Особливості міжнародно-правової охорони кінематографічних творів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості міжнародно-правової охорони кінематографічних творів

Проведено правовий аналіз міжнародно-правового законодавства на предмет охорони авторського права як загалом, так і кінематографічних творів. Розглянуто більш розширену охорону кінематографічних творів відповідно до міжнародних правових норм.

Ключові слова: автор, авторське право, охорона, кінематографічний твір.

Резюме

Потурай К.С.Особенности международно-правовой охраны кинематографических произведений.

Проведен правовой анализ международно-правового законодательства на предмет охраны авторского права как в целом, так и кинематографических произведений. Рассмотрена расширенная охрана кинематографических произведений в соответствии с международными правовыми нормами.

Ключевые слова: автор, авторское право, охрана, кинематографическое произведение.

Summary

Kateryna Poturai. Features of International and Legal protection of cinematographic works.

In his article, the author analyzes international legal law for the protection of copyright in general and cinematographic works. The author notes that as a result of a long diplomatic conference in year 1886, was adopted the first multilateral convention - the Berne Convention for the Protection of Literary and Artistic Works, which was revised several times: in Paris (1896), Berlin (1908), Rome (1928), Brussels (1948), Stockholm (1967) and Paris (1971). Ukraine ratified this convention on October 25, 1995. According to this convention for the first time was provided the possibility of protection of non-property rights of the author, although no specific means of protection were enshrined.

The Author attention to the fact that the Convention is based on three main principles: the principle of “national regime”, the principle of “automatic protection”, the principle of “independence of the protection”. By this Convention, cinematographic works were for the first time classified as copyrighted works. During the conference, it was France that proposed that the protection provided by the Convention be extended to cinematographic works. An important provision was the adoption of a general rule, according to which the term of protection of any work applies to the entire duration of the entire life of the author and fifty years after his death.

The author analyzes that in general by the end of the 80's the basics of international law were created and agreed in terms of legal regulation of creation and use of cinematographic (audiovisual) works, which became the basis for appropriate changes in copyright law of European law, including Ukrainian law. The author draws attention to the concept that copyright arises at the time of creation and does not require registration.

The author notes that international protection in the field of copyright and related rights is currently developing dynamically. The rapid growth of digital technology, in particular global networks, necessitates constant attention in terms of protection, enforcement and enforcement of copyright.

Key words: author, copyright, protection, cinematographic work.

Постановка проблеми

Проблематика охорони кінематографічних творів на сьогодні є одним із пріоритетних положень в частині охорони права інтелектуальної власності як для будь-якої сучасної держави, так і на міжнародному рівні, що зумовило необхідність детального дослідження даного питання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Частково дане питання досліджувалося В.Д. Гапотій, Д. Ліпцик, О.П. Орлюк, Г.О. Андрощук, О. Духовною, Л.Л. Шибаєвою, водночас є необхідність ґрунтовного аналізу аспектів, які не були досліджені у даних працях.

Формулювання мети статті. Мета даної статті полягає в тому, щоб дослідити, в чому полягає міжнародно-правова охорона кінематографічних творів та історичні передумови розвитку міжнародного законодавства.

Виклад основного матеріалу

Відповідно до Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої постановою Верховної Ради України від 14 квітня 2016 р. № 1099-УШ, та на виконання п. 174 плану дій Кабінету Міністрів України на 2016 р., затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 р. № 184, розроблена Концепція реформування державної системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні (2016 р.)¹.

