Проблеми захисту права власності на земельну ділянку у випадку накладання меж земельних ділянок

Размещено на http://allbest.ru

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут права

Проблеми захисту права власності на земельну ділянку у випадку накладання меж земельних ділянок

Тарас Олексійович Третяк, кандидат юридичних наук, доцент

Ознакою будь-якого цивілізованого суспільства є визнання та ефективний захист права власності на земельну ділянку. На практиці трапляються випадки, коли в результаті помилок під час встановлення меж земельних ділянок виникає накладання меж однієї земельної ділянки на територію іншої земельної ділянки.

Складність цієї ситуації полягає у тому, що у кожного із власників земельних ділянок, межі яких накладаються, є докази належності їм цих земельних ділянок із зазначенням їх площі. Забезпечити збереження цієї площі в окремих випадках неможливо. Навіть у випадках, коли є можливість зберегти площу зазначених земельних ділянок, часто для власників важливо зберегти конфігурацію земельної ділянки. Знайти правове вирішення проблеми захисту права власності у ситуації накладання меж земельних ділянок досить непросто. З огляду на це метою цієї статті є здійснити правовий аналіз тих способів захисту, які використовуються на практиці, а також тих, що не знайшли свого практичного застосування, однак можуть бути застосованими на практиці та встановити особливості застосування цих способів захисту.

В теоретичній юридичній літературі проблема накладання меж земельних ділянок окремо не досліджувалася. Досліджувалися проблеми межування, результати яких можуть бути використаними для вирішення проблеми накладання меж земельних ділянок. До робіт, у яких було досліджено проблеми межування слід віднести праці Д.М. Коломійцевої¹, О.М. Охотнікової², В.Д. Сидор³, А.Третяка, В. Другак, А. Вольської⁴, І.Р. Карплюк⁵, О.М. Щестюк⁶. Питання удосконалення нормативно-правової бази перевірки якості проєктів землеустрою у своїх роботах досліджували В.А. Рябчій та В.В. Рябчій⁷, А.Г. Мартин та Б.О. Аврамчук вивчали питання регулювання землеустрою у країнах ЄС⁸.

Вирішення спору про накладання меж земельної ділянки за допомогою визнання недійсним рішення органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади про передачу земельної ділянки у власність та його скасування. Найбільш поширеним способом вирішення таких спорів у судовій практиці є визнання недійсним та скасування рішення органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади про передачу земельної ділянки у власність. Логіка такого способу вирішення описаного вище спору полягає у тому, що дві земельні ділянки, межі яких накладаються, були передані у власність рішенням, як правило, сільських, селищних, міських рад. Нерідко рішення про передачу однієї земельної ділянки прийнято раніше. Приймати рішення про передачу у власність земельної ділянки другому власнику сільська, селищна, міська рада мала право лише після викупу частини земельної ділянки, яка накладається, у першого власника. Не проведення процедури викупу земельної ділянки у першого власника є підставою для висновку про те, що рішення про передачу у власність земельної ділянки, яке було прийняте другим, є незаконним і підлягає скасуванню.

