Проблеми забезпечення екологічних прав людини в Україні та зарубіжних країнах

У статті досліджуються проблеми забезпечення екологічних прав людини в Україні та зарубіжних країнах. Доведено, що у зв'язку з неефективним використанням природних ресурсів, широкомасштабним застосуванням екологічно шкідливих та недосконалих технологій, речовин і матеріалів спостерігаються значні антропогенні порушення та техногенна перевантаженість територій Землі. Виявлено проблеми неналежного забезпечення екологічних прав людини, серед яких: законодавство, правосвідомість та обізнаність громадян щодо своїх екологічних прав, корупція, доступ до інформації та фінансування. Авторами запропоновано шляхи подолання вказаних вище проблем і підкреслено, що для цього потрібен саме комплексний підхід.

Ключові слова: права людини, природні ресурси, екологічна політика, навколишнє середовище, екологія, довкілля.

Резюме

Толкачёва И.А., Кононенко А.С.

В статье исследуются проблемы обеспечения экологических прав человека в Украине и зарубежных странах. Доказано, что в связи с неэффективным использованием природных ресурсов, широкомасштабным применением экологически вредных и несовершенных технологий, веществ и материалов наблюдаются значительные антропогенные нарушения и техногенная перегруженность территорий Земли. Выявлены проблемы ненадлежащего обеспечения экологических прав человека, среди которых: законодательство, правосознание и осведомленность граждан о своих экологических правах, коррупция, доступ к информации и финансирование. Авторами предложены пути решения указанных выше проблем и акцентировано, что для этого нужен именно комплексный подход.

Ключевые слова: права человека, природные ресурсы, экологическая политика, окружающая среда, экология, окружающая среда.

Summary

Problems of ensuring environmental human rights in Ukraine and foreign countries

Iryna Tolkachova, Anna Kononenko

The article examines the problems of environmental human rights in Ukraine and abroad. It is proved that due to inefficient use of natural resources, large-scale use of environmentally harmful and imperfect technologies, substances and materials, there are significant anthropogenic disturbances and man-made congestion of the Earth. One way to better understand the scale of the disaster is to address environmental issues, as the state is the first guarantor of these rights for its citizens. In addition, the elimination of these threats largely depends on many factors that directly affect the formation of the legal framework for environmental security of Ukraine and the state's ability to find legal mechanisms to address new environmental problems for the state.

In Ukraine, state policy in the field of ecology is based on a stable system of legislation, but the relevant system, especially in transition period, must be flexible, i.e. be able to respond quickly to changes in environmental components and adapt to changes in complicated environment. And this is a very effective way to ensure the rights of citizens, overcome the environmental crisis and fulfill the environmental function of the state. It is stated that it is necessary to clearly define the priority areas and problems in order to work out realistic, effective and cost-effective solutions to this issue. For this purpose, based on the real ecological condition of the territory of Ukraine, it is necessary to take into account the following criteria and factors: deterioration of human health due to significant environmental pollution; losses that lead to a decrease in the productivity of the national economy due to losses or destruction of physical capital and natural resources; deterioration or threat of irreparable damage to biological and landscape diversity and, in particular, meadows, pastures, lakes, reservoirs, rivers, lands, forest, coastal and marine ecosystems, mountain areas; ecological and economic efficiency of environmental protection measures. Problems of inadequate provision of environmental human rights were identified, including: legislation, legal awareness of citizens about their environmental rights, corruption, access to information and funding. The authors suggest ways to overcome the above problems and emphasize that this requires a comprehensive approach.

Key words: human rights, natural resources, environmental policy, natural environment, ecology, environment.

Постановка проблеми

У сучасних реаліях питання забезпечення екологічних прав громадян є тією основою, яку закладають для міцного добробуту будь-якої країни. Адже забезпечення екологічної безпеки у сучасних умовах є невід'ємною умовою сталого економічного і соціального розвитку не лише для України, а й для інших країн світу. Сьогодні, на превеликий жаль, спостерігаються значні антропогенні порушення та техногенна перевантаженість території Землі, що пов'язано з неефективним використанням природних ресурсів, широкомасштабним застосуванням екологічно шкідливих та недосконалих технологій, речовин і матеріалів. Недбале ставлення до екології, бездіяльність та не запобігання екологічних загроз може спричинити загальну екологічну катастрофу для всього світу. Вчені стверджують, що ми стоїмо на порозі екологічної кризи.

