Забезпечення права людини на судовий захист у національному та зарубіжному законодавстві: порівняльний аспект

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Східноєвропейський університет ім. Рауфа Аблязова

Факультет права та гуманітаристики

Забезпечення права людини на судовий захист у національному та зарубіжному законодавстві: порівняльний аспект

О.М. Лисенко, к. політ. н., доцент

Резюме

Лисенко О.М. Забезпечення права людини на судовий захист у національному та зарубіжному законодавстві: порівняльний аспект

Судовий захист є найбільш ефективним засобом забезпечення прав, свобод та інтересів людини, із усіх світових практик. Право на судовий захист є додатковою гарантією забезпечення інших прав та свобод людини як учасника суспільних відносин. Метою даного дослідження є порівняльний аналіз норм, що закріплюють право людини на судовий захист, зарубіжного та національного законодавства. Було встановлено, що ст. 55 Конституції України, яка закріплює право людини на судовий захист, є достатньо деталізованою і чітко визначає його сутність та зміст, не містить суттєвих недоліків, але потребує певного доповнення.

Ключові слова: права і свободи людини, право людини на судовий захист, конституційне законодавство, захист прав та законних інтересів.

Резюме

Лысенко А.Н. Обеспечение права человека на судебную защиту в национальном и зарубежном законодательстве: сравнительный аспект

Судебная защита является наиболее эффективным средством обеспечения прав, свобод и интересов человека со всех мировых практик. Право на судебную защиту является дополнительной гарантией обеспечения других прав и свобод человека как участника общественных отношений. Цель данного исследования - сравнительный анализ норм, закрепляющих право человека на судебную защиту, зарубежного и национального законодательства. Было установлено, что ст. 55 Конституции Украины, которая закрепляет право человека на судебную защиту, является достаточно детализированной и четко определяет его сущность и содержание, не содержит существенных недостатков, но требует определенного дополнения.

Ключевые слова: права и свободы человека, право человека на судебную защиту, конституционное законодательство, защита прав и законных интересов.

Summary

Oleksandr Lysenko. Ensuring the human right to judicial protection in national and foreign legislation: a comparative aspect

Judicial protection is the most effective means of ensuring human rights, freedoms and interests of all world practices. The level of judicial protection of a person is one of the important indicators of a democratic state governed by the rule of law. At the same time, the right to judicial protection is an additional guarantee of ensuring other human rights and freedoms as a participant in public relations in all spheres of life. The essence of this right is that the law provides and clearly regulates the possibility of any person whose rights, freedoms or interests have been violated, in order to protect the latter to seek help in court to carry out all necessary judicial measures

The purpose of the study will be a comparative analysis of the norms enshrining the human right to judicial protection, foreign and national legislation and identify shortcomings in their formulation. To achieve this goal, the constitutional legislation of Ukraine, Greece, Spain, Italy, the Netherlands, Portugal, Finland, France, Switzerland, Georgia, the Republic of Bulgaria, Latvia, Lithuania, Armenia, and the Republic of Moldova was analyzed.

The study of the norms of foreign constitutional legislation allows us to highlight the most important shortcomings in the formulation of the right to judicial protection: it is unacceptable to limit this human right by indicating that such a right has only a citizen; the disadvantage is the definition of this right indirectly, as it must be clearly defined as one of the inalienable human rights. St. 55 of the Constitution of Ukraine, which enshrines the human right to judicial protection, is sufficiently detailed, clearly defines its essence and content and does not contain significant shortcomings, although it needs some clarification.

Key words: human rights and freedoms, human right to judicial protection, constitutional legislation, protection of rights and legitimate interests.

Права, свободи та інтереси людини у сучасному світі є важливим фактором, що об'єднує на рівні національної політики країни різних регіонів світу. Забезпечення і захист таких прав - найперше, найголовніше завдання кожної правової держави. Пошук нових моделей взаємодії держави та людини, яка у ній проживає, зараз, як і раніше, породжує певні проблеми, що потребують негайного вирішення. Досягнення ж оптимальної форми такої взаємодії тісно пов'язано з обов'язком держави створити не лише чітку дієву систему захисту прав і свобод людини, а й механізм юридичного забезпечення такого захисту.