Правовим підґрунтям для такого підходу є те, що прийняття другого із зазначених вище рішень означає припинення права власності на частину земельної ділянки першого власника. Частина 5 ст. 41 Конституції України дозволяє примусове припинення права власності лише як виняток із мотивів суспільної необхідності за умови попереднього та повного відшкодування їхньої вартості. Такі ж положення закріплені і у Земельному кодексі України від 25 жовтня 2001 р. № 2768-ІІІ (далі - ЗК). Зокрема, ст. 140 ЗК закріплює вичерпний перелік підстав припинення права власності і не дозволяє припинити право власності лише на підставі рішення сільської, селищної, міської ради. У зв'язку з цим друге рішення про передачу земельної ділянки у власність суперечитиме положенням ч. 5 ст. 41 Конституції України та ст. 140 ЗК і, як наслідок, може бути визнаним недійсним і бути скасованим у судовому порядку. Прикладами захисту права власності у ситуації накладання меж земельних ділянок шляхом скасування рішень органів місцевого самоврядування є постанова Верховного Суду від 5 вересня 2019 р. № 372/2989/17⁹. Близьку до цієї позицію Верховний Суд висловлював також і у інших постановах¹⁰. На наш погляд, у випадку накладання меж такий спосіб захисту, як визнання недійсним рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність не підлягає застосуванню. Прийняттю рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність за процедурою приватизації передує низка дій та заходів, спрямованих на встановлення меж земельної ділянки та уникнення порушення чинного законодавства і прав суміжних землекористувачів чи землевласників. Серед них можна назвати виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; погодження меж із сусідніми землекористувачами; погодження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами виконавчої влади тощо. Усі ці заходи спрямовані, поряд з іншим, також і на те, щоб уникнути прийняття рішення щодо іншої земельної ділянки. Отже, волевиявлення уповноваженого органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування передати чужу земельну ділянку у власність іншої особи немає, а тому скасовувати рішення зазначеного органу немає підстав.

Як правило накладання меж часто обумовлено тим, що мали місце помилки при встановленні меж у проєктах землеустрою щодо відведення обох земельних ділянок, межі яких накладаються. У зв'язку з цим покладання негативних наслідків неправильного визначення координат обох земельних ділянок на власника однієї земельної ділянки було б несправедливим. Вирішення спорів про накладання меж земельних ділянок за допомогою норм про набувальну давність. Нормами, які можуть складати підставу для вирішення спорів, у випадку накладання меж земельних ділянок можуть бути норми інституту набувальної давності. Підстави для застосування набувальної давності передбачені ст. 344 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р. № 435-ІУ (далі - ЦК) та ст. 119 ЗК. Застосування набувальної давності у випадку з накладанням меж земельних ділянок може бути ускладненим ще однією проблемою. За звичайних умов набуття права власності за набувальною давністю володіння особи є очевидним і для самого володільця, і для всіх та кожного. У випадку з накладанням меж такої очевидності володіння може й не бути. Сусід, особи, що фактично володіє земельною ділянкою, може й не знати, що він фактично не володіє частиною земельної ділянки. Для поглиблення розгляду питання про те, яким має бути фактичне володіння для того, щоб особа мала право набути право власності на земельну ділянку за набувальною давністю, звернемося до розгляду цього питання у римському праві та у законодавстві інших країн.

У римському праві шисаріо поширювалося на земельні ділянки, однак ця підстава набуття права власності не застосовувалися у спорах про межу земельної ділянки¹¹. Підставою для набуття права власності за набувальною давністю були лише юридичне володіння¹². Юридичне володіння (тобто володіння, яке підлягало захисту) не могло бути таємним, тобто прихованим від власника земельної ділянки. На цю обставину вказує фрагмент 1 титулу XVII Інтердикт «Як ви володієте» Книги 43 Дігестів Юстиніана, де зазначено, що «[п]ретор говорить: «Я забороняю діяти слою для того щоб ви не володіли один щодо одного ні силою, ні таємно, ні прекарно»¹³. Яке володіння вважалося таємним пояснюється у фрагменті 6 титулу II Книги 41 Дігестів Юстиніана, в якому таємне володіння характеризується так: «... таємно набуває володіння той, хто вступає у володіння злодійським чином, боячись майбутньої тяжби, за умови необізнаності (про заволодін- ня) того, кого він злякався»¹⁴.

У судовій практиці США вироблено набір критеріїв, дотримання яких дозволяє набувати право власності на земельну ділянку за набувальною давністю. Володіння, що породжує право власності на земельну ділянку у зв'язку з давністю володіння, називається в судовій практиці США недружнє володіння (adverse possession). Критеріями того, що володіння стало недружнім (adverse possession) є такі критерії володіння: 1) відкрите, відоме, очевидне; 2) недружнє; 3) виключне; 4) мирне; 5) тривале в часі і безперервне¹⁵. У рішенні Верховного суду Штату Міссісіпі від 12 лютого 1992 р. у справі «Thornhill v. Caroline Hunt Trust Estate» були сформульовані близькі до вищезазначених, але дещо інші критерії недружнього володіння (adverse possession). Такими критеріями є: 1) володіння супроводжується вимогою про визнання права власності; 2) важливе для інтересів сторін чи недружнє; 3) відкрите, відоме, очевидне; 4) тривале і безперервне протягом 10 років; 5) виключне; 6) мирне¹⁶.