Одним із способів для кращого розуміння масштабів лиха є розгляд проблем, пов'язаних саме із забезпеченням екологічних прав людини, оскільки держава виступає першим гарантом цих прав для її громадян. Крім того, усунення цих загроз багато в чому залежить від цілої низки чинників, які безпосередньо впливають на формування правових основ забезпечення екологічної безпеки України та здатність держави знайти правові механізми вирішення екологічних проблем.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Вивченню даного питання була приділена увага науковцями, серед яких В.І. Андрєйцев, Г.В. Анісімова, О.С. Заржицький, А.Б. Качинський, Н.Р. Кобецька, Л.П. Решетник, Г.А. Хміль, Ю.С. Шемшученко та інші. Проте проблема забезпечення екологічних прав людини досі є невирішеною, що й зумовлює актуальність даної теми.

Метою цієї статті є виявлення проблем забезпечення екологічних прав людини в Україні та зарубіжних країнах, їх аналіз та можливі шляхи подолання.

Виклад основного матеріалу

У теорії екологічного права забезпечення екологічних прав здійснюється крізь призму конкретних юридичних гарантій як сукупності об'єктивних і суб'єктивних факторів, що спрямовані на фактичну реалізацію прав людини, на усунення причин і перешкод їх обмеження, ненадійного здійснення та захист від порушення¹. Тобто, це певні механізми, які допомагають здійснити відповідні права². Необхідний належний механізм реалізації, оскільки без нього права стають ілюзорними, існують виключно de jure і не мають жодної цінності ні для особи, ні для народу.

Для того щоб розібратись з проблемами забезпечення екологічних прав людини, слід ознайомитись з поняттям екологічної безпеки, відповідними правами та нормативно-правовими актами, які забезпечують ці ж гарантії.

Загалом наукові визначення екологічної безпеки ґрунтуються на тому, що вона є різновидом загального поняття безпеки, який означає стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства, держави від внутрішніх та зовнішніх загроз³. На думку В.І. Андрейцева, екологічна безпека є системою правових норм та інших юридичних засобів, які спрямовані на створення умов для реалізації суб'єктивного права громадян на екологічну безпеку та захист його в разі порушення, регулювання відносин щодо здійснення екологічно небезпечної діяльності з метою запобігання погіршення екологічної обстановки, виникненню небезпеки для природних систем і населення, а також здійснення у разі виникнення екологічної небезпеки системи заходів, спрямованих на ліквідацію небезпечних наслідків, визначення режиму використання, екологічно небезпечних територій і об'єктів, встановлення особливого статусу осіб, потерпілих від негативних наслідків природної стихії чи техногенного впливу, досягнення режиму безпечного існування населення і стану довкілля на регіональному, національному і транскордонному рівнях⁴.

Нині державна екологічна політика України будується з урахуванням міжнародних документів і у сфері права. У даному напрямі вона характеризується формуванням законодавчої і нормативної бази охорони навколишнього середовища, проживання, природокористування і встановленням відповідальності за порушення вимог екологічного правопорядку й безпеки, створенням спеціальних управлінських і охоронних структур, через участь у міжнародних і міждержавних заходах з охорони навколишнього природного середовища та іншими показниками. Права особи, яка проживає в Україні, стосовно екологічної безпеки регулюються передусім ст. ст. 16, 50, 66 Основного Закону⁵. Безпосередній перелік прав та їх механізм забезпечення передбачений ст. 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Також у вищезгаданій статті вказується на те, що законами України можуть бути визначені й інші екологічні права громадян⁶. Так, серед них можна виділити право на землю (Розділ 5 Земельного Кодексу України)⁷, ліси (ст. 24 Лісового кодексу України)⁸, надра (ст. 25 Кодексу України про надра)⁹, тваринний світ (ст. 25 Закону України «Про тваринний світ»)¹⁰, води (ст. 43 Водного Кодексу України)¹¹. Крім того, слід вказати, що на міжнародному рівні екологічні права людей, подолання проблем, пов'язаних з ними, є одним із пріоритетів діяльності міжнародної спільноти. Одним із головних прикладів є Конвенція Європейської Економічної Комісії ООН «Про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля». Цією Конвенцією визначено основні екологічні права, які розглядаються як важливі чинники у становленні демократії: доступ громадськості до екологічної інформації; участь громадськості у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля; доступ громадськості до правосуддя з питань, що стосуються довкілля¹².