З метою виконання одного з ключових завдань Концепції - реформування інституційної системи правової охорони ІВ та створення НОІВ - Мінекономрозвитку було розроблено проєкт Закону «Про Національну систему охорони інтелектуальної власності в Україні». Вказаний проєкт Закону був розміщений на офіційному вебсайті Мінекономрозвитку з метою громадського обговорення та надісланий бізнес-асоціаціям, підприємствам і установам для надання пропозицій та зауважень. За результатами громадського обговорення Мінекономрозвитку було запропоновано ухвалити рішення щодо створення НОІВ, враховуючи всі базові законопроєкти, які зараз перебувають на розгляді у Верховній Раді України. Така пропозиція Мінекономрозвитку була підтримана Урядом та закріплена у Плані пріоритетних дій на 2018 р., затвердженому розпорядженням КМУ від 28 березня 2018 р. № 244 р. Відповідно до п. 76 зазначеного Плану дій Уряду, строк подання до Верховної Ради України проєкту Закону щодо інституційних змін у державному управлінні сферою ІВ було визначено вересень 2018 р. Однак законопроєкт «Про Національну систему охорони інтелектуальної власності в Україні», який так довго обговорювали фахівці у сфері інтелектуальної власності, так і не був поданий до Верховної Ради України².

На сьогодні чинна програма діяльності Кабінету Міністрів України, що затверджена постановою КабінетуМіністрів України від 12 червня 2020 р. № 47, вказує у п. 59 основні напрями діяльності уряду, спрямовані на правову охорону та захист інтелектуальної власності, серед яких і гармонізація національного законодавства у сфері інтелектуальної власності з європейським законодавством, імплементація найкращих європейських практик та альтернативних механізмів захисту прав інтелектуальної власності³.

Формування авторського права на аудіовізуальний твір пройшло складний та цікавий шлях. У процесі суспільного розвитку виявилося, що аудіовізуальні твори являють собою своєрідний, новий і оригінальний об'єкт, що володіє неоднорідністю складу авторів та інших осіб, які беруть участь у його створенні, а також безліччю самостійних результатів інтелектуальної діяльності в своєму складі. Дані особливості відрізняють аудіовізуальний твір від більшості інших об'єктів авторського права і дозволяють віднести аудіовізуальний твір до найбільш складного об'єкта авторського права з точки зору правового регулювання його створення й використання.

Авторське право на аудіовізуальні твори постійно розвивається і не стоїть на місці. У процесі законодавчого розвитку поступово виявилося, що аудіовізуальні твори становлять новий, своєрідний об'єкт авторських прав. Звісно ж, необхідним є розгляд формування і зміни законодавства у галузі прав на аудіовізуальні твори як у вітчизняній, так і в зарубіжній практиці.

У ХІХ ст., в часи активного розвитку міжнародної торгівлі, постало питання прийняття уніфікованого міжнародного нормативно-правового акта у сфері авторських прав. Спочатку окремі статті з питання авторського права з'являються у міжнародних торговельних договорах, згодом виникають двосторонні угоди про взаємну охорону авторських прав. Проте вже у кінці XIX ст. постала необхідність розробки багатосторонніх міжнародних угод з охорони авторського права з метою подолання значних розбіжностей у підходах охорони авторського права, що були породжені різними національними правовими режимами та цими двосторонніми угодами⁴.

У міжнародному праві охорона авторських прав спочатку забезпечувалася за допомогою двосторонніх угод про взаємність, у більшості випадків, між європейськими державами. Однак такі угоди мали обмежену сферу дії, були позбавлені уніфікованого характеру, тоді як інтернаціоналізація книжкових і музичних ринків наполягала на необхідності узгодження режиму охорони авторських прав незалежно від національних кордонів. У зв'язку з недостатністю двосторонніх угод авторське право виявилося одним з перших у числі тих правових галузей, де вдалося кодифікувати міжнародне приватне право у багатосторонньому договорі між європейськими країнами, що отримав назву Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (Берн, 9 вересня 1886 р.).

Бернська конвенція, а пізніше Всесвітня конвенція про авторське право⁵ замінили двосторонні угоди, які укладалися на взаємній основі, число яких значно зросло. Наприклад, Франція, перш ніж приєднатися у 1897 р. до Бернської конвенції, була пов'язана двадцятьма вісьма договорами з двадцятьма п'ятьма державами.

Ухваленню Бернської конвенції передував ряд міжнародних заходів. У 1878 р. Суспільство літераторів у Парижі виступило з ініціативою проведення міжнародного літературного конгресу, де головував Віктор Гюго, тоді ж була заснована Міжнародна літературна асоціація, яка допустила у 1884 р. до свого складу художників, додавши до своєї назви слова «та художня». Тоді вона стала відома під абревіатурою - ALAI (Association Litteraire et Artistique Internationale).

