Зважування благ у Карла Ларенца

Размещено на http://allbest.ru

Зважування благ у Карла Ларенца

Олександр Васильович Настасійчук Олександр Васильович Настасійчук, аспірант Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича, помічник голови суду Черні-вецького окружного адміністративного суду

Вступ

Постановка проблеми. Дослідження юридичної методології в порівняльно- і історико-правовому аспекті не може пройти повз постать німецького професора Карла Ларенца (1903-1993), автора фундаментальної «Методології правознавства» (1960-1991)¹, підручників з цивільного права, а також низки монографій - від «Проблеми чинності права» (1929)² до «Правильного права» (1979)³ - та статей, зокрема статті «Методичні аспекти зважування благ»⁴, які так чи інакше тематизували старі й нові проблеми, які постають перед юристом на шляху до правильного права. До останніх належать питання зважування в праві, в т.ч. питання зважування благ, які в тому чи іншому ракурсі (основні права, публічне право, інші галузі права), в тій чи іншій формі (наприклад, у формі принципу пропорційності, практичного силогізму, необхідних і достатніх умов в телеологічному контексті тощо) цікавлять як теоретично, так і практично сучасних українських правників.

Тому звернення до аналізу делібераційної проблематики в світлі внеску К. Ларенца і його критиків у її вирішення, що є актуальною темою для дослідження. Такий аналіз має наукове і практичне значення тоді, коли постає завдання реалізації права у разі його неясності, тобто у випадку відсутності норми (прогалини в праві), хиткості використаних в ній понять, у разі застосування принципів права, дискреційних норм, у разі наявності ситуації non liquet тощо.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання зважування благ у Карла Ларенца у вітчизняній літературі не досліджувалося ні в аспекті, якщо скористатися термінологією аналітичного філософа В. Штегмюллера, використаною ним в розрізі занять філософською системою, яка доходить до нас із глибини тисячоліть, сторіч, десятиліть і навіть років, «методу прямої інтерпретації», ні в аспекті «методу раціональної реконструкції». В першому випадку Штегмюллер говорить про виклад і опис того, що філософ - чи, додамо, методолог: К. Ларенц був, до речі, не тільки методологом чи цивілістом, а й філософом, представником так званого неогегельянства, на основі якого він розробив свою «юриспруденцію оцінок», - дійсно (NB) мав на увазі. В другому випадку йдеться про те, що раціональна реконструкція має задовольняти наступні вимоги: теорія мусить бути презентована в такій формі, щоб виклад залишався у злагоді з основними ідеями відповідного філософа; теорія повинна бути викладена тією мірою, якою це можливо за допомоги точних понять; вона повинна розвиватися як консистентна (зв'язна) теорія у разі, якщо це можливо⁵.

Уявлення про наукову постать К. Ларенца можна отримати із публікацій його учнів⁶ або критиків⁷. Загальне уявлення про методологічне значення зважування в праві можна почерпнути зі збірника статей «Методика цивільного права - від Савін'ї до Тойбнера» (2017), в якому знайшлося окреме місце і для Ларенца (див. посилання 7), де сказано, що «методично юриспруденція оцінок перетворила зв'язуюче законодавче «зважування інтересів» на вільне суддівське «зважування благ»»; при цьому «метод згідно з методичними правилами був відсунутий на задній план. Це має значення також для юриспруденції зважування приблизно з 1958 року. Вона виходить із колізій норм і благ в області основних прав, які володіють третичною дією, і твердить, що вони можуть бути вирішенні тільки зважуючи.

Зважування благ не може бути зведене до правила. Воно намагається віддати належне справі - від справи до справи»⁸. Звернемо увагу також на два із 12 так званих методологічних постулатів, які стосуються зважування і сформульовані в цьому ж збірнику Й. Рюкертом разом із Р. Зайнеке: IX. Розділяй тлумачення і дальше творення права і зважування; XI. Інколи необхідно зважувати⁹. Все це дає змогу побудувати ґрунтовне уявлення про один із методологічних аспектів, а саме «зважування благ», який у німецькій правовій літературі майже порівну пов'язують, з одного боку, з К. Ларенцом, а з другого, - з судовою практикою із другої половини минулого століття до наших днів¹⁰. Раціональну реконструкцію поняття «зважування благ» у К. Ларенца можна здійснити на основі робіт, таких авторів, як: Р. Карнап («семантичне правило»), Р. Алексі, Г.-Й. Кох, Г. Рюссманн та ін.