Відповідальність за забезпечення екологічної безпеки людини, суспільства щодо реалізації екологічної політики України лягає на плечі фізичних і юридичних осіб, які здійснюють екологічно небезпечні види діяльності. Забезпечення екологічного добробуту є прямим обов'язком держави та відповідних органів влади, що виступають гарантом екологічної безпеки перед суспільством та особою, яка проживає або перебуває у межах України. Головним органом у даній сфері виступає Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України. Саме воно формує, забезпечує та реалізує державну політику в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів.

Що стосується основних проблем, які постають при забезпеченні прав громадян на екологічну безпеку та її дотримання в Україні та інших державах світу, можна виділити: «нееластичне» законодавство, низький рівень правосвідомості, обізнаності громадян, некомпетентність певних працівників у органах, питання корупції, вибірковий доступ до інформації та недостатнє фінансування. Загалом, три останні пункти можна було б розкрити у контексті некомпетентності роботи певних органів та їх представників, проте ці питання, на нашу думку, потребують ширшого розгляду. Даний перелік є актуальним у більшості країнах Центральної та Східної Європи, Азії, Африки. Звісно, деякі порушені питання у певній частині світу будуть більш актуальними, а інші - менш доречними для відповідної країни.

Законодавство кожної демократичної держави передбачає базові гарантії прав та обов'язків їх громадян, серед них: право на безпечне для людини життя і здоров'я навколишнє середовище; право на участь у розробленні та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів; право на вільний доступ до інформації про стан навколишнього природного середовища; право на оскарження у судовому порядку рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб щодо порушення екологічних прав громадян у порядку, передбаченому законом та низка інших. В Україні ж державна політика у сфері екології базується на стабільній системі законодавства, але відповідна система, особливо у перехідний період, повинна бути гнучкою та швидко реагувати на зміни навколишніх компонентів і пристосовуватися до змін занадто складного середовища. І саме це є дуже ефективним способом забезпечення прав громадян, подолання екологічної кризи та виконання природоохоронної функції держави. У національному законодавстві стосовно екології є безліч кодексів, законів, постанов тощо. Більшість науковців вказують на доцільність прийняття єдиного екологічного акта - «Екологічного кодексу», який би був основним узагальнюючим актом. У сусідній Польщі ситуація здається кращою, оскільки там передбачено загальний Закон про захист та контроль довкілля. А вже інші законодавчі акти, які підпорядковуються згаданому вище, поділяються на три групи: 1) закони, що стосуються управління певними ресурсами; 2) закони, що формулюють правила, які регулюють проведення різних видів діяльності, важливих для охорони навколишнього середовища; 3) інші закони різноманітного та широкого застосування¹³.

