Інформаційні права як складова четвертого покоління прав людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський державний університет внутрішніх справ

інформаційні права як складова четвертого покоління ПРАВ ЛЮДИНИ

Ольга Олегівна Барабаш, доктор

юридичних наук, доцент, доцент

Діана Володимирівна Яцків,

студентка Інституту права

Дотримання і повага прав і свобод людини є однією з найбільш важливих ознак правової держави. Це положення доктрини, що доводилося багатьма вченими (зокрема, які наголошували на шанобливому ставленні до особи як члена суспільства, що і є найголовнішим завданням правової держави), сьогодні стає аксіомою. Все більше досліджень присвячується не скільки правам і свободам людини і громадянина, скільки їх гарантіям, охороні, захисту тощо. Звісно ж, держава, яка проголошує себе правовою (ст. 1 Конституції України¹), зобов'язана удосконалювати механізми забезпечення не тільки традиційних прав і свобод, які відомі законодавству з давніх часів, а й звертати увагу на ті права, які тільки з'являються та набувають все більшого значення для окремо взятої особи і суспільства в цілому.

При дослідженні прав і свобод, які відносно недавно отримали своє визнання, а механізми їх забезпечення і захисту ще повною мірою не розроблені, не можна не звернутися до поділу суб'єктивних прав людини на певні покоління. Звісно, поділ на покоління прав людини дещо умовний, але такий поділ безумовно показує еволюцію розвитку даного інституту, історичний зв'язок, загальний прогрес в цій галузі.

Отож, для реалізації прав першого покоління (право на життя, свободу, особисту недоторканність і безпеку, на свободу від арешту тощо) держави повинні утримуватися від втручання в особисту сферу і не перешкоджати участі громадян в політичному житті суспільства. Це так звані негативні права. Щодо прав другого покоління - громадянських і політичних, то держава повинна активно сприяти їх реалізації та захисту. Такі права називають «позитивними». До третього покоління прав слід відносити колективні, або солідарні, права, які виражають інтереси соціальних груп, спільнот, народів, зокрема й міжнародної спільноти (право на розвиток, на мир, на безпечне навколишнє середовище, на спільну спадщину людства, на комунікацію тощо)².

Проте слід зауважити, що більшість учених дотримуються точки зору, згідно з якою в сучасному постіндустріальному суспільстві, в якому відбувається активний розвиток інформаційних технологій, формується четверте покоління прав. Четверте покоління суб'єктивних прав людини складається з права на інформацію та інформаційних систем³. Інші вчені відносять до цього покоління прав людини, поява яких зумовлена сучасними відкриттями в галузі біології, зокрема, клонуванням⁴, а також досягненнями в космічній галузі⁵.

Постіндустріальне суспільство, як відомо, базується на знаннях, інформації⁶. Саме інформаційні ресурси стають рушійною силою для всіх сфер суспільства. Протягом останніх років в Україні спостерігається ключова роль інформатизації в розвитку вітчизняної економіки⁷, у забезпеченні доступності та підвищення ефективності судового захисту із впровадженням в судочинство та в діяльність судів системи подачі документів в електронному вигляді⁸, діяльність електронного Уряду, електронної демократії⁹. Сучасна людина за лічені дні отримує і обробляє стільки ж інформації, скільки в минулі роки людина за все життя, і це при тому, що, за прогнозами вчених, кількість даних на планеті буде, як мінімум, подвоюватися кожні два роки.

Зазначені інформаційні технології наразі справляють значний вплив на статус фізичних осіб, реалізацію належних їм прав і вимагають перегляду правового регулювання як на міжнародному, так і національному рівнях. Забезпечення окремих прав людини в умовах поширення інформації неодноразово ставало об'єктом уваги з боку спеціальних доповідачів ООН (зокрема, Спеціального доповідача по праву на заохочення і свободу думок і Спеціального доповідача по просуванню і захисту прав людини в період боротьби з тероризмом)¹⁰. При цьому їх висновки часто суперечать один одному.