Формулювання мети статті. Мета статті - пряма інтерпретація і раціональна реконструкція (за допомоги поняття «семантичне правило») ідеї зважування благ у К. Ларенца.

Виклад основного матеріалу

Подальший виклад матеріалу ми здійснимо у формі відповідей на наступні питання: по-перше, що «дійсно» мав на увазі К. Ларенц під «зважуванням благ»? (пряма інтерпретація); по-друге, що таке «семантичне правило» і які загальні підходи існують в літературі до розуміння «зважування благ»? і, по-третє, чи можна здійснити на основі з'ясованих загальних підходів раціональну («консистентну») реконструкцію розуміння К. Ларенцом «зважування благ», а якщо не можна, то чим це пояснюється? (спроба раціональної реконструкції).

1. «Юридична кар'єра» поняття зважування в німецькій (ФРН) судовій практиці розпочинається, за Й. Рюкертом, як показано вище (див. посилання 10) в середині минулого століття, тобто після 1950 р. і продовжується по цей час. Це майже збігається з початком публікацій Ларенцом «Методології правознавства», який мав місце в 1960 р. У шести виданнях «Методології» «зважування благ» появилося як рубрика тільки в третьому виданні, яке вийшло друком в 1975 р. і не покидало її в наступних 4-6 виданнях (шосте було в 1991 р.), хоча лапідарний аналіз зважування як такого має місце вже в першому виданні. У цілому концепт зважування у Ларенца будувався в рамках неогегельянського напряму в філософії разом з філософською герменевтикою, тобто не за допомогою аналітичного (в сенсі аналітичної філософії) методу, а тому з необхідністю потребує раціональної, точніше аналітичної реконструкції. Далі ми візьмемо до уваги текст, який міститься в останньому шостому виданні під заголовком «Розв'язання колізій норм та принципів завдяки «зважуванню благ»». Лапки, використані Ларенцом в заголовку, свідчать про деяку його відстороненість від теми і подальший наш виклад це підтверджує.

Відповідна рубрика міститься в главі 5 «Методи суддівського дальшого творення права», яка сама міститься в другій систематичній частині «Методології» (перша має історико-критичний характер) і включає ще чотири субглави: 1. Суддівське дальше творення права як продовження тлумачення, 2. Заповнення прогалин закону (іманентне закону дальше творення права). 4. Дальше творення права понад план закону (дальше творення права, що перевершує закон). 5. Значення преюдицій для утворення «суддівського права». Отже, зважування благ перебуває в центрі цієї глави під номером 3, а наведені заголовки свідчать як про природу зважування благ (це, в розумінні Ларенца, метод дальшого творення права суддею, а таке творення це, як свідчить заголовок першої субглави, «продовження тлумачення»), так і про контекст або середовище, в якому воно має своє місце.

3-тя субглава не має плану, проте ознайомлення з нею дозволяє такий план побудувати: вона складається із трьох елементів: спочатку даються вступні зауваження, потім здійснюється аналіз декількох судових рішень, які так чи інакше зачіпають питання зважування благ (це за обсягом найбільша складова) і, насамкінець, робиться спроба узагальнити деякі теоретичні аспекти зважування (невелика за обсягом і без використання аналітичного методу).

