Європейський Союз як суб’єкт охорони прав інтелектуальної власності на кінематографічний твір

Размещено на http://www.allbest.ru

Європейський Союз як суб'єкт охорони прав інтелектуальної власності на кінематографічний твір

Катерина Сергіївна Потурай, аспірантка Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України

Резюме

Потурай К.С. Європейський Союз як суб'єкт охорони прав інтелектуальної власності на кінематографічний твір.

Проведено дослідження положень нормативно-правових актів Європейського парламенту та Ради Європейського Союзу. Зазначається істотність положень для розвитку національного законодавства та законодавства країн ЄС у напрямі охорони творів кінематографії.

Ключові слова: автор, авторське право, охорона, кінематографічний твір, право ЄС.

Резюме

Потурай Е.С. Европейский Союз как субъект охраны прав интеллектуальной собственности на кинематографическое произведение.

Проведено исследование положений нормативно-правовых актов Европейского парламента и Совета Европейского Союза. Отмечается существенность положений для развития национального законодательства и законодательства стран ЕС в направлении охраны произведений кинематографии.

Ключевые слова: автор, авторское право, охрана, кинематографическое произведение, право ЕС.

Summary

Kateryna Poturai. The European Union as a subject of protection of intellectual property rights to the cinematographic work.

The author done a research of the provisions of regulations of the European Parliament and the Council of the European Union. The significance of the provisions for the development of national and EU legislation in the direction of protection of cinematographic works is noted.

It is emphasized that Directive 2006/115/EC of 12.12.2006 addressed a number of important issues: the concept of “film” was defined, a new subject of related rights was identified - “producer of the first film recording”, the right of subjects of related rights to distribution, etc. The provision of the directive on the impossibility of waiving the right to a fair remuneration in connection with the rental is important. The Directive stipulates that the right to receive a fair remuneration may be transferred to collective organizations (societies) representing the interests of authors or performers.

An important provision of the Directive is that it establishes for the first time for EU Member States the need to include in copyright law the right to rent (rent) and transfer free of charge cinematographic works protected by copyright and related rights. The implementation of the Directive has not led to full harmonization of national rental and loan legislation.

The harmonization of the legislation of the EU Member States by Directive 93/98 / EEC of 29.10.1993 had two objectives: to define the same term of protection for different categories of copyright and related rights, taking into account excellent practice in the EU, and to extend the term of protection copyright up to 70 years, compared to the basic term of protection established by the Berne Convention for the Protection of Literary and Artistic Works.

The author emphasizes that the adoption of Directive 2019/790/EC on copyright in the digital single market, which complements Directives 96/9/ EC and 2001/29/EC, has become one of the measures of the European Commission to develop national legislation on the payment of fair remuneration to authors and performers for the use of works and performances.

Key words: author, copyright, protection, cinematographic work, EU law.

Постановка проблеми. Останнім часом спостерігається активізація розвитку правової системи ЄС у галузі приватного права, зокрема у сфері правової охорони інтелектуальної власності. Водночас ані універсальні міжнародні договори, ані виключно національно-правове регулювання у сфері інтелектуальної власності не можуть забезпечити ефективність правової охорони результатів інтелектуальної творчої діяльності. У зв'язку з цим дедалі більшого значення набуває новий регіональний інтеграційний правовий механізм регулювання зазначених відносин в розрізі нормативно-правових актів Європейського парламенту та Ради Європейського Союзу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Частково дане питання досліджувалося Ю.М. Капіцою, І.В. Кравчуком, О.В. Лабою, А.І. Абдулліним, водночас є необхідність ґрунтовного аналізу аспектів, які не були досліджені у даних працях.

Формулювання мети статті. Мета даної статті полягає в тому, щоб дослідити основні положення нормативно-правових актів Європейського парламенту та Ради Європейського Союзу, що визначають положення охорони творів кінематографії, їх вплив на розвиток законодавства країн ЄС і законодавства України.

Виклад основного матеріалу. Останнім часом спостерігається активізація розвитку правової системи ЄС у галузі приватного права, зокрема, у сфері правової охорони інтелектуальної власності. Наразі відбувається формування європейського приватного права («європеїзація» приватного права країн-членів ЄС), що зумовлено метою створення та функціонування спільного ринку.