Наступною проблемою, яку хотілось би порушити, є рівень правосвідомості та обізнаності громадян з питань екології. Адже саме через нерозуміння з боку населення більшість проєктів, інновацій тощо стикаються спершу з негативом. Як справедливо стверджує В.І. Андрейцев, ефективність екологічної політики неможлива без екологічно свідомої особистості як суб'єкта екологічної дії. Тому ще одне не менш важливе завдання держави - це формування «екологічного типу» особистості, адже для вирішення актуальних екологічних проблем сучасності і майбутнього потрібні не лише державні та соціальні механізми, а й новий тип особистості, здатної на любов до всього живого на планеті і до відповідальності за її долю. Очевидно, що жодні закони та/або репресивні заходи не зможуть самі по собі переорієнтувати суспільство з бездумного споживацтва у світових масштабах¹⁴. В Україні ця проблема розкривається у зрубуванні лісів задля продажу на Закарпатті або для видобування бурштину на Поліссі, забруднення водойм та багато інших порушень звичайного стану флори і фауни. Для кращого прикладу впливу дій чи бездіяльності людства певною мірою можна навести зростання середнього річного показника температури нашої планети, оскільки вона підвищується, і це стає приводом до пожеж, танення льодовиків і змін кліматичних зон. Типовим прикладом нехтування для кожної країни є використання хімікатів у виробництві та виливання їх у природну водойму, яка слугує джерелом води для населення. Це здебільшого відбувається через жадобу збагачення, корупцію й правовий нігілізм відповідних установ та їх представників і через небажання відповідних органів протидіяти цьому. Так, якщо рівень освіченості та виховання в галузі охорони навколишнього природного середовища буде забезпечуватись загальною обов'язковою комплексною освітою та вихованням у цій сфері, то можна було б уникнути декількох проблем одразу. Більш того, кожен громадянин повинен знати свої права та може їх відстоювати і наполягати на їх забезпеченні, а у разі порушення звертатись до відповідних органів зі скаргами.

Порівнюючи ситуацію в Україні і США, можна сказати, що там хоч і рівень правосвідомості явно вищий, проте є напруга у влади з народом. Уряд може побоюватися, що участь громадян у захисті навколишнього середовища призведе до порушення його власних зусиль щодо примусового виконання та зменшить гнучкість для адаптації рішень про виконання до конкретних обставин. Отже, урядові установи іноді відмовляються підтримувати чи навіть протистояти приватним ініціативам правозастосування¹⁵. Разом із тим громадяни часто підозрюють державні органи у неналежному виконанні своїх обов'язків щодо їх забезпечення. Вони можуть розглядати державних службовців як надмірно схильних до впливу ділових кіл, які вони регулюють. Або пов'язати бездіяльність уряду з бюрократичною інерцією. У будь-якому разі виконавчі агенції часто розглядаються як такі, що ігнорують цілі охорони навколишнього середовища або перешкоджають їм.

Ще однією проблемою, яку обов'язково необхідно відобразити, є компетентність і відповідальне ставлення до виконання роботи органів та їх працівників. Існують непоодинокі випадки порушення екологічних прав та свобод громадян шляхом безкарного пограбування природних ресурсів, надання дозволів на забруднення повітря, водойм, ґрунту шкідливими речовинами. Так, через неналежне виконання своїх обов'язків: контроль, перевірка необхідних документів на ті чи інші дії (наприклад, полювання) приписування штрафу або заборони тощо ми отримуємо той результат, від якого самі ж страждаємо. Це питання завжди є досить актуальним для кожної країни світу, проте у країнах з високим рівнем обізнаності та свідомості у сфері екології відсоток буде значно нижчий.

Таке явище, як корупція слід, виокремлювати як від правового нігілізму громадян, так і від некомпетентності органів, оскільки воно містить одразу ці два компоненти. Питання корупції особливо в Україні, на превеликий жаль, є надзвичайно актуальним. Його можна розкрити на прикладі дозволеного певною державною установою та її керівником будівництва торгівельного комплексу на території парку або на будь-якій іншій території, що є порушенням відповідно до закону. Або ж ніби випадковий недогляд стосовно видобування та вивозу природних ресурсів, рубки лісів, скидів небезпечних речовин у річки та інші водойми. Дані дії насамперед порушують та перешкоджають фундаментальне право громадян на екологічну безпеку та її забезпечення, а потім ще можна додати статті про нанесену шкоду флорі та фауні тієї чи іншої місцевості тощо.

В Індії ситуація дуже подібна до нашої країни. Відповідно до розслідування «Wildlife Justice Commission» лише за період з 2016 р. по 2018 р. було незаконно продано майже 10 тисяч черепах працівниками відповідних інстанцій. Тоді вдалось встановити 17 осіб, і вони були засуджені відповідно до законодавства своєї або тієї, де вони перебували, країни¹⁶.