Для наших цілей достатньо скорочено процитувати згадане узагальнення, а інші аспекти можна врахувати, за потреби, при відповіді на третє поставлене нами вище питання. Отже, К. Ларенц зазначає, що «для зважування благ із цих [згаданих вище] рішень можуть бути виведені наступні принципи: насамперед все залежить від того, чи може бути встановлений згідно з вміщеним в Основному законі «ціннісним порядком» однозначний ціннісний пріоритет одного зачепленого тут блага щодо іншого. ... У більшості випадків, однак, мова буде йти або про однорангові права, приміром, про однорідні права особистості, або про блага, диспаритет яких виключає абстрактне порівняння. ... Тоді все залежить насамперед від розміру, у якому взагалі зачеплено захищене правове благо, . і далі від ступеня порушення, який потерпіло б одне або інше благо у випадку, що воно повинно було б відступати на задній план. Нарешті, є чинними принципи пропорційності, найбільш щадного засобу або мінімально можливого обмеження. . Однак, з іншого боку, виявляється також, що «зважування благ» є не просто справою почуття права. «Зважування благ в окремій справі» є методом дальшого творення права тому, що воно (зважування) служить для розв'язання нормативних колізій, для яких бракує виразного правила в законі для розмежування області застосування норм, що перетинаються, і завдяки цьому для конкретизації прав, обсяг яких, як-от прав загального права особистості, залишився відкритим. . Оскільки, однак, щоразу вимагається врахування сукупних обставин окремої справи, які ніколи не є однаковими в усьому, то не можна очікувати, що згодом утворяться тверді правила, які уможливили б просту субсумцію окремої справи. Порівняння справ уможливлює аналогії й, можливо, певну типізацію справ; «зважування благ» полегшується завдяки цьому, але не робиться непотрібним»¹¹. Зазначимо, що у викладі теми про зважування благ К. Ларенц не використовує термін «семантичне правило», а семантичні аспекти ним згадуються тільки в аспекті викладу ідей згаданих вище Г.-Й. Коха і Г. Рюс- сманна¹² в історико-критичній частині «Методології». Знайшлося там місце і для викладу ідей Р. Алексі¹³.

2. Описана в попередньому абзаці ситуація не є випадковою, оскільки К. Ларенц намагається спростувати ідеї згаданих в ньому трьох авторів, особливо двох перших, які є, зокрема, співавторами опублікованої в 1982 р. монографії «Теорія юридичного обґрунтування»¹⁴. Саме вони найвиразніше поклали в основу своїх міркувань в цілому і загалом поняття семантичних правил. Це поняття має тісний стосунок до розрізнення Р. Карнапом екстенсій і інтенсій взагалі та до останніх зокрема¹⁵. Під семантичними правилами розуміються інтерпретаційні (в широкому сенсі) положення, які разом з положеннями про норму і про факт виконують роль обґрунтування правового рішення¹⁶. Саме в такій редакції, з урахуванням визначення Г. Рюссманна: семантичні правила - це положення, які дещо говорять про використані в нормі поняття¹⁷, ми й будемо використовувати далі термін «семантичне правило». В традиційній мові юристів йдеться про те, що для обґрунтування правового рішення потрібні норми, інтерпретації і факти.

Отже, семантичні правила - це питання інтерпретації в ш. с. нормативних понять і самі є або можуть бути, за Г. Рюссманном, експліцитною і окремою субчастиною так званого питання права¹⁸, тоді як в традиційному праворозумінні воно є радше імпліцитною субчастиною цього ж питання. Необхідність використання семантичних правил виникає, скажімо, у разі, коли терміни чи слова в описі елементів фактичного складу норми і в описі обставин справи не збігаються (наприклад, відповідно «відкриття спадщини» і «смерть родича» тощо). У цілому ж головна функція семантичних правил полягає в подоланні засобами мови провалля, завжди наявної дистанції між нормою і фактом.

Роберт Алексі сформулював в статті «Логічний аналіз юридичних рішень»¹⁹, яка вперше вийшла друком в 1980 р., три можливі підходи²⁰ до розуміння зважування в праві, а саме: зважування благ можна здійснити а) на основі формулювання нової (підхід самого Р. Алексі) або b) розвитку старої норми (підхід Г.-Й. Коха (і Г. Рюссманна) і с) без формулювання норми (підхід Й. Рюкерта), яка в першому і другому випадку мусила б, а в третьому могла б бути більшим (нормативним) засновком у рамках так званого «внутрішнього виправдання» правового рішення в термінології Р. Алексі або в рамках так званої «головної схеми» Г.-Й. Коха (і Г. Рюссманна).

Зазначимо, що в класифікації Алексі йдеться, по-перше, про нормативну проблему в рамках дедуктивної схеми обґрунтування, по-друге, зважування без створення нової або без розвитку старої норми потрібно розуміти як останній аргумент у разі ситуації non liquet, тобто у разі, коли будь-які інші способи вирішити справу на підставі якоїсь норми виявилися невдалими; по-третє, вирішення справи на підставі позаправових норм, на наш погляд, потрібно відносити, у класифікації Алексі, до створення нової - з погляду існуючого правопорядку - норми. Приклад першого підходу міститься в згаданій вище статті Р. Алексі, яка містить теоретичні засади і аналіз одного із судових рішень (так званого Лебах-рішення). З використанням логічного (символічного) апарату показано, що вирішити цю справу можна шляхом створення суддею на основі зважування благ, які ґрунтуються на основних правах людини, нової норми, а саме: «Отже, у цілому повторне повідомлення по телебаченню про тяжкий злочин, яке уже не покривається зацікавленістю в актуальній інформації, недопустиме у будь-якому разі тоді, коли воно шкодить ресоціалізації злочинця»²¹.