Зазначимо, що судовий захист наразі є найбільш ефективним засобом забезпечення прав, свобод та інтересів людини з усіх світових практик. Водночас, рівень судового захисту людини є одним із вагомих показників правової демократичної держави. Саме тому право людини на захист у суді займає чільне місце серед основоположних прав людини, яке закріплене як на рівні національного законодавства, так і у міжнародних нормативно-правових актах. Право на судовий захист водночас є додатковою гарантією забезпечення інших прав та свобод людини як учасника суспільних відносин усіх сфер життєдіяльності. Сутність даного права полягає у тому, що законом передбачена і чітко регламентована можливість кожної людини, права, свободи чи інтереси якої було порушено, з метою захисту останніх звернути за допомогою в суд для здійснення усіх необхідних судових заходів.

б) забезпечити, щоб право на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, встановлювалось компетентними судовими, адміністративними чи законодавчими властями або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави, і розвивати можливості судового захисту;

в) забезпечити застосування компетентними властями засобів правового захисту, коли вони надаються»).

Виклад основного матеріалу

Зазначається, що право людини на судовий захист полягає у тому, що воно є встановленою законом можливістю кожної особи звернутися до суду за допомогою з метою захисту порушеного права чи законного інтересу цієї особи⁵. У вітчизняній науці право на судовий захист визначається як суб'єктивне публічне право особи на доступ до незалежного і безстороннього (тут, на нашу думку, швидше мається на увазі неупередженість, а не безсторонність) вирішення спорів за встановленою правовою процедурою на засадах верховенства права і справедливості. Це визначення не є беззаперечним і досконалим, але воно передає сутність права людини на судовий захист.

Право людини на судовий захист закріплене у ст.55 Конституції України, де зазначається, що права і свободи людини захищаються судом. Також у даній нормі підкреслюється, що кожній особі гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ч.2); кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (ч.3); кожному гарантується право звернутись із конституційною скаргою до Конституційного Суду України з підстав, установлених цією Конституцією, та у порядку, визначеному законом (ч.4); кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна (ч.5); кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч.6).

Право людини на судовий захист закріплено у конституційному законодавстві інших країн. Звичайно, його нормативне формулювання не є ідентичним редакції ст.55 Конституції України. Але сутність даного права повинна зберігатися у будь-якому разі.

Конституція Греції закріплює право людини на судовий захист у ст.20: кожен має право на законний захист з боку суду і може висловлювати перед ним свої погляди щодо своїх прав та інтересів, як це визначено в законі. Вочевидь, сутність права людини на захист у суді в даній нормі збережена.

У конституційному законодавстві Іспанії міститься ст.24, в якій зазначено, що всі громадяни мають право на ефективний судовий захист при здійснені своїх прав та законних інтересів; у жодному разі не може бути відмовлено у такому захисті. У даній нормі закріплено саме право людини на судовий захист, але водночас вона і встановлює певні обмеження, оскільки таким правом наділяються лише громадяни, а інші особи (особи без громадянства, громадяни інших держав) по суті його позбавляються, що може розцінюватися як порушення вказаного права.

Стаття 24 Конституції Італії регламентує право людини на судовий захист. У даній нормі зазначено, що всі можуть у судовому порядку діяти для захисту своїх прав і законних інтересів; захист є непорушним правом на будь-якій стадії судового процесу. Ця норма також достатньо чітко передає зміст права на судовий захист кожної людини без обмежень.

За Конституцією Нідерландів, згідно із ст.17 ніхто не може бути позбавлений проти своєї волі права бути заслуханим у тому суді, у який він має право звернутися у відповідності до закону. У цій нормі опосередковано закріплене право людини на судовий захист, якого ніхто не може бути свавільно позбавлений. Хоча таке формулювання, на наш погляд, є не досить вдалим.

Конституція Португалії містить ст.20 «Доступ до правових актів і в суди», яка досить детально регламентує право людини на судовий захист. В цій нормі вказано наступне: кожному гарантується доступ до правових актів і захист його прав та законних інтересів в суді, причому у правосудді не може бути відмовлено внаслідок нестачі економічних засобів (ч.1); кожен має право, відповідно до закону, на юридичну інформацію і консультації, а також на судовий захист і на супроводження адвоката при спілкуванні з органами і представниками влади (ч.2); закон визначає і забезпечує адекватний захист таємниць правосуддя (ч.3); кожен має право на розгляд його справи у розумні строки і з використанням справедливих процедур (ч. 4); для захисту особистих прав, свобод і їх гарантій закон гарантує громадянам судові процедури, що характеризуються швидкістю і пріоритетністю, для того, щоб вони могли отримати ефективний і своєчасний судовий захист у випадку загрози порушення чи порушення вказаних прав (ч.5). У даній нормі чітко викладено зміст і сутність вказаного права.