Ще однією досить новою проблемою виступає забезпечення права на доступ до інформації у контексті екологічної безпеки. Її можна назвати новою через те, що поява Інтернету та нових технологій створила простіші умови доступу до інформації, оскільки сьогодні це можливо лише завдяки девайсу та доступу до мережі. Проте сучасна «прозорість та доступність» не відкидає того факту, що ми обмежені у доступі до певних джерел або новин. Прикладом може слугувати сучасна ситуація у світі - пандемія COVID-19. Більшість людей була в паніці через брак інформації та через її приховування, навіть нині певні країни приховують правдиві дані щодо кількості заражених. Також досить неуспішний досвід замовчування та приховування інформації був у Російській Федерації восени 2020 р.

Тоді стався витік нафти у місцеву річку поблизу Камчатки, що спричинив гибель більшості живого. Соціальні мережі були заповнені інформацією про цей інцидент, проте влада Росії ніяк не коментувала і не висвітлювала цю подію. Спершу Міністерство природи Камчатського краю запевняло, що колір води на Халактирському пляжі нормальний, а запах повітря цілком свіжий, а для того, щоб заспокоїти росіян, місцевий уряд навіть опублікував відеодоказ. Та саме цим себе й видали, оскільки на відео помітні сліди коліс на піску пляжу. Тому припускають, що саме перед зйомкою пляж розчищали від мертвих тварин. Згодом у Мінприроди таки підтвердили, що на пляжах виявляли тіла мертвих морських мешканців, а у воді було перевищення вмісту нафтопродуктів і фенолу¹⁷.

Відповідно до міжнародної Конвенції про доступ до інформації участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, а саме ст. 2, п. 2.3 «екологічна інформація» означає будь-яку інформацію в письмовій, аудіовізуальній, електронній чи будь-якій іншій матеріальній формі про: стан таких складових навколишнього середовища, як повітря і атмосфера, вода, ґрунт, земля, ландшафт і природні об'єкти, біологічне різноманіття та його компоненти, включаючи генетично змінені організми, та взаємодію між цими складовими¹⁸. Тому можна стверджувати, що російська влада порушила право її громадян на забезпечення доступу до інформації.

Наостанок розкриємо питання браку коштів або ж недостатнього фінансування державою. Саме ця проблема стоїть біля витоків питання щодо корупції та компетентності працівників, адже у них, як правило, немає достатньої фінансової мотивації. Витрати на реалізацію природоохоронних програм, проєктів і заходів, створення відповідних умов потребують значних коштів, однак сьогодні наша країна не може це забезпечити. У зв'язку з цим потрібно визначити проблеми та пріоритетні напрями з метою відпрацювання реалістичних, ефективних та економічно вигідних рішень.

Тому, виходячи з реального екологічного стану регіонів України, необхідно враховувати: погіршення здоров'я людей через значну забрудненість довкілля; втрати, що призводять до зниження продуктивності сільськогосподарських земель, зумовлені збитками або руйнуванням фізичного капіталу і природних ресурсів; погіршення стану або загроза завдати непоправної шкоди біологічному та ландшафтному різноманіттю і, зокрема лукам, пасовищам, озерам, водоймам, річкам, землям, лісовим, прибережним і морським екосистемам, гірським районам; еколого-економічну ефективність природоохоронних заходів. Звісно, у країн з розвиненішою економікою не виникатиме даного питання, наприклад, у Франції, Швейцарії. Проте вони намагаються допомагати іншим: надавати фінансову допомогу від міжнародних організацій на реалізацію певних затверджених проєктів та інновацій.