У ході конгресу ALAI у Римі її учасники запропонували заснувати Міжнародний союз з охорони авторського права, створивши його за зразком Поштового союзу. Ця пропозиція одночасно відповідала інтересам як авторів і композиторів, так і інтересам видавців книг й музичних творів⁶.

У грудні 1883 р. на прохання ALAIФедеральна рада Швейцарії звернулася «до усіх цивілізованих країн» з листом про проведення дипломатичної конференції для розробки на урядовому рівні першого офіційного проєкту міжнародної багатосторонньої конвенції у галузі авторського права. Основою цього документа став проєкт ALAI, що включає вісімнадцять статей, одне положення перехідного характеру, а також заключний протокол, запропонований урядом Швейцарії в якості програми конференції. Робота конференції завершилася затвердженням п'яти документів - проєкту конвенції про створення Загального союзу з охорони авторських прав, що складався з двадцяти однієї статті, однієї додаткової статті, заключного протоколу, ряду принципів, спрямованих на забезпечення подальшої уніфікації, і заключних протоколів конференції.

9 вересня 1886 р. була укладена і підписана десятьма країнами Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів, що містила двадцять одну статтю і додатки - додаткову статтю і заключний протокол із семи статей.

Історичний розвиток Бернської конвенції пов'язаний з низкою послідовних стадій - п'ять переглядів (1908, 1928, 1948, 1967 і 1971 рр.) і три доповнення (1896, 1914 і 1979 рр.), які дозволили удосконалити правову систему, що визначає відносини між державами-учасниками Союзу у цій галузі. Необхідність таких дій була пов'язана, у тому числі, з технічним прогресом, оскільки нові технічні досягнення викликали необхідність змін в авторському законодавстві, а також з необхідністю підвищення мінімального рівня охорони. Із плином часу, у міру створення та розвитку нових видів техніки збільшувалося число охоронюваних результатів інтелектуальної діяльності (фотографічні твори і твори, одержані способами, аналогічними фотографії; аудіовізуальні твори; програми для електронно-обчислювальних машин, комп'ютерів тощо).

Створювалися і удосконалювалися засоби поширення творів, які охороняються (механічне відтворення, передача в ефір), що зумовлювало реальну можливість «інтелектуального піратства».

Третій перегляд Бернської конвенції відбувся у Брюсселі в 1935 р. відповідно до рішення, прийнятого Римською конференцією. Брюссельська конференція відбулася 5-6 червня 1948 р. і передусім ставила перед собою завдання консолідації та вдосконалення тих прав, які вже отримали визнання в актах 1908 р. та 1928 р., оскільки більш ніж будь-коли відчувалася потреба в тому, щоб ці права не виявилися жертвою технічного прогресу. Відповідно до цього, до переліку охоронюваних творів, були включені «Кінематографічні твори, до яких прирівнюються твори, виражені способом, аналогічним кінематографії», а також фотографічні твори, які раніше визначалися, як «твори мистецтва, які використовуються у промисловості».

У ході Конференції було встановлено, що «термін охорони, наданий цією Конвенцією, становить увесь час життя автора і п'ятдесят років після його смерті» (ст. 7 (2), Бернська конвенція), проте країни Союзу були зобов'язані дотримуватися мінімального терміну, що становить п'ятдесят років після смерті автора, який обчислюється починаючи з 1 січня р., наступного за роком смерті (ст. 7 (6), Бернська конвенція).

Стаття 7 Конвенції включала низку положень, що стосуються терміну охорони права на певні категорії творів. Зокрема, для кінематографічних і фотографічних творів термін охорони регламентувався законом країни, де вимагається ця охорона, даний термін не може перевищувати встановлений у країні термін походження твору (п. 3, Бернська конвенція). У ст. 14 Бернської конвенції було включено п. 2, який уточнює, що кінематографічні твори охороняються так само, як і оригінальні твори.