Хоча наведені формулювання умов дещо відрізняються, однак у контексті поставленого тут питання важливим є те, що у обох формулюваннях міститься вимога, щоб володіння було недружнім щодо інтересів власника земельної ділянки, а також, що б воно було відкритим, відомим та очевидним для власника земельної ділянки. У рішення судів США нерідко підкреслюється та обставина, що володіння того, хто має право набути право власності на земельну ділянку, має суперечити інтересам власника. Зокрема, у п. 15 рішення Верховного суду Штату Міссісіпі від 4 грудня 2008 р. зазначено, що «... недружній володілець [володілець, що набуває право власності на земельну ділянку за набувальною давністю] повинен надати докази того, що зайняття об'єктів власності зареєстрованого власника було недружнім і що зареєстрований власник був обізнаний про недружнє володіння недружнього володільця і не вжив жодних заходів для припинення недружнього володіння»¹⁷. У п. 16 цього ж рішення суд зазначив, що «[н]едружність у розумінні недружнього володіння означає, що здійснені дії, які є несприятливими для інтересів справжнього власника»¹⁸.

У п. 23 Апеляційного суду Штату Міссісіпі від 15 червня 2010 р. зазначено, що «важливе для інтересів сторін чи недружнє заняття земельної ділянки необхідне для встановлення недружнього володіння вимагає фізичного заняття, яке супроводжується відкритим наміром тримати та продовжувати тримати об'єкт власності проти вимог всіх інших осіб та несприятливим чином для прав справжнього власника»19. Сформульовані у судовій практиці США положення дають підстави стверджувати, що для набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю потрібно, щоб фактичне незаконне володіння було явним та очевидним для зареєстрованого власника земельної ділянки. При цьому протягом тривалого часу (10 років), цей власник не вживав заходів для поновлення свого порушеного права. Є країни, у яких можливість набуття права власності за набувальною давністю зведено практично до мінімуму. До таких країн належить Федеративна Республіка Німеччина. Загальні правила про набувальну давність містяться у підрозділі 2 «Набувальна давність» розділу 3 «Набуття та припинення права власності рухомі речі» Німецького цивільного уложення від 17 січня 1896 р.20 (далі - НЦУ). Отже, за загальним правилом набуття права власності за набувальною давністю можливе лише щодо рухомих речей. З цього правила є винятки. Таким винятком є положення ч. 1 § 927 НЦУ, згідно з яким «[в]ласник земельної ділянки може бути позбавлений своїх прав у порядку визивного провадження, якщо інша особа протягом тридцяти років володіла цією ділянкою як власною. Час володіння обраховується так само, як і строк набувальної давності у випадку з рухомими речами. Якщо власник зареєстрований у поземельній книзі, то визивне провадження допускається лише за умови, що власник помер чи визнаний безвісно відсутнім протягом тридцяти років і запис в поземельну книгу, для вчинення якого потрібна була його згода, не вносився».

Випадок, описаний у § 927 НЦУ, трапляється дуже рідко, тому у разі коли неможливо встановити межу земельної ділянки застосовується положення § 920 НЦУ. Згідно з ч. 1 § 920 НЦУ «[я]кщо у випадку зміщення межі, дійсну межу встановити неможливо, межові знаки встановлюються за фактичним володінням. Якщо фактичне володіння не може бути визначене, то до кожної земельної ділянки має бути приєднана рівна за розміром частина спірної площі». Неважко побачити, що ч. 1 ст. 107 ЗК практично відтворює положення ч. 1 § 920 НЦУ.