Приклад розвитку старої норми, який можливий трьома шляхами: або шляхом доповнення суддею елементів фактичного складу норми, або за допомогою використання семантичних правил, або за допомогою комбінації перших двох підходів наводить Г.-Й. Кох. Так, у статті «Франкфуртський проєкт з юридичної аргументації: до реабілітації дедуктивного обґрунтовування юридичних рішень» (1980)²² він це пояснює: «на простому прикладі:

P1 Для всіх заподіянь тілесних ушкоджень має чинність: Якщо заподіяння тілесного ушкодження має наслідком втрату важливого члена, то за нього потрібно відплатити покаранням, пов'язаним з позбавленням волі від одного до п'яти років.

P2 Для всіх заподіянь тілесних ушкоджень має чинність: Якщо заподіяння тілесного ушкодження має наслідком втрату нирки, то воно має наслідком втрату важливого члена.

P3 Заподіяння а тілесного ушкодження мало наслідком втрату нирки.

C За заподіяння а тілесного ушкодження потрібно відплатити покаранням, пов'язаним з позбавленням волі від одного до п'яти років»²³.

Семантичне правило тут міститься під P₂, а P₁ - це норма, яка мала б бути наявною в німецькому КК (разом це питання права, для відповіді на яке може бути потрібне зважування (благ)). Про потенціал зважування благ без створення норми або без розвитку старої норми можна судити на основі аналізу такого тексту Й. Рюкерта і Р. Зайнеке: «... у разі зважування ... виходять не із законних правил і неврегульованих прогалин, а вважають загальні цінності і блага даними, наприклад в основних правах»; «на цілком інше поле, ніж тлумачення і дальше творення, ступають за допомогою зважування. Але як зважувати блага-основні права? Як зважувати, наприклад, свободу думки одного всупереч свободі власності іншого, як-от в епохальному Лют-рішенні від 1958 року.

Формули для цього говорять, скажімо, так: Зважуй розумно. Зважуй мудро. Або, зважуй справедливо. Або домірно, пропорційно, доцільно, віддаючи належне принципам, оптимізуючи, практично конкордан- тно тощо. Кожна із цих формул пасує. Жодна не надає правила. Необхідно від справи до справи визначати вагу свободи думки у співвідношенні з вагою свободи власності. Це значно віддаляється від будь-якої зв'язаності правом і законом. Тому на практиці обходяться змістовними керівними лініями. Вони розробляються і встановлюються в юдикатурі від справи до справи і уточнюються в літературі. У такий спосіб знову виникає певна зв'язаність наявними правилами»²⁴. Відмітимо так званий залишковий характер зважування, який яскраво проявляється в міркуваннях Й. Рюкерта і Р. Зайнеке, а також те, що Рюкерт/Зайнеке не вважають, на відміну від К. Ларенца, зважування дальшим творенням права. Зробимо проміжний висновок: у разі створення нової норми і розвитку старої норми можна використати як засновок семантичні правила, і тим самим усунути ті недоліки нормативного характеру, які в протилежному разі вели б до вимушеної відмови в правосудді з посиланням на наявність такого роду недоліків. зважування благо філософ ларенц право