Було встановлено, що автори мають виключне право дозволяти публічний показ і публічне виконання своїх творів, і потім передачу будь-яким способом виконання своїх творів для загального відома. Визнавалося право на передачу в ефір звуків і телевізійні передачі, будь то по дротах або засобами бездротового зв'язку.

Стокгольмський перегляд Бернської конвенції 12 червня 1967 р. визнав право на відтворення в якості спеціального права. Була розширена сфера застосування Конвенції, і тепер вона могла застосовуватися до авторів, які є громадянами однієї з країн Союзу або мають місце проживання в одній з таких країн.

Виходячи з цього, навіть тоді, коли кінематографічний твір не вийшов у світ ні в одній з країн Союзу і коли жоден з його авторів не є громадянином будь-якої з цих країн і не має там місця проживання, такий твір охороняється Конвенцією, якщо його виробник є юридичною особою, штаб-квартира якого розташована в країні Союзу, або фізичною особою, звичайне місце проживання, якого знаходиться в одній з цих країн. Що стосується спільних кінематографічних творів, то досить, щоб один із спільних виробників мав свою штаб- квартиру або своє постійне місце проживання у будь-якій країні Союзу.

Нововведення, прийняті в Стокгольмі, встановили режим охорони кінематографічних творів. Дискусія з цього питання виявила принципові протиріччя інтересів кінопромисловців, як власників прав, з одного боку, і авторів кінематографічного твору (автор сценарію, режисер-постановник і композитор, який спеціально написав музику до цього кінематографічного твору), з іншого боку. Визначення носія авторських прав на ці твори було віднесено до національного законодавства і, таким чином, суб'єкти авторського права в різних країнах на один і той же твір могли виявитися різними. Було встановлено, що автори не мають права (при відсутності особливих умов) перешкоджати в країнах союзу публічному відтворенню, розповсюдженню, з повідомленням в ефір або по кабелю або будь-якому іншому публічному повідомленню кінематографічного твору, а також дублювання його тексту або субтитрування.

Найважливішою новелою міжнародного законодавства в частині охорони кінематографічних (аудіовізуальних) творів виявилися положення ст. 7 Бернської конвенції, які стали об'єктом дуже серйозних модифікацій для кінематографії. Хоча у п. 2 Стокгольмського акта зберігався принцип мінімального терміну, у тому числі для аудіовізуального твору, що становить п'ятдесят років після смерті автора, тим не менш, з урахуванням того, що в деяких законодавствах авторство визнавалося за виробником фільму, а він, як правило, є юридичною особою, термін існування якого не можна порівняти з тривалістю життя фізичної особи, за країнами Союзу зберігалося право передбачити, що термін охорони закінчується за згодою автора і через п'ятдесят років після з того, як твір став доступним для загального відома⁷.

Як справедливо зазначає Клод Масуйе, поняття «доступності для загального загалу» носить більш обмежувальний характер, ніж поняття «випуску у світ», у тому сенсі, що воно охоплює не тільки випуск аудіовізуальних творів в обіг за допомогою розповсюджувачів, а й їх показ широкій публіці у кінозалах або по телебаченню⁸,⁹.

Надалі Стокгольмський текст передбачав: якщо національне законодавство пов'язує термін охорони кінематографічного твору не з життям автора, а з датою, коли твір став доступним для загального відома, необхідно, щоб ця подія настала не пізніше п'ятдесяти років з моменту створення такого твору. В іншому випадку термін охорони закінчується через п'ятдесят років після створення твору (п. 2 ст. 7, Бернська конвенція).

Стокгольмська конференція встановила новий порядок договірного режиму стосовно кінематографічних творів, який з урахуванням відмінностей між національними законами з авторського права в частині прав авторів і їх правонаступників на ці твори став предметом особливої уваги у ході підготовчої роботи та йому були присвячені кілька досліджень і тривалих дискусій¹⁰.

