Особливості правосуб’єктності релігійних організацій в Україні: теоретичний та практичний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості правосуб'єктності релігійних організацій в Україні: теоретичний та практичний аспект

Олександр Володимирович Білаш, кандидат юридичних наук, доцент; Марія Василівна Менджул, доктор юридичних наук, доцент, професор ДВНЗ «Ужгородський національний університет»

Резюме

У статті наведено результати дослідження правосуб'єктності релігійних організацій, виявлених їх особливостей, а також викладено пропозиції щодо вирішення проблем, які виникають при практичній реалізації релігійними організаціями своєї правосуб'єктності.

Встановлено, що спеціальна правосуб'єктність релігійних організацій передбачає, що діяльність таких організацій визначаться і обмежується метою їх створення. Обґрунтовано, що релігійні організації можуть володіти на праві власності різним майном, у тому числі культового характеру, а також отримати таке майно у користування. Водночас проблема повернення церкового майна чи виплати за нього справедливої компенсації залишається актуальною. Саме тому на рівні держави необхідно розробити чіткий план, що передбачав би ґрунтовний аналіз майна, яке підлягає поверненню релігійних організацій, із зазначенням конкретних часових рамок повернення або виплати компенсації.

Ключові слова: релігійна організація, правосуб'єктність, правоздатність, права, майно, відповідальність.

Резюме

Билаш А.В., Менджул М.В.

В статье приведены результаты исследования правосубъектности религиозных организаций, выявленных особенностей, а также изложены предложения к решению проблем, возникающих при практической реализации религиозными организациями своей правосубъектности.

Установлено, что специальная правосубъектность религиозных организаций предусматривает, что деятельность таких организаций определятся и ограничивается целью их создания. Обосновано, что религиозные организации могут обладать на праве собственности разным имуществом, в том числе культового характера, а также получить такое имущество в пользование. В то же время проблема возвращения церквям имущества или выплаты за него справедливой компенсации остается актуальной. Именно поэтому на уровне государства необходимо разработать четкий план, который предусматривал бы основательный анализ имущества, подлежащего возврату религиозных организаций, с указанием конкретных временных рамок возвращения или выплаты компенсации.

Ключевые слова: религиозная организация, правосубъектность, правоспособность, права, имущество, ответственность.

Summary

Peculiarities of legal personality of religious organizations in Ukraine: theoretical and practical aspect.

Oleksandr Bilash, Marija Mendzhul

The article presents the results of the study of the legal personality of religious organizations, identified their features, as well as proposals for solving problems that arise in the practical implementation of religious organizations of their legal personality.

It has been established that scholars have reached a unity in the understanding that legal personality is a set of properties that allow a person to be a subject of law and enter into legal relations. It is noted that in accordance with international standards, the state's refusal to grant legal personality to a religious organization is an interference with the exercise of the right to freedom of religion or belief.

It is substantiated that the special legal personality of religious organizations provides that the activities of such organizations are defined and limited by the purpose of their creation, which is clearly defined in Article 7 of the Law of Ukraine “On Freedom of Conscience and Religious Organizations” and may be specified in the organization's charter.

A religious organization may have various legal responsibilities since its inception, including constitutional, administrative, civil, and even criminal. In addition, religious organizations may be subject to liability in the form of forced termination of their activities, the grounds for which are clearly defined in Art. 16 of the Law of Ukraine “On Freedom of Conscience and Religious Organizations”.

It was found that there are quite a number of court decisions refusing to cancel the state registration of religious organizations in cases where an unauthorized state body, in particular, tax inspections, applies to the court (on the grounds of non-submission of tax reports by religious organizations). In order to terminate the activity of a religious organization, it is necessary to prove the fact that it violated the relevant norms of the legislation of Ukraine. This position is traced in judicial practice.

From the moment of its establishment, a religious organization has personal non-property and property rights, the exercise of which is guaranteed by the legislation of Ukraine. It is substantiated that it is necessary not to clearly define the system of rights of religious organizations, but on the contrary to leave the list open with the simultaneous settlement of the criteria for restricting the rights of religious organizations by the state.