Говорячи про сьогоднішній день, необхідно, як нам здається, зупинитися на досвіді Європейського Союзу в сфері правової охорони інтелектуальної власності, оскільки все більше міцніють зв'язки у найрізноманітніших сферах співробітництва між ЄС і Україною, одним із яскравих прикладів чого є підписана у 1992 р. Європейська конвенція про спільне кінематографічне виробництво1, яка застосовується: а) до продуктів спільного виробництва, до створення яких залучено принаймні трьох співвиробників, розташованих на території трьох різних Сторін Конвенції; та b) до продуктів спільного виробництва, до створення яких залучено принаймні трьох співвиробників, розташованих на території трьох різних Сторін Конвенції, та одного чи більше співвиробників, які не розташовані на території цих Сторін. Однак загальний внесок спів- виробників, які не розташовані на території Сторін Конвенції, не може перевищувати 30 % загальної собівартості2.

Важливим етапом на шляху гармонізації та уніфікації права інтелектуальної власності в рамках ЄС стало прийняття 19 листопада 1992 р. Радою ЄС Директиви 2006/115/ЄС від 12 грудня 2006 р. «Про право на надання в прокат і право на надання в позичку та про деякі суміжні права у сфері інтелектуальної влас- ності»3.

Можна виділити кілька досить вагомих причин, які слугували прийняттю цієї Директиви. Насамперед законодавство держав-членів ЄС, що стосується питань авторського права і суміжних прав, відрізнялося щодо підходів до правового регулювання таких специфічних категорій, як право здавати в оренду і передавати в безоплатне користування твори кінематографії, а також щодо цілої категорії правовласників у сфері суміжних прав, таких як режисер-постановник, кіносценарист та ін. Все це створювало певні труднощі в досягненні єдиного внутрішнього ринку в цій галузі відносин, що, як відомо, є однією з головних цілей Європейських Співтовариств4.

Саме по собі авторське право і суміжні права у законодавстві країн-членів ЄС на момент прийняття Директиви вже об'єктивно не відображали тих реалій і тенденцій, що явно почали переважати в сфері включення творів кінематографії до ринкових відносин постіндустріальної епохи. Вагому роль почали відігравати інші суб'єкти - виробники аудіовізуальних творів. Крім того, виникали і виникають нові форми використання та експлуатації об'єктів авторського і суміжних прав, які не могли бути відомі на момент прийняття раніше діючого в країнах-членах ЄС авторсько-правового законодавства5.

Усі зазначені вище обставини і слугували причиною прийняття Директиви Ради ЄС «Про право здавати в оренду (прокат) і передавати в безоплатне користування і про деякі суміжні права у сфері інтелектуальної

власності». На думку ряду авторитетних дослідників, дана Директива багато в чому суперечлива, є наслідком компромісу, досягнутого шляхом узгодження різних позицій і концептуальних підходів6. Необхідно зазначити, що нею було введено цілу низку правових новел, які раніше взагалі були невідомі законодавству деяких країн ЄС. Так, право здавати в оренду і передавати в безоплатне користування твори літератури, науки і мистецтва було своєрідною terra incognita для країн Південної Європи, а введення чогось нового (особливо в сфері державно-правових явищ) завжди є процесом болючим і суперечливим. Проте більшість авторів оцінюють Директиву як дуже важливу і своєчасну для успішного продовження процесів уніфікації і гармонізації права інтелектуальної власності в ЄС.

Безумовно, важливим положенням Директиви є те, що вона вперше встановлює для держав-членів ЄС необхідність включення до авторсько-правового законодавства право здавати в оренду (прокат) і передавати в безоплатне користування твори кінематографії, що охороняються за нормами авторського і суміжних прав7. Європейський законодавець, бажаючи уніфікувати законодавчо-категоріальний апарат в даній галузі й внести необхідну ясність, дає визначення термінам «здавати в оренду» і «передавати в безоплатне користування». Так, у розумінні цієї Директиви під терміном «здавати в оренду» розуміється надання примірника твору в тимчасове користування з метою отримання прямої або опосередкованої комерційної вигоди. Під терміном «надання в безоплатне користування» розуміється надання примірника твору в тимчасове користування без мети одержання прямої чи опосередкованої комерційної вигоди, коли це здійснюється через організації, що доводять їх до загального відома (ст. 1 Директиви).

Принципово значимим є положення й про те, що право здавати в оренду і передавати в безоплатне користування не припиняється (не вичерпується) у випадках продажу або іншого акта розповсюдження примірників твору. Таким чином, зазначене право виводиться з-під дії так званого «принципу вичерпання права на розповсюдження», який застосовується по відношенню до всіх інших форм розповсюдження примірників твору, будучи нині загальним правилом (п. 4. ст. 1 Директиви).