Остаточний статус кінематографічних творів, встановлений відповідно до Стокгольмським актом, визначений у декількох статтях:

- ст. 2 (1), де ці твори включені остаточно до переліку творів, що охороняються;

- ст. 4 (1а), в якій встановлюються критерії для надання цим творам охорони, передбаченої Конвенцією;

- ст. 5 (4с та 4і), в якій міститься визначення країни походження кінематографічного твору;

- ст. 14 (1), в якій встановлюється право авторів вже існуючих творів на їх використання у кінематографічної формі;

- ст. 14 bis, яка регламентує права авторів кінематографічних творів на охорону цих творів як оригінальних;

- ст. 15 (2), що містить визначення особи, яка вважається виробником кінематографічного твору, з метою здійснення прав, наданих останньому.

Слід зазначити, що положення нової ст. 14 bisБернської конвенції, що стосуються прав авторів кінематографічного твору в якості самостійного твору, а також порядку використання цих прав, стали результатом тривалого обговорення і важких переговорів, спрямованих на узгодження законодавчих підходів самого різного характеру, з тим, щоб полегшити вирішення завдань, що стоять перед виробниками і сприяють використанню кінематографічних творів у міжнародному масштабі.

Ці труднощі були пов'язані з тим, що в країнах Союзу використовуються різні системи встановлення початкового власника авторського права на кінематографічний твір. Система, що відповідає англо-американ- ській юридичній традиції, є системою «film-copyright» виробника (авторство і початкове володіння правом на кінематографічні твори визнається за виробником), тоді як, згідно континентальної європейської, тобто латинської, правової традиції, авторами і, отже, початковими власниками авторського права можуть бути тільки фізичні особи, які брали участь у створенні кінематографічного твору.

Концепція, яка діє в рамках загального права, отримала загальну назву «Copyright», яке не слід плутати з найменуванням графічного позначення володіння винятковими авторськими правами. У країнах, на території яких у сфері авторського права діє система «Copyright», автором фільму може бути компанія-виробник, а для виникнення і здійснення авторського права потрібна реєстрація. Батьківщиною концепції «Copyright» є Великобританія, а найбільш яскравим та показовим прикладом дії цієї системи є США. Первісне авторське право на створений фільм у США може належати продюсеру або компанії-виробнику. Закон США, який регламентує правовідносини у сфері авторського права, і циркуляр про порядок реєстрації прав на кінематографічний твір («Copyright Act» і «Circular45 CopyrightRegistrationforMotionPicturesIncludingVideoRecordings») надають захист продюсерам, визнаючи їх суб'єктами авторського права на аудіовізуальні твори, що у континентальній концепції неможливо. При створенні фільму відносини між будь-яким учасником знімальної групи (режисер-постановник, простий освітлювач та ін.) і продюсером регулюються трудовим законодавством. Що стосується закріплення за продюсером або компанією-виробником авторського права, то ні режисер, ні композитор, ні автор сценарію, не кажучи про інших учасників процесу створення кінематографічного твору, не мають морального права (особистого немайнового права) вважатися автором і не беруть участь у подальшому використанні та реалізації створеного ними твору, що не заважає при домовленості з продюсером як частини гонорару вказувати певний відсоток від передбачуваних зборів картини.

Саме цьому Конвенція утрималася від остаточного вирішення питання і зберегла визначення осіб - власників авторських прав на кінематографічний твір - за законодавством країни, в якій здійснюється охорона (ст. 14 bis(2а), Бернська конвенція).

Після ухвалення Бернської конвенції в світі розпочинається процес прийняття інших міжнародних конвенцій, спрямованих на міжнародне регулювання окремих проблем авторського права¹¹. У кіноіндустрії вважалося недоліком Бернської конвенції відсутність США, які не висловлювали інтерес приєднання до Берн- ського союзу з багатьох причин. По-перше, з політичних, і тому, що ступінь захисту авторських прав згідно з конвенцією був вище рівнем щодо внутрішнього законодавства. При цьому американський ринок був най- масштабнішим серед капіталістичних держав.

Однак експортуючи свою друковану продукцію в інші країни, кінопромисловці зазнавали збитки у зв'язку з тим, що твори, вперше випущені в США, не отримували належну охорону за їх межами. Ця проблема і отримала прагнення США наблизитися до міжнародних систем з охорони авторського права.