In practice, disputes often arise between religious organizations over their exercise of the right to worship and religious rites. This is usually due to the presence of a single religious building in the community, which is claimed by several religious organizations. In resolving such disputes, the courts adhere to the principle of equality and non-discrimination, granting the right to hold religious services and religious rites to each religious organization.

It is substantiated that religious organizations can own various property rights, including religious ones, as well as receive such property for use. At the same time, the problem of returning church property or paying fair compensation for it remains relevant. That is why at the state level it is necessary to develop a clear plan that would provide for a thorough analysis of property to be returned to religious organizations, indicating a clear time frame for damage or compensation.

Постановка проблеми

Кількість релігійних організацій в Україні щороку зростає, ця тенденція спостерігається і до цього часу. До прикладу, станом на 1 липня 2021 р. офіційно зареєстровано як юридичних осіб 26785 релігійних організацій, а станом на 1 червня 2020 р. їх було 26452¹. Релігійні організації мають на меті здійснювати релігійну діяльність, у тому числі сприяти громадянам у сповідуванні та поширенні віри. Гарантування в Україні свободи віросповідання неможливе без створення належних правових засад для діяльності релігійних організацій, можливості реєстрації їх як юридичних осіб та здійснення ними власних прав. За таких обставин дослідження правових норм, що визначають особливості правосуб'єктності релігійних організацій та практики їх застосування є вкрай необхідним.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Поняття правосуб'єктності залишається в центрі уваги теоретиків права, зокрема нещодавно вийшла монографія В.А. Січевлюка, в якій досліджено еволюцію категорії «правова суб'єктність», а також науковців у різних галузях права (А.Ю. Бабаскін, В.І. Борисова, В.А. Васильєва, А.В. Зеліско, О.І. Зозуляк, В.М. Кравчук, І.М. Кучеренко, Р.А. Майданик, В.Д. Примак, С.О. Сліпченко, І.В. Спасибо-Фатєєва, Є.О. Харитонов та ін.). Водночас питання правосуб'єктності непід- приємницьких товариств досліджувало невелике коло вчених (Н.П. Гаєва, В.В. Кочин, В.О. Чепурнов, Н.А. Циганчук та ін.). Проблеми правосуб'єктності релігійних організацій досліджені в окремих працях Ю.В. Кривенко, В.Ф. Піддубної, В.Д. Фучеджі та ін. Не зважаючи на розробленість у теорії права поняття «правосуб'єктність», а також ґрунтовні дослідження поняття правосуб'єктності у доктрині цивільного права, особливості правосуб'єктності релігійних організацій залишаються недостатньо дослідженими.

Формулювання мети статті

Враховуючи це, метою статті є ґрунтовний теоретичний аналіз особливостей правосуб'єктності релігійних організацій та розробка пропозицій до вирішення проблем, які виникають при практичній реалізації релігійними організаціями своєї правосуб'єктності.

Виклад основного матеріалу

Не зважаючи на те, що вже традиційним є в теорії права термін «правосуб'єктність», є спроби обґрунтувати доцільність застосування саме терміна «правова суб'єктність»², хоч за змістом вказані поняття тотожні. Крім цієї дискусії, досі нема єдності серед науковців щодо обсягу сутнісного наповнення правосуб'єктності. Так, деякі вчені ототожнюють правосуб'єктність з правоздатністю³, інші вважають, що правосуб'єктність є поєднанням правоздатності та дієздатності⁴, поширеним є й підхід, коли до вказаних двох елементів включають ще й деліктоздатність⁵, а також правочиноздатність⁶. Остання позиція є найбільш дискусійною, оскільки право на укладення правочинів є таким ж правом як і інші, тому охоплюється правоздатністю. Різноманітність наукових позицій підтверджує важливість дослідження поняття правосуб'єктності, і проведений аналіз дав нам змогу констатувати, що єдності науковці дійшли у розумінні того, що правосуб'єктність є сукупністю властивостей, які дозволяють особі бути суб'єктом права та вступати у правовідносини.