екологічне право корупція правосвідомість

Висновки

Підсумовуючи вищезазначене, можна зробити висновок, що основними проблемами забезпечення екологічних прав громадян не лише України, а й багатьох зарубіжних країн є:

- законодавство, оскільки немає одного узагальнюючого акта, а тому виникає складність у пристосуванні до зовнішніх умов;

- правосвідомість та обізнаність громадян у сфері екологічного права. У даному випадку громадяни через необізнаність не знають своїх прав та обов'язків, передбачених законодавчими актами. Крім того, через брак розуміння виникає негативне ставлення до більшості заходів, проєктів та інновацій;

- компетентність працівників даної сфери. Це питання актуальне завжди, оскільки значна кількість наслідків халатного ставлення до виконання своєї роботи стосується не лише забезпечення прав громадян, а й порушення загального екологічного стану довкілля;

- корупція. Сторонами цієї проблеми виступають самі ж громадяни та працівники відповідних інстанцій, тому для її усунення насамперед потрібно змінити думку, що хабар - єдиний варіант вирішення проблеми;

- доступ до інформації. Станом на сьогодні дуже часто виникають проблеми з отриманням тієї чи іншої інформації громадянами, хоча відповідно до законів вона має бути доступна для всіх;

- фінансування. Звісно, на реформування чи поліпшення механізму забезпечення прав громадян потрібні значні кошти, адже необхідне застосування нових технологій для ефективного подолання певних екологічних проблем. Крім того, повинна бути виплата високих заробітних плат аби надалі уникати корупції у державних органах.

Так, саме комплексний підхід у подоланні проблем забезпечення екологічних прав громадян буде ефективнішим, оскільки, як ми бачимо, всі питання, що виникли, таким чи іншим чином пов'язані між собою. Наприклад, проблеми рівня правосвідомості населення, компетентності працівників та корупції можна подолати шляхом формування відповідного екологічного типу особистості. Тобто такого, що усвідомлюватиме наслідки своїх можливих дій та буде запобігати їх вчиненню заради власної ж екологічної безпеки. Цей національний екологічний інтерес мають забезпечувати державні інституції і державна політика органічної єдності гуманітарного, технологічного, соціально-економічного розвитку, політичної стабільності й піднесення добробуту населення. Тому лише в разі комплексного вирішення зазначених вище проблем можна вдосконалити механізм забезпечення екологічних прав людини.

Література

1. Кобецька Н.Р. Екологічне право: підручник. Київ: Юрінком Інтер, 2007. С. 21.

2. Екологічне право: підручник / за заг. ред. А.П. Гетьмана. Харків: Право, 2013. С. 12.

3. Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки: постанова Верховної Ради України N° 188/98-ВР від 5.03.1998 р. Відомості Верховної Ради України. 1998. № 38-39. Ст. 248.

4. Андрєйцев В.І. Екологічне право. Київ: Вентурі, 1996. С. 15.

5. Конституція України: прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.

6. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 26.06.1991 р. № 1268-ХП. Відомості Верховної Ради України. 1991. № 41. Ст. 546.

7. Земельний кодекс України: Закон України від 25.10.2001 р. № 2768-Ш. Відомості Верховної Ради України. 2002. № 3-4. Ст. 27.

8. Лісовий кодекс України: Закон України від 21.01.1994 р. № 3853-ХП. Відомості Верховної Ради України. 1994. № 17. Ст. 99.

9. Кодекс України про надра: Закон України від 27.07.1994 р. № 133/94-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1994. № 36. Ст. 340.

10. Про тваринний світ: Закон України від 13.12.2001 р. N° 2894-III. Відомості Верховної Ради України. 2002. № 14. Ст. 97.

11. Водний кодекс України: Закон України від 06.06.1995 р. № 214/95-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1995. № 24. Ст. 189.

12. Про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля: Орхуська конвенція.

13. Biernat S., Andrzej W. Environmental Legislationin Poland.

14. Андрейцев В.І. Актуальні проблеми екологічного права: новітні доктрини: ретроспективний аналіз та погляд у майбутнє. Матеріали доповіді Міжнародного круглого столу. Дніпропетровськ: НГУ, 2010. С. 25.

15. Roberts E., Dobbins J. The role of the citizen in environmental enforcement: article.

16. Operation Dragon: report of Wildlife Justice Commission from December, 2018.

17. Денисюк В. На Камчатці небезпечна екологічна ситуація, але влада намагалася її замовчувати: деталі.

18. Про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля: Орхуська конвенція.

Размещено на Allbest.ru