У Женеві в 1952 р. підписується Всесвітня конвенція про авторське право (Україна бере участь у Конвенції з 1973 р.)¹². У ній міститься загальна декларація про намір країн-учасниць конференції заснувати міжнародно-правовий спосіб охорони, що спрямований на удосконалення поширення творчості з метою найкращого міжнародного розуміння. У преамбулі встановлюється, що Всесвітня конвенція направлена на доповнення вже існуючої - Бернської і не зачіпає її.

Істотну роль у розвитку охорони аудіовізуальних творів повинен був відіграти Договір про міжнародну реєстрацію аудіовізуальних творів, прийнятий в Женеві 20 квітня 1989 р., який передбачає створення міжнародного регістру аудіовізуальних творів, і кожна держава-учасниця зобов'язана розміщувати у даному регістрі інформацію. Передбачалося, що реалізація положень даного міжнародного договору буде сприяти боротьбі з піратством і дозволить підвищити ступінь юридичної надійності угод, які зачіпають права на аудіовізуальні твори, за рахунок встановлення презумпції достовірності відомостей про право на твір, включених до міжнародного реєстру: «Юридичним наслідком реєстру є створення презумпції, відповідно до якої відомості, внесені в реєстр, є точними. Ця система не суперечить Бернській конвенції, оскільки конвенція забороняє реєстрацію або будь-яку іншу формальність, коли вони складають умови володіння або здійснення авторських прав, але не реєстрацію з метою створення простої презумпції (яку можна спростувати, довівши протилежне)»¹³. Однак у зв'язку з негативним ставленням з боку Американської асоціації кінопромисло- вості (Motion Picture Association of America, MPAA) реалізація положень Договору про міжнародну реєстрацію аудіовізуальних творів не була здійснена.

Угода про торгівельні засади прав інтелектуальної власності (Угода TRIPS), яка входить до числа документів про створення Світової організації торгівлі (далі - СОТ) підтвердила обов'язковість дотримання вимог Бернської конвенції для усіх членів СОТ, додатково закріпивши обов'язковість надання авторам кінематографічних творів та їх правонаступникам права дозволяти або забороняти публічний комерційний прокат оригіналів або копій їхніх творів, що охороняються авторським правом. Відповідно до ст. 11 встановлювалося право членів СОТ щодо прокату зокрема: «звільняється від цього зобов'язання стосовно кінематографічних творів, якщо такий прокат не призвів до широкомасштабного розповсюдження копій таких творів, яке завдає істотної шкоди виключному праву на відтворення, наданим згаданим членом авторам та їх право- наступникам»¹⁴.

Прийнятий у 1996 р. Договір ВОІВ з авторського права (WIPO Copyright Treaty) повинен був доповнити положення Бернської конвенції з урахуванням появи нових цифрових та інформаційно-телекомунікаційних технологій¹⁵. Зокрема, Договором ВОІВ з авторського права (далі - ДАП) була передбачена необхідність дотримання поряд з вимогами Бернської конвенції також ряду нових положень, що відносяться до окремих видів додатково гарантованих прав щодо творів і спеціальних зобов'язань щодо захисту від обходу технічних засобів та захисту інформації про управління правами. При закріпленні права на прокат у ст. 7 ДАП щодо кінематографічних творів були передбачені положення, аналогічні наведеним вище положенням ст. 11 Угоди TRIPS. Решта положень ДАП підлягають застосуванню щодо аудіовізуальних творів тією ж мірою, якою вони застосовуються щодо інших творів, за винятком положень, що передбачають спеціальне регулювання для окремих видів об'єктів авторських прав.

Висновки

Підбиваючи підсумки, варто зазначити, що у результаті тривалої дипломатичної конференції у 1886 р. була прийнята перша багатостороння конвенція - Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів, яка була переглянута кілька разів. Цією конвенцією вперше на міжнародному рівні було передбачено можливість захисту немайнових прав автора, хоча і не було закріплено конкретних способів захисту, проте необхідність більш конкретно урегулювати це питання внутрішнім законодавством країн- учасниць випливала з диспозитивної норми ч. 3 ст. 6 даної Конвенції. Загалом до кінця 80-х рр. були створені і узгоджені основи міжнародного законодавства в частині правового регулювання створення та використання кінематографічних (аудіовізуальних) творів, які стали основою внесення відповідних змін до авторського законодавства країн європейського права, у тому числі в законодавство спочатку СРСР, а потім і України. Міжнародна охорона у сфері авторського права і суміжних прав нині динамічно розвивається. Швидке зростання темпів застосування цифрової технології, зокрема глобальних мереж, викликає необхідність постійної уваги в плані охорони, здійснення й забезпечення отримання авторського права.