Генеральна Асамблея ООН, визнаючи загрози, які розвиток інформаційних технологій може мати при їх використанні терористичними та іншими екстремістськими угрупуваннями (резолюція 53/70 від 4 січня 1999 р.¹¹). Резолюція «Право на недоторканність особистого життя в цифровому столітті» від 18 грудня 2013 р. (A / RES / 68/167¹²) покликана забезпечити можливість захищати онлайн ті ж права людини, що і в офлайновому середовищі (п. 1). Разом із тим, як зазначають доповідачі ООН, законодавство держав виявилося неадаптованим в умовах розвитку онлайн-середовища і електронних загроз (доповідь 23/40 від 17 квітня 2013 р. (A / HRC / 23/40), п. п. 17, 50; доповідь 71/373 від 6 вересня 2016 р., п. 10).

З огляду на зазначене, заслуговує на увагу питання про новітнє суб'єктивне право кожної людини - право на інформацію. Зміст цього права досить повно розкрито як у науковій літературі, зокрема праці вітчизняних (Л. Вакарюк¹³, А. Марущака¹⁴, О. Кохановської¹⁵, О. Тихомирова¹⁶, В. Ткаченка¹⁷) та зарубіжних (Дж. Кулеша¹⁸, Р. Портман¹⁹, К. Парлет²⁰, А. Триндат²¹), так і в законодавстві (наприклад, Конституції України²², Законі України «Про інформацію»²³, Цивільному кодексі України²⁴) тощо. На конституційному рівні це право розглядається у понад двадцяти конституційно-правових положеннях, а на більш широкому законодавчому рівні, за оцінками фахівців, до цього інституту входять норми понад три десятки законодавчих актів.

Право на інформацію, яке отримало нормативне закріплення в Конституції України, складається з окремих положень, що являють собою самостійні суб'єктивні права. У цілому їх можна поділити на дві групи: «права на право» (свобода думки і слова, свобода масової інформації, право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію будь-яким законним способом, право кожного на достовірну інформацію про стан навколишнього середовища) і права, покликані реалізовувати права першої групи (тут акцент робиться переважно на формах поширення інформації, на зберіганні й використанні документованої інформації, на інформаційних технологіях та захисті інформації, на захисті прав і свобод людини і громадянина при обробці персональних даних, у тому числі на захисті прав на недоторканність приватного життя, особистої і сімейної таємниці). Так, однією з найважливіших складових права людини на інформацію є право на недоторканність приватного життя, тобто на збереження в конфіденційності інформації про приватне життя тієї чи іншої особи. «Кожен має право на недоторканність приватного життя, особисту і сімейну таємницю, захист честі та гідності»²⁵ - зазначається в Основному Законі України. При цьому конфіденційною є будь-яка інформація про приватне життя особи, а тому вона належить до відомостей з обмеженим доступом.

Європейський Суд з прав людини відніс до особистого життя, що підлягає захисту: фізичну і психологічну цілісність людини, окремі аспекти соціальної та психологічної ідентифікації, фото, гендерну приналежність, репутацію, сексуальну орієнтацію, взаємини з іншими людьми, право на прийняття рішень щодо свого тіла, право вибір професії, матеріали, зібрані органами безпеки чи іншими органами держави, інформацію про ризики здоров'ю, дані про обшуки і особисті огляди, відстеження контактів і телефонних переговорів²⁶. При цьому в якості незаконного або довільного розглядається будь-яке втручання, яке прямо не передбачено законом (доповідь 27/37 від 30 червня 2014 р.).

В інтернет-просторі в даному контексті найбільше значення мають захист особистих даних і захист репутації в широкому розумінні. З розвитком автоматизованої обробки даних показовим стало прийняття в 1981 р. Конвенції Ради Європи про захист фізичних осіб при автоматизованій обробці персональних даних (далі - Конвенція). Прийнята 18 грудня 2013 р. Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 68/167 «Право на недоторканність особистого життя в цифровому столітті» зробила наголос на підвищенні можливостей держав, організацій і фізичних осіб в цифровому столітті «відстежувати, перехоплювати і збирати інформацію». У цій Резолюції право на захист особистих даних має такий контекст: збір даних (відстеження і включення даних, отриманих від самої особи в різних обставинах), обробка інформації (акумулювання даних, їх ідентифікація щодо конкретних осіб, вторинне використання), поширення інформації (порушення конфіденційності, розкриття даних, привласнення, шантаж, знищення даних, полегшення можливості доступу до них) в результаті діяльності держави, окремих осіб або організацій²⁷. Слід враховувати, що в інтернет-середовищі особисті дані часто вводяться користувачами самостійно при реєстрації на конкретних ресурсах, подачі заявок на отримання документів, заповненні анкет при пошуку роботи або оформленні на навчання, оформленні страхових випадків тощо. Тому вважаємо, що тут йдеться скоріше про конфіденційність наданої інформації. Розвиток інформаційних технологій вимагає передачі великих обсягів особистої інформації, у тому числі в цивільно-правовому обороті, що безумовно видозмінює поняття права на особисте життя (доповідь 27/37 від 30 червня 2014 р., п. 18).

