини. Матеріали Всеукраїнського круглого столу онлайн. Одеса, 2018. С. 3-7.

6 Авраменко Л.В. Наступність (сприйняття та запозичення) в праві України: теоретичні аспекти. Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. 2000. №10. С. 125-130.

7 Рязанов М.Ю. Поняття та види правової спадщини. Правові та інституційні механізми забезпечення розвитку держави та права в умовах євроінтеграції: матеріали Міжнародної наук.-практ. конф. (м. Одеса, 18 травня 2018 р.): у 2 т. / відп. ред. Г.О. Ульянова. Одеса: Вид. дім «Гельветика», 2018. Т. 1. С. 112-115.

8 Кобко-Одарій В.С. Правовий менталітет українського народу: особливості формування та розвитку: дис…. канд. юрид. наук: 12.00.01. Одеса, 2019. 230 с.

9 Оборотов Ю.М. Правова спадщина та правові традиції як фундамент розвитку права України. Актуальні проблеми держави і права. 2004. Вип. 22. С. 4-9.

Размещено на Allbest.ru