Проаналізовані вище законодавство та практика його застосування іноземних країн та положення римського права допомагають дійти таких висновків. У тих країнах, де набувальна давність використовується для набуття права власності на земельні ділянки або їхні частини, володіння повинно бути відкритим та явним чином суперечити інтересам зареєстрованого власника. При цьому зареєстрований власник протягом досить тривалого часу (10-15 років) не вчиняє жодних заходів щодо захисту свого права.

Повернімося тепер до аналізу ситуації із застосуванням норм про набувальну давність для вирішення питання про межу земельних ділянок у випадку накладанням меж двох чи більше земельних ділянок. Накладання меж цих земельних ділянок зумовлені помилками під час визначення координат поворотних точок меж земельних ділянок. Такі координати визначаються в хоті розробки проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зазначений проєкт було розроблено фахівцями, які мають право проводити землевпорядні роботи, а також погоджений уповноваженими органами виконавчої влади. Власник земельної ділянки має право покладатися на те, що координати поворотних точок меж земельних ділянок, встановлені у такому проєкті землеустрою, встановлені правильно. Не будучи фахівцем у сфері землеустрою, власник земельної ділянки, частина земельної ділянки якого опинилася у володінні його сусіда внаслідок неправильного встановлення координат поворотних точок межі його земельної ділянки, не знав і не міг знати про те, що він втратив фактичне тримання частини своєї земельної ділянки. Для того, щоб втратити володіння земельною ділянкою чи її частиною, потрібно не лише, щоб земельна ділянка чи її частина вибула з фактично тримання особи, він повинен усвідомити те, що він більше не володіє земельною ділянкою. Без такого усвідомлення володіння земельною ділянкою він не втрачає. Отже, власник, частина земельної ділянки якого опинилася у пануванні його сусіда внаслідок неправильного встановлення координат поворотних точок меж земельної ділянки (чи земельних ділянок), не можна вважати таким, що втратив володіння, а особу, у сфері панування якої опинилася та частина земельної ділянки, на якій має місце накладання меж земельних ділянок, не можна вважати володільцем цієї частини земельної ділянки. Оскільки правила про набувальну давність діють лише щодо особи, яка заволоділа чужою земельною ділянкою, то інститут набувальної давності не може бути використаний для захисту прав власності на земельну ділянку осіб, межі земельних ділянок яких наклалися в результаті неправильного встановлення координат поворотних точок межі чи меж земельних ділянок.

Застосування правила ч. 2 ст. 107 ЗК для вирішення земельних спорів, пов'язаних із накладанням меж земельних ділянок Законодавство України, крім норм про набувальну давність, містить також спеціальну норму, спрямовану на вирішення межових спорів. Цією нормою є положення ч. 2 ст. 107 ЗК, згідно з якою «[у] разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяєтьсяб однакова за розміром частина спірної ділянки».

Згідно з нормою, що міститься у першому реченні ч. 2 ст. 107 ЗК у разі, якщо неможливо встановити дійсні межі земельних ділянок, такі межі встановлюються за фактичним використанням земельних ділянок. Можливим є також інший варіант вирішення цього питання. В юридичній літературі було сформульовано концепцію «книжного володіння». Зазначена концепція полягає у тому, що під володінням розуміють «... адресоване невизначеному колу осіб (або, що те ж саме - всім особам) волевиявлення щодо присвоєння речі»²¹. Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є засобом такого волевиявлення. Отже, особа, що зареєстрована як власник у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно і є володільцем земельної ділянки. Результатом послідовного впровадження цієї концепції буде надання переваги праву власності на земельну ділянку, яке зареєстроване першим. Наприклад, є два власники земельних ділянок, межі яких накладаються. Площа кожної земельної ділянки 0,1 га. Площа їх накладання становить 0,02 га. Якщо використовувати підхід, за яким пріоритет має право власності, яке зареєстроване першим, то в результаті за власником земельної ділянки, право власності якого зареєстровано першим, має бути залишено 0,1 га, а за власником земельної ділянки, право власності якого зареєстроване другим - 0,08 га. На наш погляд, кращим є варіант встановлення межі саме за фактичним використанням. Встановлення межі за першістю реєстрації призведе до того, що перевага буде надаватися одному із власників, тому, кому пощастило зареєструвати своє право власності першим. У такому разі законодавець не бере до уваги ні ступінь дбайливості власників, ні те, яким чином вона дбають про свої права та свою власність. Встановлення межі за фактичним використанням надає перевагу тому із власників, хто фактично займає площу земельних ділянок, на якій відбувається накладання. земельний ділянка право україна давність