Також серйозні суперечки і стурбованість викликає можливість контролю електронного контенту, відстеження соціальних мереж та листування, фіксація метаданих, записи відеокамер з метою забезпечення безпеки, боротьби зі злочинністю, охорони громадського порядку та ін. Саме тому право на особисте життя включає автономію до тих пір, поки воно не зачіпає інших людей. На цій підставі Конвенція по правам людини відзначає можливість введення обмежень щодо поширення інформації для захисту національної безпеки, громадського порядку, репутації окремих осіб тощо.

Щодо останнього, то в окремих випадках право на захист гідності та репутації в Інтернеті реалізувати досить проблематично, особливо коли йдеться про образливі коментарі, зроблених анонімними авторами, або про аналогічні анонімні пости, зокрема в мережі Facebook. У даному випадку можливим видається лише вимагати від держав створення механізму для видалення такої інформації після доказів її недостовірності, а також механізмів ідентифікації авторів, а в разі такої - можливості притягнення їх до цивільної або кримінальної відповідальності.

Отож, право на недоторканність приватного життя, особисту і сімейну таємницю означає надану людині та гарантовану державою можливість контролювати інформацію про самого себе, перешкоджати розголошенню відомостей особистого, інтимного характеру тощо. Окрім того, до поняття «приватне життя» включається та сфера життєдіяльності людини, яка належить до окремої особи, стосується тільки її і не підлягає контролю з боку суспільства і держави, якщо навіть носить протиправний характер. Лише сама особа має право визначити, які саме відомості, що мають відношення до її приватного життя, повинні залишатися в таємниці, а тому збір, зберігання, використання та поширення такої інформації не допускається без згоди цієї особи, як того вимагає Конституція України.

Оскільки інформаційні технології доволі змінили систему суспільних відносин, змінюються зміст і порядок реалізації переважної більшості прав людини. Зокрема, з'явилися нові види власності (наприклад, криптовалюта), змінюється порядок укладення угод (онлайн), з'являються нові види злочинів (злочини проти конфіденційності, цілісності та доступності комп'ютерних даних і систем; розповсюдження дитячої порнографії в Інтернеті - ст. ст. 2-9 Європейської конвенції з кіберзлочинності від 21 листопада 2001 р.²⁸); формуються механізми врегулювання суперечок онлайн; змінюються правила доказування в кримінальному і цивільному процесі; електронні механізми використовуються для проведення виборів; з'явилися дистанційні форми зайнятості (дистанційна праця, аутсорсинг тощо). Важливим елементом інформаційних прав в умовах пандемії Covid-19 стало онлайн-навчання як в закладах середньої, так і вищої освіти.

Особливо значущими є наслідки впливу на населення інформації, переданої через ЗМІ, в тому числі через інтернет-ресурси. У правовій доктрині здійснюються оцінки достовірності такої інформації та її впливу на окремих індивідів і суспільство в цілому. При цьому наголошується, що наведені факти часто є неперевіреними, правові оцінки - необгрунтованими, а висловлені позиції - політично мотивованими²⁹. Проте на практиці притягнення до відповідальності ЗМІ за недостовірну інформацію є досить проблемним, оскільки довести факт порушення ЗМІ норм чинного законодавства доволі складно.