Конституційним законодавством Фінляндії право на судовий захист закріплено у §21 «Судовий захист»: кожен має право на розгляд своєї справи судом належним чином без мотивованих затримок, право на її розгляд будь-яким іншим державним органом, уповноваженим на це відповідним законом, а також право на отримання рішень, що стосуються його чи її прав та обов'язків, має право на перегляд справи відповідним судом чи буд-яким уповноваженим на це незалежним державним органом. У даній нормі також міститься досить деталізований опис досліджуваного права людини.

Основний закон Франції регламентує право людини на судовий захист лише частково. Так, у ч.2 ст.66 зазначено, що судова влада як хранитель особистої свободи забезпечує дотримання цього принципу (тобто, що ніхто не може бути свавільно позбавлений волі) відповідно до умов, передбачених законом (ч.2). У цій нормі дане право висвітлено недостатньо чітко, і, як і в інших нормах Конституції Франції, опосередковано.

Конституція Швейцарії містить аж дві норми, що визначає поняття та сутність права людини на судовий захист. Так, у ст.29 «Загальні процесуальні гарантії» вказано: кожна особа в провадженні перед судовими і адміністративними інстанціями має право на рівне і справедливе ставлення, а також на винесення рішення протягом співрозмірного строку; сторони мають право бути заслуханими у суді; кожна особа, яка не має потрібних коштів, має право на безкоштовне правосуддя, якщо її правові домагання не виглядають безперспективними. Відповідно до ст.30 «Судове провадження» кожна особа, чия справа підлягає вирішенню у судовому порядку, має право на встановлений законом, компетентний, незалежний і неупереджений суд; надзвичайні суди неприпустимі. У цих нормах право людини на судовий захист викладено опосередковано, у межах встановлення певних правил здійснення правосуддя.

Також і у Конституції Грузії закріплюється право людини на судовий захист. Зазначається, що кожна людина має право звернутися до суду за захистом своїх прав і свобод (ч.1 ст.42), а також уточнюються певні моменти щодо участі захисника, судової юрисдикції, прав обвинувачених та компенсації за заподіяння шкоди державними органами та службовцями. Очевидно, що у даній нормі лише констатується факт, що людина має право на судовий захист, але не розкривається його зміст.

Конституція Республіки Болгарія ст. 56 передбачає, що кожен громадянин має право на захист, якщо його права чи законні інтереси порушені чи перебувають під загрозою; у держані заклади він може звертатися і разом із своїм захисником. Тут, знов таки, як і у ст.24 Конституції Іспанії, закріплено обмеження даного права для осіб, які не є громадянами Болгарії, що є вагомим недоліком.

Країни Прибалтики також закріплюють право людини на судовий захист. Так, у ст.30 Конституції Литви зазначено, що особа, конституційні права якої було порушено, має право звернутися до суду. Майже аналогічного змісту ст.92 Конституції Латвії, в якій зазначено, що кожен може захищати свої права законні інтереси у справедливому суді. Обидві норми закріплюють на законодавчому рівні право людини на судовий захист, не конкретизуючи його.

Конституція Вірменії містить не одну норму, що закріплює право людини на судовий захист та визначає його сутність та зміст: кожен має право на ефективні засоби правового захисту своїх прав і свобод в судових, а також інших державних органах; кожен має право на захист своїх прав і свобод всіма засобами, не забороненими законом і т.д. (ст.18); кожен для відновлення своїх порушених прав, а також з'ясування обґрунтованості висунутого йому звинувачення має право на публічний розгляд своєї справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом в умовах рівності, із дотриманням усіх вимог справедливості (ст.19). У цих нормах право людини на судовий захист чітко визначено на нормативному рівні, а його сутність детально описана.