Факт заволодіння частиною земельної ділянки часто полягає у загороджуванні земельної ділянки, що може свідчити про дбайливе ставлення власника земельної ділянки до свого права власності на земельної ділянки, що перебуває у його власності. Норма, яка стимулює дбайливість до речей, що перебувають у власності особи, на наш погляд, є набагато кращою, аніж норма, що надає перевагу за випадковою обставиною - моментом реєстрації права власності на земельну ділянку.

Висновки

Підбиваючи підсумки, необхідно зосередити увагу на основних висновках, які у ній містяться.

1. Вирішення спору про накладання меж земельної ділянки за допомогою визнання недійсним рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність та його скасування, на наш погляд, є неприйнятним, адже, як правило, накладання меж зумовлено тим, що мали місце помилки при встановленні меж у проєктах землеустрою щодо відведення обох земельних ділянок, межі яких накладаються. У зв'язку з цим покладання негативних наслідків неправильного визначення координат обох земельних ділянок на власника однієї земельної ділянки було б несправедливим.

2. Власника, частина земельної ділянки якого опинилася у пануванні його сусіда внаслідок неправильного встановлення координат поворотних точок меж земельної ділянки (чи земельних ділянок), не можна вважати таким, що втратив володіння, а особу, у сфері панування якої опинилася та частина земельної ділянки, на якій має місце накладання меж земельних ділянок, не можна вважати володільцем цієї частини земельної ділянки. Оскільки правила про набувальну давність діють лише щодо особи, яка заволоділа чужою земельною ділянкою, то інститут набувальної давності не може бути використаний для захисту прав власності на земельну ділянку, у випадку накладання меж земельних ділянок у результаті неправильного встановлення координат поворотних точок межі чи меж земельних ділянок.

Посилання

¹ Старостенко Д.М. Правове регулювання межування земель : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.06. Київ, 2009. 242 с.; Ста- ростенко Д.М. Межування та землеустрій: дихотомія земельного права. Актуальні проблеми права: теорія і практика. 2010. № 18. С. 638-645. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/app_2010_18_89

² Охотнікова О.М. Публічне адміністрування землеустрою в Україні: проблеми та шляхи їх вирішення. Часопис Київського університету права. 2019. № 3. С. 103-108. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Chkup_2019_3_20; Охотнікова О.М., Фетько Ю.Б. Адміністративно-правовий механізм державного управління в сфері землеустрою як складова галузі використання і охорони земель. Часопис Київського університету права. 2016. № 1. С. 250-254. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Chkup_2016_1_58

³ Сидор В.Д. Правова природа землеустрою. Держава і право. Юридичні і політичні науки. 2013. Вип. 59. С. 325-330. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ dip_2013_59_56

⁴ Третяк А., Другак В., Вольська А. Концептуальні засади іпотечного кредитування під заставу земель сільськогосподарського призначення та їх землеустрою. Економіст. 2013. № 8. С. 31-33. URL: http://nbuv.gov.ua/ UJRN/econ_2013_8_8

⁵ Карплюк І.Р. Чому не спрацьовує Закон України «Про землеустрій»? Зб. наук. праць Національного наукового центру «Інститут землеробства УААН». 2007. Спец. вип. С. 82-91. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/znpzeml_2007_Spets

⁶ Щестюк О.М. Земельні права громадян України у сфері землеустрою в контексті процедури їх реалізації. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. 2018. Вип. 32. С. 84-88 (Серія «Юриспруденція»). URL: http://nbuv.gov.ua/ UJRN/Nvmgu_jur_2018_32_22