Директива визначає саме право здавати в оренду і надавати в безоплатне користування примірники твору, розкриваючи зміст цього права за допомогою вказівки на його суб'єктний склад (правовласників) і форму реалізації ними їх права. Відповідно до положень Директиви право здавати в оренду і надавати в безоплатне користування належить: автору твору; виконавцю щодо записів його виконання; виробнику першого примірника кінофільму стосовно його ж фільму. Слід враховувати ту обставину, що Директива під терміном «фільм» розуміє (що більш відомо і уживається в нашому авторському праві) кінематографічний або інший аудіовізуальний твір, який складається з зафіксованої серії пов'язаних між собою кадрів (з супроводом або без супроводу їх звуком).

Директива закріплює надзвичайно важливе положення і щодо авторства на аудіовізуальні твори шляхом компромісу8. Проблема тут полягала в наступному. Як відомо, законодавство країн-членів ЄС стояло на різних позиціях у питанні про визнання тих чи інших осіб, які беруть участь у створенні аудіовізуального твору, його авторами. У країнах загального права єдиним автором аудіовізуального твору визнавався його продюсер (виробник), у той час як країни континентальної Європи відносили до авторів аудіовізуального твору осіб, які зробили реальний творчий внесок у створення цього твору, визначаючи лише презумпцію передачі їх майнових прав продюсеру (виробнику) аудіовізуального твору. ЄС обрав компромісне рішення: п. 2 ст. 2 Директиви передбачає, що з метою реалізації Директиви режисер-постановник аудіовізуального твору визнається його автором або одним із його авторів (співавторів). Але держави-члени можуть передбачити в своєму законодавстві, що й інші особи, поряд з режисером-постановником, можуть бути віднесені до числа авторів (співавторів) аудіовізуального твору. На думку відомого європейського дослідника в галузі авторського права, професора Амстердамського університету Г.Дж. Когена, зазначене положення Директиви слід віднести до одного із її вдалих рішень, що дозволили обійти відомий бар'єр на шляху подальшого поглиблення процесу уніфікації та гармонізації авторського права в ЄС9.

Директива вводить презумпцію, відповідно до якої укладення договору на створення аудіовізуального твору (індивідуального або колективного) між виконавцем і виробником аудіовізуального твору тягне за собою передачу виробнику виконавцем його права здавати в оренду, якщо інше не передбачено в договорі, відповідно до положень ст. 4 Директиви, яка передбачає виплату за це справедливої винагороди.

Безумовно, що одним із найбільш важливих і значимих положень Директиви, які стосуються реалізації права здавати в оренду, є введене нею так зване невідчужуване право автора або виконавця на отримання справедливої винагороди. Так, у випадках, коли автор або виконавець передають відповідно до договору своє право здавати в оренду примірники аудіовізуального твору, виробнику аудіовізуального твору, то цей автор або виконавець все ж зберігає за собою право на отримання справедливої винагороди за передані в подальшому в оренду аудіовізуальні твори. Важливим є те, що дане право не може бути переуступлено автором або виконавцем. Це прямо закріплено в п. 2 ст. 4 Директиви10.

Управління правом на одержання справедливої винагороди може бути покладено на колективні організації (товариства), що представляють інтереси авторів або виконавців.

Крім того, держави-учасники мають певні рамки для здійснення і реалізації в їх законодавстві виняткового права на передачу в безоплатне публічне користування, що закріплюється в аналізованій Директиві11.

Настільки обережний підхід до введення права на передачу в безоплатне користування пояснюється тим, що для багатьох європейських держав вказане право щодо творів кінематографії, а також об'єктів суміжних прав є новим. Законодавству країн Південної Європи воно не було відомо взагалі.

Не можна не відзначити ту обставину, що Директива Ради ЄС «Про право здавати в оренду і передавати в безоплатне користування і про деякі суміжні права у сфері інтелектуальної власності» являє собою значну віху і на шляху успішного здійснення в ЄС уніфікації та гармонізації суміжних прав. До прийняття цієї Директиви законодавство і судова практика держав-учасників ЄС були різними. Усе це, природно, заважало досягненню головної мети ЄС - створення єдиного, ефективно функціонуючого внутрішнього ринку товарів, робіт, послуг, капіталів тощо. Зараз зазначені бар'єри в сфері правової охорони суміжних прав в ЄС головним чином зняті.

З прийняттям Радою ЄС Директиви від 29 жовтня 1993 р. «Про гармонізацію строків правової охорони авторського права і деяких суміжних прав» (93/98 ЕЕС)12 зазначені вище строки правової охорони були значно збільшені.