Вельми широко в інтернет-середовищі обговорюється і право бути забутим, формування якого зазвичай пов'язують з рішенням ЄСПЛ від 13 травня 2014 р. Google Spain SL, Google Inc. v Agencia Espanola de Protection de Datos (AEPD), Mario Costeja Gonzвlez (C-131/12)³⁰. Дана проблема пов'язана з тим, що на відміну від нецифрової реальності, коли інформація швидко забувається, ресурси пошукових систем здатні виявити інформацію про особу (включаючи особисті дані, новини, пости, фотографії та інші дані в соціальних мережах) в будь-який момент, незалежно від строків давності та від добровільності або недобровільності її розміщення. Очевидно, що навіть інформація, розміщена в певний момент у минулому (пости на будь-яку тематику, інформація про особисте життя, фото), може втратити актуальність і навіть зашкодити репутації, кар'єрі, сімейному життю або не відповідати внутрішнім потребам людини. Так, іноземний дослідник Р. Вебер проводить аналогію даного права з «правом на прощення», яке означає вимогу не обговорювати більше події у зв'язку зі втратою їх актуальності³¹. Учений формулює право бути забутим як «право бути залишеним у спокої»³².

У вищезазначеному рішенні Google Spain SL ЄСПЛ кваліфікував виведення особистих даних на екран як поширення інформації (п. 57), яке не може здійснюватися в порушення особистих даних для цілей функціонування пошукових ресурсів (п. 58). З цього приводу ЄСПЛ неодноразово посилається на право на захист приватного і сімейного життя (наприклад, п. п. 58, 66, 69), яке, на думку суду, переважає над економічними інтересами операторів пошукових систем та інтересами користувачів Інтернету (п. 81). У цьому ЄСПЛ дійшов висновку, що особа, щодо якої інформація розміщена, має право вимагати від оператора пошукової системи її видалення, за винятком випадків, коли згідно із законодавством (з відповідними міжнародними стандартами) вона повинна продовжувати там залишатися (п.п. 53, 92-96, висновок, п. 3). Отож, право бути забутим стосується не видалення інформації як такої, а її виключення з вибірки пошуків інтернет-сайту. інформаційний право інтернет конституційний

Таким чином, можемо резюмувати, що зазначені зміни в розвитку інформаційного суспільства, безумовно, свідчать про те, що інформаційні технології (зокрема, право на інформацію як право четвертого покоління) змінюють всі покоління прав людини. Тож збільшення обсягу інформації, що належить людині, висуває нові вимоги до юридичних способів охорони права людини на інформацію. Своєчасне реагування на зміни в інформаційній сфері, у тому числі в галузі електронної взаємодії громадянина і держави, дасть змогу виробити нові способи забезпечення права людини на інформацію, реалізація яких здатна прискорити правовий розвиток України в умовах інформаційного постіндустріального суспільства і правової держави, який охороняє інформаційну сферу кожної людини не менше, ніж інші, більш традиційні права і свободи

Література

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/254K/96-Bp#Text

2. Данільцева В.Г. Покоління прав людини. Юридична наука: сучасний стан та перспективи розвитку: матеріали міжвузівської наук.-практ. конф. (м. Київ, 30 лист. 2017 р.): Київ: Нац. акад. внутр. справ, 2017. 162 с. URL: http://elar.naiau.kiev.ua/bit stream/123456789/4103/1/-%20ЗБІРНИК%20ТЕЗ%20%20оет._p046-047.pdf

3. Діордіца І. Класифікація інформаційних прав і свобод людини і громадянина. Підприємництво, господарство і право. 2016. № 7. С. 116-122. http://pgp-journal.kiev.ua/archive/2016/07/20.pdf

4. Аврамова О. Четверте покоління прав людини: постановка проблеми. URL: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/pruk/ 2010_2m.pdf

5. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: підручник. Харків: Консум, 2001. 664 с. С. 89.

6. Гоголь Б.М. Право на інформацію в цивільному праві України: автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.03. Київ, 2010. 16 с. С. 2.

7. Сухорольський П.М. Проблеми забезпечення та розвитку прав людини в умовах інформаційного суспільства. Український часопис міжнародного права. 2013. № 1. С. 18-23.

8. Бринцев О.В. «Електронний суд» в Україні. Досвід та перспективи: монографія. Харків: Право, 2016. 72 с.

9. Електронне урядування та електронна демократія: навч. посіб.: у 15 ч. / за заг. ред. А.І. Семенченка, В.М. Дрешпака. Ч. 2. Київ: ФОП Москаленко О.М., 2017. 72 с.; Електронне урядування та електронна демократія: навч. посіб.: у 15 ч. / за заг. ред. А.І. Семенченка, В.М. Дрешпака. Ч. 3. Київ: ФОП Москаленко О.М., 2017. 84 с.