Література

1 Концепція реформування державної системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні: розпорядження Кабінету Міністрів України від 1 червня 2016 р. N° 402-р. Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/402- 2016-%С1%80

2 Духовна О. Реформування державної системи правової охорони ІВ: до чого готуватися: Юридична газета. 2019. № 24 (678). URL: https://yur-gazeta.com/publications/practice/zahist-intelektualnoyi-vlasnosti-avtorske-pravo/reformuvannya-derzhavnoyi- sistemi-pravovoyi-ohoroni-iv-do-chogo-gotuvatisya.html

3 Про затвердження Програми діяльності Кабінету Міністрів України: постанова Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 р. № 471. Кабінет Міністрів України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/471-2020-%D0%BF#Text

4 Право інтелектуальної власності: Академічний курс: підручник / О.П. Орлюк, Г.О. Андрощук, О.Б. Бутнік-Сіверський та ін. ; за ред. О.П. Орлюк, О.Д. Святоцького. Київ : Видавничий Дім «Ін Юре», 2007. 696 с. С. 114.

5 Всемирная конвенция об авторском праве. Пересмотрена в Париже 24 июля 1971 г. Права на результаты интеллектуальной деятельности. Авторское право. Патентное право. Другие исключительные права: сборник нормативных актов и комментарий к ним. Москва : ДЕ-ЮРЕ, 1994. 210 с. С. 129-156.

6 Липцик Делия. Авторское право и смежные права. Русское издание / пер. с фр.; Москва: Научно-издательский центр “Ладомир”; Издательство ЮНЕСКО, 2002. 747 с. С. 503-504.

7 Гапотій В.Д., Солоненко А.М. Захист права інтелектуальної власності в Україні: навч. посіб. Мелітополь, 2011. 560 c.

С. 68.

8 Довідник Бернської конвенції Всесвітньої організації інтелектуальної власності, коментар КлодаМасуйе. 1978. 210 с. С. 100.

9 Липцик Делия. Авторское право и смежные права. Русское издание / пер. с фр.; Москва: Научно-издательский центр “Ладомир”; Издательство ЮНЕСКО, 2002. 747 с. С. 566-567.

10 Механізми дотримання врамкахзахисту інтелектуальної власності деяких багатосторонніх угод, стороною яких є Україна: посібник / кол. авт.: Андрусевич Н., Андрусевич А., Козак З., Вихрист С. Львів, 2011. 92 с. С. 19.

11 Кочина О.С. Історія становлення та розвитку захисту авторського права та суміжних прав. Молодий вчений. 2014. № 7(1). С. 150-153. С. 151. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/molv_2014_7%281%29__42

12 Всесвітня конвенція про авторське право (підписана в Женеві 6 вересня 1952 р.). Верховна Рада України.URL: https://zakon.rada. gov.ua/laws/show/995_052

13 Липцик Делия. Авторское право и смежные права. Русское издание / пер. с фр.; Москва: Научно-издательский центр “Ладомир”; Издательство ЮНЕСКО, 2002. 747 с. С. 690.

14 Статья 11 Соглашения о торговых аспектах прав на интеллектуальную собственность (Соглашение ТРИПС), принятое 15 апр. 1994 г. в Марракеше. Собрание законодательства Украины (приложение, часть IV). С. 818-849.

15 Постатейный комментарий к Договору ВОИС по авторскому праву (2-е издание) / под ред. И.А. Близнеца. Интеллектуальная собственность. Авторское право и смежные права. 2006. № 11. С. 64-75.

Размещено на Allbest.ru