Відповідно до положень зазначеної Директиви права автора за змістом ст. 2 Бернської конвенції будуть охоронятися протягом усього життя автора і 70 років після його смерті. При цьому не береться до уваги дата, коли твір було правомірно оприлюднено і він став доступний загальному загалу. У разі ж співавторства на твір вказаний строк буде обчислюватися з дати смерті останнього автора, який пережив інших співавторів.

Виникає цілком справедливе питання про те, а чому ж був обраний саме 70-річний post mortem auctoris термін правової охорони авторських прав, а не який-небудь інший. Хоча, наприклад, Економічний і Соціальний комітет ЄС у своїх пропозиціях до проєкту Директиви взагалі пропонував зберегти 50-річний термін охорони авторських прав, що, на перший погляд, звучить навіть парадоксально13.

Як відомо, в абсолютній більшості європейських держав спочатку закріплювався 50-річний термін правової охорони, і лише тільки в одній ФРН термін становив 70 років з моменту правомірного оприлюднення твору науки, літератури і мистецтва. Природно, що і в науковій літературі це питання викликало відомі труднощі до розуміння14,15,16. На наш погляд, таке пояснення цього факту ми можемо знайти в самому тексті аналізованої нами Директиви. Так, наприклад, п. 5 Преамбули закріплює, що термін правової охорони творів творчості, передбачений Бернською конвенцією, як основною, був спочатку визначений як мінімальний термін правової охорони і спрямований на «інкорпорацію» в нього, якщо можна так висловитися, усього життя автора і перших двох поколінь його спадкоємців. Зрозуміло, що до кінця XX ст. середня тривалість життя людського індивіда в державах ЄС значно збільшилася, а отже, правова охорона, що надається раніше протягом життя автора і 50 років після його смерті, вже перестала задовольняти своє основне призначення, як така, що не охоплює перші два покоління його спадкоємців. Однак це положення викликало значну дискусію в середовищі фахівців, які досить неоднозначно сприйняли це пояснення Директиви. Тому було запропоновано «шукати» істину в п. 9 Преамбули Директиви, яка закріплює один із головних принципів правової системи всього ЄС - принцип усілякої охорони так званих «придбаних» прав. Суть його полягає в тому, що придбані будь-ким (юридичними або фізичними особами) на території держави- члена права не можуть бути іншими, менш охоронюваними на території будь-якої держави ЄС. Це означає, що, наприклад, авторські права, які виникли на території Німеччини, на території будь-якої іншої держави будуть відрізнятися від свого оригіналу, в нашому випадку - за терміном. Причина цьому проста - у ФРН термін правової охорони кінематографічних творів становить все життя автора і 70 років після його смерті, а в інших державах ЄС - 50 років. Ця проблема, власне кажучи, виникла в рішенні Суду Європейських Співтовариств у справі ЕМ117, викликаному різницею строків правової охорони творів кінематографії в країнах Європейського Союзу.

Ухвалення 17 квітня 2019 р. Директиви 2019/790/ЄС про авторське право в єдиному цифровому ринку, та яка доповнює Директиви 96/9/ЄС та 2001/29/ЄС18, стало одним з заходів Європейської комісії з запровадження сучасного законодавства з авторського права і суміжних прав в умовах цифрового ринку.

Стаття 18 Директиви визначає, що автори та виконавці, які надали ліцензію або передали виключні права для використання своїх творів та інших об'єктів (виконань, фонограм), мають отримувати належну та пропорційну винагороду (appropriate and proportionate remuneration). При цьому держави-члени мають забезпечити, щоб вказані особи регулярно та не менше одного разу на рік отримували точну, вичерпну, актуалізовану інформацію про використання творів та виконань від сторін, яким вони надали ліцензію або уклали договір про передання прав, або від правонаступників таких сторін, субліцензіатів, зокрема, що стосується способів використання, всіх отриманих доходів та відповідної винагороди (all revenues generated and remuneration due (ст. 19). У разі необхідності в отриманні додаткової інформації сторона, з якою автором чи виконавцем було укладено договір, має повідомити інформацію про осіб, яким були надані субліцензії на використання творів та інших об'єктів. Стаття 20 визначає обов'язок держав-членів забезпечити право авторів та виконавців, їх представників вимагати від сторони, з якою було укладено договір, або від правонаступників такої сторони додаткової, належної та справедливої винагороди, якщо спочатку узгоджена винагорода виявляється непропорційно низькою порівняно з усіма наступними відповідними доходами, отриманими від використання творів та виконань19.

