Цивільнo-правoве регулювання дoгoвoрів прo ствoрення і використання oб’єктів права інтелектуальнoї власнoсті

Виклад основного матеріалу

юридичний правовий договір інтелектуальний власність

Конституція України передбачає, що кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної творчої діяльності; ніхто не може використовувати їх без його згоди. Водночас успішне забезпечення захисту прав автора вимагає несуперечності й узгодженості системи чинних правових норм, які регулюють авторські відносини. У зв'язку із цим конституційні положення про охорону й захист авторських прав в Україні підкріплені законодавчими актами, які регулюють авторське право та суміжні права, зокрема, Цивільним кодексом України, Законами України «Про авторське право та суміжні права», «Про видавничу справу» та іншими. Регламентують охорону й захист авторського права також міжнародні нормативні акти - Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (1886 р.), Всесвітня конвенція про авторське право (1952 р.), Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (1967 р).

Насамперед потрібно розібратися, що являє собою об'єкт авторського права та розглянути його у контексті загальнотеоретичної проблеми об'єкта права. Об'єктом цивільних правовідносин є певні блага матеріального та (або) нематеріального характеру, які тісно пов'язані із суб'єктом, щодо яких складаються цивільні правовідносини. Природа того, що може бути об'єктом авторського права, визначена таким чином: «Захист авторського права поширюється на вислови, а не на ідеї, процедури, способи дії або математичні концепції як такі» або «Охорона авторських прав поширюється на форму вираження, а не на ідеї, процеси, методи діяльності або математичні концепції як такі». І, нарешті, відповідно до ст.433 ЦК України, ст.8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» об'єктами авторського права є твори».

Творами, що безпосередньо зазначені у законі, є: літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо); виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори; комп'ютерні програми; бази даних; музичні твори з текстом і без тексту; драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки; аудіовізуальні твори; твори образотворчого мистецтва; твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва; фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії; твори ужиткового мистецтва, у тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо; ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності; сценічні обробки творів і обробки фольклору, придатні для сценічного показу; похідні твори; збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові частини; тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів; інші твори.

Відкритість переліку охоронюваних авторським правом творів зумовлена тим, що з розвитком нових технологій з'являються нові об'єкти авторського права. Разом із тим неможливо не погодитися з думкою багатьох вчених про те, що будь-які заяви про невичерпний характер переліку об'єктів авторського права не мають правових наслідків, тобто для того, щоб конкретний об'єкт авторського права мав належну правову охорону, він повинен бути чітко вказаний у законі, в іншому випадку його охорона може залежати тільки від аргументів позивача і відповідача у судовому процесі. Поняття «об'єкт авторського права» і «твір» не тотожні, більш широке за суттю поняття «твір».

Наявність твору - обов'язкова умова авторсько-правової охорони. Чинне законодавство не містить визначення поняття твору, хоча вказує на ті критерії, яким він повинен відповідати, щоб користуватися правовою охороною. Згідно з законом авторські права поширюються на твори у галузі науки, літератури і мистецтва, які є результатом творчої діяльності. Законом охороняються як оприлюднені, так і не оприлюднені, як завершені, так і не завершені твори, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу та мети, що існують у будь-якій об'єктивній формі. Не зважаючи на відсутність визначення твору у законі, дане поняття неодноразово обговорювалося науковцями.

Твір як об'єкт авторського права - творчий продукт нематеріального виробництва, проте втілений у річ матеріальну. Право власності на відповідну матеріальну річ існує поряд з авторським правом на втілений у ній твір. При цьому не завжди ці два права збігаються в особі автора, саме тому п.1 ст.12 Закону України «Про авторське право і суміжні права» закріплює, що авторське право і право власності на матеріальний об'єкт, в якому втілено твір, не залежать одне від одного. Авторське право на твір зберігається навіть у разі втрати матеріального носія, в якому він був втілений. Слід зазначити, що не будь-який твір охороняється нормами авторського права.

До об'єктів авторського права належать лише ті твори, які відповідають передбаченим законом критеріям охороноспроможності. Це насамперед творчий характер та об'єктивна форма вираження твору. Задовго до того, як вимога про творчий характер твору з'явилась у науці, вона знайшла своє відображення у судовій практиці. В основу рішення про визнання твору об'єктом авторського права суди завжди покладали творчий характер праці позивача або відповідача. Прагнучи надати практичну допомогу судам, вчені у своїх дослідженнях намагалися не тільки зазначити цю ознаку, а й надати визначення поняттю творчості. Отже, творчий характер має чимало визначень у юридичній літературі. Слід пам'ятати, що творчість автора завжди тією чи іншою мірою пов'язана з ідеями та працями його попередників. Не можна вимагати, щоб кожен твір літератури, мистецтва і особливо науки був абсолютно новим, щоб ніякі його елементи до цих пір не були відомі.