3. Тепер можна відповісти на питання, чи можна здійснити раціональну реконструкцію розуміння К. Ларенцом зважування благ на основі викладеного вище матеріалу. Відповідь потрібно розділити на дві частини: що стосується підходу Й. Рюкерта (і Р. Зайнеке), то він хоч прямо і не згадується К. Ларенцом, проте й не суперечить його розумінню, а тому як останній аргумент, як завершення на суб'єктивній ноті процесу дальшого творення права, частиною якого у розуміння Ларенца є зважування благ, міг би бути використаний для реконструкції. Проте довільний характер такої потенційно можливої реконструкції залишає багато відкритих питань, відповідь на які не має практичного значення, а теоретично все ще залишає багато відкритих питань, які в нашій статті обговорюватися не будуть за браком місця. Зазначимо, що будь-яка спроба такого роду аналізу буде зближувати - в рамках дедуктивного обґрунтування правового рішення - вирішення правової проблеми за допомогою зважування благ без і на основі норми. Тому зосередимося на другій частині питання, чи можна використати запропоновані Р. Алексі, Г.-Й. Кохом та Г. Рюссманном підходи. Відповідь негативна: не можна, оскільки К. Ларенц пропонує уявний четвертий підхід, який полягає в тому, що у результаті зважування благ має бути створена норма, яка не є субсімцієздною (див. вище цитату із «Методології» К. Ларенца), а тому не може бути використана в дедуктивному обґрунтуванні.

Такий підхід К. Ларенца нам здається невдалим, оскільки використання семантичних правил, як показано згаданими вище авторами - юристами-аналітиками, дає змогу вирішити будь-яке нормативне питання в рамках постулату дедуктивності, який не потрібно плутати, як це робить, зокрема, і К. Ларенц, з постулатом зв'язаності законом.

Все викладене пояснює, чому сам К. Ларенц не пропонує якоїсь чіткої схеми для зважування благ. Це тому, що така схема з необхідністю матиме дедуктивний характер, а це суперечить взятому Ларенцом за основу загальному підходу, що зважування благ має недедуктивний у підсумку характер.

Висновки

Викладене вище допомагає зробити наступні висновки:

1. К. Ларенц «дійсно» мав на увазі під зважуванням благ операцію поза рамками дедуктивної схеми обґрунтування правового рішення.

2. В рамках дедуктивного обґрунтування правового рішення юристи активно використовують - явно чи неявно - так звані карнапівські «семантичні правила» як складову (інтерпретаційну в ш.с.) частину так званого питання права.

3. На основі запропонованих Р. Алексі перших двох підходів, пов'язаних зі створенням нової або розвитком старої норми, здійснити раціональну реконструкцію розуміння К. Ларенцом «зважування благ» не можна, оскільки така реконструкція суперечила б розумінню самого Ларенца. Разом із тим, якби Ларенц мав намір запропонувати логічну схему для зважування благ, то вона буда б з необхідністю дедуктивною. Це створило б суперечність із його вихідною установкою, що така схема має бути недедуктивною.

4. Підхід до зважування благ, який не потребує створення або розвитку норми, не суперечить розумінню К. Ларенца, проте його надто суб'єктивний характер нівелює реконструктивний потенціал.

5. Подальше дослідження теми зважування благ можна продовжити у напрямі розвитку такого концепту в рамках школи К. Ларенца його учнями²⁵, який відбувається якраз у формі, яка немовби враховує запропоновані нами вище висновки 2 і 3, тобто відбувається в рамках дедуктивної схеми.

Посилання

¹ Larenz K. Methodenlehre der Rechtswissenschaft. Berlin : Springer, 1960. XI, 381 S.; Larenz K. Methodenlehre der Rechtswissenschaft. 3., vцllig neu bearb. Aufl. Berlin : Springer, 1975. XVIII, 489 s.; Larenz K. Methodenlehre der Rechtswissenschaft. 6., neu bearb. Aufl. Berlin etc.: Springer, 1991. =XVIII, 494 s.

² Larenz K. Das Problem der Rechtsgeltung. Berlin: Junker und Dьnnhaupt, 1929. 41 s.

³ Larenz K. Richtiges Recht Grundzьge einer Rechtsethik. Mьnchen : Beck, 1979. 207 s.

⁴ Larenz K. Methodische Aspekte der Gьterabwдgung. Festschrift fьr Ernst Klingmьller, Karlsruhe, 1974. S. 235-248.

⁵ ^t. 3a: Koch H.-J. Seminar: Die juristische Methode im Staatsrecht : ьber Grenzen von Verfassungs- und Gesetzesbindung. Frankfurt am Main : Suhrkamp, 1977. 560 s. S. 18-19.

⁶ Diederichsen U. Karl Larenz. Juristen im Portrat. Festschrift 225 Jahre Verlag Beck. Mьnchen, 1988. S. 495-510; Canaris C.-W. Karl Larenz. Stefan Grundmann & Karl Riesenhuber (Hrsg.): Zivilrechtslehrer des 20. Jahrhunderts in Berichten ihrer Schьler. Band 2. Berlin, 2010. S. 263-308.