10. Report of the Special Rapporteur on the promotion and protection of the right to freedom of opinion and expression A/HRC/35/22 6-23.06.2017 // URL: https://documents-dds-ny.un.org/doc/UNDOC/GEN/G17/077/46/PDF/G1707746.pdf7OpenElement ; Report of the Special Rapporteur to the General Assembly on the temporary challenges to freedom of expression А/71/373 of 6.09.2016. URL: http://www.un.org/ga/search/view_doc.asp7symboUA/71/373 ; Report of the Special Rapporteur on the promotion and protection of human rights and fundamental freedoms while countering terrorism A/HRC/34/61 of 21.02.2017. URL: www.ohchr.org/EN/HRBodies/HRC/RegularSessions/Session34/Documents/A_HRC_34_61_EN.docx

11. Developments in the field of information and telecommunications in the context of international security, UN General Assembly resolution 53/70 of 4/01/1999. URL: http://undocs.org/A7RES/53/70

12. Резолюція «Право на недоторканність особистого життя в цифровому столітті» від 18 грудня 2013 р. (A/ RES / 68/167). URL: https://documents-dds-ny.un.org/doc/UNDOC/GEN/N13/449/49/PDF/N 1344949.pdf?OpenElement

13. Вакарюк Л.В. Основні підходи до розуміння поняття «інформаційні права людини». Підприємництво, господарство і право. 2018. № 2. С. 155-159.

14. Марущак А.І. Інформаційне право України: підручник. Київ: Дакор, 2011. 456 с.

15. Кохановська О.В. Цивільно-правові проблеми інформаційних відносин в Україні: автореф. дис.... д-ра юрид. наук: 12.00.03. Київ, 2006. 40 с.

16. Тихомиров О.О. Інформаційні права людини як цивільно-правова категорія. Юридичний вісник. Повітряне і космічне право. 2015. № 1. С. 104-109. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Npnau_2015_1_21

17. Ткаченко В.В. Інформаційні права людини і громадянина в Україні. Порівняльно-аналітичне право. 2016. № 1. С. 231-234.

18. Kulesza J. International Internet Law. Routledge, 2012. P. 1-29.

19. Portmann R. Legal Personality in International Law. Cambridge: Cambridge University Press, 2013; The Changing Role of Nationality in International Law / ed. by A. Annoni, S. Forlati. NY: Routledge, 2014.

20. Parlett K. The Individual in the International Legal System: Continuity and Change in International Law. Cambridge: Cambridge University Press, 2013; Participants in the International Legal System: Multiple Perspectives on Non-State actors in International Law / ed. by J. D. Aspermont. NY: Routledge, 2013.

21. Trindad A.A.C. The Access of Individuals to International Justice. Oxford: Oxford University Press, 2011.

22. Конституція України від 28 червня 1996 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр#Text

23. Про інформацію: Закон України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2657-12#Text

24. Цивільний кодекс України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text

25. Конституція України від 28 червня 1996 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр#Text

26. Ziemele I. Privacy, right to, International protection. Para. 11-24 // MPEPIL. URL: http://opil.ouplaw.com/view/10.1093/law: epil/9780199231690/law-9780199231690-e863?rskey=9jDC1 4&result=2&prd=EPIL

27. Solove D.J.A. Taxonomy of Privacy. University of Pensilvania Law Review. 2006. Vol. 154. No 3. P. 490-538.

28. Конвенція з кіберзлочинності від 21 листопада 2001 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_575#Text

29. «Інформаційно-правове та організаційноуправлінське забезпечення інноваційного розвитку регіону»: Матеріали круглого столу (м. Вінниця, 24 травня 2018 р.) / упоряд.: Довгань О.Д., Беланюк М.В., Лапшин С.А., Лебединська О.В., Яременко О.І. / ВДПУ, НДІІП НАПрН України, Київ, Видавничий дім «АртЕк». 2018. 384 с.