Істотним чинником, який привів до ініціації процесів уніфікації правової охорони інтелектуальної власності в ЄС, стала діяльність Суду Європейських Співтовариств, що у своїх рішеннях щодо цілої низки справ, пов'язаних з охороною прав на інтелектуальну власність в рамках ЄС (комунітарна дихотомія права інтелектуальної власності), фактично і юридично «вивів» право інтелектуальної власності зі сфери внутрішньодержавного регулювання на орбіту комунітарного порядку, використовуючи при цьому в цілому ряді випадків елементи наднаціональної в його компетенції і загальноообв'язковість рішень Суду ЄС.

На даний момент у виборі напрямів і методів уніфікації правової охорони інтелектуальної власності в ЄС проглядається чітка тенденція, суть якої зводиться до того, що вона (тобто уніфікація) більшою мірою спрямована на так звані «нові» або «нетрадиційні» об'єкти творчої діяльності і нові способи використання й експлуатації результатів творчої діяльності людського генія, до числа яких можна віднести право здавати в оренду (прокат) і передавати в безоплатне користування твори кінематографії.

На нашу думку, в даний момент можна вести мову про так звану двосторонній вектор розвитку процесів уніфікації правової охорони інтелектуальної власності в ЄС.

Література

Європейська конвенція про спільне кінематографічне виробництво: підписана 2 жовтня 1992 р. Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_136#Text

Лаба О.В. Право Європейського Союзу та право України: теоретико-правові проблеми співвідношення та гармонізації (1991-2004 рр.): автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01. Київ, 2005. 21 с.

Directive 2006/115/EC of the European Parliament and of the Council of 12 December 2006 on rental right and lending right and on certain rights related to copyright in the field of intellectual property (codified version).

Reinbothe J., Lewinski S. The EC directive on rental and lending rights and on piracy. London: SWEET and MAXWELL, 1993.

408 р.

Cohen H.J. The EC copyright directives, economics and authors' rights. International review of industrial property and copyright law. 2004. № 6. Vol. 25. Р. 830-841. Р. 832.

Vinje Т.С. Harmonising intellectual property laws in the European Union: past, present and future. European intellectual property review. 2015. № 8. Р. 370.

Govaere I. The use and abuse of intellectual property rights in EC law. London: SWEET and MAXWELL, 1996. 150 р. P. 92.

Gendreau I. Copyright harmonisation in the European Union and in North America. European intellectual property review. 2015. № 10. 491 р. P. 59.

Cohen H.J. The EC copyright directives, economics and authors' rights. International review of industrial property and copyright law (IIC). 2014. № 6. Vol. 25. Р. 829-840.

Cohen H.J. The EC copyright directives, economics and authors' rights. International review of industrial property and copyright law (IIC). 2014. № 6. Vol. 25. Р. 829-840. P. 834.

Абдуллин А.И. Унификация правовой охраны интеллектуальной собственности в Европейском Союзе: дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.03: Казань, 1997. 223 c. C. 163.

Council Directive of October 29, 1993 harmonising the term of protection of copyright and certain related rights. Official Journal of the EC. L 290. 1993. November 24. P. 9 et seq.

Roman Petrov, Peter Van Elsuwege Legislative Approximation and Application of EU Law in the Eastern Neighbourhood of the European Union: Towards a Common Regulatory Space? Routledge Research in European Union Law. 2014. 298 p.

Кравчук І.В., Парапан М.В. Гармонізація національних правових систем з правом ЄС / Центр європейського та порівняльного права. Київ: Слово, 2005. 320 с.

Механізми гармонізації законодавства України з європейським та міжнародним правом: наук. доп. / за заг. ред. Ю.С. Шемшученка. Київ, 2011. 107 с. право інтелектуальний кінематографія

Право Європейського Союзу: підручник / за ред. О.К. Вишнякова. Одеса: Фенікс, 2013. 883 с.

Татам А. Право Європейського Союзу. Київ: Абрис, 1998. 196 с. C. 29.

Directive (EU) 2019/790 of the European Parliament and of the Council of 17 April 2019 on copyright and related rights in the Digital Single Market and amending Directives 96/9/EC and 2001/29/EC. (Text with EEA relevance.). OJ L 130. 17.5.2019. P. 92-125.

Капіца Ю.М. Директива 2019/790/ЄС про авторське право в єдиному цифровому ринку та питання адаптації законодавства України. Інформація і право. 2019. № 3(30). URL: http://ippi.org.ua/sites/default/files/10_14.pdf

Размещено на Allbest.ru