Відповідно до міжнародних стандартів відмова держави надати правосуб'єктність релігійній організації є втручанням у реалізацію права на свободу релігії та переконань у контексті права на свободу об'єднань⁷. Отож, правосуб'єктність релігійних організацій є невід'ємним та ключовим елементом їх правового статусу.

У науковій літературі також традиційно поділяють правосуб'єктність на загальну, галузеву і спеціальну⁸. Релігійна організація, володіючи конституційною, адміністративною, цивільною правосуб'єктністю, є єдиним суб'єктом права. Очевидно, що не будучи юридичною особою, релігійна організація не може володіти цивільною правосуб'єктністю, проте така організація може бути учасником конституційних та адміністративних правовідносин.

В.Ф. Піддубна обґрунтовує, що релігійні організації мають спеціальну правосуб'єктність і пропонує внести відповідні зміни до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»⁹. Спеціальна правосуб'єктність релігійних організацій передбачає, що діяльність таких організацій визначаться і обмежується метою їх створення, яка чітко визначена у ст. 7 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Вказані положення закону дозволяють констатувати, що діяльність релігійних організацій передбачає насамперед створення умов для реалізації людиною свободи совісті та віросповідання. За таких умов можна погодитися із науковцями, що вказану діяльність варто називати релігійною.

В.В. Новіков вважає, що релігійна (культова) діяльність може бути різноманітною, і при цьому вчений описує види такої діяльності. Перелік видів діяльності, запропонований автором, доволі широкий, включає, до прикладу, будівництво храмів, нагляд за обрядовістю під час богослужінь, обрядів тощо. Крім того, автором запропоновано розширений підхід до розуміння поняття «релігійна діяльність»¹⁰. Водночас, на нашу думку, помилковим є ототожнення науковцем релігійної та культової діяльності, а також віднесення до практичної сфери релігійної діяльності виробничої та господарської діяльності, останні здійснюються релігійними організаціями як юридичними особами. Безперечно, виробнича та господарська діяльність є допоміжними щодо релігійної діяльності, але аж ніяк не її складовими.

Крім того, ми не погоджуємося із пропозицією В.В. Новікова про доцільність закріплення форм релігійної діяльності у чинному законодавстві України «з метою утвердження церковної правосуб'єктності і удосконалення правового регулювання релігійної діяльності», оскільки держава не повинна регулювати саме релігійну діяльність, а тільки визначати ті межі, які така діяльність не може порушувати (наприклад, права та здоров'я людини, громадську безпеку, національні інтереси і т. п.). Саме у такому випадку буде створено умови для гарантування свободи віросповідання, у тому числі й через діяльність релігійних організацій.

Таким чином, релігійні організації мають спеціальну правосуб'єктність, яка включає правоздатність (здатність релігійних організацій мати права та обов'язки), дієздатність (здатність релігійних організацій здійснювати права та виконувати обов'язки) і деліктоздатність, які виникають водночас з моменту створення релігійної організації. Разом із тим цивільними права та обов'язками релігійна організація володіє з моменту реєстрації її як юридичної особи.

Релігійна організація, так само як і громадське об'єднання, може нести різну юридичну відповідальність з моменту створення, у тому числі конституційну, адміністративну, цивільну та навіть кримінальну (останній вид в Україні може застосовуватися до релігійних організацій, які набули статусу юридичної особи, з моменту доповнення Кримінального кодексу України у 2013 р. розділом ХІУ-1 «Заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб»).

Крім того, до релігійних організацій може бути застосована відповідальність у виді примусового припинення їх діяльності, підстави застосування якої чітко визначені у ст. 16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»¹¹.