У деяких випадках автор виявляє у своїй творчості значну індивідуальність та своєрідність, у зв'язку з чим навіть у разі однакових тем або сюжетів результат його праці набуває характеру цілком самостійного оригінального твору. Окремо слід визначити категорію похідних творів, якими є: переклади, збірники, енциклопедії, антології та інші. Ці твори не є самостійними, їх створення взагалі відбувається на основі вже існуючих творів, тому треба підкреслити, що поняття новизни, оригінальності та творчості у зазначеному контексті мають майже ідентичні значення. Отже, новизна - необхідний елемент будь-якої творчої діяльності, своєрідний синонім оригінальності твору, віддзеркалення індивідуальності автора, тобто те, що йде від нього самого, а отже, і відрізняє твір від йому подібних. Законодавство не передбачає способи та критерії, за допомогою яких можна визначити, чи є творче начало у творі достатнім для того, щоб він підпадав під авторсько-правову охорону. Передбачені лише певні випадки, коли твір взагалі не визнають об'єктом авторського права.

Отже, відповідно до ч.3 ст.433, ст.443 ЦК України та ст.10 Закону України «Про авторське право і суміжні права» об'єктами, що не охороняються авторським правом, є: повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації; твори народної творчості (фольклор); видані органами державної влади у межах її повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади; державні символи України, державні нагороди; символи і знаки органів державної влади, Збройних Сил України та інших військових формувань; символіка територіальних громад; символи та знаки підприємств, установ, організацій; грошові знаки; розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право suigeneris (своєрідне право, право особливого роду).

Об'єктивна форма твору - це зовнішній вираз думок або переживань автора. До неї належать: письмова форма, тобто рукопис, машинопис, нотний запис тощо; усна форма - публічне проголошення, публічне виконання та інші; звуко- або відеозаписувальна форма - механічний, магнітний, цифровий запис тощо; зображувальна форма, наприклад, малюнок, ескіз, картину, план, креслення, кіно-, теле-, відео- чи фотокадр та інші; об'ємно-просторова форма, в якій знаходять відображення скульптура, модель, макет, споруда тощо. Даний перелік не є вичерпним, головна умова - це існування твору у формі, яка відокремлена від особи автора та отримала самостійне буття. Дещо інакше поняття форми твору сприймалося у радянському суспільстві, нерозривно поєднувались одне із одним зміст та форма твору.

Авторський договір - це договір про використання творів науки, літератури й мистецтва, що укладається з автором або його правонаступниками, у результаті якого за винагороду передаються або надаються виключні права на твір, передача яких не заборонена законодавством.

Як і будь-який цивільно-правовий договір, авторський договір має відповідати вимогам закону та повинен містити всі необхідні умови й реквізити, без яких договір недійсний. Відповідні державні відомства і творчі спілки можуть розробляти примірні авторські договори (зразки авторських договорів). Водночас нині типові форми окремих авторських договорів не мають нормативного характеру та є для учасників майбутнього авторського договору лише рекомендованими зразками договору. Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди за всіма істотними умовами договору.

Згоди повинно бути досягнуто щодо всіх істотних умов договору, зокрема щодо предмета, ціни, термінів тощо. Істотними є умови, які є необхідними й достатніми для укладення договору. Це означає, що у випадку відсутності хоча б однієї із цих умов договір не визнається укладеним. Укладення авторського договору потребує насамперед визначення правового статусу сторін авторського договору, з'ясування їхніх законних прав і можливостей, визначення предмета та об'єкта авторського договору, відповідно й виду, дотримання форми, з'ясування строку договору, ціни договору, основних прав і обов'язків його сторін, що разом становить порядок укладення договору та його зміст. Сторонами авторського договору є, зазвичай, автор з однієї сторони й організація, що здійснює підготовку твору до випуску у світ, - з другої. Якщо узагальнити суб'єктів авторського договору, то це автор або його правонаступники (одна сторона) та користувачі твору (друга сторона). Сторонами авторського договору можуть бути практично всі суб'єкти авторського права, відповідно, на їхнє правове становище впливають всі ті правові норми, котрі регулюють їхній правовий статус як суб'єктів авторських правовідносин.

Отож, розглянемо лише деякі особливості суб'єктів (сторін) авторського договору. Авторами, як стороною авторського договору можуть бути як українські, так й іноземні громадяни. У тих випадках, коли автором твору є повнолітня дієздатна фізична особа, то вона самостійно від свого імені укладає авторський договір, має право підпису та є його стороною. Коли твір створюється малолітньою (до 14 років) чи недієздатною особою, то від її імені авторські договори укладаються батьками та опікунами. Такі автори самостійно можуть реалізовувати лише особисті немайнові права (ч.1 п.2 ст.31 ЦК України). Неповнолітні автори, що мають неповну цивільну дієздатність у віці від 14 до 18 років, здійснюють свої майнові права самостійно (ч.1 п.2 ст.32 ЦК України), а відповідно, й укладають авторські договори.