⁷ Hьpers B. Karl Larenz - Methodenlehre und Philosophie des Rechts in Geschichte und Gegenwart. Berlin : BWV, 2010. XXVI, 646 s.; Frassek R. Methode und Zivilrecht bei Karl Larenz (1903-1993). Rьckert J. Methodik des Zivilrechts - von Savigny bis Teub- ner. 3., erweiterte Auflage. Baden-Baden, 2017. S. 241-263.

⁸ Rьckert J. Methodik des Zivilrechts - von Savigny bis Teubner. 3., erweiterte Auflage. Baden-Baden : Nomos, 2017. 659 s.S. 43.

⁹ Ebenda, S. 47-48; 49-50.

¹⁰ Rьckert J. Abwдgung - die juristische Karriere eines unjuristischen Begriffs oder: Normenstrenge und Abwдgung im Funktionswandel. JuristenZeitung. 2011. 66. Jahrg. № 19. S. 913-923. S. 916, 919.

¹¹ Larenz K. Methodenlehre der Rechtswissenschaft. 6., neu bearb. Aufl. Berlin etc. : Springer, 1991. XVIII, 494 s. S. 412-413.

¹² Ebenda. S. 156-160.

¹³ Ebenda. S. 153-154.

¹⁴ Koch H.-J. Juristische Begrьndungslehre : eine Einfьhrung in Grundprobleme der Rechtswissenschaft / Hans-Joachim Koch; Helmut Rьssmann. Mьnchen : Beck, 1982. 383 s.

¹⁵ Koch H.-J. Sprachphilosoph. Grundlagen der juristischen Method. Alexy R. Elemente einer jurist. Begrьndungslehre. Baden-Baden, 2003. S. 123-134.

¹⁶ Koch H.-J. Deduktive Entscheidungsbegrьndung. Alexy R. Elemente einer juristischen Begrьndungslehre. Baden-Baden, 2003. S. 37; Rьssmann H. Zur Abgrenzung von Rechts- und Tatfrage. Alexy R. Elemente einer juristischen Begrьndungslehre. BadenBaden : Nomos, 2003. S. 308-309.

¹⁷ Rьssmann H. Zur Abgrenzung von Rechts- und Tatfrage. Alexy R. Elemente einer juristischen Begrьndungslehre. BadenBaden : Nomos, 2003. S. 307.

¹⁸ Ebenda. S. 310, 314.

¹⁹ Alexy R. Die logische Analyse juristischer Entscheidungen. Alexy R. Elemente einer juristischen Begrьndungslehre. BadenBaden : Nomos, 2003. S. 9-35.

²⁰ Ebenda. S. 21-22.

²¹ Ebenda,. S. 22.

²² Koch H.-J. Das Frankfurter Projekt zur juristischen Argumentation: Zur Rehabilitation des deduktiven Begrьndens juristischer Entscheidungen. Argumentation und Recht (ARSP Beiheft Nr. 14). 1980. S. 59-86.

²³ Ebenda. S. 63.

²⁴ Rьckert J. Methodik des Zivilrechts - von Savigny bis Teubner. 3., erweiterte Auflage. Baden-Baden : Nomos, 2017. 659 s. S. 48-50.

²⁵ Riehm T. Abwagungsentscheidungen in der praktischen Rechtsanwendung : Argumentation, Beweis, Wertung. Mьnchen : Beck, 2006. XVIII. 281 s.

Резюме

Зважування благ у Карла Ларенца

Настасійчук О.В.

У статті йдеться про, в термінології аналітичного філософа В. Штегмюллера, пряму інтерпретацію і раціональну реконструкцію ідеї зважування благ в юридичній методології німецького професора К. Ларенца (1903-1993).

Раціональна реконструкція здійснена на основі, по-перше, такого точного поняття, як «семантичні правила» (Р. Карнап), під якими розуміються інтерпретаційні (в широкому сенсі) положення, що разом із положеннями про норму і про факт виконують роль обґрунтування правового рішення. По-друге, така реконструкція проведена на основі трьох підходів, запропонованих такими авторами, як: Р. Алексі, Г.-Й. Кох, Г. Рюссманн та Й. Рюкерт, а саме: а) на основі формулювання нової (підхід Р. Алексі) або b) розвитку старої норми (підхід Г-Й. Коха (і Г. Рюссманна) і с) без формулювання норми (підхід Й. Рюкерта).