⁷ Рябчій В.А., Рябчій В.В. Удосконалення нормативно-правового забезпечення перевірки якості документації із землеустрою. Вісник геодезії та картографії. 2013. № 3. С. 38-41. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/vgtk_2013_3_9

⁸ Мартин А.Г., Аврамчук Б.О. Регулювання землеустрою у Європейському Союзі: напрями адаптації для України. Землеустрій, кадастр і моніторинг земель. 2018. № 1. С. 4-13. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Zemleustriy_2018_1_4

⁹ Постанова Верховного Суду від 5.09.2019 р., справа № 372/2989/17. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/84229427

¹⁰ Постанови Верховного Суду: постанова Верховного Суду від 17.03.2020 р., справа № 1016/2353/12. URL: http://www. reyestr. court.gov.ua/Review/88337617

¹¹ Див.: Барон Ю. Система римского гражданского права. Выпуск второй. Кн. II: Владение. Кн. III: Вещные права. [Сочинение] Профессора Боннского университета Ю. Барона / пер. Л. Петражицкого. 3-е изд. (испр. по 9-му немецкому изданию). Санкт-Петербург: Склад издания в книжном магазине Н.К. Мартынова, 1908. VIII. С. 72; Попович П.В. Оправдание давности и давность владения в древнеримском гражданском праве. Варшава: Типография «Русского Общества», 1911. С. 75-76.

¹² Див.: Чиларж К.Ф. Учебник институций римского права / под ред. проф. В.А. Юшкевича. Москва: Печатня А.И. Сни- геревой, 1906. С. 131.

¹³ Вещные права на землю в избранных фрагментах из Дигест Юстиниана / пер. с лат.; отв. ред. Л.Л. Кофанов. Москва: Статут, 2006. С. 577.

¹⁴ Вещные права на землю в избранных фрагментах из Дигест Юстиниана / пер. с лат.; отв. ред. Л.Л. Кофанов. Москва: Статут, 2006. С. 429.

¹⁵ Рішення Верховного Суду Штату Міссісіпі у справі «Рой проти Кайзера» (Roy v.Kayser) від 21.01.1987 р. URL: https://www.leagle.com/decision/19871611501so2d111011584 (дата звернення: 10.12.2002).

¹⁶ Рішення Верховного Суду Штату Міссісіпі у справі «Торнхіл проти Хунт траст естейт» (Thornhill v. Caroline Hunt Trust Estate) від 12.02.1992 р. URL: https://www.leagle.com/decision/19921744594so2d115011718 (дата звернення: 10.12.2002).

¹⁷ Рішення Верховного суду Штату Міссісіпі у справі «Double J Farmlands, Inc. v. Paradise Baptist Church від 4.12.2008 р. URL: https://www.leagle.com/decision/inmsco20081204206 (дата звернення: 10.12.2002).

¹⁸ Рішення Верховного суду Штату Міссісіпі у справі «Double J Farmlands, Inc. v. Paradise Baptist Church від 4.12.2008 р. URL: https://www.leagle.com/decision/inmsco20081204206 (дата звернення: 10.12.2002).

¹⁹ Рішення Апеляційного суду Штату Місісіпі у справі «DONALD GREENWOOD AND CAROL GREENWOOD v. GERALD ALLEN YOUNG, SR. AND MELODY ANN YOUNG» від 4.12.2008 р. URL: https://courts.ms.gov/Images/Opinions/CO74912.pdf (дата звернення: 10.12.2002).

²⁰ Гражданское уложение Германии = Deutsches Bьrgerliches Gesetzbuch mit Einfьhrungsgesetz: Ввод. закон к Гражд. уложению; пер. с нем.; научн. редакторы А.Л. Маковский и др. Москва: Волтерс Клувер, 2004. С. 266-267.

²¹ Попов Ю.Ю. Розділ 1.3. Віндикація земельних ділянок / Мірошниченко А.М., Попов Ю.Ю., Ріпенко А.І. Земельні ділянки: віндикація, реституція, кондикція, визнання прав (співвідношення та деякі проблеми). Часопис Академії адвокатури України. 2012. № 3(16). С. 9.