Стороною авторського договору можуть бути перекладачі й упорядники. У процесі своєї роботи вони, зазвичай, не створюють оригінальних творів, але їхня робота цілком залежить від оригіналу і в авторському договорі ці суб'єкти авторського права позначаються словом «автор». Якщо автор твору самостійно здійснює перекладна іншу мову, то він є автором і перекладачем, тому набуває авторських прав щодо різних об'єктів, наприклад, окремо має авторське право на створений ним літературний твір і на його переклад.

Вид твору визначає динаміку договірних відносин між упорядником і видавництвом. Якщо упорядник включає у свій збірник твори, що мають своїх авторів, то він повинен отримати на це згоду таких авторів, висловлену в письмовій формі. Видавництво укладає з упорядником договір про використання результату його діяльності. Якщо упорядник включає до збірника оригінальні, ще не опубліковані та не оприлюднені твори, то видавництво, зазвичай, укладає з упорядником трудову угоду, а з авторами зазначених творів - видавничі авторські договори.

Другою стороною авторського договору, як уже зазначалося, є користувач. Користувачем можуть бути спеціалізовані організації, насамперед такі, як видавництва, театри, кіностудії, телестудії тощо. Відповідні організації мають визначені функції, до яких належать здійснення видавничої, театрально-видовищної, виставкової та іншої подібної діяльності. Юридичні особи, що є стороною авторського договору, можуть мати різні організаційно-правові форми, створюються на засадах різних форм власності.

Українське законодавство не містить чіткої вказівки про те, що другою стороною авторського договору може бути лише юридична особа. Однак закріплені законодавством особливості використання авторських творів, зазвичай, зводяться до того, що такими суб'єктами можуть бути тільки спеціальні організації-юридичні особи. Ті договори, котрі передбачають замовлення громадянами для власних потреб творів науки, літератури, мистецтва, в судовій практиці, зазвичай, розглядають як підрядні. Однак не варто забувати, що в наш час громадяни можуть займатися відтворенням і розповсюдженням творів як самостійним видом підприємницької діяльності.

Висновки

Нині не існує уніфікованого поняття «авторський договір», проте багато з них ґрунтуються на матеріальній теорії інтелектуальної власності, що не відповідає сучасному стану розвитку правовідносин у сфері інтелектуальної власності. Законодавство повинно адаптувати єдине визначення, щоб забезпечити простоту розуміння та уніфікацію. Авторський договір - це договір про використання творів науки, літератури й мистецтва, що укладається з автором або його правонаступниками, в результаті якого за винагороду передаються або надаються виключні права на твір, передача яких не заборонена законодавством.

У законодавстві та доктрині права не існує чітко визначеного переліку істотних умов авторських договорів. Законодавство України не містить закріпленої в нормативно-правових актах класифікації авторських договорів залежно від виду твору та способу його використання, що є проблемою при врегулюванні тих чи інших видів авторських зобов'язальних відносин. Особливо в наш час, враховуючи стрімкий розвиток інтернет технологій, коли день за днем з'являються нові об'єкти інтелектуальної власності, законодавство дійсно потребує єдиного визначення, яке могло б описати усі (більшість) об'єктів.

Виключність або невиключність авторського договору передбачає визначення обсягу відчужуваних авторських прав на об'єкт творчості, що потребує не тільки юридичного визначення зазначених понять, а й детальної регламентації законодавством порядку укладення та дії відповідних видів авторських договорів.

Література

1. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 р. №254к/96-ВР. Відомості Верховної Ради України.1996. №30. Ст. 141.

2. Цивільний кодекс України. Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2003. №№40-44. Ст. 356.

3. Про авторське право і суміжні права: Закон України від 23 грудня 1993 року №3792-ХІІ. Відомості Верховної Ради України (ВВР). 1994. №13. Ст. 64.

4. Кетрарь А.А. Поняття та ознаки об'єкта авторського права. Актуальні проблеми держави і права. 2015. Вип. 59.

5. Заіка ЮЮ. Українське цивільне право: навч. посіб. Київ: Істина, 2005.

6. Цивільний кодекс України: Закон України від 16.01.2003 р. №435-ГУ. Відомості Верховної Ради України. 2003. № № 40-44.

7. Кахович O.O. Авторський договір: поняття, види та особливості. Юридичний науковий електронний журнал. 2017. №6.

8. Бажанов В. Сторони в авторському договорі. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія «Юриспруденція». 2015. Вип. 8.