30. Google Spain SL Google Inc. V Agencia Espanola de Proteccion de Datos (AEPD) Mario Costeja Gonzalez Judgment of the Court (Grand Chamber) in Case C-131/12, 13 May 2014. URL: http://curia.europa.eu/juris/document/document.jsf7text=&docid= 152065&pageIndex=0&doclang=en&mode=lst&dir=&occ=first&part=1&cid=794833

31. Weber R.H. The Right to be Forgotten: More than a Pandora's Box. JIPITEC. 2011. P. 120.

32. Там само. Р. 123.

Резюме

Барабаш О.О., Яцків Д.В. Інформаційні права як складова четвертого покоління прав людини.

У статті досліджено інформаційні права як складову четвертого покоління прав людини. Наголошено, що у сучасному постіндустріальному суспільстві, в якому відбувається активний розвиток інформаційних технологій, формується четверте покоління прав. Підкреслено, що інформаційні технології наразі справляють значний вплив на статус фізичних осіб, реалізацію належних їм прав і вимагають перегляду правового регулювання як на міжнародному, так і національному рівнях.

Зазначено, що право на інформацію, яке отримало нормативне закріплення в Конституції України, складається з окремих положень, що являють собою самостійні суб'єктивні права. Зроблено висновок, що зміни в розвитку інформаційного суспільства, безумовно, свідчать про те, що інформаційні технології (зокрема, право на інформацію як право четвертого покоління) змінюють всі покоління прав людини.

Ключові слова: права людини, четверте покоління прав людини, інформаційні права, інформаційне суспільство, правова держава, конституція, європейські стандарти прав людини.

Резюме

Барабаш О.О., Яцкив Д.В. Информационные права как составляющая четвертого поколения прав человека.

В статье исследованы информационные права как составляющая четвертого поколения прав человека. Акцентируется, что в современном постиндустриальном обществе, в котором происходит активное развитие информационных технологий, формируется четвертое поколение прав. Подчеркнуто, что информационные технологии сейчас оказывают значительное влияние на статус физический лиц, реализацию надлежащих им прав и требуют пересмотра правового регулирования как на международному, так и национальному уровнях.

Указано, что право на информацию, которое получило нормативное закрепление в Конституции Украины, состоит из отдельных положений, являющих собой самостоятельные субъективные права. Сделан вывод, что изменения в развитии информационного общества, безусловно, свидетельствуют о том, что информационные технологии (в частности, право на информацию как право четвертого поколения) изменяют все поколения прав человека.

Ключевые слова: права человека, четвертое поколение прав человека, информационные права, информационное общество, правовое государство, конституция, европейские стандарты прав человека.

Summary

Olha Barabash. Diana Yatskiv. Information rights as a component of the fourth generation of human rights.

The article examines information rights as a component of the fourth generation of human rights. It is emphasized that the fourth generation of rights is forming in the modern post-industrial society, in which the active development of information technology is taking place. The fourth generation of subjective human rights consists of the right to information and information systems. It is emphasized that nowadays information technology has a significant impact on the status of individuals, the realization of their rights and require a review of legal regulation at both international and national levels. It is noted that the right to information, which is enshrined in the Constitution of Ukraine, consists of particular provisions representing independent subjective rights. In general, they can be divided into two groups: `rights to the right' (freedom of thought and freedom of speech, freedom of the media, right to freely collect, store, use and disseminate information in any lawful manner, right of everyone to reliable information about the environment) and rights to exercise the rights of the first group (here the emphasis is mainly placed on forms of information dissemination, on storage and use of documented information, on information technology and information protection, on protection of human and civil rights and freedoms in the processing of personal data, including protection of rights to privacy, personal and family secret). It is concluded that change in the development of the information society clearly indicates that information technology (in particular, the right to information as a fourth generation right) is changing all generations of human rights. Therefore, the increase in the amount of information belonging to a person puts forward new requirements for legal methods of protecting the human right to information. Timely response to alterations in the information sphere, including in the field of electronic interaction between citizens and the state, will allow developing new ways to ensure the human right to information, the realization of which can accelerate the legal development of Ukraine in a post-industrial information society and the rule-of-law state, protecting the information sphere of everyone no less than other, more traditional rights and freedoms.

Key words: human rights, fourth generation of human rights, information rights, information society, rule-of-law state, constitution, European human rights standards.

Размещено на Allbest.ru