Ключові слова: Карл Ларенц, зважування благ, пряма інтерпретація і раціональна реконструкція, семантичні правила, внутрішнє і зовнішнє виправдання, юридична методологія, аналітична філософія.

Резюме

Взвешивание благ у Карла Ларенца

Настасийчук А. В.

В статье речь идет о, в терминологии аналитического философа В. Штегмюллера, прямой интерпретации и рациональной реконструкции идеи взвешивания благ в юридической методологии немецкого профессора К. Ларенца (1903-1993).

Рациональная реконструкция осуществлена на основе, во-первых, такого точного понятия, как «семантические правила» (Р. Карнап), под которыми понимаются интерпретационные (в широком смысле) положения, которые, вместе с положениями о норме и о факте выполняют роль обоснования правового решения. Во-вторых, такая реконструкция проведена на основе трех подходов, предложенных такими авторами, как: Р. Алекси, Г.-Й. Кох, Г. Рюссманн и Й. Рюкерт, а именно: а) на основе формулировки новой (подход Р. Алекси) или b) развития старой нормы (подход Г.-Й. Коха (и Г. Рюссманна) и с) без формулировки нормы (подход Й. Рюкерта).

Ключевые слова: Карл Ларенц, взвешивание благ, прямая интерпретация и рациональная реконструкция, семантические правила, внутреннее и внешнее оправдание, юридическая методология, аналитическая философия.

Summary

Weighing the benefits of Karl Larenz

Oleksandr Nastasiichuk

The article “Weighing the benefits of Karl Larenz” speaks about - in the terminology of the analytical philosopher W. Stegmьller - the direct interpretation and rational reconstruction of the idea of weighing the benefits in the legal methodology of the German professor K. Larenz (1903-1993). In the first case it is a description and statement of what the author mentioned in the title of the article really had in mind when analyzing the weighing in law, and in the second about the implementation of the following requirements: the theory of weighing benefits should be presented in such a way that the presentation remains in agreement with the main ideas of K. Larenz; it should be set out to the extent possible with precise concepts, and also developed as a consistent (coherent) theory if possible.

It was initially taken into account that the “legal career” of the concept of weighing in German (Federal German Republic) jurisprudence begins - according to H. Rьckert - began in the middle of the last century, ie after 1950 and continues to the present.

This almost coincides with the beginning of the publication of K. Larenz's “Methodology of Jurisprudence”, which took place in 1960. In six editions of “Methodology”, “weighing of benefits” appeared as a heading only in the third edition, which was published in 1975 and did not leave it in the subsequent 4-6 editions (the sixth was published in 1991), although lapidary analysis of weighing as such has place in the first edition. In general, Larenz's concept of weighing was built within the neo-Hegelian direction in philosophy together with philosophical hermeneutics, ie not with the help of analytical (in the sense of analytical philosophy) method, and therefore necessarily requires a rational, or rather analytical reconstruction.

Rational reconstruction is carried out on the basis of, firstly, such a precise concept as “semantic rules” (R. Carnap), which means interpretive (in a broad sense) provisions, which together with the provisions on the norm and the fact, play the role of justifying the legal decision.

Secondly, such a reconstruction was carried out on the basis of three approaches proposed by such authors as: R. Aleksi, H.-J. Koch, H. RuBmann and H. Ruckert, namely: a) on the basis of the formulation of a new (the approach of R. Alexi) or b) the development of an old norm (the approach of H.-J. Koch (and H. RuBmann) and c) without the formulation norms (the approach of H. Ruckert), which in the first and second cases would have, and in the third could be a large (normative) basis within the framework of the so- called “internal justification” of a legal decision in the terminology of R. Alexi or within the framework of called the “main scheme” H.-J. Koch (and H. RuBmann).

As a result, it is shown that K. Larenz's understanding of weighing properly is reconstructed with the help of H. Ruckert's approach, that is, without the judge creating a new one and without developing the old norm.

Key words: Karl Larenz, weighing of benefits, direct interpretation and rational reconstruction, semantic rules, internal and external justification, legal methodology, analytical philosophy.

Размещено на Allbest.ru