У конституційному законодавстві Республіки Молдова у ст.20 «Вільний доступ до правосуддя» зазначено, що будь-яка особа має право на ефективне відновлення у правах компетентними судами у випадку порушення її прав, свобод та законних інтересів; жоден закон не може обмежити доступ до правосуддя. Зміст даної норми вказує на те, що у ній закріплено на законодавчому рівні право людини на судовий захист і визначено його основний зміст.

Очевидно, що формулювання змісту норм конституцій вказаних країн, які закріплюють право людини нас удовий захист, не є ідентичним, але за своєю сутністю не надто відрізняються. Натомість конституційне законодавство Королівства Данія, Королівство Норвегія дещо відрізняються щодо способу і форми закріплення права людини на судовий захист. Зокрема, конституції даних країн містять окремі розділи, що регулюють здійснення судочинства, але відсутні норми, які б закріплювали право людини на судовий захист як прямо, так і опосередковано.

Право людини на судовий захист визначено і у конституціях інших держав, але, враховуючи обмежений обсяг даної роботи, порівняльне дослідження буде ґрунтуватися на аналізі викладених вище норм конституційного законодавства зарубіжних країн. Вивчення навіть такої досить невеликої кількості норм у частині закріплення права людини на судовий захист дає нам змогу висвітлити найбільш важливі недоліки у формулюванні змісту вказаного права. Так, зокрема, неприпустимим є обмеження права людини на судовий захист вказівкою у конституційній нормі, що таке право має громадянин (Конституція Іспанії, Конституція Республіки Болгарія). Також недоліком є визначення вказаного права опосередковано (Конституція Нідерландів, Конституція Швейцарії), оскільки як одне з невід'ємних прав людини воно повинно бути чітко визначеним.

Разом із тим занадто широке і конкретизоване формулювання права людини на судовий захист - також не найкраще рішення, оскільки такі норми часто містять вже процесуальні вказівки щодо реалізації даного права. Тому, вважаємо, що, хоча у цілому ст.55 Конституції України є досить деталізованою і не містить вказаних недоліків і помилок, все ж вона є занадто деталізованою і великою за обсягом. Але це не є недоліком і не обмежує жодним чином право людини на судовий захист. Водночас варто було б вказати у вказаній нормі

Конституції України, що жоден закон не може обмежити доступ людини до правосуддя, включивши у ст.55 відповідну частину.

Висновки. Враховуючи вказане вище, ми маємо можливість вказати, що стаття Конституції України, яка закріплює право людини на судовий захист, є достатньо деталізованою і чітко визначає його сутність та зміст, а також не містить суттєвих недоліків, які були нами виявлені у конституційному законодавстві зарубіжних країн. Разом із тим варто доповнити ст.55 Конституції України відповідною частиною, в якій було б зазначено наступне: «Жоден закон не може обмежувати право людини на доступ до правосуддя».

Література

1. Загальна декларація прав людини.

2. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права.

3. Лукаш Т.В. Справедливий суд як критерій ефективності механізму захисту прав і свобод людини і громадянина: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.02. Ужгород, 2020.

4. Лемак О.В. Право на судовий захист: конституційно-правовий аспект: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.02. Харків, 2014.

5. Авакова А.А. Реализация права на судебную защиту. Право и управление XXI век. 2010. N2(15).

6. Лемак О.В. Право на судовий захист: конституційно-правовий аспект: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.02. Харків, 2014.

7. Конституція України: Закон від 28.06.1996 р.

8. Конституция Греции от 11 июня 1975 г.

9. Конституция Испанского Королевства от 27 декабря 1978 г.

10. Конституция Итальянской Республики от 22 декабря 1947 г.

11. Конституция Королевства Нидерландов от 17 февраля 1983 г.

12. Конституция Португальской Республики от 2 апреля 1976 г.

13. Конституция Финляндии от 11 июня 1999 г.

14. Конституционные акты Франции. Полный текст Конституции 1958 г. с изменениями.

15. Союзная Конституция Швейцарской Конфедерации от 18 апреля 1999 г.

16. Конституция Грузии от 24 августа 1995 г.

17. Конституция Республики Болгария от 13 июля 1991 г.

18. Конституция Литовской Республики от 2 октября 1992 г.

19. Конституция Латвийской Республики от 15 октября 1998 г.

20. Конституция Республики Армения от 5 июля 1995 г.

21. Конституция Республики Молдова от 29 июля 1994 г.

Размещено на allbest.ru