Доволі численними є судові рішення, в яких відмовлено у скасуванні державної реєстрації релігійних організацій у тих випадках, коли до суду звертається не уповноважений державний орган. Зокрема, податкові інспекції подають позови про скасування державної реєстрації релігійних організацій з підстав неподання ними податкової звітності. При відмові у задоволені таких позовів суди зазначають, що спеціальним законом, яким є Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації», передбачено припинення діяльності релігійної організації як спеціальна санкція за порушення норм Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», і що подавати позовну заяву може чітко визначене коло осіб (орган, який уповноважений здійснювати реєстрацію статуту або прокурор)¹².

Для припинення діяльності релігійної організації слід довести факт порушення нею відповідних норм законодавства України. Така позиція прослідковується у судовій практиці. Так, до прикладу, в позові Черкаської обласної державної адміністрації до релігійної громади «Божичі» про припинення діяльності судом було відмовлено. Позивач вважав, що релігійна громада «Божичі» в своїй діяльності порушує вимоги власного статуту, заявляючи про свою приналежність до сатанізму, розпалює міжрелігійну ворожнечу, пропагує релігійну нетерпимість, а також здійснює інші порушення. Водночас позивачем не було подано до суду належних доказів¹³.

Релігійна організація з моменту створення володіє особистими немайновими та майновими правами, здійснення яких гарантується законодавством України. Доволі поширеною є позиція, згідно з якою «.. .церква наділена широким обсягом прав та обов'язків, які виникають із них, окреслити які в межах одного спеціального закону неможливо.», але при цьому на рівні законодавства пропонується визначити перелік таких прав¹⁴. Ми не погоджуємося з таким підходом. Вважаємо, що необхідно не визначати чітко систему прав релігійних організацій, а навпаки залишити перелік відкритим із одночасним врегулюванням критеріїв обмеження прав релігійних організацій з боку держави.

Зупинимося на практичних проблемах, що виникають при здійснені релігійними організаціями окремих прав. Кожна релігійна організація має право на найменування. Статут релігійної організації також повинен містити інформацію про вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження. Наразі, враховуючи ситуацію в Україні, у тому числі окупацію АРК та частину Луганської і Донецької областей, держава вжила заходи, щоб забезпечити незалежність релігійних організацій від впливу зарубіжних держав. З таких позицій обґрунтованим було внесення у 2018 р. змін до законодавства, згідно з якими релігійні організації повинні внести зміни до власних найменувань, що мають відображати приналежність до релігійного об'єднання за межами України, у державі, яка здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину її території¹⁵.

Релігійна організація має право здійснювати релігійну діяльність, право брати участь у громадському житті, а також використовувати нарівні з громадськими об'єднаннями засоби масової інформації. На практиці доволі часто виникають спори між релігійними організаціями щодо здійснення ними права на проведення богослужінь та релігійних обрядів. Як правило, це пов'язано із наявністю на території громади однієї культової будівлі, на яку претендує декілька релігійних організацій. При вирішення таких спорів суди дотримуються принципу рівності та недискримінації, надаючи почергове право на проведення богослужінь та релігійних обрядів кожній релігійній організації. Так, наприклад, Господарський суд Івано-Франківської області розглянув позовну заяву про визнання права у РГ УГКЦ на безперешкодне проведення богослужінь та релігійних обрядів в церкві Св. Миколая с. Вікторів та відсутність такого права у РГ УАПЦ. Зокрема, суд відмовив у задоволенні таких вимог, у тому числі із міркувань, що культова будівля і майно, що є державною власністю, можуть передаватися у спільне (почергове) користування двом і більше релігійним громадам за їх взаємною згодою. У випадку відсутності такої згоди саме державний орган визначає порядок користування культовою будівлею та майном і може укладати з кожною громадою окремий договір¹⁶.

Релігійна організація має право змінювати підлеглість у канонічних і організаційних питаннях. Водночас таке питання має вирішуватися загальними зборами релігійної організації із дотриманням вимог законодавства та її статуту. Наприклад, судовим рішенням було визнано незаконним та скасовано наказ начальника управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації № 38 від 2 квітня 2019 р. в частині реєстрації статуту релігійної організації «Релігійна громада Свято-Успенського храму с. Велика Кісниця Ямпільського району Могилів-Подільської єпархії УПЦ» у новій редакції із зміною найменування на релігійну організацію «Релігійна громада Свято-Успенського храму с. Велика Кісниця Ямпільського району Вінницько-Тульчинської єпархії УПЦ (ПЦУ)». Підставою для прийняття такого судового рішення було те, що матеріали справи не містять доказів того, що загальні збори скликалися та проводилися відповідно до положень статуту¹⁷. Подібні судові рішення винесено також в інших областях України¹⁸.