Резюме

Проблеми захисту права власності на земельну ділянку у випадку накладання меж земельних ділянок

Третяк Т.О.

Статтю присвячено дослідженню проблеми захисту права власності на земельні ділянки у випадку накладання меж земельних ділянок. Розглянуто способи вирішення цієї проблеми, які використовуються в судовій практиці України. У результаті проведеного дослідження автор доходить висновку про те, що не підлягають застосуванню у ситуації накладання меж земельної ділянки такі способи захисту права власності, як: визнання недійсним та скасування рішення органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність та визнання права власності на спірну частину земельної ділянки на підставі норм про набувальну давність. На думку автора, у описаній ситуації слід застосовувати правило про те, що межі земельних ділянок встановлюються за фактичним їх використанням.

Ключові слова: право власності на земельну ділянку, захист права власності на земельну ділянку, правове регулювання межування, правове регулювання землеустрою, гарантії права власності на земельну ділянку, набувальна давність, виникнення та припинення права власності на земельну ділянку, володіння земельними ділянками.

Резюме

Проблемы защиты права собственности на земельный участок в случае наложения границ земельных участков

Третяк Т.А.

Статья посвящена исследованию проблемы защиты права собственности на земельные участки в случае наложения границ земельных участков. В статье рассмотрены способы решения этой проблемы, используемые в судебной практике Украины. В результате проведенного исследования автор приходит к выводу о том, что не подлежат применению в ситуации наложения границ земельного участка такие способы защиты права собственности, как: признание недействительным и отмена решения органа исполнительной власти или органа местного самоуправления о передачи земельного участка в собственность и признание права собственности на земельный участок на основании норм о приобретательной давности. По мнению автора, в описанной ситуации следует применять правило о том, что границы земельных участков устанавливаются по фактическому их использованию.

Ключевые слова: право собственности на земельный участок, защита права собственности на земельный участок, правовое регулирование межевания, правовое регулирование землеустройства, гарантии права собственности на земельный участок, приобретательная давность, возникновение и прекращение права собственности на земельный участок, владение земельными участками.

Summary

The Legal Problems of Land Ownership Defence in Case of Land Parcels Borders Overlaping.

Taras Tretiak

The article analyses the problem of the land ownership defence in the case when their borders have been overlapped. The methods of solving this problem, which are applied in the judicial practice in Ukraine, are discussed in this article. Having done the research, the author concludes that the following remedies for ownership violation are not suitable in the case of land parcel borders have been overlapped: declaring void and cancelling the decision of the bodies of excecutive power and boies of self-govemance by which the ownership to the land parcel was transferred and affirming of the ownership to disputed part of the land parcel based on the norms on adverse possession.

The declaring void and cancelling the decision by which the ownership to the land parcel was transferred is not suitable remedy because the land parcels border overlapping caused by mistakes in establishing land parcels border in the land survey projects of bough land parcels, which borders are overlapped. It is, therefore, unreasonable to allocate all negative consequences of wrong establishing of the coordinates of the land parcels borders on the owner of the one land parcel.

The adverse possession rules are not suitable for the land ownership protection because the person, who does not hold the part of the land parcel, that overlaps the part of the land parcel of the other owner, did not know that he doesn't hold the part of his land parcel. If the person, who loses the holding of the land parcel, doesn't aware about this, this person doesn't lose the possession. Neither the person holding the part of the land parcel, who don't aware that he holds the part of the other owner's land parcel, doesn't get the adverse possession. Not having obtained the adverse possession the person can't get the ownership on the land parcel.

Under the author's opinion in the case when two land parcel borders are overlapped, the rule, under which the land parcels borders are established according to actual use of these land parcels, shall be applied in this case. This rule encourages the carefulness of the land parcel owners.

Key words: land ownership, land ownership protection, frontier surveying legal regulation, land planning legal regulation, guarantees of the land ownership, adverse possession, the origin and termination of the land ownership, land parcels possession.

Размещено на Allbest.ru