Релігійні організації відповідно до ст. 18 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» володіють, користуються і розпоряджаються майном, яке належить їм на праві власності, вказані правомочності можуть бути обмежені тільки в порядку, передбаченому законом. У 2019 р. були внесені зміни до вказаної статті і посилено її гарантією, яка захищає майно релігійної організації. Зокрема заборонено продаж, обмін, передачу у заставу майна релігійної організації, а також встановлення іпотеки, безоплатну передачу у власність та управління інших осіб, до завершення процедури зміни підлеглості релігійної організації у канонічних та організаційних питаннях.

Крім того, Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачає порядок користування релігійними організаціями власністю держави та інших суб'єктів правовідносин. Зокрема, згідно зі ст. 17 вказаного закону релігійні організації згідно з договором можуть отримувати майно у користування від держави, громадських організацій або громадян. На нашу думку, вказане положення носить необгрунтовано обмежувальний характер і суперечить нормам Цивільного кодексу України. Зокрема, будь-яка територіальна громада, а також юридична особа може передати по договору майно у користування релігійній організації. Саме тому необхідно внести відповідні зміни до ст. 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» у 2018 р. був доповнений ст. 17-1, яка врегулювала особливості передачі у користування визначного об'єкта культурної спадщини, пам'ятки архітектури національного значення, культової споруди - Андріївської церкви Національного заповідника «Софія Київська». Зокрема, передбачено, що тільки Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про передачу вказаного об'єкта культурної спадщини в постійне користування, що не тягне за собою виключення її з переліку об'єктів нерухомої культурної спадщини Національного заповідника «Софія Київська».

Рішення державного органу щодо передачі майна релігійній організації у власність (або користування) має бути обґрунтованим і гарантувати врахування прав та інтересів різних релігійних організацій, запобігати розпалюванню релігійної ворожнечі. Враховуючи, що доволі часто в одній територіальній громаді жителі можуть сповідувати різні релігійні переконання, бути прихильниками різних релігійних конфесій, важливим є забезпечення рівного доступу до культових будівель. На практиці можуть укладатися договори про почер- гове ведення служінь, прийматися рішення загальними зборами жителів. Проте непоодинокими є випадки судових спорів щодо користування культовими будівлями різними релігійними громадами (наприклад, рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 7 лютого 2008 р. у справі № 3/264¹⁹, рішення Господарського суду Закарпатської області від 21 травня 2007 р. у справі № 1/65²⁰, рішення Господарського суду Рівненської області від 20 травня 2020 р. у справі № 918/915/19²¹, Постанова Верховного Суду від 5 лютого 2019 р. у справі № 918/553/16²² та ін.). При цьому суди вірно застосовують принципи рівності та заборони дискримінації щодо релігійних організацій, доволі неупереджено та об'єктивно розглядають вказані спори.

Проблеми виникають також щодо повернення релігійним організаціям майна, яке з різних причин перейшло у приватну власність. За таких умов можливий тільки викуп майна, але держава та органи місцевого самоврядування не мають на це коштів. Крім того, відсутні які-небудь темпоральні рамки повернення церковного майна чи виплати компенсації.

Отже, спеціальна правосуб'єктність релігійних організацій передбачає, що вона може здійснювати тільки ті дії, що відповідають меті такої організації (виключно релігійну діяльність, а також діяльність, субсидіарну до релігійної, яка необхідна для досягнення мети створення). У випадку здійснення нерелігійної діяльності або релігійної діяльності з порушенням законодавства, за рішенням суду, може бути припинено діяльність релігійної організації.